Показ дописів із міткою громадянське суспільство. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою громадянське суспільство. Показати всі дописи

четвер, 3 травня 2012 р.

Відновити справедливість

Велике прохання оце поширити!


http://dara-raiven.diary.ru/p175794779.htm

Озверевший киевский мажор, едва не убив пятилетнюю девочку в
ДТП, теперь пытается с помощью исполнительной службы стребовать с ее
родителей сумму в 160 тыс. грн. с формулировкой «за моральный ущерб».
Призвать его к порядку законными средствами не удается: папа имеет
отношение к Генпрокуратуре, и обрушил на жертв сына мощь
государственного аппарата…

субота, 26 лютого 2011 р.

Борис Ґудзяк: ректори університетів мають перестати боятися

Міністерство освіти під керівництвом Дмитра Табачника за рік вчинило наступ на автономію університетів й зупинило просування до Болонської системи. Таку думку висловив в інтерв’ю Радіо Свобода ректор Українського католицького університету отець Борис Ґудзяк. Він наголошує, що ректори вишів, як і усі люди, мають подолати страх і більше довіряти один одному, відстоюючи свою позицію.

четвер, 25 листопада 2010 р.

Генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський. Інтерв’ю газеті "Волинь"

НЕ БУДЬМО МАЛОРОСАМИ
Генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський вважає, що якби наша Служба безпеки працювала на захист державних інтересів України, як ФСБ для Росії, то ми б жили у зовсім іншій державі...
   
     У 1990 році він резонансно закликав радянських офіцерів не виконувати злочинних наказів, спрямованих проти українського народу. У 2004-му емоційно звернувся до представників силових структур не застосовувати зброю проти учасників Помаранчевого майдану...
     На яких би посадах не перебував наш земляк, уродженець села Вижгів Любомльського району Олександр Скіпальський, він завжди відстоював національні інтереси. Тому до його думки прислухалися не тільки патріоти, а й вороги України.
     Наша розмова з Олександром Олександровичем відбулася у переддень 6-ї річниці Помаранчевої революції. Закономірно, що перше запитання генералу-патріоту і стосувалося цих подій...

середа, 24 листопада 2010 р.

Резолюция митинга протеста против так называемых реформ

Всем гражданам Украины,
предпринимателям Украины,
участникам акции протеста в Киеве 16-го ноября 2010 г.,
жителям палаточного городка под Верховной Радой.


Резолюция
митинга протеста против так называемых реформ,
прошедшего в г.Донецке 15-го ноября 2010 г.

  Мы, участники митинга, собравшиеся по зову своего сердца, не желающие быть баранами, молча бредущими на бойню, обсудив последние действия властей Украины и заслушав предложения созданного нами Всеукраинского объединения ”Україні — чесні вибори”, настоящей резолюцией выражаем следующее:
1. Не обращая никакого внимания на аргументированные доводы о катастрофических последствиях для экономики страны, для уровня жизни людей, для развития демократии, прав и свобод граждан Украины, а в недалекой перспективе — и для независимости страны, власти или уже приняли, или готовятся принять, множество нормативных актов, противоречащих как Конституции и действующему законодательству Украины, так и Конвенции прав человека. Налоговый кодекс — лишь один такой акт в длинной череде других: противоправные доплаты в пенсионный фонд, единый социальный взнос, проект трудового кодекса, закон об упрощенной регистрации прекращения юрлиц и физлиц-предпринимателей, поправки в кодекс административного судопроизводства, и т.д., и т.п. Все это вместе - беззаконие, возводимое в ранг закона!

2. Невзирая на многочисленные митинги протеста против навязываемых народу «реформ», власть упорно, не гнушаясь даже ложью, продолжает протаскивать свое детище — Налоговый кодекс. Ни на одну из прокатившихся по всей Украине акций протеста ни из Кабинета министров, ни из Верховной Рады, ни из Администрации Президента, не последовало официального и конкретного ответа. Власть не хочет сделать даже минимум — официально обнародовать концепцию Налогового кодекса и список его разработчиков. Таким образом, власти Украины разговаривать с народом не желают. И не только разговаривать, но даже прислушиваться к его мнению, хотя обязаны это делать по Конституции! Обязаны!

