МИРОСЛАВ МЕЛЕНЬ, член Юнацтва ОУН, учасник Норильського повстання, член Українського Національного Фронту, письменник, музикант, громадський діяч упочив у Бозі 8 серпня 2016 року в Моршині

Щиро співчуваємо вдові п. Євгенії і всій родині та друзям. Надсилаємо довідку Харківської правозахисної групи про подвижника українського духа.

Хвіст наслідків Голодомору тягтиметься ще не одне покоління – Оксана Забужко

Дмитро Шурхало
Аудіозапис

Письменниця Оксана Забужко вважає, що деякі сучасні українські проблеми – зокрема, якість політичної верхівки – зумовлені наслідками Голодомору 1932-1933 років. Адже це – здебільшого прямі чи в другому поколінні нащадки тих, кого за допомогою голоду заганяли в колгоспну систему. За її словами, у відповідь на небажання українців вростати в комуністичний лад – проти них повели війну на знищення і демографічні та цивілізаційні наслідки якої ще слід усвідомлювати.

– Чинна українська влада дещо відкоригувала свою політику щодо Голодомору. Чим би Ви це пояснили?
– Що Ви маєте на увазі? Я взагалі не бачу в чинної української влади будь-якої притомної політики до будь-чого неїстівного.

Якою була б цивілізація, якби не Сандармох...

Марія ТОМАК, «День»

Видання листування Оксани Забужко і Юрія Шевельова, яке тривало десять років (1992 — 2002), стало однією з помітних книжкових подій минулого року. А для нас однією з уже цьогорічних інтелектуальних подій було обговорення статті Юрія Шевельова «Москва, Маросєйка» (написаної в Бостоні ще 1954-го року), яку «День» передрукував у новорічному номері. Оксана Забужко, до речі, певна, що ця стаття мала би стати частиною шкільної програми. Це до питання про вміння цінувати Своє і Розумне, а також про вміння, власне, читати. Письменниця розповіла, що кабінет-бібліотека Юрія Шевельова перебуває в Японії. Він заповів своє книжкове багатство університетові Хоккайдо під гарантію того, що бібліотеку не буде розформовано. А книгозбірня Шевельова — одна з найбільших приватних славістичних книгозбірень у світі.

Щоби поговорити з Оксаною Забужко про Ю. Шевельова, вочевидь, знадобилася б окрема зустріч. А приводом для нашого спілкування з письменницею стала акція «Дня» Рік «Списку Сандармоху» й тема подолання тоталітарного спадку.

Утім, «День» до пані Оксани мав й інші запитання...

— Востаннє інтерв’ю «Дню» ви давали ще 1999 року. Прикметно, що багато з тих проблем, про які ви казали, залишилися незмінними. І заголовок виразний: «Де немає лицаря, там приходить пахан»...

— Так і вийшло — як у воду дивилася... Знаєте, це теж частина професії письменника. У Ніцше є таке поняття: «на чверть години раніше». Письменник мусить виконувати цю випереджальну функцію — кувати мовні форми для того, що ще тільки «висить у повітрі» та більшістю суспільства відчувається на рівні хіба що підшкірного свербежу. А взагалі — чим кращий письменник, тим довші ті «15 хвилин», на які він випереджає свій соціум.

Гузар: "Ідеалізувати Леніна і Сталіна - це душевна хвороба"

Рано чи пізно треба абсолютно усунути з українських вулиць пам'ятники комуністичного минулого.
Про це сказав архієпископ Української греко-католицької церкви Любомир Гузар. Сьогодні він зустрівся в Черкасах із громадськістю.
"Пам'ятник – це не тільки зовнішня окраса вулиць, це показ цінностей нашого народу. На жаль, є ще багато людей, для яких Ленін, Сталін є ідеальними, майже Божественними. Але це символи, що нищили Україну. Це вже душевна хвороба. Може, 20 років замало, щоб вимерло покоління, яке ідеалізувало Леніна. Тому усувати старі символи треба поступово", - зазначив він.
Архієпископ нагадав, що скоро в Україні відбуватиметься чемпіонат Європи з футболу. І люди, які приїдуть на змагання, судитимуть про українців, дивлячись на пам'ятники.
"Я не маю ніякого сумніву, що наші вулиці очистяться від цих пам'ятників. У школах діти вже не знають, хто такий Ленін. Вони не будуть зберігати ці пам'ятники", - додав Гузар.
Нагадаємо, нещодавно нардеп від Компартії заявив, що пам'ятники Йосипу Сталіну необхідно поставити по всій Україні, а в західних областях - взагалі по два монументи в кожному населеному пункті.
Джерело: Gazeta.ua

