Про історичну істину та суспільну шизофренію

Анатолій Свідзинський

Багато людей подібні до ковбас: чим їх нашпигують, те і носять у собі. Козьма Прутков 

За рік після проголошення Незалежности я поїхав на міжнародну наукову конференцію до Москви. Разом із колегою з Івано-Франківська ми їхали з аеропорту в таксі, перемовляючись українською. “З України приїхали? — спитав російський водій. — Тепер у вас своя держава”. “Не жалкуєте за втратою України?” — спитав я у свою чергу. “Хто? Я? — здивувався водій, — у мене ще дах не поїхав. Подивіться у віконце. Бачите, які простори... Земля без кінця і краю. А лад на ній є? Що на ній росте? Нам вашого не треба, нам дай Бог на своїй землі порядок навести”.

А того ж дня, між засіданням і вечерею, знайомі доктори наук істерично кричали: “Киев — он наш, он мать городов русских. Не отдадим!” Російська еліта “відстоювала інтереси народу”, не знаючи, як водиться, що той насправді думає. Німецькі колеги поважно мовчали, не розуміючи мови і предмета хвилювань російських науковців.

Ілюстрація: фото з підводного музею "Алея вождів" біля узбережжя Криму, взяте з сайту Радіо Свобода

Найпростіше було б запитати німців. Адже їх батьки півстоліття тому так само кричали: “Drang nach Osten! Lebensraum! Gott mit uns!” Та зазнали поразки. А за роки миру переможені підняли з руїн Німеччину, привели її до процвітання і тепер із поблажливою погордою поглядали на переможців, які як були голодранцями, так ними і залишилися. Хто мав рацію — російський водій чи російський професор, збагнути було неважко з огляду на перевагу тих, хто програв війну, але виграв мир, бо позбавився дурману нацистської пропаґанди.

Петро Григоренко. Приховування історичної правди — злочин перед народом!

Лист генерала Петра Григоренка до редакції журналу "Вопросы истории КПСС", очевидно, не був надрукований. Його копії поширювалися по СССР і були передані на Захід. Наведена публікація з часопису "Новий журнал". Лист став реакцією генерала на книгу Олександра Некрича "1941. 22 июня"



Сокрытие исторической правды - преступление перед народом! 
(Письмо в редакцию журнала "Вопросы истории КПСС")

     Уважаемый товарищ редактор!
     В  No 9 вашего журнала за 1967 год опубликована статья "В идейном плену у фальсификатора истории". Поскольку она целиком обрушивается на книгу А. М. Некрича "1941. 22 июня", я хочу начать с нескольких справок об этой книге, и о том, как она была у нас встречена и оценена.
     В свет она вышла  в  1965  году - два года назад!  - пятидесятитысячным тиражем,  который  в первые  же дни не смог удовлетворить спрос.  Достать ее сегодня, не  то, что в собственность, а хотя  бы для прочтения  - это  целое событие. На книгу немедленно откликнулась и пресса и научная общественность.
     В  январе  1966 года  журнал  "Новый  мир"  опубликовал о ней, в  своем "Книжном  обозрении",  короткую,  но  весьма  содержательную  статью  доктора исторических  наук Г.  Федорова "Мера  ответственности". Автор  этой статьи, оставаясь вполне объективным, вскрывает основное  содержание  книги и весьма убедительно дает  положительную  оценку ее  политической значимости, научного уровня  и литературных качеств.

Хресний шлях із Західної України в Сибір

Петро ЗАХІДНЯК
Газета "Галичина", 11 лютого 2012 року


62 роки тому, 10 лютого 1940 року, в Галичині та Волині розпочався перший етап організованих «визволителями» масових насильницьких депортацій, що охопили багато десятків тисяч осіб і стали справжньою трагедією для західних українців і поляків.
Становище загнаних у незвичні, суворі кліматичні умови людей було жахливим: постачання продуктів було вкрай поганим, проживання в нелюдських умовах, напівзруйновані бараки, брак теплого одягу та взуття, постійне недоїдання, антисанітарні умови побуту викликали епідемічні спалахи дизентерії, тифу, цинги. і як результат — голод і велика смертність серед засланців (у четвертому кварталі 1940 року сягала 1,2%, а в першому кварталі 1941 р. — 1,7%). Тобто виселенці помирали тисячами.

Омелян Ковч і Еміль Клугман у час людинонелюбства

Марія Матіос
Історична правда


Мій вірний товариш по духу і впертості довго вчитується в пожовклі архівні документи, а тоді дивиться так, наче я приміряю скафандр космонавта: "Про що ти говориш?! І до кого? Про які загальнолюдські цінності? Про який суд Божий? І коли? Тепер час Печерського, а не Божого, суду, а ти про якісь моральні ефемерії та історичні паралелі. Кому? До кого говориш, людино?"

"До людей, – відповідаю". "Ага, до тих, що рахують гроші, а не свої дні". – цитує персонажа із моєї книжки "Армагеддон уже відбувся". Не полемізую, бо мій товариш мене розуміє. Тому далі кожен береться за своє: він – до своєї роботи, я – до своєї.

