Наука і релігія

Анатолій Свідзинський
Синергетична концепція культури
Луцьк, 2008

Розділ IX. Наука і релігія

Наука є, безперечно, формою людської діяльности. Якою ж саме? Адже, скажімо, полювання, збирання засобів для прохарчування, обробка каменя та металу, виготовлення найпростіших знарядь, образотворче мистецтво, спортивні змагання — це також форми діяльности. Наука відрізняється від всіх них своєю коґнітивною спрямованістю. Втім, можна сказати, що жодна форма людської діяльности не обходиться без якихось інтелектуальних зусиль, без пізнання. Але для науки коґнітивна діяльність є самодостатньою. Що більше, проникаючи в такі сфери діяльности, як виготовлення знарядь праці, виробництво, вона перетворює їх, збагачує новими засобами, дає їм обґрунтування. Це стосується не всіх форм діяльности. Навряд чи наука змістовно прислужилася до розвитку живопису, красного письменства, музики тощо. Хоча сфера мистецтва, поза сумнівом, є також коґнітивною, засоби осягнення світу в цій сфері інші. Наука є лише одною з форм коґнітивної діяльности. Вона не позбавлена емоційности, притаманної мистецтву, але почуття виступають скорше як стимули, вони не присутні в результаті, який має бути безстороннім та об’єктивним. Зазвичай наголошують на розсудливо-логічній основі наукового пізнання, протиставляючи його художній уяві, але уява, а також інтуїція, натхнення, спостережливість, здатність до виявлення подібностей та відмінностей між об’єктами дослідження, здібність до асоціяцій, побудови аналогій — також необхідні передумови наукової творчости. Це означає, що наука як форма коґнітивної діяльности хоч і має спеціяльний інструментарій та притаманну лише їй методологію, не відділена абсолютно непроникною стіною від інших форм духовного життя людей, зокрема від такої специфічної його форми, як філософія.