3. Исходя из вышесказанного, мы, участники митинга 15.11.2010 г. в Донецке, считаем, что народ Украины не только имеет право, но и просто обязан поступить адекватно действиям людей, пребывающих у власти в Украине. И для этого мы, граждане Украины, должны:
- выступить единым фронтом за немедленную отставку Кабинета Министров Украины в полном составе;
- поддержать предложения ВО «Україні — чесні вибори» по изменению системы формирования власти в стране и проведению досрочных и всеобщих перевыборов на новой основе;
- поручить ВО «Україні — чесні вибори» подготовку вопросов, выносимых либо на всенародный референдум, либо в виде требований к действующей ныне власти, о принятии соответствующего закона, включая требования к кандидатам на выборные должности, их ответственность до и после выборов, механизм отзыва депутатов, отказ от каких-либо партийных списков, открытость всей информации о кандидатах на выборные должности;
- в случае отказа действующих ныне органов власти от принятия соответствующего закона, самостоятельно, без участия власти, подготовить и провести всенародный референдум;
- на всенародный референдум, в случае его проведения, вынести вопросы новой системы формирования власти в стране, подготовленные ВО «Україні — чесні вибори» и всенародно обговоренные, а также дату проведения всеобщих перевыборов;
- по результатам референдума провести досрочные и всеобщие перевыборы;
- по результатам перевыборов привести к присяге новые органы выборной власти.

4. Мы, участники митинга в Донецке 15.11.2010 г., призываем всех вас, граждане Украины, не оставаться в стороне от текущих событий — это НАША страна, это всем НАМ решать ее судьбу, ради будущего наших детей, ради жизни наших внуков!


5. Призываем всех вас, предприниматели Украины, осознать, что только нашими собственными ресурсами, пока у нас их не забрали зарвавшиеся чиновники, мы можем обеспечить процесс истинных перемен, ради достойной жизни всего народа Украины. Так давайте объединим наши ресурсы и умения, выдержку и настойчивость, смекалку и предприимчивость, ведь правда - на нашей стороне. Это - шанс для всех нас создать СВОЮ страну, а история не дает один шанс дважды!


6. Обращаемся к участникам всеукраинской акции протеста в Киеве 16.11.2010 г.: мы, живущие и работающие в Донецке и Донецкой области, выступаем категорически против разделения Украины по каким бы то ни было признакам. Киевляне и гости Киева! Наши представители есть среди вас, прибывших на акцию протеста со всей Украины, и мы поручаем им донести до вас нашу точку зрения на происходящее в стране: Донбасс — с Украиной, так есть и так будет!


7. Мы, участники митинга протеста в Донецке, 15.11.2010 г., выражаем свою благодарность жителям палаточного городка под Верховной Радой Украины — мы благодарны вам за вашу готовность пожертвовать своим личным ради нашего общего, мы благодарны вам уже за то, что вы просто есть такие, какие есть! Мы уверены, что ваши жертвы — не напрасны и победа будет за народом Украины. И надеемся, что со временем, когда мы добьемся своего, вы, нынешние представители этого народа в палатках под Радой, с радостью приедете в наши края — мы ждем вас к себе!


8. Ганьба власти, глухой к своему народу! Слава Украине!


Принято
митингом протеста в г.Донецке 15.11.2010 г.

вівторок, 24 серпня 2010 р.

День незалежності від абсурду

Оксана Пахльовська

Погралися в уявну незалежність – тепер за неї доведеться боротися. За неї доведеться платити.

