Звільнення Києва: сотні тисяч життів – до свята Жовтневої революції

Володимир Гінда

Бранців озброювали половинками цеглин і кидали на німців... То був другий геноцид проти українців... «На хрена обмундировывать и вооружать этих хохлов?» - сказав Жуков...

Свято звільнення чи День жалоби?

Довго думав, як назвати матеріал про визволення Києва від німецьких окупантів у листопаді 1943 року й вирішив, що цей заголовок буде найточніший. Писати чергові оди радянській владі й «талановитим» командирам Червоної армії, які виграли війну з Німеччиною не збираюся – останнім часом бажаючих це робити вдосталь. Хотів би вкотре нагадати прихильникам Комуністичної партії та її лідерам, що війну виграли не Сталін і Жуков, а прості люди, які мільйонами віддавали своє життя заради Перемоги, іноді через елементарні примхи тодішніх керівників.

Генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський. Інтерв’ю газеті "Волинь"

НЕ БУДЬМО МАЛОРОСАМИ

Генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський вважає, що якби наша Служба безпеки працювала на захист державних інтересів України, як ФСБ для Росії, то ми б жили у зовсім іншій державі...
   
     У 1990 році він резонансно закликав радянських офіцерів не виконувати злочинних наказів, спрямованих проти українського народу. У 2004-му емоційно звернувся до представників силових структур не застосовувати зброю проти учасників Помаранчевого майдану...
     На яких би посадах не перебував наш земляк, уродженець села Вижгів Любомльського району Олександр Скіпальський, він завжди відстоював національні інтереси. Тому до його думки прислухалися не тільки патріоти, а й вороги України.
     Наша розмова з Олександром Олександровичем відбулася у переддень 6-ї річниці Помаранчевої революції. Закономірно, що перше запитання генералу-патріоту і стосувалося цих подій...

Резолюция митинга протеста против так называемых реформ

Всем гражданам Украины,

предпринимателям Украины,

участникам акции протеста в Киеве 16-го ноября 2010 г.,

жителям палаточного городка под Верховной Радой.

Резолюция

митинга протеста против так называемых реформ,

прошедшего в г.Донецке 15-го ноября 2010 г.

  Мы, участники митинга, собравшиеся по зову своего сердца, не желающие быть баранами, молча бредущими на бойню, обсудив последние действия властей Украины и заслушав предложения созданного нами Всеукраинского объединения ”Україні — чесні вибори”, настоящей резолюцией выражаем следующее:

1. Не обращая никакого внимания на аргументированные доводы о катастрофических последствиях для экономики страны, для уровня жизни людей, для развития демократии, прав и свобод граждан Украины, а в недалекой перспективе — и для независимости страны, власти или уже приняли, или готовятся принять, множество нормативных актов, противоречащих как Конституции и действующему законодательству Украины, так и Конвенции прав человека. Налоговый кодекс — лишь один такой акт в длинной череде других: противоправные доплаты в пенсионный фонд, единый социальный взнос, проект трудового кодекса, закон об упрощенной регистрации прекращения юрлиц и физлиц-предпринимателей, поправки в кодекс административного судопроизводства, и т.д., и т.п. Все это вместе - беззаконие, возводимое в ранг закона!

2. Невзирая на многочисленные митинги протеста против навязываемых народу «реформ», власть упорно, не гнушаясь даже ложью, продолжает протаскивать свое детище — Налоговый кодекс. Ни на одну из прокатившихся по всей Украине акций протеста ни из Кабинета министров, ни из Верховной Рады, ни из Администрации Президента, не последовало официального и конкретного ответа. Власть не хочет сделать даже минимум — официально обнародовать концепцию Налогового кодекса и список его разработчиков. Таким образом, власти Украины разговаривать с народом не желают. И не только разговаривать, но даже прислушиваться к его мнению, хотя обязаны это делать по Конституции! Обязаны!

3. Исходя из вышесказанного, мы, участники митинга 15.11.2010 г. в Донецке, считаем, что народ Украины не только имеет право, но и просто обязан поступить адекватно действиям людей, пребывающих у власти в Украине. И для этого мы, граждане Украины, должны:

- выступить единым фронтом за немедленную отставку Кабинета Министров Украины в полном составе;

- поддержать предложения ВО «Україні — чесні вибори» по изменению системы формирования власти в стране и проведению досрочных и всеобщих перевыборов на новой основе;

- поручить ВО «Україні — чесні вибори» подготовку вопросов, выносимых либо на всенародный референдум, либо в виде требований к действующей ныне власти, о принятии соответствующего закона, включая требования к кандидатам на выборные должности, их ответственность до и после выборов, механизм отзыва депутатов, отказ от каких-либо партийных списков, открытость всей информации о кандидатах на выборные должности;

- в случае отказа действующих ныне органов власти от принятия соответствующего закона, самостоятельно, без участия власти, подготовить и провести всенародный референдум;

- на всенародный референдум, в случае его проведения, вынести вопросы новой системы формирования власти в стране, подготовленные ВО «Україні — чесні вибори» и всенародно обговоренные, а также дату проведения всеобщих перевыборов;

- по результатам референдума провести досрочные и всеобщие перевыборы;

- по результатам перевыборов привести к присяге новые органы выборной власти.

4. Мы, участники митинга в Донецке 15.11.2010 г., призываем всех вас, граждане Украины, не оставаться в стороне от текущих событий — это НАША страна, это всем НАМ решать ее судьбу, ради будущего наших детей, ради жизни наших внуков!

5. Призываем всех вас, предприниматели Украины, осознать, что только нашими собственными ресурсами, пока у нас их не забрали зарвавшиеся чиновники, мы можем обеспечить процесс истинных перемен, ради достойной жизни всего народа Украины. Так давайте объединим наши ресурсы и умения, выдержку и настойчивость, смекалку и предприимчивость, ведь правда - на нашей стороне. Это - шанс для всех нас создать СВОЮ страну, а история не дает один шанс дважды!

6. Обращаемся к участникам всеукраинской акции протеста в Киеве 16.11.2010 г.: мы, живущие и работающие в Донецке и Донецкой области, выступаем категорически против разделения Украины по каким бы то ни было признакам. Киевляне и гости Киева! Наши представители есть среди вас, прибывших на акцию протеста со всей Украины, и мы поручаем им донести до вас нашу точку зрения на происходящее в стране: Донбасс — с Украиной, так есть и так будет!

7. Мы, участники митинга протеста в Донецке, 15.11.2010 г., выражаем свою благодарность жителям палаточного городка под Верховной Радой Украины — мы благодарны вам за вашу готовность пожертвовать своим личным ради нашего общего, мы благодарны вам уже за то, что вы просто есть такие, какие есть! Мы уверены, что ваши жертвы — не напрасны и победа будет за народом Украины. И надеемся, что со временем, когда мы добьемся своего, вы, нынешние представители этого народа в палатках под Радой, с радостью приедете в наши края — мы ждем вас к себе!

8. Ганьба власти, глухой к своему народу! Слава Украине!

Принято

митингом протеста в г.Донецке 15.11.2010 г.