А в мене, як і в кожного письменника, робота монотонна:  завжди, а токмо у пік людиноненависництва,  нагадувати людям про всякі часи. Бо немає жодного часу – ні доброго, ні злого, – який оминув би людину на її довгому чи короткому віку. Жодного! І ніхто від часів – ні тих, ні інших –  не застрахований.

В Онасіса чи Джобса не було нестачі грошей. Але гроші не подовжили їхні дні.

Є подовження кожного людського імені – добрими справами або доброю пам’яттю. А є подовження пам’яттю лихою. І все воно – безконечне у часі.

Книга Габі Кьоп українською

Видавництво «Зелений пес» надрукувало книгу німкені Габі Кьопп «Навіщо я народилась дівчинкою?» про сексуальні злочини Червоної армії. З німецької книгу переклала Юлія Горбач.
До речі, я вже її прочитала. Так що як комусь треба — стукайте.

Для тих, хто ще не дивився: Рівень секретності

18 історій, які сталися на території України під час другої світової війни і проходили в радянських відомствах під грифом "цілком таємно". 18 страшних фактів, що мають документальне підтвердження та свідчення очевидців. Абсолютно різні, але об'єднані одним: це події, які допомагають зрозуміти - якою ж війна була насправді: більш трагічною і менш романтичною, що нам говорили підручники. Спроба не тільки розповісти історії, але показати обсяг існуючої неправди. Не було "віроломного нападу німців на мирний СРСР". Фашисти напали на готову до війни країну, але з-за очевидних промахів, злочинних помилок командування, нелогічних рішень і військових прорахунків, люди гинули в безпрограшних на перший погляд ситуаціях.

Зґвалтована Перемога

Силою зламайте расову зарозумілість німецьких жінок, візьміть їх як заслужений трофей!

Ілля Еренбург, радянський письменник-пропагандист

15-річна німкеня Габі Кепп у 1945 році була неодноразово зґвалтована п’яними радянськими солдатами – точно так, як і два мільйони її землячок. Але вона – єдина з двох мільйонів, що під власним іменем написала про це правдиві спогади. 

Складно уявити, щоб жінка наважилася на такий вчинок – зазвичай про приниження воліють не згадувати, а тим більше не розповідати. Сама Габі, до речі, зізнається: „Коли на Пасху 1946 року зустрілась у Гамбурзі з рідними, вони не дозволили розповісти про все, що зі мною трапилося”. Наслідками систематичного сексуального насильства в підлітковому віці стали психологічні та фізіологічні розлади, у результаті яких фрау Кепп так і не вийшла заміж, не відчула радощів кохання та материнства.

Блаженніший Любомир: "Війна увійшла в моє життя 1 вересня 39-го, коли на Львів упали перші бомби"

У чергову річницю закінчення Другої світової війни у Європі Любомир Гузар, глава УГКЦ (2001-2011), дає оцінку подіям війни та розмірковує про феномен історичної пам'яті.

 - Ваше Блаженство,  чи можете Ви пригадати, як минула світова війна увійшла у Ваше життя?

- Я пережив Другу світову війну від першого дня. У Львові ще 1 вересня 1939 року впали перші бомби, німецьке військо напало на тодішню Польщу. Тоді малими ми зрозуміли, що війна є щось дуже страшне. Вона руйнує. Є хата, яку будували дідусь, батько, і тут впала бомба - і все розлетілося, пропало...

У 1939-1941 роках на наших теренах майже не було бойових дій, але відбувалися страшні речі. Тисячі людей були замордовані у в'язницях. Коли в 1941 році більшовицькі війська вже відступали перед німцями, то вирізали, винищили вязнів. Чи ті люди були винні - хто знає? Багато, напевне, було невинних.

Імперія проти утопії

Михайло Дубинянський

Первое мая позади, близится девятое мая.

Впрочем, красные дни календаря неравноценны: если 9 мая остается для постсоветских обывателей великим праздником, то 1 мая воспринимается как обычный выходной и не вызывает особых эмоций. День международной солидарности трудящихся полностью заслонен Днем победы. Пожалуй, это и есть summa summarum всей советской истории.

Долгое время именно 1 мая было главным праздником рабоче-крестьянского государства. Первомай олицетворял утопические надежды, связанные со Страной Советов: безоблачное коммунистическое будущее, интернациональное братство трудящихся, гармоничное общество без эксплуатации человека человеком, без горя и слез. Дабы поддерживать этот светлый образ, информация о происходящем в СССР тщательно фильтровалась. В дивном новом мире не могло быть массового голода, концлагерей или депортации целых народов.

Навіщо Україні вивішувати прапори «країни людожерів»?

