Повстанський рух на Луганщині 1921-1923 рр. Провокативні методи та спецзагони ВЧК

Дмитро Снєгирьов
http://www.galinfo.com.ua/news/117056.html

У березні 1921 року V Всеукраїнський з'їзд Рад, організований більшовиками, ухвалив рішення щодо посилення боротьби з "бандитизмом", тобто, проти всіх своїх політичних супротивників, оголосивши це "государственной задачей первостепенной важности".
У лютому 1921 року тодішній головнокомандувач всіма Збройними силами Російської республіки Л. Каменєв у доповіді В. Леніну (про стан боротьби з бандитизмом) змушений був визнати, що "банди на території правобережної України мають характер місцевих організацій, які користуються підтримкою та співчуттям населення. Сила банд коливається від 100-250 бійців і має загальну чисельність близько 2500 бійців". У липні 1921 року в офіційній доповідній записці того ж Каменєва згадується 18 повстанських загонів лише в Донбасі, які об'єднували близько 1500 кіннотників та мали 19 кулеметів.
На момент цих подій повітові надзвичайні комісії (далі - ЧК) в Україні були ліквідовані через відсутність відповідної кількості працівників. Їхнє місце зайняли так звані політбюро, які входили на автономних правах до міліції. Повітові ЧК були збережені тільки в небагатьох особливо важливих центрах Донбасу, наприклад, у Маріуполі. Керівництво таких комісій було завжди відоме працівникам, яких скеровували з досить високих посад в апараті "губчека". Про це красномовно свідчать шифровки, які органи ВЧК надавали своїм низовим каральним структурам: "Як встановлено, контрреволюційні організації та угруповання добре обізнані про те, що ВЧК даного часу вимушене на, так би мовити, деяку пасивність. Про те, що таке становище тимчасове, знає кожен з нас... Переконані, що ілюзії наших ворогів, які припускають думку про капітуляцію радянської влади, швидко розвіються, а веселі усмішки на їхніх обличчях зміняться на гримасу жаху і дикого тваринного страху перед лицем всеперемагаючої стратегії комунізму".
Не розраховуючи на місцеві кадри, з Росії, для безпосереднього керівництва оперативною діяльністю органів держполітуправління у Правобережній Україні був призначений російський більшовик В. Євдокимов. Сотні чекістів із різних губерній Росії були відряджені в Україну. Серед них – відповідальний працівник Брянської ЧК Д. Мєдвєдєв, який був призначений головою Старобєльскої ЧК.
Разом з посиленням каральної системи та безжального терору , V Всеукраїнський з'їзд проголосив амністію всім "бандитам", які бажають припинити боротьбу. Амністія діяла до 15 червня, а потім її дію продовжили ще на місяць. Згідно з офіційними даними, амністією скористалося приблизно 10000 повстанців, що свідчить про масштаб повстанського руху на Правобережній Україні. З-поміж тих, хто зголосився скласти зброю, були керівники штабу Махно-Звєрєв, Полєно, Вдовіченко. Проти останнього чекісти використали брудний та відверто провакативний метод. Важко пораненого, його скерував Махно на лікування до Новоспасовки. Там, у непритомному стані Вдовіченка захопили в полон. Піддавши страшним тортурам та моральному тиску, чекісти примусили його підписати заяву про перехід до більшовиків та звернення до повстанців щодо припинення збройної боротьби.
Подібні методи нащадки чекістів використовуватимуть у боротьбі проти повстанців на Західній Україні у 40-50-х роках.
Частина повстанців під загрозою розстрілу перейшли на сторону влади. ЧК тоді вирішило використати їх, аби деморалізувати повстанців із середини: одних відправили до повстанців, інших – розстріляли їхні ж колишні бойові побратими. Ця поразкова пропаганда поєднувалась з жорстокими репресіями проти поранених повстанців та їхніх родин. У випадку, коли знаходили пораненого повстанця, карали не тільки його, а й родину, в якій він переховувався.
Провокації, терор та розстріли заручників стали нормою роботи чекістів. Основним моментом у боротьбі проти повстанців було просунення чекістів та завербованих колишніх повстанців до діючих загонів з метою ліквідації керівництва та морального занепаду усередені загону.
У липні 1921 року Мєдвєдєв, який вже тоді був начальником Старобєльської ЧК, отримав інформацію про наявність у районі великого повстанського загону у кількасот шабель. Загін вів себе доволі пасивно, діяв, здебільшого, з метою захопленя провізії. Це свідчило про те, що загін не мав міцного керівництва. Мєдвєдєв, уникаючи прямого зіткнення із загоном, вирішив деморалізувати загін зсередини шляхом просунення туди завербованої ним людини, колишнього штабс-капітана царської армії на псевдо Басня. Спираючись на колишніх пере вербованих повстанців, які діяли у загоні, чекістам за чотири доби вдалось ліквідувати керівників загону, а самих повстанців, кількістю 350 шабель, переконати в необхідності добровільно перейти до Совєтів.