Державна мова Ізраїлю

Іван Мельник

Приблизно 65% населення Ізраїлю вважають іврит своєю рідною мовою – це дуже непоганий показник для країни, де 25% громадян – араби. І мало хто знає, що якихось сто років тому івритом НЕ РОЗМОВЛЯЛА ЖОДНА ЛЮДИНА У СВІТІ.

"Ієгуді, дабер іврит!

Відродження івриту в якості національної мови євреїв – лінгвістичний, соціальний та політичний феномен, який не має аналогу в світі.

Територія без Батьківщини, або Ітака, якої не було

Оксана Пахльовська

Нерв конфлікту між Заходом і Сходом України в тому, що перший розвивався за європейським циклом, другий – за циклом російським

Одіссей вирушав у плавання. В невідому путь, з якої міг не повернутися. Десять літ блукань. Пережив найрізноманітніші пригоди. Але він марив Ітакою. Цією невидимою крапкою, що загубилася у хвилях Середзем номор’я. Острівець Іонійського архіпелагу. Не сягає і 100 км2. Треба було втекти від Циклопа і Лестриґонів. Треба було випручатися з обіймів Цирцеї і сирен. Забути, звідки він родом, з’ївши лотос у Лотофагів, – і прийти до тями знову з думкою про батьківщину. Пройти Царство Мертвих. Подолати Сциллу і Харибду. Й усе – щоб повернутися ДОДОМУ. Бо там на нього чекала дружина. Його рід. Його люд. Повернення Одіссея – це зустріч не лише з Пенелопою та сином Телемахом. Це зустріч із Батьківщиною як власним домом. З рідними. З пам’яттю. З живими і мертвими. Простір любові.
Батьківщина – як подолання зневіри. Жертовність. Вірність. І завжди – повернення.

День незалежності від абсурду

Оксана Пахльовська

Погралися в уявну незалежність – тепер за неї доведеться боротися. За неї доведеться платити.

Кожен жанр має свої закони, а жанр абсурду – тим більше. Це категорія абсолютна, нюансів не передбачає. Абсурд має бути тотальний, тріумфальний, незаперечний.
Україна і Росія створюють Спільний Простір Абсурду. Як стягується в єдину смертельну задуху чадний газ на спотворених радянською меліорацією палаючих землях, так звиваються кільцями, сплавлюючись воєдино, українсько-російські абсурди. Зловісні крихітки Цахес будують «великую и могучую Россию», патріарх-парторг ліпить «русский мир» із напівписьменних пенсіонерок і молодих екстремістів, задушену власним чадом Москву летять рятувати одвічні «вороги» – країни НАТО.
В Україні вимір провінційніший, але автори й актори цього театру абсурду не менш загрозливі. Здача України Росії вже не поетапна – вона лавинна. «Проффесіоналізм» нарощує «ф»: економікою може керувати завідувач овочевої бази, нацбезпекою – гінеколог, освітою – стратег її руйнації. Нинішні можновладці вільно володіють трьома мовами – суржиком, матом і фенею. Простіше сказати – держави немає. Є група рейдерів-можновладців. Усі інституції інфіковані корупцією. Свобода слова демонтується. Сума даних – включно з останніми кредитами, підвищеннями цін на газ і супровідними стрибками цін на все – змушує замислитися, чи не готують свідомо країну до дефолту. Адже Росія вже цей сценарій передбачила напередодні останніх президентських виборів: у ряді публікацій становчо говорилося про те, що в сучасному світі так звані «failed states» повинні автоматично переходити під опіку «високорозвинених сусідніх держав».
Депресивну ситуацію погіршує традиційний «плач на ріках вавилонських»: суспільство втомилося, розчарувалося, нікому не вірить. Землі скуплені, стратегічні галузі втрачені, країна не має жодних перспектив. Здібна молодь утече, залишаться ті, кому вже нічого не світить. Деякі полум’яні активісти Майдану, як желе в спеку, розтеклися коридорами влади. Прилипають до них, звичайно, гроші, але також і велика ганьба. Вчора такі голосні «противсіхи» і «противсішки», що так активно попрацювали на нинішню ситуацію, притихли й зажурились: самі собі сняться в засідці на зловорожих політиків і стріляють із іграшкових пістолетів. Чим не капєц?!
Але ось аж тепер, коли датчик абсурду зашкалює, має початися новий відлік часу. ДОСИТЬ! Тут проходить демаркаційна лінія життя. Вашого. Мого. Кожного з нас. Погралися в уявну незалежність – тепер за неї доведеться боротися. За неї доведеться платити. Міра майбутнього прямо пропорційно залежатиме від міри відповідальності за все, зроблене сьогодні. Гіпноз зневіри – зручний. Безкомпромісний погляд на реальність – далеко не комфортний. Він гіркий і болючий. Але необхідний. Бо саме зараз і є найвищий час для постання громадянського суспільства. Для його формування, скажуть песимісти. Для його оформлення, скажуть оптимісти.
Україна в це останнє десятиліття ніколи не поділялася на українськомовну і російськомовну. Вона завжди поділялася на Україну потенційно європейську і на Україну невиліковно російсько-совєцьку. Тепер цей поділ відповідає водорозділу між громадянським суспільством і гумусом історії. Ви хочете бути завтра? Дійте! А ні – відступіться з дороги!
Демократія починається знизу – це рух із глибин суспільної волі, суспільної свідомості. Якщо є ця воля й свідомість – можливий хай повільний, але послідовний рух у бік цивілізованого суспільства. В посттоталітарних умовах це також означає поширення культури, знання, інформації. Адже маніпульований електоральний гумус – це насамперед продукт знекультурення. А світ рухається в бік розширення простору свободи. Культурні змісти нашої доби ускладнюються. В цьому світі переможе Студент, а не Бомж, Журналіст, а не Цензор, Будівничий, а не Рейдер. І це є запорука надії.
Громадянський вимір – категорія насамперед моральна. Громадянин – це «l’Homme révolté», якщо вжити формулу Альбера Камю: Людина Протестуюча. Суб’єкт історії, а не її об’єкт. Людина, що обирає свідомість – супроти зомбування, гідність – супроти приниження, честь – супроти продажництва. Спротив для Камю – це не просто можливість чи вибір. Це – обов’язок свідомої людини.
Нехай цей День Незалежності – на тлі чергової порції «радянської мови» зі списком фіктивних здобутків – стане днем жорсткого аналізу. Але також іронічної певності: пережили Петра з Катериною, Лєніна зі Сталіним, Брєжнєва з Андроповим. Переживемо й цю потеруху.
Саме через спротив моральний, інтелектуальний та духовний пролягає нині дорога до реального Дня Незалежності в майбутньому – як Дня Незалежності від посттоталітарного абсурду.
Однак для цього мусимо бути здатними виявити, за словами того ж Камю, «найвищу вірність» – вірність Сізіфа своєму каменю. Це не приреченість на безглузду трату сил. Це продовження спротиву як єдиного вибору, що вивершується реальною свободою.
Актуальний донині заповіт французького філософа: «Я протестую, отже, я існую».

Оксана Забужко: На якій підставі група пацанів з баблом вирішує долю 46-мільйонної нації до 2042 року?