Ігор ЛОСЄВ

Проблема масової недовіри українців до влади, до політиків та урядовців посіла чільне місце минулого тижня в багатьох суспільно-політичних програмах вітчизняного ТБ. Але, як наголошувалося в Анни Безулик у «РесПубліці», падає довіра не лише до влади, а й до опозиції. Багато наших діячів досі наївно вважають, що їм удасться приховати від суспільства якісь свої непристойні дії. Не вдасться! За інформаційної доби все таємне дуже швидко стає явним, тому схема «гріши тихо, а кайся голосно й виразно» — не проходить, тим паче, що в нас і каятися ніхто не квапиться. Визнання політиками своїх помилок, не кажучи вже про правопорушення, — це явище, вживаючи улюблене слівце В. Ющенка, унікальне. Але бувають і позитивні винятки, один з яких і стався в студії «РесПубліки», де нардеп від БЮТ Андрій Шевченко публічно визнав, що його політична сила грішна тим, що, перебуваючи «біля керма», не відокремила бізнесу від влади й загравала з командою Януковича.

"Я звинувачую Німеччину". Промова Івана Дем'янюка у німецькому суді

Давня подія, не помічена більшістю українських ЗМІ - звинувачений у причетності до масових убивств в нацистських концтаборах Джон Дем'янюк нарешті взяв слово. Наводимо його промову повністю:

"За дорученням Джона Дем'янюка, ця заява була зачитана німецькою мовою його адвокатом, доктором Ульріхом Бушем, під час публічного судового засідання в Мюнхені 13 квітня 2010 року.

Я вдячний усім людям, які допомагають мені в безнадійному становищі дуже хворого – як у в'язниці, так і в залі суду. Тому я особливо дякую медичному персоналу, який полегшує мої болі і допомагає мені пережити це випробування, яке є для мене катуванням.

"Катинь: листи з раю". Передмова від автора фільму

5 квітня на каналі "Інтер" - прем'єра документального фільму, але не про "чорно-білу" трагедію сімдесятирічної давнини, а про сучасних людей, які живуть поруч із місцем, яке для всього світу випромінює страх... 

(мовою оригіналу)

Спустя какое-то время после того, как фильм был уже закончен и смонтирован, я наткнулся на книгу известного психолога Вадима Ротенберга.

В этой книге психолог описал идею "обученной беспомощности". Этому синдрому подвержены все - приматы, люди; любому из существ класса "млекопитающие" присуще это свойство.

Звільнення Києва: сотні тисяч життів – до свята Жовтневої революції

Володимир Гінда

Бранців озброювали половинками цеглин і кидали на німців... То був другий геноцид проти українців... «На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов?» - сказав Жуков...

Свято звільнення чи День жалоби?

Довго думав, як назвати матеріал про визволення Києва від німецьких окупантів у листопаді 1943 року й вирішив, що цей заголовок буде найточніший. Писати чергові оди радянській владі й «талановитим» командирам Червоної армії, які виграли війну з Німеччиною не збираюся – останнім часом бажаючих це робити вдосталь. Хотів би вкотре нагадати прихильникам Комуністичної партії та її лідерам, що війну виграли не Сталін і Жуков, а прості люди, які мільйонами віддавали своє життя заради Перемоги, іноді через елементарні примхи тодішніх керівників.

Коментар Українського інституту національної пам’яті до виставки «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА»

Виставка «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА», підготовлена громадським рухом «Русскоязычная Украина» на чолі з народним депутатом України В. Колєсніченком та польським «Товариством увічнення пам'яті жертв злочинів українських націоналістів», анонсувалася як перша наукова виставка в Україні, що розкриває геноцид і злочини, вчинені ОУН-УПА проти польського, єврейського, українського, ромського й інших народів. На ній мали бути представлені фотокопії оригінальних фотографій і документів з державних польських архівів і приватних колекцій (понад 4000 документів з 20 000 зібраних). Однак, як виявилося, жодна з ілюстрацій не має атрибуції, тобто невідомі природа та місце зберігання оригіналу, у виставці не представлено жодного архівного документа.

Ostatni obrońca Twierdzy Brześć

22 września, kiedy w Brześciu odbywała się niemiecko-sowiecka defilada, Polacy nadal się bronili

Фото: Kpt. Wacław Radziszewski, niezłomny obrońca Twierdzy Brześć we wrześniu 1939 roku

W nocy z 16 na 17 września 1939 roku komendant i dowódca obrony Twierdzy Brześć gen. bryg. Konstanty Plisowski wydał swoim żołnierzom rozkaz opuszczenia fortyfikacji obleganych od kilku dni przez niemiecki XIX Korpus Pancerny gen. por. Heinza Guderiana. Ostrzeliwana niemal bez przerwy przez niemiecką artylerię twierdza, w której płonął gmach Dowództwa Okręgu Korpusu nr IX, cytadela, i inne ważne dla obrony obiekty, nie miała już żadnych szans na stawianie skutecznego oporu przeważającym siłom wroga. Opuścił ją też sam gen. Plisowski, ranny w czasie ataku niemieckiego na cytadelę. Wyszli również w zwartym szyku obrońcy. Oddziały polskie kierowały się na Terespol, gdzie będą później kontynuowały walkę z Niemcami, a następnie także z Sowietami. Większość z nich zginie lub trafi do niemieckiej czy sowieckiej niewoli. Dokładnie w tym samym czasie, gdy oddziały polskie opuszczały Twierdzę Brześć, wschodnią granicę Rzeczypospolitej przekraczały wojska sowieckie. 17 września 1939 roku Brześć zajęli Niemcy, by kilka dni później (22 września) miasto i teren twierdzy przekazać okupantowi sowieckiemu – jak pisała ówczesna niemiecka prasa – „w specjalnie uroczystej formie”.