Приблизно за такою ж схемою чекісти ліквідували загін Огнєва. Цей загін мав характерну деталь: після кожної операції його учасники розходились по домівках та лісах, очікуючи наказів командира. Цим і скористався Мєдвєдєв. Загін, у складі близько сотні багнетів, застали зненацька біля хутора Сємікозова у момент їхнього збору. Місце і дату Мєдвєдєв знав заздалегідь, позаяк за допомогою колишніх перевербованих повстанців сам їх і вказав.
Але найбільш характерною та показовою операцією чекістів, з використанням псевдоповстанських загонів, стала операція з ліквідації повстанського командира Івана Блохи, загін якого базувався у селі Бараніковка Біловодського району. Невелике формування чисельністю близько 50 шабель відрізнялось високою активністю та провело менш ніж за місяць десяток успішних операцій. Про перебіг подій під час проведення чекістсько-військової операції збереглись мемуарні свідчення учасника тих подій, командира 14-го стрілецького полку 2-ї Донської дивізії.
22 червня 1921 року чекісти захопили у полон одного повстанця із загону Блохи. Під час допиту повстанець розповів, що штаб загону разом з командиром Іваном Блохою переховується в очереті біля села Бараніковка.
Та, не знаючи місцевості і проходів, військові самостійно не наважились на проведення операції з ліквідації повстанського штабу. У цей час на допомогу військовим прибув окремий загін ВЧК зі Старобєльська. З огляду на те, що загін ВЧК не був відомий мешканцям села Бараніковка, які підтримували та співчували повстанцям, вирішили видати чекістів за повстанський загін, поширивши з-поміж мешканців села інформацію щодо роззброєння та захоплення у полон частини ЧА новоприбулим псевдоповстанським загоном, чекісти вирішили таким чином витягнути з очерету повстанців.
"24-25 червня загін ВЧК, видавши себе за бандитів, з'явився у селі Бараніковка та після короткого бою заарештував на очах у місцевого населення загін контррозвідників мого полку, чим викликав велику радість місцевого населення. Відразу ж командиру загону псевдобандитів на контррозвідників пішли скарги місцевого населення. В одного селянина взяли бика, в іншого – коней, у третього – барана та корову. Скаржились на те, що комуністи їх зовсім пограбували відібравши останній хліб. Вони стали бити заарештованих, плювати їм в обличчя, кидати каміння, вигукуючи "Вот вам, сволочи-комунисты разверстка", – писав у своїй доповідній командир ЧА. Яскрава картина "народної любові"" до червоних визволителів та їхня поведінка стосовно місцевого населення.
Після суду мешканців села над полоненими червоноармійцями старший загону ВЧК, який видавав себе та своїх людей за повстанців, роздягнув червоноармійців, провів їх селом, аби мешканці переконались, що діють справжні повстанці і закрили їх у хліву, випустивши заарештованого полоненого повстанця. Запевнивши його, що в селі діє невідомий йому повстанський відділ, чекісти дали повстанцеві команду привести до них на перемовини щодо спільних дій отамана Блоху разом із повстанським штабом.
Переконаний в "істинності" повстанців, Іван Блоха разом зі своїми 20 оплічниками прийшов у приміщення виконкому, де знаходився штаб ВЧК, і відрекомендувався місцевим командиром повстанських військ. Ввечері того ж дня мав відбутися суд над полоненими червоноармійцями. В той час, коли для штабу Блохи подали коней для того, щоб їхати на псевдосуд, Івана Блоху вбив командир загону ВЧК, а псевдоповстанці розправились з керівниками повстанського штабу. Двом повстанцям вдалось утекти. Все це побачили мешканці села, які зрозуміли свою помилку, але вдіяти вже нічого не могли.
"Після ліквідації штабу Блохи контррозвідники мого полку були звільнені з-під варти, після чого разом з загоном ВЧК були розстріляні кілька десятків мешканців села, які проявили себе як люди, які співчувають повстанцям. 26 червня контррозвідники повернулися до свого полку. Начальник загону ВЧК вручив подяку мені, товаришу Баклушинському та всім червоноармійцям, які брали участь у проведенні операції", – зазначив у своїй доповідній командир полку.
Методи, які застосовували чекісти у боротьбі проти повстанців на Луганщині у 20-х роках, вони перенесли і в Карпатські гори, використовуючи вже в боротьбі з загонами УПА у 40-50-х роках.
28 листопада 1921 року колегія Донгубчека нагородила голову Старобєльского ЧК Мєдвєдєва золотим годинником "за умелую и усиленную борьбу с бандитизмом в Старобельском уезде". Це була перша нагорода на довгому кривавому чекістському шляху Д. Мєдвєдєва. Через 20 років Мєдвєдєв у лісах Рівненщини знову використовував той досвід провакацій та створення псевдозагонів, який він здобув на Луганщині, але вже у боротьбі з загонами УПА.
Могила отамана Блохи, незважаючи на 80-річне комуністичне панування, доглядається мешканцями села Бараніковка. Людська пам'ять міцно закарбувала імена своїх героїв.

