Як вони боролися за свою країну та мову...

Ігор ЛОСЄВ

За всіх справедливих нарікань на сучасну українську дійсність, на неефективну владу, на бездарність і безсовісність політиків, у самому виникненні української держави наприкінці ХХ століття є щось феноменальне, щось близьке диву. Народ, приречений політикою, історією та недобрими сусідами на історичне небуття, раптом повстав із попелу, продемонстрував разючу єдність на референдумі 1 грудня 1991 року і почав, хоч і з величезними труднощами, будувати свою державну «хатину», де «своя і правда, і сила, і воля». Мова, якій готували долю мови полабських слов’ян або прусів, які зникли, дуже повільно, дуже непослідовно, але виходить з глухого кута, поступово, хоч і з великим «скрипом», стає дійсно державною, що й викликає істеричну реакцію прихильників «єдиної та неподільної» у формі криків про «насильну українізацію». Адже багато хто в Україні, але особливо за її межами, дуже скептично дивилися на можливість відродження національної державності. Багато кому це здавалося чимось фантастичним, чимось з царства мріянь, чимось абсолютно неможливим. Пам’ятаю, як після 90% голосів за незалежність України в грудні 1991 року московська преса майже місяць ніяк не коментувала цю подію, не знала, як коментувати, була шокована і перебувала у ступорі. Адже їм здавалося, що українське питання раз і назавжди отримало своє «остаточне вирішення». Та й зовсім «немає, не було й бути не може такого питання». Але виявилося, що є не лише питання, але й велика нація, яка заявила про себе urbi et orbi, «місту і світу», і яка претендує на своє законне місце в сім’ї народів. Сьогодні українцям доводиться стикатися з безліччю труднощів державотворення. У їхньому подоланні не гріх скористатися досвідом інших націй, що пройшли через схожі історичні випробування.

Захистити мовні права українця

Володимир Богайчук

Міжнародні організації визначають націю як групу людей, об’єднаних історією, звичаями, дотриманням певних законів і мовою. Найважливішою із цих ознак є мова. Саме тому в Рамковій конвенції «Про захист національних меншин» найбільш чітко і широко виписані саме мовні права. Мовні права людини викладені також у «Загальній декларації прав людини», в Конвенції «Про захист прав і основних свобод людини 1950 року», в Конвенції «Про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин», в Конституції, в Законі «Про мови в Українській РСР».