Незолотий вересень 1939 року

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

Своєрідними шедеврами політичного життя першої половини ХХ століття стали дві надпотужні пропагандистські машини — більшовицька й нацистська. Їхня досконалість часом призводила до того, що у найхимерніші витвори пропаганди починали вірити навіть її шефи, включно із найголовнішими.

Нацистська пропагандистська машина, як відомо, зазнала краху 1945 року. І створені нею соціальні міфи здебільшого назавжди пішли в небуття, а якщо і продовжують жити, то десь на маргінесі. А от радянська пропаганда працювала ще довгі десятиліття, і врешті-решт витворила цілу систему донині чинних міфів, зокрема, пов’язаних і з «золотим вереснем» 1939 року, із установленням радянської влади на Галичині та Волині. Зупинимося на трьох головних: про Сталіна, який, хоч і був деспотом, цілеспрямовано збирав докупи українські етнічні землі; про щире народне волевиявлення західноукраїнського населення щодо возз’єднання з УРСР, зафіксоване 1939 року Народними зборами, що надало легітимну основу для перебування Галичини й Волині у складі України; нарешті, про те, що без Пакту і «золотого вересня» ніколи не було б єдності України.

Почнімо з міфу, названого другим.

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ СВІТЛИНИ

Олег ГРИЦЬ

На перший погляд, нічого нового і надзвичайного у цій відомій світлині часів Другої світової війни нема — історія співпраці Радянського Союзу з нацистською Німеччиною відома багатьом. Цікаве інше — що трапилося перед тим, як 23 вересня 1939 року нацист Гайнц Вільгельм Гудеріан і комуніст Семен Моісейович Кривошеїн вилізли разом на трибуну у Бресті, щоб РАЗОМ приймати ганебний парад загарбників Польщі?
Радянські історики не люблять згадувати ті часи. Активну співпрацю з нацистами та загарбницьку політику Радянського Союзу складно пояснити стандартними виправдовуваннями на кшталт «піклування» про народи прибалтійських держав, Західної України і Західної Білорусі. Ці ж народи після терору НКВД і репресій з квітами зустрічали вже німців, колишніх союзників СРСР. Одна окупація була замінена іншою.

Українські виміри радянсько-німецького Пакту 1939 року

Сергій Грабовський

 

Керівник МЗС Німеччини Йоахім фон Ріббентроп підписує радянсько-німецький пакт. На задньому плані Йосип Сталін (зліва) і В’ячеслав Молотов. Кремль, 23 серпня 1939 р.

21.08.2009

Київ – Пакт Молотова-Ріббентропа, невід’ємну складову якого становив таємний протокол про фактичний поділ Східної Європи між двома тоталітарними режимами – нацистським та більшовицьким, – на довгі роки визначив долю сотень мільйонів людей і десятків країн. У числі інших – і долю українців, яким випало стати одними з перших жертв агресивних дій двох згаданих тоталітарних режимів, а водночас – і живим інструментом цих дій, коли Сталін формував цілі армії і фронти з українських чоловіків, використовуючи їх задля реалізації цілей своєї глобальної політики, а Гітлер намагався використати український чинник для приборкання інших народів.

Британський історик Орландо Файджес: про жертв Сталіна ми знаємо менше

Британський історик Орландо Файджес в одній з програм Бі-Бі-Сі висловив стурбованість, що в Росії відбувається, як він висловився, переписування історії, а найголовніше - відбілювання Йосипа Сталіна. 

Згідно з даними, які з'являються зараз, за наказами Сталіна вбили більше людей, ніж Адольф Гітлер, але про це ми не так багато говоримо - сказав він Бі-Бі-Сі.

Бі-Бі-Сі: Досі панівними були думки, частково завдяки Голлівуду, зосереджені на нацистах. Увага зосереджена, наприклад, на Освенцимі, і увага ця стосується переважно долі винищених західноєвропейських євреїв, хоча багато і пережили той табір. Можливо, ця зосередженість витіснила увагу до східноєвропейських євреїв Польщі та колишнього Радянського Союзу, які становили більшу частину єврейських жертв нацистської системи?

Про розвиток подій після підписання Договору про ненапад між Німеччиною і Совєтським Союзом

Деякі документи процитую; решту прошу дивитися за двома посиланнями вкладки: http://aillarionov.livejournal.com/114189.html, http://aillarionov.livejournal.com/114540.html



3 сентября 1939 г. ТЕЛЕГРАММА РИББЕНТРОПА МОЛОТОВУ


5 сентября 1939 г. ОТВЕТ - ПАМЯТНАЯ ЗАПИСКА, ВРУЧЕННАЯ МОЛОТОВЫМ ПОСЛУ ГЕРМАНИИ В СССР ШУЛЕНБУРГУ ДЛЯ ПЕРЕДАЧИ В БЕРЛИН.

