Дещо про японців

У тих, хто відвідує Японію, може створитися враження, що японці – такі ж люди, як ми. Вони носять такий самий одяг, вони будують хмарочоси і слухають Бетховена.

Багато хто з них навіть говорить по англійськи. Майже кожна спроба аналізу японського успіху концентрується на фінансовій політиці, техніці управління або чомусь подібному. Але це приблизно так само розумно, як шукати причини бідності американських гетто в програмах федеральної допомоги.

Я провів у Японії багато років. Японці – не такі, як ми. У чомусь вони такі, якими ми були колись раніше, а в чомусь вони такі, якими ми ніколи не будемо. Але найголовніше – вони були і завжди будуть японцями.

До головних засад націоналізму

Юліян Вассиян

ДО ГОЛОВНИХ ЗАСАД НАЦІОНАЛІЗМУ

Світогляд раба є нетворчий та неґативний аж до хвилини, доки його не знищить новозроджений дух свободи. Чин, як наглядне здійснення свободи, передумовлює внутрішню її волю, що мусить проявитися як реальна вартість.

Для нації, що мусить провадити боротьбу аж до перемоги — не може бути пізнання власної минувшини самоціллю, заспокоєнням чисто теоретичного зацікавлення, але першим із необхідних творчих засобів, бо справа йде про продовжування життя, а не про погляд на завершену історію. Отже, буде справедливо не визнати за українським народом випрацьованих категорій історичного життя, тому, що власне історія творила його, а не навпаки. Мало великого й непроминаючого приніс він на буйно родючий лан красою залитої землі, що її не зумів опанувати для себе в цілості. Дух його не доповнив гідно природи. Розпливне животіння, а не життя, що кидає далеко поза межі дійсности величні блиски всесвітніх задумів — тліло в лоні степового простору.

І знову вибори, або почути непочутий голос

У січні 2003 року була написана і того ж року опублікована фундаментальна праця відомого українського політолога, вченого і публіциста Василя Іванишина (1944-2007) «На розпутті велелюднім», що об'єднала сфери політичної аналітики, політології, націології та ідеології. Праця порушила концептуальні та визначальні для України проблеми державотворення, передусім — суть доленосного вибору 2004 року.

Після виходу цієї книжки чимало «патентованих патріотів» (І. Франко) обурилися, що в ній немає однозначної підтримки і навіть с певна критика такого начебто всуціль «нашого», «народного», «хорошого» кандидата, яким видавався тоді для багатьох кандидат у Президенти Віктор Ющенко. «Раз не хвалить — значить кучміст», — такою була недалека логіка дилетантів від політики. В. Іванишина цькували, паплюжили, організували навіть громадський суд...