Омелян Ковч і Еміль Клугман у час людинонелюбства

Марія Матіос
Історична правда


Мій вірний товариш по духу і впертості довго вчитується в пожовклі архівні документи, а тоді дивиться так, наче я приміряю скафандр космонавта: "Про що ти говориш?! І до кого? Про які загальнолюдські цінності? Про який суд Божий? І коли? Тепер час Печерського, а не Божого, суду, а ти про якісь моральні ефемерії та історичні паралелі. Кому? До кого говориш, людино?"

"До людей, – відповідаю". "Ага, до тих, що рахують гроші, а не свої дні". – цитує персонажа із моєї книжки "Армагеддон уже відбувся". Не полемізую, бо мій товариш мене розуміє. Тому далі кожен береться за своє: він – до своєї роботи, я – до своєї.

А в мене, як і в кожного письменника, робота монотонна:  завжди, а токмо у пік людиноненависництва,  нагадувати людям про всякі часи. Бо немає жодного часу – ні доброго, ні злого, – який оминув би людину на її довгому чи короткому віку. Жодного! І ніхто від часів – ні тих, ні інших –  не застрахований.

В Онасіса чи Джобса не було нестачі грошей. Але гроші не подовжили їхні дні.

Є подовження кожного людського імені – добрими справами або доброю пам’яттю. А є подовження пам’яттю лихою. І все воно – безконечне у часі.

Луцьк. Братська могила 1920 року

Дев'ять десятиліть тому, у вересні 1920 року, територія Волині знову стала ареною кровопролитної битви між польсько-українськими військами з одного боку і Червоною армією - з іншого. Після тих подій залишилася в Луцьку велика братська могила, яка тривалий час, аж до сорокових повоєнних літ, була біля Луцького кафедрального Свято-Троїцького собору. Могили не повинні зникати безслідно, тим більше, братські поховання. Отож потрібно віднайти хоча б сліди і відновити історію їх виникнення. Але перш ніж розповісти про ту могилу, нагадаємо, які події передували вересню 1920-ого.

Де наші кістки - там і Україна. Враження учасника Соловецької прощі

Історична правда
Місцеве населення байдуже спостерігало переважно нетверезими очима за поминальними заходами приїжджих "з материка" активістів "Меморіалу". 
З 2-го по 11 серпня 2011 року тривала поїздка до Республіки Карелії та на Соловецькі острови (Архангельська область Російської Федерації) української делегації, яка взяла участь у міжнародних Днях пам'яті жертв Великого Терору 1937-1938 рр. 
Щорічні Соловецькі прощі до далекої північної Карелії розпочалися 1997-го року - відтоді, як ентузіаст-дослідник Юрій Дмитрієв віднайшов поблизу Мєдвєж'єгорська старанно приховане від чесних людей місце страти комуно-фашистським режимом СССР т.зв. "соловецького етапу". 
Натхненником та координатором більшості соловецьких експедицій був колишній політв'язень Василь Овсієнко, але кілька останніх років керівником серпневої поїздки до північних меморіалів є голова Київського товариства політв`язнів та жертв репресій Григорій Куценко, один з останніх політв`язнів СРСР. 
До формування складу учасників Соловецької Прощі залучено також товариство "Меморіал" імені Василя Стуса, "Просвіту", колишніх політв'язнів та їхніх родичів, всього цього року відбули прощу 24 особи. 
З підбадьорливими побажаннями Владики Володимира (УАПЦ) від Покровської церкви на столичному Подолі, де учасники делегації помолилися перед початком подорожі, маршрут поїздки автобусом проліг через територію Білорусі, далі в напрямку Санкт-Петербурга. Відтак - Петрозаводськ, Мєдвєж'єгорськ, Кемь. 
Перша зупинка українських прочан - Левашовська Пустош поблизу Петербурга: там , як і в Биківні під Києвом, у роки репресій було віддано землі тіла закатованих на смерть, серед яких значна частка українців. 
У карельській столиці Петрозаводську 4-го серпня гостей у вишиванках українською піснею "Ой, зелене жито" дружно зустріли земляки з Товариства української культури "Калина", яке багато років поспіль очолює ентузіаст-патріот Лариса Скрипникова. Учасники прощі привезли для діаспори подарунки з України - книжки, сувеніри. 
Керівник соловецької експедиції Григорій Куценко вручив подяки та цінні подарунки керівникам товариства, а також невтомному дослідникові злочинів комуно-фашизму Юрію Дмитрієву. Гарно посиділи і гарно поспівали... 
Саме активісти "Калини" 2004 року за підтримки світового українства встановили в урочищі Сандармох (Мєдвєж'єгорський район) величний гранітний триметровий козацький хрест. 
Отже, Сандармох... Слово, яке вже означає не тільки назву урочища, а стало поряд із київською Биківнею чи івано-франківським Дем`яновим Лазом страхітливим обвинувачуванням біснуватого Сталіна, на виконання указу якого було знищено 1111 в`язнів "Соловецкой Тюрьмы Особого Назначения" (СТОН). 
У розстрільному етапі були представники української інтелектуальної еліти - митці, вчені. Згадаймо лише кілька імен: Лесь Курбас, Микола Зеров, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Мирослав Ірчан, Степан Рудницький... 

