Книги, які справили на мене вплив

Від авторки блогу

Цей текст готувався на прохання газети "День", але, наскільки мені відомо, так і не був у ній опублікований. Зараз літо, і попри величезну кількість пропозицій для заповнення вільного часу багато хто таки справді не знає, куди себе подіти. Тож, якщо хто хоче згадати часи до телевізорів-інтернетів, візьміть до рук книжку.

------------------------------------------

Анатолій Свідзинський

Я не літературознавець, а читач. Певний того, що з величезного масиву світової художньої літератури прочитав малу його частину. Тому можу говорити лише про ті твори, які мали на мене найбільший вплив, формували світогляд, смаки, естетичні норми. Не наполягатиму, звичайно, на тому, що наступні оцінки авторів та їхніх творів мають якийсь абсолютний характер. Вони переконливі для мене, бо ж я як особистість, власне, і створений ними.

Так сталося, що ще до школи я пізнав багатющий світ українських казок, що їх мені розповідала старша дівчина, яка волею долі (чи, власне, недолі) потрапила до нашої родини. Ці розповіді справили настільки сильне враження, що ще довгий час по її від’їзді марив їхніми сюжетами, розповідав іншим. А нині, оглядаючись назад, бачу, що наша українська фольклорна спадщина є винятковою за багатством ідей, ситуацій, а також насичена добром, справедливістю, милосердям.

Оксана Забужко: Мене непокоять морди при владі, але ще більше – непритомність нації

http://postup.brama.com/usual.php?what=73332
Розмовляла Оксана КЛИМОНЧУК, УНІАН

Коли ми домовилися про інтерв’ю, пані Забужко запросила до себе додому. Її сталінка виглядає доволі скромно, видно, що письменниця за речами не ганяється. Єдине, чому вона приділяє велику увагу, – це книжки. Ними заставлені коридор, кімнати… Ми всідаємося на кухні, пані Оксана спритно готує чай… 

ШКОДА, ЩО ВИННИЧУК У 60 РОКІВ ПРОСЛАВИВСЯ ТАКИМ ВІРШИКОМ 

Пані Оксано, чи справедливо, на вашу думку, присудили цьогорічну Шевченківську премію Мідянці та Рутківському? 

Це дуже гарні автори! При всьому моєму принциповому несприйнятті Шевченківської премії як успадкованого від УРСР державного інституту мушу визнати, що вперше за багато років рішення Шевченківського комітету не викликає жодних сумнівів, підозр у корупції, нечистих намірах, закулісних іграх тощо. З чим нас усіх і вітаю – і лауреатів також. 

Хай це фінансово й не бозна-яка винагорода, але їм її не соромно буде прийняти, – а публіка бодай у такий спосіб почує імена, варті ширшого визнання, ніж вони мали досі. І – є надія – прочитає їхні книжки. 

Якою була б цивілізація, якби не Сандармох...

Марія ТОМАК, «День»

Видання листування Оксани Забужко і Юрія Шевельова, яке тривало десять років (1992 — 2002), стало однією з помітних книжкових подій минулого року. А для нас однією з уже цьогорічних інтелектуальних подій було обговорення статті Юрія Шевельова «Москва, Маросєйка» (написаної в Бостоні ще 1954-го року), яку «День» передрукував у новорічному номері. Оксана Забужко, до речі, певна, що ця стаття мала би стати частиною шкільної програми. Це до питання про вміння цінувати Своє і Розумне, а також про вміння, власне, читати. Письменниця розповіла, що кабінет-бібліотека Юрія Шевельова перебуває в Японії. Він заповів своє книжкове багатство університетові Хоккайдо під гарантію того, що бібліотеку не буде розформовано. А книгозбірня Шевельова — одна з найбільших приватних славістичних книгозбірень у світі.

Щоби поговорити з Оксаною Забужко про Ю. Шевельова, вочевидь, знадобилася б окрема зустріч. А приводом для нашого спілкування з письменницею стала акція «Дня» Рік «Списку Сандармоху» й тема подолання тоталітарного спадку.

Утім, «День» до пані Оксани мав й інші запитання...

— Востаннє інтерв’ю «Дню» ви давали ще 1999 року. Прикметно, що багато з тих проблем, про які ви казали, залишилися незмінними. І заголовок виразний: «Де немає лицаря, там приходить пахан»...

— Так і вийшло — як у воду дивилася... Знаєте, це теж частина професії письменника. У Ніцше є таке поняття: «на чверть години раніше». Письменник мусить виконувати цю випереджальну функцію — кувати мовні форми для того, що ще тільки «висить у повітрі» та більшістю суспільства відчувається на рівні хіба що підшкірного свербежу. А взагалі — чим кращий письменник, тим довші ті «15 хвилин», на які він випереджає свій соціум.