Роман Оксани Забужко "Музей покинутих секретів" визнали Найкращою книжкою року 2010 року. Сама авторка сформулювала, що це книга — "про минуле, яке не минає, а продовжує жити, впливати на наше життя, причому без нашого усвідомлення і навіть знання про це минуле". Події роману охоплюють три покоління, шістдесят років української історії — від осені 1943-го до весни 2004-го. Там є доба УПА і Сталіна, шістдесятників, період незалежності, патріотичного й антипатріотичного мародерства, мафіозного капіталу... Опрацьованого матеріалу, зізнається Забужко, вистачило б на десятки дисертацій. Сьогоднішня доба в її політичному сенсі, цілком ймовірно, теж колись стане канвою для майбутнього роману письменниці. Що думає Оксана Забужко про сучасний період в історії, якою бачить владу і опозицію, як характеризує суспільство — про це в інтерв`ю УНІАН.

ТА ХТО ВИ ТАКІ, ХОЛЄРА ЯСНА – АФРИКАНСЬКІ КНЯЗЬКИ?

Пані Оксано, чи відчуваєте ви, що в країні є опозиція?

Ні, не відчуваю. Де вона? Якби в парламенті була опозиція, то ратифікації харківських угод не відбулося. Коли тим самим депутатам треба було захищати свої кишені, то вони блокували щитову і пазурами, зубами видирали собі потрібне рішення. А як треба було боронити Україну, то все закінчилося однією шашкою Парубія – жалюгідно зіграним фарсом. Огидне це видовище – коли люди беруться удавати політичну опозицію, будучи в дійсності конкурентами по дерибану.

Тема з варіяціями

Оксана Забужко

На дві теледії, з трьома інтерлюдіями та епілогом (Примітка: між першою й другою теледіями минає 25 років)

З усіх винаходів людства я, після знарядь убивства, найдужче не люблю телевізор. А проте так вийшло, що саме йому завдячую двома найважливішими, просто-таки епіграматичними — кожен для своєї доби — сюжетами, пов’язаними з розумінням того, що таке свобода. Точніше — що таке її відсутність.

ВІДСТУП ПЕРШИЙ — ФІЛОСОФСЬКИЙ
Єдиний спосіб зрозуміти, що таке свобода, — це і є оцінити міру її відсутності; в різних соціумах ця міра буває різною й коливається в досить широкому діапазоні, одначе нуля не сягає ніколи. Простіше сказавши — абсолютної свободи не буває, так само як абсолютного світла. Але, але… Кінець відступу.

СЮЖЕТ ПЕРШИЙ
Місце дії — країна під назвою СРСР, час дії — кінець 1970-х. Датую виключно по тому, якою пам’ятаю себе — дівчинкою-школяркою, вихованою в загальноінтелігентському, «кухонно-трьопному» дусі іронічної відрази до блювотної реальності тодішнього геронтологічного соціалізму, але ще не знайомою з тим, що та реальність може становити якусь конкретну загрозу для тебе особисто. Історик, якщо схоче, зможе датувати час дії й точніше — саме клекотіла чергова пропагандистська кампанія: в тій-бо добі чи не кожне кремлівське засідання мало на меті приписати велетенській країні всім миром, від малого до старого, притьмом вирушати на боротьбу чи то «за щось» (за високу якість продукції, за розрядку міжнародного напруження, за звільнення з тюрми Луїса Корвалана, за дружбу з американською дівчинкою Самантою Сміт і т. д.), чи то «з чимось», у цьому випадку — з «літунами» (так звано людей, які часто міняють місце роботи, що було визнано негідним «морального облика строителя коммунизма»). Отож у програмі «Время» — щовечірньому всенародному політінструктажі, як жити й за що (або з чим) боротися, — і було навіч продемонстровано трудящим позитивний взірець для наслідування: загальним планом — гудячий заводський цех, переднім — позбавлений віку й індивідуальності пролетар, який, утупившись в одну точку, безвиразно тягнув з екрану: «На етіх одінадцаті станках я работаю уже дєвятнадцать лєт…»

Меморандум ректора Українського Католицького Університету про відвідини УКУ представником Служби Безпеки України

В основу цього меморандуму лягли нотатки, зроблені одразу ж після розмови ректора УКУ о. Бориса Ґудзяка з представником СБУ 18 травня 2010 р. Ці нотатки які були представлені членам ректорату, а також обговорені на зустрічах із викладачами та студентами Університету (19 і 20 травня). Стало зрозуміло, що цією інформацією ми повинні поділитися з ширшою громадськістю. Текст меморандуму англійською мовою було представлено учасникам Генеральної асамблеї європейської федерації католицьких університетів, яка відбувалася 20-22 травня в УКУ, а також поширено в електронній формі серед наших приятелів та доброчинців. 
Сучасні обставини, в яких доводиться діяти українським університетам, вимагають від керівництва великої відповідальності за долю їхніх інституцій та довірених їхньому проводу людей. Водночас, молоді особи потребують та очікують чітких і ясних моральних орієнтирів та особистого прикладу. УКУ є середовищем, в якому студенти мають нагоду розпізнавати покликання до морального життя, здобувати досвід громадянських чеснот, смак до свободи і пошану до гідності людини. Ми намагаємося бути нормальним університетом і віримо, що молоді люди в Україні заслуговують на те, щоб жити у нормальному суспільстві. Наше завдання – допомагати їм у цьому не тільки в аудиторії, а й у конкретних ситуаціях, які ставить перед нами життя. Саме таким викликом є подія, оприлюднена в цьому меморандумі. 

Криза капіталізму веде до соціальної прірви

Богдан Гаврилишин — про трансформацію економічної світобудови
Наталія БІЛОУСОВА, «День»

Суспільство стає свідком перетворення економічної моделі розвитку світу: капіталізм у своєму класичному розумінні занепадає, разом з чим починаються негативні тенденції в демократичних процесах. Ці глобальні зміни торкнулися багатьох країн і призвели до нещодавніх катаклізмів на світових фінансових ринках. Таку думку під час прочитання лекції на тему «Криза капіталізму та деградація демократії» висловив один із найвідоміших учених і консультантів з питань бізнесу та міжнародних відносин, член Римського Клубу, академік Міжнародної академії менеджменту та Світової академії мистецтва та науки, голова наглядової ради Міжнародного інституту менеджменту-Київ (МІМ-Київ), почесний консул України в Женеві Богдан Гаврилишин.

Послухати його лекцію в представництві Світового банку в Україні зібралося близько 50 осіб. Серед них були вчені, науковці, представники громадських організацій, студенти та просто не байдужі до глобальних проблем та тенденцій люди.

Про оновлення країни «знизу»

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО: Найкраща відповідь колективної безпеки для України за стандартами, підходами та гарантіями — це НАТО

Іван КАПСАМУН, «День»

Екс-керівник СБУ Валентин Наливайченко днями став координатором громадської ініціативи «Оновлення країни». Про подальші плани діяльності цієї організації, а також про харківські угоди, неспроможність влади та опозиції захистити національні інтереси — в інтерв’ю «Дню».