Там розстріляно і відомих державних діячів - Михайла Полоза, Миколу Любинського, священиків, службовців, робітників та селян, звинувачених у так званих контрреволюційних злочинах. 
У поминальній панахиді біля козацького хреста, покладанні вінків і квітів у Сандармосі 5-го серпня взяли участь генеральний консул України у Санкт-Петербурзі Наталія Прокопович, давні друзі українців - пошуковець Юрій Дмитрієв, заступники голови правління "Калини" Андрій Литвин і Олег Мисилюк з Петрозаводська, директор Мєдвєж'єгорського музею Сергій Колтирін та інші. 
Члени делегації заїхали до селища Повенець, де оглянули нікому не потрібні зараз споруди Біломорканалу, будівництво якого забрало життя майже 100 тисяч українців. 
Учасники соловецької прощі взяли участь у всіх без винятку заходах і молебнях на біломорських островах Соловецького Архіпелагу Особливого Призначення, до яких уночі 6 серпня дісталися з Кемі катером "Адмірал Шабалін". 
7-го і 8-го серпня поминальні заходи традиційно було проведено в селищі Соловецькому й у північній частині найбільшого острова архіпелагу - на Секирній горі. Там у церкві Вознесіння в табірні часи містився чоловічий штрафний ізолятор (зазвичай в'язнів там же і розстрілювали). Біля розстрільних ям з останками страчених на південному схилі гори та пам`ятного Хреста ми запалили свічки... 
Екскурсію супроводжувала заст. директора Соловецького музею-заповідника Ольга Бочкарьова, яка на Секирній горі цікаво й зі знанням справи відповідала на всі наші запитання. 
У меморіальних заходах акції "Свіча пам`яті" та панахиді біля Соловецького каменя й Поклінного Хреста, що на колишньому тюремному цвинтарі, взяли участь представники державних структур, громадських організацій, священнослужителі з різних країн. 
Натомість місцеве населення байдуже спостерігало переважно нетверезими очима за поминальними заходами приїжджих "з материка" активістів "Меморіалу". Біля Поклонного Хреста за потужного представництва поляків та росіян польського походження урочисто було відкрито та освячено священиком Костелу пам`ятний камінь замордованим полякам, в`язням соловецьких таборів. 
Слід відмітити, що наступного року на цьому місці заплановано встановлення та урочисте відкриття нашого, українського пам`ятного каменя. 
Керівник "Молодої Просвіти", кобзар Віталій Мороз виконав біля Поминального Хреста відповідні українські пісні (з-поміж них «Чуєш, брате мій...» - пісню, яку співали соловецькі в'язні, коли хтось із земляків-українців помирав у неволі). Разом із молодим прочанином, депутатом Чернівецької обласної ради Назаром Горуком п.Віталій пов'язав на хрест вишитий рушник - пам'ять про співвітчизників, що прийняли на каторзі мученицьку смерть. 
Священик отець Димитрій (УАПЦ) відслужив литію. Представники української делегації поклали траурний вінок і за традицією пригостили всіх присутніх на поминальній акції короваєм, який привезли з Києва. 
Відвідування Соловецького монастиря-кремля - теж обов'язковий пункт програми перебування на Соловецькому архіпелазі. У монастирі-в`язниці за часів навіженої імператриці Катерини II тримали чверть віку в тюрмі останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Це страхітливе випробування обдурений росіянами гетьман витримав і пішов у вічність 112-літнім. На острові його й поховано. 
До надгробного каменя та пам'ятника Отаманові активістка "Меморіалу" з м. Васильків Любов Соцька привезла за три тисячі кілометрів у холодну і нещасливу для українців Карелію чорнобривці, кетяг калини та жменю української рідної землі. За традицією всі учасники експедиції неодмінно відвідали тюремну камеру останнього запорізького гетьмана Петра Калнишевського. 