Лех Валенса: Немає вільної Європи без вільної України

Напередодні саміту Україна-ЄС, що відбудеться 19 грудня у Києві, де очікується підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом – інтерв’ю з Лехом Валенсою, одним з найбільших друзів України. Він – чи не найвідоміший поляк сучасності, лауреат Нобелівської премії миру та президент Республіки Польща (1990-1995), країни яка є найбільшим лобістом українських справ у Європі.

- Завдяки польскій "Солідарності" Україна знає про "польський шлях до свободи". На якому, на вашу думку, етапі свого "шляху до свободи" знаходиться сучасна Україна?

- Це питання треба задати українському суспільству. Однак можу звернутися до друзів з України: зорганізуйтеся, створюйте програми, приймайте участь у виборах і вигравайте – такою є демократія, ніхто цього за вас не зробить.

Коли я боровся разом із "Солідарністю", то спочатку нас було шестеро, тому що не всі одразу повірили у зміни. Потім нас стало 10 мільйонів. Слід пам’ятати, що найбільший будинок будується з першої цеглини і згодом повстають гігантські будівлі. Так само у політичних справах – треба зорганізуватись і починати.

Німецька пенсіонерка, яка живе без грошей

Хайдемари Швермер уже 15 лет обходится совсем без денег — и говорит, что наконец-то узнала, что такое полноценная, свободная и счастливая жизнь

1 мая 1996 год успешная и состоятельная 54-летняя жительница Дортмунда, педагог и психотерапевт по профессии, ликвидировала свой банковский счет, раздала деньги и имущество нуждающимся и ушла из дома в «свободное плавание» с одним чемоданчиком, в который положила несколько личных вещей и фотографий. Первоначально она планировала продержаться без кошелька и банковского счета один год, но опыт оказался таким успешным, что Хайдемари решила больше никогда не возвращаться к прежней «нормальной» жизни, пишет Israelinfo.ru

Міф про Василя Симоненка

Академік Іван Дзюба – не лише мудрий учений, а й людина великого такту – назвав свою статтю про Василя Симоненка «Більший за самого себе». «Є люди, яким судилося бути більшими за самих себе. Такий Василь Симоненко, – писав він. – Якщо спробувати одним словом виразити головне в поезії Василя Симоненка, то це буде слово: народність. Правда, це слово так часто й фальшиво вживали і так його скомпрометували, що доводиться спеціально застерігатися, що в цьому разі йдеться про істинну народність, рідко явлену і тяжко здобувану. А не про ту сухозлітну лакейську «народність», яка полягала в краснобайських віршованих вправах на задані теми, в епігонстві і в бездумному переспівуванні кон`юнктурних гасел, у простакуватості і спробах піддобритися до казенних смаків, у дешевому славослів`ї упривілейованим «передовикам».

70 років тюрми

Кірсенко Михайло 

Справжнього міждержавного договору про створення СРСР так і не було укладено

«Союзом незламним республіки вільні навік об’єднала Великая Русь. Хай квітне народами створений спільно великий, могутній Радянський Союз!» Кількадесят років на шостій частині суходолу співвітчизників будив і присипляв цей гімн. Та якщо союз навіки незламний, то республіки не вільні його скасувати. А якщо згуртувала Велика Русь, годі казати про спільний витвір. Згодом ніяково зникли слова, як «нас виростив Сталін», під чиєю владою загинула третина народу. Зараз на цю мелодію в Росії оспівується «хранимая Богом родная страна».