— Валентине Олександровичу, до цього часу ви займалися дипломатією та безпекою, чому сьогодні вирішили перейти на публічно-політичну діяльність? Що для вас стало поштовхом?

— Поштовхом стало розуміння того, що політичні партії, які сьогодні представлені в парламенті, не здатні відстоювати національні інтереси, простіше кажучи, — інтереси громадян. Наприклад, по тим же «харківським угодам». Далі — це економічна ситуація в країні: безробіття, мінімальні пенсії та зарплати. Всі ці речі декларувалися й декларуються багатьма політичними силами, але реально нічого не робиться. Тобто сьогодні існує повне нерозуміння і відірваність політиків від усіх тих проблем, які необхідно вирішувати в країні. Але мій головний мотив — це реальне оновлення країни. Косметичний «ремонт» вже не врятує.

Формула національної безпеки

Чирва Вікторія 

Український тиждень, №17, 2010

Євген Марчук про російський флот у Криму і незахищеність України

Кроки влади на міжнародній арені, зроблені останнім часом, викликали резонанс у суспільстві. Після «здачі» урану та пролонгації перебування Чорноморського фло ту РФ у Криму опозиція звинуватила владу в національній зраді. Тиждень звернувся за коментарями до одного з найкращих фахівців у галузі зовнішньої політики та безпеки Євгена Марчука – людини, яка за час своєї політичної кар’єри обіймала посади прем’єр-міністра, міністра оборони, голови СБУ та секретаря РНБО.

Труба не аргумент

У. Т.: Чим обернеться для України «обмін» зниженої ціни на газ на дозвіл пролонгувати базування в Криму Чорноморського флоту РФ до 2042 року?

– Йдеться про військову базу Росії, інтегровану в цивільне життя, й не лише Севастополя. І тут шаблонні пояснення економічними аргументами не спри ймаються. Я не почув пояснень, чому ця угода не порушує Конституції України. Як один із учасників Конституційної ночі добре пам’ятаю, який зміст закладався у перехідні положення щодо тимчасового перебування іноземних військових баз на території України. Якби тоді прозвучало «2042 рік», перехідні положення однозначно було б виписано жорсткіше. Крім того, згадана угода суперечить передвиборчим заявам регіоналів про намагання об’єд нати країну. Очевидно також, що більша частина суспільства не зрозуміла і не підтримала цього рішення. Та й аргументація щодо по в’язування економічних і безпекових параметрів цієї угоди дуже слабка й незрозуміла.

Коментар Українського інституту національної пам’яті до виставки «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА»

Виставка «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА», підготовлена громадським рухом «Русскоязычная Украина» на чолі з народним депутатом України В. Колєсніченком та польським «Товариством увічнення пам'яті жертв злочинів українських націоналістів», анонсувалася як перша наукова виставка в Україні, що розкриває геноцид і злочини, вчинені ОУН-УПА проти польського, єврейського, українського, ромського й інших народів. На ній мали бути представлені фотокопії оригінальних фотографій і документів з державних польських архівів і приватних колекцій (понад 4000 документів з 20 000 зібраних). Однак, як виявилося, жодна з ілюстрацій не має атрибуції, тобто невідомі природа та місце зберігання оригіналу, у виставці не представлено жодного архівного документа.

«Вікно життя»

Максим Баландюх, Українська правда. Життя

Незабаром у Києві відкриється особливий пункт – «Вікно життя», в який матері зможуть анонімно підкинути своїх небажаних новонароджених дітей. Ідея відкриття такого «пункту здачі дітей» може спершу видатися цинічною, проте її ініціатори переконують у необхідності його існування. Він має стати альтернативою смітнику, де часто матері у відчаї залишають немовлят...
Два таких пункти «Вікно життя» уже діють у Львові. Перше «Вікно життя» у Львові відкрилося торік, до Дня матері. Його передісторія справді жахлива - за перші кілька місяців того року на смітниках Львова знайшли тіла трьох покинутих немовлят! У такій ситуації справді свята справа вжити будь-які заходи, аби був хоч найменший шанс врятувати цих дітей.

Ostatni obrońca Twierdzy Brześć

22 września, kiedy w Brześciu odbywała się niemiecko-sowiecka defilada, Polacy nadal się bronili

Фото: Kpt. Wacław Radziszewski, niezłomny obrońca Twierdzy Brześć we wrześniu 1939 roku

W nocy z 16 na 17 września 1939 roku komendant i dowódca obrony Twierdzy Brześć gen. bryg. Konstanty Plisowski wydał swoim żołnierzom rozkaz opuszczenia fortyfikacji obleganych od kilku dni przez niemiecki XIX Korpus Pancerny gen. por. Heinza Guderiana. Ostrzeliwana niemal bez przerwy przez niemiecką artylerię twierdza, w której płonął gmach Dowództwa Okręgu Korpusu nr IX, cytadela, i inne ważne dla obrony obiekty, nie miała już żadnych szans na stawianie skutecznego oporu przeważającym siłom wroga. Opuścił ją też sam gen. Plisowski, ranny w czasie ataku niemieckiego na cytadelę. Wyszli również w zwartym szyku obrońcy. Oddziały polskie kierowały się na Terespol, gdzie będą później kontynuowały walkę z Niemcami, a następnie także z Sowietami. Większość z nich zginie lub trafi do niemieckiej czy sowieckiej niewoli. Dokładnie w tym samym czasie, gdy oddziały polskie opuszczały Twierdzę Brześć, wschodnią granicę Rzeczypospolitej przekraczały wojska sowieckie. 17 września 1939 roku Brześć zajęli Niemcy, by kilka dni później (22 września) miasto i teren twierdzy przekazać okupantowi sowieckiemu – jak pisała ówczesna niemiecka prasa – „w specjalnie uroczystej formie”.

На захист права

(Інтеліґенція та правосвідомість)

Б.О. Кістяківський

Право не можна поставити поруч з такими духовними цінностями, як наукова істина, моральна досконалість, релігійна святиня. Значення його є відноснішим, його зміст створюється почасти мінливими економічними та соціяльними умовами. Відносне значення права дає привід деяким теоретикам визначати дуже низько його цінність. Одні вбачають у праві лише етичний мінімум, інші вважають його невід'ємним елементом примус, тобто насильство. Якщо це так, то немає підстав докоряти нашій інтеліґенції в іґноруванні права. Вона прагнула більш високих і безвідносних ідеалів і могла знехтувати на своєму шляху цією другорядною цінністю.

Але духовна культура складається не лише з цінних змістів. Значну її частину становлять цінні формальні властивості інтелектуальної та вольової діяльности. А з усіх формальних цінностей право як найбільш досконало розвинена та майже конкретно відчутна форма, відіграє найважливішу роль. Право набагато більше дисциплінує людину, ніж логіка та методологія чи систематичні вправи волі. Головне ж, на противагу індивідуальному характерові цих останніх дисциплінуючих систем, право — переважно соціяльна система, і притому єдина соціяльно дисциплінуюча система. Соціяльна дисципліна створюється тільки правом; дисципліноване суспільство та суспільство з розвинутим правовим ладом — тотожні поняття.