5 сентября 1939 г. ЗАПИСЬ БЕСЕДЫ НАРОДНОГО КОМИССАРА ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ СССР В. М. МОЛОТОВА С ПОСЛОМ ПОЛЬШИ В СССР В. ГЖИБОВСКИМ

9 сентября 1939 г. ИМПЕРСКИЙ МИНИСТР ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНСКОМУ ПОСЛУ В МОСКВЕ

9 сентября 1939 г. ГЕРМАНСКИЙ ПОСОЛ В МОСКВЕ В МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНИИ

10 сентября 1939 г. ГЕРМАНСКИЙ ПОСОЛ В МОСКВЕ В МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНИИ

10 сентября 1939 г. ТЕЛЕГРАММА ПОЛНОМОЧНОГО ПРЕДСТАВИТЕЛЯ СССР ВО ФРАНЦИИ Я. 3. СУРИЦА В НАРОДНЫЙ КОМИССАРИАТ ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ СССР

13 сентября 1939 г. ИМПЕРСКИЙ МИНИСТР ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНСКОМУ ПОСЛУ В МОСКВЕ

14 сентября 1939 г. ДИРЕКТИВА № 16633 НАРКОМА ОБОРОНЫ СССР К. Е. ВОРОШИЛОВА И НАЧАЛЬНИКА ГЕНШТАБА РККА Б. М. ШАПОШНИКОВА ВОЕННОМУ СОВЕТУ БЕЛОРУССКОГО ОСОБОГО ВОЕННОГО ОКРУГА О НАЧАЛЕ НАСТУПЛЕНИЯ ПРОТИВ ПОЛЬШИ

14 сентября 1939 г. ДИРЕКТИВА № 16634 К. Е. ВОРОШИЛОВА И Б. М. ШАПОШНИКОВА ВОЕННОМУ СОВЕТУ КИЕВСКОГО ОСОБОГО ВОЕННОГО ОКРУГА О НАЧАЛЕ НАСТУПЛЕНИЯ ПРОТИВ ПОЛЬШИ

П р и к а з ы в а ю:
1. К исходу *"16"* сентября скрытно сосредоточить и быть готовым к решительному наступлению с целью молниеносным ударом разгромить противостоящие войска противника:
а) Каменец-Подольская группа — командующий группой командарм 2-го ранга тов.Тюленев, в составе 16-й, 9-й, 32-й и 34-й кав. дивизий, 72-й и 99-й стр. дивизий, 25-го танк[ового] корпуса, 26-й и 23-й танк[овых] бригад, 283-го и 274-го корп[усных] артполков — в районе Гусятин, Каменец-Подольск, Ярмолинцы.
 Задача — нанести мощный и молниеносный удар по польским войскам, надежно прикрывая свой левый фланг и отрезая польские войска от румынской границы, решительно и быстро наступать в направлении на Чорт-ков, Станиславов и к исходу "17" сентября выйти на р. Стрыпа; к исходу "18" сентября овладеть районом Станиславов, имея дальнейшей задачей действия в направлении Стрый, Дрогобыч.
б) Волочиская группа — командующий группой — командующий Винницкой армейской группой комкор тов. Голиков, в составе 3-й, 5-й и 14-й кав. дивизий, 96-й и 97-й стр. дивизий, 24-й, 38-й танк[овых] бригад, 269-го корп[усного] артполка — в районе Волочиск, Соломна, Черный остров.
 Задача — нанести мощный и решительный удар по польским войскам и быстро наступать на м. Трембовля, г. Тарнополь, г. Львов и к исходу "17" сентября выйти в район Езерна; к исходу "18" сентября овладеть районом Буск, Перемышляны, Бобрка, имея дальнейшей задачей овладение г. Львов.
в) Шепетовская группа — командующий группой — командующий Житомирской армейской группой комдив тов. Советников, в составе 44--й, 45-й и 81-й стр. дивизий, 36-ой танк[овой] ***бригады***, 236-го и 233-го корп[усных] артполков — в районе Новоград-Волынск, Славута, Шепетовка.
 Задача — наступать в направлении на Ровно, Луцк и к исходу "17" сентября овладеть районом Ровно, Дубно; к исходу "18" сентября овладеть районом Луцк, имея в виду в дальнейшем наступление на Владимир-Волынск.
г) для обеспечения правого фланга сосредоточить в районе Олевск, Городница, Белокоровичи 15-й стр. корпус в составе 60-й и 87-й стр. дивизий и вести активные действия на Сарны.
2.  Действия групп должны быть быстры и решительны, поэтому они не должны ввязываться во фронтальные бои на укрепленных позициях противника, а, оставляя заслоны с фронта, обходить фланги и заходить в тыл, продолжая выполнять поставленную задачу..
3.  Разграничительная линия с войсками Белорусского особого военного округа — устье р. Словечна, Домбровица, Влодава, Коцк и далее по р. Вепрш до ее устья, все для Киевского особого военного округа включительно.
4.  Граница наших действий по глубине устанавливается — правый берег р. Висла от устья р. Вепрш до устья р. Сан, правый берег р. Сан от устья до ее истоков, далее новая граница Венгрии (бывш. граница Чехословакии с Польшей), вся граница с Румынией. Нашим войскам через эту линию отнюдь не продвигаться.
5.  Войскам групп решительное наступление с переходом государственной границы начать на рассвете "17" сентября.
Народный комиссар обороны СССР Маршал Советского Союза К. Ворошилов
Начальник Генерального штаба РККА — командарм I ранга Б. Шапошников