Кожен жанр має свої закони, а жанр абсурду – тим більше. Це категорія абсолютна, нюансів не передбачає. Абсурд має бути тотальний, тріумфальний, незаперечний.
Україна і Росія створюють Спільний Простір Абсурду. Як стягується в єдину смертельну задуху чадний газ на спотворених радянською меліорацією палаючих землях, так звиваються кільцями, сплавлюючись воєдино, українсько-російські абсурди. Зловісні крихітки Цахес будують «великую и могучую Россию», патріарх-парторг ліпить «русский мир» із напівписьменних пенсіонерок і молодих екстремістів, задушену власним чадом Москву летять рятувати одвічні «вороги» – країни НАТО.
В Україні вимір провінційніший, але автори й актори цього театру абсурду не менш загрозливі. Здача України Росії вже не поетапна – вона лавинна. «Проффесіоналізм» нарощує «ф»: економікою може керувати завідувач овочевої бази, нацбезпекою – гінеколог, освітою – стратег її руйнації. Нинішні можновладці вільно володіють трьома мовами – суржиком, матом і фенею. Простіше сказати – держави немає. Є група рейдерів-можновладців. Усі інституції інфіковані корупцією. Свобода слова демонтується. Сума даних – включно з останніми кредитами, підвищеннями цін на газ і супровідними стрибками цін на все – змушує замислитися, чи не готують свідомо країну до дефолту. Адже Росія вже цей сценарій передбачила напередодні останніх президентських виборів: у ряді публікацій становчо говорилося про те, що в сучасному світі так звані «failed states» повинні автоматично переходити під опіку «високорозвинених сусідніх держав».
Депресивну ситуацію погіршує традиційний «плач на ріках вавилонських»: суспільство втомилося, розчарувалося, нікому не вірить. Землі скуплені, стратегічні галузі втрачені, країна не має жодних перспектив. Здібна молодь утече, залишаться ті, кому вже нічого не світить. Деякі полум’яні активісти Майдану, як желе в спеку, розтеклися коридорами влади. Прилипають до них, звичайно, гроші, але також і велика ганьба. Вчора такі голосні «противсіхи» і «противсішки», що так активно попрацювали на нинішню ситуацію, притихли й зажурились: самі собі сняться в засідці на зловорожих політиків і стріляють із іграшкових пістолетів. Чим не капєц?!
Але ось аж тепер, коли датчик абсурду зашкалює, має початися новий відлік часу. ДОСИТЬ! Тут проходить демаркаційна лінія життя. Вашого. Мого. Кожного з нас. Погралися в уявну незалежність – тепер за неї доведеться боротися. За неї доведеться платити. Міра майбутнього прямо пропорційно залежатиме від міри відповідальності за все, зроблене сьогодні. Гіпноз зневіри – зручний. Безкомпромісний погляд на реальність – далеко не комфортний. Він гіркий і болючий. Але необхідний. Бо саме зараз і є найвищий час для постання громадянського суспільства. Для його формування, скажуть песимісти. Для його оформлення, скажуть оптимісти.
Україна в це останнє десятиліття ніколи не поділялася на українськомовну і російськомовну. Вона завжди поділялася на Україну потенційно європейську і на Україну невиліковно російсько-совєцьку. Тепер цей поділ відповідає водорозділу між громадянським суспільством і гумусом історії. Ви хочете бути завтра? Дійте! А ні – відступіться з дороги!
Демократія починається знизу – це рух із глибин суспільної волі, суспільної свідомості. Якщо є ця воля й свідомість – можливий хай повільний, але послідовний рух у бік цивілізованого суспільства. В посттоталітарних умовах це також означає поширення культури, знання, інформації. Адже маніпульований електоральний гумус – це насамперед продукт знекультурення. А світ рухається в бік розширення простору свободи. Культурні змісти нашої доби ускладнюються. В цьому світі переможе Студент, а не Бомж, Журналіст, а не Цензор, Будівничий, а не Рейдер. І це є запорука надії.
Громадянський вимір – категорія насамперед моральна. Громадянин – це «l’Homme révolté», якщо вжити формулу Альбера Камю: Людина Протестуюча. Суб’єкт історії, а не її об’єкт. Людина, що обирає свідомість – супроти зомбування, гідність – супроти приниження, честь – супроти продажництва. Спротив для Камю – це не просто можливість чи вибір. Це – обов’язок свідомої людини.
Нехай цей День Незалежності – на тлі чергової порції «радянської мови» зі списком фіктивних здобутків – стане днем жорсткого аналізу. Але також іронічної певності: пережили Петра з Катериною, Лєніна зі Сталіним, Брєжнєва з Андроповим. Переживемо й цю потеруху.
Саме через спротив моральний, інтелектуальний та духовний пролягає нині дорога до реального Дня Незалежності в майбутньому – як Дня Незалежності від посттоталітарного абсурду.