ЗА ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНУ

Богдан ВИТВИЦЬКИЙ

Доповідь на пленарній сесії Світового Конгресу українських юристів у Києві
19 жовтня 1992 року
  
     Згідно з правовою і політичною традицією, в якій мені доводиться жити й практикувати, панування, або верховенство закону має вирішальне значення. Принцип верховенства закону є фактично основою основ усієї правової системи і однією з основ політичної системи. І нині в Україні й у Росії, в Польщі, Чехословаччині й Угорщині ця сама ідея — верховенства, правління закону — набуває дедалі більшого значення і, можна сказати, популярности в тому сенсі, що вона привертає дедалі більше уваги людей, зацікавлених у розвитку політичної реформи в цих суспільствах.
     Мета моїх зауважень сьогодні — розглянути основні риси та особливості принципу верховенства закону. Спробую подати відповіді на низку запитань, що складають цю проблему. Перше питання: що таке насправді верховенство закону? Друге: чому його вважають таким важливим? Третє: як цей принцип можна впровадити в практику, як його забезпечити і зберегти?

Це складне національне питання

Анатолій Свідзинський

Цей текст написано у 1993 році (опублікований окремою брошурою 1994 року у видавництві ім. Олени Теліги). Публікую тут, оскільки окреслення понять дуже чіткі і зрозумілі. Тож нехай буде доступним якнайширшому колу читачів.

Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем.

Матв., 21, 42

ВСТУП

Люди об'єднуються мовою. Слова ж встановлюються відповідно до розуміння натовпу. Тому погано та безглуздо встановлені слова дивним чином облягають розум... змішують усе і ведуть людей до пустопорожніх нескінченних суперечок та тлумачень.

Френсіс Бекон

Розмірковуючи про національне питання теоретично, не вбачаєш у ньому якоїсь особливої складності. На мій погляд (фізика-теоретика), розробка звичайної теми кандидатської дисертації в галузі фізики вимагала б і більших попередніх знань, і напруженіших інтелектуальних зусиль.

Але коли знайомишся з літературою, коли вдивляєшся у практику міжнаціональних відносин, голова починає йти обертом. Тут кожен — «фахівець», ніхто не знає сумнівів, масова свідомість тяжіє до надзвичайно «простих» рішень, поважні автори суперечать один одному. Як наслідок — страшенна плутанина понять, хаос думок, що виключають одна одну.

«Націй бути не може», — твердить вже немолодий робітник у тролейбусі. Трохи замислившись, додає: «Нації вигадали євреї». Нехай дарує читач за посилання на таке неавторитетне джерело. Але це голос народу, хоч, дякувати Богові, не всього. (А втім, хто має надійну статистику?) До того ж, подібне можна прочитати і в «солідних» виданнях. «Я взагалі вважаю, що на Землі є тільки дві нації: хороші люди і погані», — признається в інтерв'ю з культурологом професором Т. Бучачідзе кореспондент «Нашего наследия» Сергій Власов. І професор відповідає: «Готовий з Вами погодитися, бо дуже хотів би, щоб ворожнеча і злоба швидше зникли з нашої дійсності» (1991. — № 1. — С. 129). Обидва, як бачимо, відносять себе до «нації хороших людей», тому ріжуть правду-матку по-простому.

Незолотий вересень 1939 року

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

Своєрідними шедеврами політичного життя першої половини ХХ століття стали дві надпотужні пропагандистські машини — більшовицька й нацистська. Їхня досконалість часом призводила до того, що у найхимерніші витвори пропаганди починали вірити навіть її шефи, включно із найголовнішими.

Нацистська пропагандистська машина, як відомо, зазнала краху 1945 року. І створені нею соціальні міфи здебільшого назавжди пішли в небуття, а якщо і продовжують жити, то десь на маргінесі. А от радянська пропаганда працювала ще довгі десятиліття, і врешті-решт витворила цілу систему донині чинних міфів, зокрема, пов’язаних і з «золотим вереснем» 1939 року, із установленням радянської влади на Галичині та Волині. Зупинимося на трьох головних: про Сталіна, який, хоч і був деспотом, цілеспрямовано збирав докупи українські етнічні землі; про щире народне волевиявлення західноукраїнського населення щодо возз’єднання з УРСР, зафіксоване 1939 року Народними зборами, що надало легітимну основу для перебування Галичини й Волині у складі України; нарешті, про те, що без Пакту і «золотого вересня» ніколи не було б єдності України.

Почнімо з міфу, названого другим.

Звернення до СБУ та ГПУ щодо діяльности Табачника

19 березня 2010 року
Генеральному прокурору України
Медведьку О.І.
Голові Служби безпеки України
Хорошковському В.І.

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
Щодо притягнення до відповідальності
громадянина Табачника Д.В. за порушення
Конституції та законів України

Шановний Олександре Івановичу!
Шановний Валерію Івановичу!

Просимо вас дати правову оцінку публічних заяв і закликів нинішнього міністра освіти Д.В.Табачника.

Звертаємо вашу увагу на те, що протягом тривалого часу, зокрема у 2008-09 роках на сторінках тижневика "2000", газети "Киевские ведомости", російського сайту "Єдиное отечество", сайту "Комунист" та подібних ЗМІ, а також окремими книжками вийшли десятки публікацій Д.Табачника в яких пропагуються наступні ідеї:

1. Українці розділені на дві нації: галичан і власне українців. Перші є побічним продуктом розвитку польської та австро-угорської держав. Галичани називаються "крестоносцами', та "реликтовым народцем руссо-польского пограничья". Згідно теорії Д.Табачника вони є меншістю, проводять антиросійську й антиукраїнську політику, нав’язують всій Україні "свою" мову, культуру, ідеологію тощо. "Ничего общего с идеологией украиноненавистнической части Галичины у Украины и ее народа нет и быть не может. Ее слегка закамуфлированное принятие под флагом мнимого 'единства' или 'консолидации' станет предательством исторического выбора народа Великой Украины и жизненных интересов миллионов соотечественников" (Галичанские 'крестоносцы' против Украины //2000 (тижневик) - № 28-29- 2008).
"Сегодняшняя антиукраинская, антироссийская, антиевропейская и даже античеловеческая (в ценностном измерении) политика украинского руководства есть в значительной степени результат засилья галицийского радикализма в украинской политике (Страна без истории – страна без будущего //2000 (тижневик) - №38 – 2009).
"И сегодня идея раскола страны может стать наиболее адекватным ответом идее галицизации, а скорее ожлобления Украины" (Аннигиляция "национальной идеи" //"Єдиное отечество" від 26.01.2008 (http://www.otechestvo.org.ua/main/20081/2608.htm).

2. Основна частина українців це не окрема нація, а частина великої російської нації "На самом деле, единая большая русская нация, включающая в себя великороссов, малороссов и белорусов пока еще никуда не исчезла. Разница между коренным киевлянином и москвичом или петербуржцем куда меньше, чем различия между львовянином и харьковчанином или между тем же петербуржцем и сибирским старовером" (Oriental lux: заметки по поводу славянского единства //Сайт «Версии» від 05.08.2009 (http://versii.com/news/185107/). Не может быть сомнения в русскости современных украинцев. Сомневаться можно лишь в русскости галичан, но в этом плане можно сомневаться и в их украинскости (Oriental lux: заметки по поводу славянского единства //Сайт «Версии» від 05.08.2009 (http://versii.com/news/185107/).