14 сентября 1939 г. ГЕРМАНСКИЙ ПОСОЛ В МОСКВЕ В МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНИИ

Молотов вызвал меня сегодня в 16 часов и заявил, что Красная армия достигла состояния готовности скорее, чем это ожидалось. Советские действия поэтому могут начаться раньше указанного им во время последней беседы срока (см. мою телеграмму № 317 от 10 сентября). Учитывая политическую мотивировку советской акции (падение Польши и защита русских “меньшинств”), [Советам] было бы крайне важно не начинать действовать до того, как падет административный центр Польши — Варшава. Молотов поэтому просит, чтобы ему как можно более точно сообщили, когда можно рассчитывать на захват Варшавы.
Пожалуйста, пришлите инструкции.
Я хотел бы обратить Ваше внимание на сегодняшнюю статью в “Правде”, переданную ДНБ, к которой завтра прибавится аналогичная статья в “Известиях”. Эти статьи содержат упомянутую Молотовым политическую мотивировку советской интервенции.
Шуленбург

 14 сентября 1939 г. СТАТЬЯ В ГАЗЕТЕ "ПРАВДА".

Хотя с момента начала военных действий между Германией и Польшей прошел какой-либо десяток дней, уже можно утверждать, что Польша потерпела военный разгром, приведший к потере почти всех ее политических и экономических центров.
Трудно объяснить такое быстрое поражение Польши одним лишь превосходством военной техники и военной организации Германии и отсутствием эффективной помощи Польше со стороны Англии и Франции. В ходе военных действий между Германией и Польшей нельзя привести фактов сколько-нибудь серьезного сопротивления польских войск наступлению германской армии, фактов какого-либо частичного успеха поляков на том или ином оперативном направлении. Мало того, все данные о положении в Польше говорят о все возрастающей дезорганизации всей польской государственной машины, о том, что польское государство оказалось настолько немощным и недееспособным, что при первых же военных неудачах стало рассыпаться.
В чем же причины такого положения, которые привели Польшу на край банкротства?
Они коренятся в первую очередь во внутренних слабостях и противоречиях польского государства.
Польша является многонациональным государством. В составе населения Польши поляки составляют всего лишь около 60%, а остальные 40% составляют национальные меньшинства — главным образом украинцы, белоруссы и евреи. Достаточно указать, что украинцев в Польше 8 миллионов, а белоруссов около 3 миллионов. Эти два наиболее крупные национальные меньшинства вместе составляют до 11 миллионов населения. Для того, чтобы наглядно представить удельный вес украинского и белорусского населения в Польше, следует указать, что эта сумма превышает население таких государств, как Финляндия, Эстония, Латвия и Литва вместе взятые...
Национальная политика правящих кругов Польши характеризуется подавлением и угнетением национальных меньшинств и особенно украинцев и белоруссов. Западная Украина и Западная Белоруссия — области с преобладанием украинского и белорусского населения — являются объектами самой грубой, беззастенчивой эксплоатации со стороны польских помещиков.
Положение украинцев и белоруссов характеризуется режимом национального угнетения и бесправия. Правящие круги Польши, кичащиеся своим якобы свободолюбием, сделали все, чтобы превратить Западную Украину и Западную Белоруссию в бесправную Колонию, отданную польским панам на разграбление. В этом отношении политика Польши ничем не отличается от угнетательской политики русского царизма...
Таковы причины, в силу которых в Польше не создалось и не могло создаться то внутреннее единство и консолидация сил многонационального государства, которые могли бы высоко поднять волну патриотизма и объединили бы польскую армию, состоящую не только из поляков, но и из украинцев и белоруссов, в едином стремлении дать отпор военному противнику.
Национальные меньшинства Польши не стали и не могли стать надежным оплотом государственного режима. Многонациональное государство, не скрепленное узами дружбы и равенства населяющих его народов, а наоборот, основанное на угнетении и неравноправии национальных меньшинств, не может представлять крепкой военной силы.
В этом корень слабости польского государства и внутренняя причина его военного поражения.