Однак для цього мусимо бути здатними виявити, за словами того ж Камю, «найвищу вірність» – вірність Сізіфа своєму каменю. Це не приреченість на безглузду трату сил. Це продовження спротиву як єдиного вибору, що вивершується реальною свободою.
Актуальний донині заповіт французького філософа: «Я протестую, отже, я існую».

Оксана Забужко: На якій підставі група пацанів з баблом вирішує долю 46-мільйонної нації до 2042 року?

Роман Оксани Забужко "Музей покинутих секретів" визнали Найкращою книжкою року 2010 року. Сама авторка сформулювала, що це книга — "про минуле, яке не минає, а продовжує жити, впливати на наше життя, причому без нашого усвідомлення і навіть знання про це минуле". Події роману охоплюють три покоління, шістдесят років української історії — від осені 1943-го до весни 2004-го. Там є доба УПА і Сталіна, шістдесятників, період незалежності, патріотичного й антипатріотичного мародерства, мафіозного капіталу... Опрацьованого матеріалу, зізнається Забужко, вистачило б на десятки дисертацій. Сьогоднішня доба в її політичному сенсі, цілком ймовірно, теж колись стане канвою для майбутнього роману письменниці. Що думає Оксана Забужко про сучасний період в історії, якою бачить владу і опозицію, як характеризує суспільство — про це в інтерв`ю УНІАН.

ТА ХТО ВИ ТАКІ, ХОЛЄРА ЯСНА – АФРИКАНСЬКІ КНЯЗЬКИ?
Пані Оксано, чи відчуваєте ви, що в країні є опозиція?
Ні, не відчуваю. Де вона? Якби в парламенті була опозиція, то ратифікації харківських угод не відбулося. Коли тим самим депутатам треба було захищати свої кишені, то вони блокували щитову і пазурами, зубами видирали собі потрібне рішення. А як треба було боронити Україну, то все закінчилося однією шашкою Парубія – жалюгідно зіграним фарсом. Огидне це видовище – коли люди беруться удавати політичну опозицію, будучи в дійсності конкурентами по дерибану.

середа, 26 травня 2010 р.

Про оновлення країни «знизу»

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО: Найкраща відповідь колективної безпеки для України за стандартами, підходами та гарантіями — це НАТО

Іван КАПСАМУН, «День»
Екс-керівник СБУ Валентин Наливайченко днями став координатором громадської ініціативи «Оновлення країни». Про подальші плани діяльності цієї організації, а також про харківські угоди, неспроможність влади та опозиції захистити національні інтереси — в інтерв’ю «Дню».
— Валентине Олександровичу, до цього часу ви займалися дипломатією та безпекою, чому сьогодні вирішили перейти на публічно-політичну діяльність? Що для вас стало поштовхом?
— Поштовхом стало розуміння того, що політичні партії, які сьогодні представлені в парламенті, не здатні відстоювати національні інтереси, простіше кажучи, — інтереси громадян. Наприклад, по тим же «харківським угодам». Далі — це економічна ситуація в країні: безробіття, мінімальні пенсії та зарплати. Всі ці речі декларувалися й декларуються багатьма політичними силами, але реально нічого не робиться. Тобто сьогодні існує повне нерозуміння і відірваність політиків від усіх тих проблем, які необхідно вирішувати в країні. Але мій головний мотив — це реальне оновлення країни. Косметичний «ремонт» вже не врятує.