3. Україні нав’язується ідея федеративного устрою при цьому мова йде про адміністративну, фінансово-бюджетну та гуманітарно-культурну відокремленість основної частини України від Галичини. "Поэтому, убежден, дополнять финансово-бюджетную федерализацию страны необходимо федерализацией гуманитарно-культурной" ("Федерализм – мечта лучших из нас" //2000 (тижневик) - № 3 - 2008). "История всегда предоставляет право выбора. Сегодня мы можем выбирать между двумя путями – восстановление восточнославянского, русского, единства или постепенная ассимиляция римско-германским миром и превращение в галичан" (Oriental lux: заметки по поводу славянского единства //Сайт «Версии» від 05.08.2009 http://versii.com/news/185107/).
Десятки подібних цитат можна знайти в інших публікаціях Д.Табачника, частина з них активно обговорюється в суспільстві.

Вважаємо, що висловлення таких ідей є свідомим порушенням ст.2 Конституції України, яка стверджує, що «Україна є унітарною державою», а «територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною». Крім того наведені заяви зневажають права і свободи громадян України, гарантовані ст.24 Конституції. Зокрема такі: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Порушення зазначених статей Конституції носять ознаки злочинів за які передбачено покарання згідно кількох статей Кримінального кодексу України.

А саме: ст.110 ККУ (Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) «Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк». Зазначимо, що громадянин Табачник на час здійснення вищезазначених дій був представником органу державної влади – депутатом Верховної Ради України,а також ігнорував численні публічні зауваження щодо неконституційності та незаконності його висловів. Частина 2 ст. 110 ККУ враховує ці обставини: «Такі самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, - караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк».

Стаття 111. ККУ (Державна зрада). «Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України… надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років».

Стаття 161. ККУ (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань). «Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками - караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років». Ч.2 «Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, - караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Визнаємо, що захист національних інтересів в Україні досі не був ефективним. Проте сподіваємося, що у цьому випадку очолювані вами структури продемонструють дієвість задекларованих виборчих гасел про наведення порядку і відновлення законності, а порушника Конституції та законів України буде притягнуто до відповідальності.

З повагою,

Голова
Харківської обласної організації
партії „Реформи і Порядок” Іван ВАРЧЕНКО

Молодь пам’ятає Шухевича

Навіщо така акція?
Щоб молоді люди могли дізнаватися про своїх справжніх героїв, щоб долучалися до їх вшанування, щоб вчилися щось робити самостійно. Пам’ятати про Шухевича — це вміти спокійно, зважено дивитися в минуле свого народу; пам’ятати про Шухевича — це плекати свій характер, маючи за зразок життя Тараса Чупринки та його побратимів. Пам’ятати про Шухевича — це власними вчинками будувати майбутнє своєї держави.
Долучайся!

Мета кампанії «Молодь пам'ятає Шухевича» - систематизація і популяризація правдивої інформації про героїчне життя Головного командира УПА Романа Шухевича у рамках молодіжної ініціативи «Героям слава!».

Основні складові (принципи) кампанії:

1. «Я пам'ятаю!»
- індивідуальна реєстрація на сайті www.shukh.org.ua тих, що вважають себе послідовниками ідей та чинів Р.Шухевича, формування відповідного молодіжного середовища. Тривалість реєстрації - безстрокова. Реєстрація включає можливість зголошення щорічного індивідуального одноденного посту з 21.00 4 березня до 6.00 6 березня.

2. «Спільна дія»
- ініціювання та організація локальних масових спільних символічних чинів української молоді в пам'ять про Шуха (флеш-моб, насипання кургану, викладення напису, розгортання прапору, спільна молитва, панахида у день геройської смерті, урочиста присяга тощо).

3. «Добре діло»
- проведення індивідуальних, за власною ініціативою, інформаційних заходів у формі показу фільму, лекції, презентації чи відкритого уроку для молоді на тематику, пов'язану з героїчним життям Романа Шухевича (родинне і пластове виховання, спортивні і мистецькі захоплення, підприємницька діяльність, військове мистецтво тощо).

4. «Життя для свободи»
- скоординована поїздка до Львова, участь у традиційному 10-кілометровому пробігу-естафеті містом від місця народження Р.Шухевича (вул. Довбуша, 2) до місця загибелі (будинок-музей у Білогорщі); відвідування музею/їв Шуха, участь у тереновій грі та творчому вечорі.

5. «Стрічка»
- носіння червоно-чорної символіки 5 березня; локальне виготовлення відповідної символіки і поширення її шляхом збору пожертв для підтримки кампанії (стрічок значків, наклейок, плакатів тощо); зібрані кошти покривають собівартість кампанії, а надлишок коштів передається на підтримку музеїв Романа Шухевича.

Закликаємо всіх активно долучитись і поширити інформацію про нашу кампанію "Молодь пам'ятає Шухевича".

детальніше на www.shukh.org.ua

Героям слава!

Про «нормальну» країну. Мрія. I дія

ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День» БОГДАН ДМИТРОВИЧ ЗУСТРІВ НАС У ФОРМІ «ПЛАСТУ». ВІН Є ЧЛЕНОМ ЦІЄЇ ОРГАНІЗАЦІЇ З 1940 р., НАЛЕЖИТЬ ДО КУРЕНЯ «ЛІСОВІ ЧОРТИ» З 1946 р. У 2006—2008 РР. — ГОЛОВА КРАЙОВОЇ ПЛАСТОВОЇ РАДИ

Іван Капсамун, "День"

«Треба починати з мрії, потім все це перетвориться на дію», — переконаний член Римського клубу, засновник Всесвітнього форуму в Давосі Богдан Гаврилишин. Саме це гасло, за словами Богдана Дмитровича, дозволило йому досягнути багатьох вершин у своєму житті. З одним із найвпливовіших українців у світі (на запрошення Богдана Дмитровича) ми — Острозький клуб — зустрілися в Міжнародному інституті менеджменту. Богдан Гаврилишин є засновником і головою наглядової ради МІМ-Київ.

Зустріч була теплою. Головним запитанням пана Гаврилишина при знайомстві, окрім того, що ми представлялися, було: «Звідки ви?». Відповідно, реакція на кожну відповідь (з Рівного, Одеси, Харкова, Донецька — нас було восьмеро) була особливою. Богдан Дмитрович згадував якісь оригінальні розповіді, зустрічі, постаті, пов’язані саме з цим містом.

Наше спілкування почалося з важливого питання для України — формування еліти, зокрема, політичної. «Я хочу й роблю для цього все, щоб маленькі паростки еліти, які сьогодні є, перетворилися якщо не на ліс, то хоча б на гарний гай», — поділився з нами пан Гаврилишин. Справді, для розвитку громадянського суспільства, формування політичної еліти Богдан Дмитрович робить чимало. Як він каже, «дістати гроші — легко, мудро давати — важче». Наприклад, за його сприяння свого часу було створено Фонд розвитку «Пласту» (українська національна скаутська організація), МІМ-Київ, «АIESEC в Україні» (міжнародна організація, що надає можливість молодим людям віднайти й розвинути свій потенціал) та інші проекти.