15 сентября 1939 г. ИМПЕРСКИЙ МИНИСТР ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНСКОМУ ПОСЛУ В МОСКВЕ

15 сентября 1939 г. ДИРЕКТИВА НАРКОМА ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СССР НАРКОМАМ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ УКРАИНСКОЙ ССР И БЕЛОРУССКОЙ ССР ОБ ОРГАНИЗАЦИИ РАБОТЫ НА ЗАНЯТОЙ ТЕРРИТОРИИ

[...]
По продвижении наших войск и занятии тех или иных городов будут создаваться временные управления* (временный орган власти), в состав которых войдут руководители опергрупп НКВД.
Работники НКВД всю свою работу должны провдить в теснейшем контакте с военным командованием и под руководством временных управлений. При выполнении специальных задач по обеспечению порядка, пресечению подрывной работы и подавлению контрреволюции опергруппы НКВД по мере продвижения войсковых частей должны создавать на занятой территории во всех значительных городских пунктах аппарат НКВД за счет выделения из состава основной опергруппы НКВД небольших групп (численность в зависимости от важности конкретного пункта) с небольшим отрядом красноармейцев-пограничников. Выделенные опергруппы работников должны стать ядром будущих органов НКВД.
Опергруппы НКВД должны провести следующие мероприятия:
1. Немедленно занять все учреждения связи: телефон, телеграф, радиостанции и радиоузлы, почту, поставив во главе органов связи надежных людей.
2. Немедленно занять помещения государственных и частных банков, казначейств и всех хранилищ государственных и общественных ценностей и взять на учет все ценности, обеспечив их хранение.
3.Оказать всяческое содействие политотделам армий и прикомандированным к ним работникам в немедленном занятии типографий, редакций газет, складов бумаги и налаживании изданий газет.
4. Немедленно занять все государственные архивы, в первую очередь - архивы жандармерии и филиалов 2-го отдела генштаба (экспозитур, пляцувок - органов разведки).
[...]
6. Арестуйте наиболее реакционных представителей правительственных администраций (руководителей местной полиции, жандармерии, пограничной охраны и филиалов 2-го отдела генштаба, воевод и их ближайших помощников), руководителей контрреволюционных партий...[главарей и активных участников] белогвардейских эмигрантских монархических организаций БРП, РОВС...
7. Занять тюрьмы, проверить весь состав заключенных. Всех арестованных за револючионную и прочую антиправительственную работу освободить, использовав эти мероприятия для...проведения политработы среди населения. Организовать новую тюремную администрацию из надежных людей во главе с одним из работников НКВД, обеспечив строгий режим содержания арестованных.
8. Одновременно с проводимыми операциями развернуть следствие по делам заключенных участников контрреволюционных организаций с задачей вскрытия подпольных контрреволюционных организаций, групп и лиц, ставящих целью проведение диверсий, террора, повстанчества и контрреволюционного саботажа. Лиц, изобличенных следствием в организации политических эксцессов и открытых контрреволюционных выступлений, арестовывать немедленно/
[...]
10. Принять меры к выявлению и аресту агентов - провокаторов жандармерии, политической полиции и филиалов 2-го отдела генштаба, используя для этого изъятые архивы.
11. Обеспечить четкую организацию охраны общественного порядка. Организовать надежную охрану электрических станций, водопроводов, продовольственных складов, элеваторов и хранилищ горючего. Организовать борьбу с грабежами, бандитизмом, спекуляцией. Организовать работу по противопожарной охране, назначив начальниками пожарных команд надежных людей.
Провести регистрацию и изъятие у всего гражданского населения огнестрельного оружия (нарезного), взрыввеществ и радиопередатчиков.
[...]
16. Конфискации фуража и продовольствия у населения избегайте. Необходимый фураж и продовольствие покупайте у населения за наличные в советских рублях, объявив населению, что стоимость (курс) рубля равняется стоимости (курсу) злотого.
[...]
Народный комиссар внутренних дел СССР Берия.

 

16 сентября 1939 г. СМОЛЕНСК. ПРИКАЗ № 005 ВОЕННОГО СОВЕТА БЕЛОРУССКОГО ФРОНТА ВОЙСКАМ ФРОНТА О ЦЕЛЯХ ВСТУПЛЕНИЯ КРАСНОЙ АРМИИ НА ТЕРРИТОРИЮ ЗАПАДНОЙ БЕЛОРУССИИ


16 сентября 1939 г. ГЕРМАНСКИЙ ПОСОЛ В МОСКВЕ В МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНИИ

17 сентября 1939 г. 2 часа утра. ГЕРМАНСКИЙ ПОСОЛ В МОСКВЕ В МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНИИ

17 сентября. 3 часа 15 мин. утра. ВЫПИСКА ИЗ СЛУЖЕБНОГО ДНЕВНИКА ЗАМЕСТИТЕЛЯ НАРКОМА ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ СССР В. П. ПОТЕМКИНА О БЕСЕДЕ С ПОЛЬСКИМ ПОСЛОМ В. ГЖИБОВСКИМ, НАПРАВЛЕННАЯ ГЕНЕРАЛЬНОМУ СЕКРЕТАРЮ ЦК ВКП(б) И. В. СТАЛИНУ