Остап Вишня

Цікава стаття. Не можу погодитись, що книжки Остапа Вишні тільки у букіністів — і зараз видаються. Цього року уважно читала його лагерний щоденник і зробила для себе деякі відкриття. Потім поділюся.

***
28 вересня 55 років тому помер класик української літератури Остап Вишня.

"Поруч із Леніним"

У 1920-х роках і на початку 1930-х Остапа Вишню, чиї справжні імена й прізвище - Павло Губенко, називали "найбільш знаним в Україні після Шевченка і поруч із Леніним". А усі його понад 150 книжок негайно ж розкупили попри те, що ті вийшли загальним тиражем у понад два мільйони примірників.

9 вересня - день народження Івана Котляревського

Сергій ШЕБЕЛІСТ, Полтава

9 вересня, у день народження Івана Котляревського, у музеї-садибі його імені чекають великого напливу гостей. Утім, як завждиНаписавши «Енеїду», «Наталку Полтавку» й «Москаля-чарівника», Іван Котляревський став не лише зачинателем нової української літератури, а й творцем історико-культурного міфу Полтави — «Полтави Котляревського». І, мабуть, чи не найважливішим її компонентом є музей-садиба письменника на Івановій горі, котру обов’язково відвідують майже всі гості міста, не кажучи вже про самих полтавців, адже звідти добре «видно шляхи полтавські і славну Полтаву». Традиція такого паломництва почалася ще за життя класика, і триває вона вже понад два століття.

Самітник в океані життя, або дні і труди Василя Барки

Раїса Мовчан
доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка

Я щасливий, бо написав твори, про які мріяв, і знаю, що вони будуть значною допомогою в духовному житті мого народу, особливо в майбутньому. 
Василь Барка

Василь Барка — відомий далеко за межами рідної землі український письменник, релігійний філософ, літературознавець, педагог.
Для звичайного читача в Україні поки що він — лише автор роману, який донедавна вивчався в загальноосвітній середній школі, — «Жовтий князь», про Голодомор 1932—1933 рр. Нині ж із Програми з української літератури його вилучено.

До речі, саме цей твір за життя автора закордонна громадськість двічі висувала на Нобелівську премію. Французька преса, зокрема, високо оцінювала його потужний гуманістичний пафос. Необхідна була підтримка з Батьківщини письменника, тоді радянської...

11 квітня 2003 року В. Барка помер. Нобелівську ж присуджують лише живим. В Україні його досі офіційно також не поцінували, хоча кілька разів і висували на здобуття Національної премії ім. Тараса Шевченка.

Останні 28 років свого життя Василь Барка провів у мальовничому курортному містечку Ѓлен Спей, що на півночі Нью-Йорку. Довгий час він мешкав у химерній споруді, що колись була водонапірною баштою — справжня вежа зі слонової кості! Тамтешні мешканці називали його «святим чоловіком».

Від кінця 1980-х років його почали відвідувати гості з України. Вони привозили зворушливі враження, інтерв’ю та частку його життєдайної енергії. Розповідали, що він по-дитячому радіє найбільшому Божому дару — життю, фанатично вірить у перемогу добра, світла, воскресіння духовності, України: «А чого тут журитися?.. Україна відродиться — і вже відроджується, бо вона саме й належить до структур, милих Богові»

Оксана Забужко: На якій підставі група пацанів з баблом вирішує долю 46-мільйонної нації до 2042 року?

Роман Оксани Забужко "Музей покинутих секретів" визнали Найкращою книжкою року 2010 року. Сама авторка сформулювала, що це книга — "про минуле, яке не минає, а продовжує жити, впливати на наше життя, причому без нашого усвідомлення і навіть знання про це минуле". Події роману охоплюють три покоління, шістдесят років української історії — від осені 1943-го до весни 2004-го. Там є доба УПА і Сталіна, шістдесятників, період незалежності, патріотичного й антипатріотичного мародерства, мафіозного капіталу... Опрацьованого матеріалу, зізнається Забужко, вистачило б на десятки дисертацій. Сьогоднішня доба в її політичному сенсі, цілком ймовірно, теж колись стане канвою для майбутнього роману письменниці. Що думає Оксана Забужко про сучасний період в історії, якою бачить владу і опозицію, як характеризує суспільство — про це в інтерв`ю УНІАН.

ТА ХТО ВИ ТАКІ, ХОЛЄРА ЯСНА – АФРИКАНСЬКІ КНЯЗЬКИ?

Пані Оксано, чи відчуваєте ви, що в країні є опозиція?

Ні, не відчуваю. Де вона? Якби в парламенті була опозиція, то ратифікації харківських угод не відбулося. Коли тим самим депутатам треба було захищати свої кишені, то вони блокували щитову і пазурами, зубами видирали собі потрібне рішення. А як треба було боронити Україну, то все закінчилося однією шашкою Парубія – жалюгідно зіграним фарсом. Огидне це видовище – коли люди беруться удавати політичну опозицію, будучи в дійсності конкурентами по дерибану.