За словами Богдана Гаврилишина, «Пласт» якраз є одним із тих середовищ, де виховуються патріоти та формується майбутня еліта нашої країни. «Наскільки я знаю про ваш клуб (Острозький клуб), то це ще одне з таких середовищ», — підкреслив він.

У спілкуванні з нами Богдан Дмитрович говорив про необхідність формування політичної еліти, розповів про свої цілі, поділився сторінками своєї біографії, висловив особисті враження від українських виборів. Отже, розмова в нас вийшла у вигляді інтерв’ю.

Ярослав Дашкевич — приклад інтелектуальної та професійної чесності

Світла пам’ять всесвітньо відомому історику, публіцистові, громадському діячеві
Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

...Криза колись обов’язково завершується, ВВП почне зростати — а ось відхід у вічність постатей, які по праву відносимо до еліти України (справжньої, духовної, а не політико-фінансової) — втрата часто непоправна.
Такою особистістю для гуманітаріїв Галичини, для усіх мислячих українців був доктор історичних наук, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства НАН України Ярослав Дашкевич. У добу стрімкої девальвації етичних цінностей (а саме так можна схарактеризувати останні десятиріччя нашої історії) Ярослав Романович був для тисяч і тисяч людей насущним, живим прикладом інтелектуальної та професійної чесності історика, мужності істинного патріота України. Він не зрікся своїх переконань і після багаторічного сибірського заслання, найвищого професіоналізму (його історіографічна школа, сотні його праць, статей, есеїв ще будуть належним чином поціновані нащадками) та справжньої інтелігентності. 25 лютого, на 84-му році життя, славетний вчений назавжди залишив нас. Попереду — перевидання й ретельне вивчення його творів, розвиток наукової та духовної спадщини покійного.
Прощалися з Ярославом Романовичем у Львівському товаристві охорони пам’яток історії та культури та у храмі Святої Трійці. Поховали видатного українського історика на Личаківському цвинтарі, поруч із матір’ю.

Мирослав МАРИНОВИЧ, правозахисник, віце-ректор Українського католицького університету:
— Українська історична наука і взагалі українство та галичанство зокрема втратило дуже важливу, вагому постать, якої нам постійно бракуватиме. Професор Дашкевич поєднував у собі здорову критичність і конструктивність, що дуже нечасто буває. У нас дуже часто можна натрапити на критиканів, які не вміють бути конструктивними. І часто можна натрапити на людей, які, в принципі, приязні, але не вміють допомогти людині якоюсь критикою. Професорові Дашкевичу дуже часто це вдавалося. Ця людина була дуже чесного, відвертого слова, хоча це його слово, можливо, не всім подобалося, але коли ця людина говорила, всі розуміли і знали, що це те, що він думає, що виходить із його душі. І це теж для людських відносин є дуже важливо й вагомо. Ярослав Дашкевич — великий патріот України, чоловік, який багато-багато склянок брому випив, знайомлячись із історією України, і він не міг бути до цієї історії байдужим. Це був не тільки його фах — історія України і знання історії України були голосом його серця.

Ярослав ГРИЦАК, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Ярослав Дашкевич був одним із небагатьох українських істориків, про котрих знають у світі, — таких як Омелян Пріцак, Роман Роздольський, Ігор Шевченко. Серед цього ряду імен Ярослав Романович стоїть окремо. Більшість із вищеназваних стали великими завдяки тому, що їм вдалося емігрувати на Захід і творити там в умовах інтелектуальної свободи. Ярослав Дашкевич нікуди не виїхав і за це мусів платити висилкою в Сибір й довгими роками примусового безробіття. Але цією ціною він створив острівець власної інтелектуальної свободи, якого ніхто не міг його позбавити і який слугував предметом заздрощів тих численних інших, котрі робили таку-сяку кар’єру за радянських умов, але ніколи не були вільними. Той, хто знав Ярослава Дашкевича ближче, може підтвердити: при своїй зовнішній гостроті до опонентів (бідний був той, хто попадався на зуб його критики!) він був людиною надзвичайно м’якою, делікатною та великодушною. Найбільше це виявлялося у ставленні до людей молодших, які тулилися до нього. І, треба рішуче підкреслити, Ярослав Романович був одним з небагатьох великих, хто по-справжньому і щоденно займався молодняком. Тому він залишив по собі цілу школу людей, які зараз доходять середнього віку і, треба думати, переймуть на себе тягар керівництва й відповідальності щодо стану львівської історичної школи. Особисто я дуже — майже безоглядно — його любив. А раз навіть привселюдно у цьому зізнався. Від певного часу ми не сходилися політичними поглядами, і він мене не раз і не два критикував — думаю, що не завжди заслужено. Але перед лицем його смерті та його власної величі за життя я не маю до нього жодних претензій. Навпаки: був і буду йому завжди вдячний — як і тому життєвому шансу, який мене колись допровадив в орбіту цієї великої і шляхетної людини. Відмовляюся думати про нього у минулому числі. Щасливий з того, що є його сучасником. І хочу подякувати йому за це від імені всього нашого покоління.

Леонід ЗАШКІЛЬНЯК, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Я знав Ярослава Романовича із 1960-х років, тоді ще студента і аспіранта. Але знав як би віддаля — ми зустрічалися в бібліотеках і архівах й особливих контактів не було через доволі велику різницю у віці. Одначе десь у 1980-х я його знав ближче — ми співпрацювали в деяких проектах, зустрічалися на вчених радах, конференціях і т. ін. Насамперед, Ярослав Романович був ЛЮДИНОЮ в усіх її проявах, яка любила життя, любила роботу, любила оточуючих і старалася не тільки дати їм щось, а й узяти від них — в хорошому розумінні цього слова. По-друге, Ярослав Романович був вченим не тільки історії — він був і мовознавцем, і лінгвістом, і істориком України, Вірменії, Туреччини. Знав багато мов, і це дало йому вихід у широкий світ. Це дуже важливо, тому що у наш час історики, як правило, вузько спеціалізуються. Він був людиною дуже широкого кругозору, патріотичних почуттів, які, однак, не заступали в нього прагнення бути об’єктивним. Я би не сказав, що йому завжди це вдавалося — бути об’єктивним. Але він до цього прагнув, я це в нього зауважував, і ми з ним про це навіть говорили. Я би ще зазначив, що він був людиною з гумором. І, до речі, не всі розуміли його гумор, бо гумор був іронічний. І в тих моментах, де Ярослав Романович не міг сказати прямо те, що його не влаштовувало, він застосовував іронію, яка не завжди сприймалася і доходила до адресата. І мав ще одну цікаву рису... Може, це вже не для траурних, а для чисто людяних спогадів... Мені дуже подобалась ще одна його риса — він за натурою був скептиком і свій скептицизм приховував за іронією. Я би не хотів говорити про його наукові звершення і досягнення. Він був не тільки прекрасний дослідник-архівіст, що було за давніших часів. А в останні роки він був блискучим есеїстом. Умів у кількох коротких, містких, часом саркастичних, іронічних фразах висловити те, для чого іншим потрібно було написати цілу книжку. І ця блискотливість висловлювань притягувала до Дашкевича людей. У коротких, на десять-двадцять хвилин, виступах він був майстром слова. Мені здається, що в останні роки він був стурбований тим, що відбувається в Україні, був розчарований тим, як розгортаються події після 1991 року, і це додавало певного сарказму його есеям, присвяченим історичним постатям та подіям в Україні. Цей сарказм проривався у його публікаціях. Він, де тільки міг, всюди намагався хоч невеличку статтю дати, був добрим публіцистом і популяризатором історичних знань. Тобто ЛЮДИНА, історик, вчений, публіцист і патріот — це, безсумнівно, Дашкевич.