Тема з варіяціями

Оксана Забужко

На дві теледії, з трьома інтерлюдіями та епілогом (Примітка: між першою й другою теледіями минає 25 років)

З усіх винаходів людства я, після знарядь убивства, найдужче не люблю телевізор. А проте так вийшло, що саме йому завдячую двома найважливішими, просто-таки епіграматичними — кожен для своєї доби — сюжетами, пов’язаними з розумінням того, що таке свобода. Точніше — що таке її відсутність.

ВІДСТУП ПЕРШИЙ — ФІЛОСОФСЬКИЙ
Єдиний спосіб зрозуміти, що таке свобода, — це і є оцінити міру її відсутності; в різних соціумах ця міра буває різною й коливається в досить широкому діапазоні, одначе нуля не сягає ніколи. Простіше сказавши — абсолютної свободи не буває, так само як абсолютного світла. Але, але… Кінець відступу.

СЮЖЕТ ПЕРШИЙ
Місце дії — країна під назвою СРСР, час дії — кінець 1970-х. Датую виключно по тому, якою пам’ятаю себе — дівчинкою-школяркою, вихованою в загальноінтелігентському, «кухонно-трьопному» дусі іронічної відрази до блювотної реальності тодішнього геронтологічного соціалізму, але ще не знайомою з тим, що та реальність може становити якусь конкретну загрозу для тебе особисто. Історик, якщо схоче, зможе датувати час дії й точніше — саме клекотіла чергова пропагандистська кампанія: в тій-бо добі чи не кожне кремлівське засідання мало на меті приписати велетенській країні всім миром, від малого до старого, притьмом вирушати на боротьбу чи то «за щось» (за високу якість продукції, за розрядку міжнародного напруження, за звільнення з тюрми Луїса Корвалана, за дружбу з американською дівчинкою Самантою Сміт і т. д.), чи то «з чимось», у цьому випадку — з «літунами» (так звано людей, які часто міняють місце роботи, що було визнано негідним «морального облика строителя коммунизма»). Отож у програмі «Время» — щовечірньому всенародному політінструктажі, як жити й за що (або з чим) боротися, — і було навіч продемонстровано трудящим позитивний взірець для наслідування: загальним планом — гудячий заводський цех, переднім — позбавлений віку й індивідуальності пролетар, який, утупившись в одну точку, безвиразно тягнув з екрану: «На етіх одінадцаті станках я работаю уже дєвятнадцать лєт…»

Формула національної безпеки

Чирва Вікторія 

Український тиждень, №17, 2010

Євген Марчук про російський флот у Криму і незахищеність України

Кроки влади на міжнародній арені, зроблені останнім часом, викликали резонанс у суспільстві. Після «здачі» урану та пролонгації перебування Чорноморського фло ту РФ у Криму опозиція звинуватила владу в національній зраді. Тиждень звернувся за коментарями до одного з найкращих фахівців у галузі зовнішньої політики та безпеки Євгена Марчука – людини, яка за час своєї політичної кар’єри обіймала посади прем’єр-міністра, міністра оборони, голови СБУ та секретаря РНБО.

Труба не аргумент

У. Т.: Чим обернеться для України «обмін» зниженої ціни на газ на дозвіл пролонгувати базування в Криму Чорноморського флоту РФ до 2042 року?

– Йдеться про військову базу Росії, інтегровану в цивільне життя, й не лише Севастополя. І тут шаблонні пояснення економічними аргументами не спри ймаються. Я не почув пояснень, чому ця угода не порушує Конституції України. Як один із учасників Конституційної ночі добре пам’ятаю, який зміст закладався у перехідні положення щодо тимчасового перебування іноземних військових баз на території України. Якби тоді прозвучало «2042 рік», перехідні положення однозначно було б виписано жорсткіше. Крім того, згадана угода суперечить передвиборчим заявам регіоналів про намагання об’єд нати країну. Очевидно також, що більша частина суспільства не зрозуміла і не підтримала цього рішення. Та й аргументація щодо по в’язування економічних і безпекових параметрів цієї угоди дуже слабка й незрозуміла.