Запам`яталася також презентація моторошної експозиції про Соловецькі табори та в`язницю, що відкрилася того дня у історичному бараці УСЛОН, яку врочисто відкрила і провела для української делегації першу екскурсію віддана музейній справі соловчанка Ольга Бочкарьова. 
І ось надійшла пора повертатися. Дорогою додому відвідали Псковський Кремль, заснований нашою Княгинею Ольгою. 
Насамкінець суб`єктивні акценти, від мене, Руслана Коцаби, кількаразового активного учасника Соловецьких експедицій (2005, 2008, 2011), заступника Івано-Франківського обласного "Меморіалу" ім. В.Стуса, чия бабуся Кобилянська Марія Петрівна заключних шість років життя віддала холодній і далекій Карелії: 
- неприємно вразила відмова спеціалізованої державної науково-дослідницької установи, Українського інституту національної пам`яті (УІНП) організовувати цього року Соловецьку експедицію. Можна якось збагнути небажання приймати участь у організації експедиції чи хоча б делегування до її складу істориків-науковців УІНП через комуністичну заанґажованість теперішнього директора інституту Валерія Солдатенка, але ж виникає слушне питання: для яких цілей надалі фінансувати з державної кишені цей спеціалізований науково-дослідницький заклад? 
- куратор від Міністерства культури України, завше привітна та ерудована Наталія Беркова, якимсь дивом, на інтуїтивному рівні, згладила це самоусунення УІНП та відсутність у складі експедиції науковців, які б спеціалізувалися на тематиці злочинів комунізму, але, погодьтеся, важко фінансові та представницькі функції поєднувати ще й з організаційними. Невже владоможці не вважають цей проект пріоритетним? 
- зважаючи на сучасне піар-правило "Якщо подія не висвітлена у ЗМІ - значить вона не відбулася", турбує відсутність у складі експедиції журналістських груп державних телекомпаній чи навіть комерційних, які гордо іменують себе проукраїнськими. Погодьтеся, тематичні телепрограми і телесюжети про цьогорічну Соловецьку прощу не зашкодили б поінформованості пересічного українця про часи Великого Терору у совіцькій імперії. 
- на мою думку, вже з наступного року слід відходити від авто-варіанту поїздки, коли день і ніч перебуваєш на незручному автобусному сидінні. Погодьтесь, що три тисячі кілометрів у один бік важко витримати навіть молодим, а що вже казати про літніх учасників, родичів невинно убієнних політв`язнів-українців. Краще би поїздом чи навіть літаком - адже у цьому випадку функції соловецької делегації збігаються із державно-представницькими,- хіба ні? 
- якщо куратором цього проекту і надалі залишається Міністерство культури, то було би добре кілька місць у складі експедиції зарезервувати для ймовірних переможців наукових студентських конференцій чи навіть шкільних олімпіад і конкурсів на тему історичних кривд українцям у ХХ сторіччі. Присутність відібраних комісійно кількох молодих людей "в темі" тільки підсилить, на мою думку, інституціоналізацію та подальші перспективи щорічної Соловецької прощі. 
- ще хочу відмітити небажання держави Росія (як тележурналіст це відчув особисто!) акцентуватися на подіях сталінського терору. Насторожує, що за тиждень перебування на різноманітних поминальних заходах та реквіємах чи мітингах, сталі і звичні в Україні та для українців слова-обвинувачення "Сталін", "СРСР", "НКВД", "МГБ", "КГБ" чи "комуно-фашизм" не прозвучали жодного разу з уст російських священиків чи місцевого політикуму. Але ж Україна - не Росія, хіба не так? 
Наостанок хочу відмітити безмежне терпіння, доброзичливість, взаємоповагу та взаємодопомогу всіх без винятку учасників цьогорічної Соловецької прощі. Велике вам усім Дякую за вашу жертовність! 
Автор - блогер, учасник Соловецьких експедицій 2005-го, 2008-го і 2011-го рр.., перший заступник Івано-Франківського обласного "Меморіалу" ім. Василя Стуса, спеціальний кореспондент телеканалу ZIK 

