Короткий життєпис (Федора Одрача)

Перша сторінка автобіографії Федора Одрача

Народився я 1912 року в Пінщині, на Поліссі. Вищі університетські студії закінчив я перед війною у Вільні. Є я тепер звичайним членом етнографічної секції НТШ. Переслідований НКВД-е в початках листопада 1940 року втікаю я з Полісся в Галичину. За допомогою своїх галицьких друзів переходжу совєтсько-німецький кордон, дня 14 грудня 1940 року. Перейшов я кордон на захід від Турки н[ад] Стрийом, в селі Соколики. На німецькій граничній комендатурі зустрівся я вперше з Вашим братом, не знаю його ім’я, здається Юрко[2], який перейшов границю зі своєю нареченою. Після переслухання нас, ми під екскортою німецьких граничників, чи теж і без них добралися пішки до Сянока. В Сяноку ми розстались. Знаючи, що я не маю грошей на хліб, Бандера Юрко дав мені десять злотих на хліб. Згодом я прибув до Кракова де активно приєднався до націоналістичного табору, очоленого Вами. Перебуваючи певний час в укр[аїнському] таборі (бувший академічний дім) я був в постійному зв’язку з Очеретом[3]. Після деякого часу я прибув до Берліна. Восени 1941 року я оженився. Потім почерез хворобу легенів вдалося мені вернутися в початках листопада цього ж року на рідні землі, на Волинь, до Ковля. Тут я видав тижневик т[ак] з[вані] “Ковельські вісті”[4]. Співпрацюючи з директором друкарні, другом Томашевичем, ми постійно постачали папером підпільну пресу ОУН. Будучи переслідованому гештапо, я втікаю 1942 року на село, за мною й директор Томашевич з друкарнею (ніжнóю американкою) [5]. Від половини 1942 року я опинився в підпіллі. Дня 13 березня 1943 року постають перші відділи УПА в Ковельщині[6]. Мене покликують до пропагандивно-пресового штабу УПА Волині. З другом Шило (Данилевич) – студент[ом] останніх семестрів на вілєнському університеті (мій університетський приятель), видаємо з рамени ОУН часопис “Інформатор” [7]. (Вже тут, в Англії довідався я, що друга Шило большевики застрілили в місяці травні 1944 року над Стиром). Регулярно теж співпрацював я з часописом “До зброї”[8]. Потім з “Січі”[9] (ліс на Волині, неподаліку села Свинарина) переноситься наш штаб до Колок[10] над ріку Стир. Поруч співпраці з підпільними часописами, випрацьовую теж різні летючки та заклики до населення. Штаб наш складався з дев’яти осіб. На прикінці жовтня 1943 року на місто Колки нападають від Чарторийська німці з підтримкою літаків[11]. Відділи УПА як теж і наш штаб, під командуванням друга Савура (він теж мав псевдонім і Охрим)[12] вицофуємося в Цуманські ліси, де безупину зустрічаємося в перестрілках з червоними. За той час моя дружина, чешка з походження, і 14-тимісячна дитина, будучи в підпіллі під опікою організації, попадає в полон з дитиною до польської банди, яку підтримували німці. Завдяки тому, що вона чешка, поляки її не вбивають. Перейшовши пекло страждань (хворіє два рази на тиф з дитиною), в чужому оточенні, згодом попадає до большевиків. Затаюючи що є моєю дружиною, вона щасливо вернулася 1946 році до батька, до Чехословаччини. Одначе, від 3 грудня 1943 року ні її, ні дитини не прийшлося мені побачити.

Весною 1944 року, на рішення теренового провідника друга Крилача[13] та з відома друга Савура, рішено мене вислати за кордон як письменника та журналіста. Проти такого рішення я вніс прохання, щоб залишитись на рідних землях. З огляду на те, що моя родина була в руках ворога на Волині, в селі Купичові. Але моє прохання відкинено і згодом, по зв’язковій лінії відправлено мене в Сокальщину, до Белза. Там з підпільних магазинів видано мені два костюми, білизну, взуття взагалі все що треба. Навіть харчів на дорогу. 28 травня 1944 року в організаційному порядку я прибув до Львова зі зв’язковою подругою Місею, для якої припоручив це завдання друг Віра (Мигаль)[14] – провідник ОУН Сокальщини. У Львові куплено мені Durchlasschcin від Крайсгауптмана до Праги. Таким чином я дістався за кордон. У Празі, бувший мій зверхник з Волині, друг Олежко[15], сконтактував мене з другом Стецьком. Потім, в етапах, я дістався до Баварії. Тут я вповні присвятив себе публіцистичній та письменницькій праці. За час мого перебування за кордоном, я помістив до 200 статей репортажів та літературних творів в часописах: “Укр[аїнська] Трибуна”, “Час”, “Українець-Час”, “Пу-Гу”, журналі “На сліді”, “Український самостійник”, “Наш клич” в Льондоні, циклостилевий “Визвольний шлях”. Більшість моїх статей і репортажів було присвячено УПА та проблемам націоналізму. Про УПА були опубліковані такі літературні твори: в “Час”-і “Зірка”, в “Українець-Час” довга новела “За втраченою родиною” та новеля “Пропагандист”. Взагалі не сила згадувати всіх моїх публікацій. Рівнож написав я за той час перший том роману “Серед боліт”. 14-тий розділ якого був опублікований в флортівському[16] “Час”-і. Твір цей, наскрізь націоналістичний, мав бути виданий “Час”-ом, та грошева реформа покрижувала пляни. Під цю пору – машинопис роману находиться в редакції “Українського самостійника”. Наскільки мені відомо, в почутті персональних упереджень, надуживаючи авторитет організації, пан Драбат намагається перешкодити своїми доносами видання цього твору.