Послу, поднятому нами с постели в 2 часа ночи и в явной тревоге прибывшему в Наркоминдел в 3 часа, мною была прочитана и затем передана нота т. Молотова, адресованная польскому правительству.
Посол, от волнения с трудом выговаривавший слова, заявил мне, что не может принять вручаемую ему ноту. Он отвергает оценку, даваемую нотой военному и политическому положению Польши. Посол считает, что польско-германская война только начинается и, что нельзя говорить о распаде польского государства. Основные силы польской армии целы и подготовляются к решительному отпору германским армиям. При этих условиях переход Красной Армией польской границы является ничем не вызванным нападением на республику. Посол отказывается сообщить правительству о советской ноте, которая пытается оправдать это нападение произвольными утверждениями, будто бы Польша окончательно разбита Германией и что польское правительство более не существует.
Я возразил Гжибовскому, что он не может отказываться принять вручаемую ему ноту. Этот документ, исходящий от Правительства СССР, содержит заявления чрезвычайной важности, которые посол обязан немедленно довести до сведения своего правительства. Слишком тяжелая ответственность легла бы на посла перед его страной, если бы он уклонился от выполнения этой первейшей своей обязанности, Решается вопрос о судьбе Польши. Посол не имеет права скрыть от своей страны сообщения, содержащиеся в ноте Советского Правительства, обращенной к правительству Польской республики.
Гжибовский явно не находился, что возразить против приводимых доводов. Он попробовал было ссылаться на то, что нашу ноту следовало бы вручить польскому правительству через наше полпредство. На это я ответил, что нашего полпредства в Польше уже нет. Весь его персонал, за исключением, быть может, незначительного числа чисто технических сотрудников, уже находится в СССР.
Тогда Гжибовский заявил, что он не имеет регулярной телеграфной связи с Польшей. Два дня тому назад ему было предложено сноситься с правительством через Бухарест. Сейчас посол не уверен, что и этот путь может быть им использован.
Я осведомился у посла, где находится польский министр иностранных дел. Получив ответ, что, по-видимому, в Кременце, я предложил послу, если он пожелает, обеспечить ему немедленную передачу его телеграфных сообщений по нашим линиям до Кременца,
Гжибовский снова затвердил, что не может принять ноту, ибо это было бы несовместимо с достоинством польского правительства.
Я заявил послу, что нота ему мною уже прочитана, и содержание ее ему известно. Если посол не желает взять ноту с собою, она будет доставлена ему в посольство.
Тут же, решив отослать послу ноту в посольство и сдать ее там под расписку до возвращения посла, я просил Гжибовского обождать меня несколько минут, объяснив, что намерен по телефону сообщить о его заявлениях т. Молотову.
По выходе, я распорядился немедленно отправить ноту на моей машине в посольство, где сотрудник моего секретариата должен был сдать ее тотчас под расписку.
Сообщив т. Молотову по телефону о позиции, занятой послом, я вернулся к Гжибовскому и возобновил с ним разговор. Посол опять силился доказать, что Польша отнюдь не разбита Германией, тем более, что Англия и Франция уже оказывают ей действительную помощь. Обращаясь к нашему вступлению на польскую территорию, посол восклицал, что, если оно произойдет, это будет означать четвертый раздел и уничтожение Польши.
Я указал послу, что наша нота обещает вызволить польский народ из войны и помочь ему зажить мирной жизнью. Гжибовский продолжал волноваться, доказывая, что мы помогаем Германии уничтожить Польщу. При таких условиях, посол не понимает, какой практический смысл имеет наше уведомление польского правительства о приказе советским войскам перейти на польскую территорию.
Я заметил послу, что, быть может, получив нашу ноту, польское правительство не только поняло бы мотивы нашего решения, но и согласилось бы с бесполезностью какого бы то ни было противодействия нашему наступлению. Этим, быть может, были бы предупреждены вооруженные столкновения и напрасные жертвы.
Так как я настойчиво возвращался к предупреждению посла об ответственности, которую он может понести перед своей страной, отказавшись передать правительству нашу ноту, Гжибовский, в конце концов, начал сдавать. Он заявил мне, что уведомит свое правительство о содержании нашей ноты. Он даже обращается ко мне с просьбой оказать возможное содействие скорейшей передаче его телеграфных сообщений в Польшу. Что касается ноты, как документа, то посол, по-прежнему, не может ее принять.
Я повторил Гжибовскому, что нота будет ему доставлена в посольство.
По уходе посла, мне было сообщено, что нота уже свезена в посольство и вручена там под расписку, еще в то время, пока Гжибовский находился у меня.
В. Потемкин

17 сентября 1939 г. РЕЧЬ ПО РАДИО ПРЕДСЕДАТЕЛЯ СОВЕТА НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ СССР ТОВ. В.М. МОЛОТОВА 17 СЕНТЯБРЯ 1939 ГОДА

17 сентября 1939 г. КУТЫ. ПРИКАЗ ВЕРХОВНОГО ГЛАВНОКОМАНДУЮЩЕГО ПОЛЬСКОЙ АРМИЕЙ Э. РЫДЗ-СМИГЛЫ В СВЯЗИ С НАСТУПЛЕНИЕМ СОВЕТСКИХ ВОЙСК