П.С. З деякими висновками нашого Соловецького братчика не можу погодитись (наприклад, щодо використання автобуса: вважаю власний транспорт однією з переваг експедиції на Соловки). Цікаво було б знати, що дирекція музею робить з індивідуальними пам'ятниками, проти появи яких вона так протестувала. Також здивувало піар-правило: якщо автор замітки - тележурналіст, то саме від нього залежало, чи відбулась подія, чи ні.

У Києві відкрили пам’ятник Старшинам Армії УНР

28 травня у мікрорайоні Оболонь відкрили пам’ятник «Старшинам Армії УНР – уродженцям Києва». Це перший монумент у столиці, присвячений воїнам Армії Української Народної Республіки.

Пам’ятник являє собою збільшену копію ордена «Хрест Симона Петлюри». Нагороду було затверджено 1932 року урядом УНР у вигнанні. Право на відзнаку мав «кожен вояк Армії УНР та повстанських відділів, який брав участь у збройній боротьбі за визволення України».

Більш ніж двометровий «Хрест Симона Петлюри» встановлено на постаменті, на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва (імена яких вдалося встановити історикам).

"Катинь: листи з раю". Передмова від автора фільму

5 квітня на каналі "Інтер" - прем'єра документального фільму, але не про "чорно-білу" трагедію сімдесятирічної давнини, а про сучасних людей, які живуть поруч із місцем, яке для всього світу випромінює страх... 

(мовою оригіналу)

Спустя какое-то время после того, как фильм был уже закончен и смонтирован, я наткнулся на книгу известного психолога Вадима Ротенберга.

В этой книге психолог описал идею "обученной беспомощности". Этому синдрому подвержены все - приматы, люди; любому из существ класса "млекопитающие" присуще это свойство.

Молодь пам’ятає Шухевича

Навіщо така акція?
Щоб молоді люди могли дізнаватися про своїх справжніх героїв, щоб долучалися до їх вшанування, щоб вчилися щось робити самостійно. Пам’ятати про Шухевича — це вміти спокійно, зважено дивитися в минуле свого народу; пам’ятати про Шухевича — це плекати свій характер, маючи за зразок життя Тараса Чупринки та його побратимів. Пам’ятати про Шухевича — це власними вчинками будувати майбутнє своєї держави.
Долучайся!

Мета кампанії «Молодь пам'ятає Шухевича» - систематизація і популяризація правдивої інформації про героїчне життя Головного командира УПА Романа Шухевича у рамках молодіжної ініціативи «Героям слава!».

Основні складові (принципи) кампанії:

1. «Я пам'ятаю!»
- індивідуальна реєстрація на сайті www.shukh.org.ua тих, що вважають себе послідовниками ідей та чинів Р.Шухевича, формування відповідного молодіжного середовища. Тривалість реєстрації - безстрокова. Реєстрація включає можливість зголошення щорічного індивідуального одноденного посту з 21.00 4 березня до 6.00 6 березня.

2. «Спільна дія»
- ініціювання та організація локальних масових спільних символічних чинів української молоді в пам'ять про Шуха (флеш-моб, насипання кургану, викладення напису, розгортання прапору, спільна молитва, панахида у день геройської смерті, урочиста присяга тощо).

3. «Добре діло»
- проведення індивідуальних, за власною ініціативою, інформаційних заходів у формі показу фільму, лекції, презентації чи відкритого уроку для молоді на тематику, пов'язану з героїчним життям Романа Шухевича (родинне і пластове виховання, спортивні і мистецькі захоплення, підприємницька діяльність, військове мистецтво тощо).

4. «Життя для свободи»
- скоординована поїздка до Львова, участь у традиційному 10-кілометровому пробігу-естафеті містом від місця народження Р.Шухевича (вул. Довбуша, 2) до місця загибелі (будинок-музей у Білогорщі); відвідування музею/їв Шуха, участь у тереновій грі та творчому вечорі.

5. «Стрічка»
- носіння червоно-чорної символіки 5 березня; локальне виготовлення відповідної символіки і поширення її шляхом збору пожертв для підтримки кампанії (стрічок значків, наклейок, плакатів тощо); зібрані кошти покривають собівартість кампанії, а надлишок коштів передається на підтримку музеїв Романа Шухевича.

Закликаємо всіх активно долучитись і поширити інформацію про нашу кампанію "Молодь пам'ятає Шухевича".

детальніше на www.shukh.org.ua

Героям слава!