Подаючи, отже короткі дані з мого “курікулюм віте”[17] і уникаючи драматичних моментів, як той що большевицька розвідка, зловивши мене, поставила під хвою в лісі неподаілку Озютич на Волині, щоб розстріляти і в цей останній момент відділ УПА визволив мене, хочу тільки заявити, що все подане, це суща правда. Будучи в підпіллі, працюючи як публіцист УПА, поштовхом до праці було так як для всіх, так і для мене прізвище – Бандера. На всіх відтінках революційного змагу, в усіх ділянках підпілля, авторитетом і головним сіґнум[18] було Ваше ім’я. Гірко і боляче дознавати кривди від людей, які теж, в безпечних місцях шаржують Вашим іменем, знецінюючи тих, які мають за собою пройдений тернистий шлях. Просто не хочеться вірити, щоб і надалі дрібні амбітники, покликуючись на Вас та на організацію, вносили заколот та сіяли недовір’я до людей, які були й є вірними речниками націоналістичного руху очоленого Вами.

Поданий життєпис підтверджую своїм літературним прізвищем – Федір Одрач.

Дня 15 жовтня 1950 року.

Моя адреса:

Scholomickyi Teodor

32, Rowon Rd. (Limeside Rd.)

Oldham-Lane’s-England.

---

[1] Короткий життєпис вислано Теодором Шоломицьким – “Федором Одрачем” провіднику ОУН Степану Бандері. Цей текст є цікавим джерелом до історії повстанчого руху на Волині та Поліссі. Тому нами додано деякі примітки і пояснення чи доставлено відсутні розділові знаки. Оригінальну мову і авторську стилістику збережено повністю.

[2] Степан Бандера брата (рідного) з ім’ям Юрій не мав. Враховуючи, що Олександр Бандера в той час перебував у Римі, а про наречену в Богдана Бандери нічого не відомо, то мова, імовірно, йде про Василя Бандеру і його наречену, а згодом і дружину Марію Возняк.

[3] “Очерет” – Польовий Омелян, керівник політканцелярії ОУН в Кракові у 1940–9141 роках.

[4] “Ковельські вісті” – газета, яка виходила у м. Ковель Волинської області у період німецької окупації.

[5] Тип друкарcького верстата, що працює за допомогою ніжнóго приводу.

[6] Ця дата подана за часом переходу Ковельської поліції у лави УПА, бо на той час вже існували загони УПА на інших теренах Волині і Полісся.

[7] “Інформатор” – підпільна газета, що друкувалася у друкарні під назвою „Воля народам”. Перші її числа з’явилися восени 1942 року, а у 1943 році було надруковано ще 20 номерів – з 1(4) по 20(23). Газета завжди містила змістовні передові статті, загальні огляди “Події на фронтах”, різні політичні новини.

[8] “До зброї” – підпільний журнал для УПА на Волині і Поліссі, редакційний осередок якого містився на території Костопільського району Рівненської області, поряд з підпільною друкарнею “імені Б. Хмельницького”. Починаючи з липня 1943 року щомісячно з’явилося 6 номерів (передруковані у першому томі нової серії “Літопису УПА”), але існує інформація про вихід кількох номерів у 1944 р.  

[9] “Січ” – територія повстанської республіки на Володимир-Волинщині, де базувався загін “імені Богуна” під командуванням П. Антонюка-“Сосенка” у складі трьох куренів та різні повстанські осередки протягом 1943 року.

[10] Колки – районний центр у Волинській обл. (тепер смт. у Маневицькому районі тієї ж області), де з травня по листопад 1943 року існувала повстанська республіка і знаходився штаб групи УПА “Турів”.

[11] Напад відбувся 3–4 листопада 1943 року.

[12] “Охрім”, “Клим Савур” – Дмитро Клячківський, крайовий провідник ОУН на ПЗУЗ і командир УПА-Північ.

[13] “Крилач” – Панас Матвійчук, комендант запілля ВО “Турів” восени1943-го навесні 1944-го років.

[14] “Віра” (також “Зеніт”, “Павур”) – Мигаль Павло, окружний провідник ОУН Сокальщишини до кінця квітня 1944 р., після чого – надобласний провідник Сокальщини і Холмщини.

[15] У тексті ім’я  відчитується як Олежко, але за кордоном на той час перебував керівник відділу зовнішніх зв’язків штабу УПА-Північ Роман Петренко-“Омелько”, який був знайомий з Федором Одрачем. Тому, імовірно, мова йде про “Омелька”.

[16] Так у тексті.

[17] Життєпис (з латинської мови curriculum vitae).

[18] Так у тексті.

Підготував до друку Ігор Марчук