Іван ВАСЮНИК, віце-прем’єр-міністр України:
— Україна зазнала непоправної втрати. Постать Ярослава Дашкевича — знакова для України. Він був лідером української гуманітарної еліти, зразком для наслідування, ворогом фальші та адептом справедливості — справжнім учителем та патріотом своєї держави. Внесок Ярослава Романовича в науку неоціненний: понад тисячу наукових праць, неймовірна кількість публічних виступів — його доробок є скарбом української гуманітарної науки. Смерть Ярослава Дашкевича — це спільна втрата і спільна журба усіх українців, це втрата для всієї світової науки.

Роман Сербин, історик, Канада
З істориком Ярославом Дашкевичем я мав приємність познайомитися під осінь 1970-го року, повертаючись в Канаду після Міжнародної Історичної конференції в Москві․ Тоді в Україні не можна було зустрінути багато науковців, з якими розмова йшла б так, як з колегою на заході․ Пан Дашкевич був одним з таких науковців зі західним світоглядом․ Тоді вдалося мені полагодити з ним пересилку кількох річників ″Архівів України″․ За редакції І․ Бутича це був надзвичайно цікавий науковим журнал․ Опісля ці примірники використовували проф․ Л․ Винар в редагованому ним журналі ″Історик України″ та проф․ П․ Ґрімстед для своїх праць з української бібліографії․ Було це ще за тих часів, коли зв’язки України з діяспорою не були легкими․

День, №36, вівторок, 2 березня 2010

Наші Ньютони та Галілеї

Топ-50 української науки ХХ ст.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, професор

Склався авторський колектив, який створює книгу «Український чинник». Це буде популярне й добре ілюстроване видання. Автори його розповідають про українські події та людей із України, які залишили яскравий слід в історії людства. Мені випало працювати над ХХ ст. Маючи немало публікацій з історії НАН України, вважав, що підрозділ про людей науки напишу за кілька днів. Так воно й сталося, а потім прийшла ідея, відбита в назві цієї статті.

Обпровірженіє

І чо вона кричить? Думаєть, шо як вона премьєра, то вже кричать можна. І шо кричить? Шо Янек опьять обшибнувся! Шо німа украінского поета Чехова! А я ото обпроверженіє дам. То шо виходить і міня німа? Як ото німа? Я єсть украінский поет Міхаіл Юрьевіч Чехов і тоже пошті шо з Таганрога, бо з Крима с Керчі, а Керч – то пошті шо Таганрог. Пливі через Азовське море – тут он тобі і єсть. Сама она плутаєть. Той Чехов, шо напісав Пісьмо до своєго ученного суседа, то самий мой старший дєдушка і тоже поет. Только он пісал прозой, а я наобурот стіхами. Стіхами оно простєє, нінада ніяких тібє рифмов, доходчивєй. От так. А за сто сємдєсят роков - тотут діствітільно тіхніческая очіпатка. Я ішо столько лєт нє жив. Дасть бог проживу. Пішут, шо умниє люді живуть дліньше дураков.
Членн Союза пісьменнників М.Ю.Чехов. Керч.

Довідка
В эфире ТРК "Крым" 29.01.2010 Янукович заявил, что помнит о юбилее Чехова. При этом он назвал Чехова "украинским поэтом".

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ СВІТЛИНИ

Олег ГРИЦЬ

На перший погляд, нічого нового і надзвичайного у цій відомій світлині часів Другої світової війни нема — історія співпраці Радянського Союзу з нацистською Німеччиною відома багатьом. Цікаве інше — що трапилося перед тим, як 23 вересня 1939 року нацист Гайнц Вільгельм Гудеріан і комуніст Семен Моісейович Кривошеїн вилізли разом на трибуну у Бресті, щоб РАЗОМ приймати ганебний парад загарбників Польщі?
Радянські історики не люблять згадувати ті часи. Активну співпрацю з нацистами та загарбницьку політику Радянського Союзу складно пояснити стандартними виправдовуваннями на кшталт «піклування» про народи прибалтійських держав, Західної України і Західної Білорусі. Ці ж народи після терору НКВД і репресій з квітами зустрічали вже німців, колишніх союзників СРСР. Одна окупація була замінена іншою.

ІДЕОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ

Юліян Вассиян

Конґрес Українських Націоналістів — це перший крок узгідненого виявлення волі й думки з боку організацій, гуртків та одиниць, що досі загально діяли в дусі націоналістичної ідеології, однак не були ще охоплені формою єдиної організації. Ті ідеологічні організаційні почини увінчались нині фактом створення єдиної Організації Українських Націоналістів, яку треба вважати одним із викладників[1] наростаючих молодих сил, що їх зроджує Українська Нація для великого призначення в найближчій будучності: українського державного чину. Бо ідеал власної держави перестав бути для українців тільки теоретичною цінністю вже тоді, коли вони підняли перед 10 роками нерівний бій за право суверенности своєї нації: у сучасній хвилині, під поновним ярмом політичної неволі, перевтілився той ідеал у ряд конкретних вимог щоденного життя одиниць та суспільних груп нації. З посіву великих жертв визвольної боротьби вийшов він зміцнений, оновлений і туго зв'язаний з життєвими основами широких верств, ставши для них чинником, що формує й унапрямлює в рішучий бік їх політичну свідомість.

До головних засад націоналізму

Юліян Вассиян

ДО ГОЛОВНИХ ЗАСАД НАЦІОНАЛІЗМУ

Світогляд раба є нетворчий та неґативний аж до хвилини, доки його не знищить новозроджений дух свободи. Чин, як наглядне здійснення свободи, передумовлює внутрішню її волю, що мусить проявитися як реальна вартість.

Для нації, що мусить провадити боротьбу аж до перемоги — не може бути пізнання власної минувшини самоціллю, заспокоєнням чисто теоретичного зацікавлення, але першим із необхідних творчих засобів, бо справа йде про продовжування життя, а не про погляд на завершену історію. Отже, буде справедливо не визнати за українським народом випрацьованих категорій історичного життя, тому, що власне історія творила його, а не навпаки. Мало великого й непроминаючого приніс він на буйно родючий лан красою залитої землі, що її не зумів опанувати для себе в цілості. Дух його не доповнив гідно природи. Розпливне животіння, а не життя, що кидає далеко поза межі дійсности величні блиски всесвітніх задумів — тліло в лоні степового простору.

Наука і релігія

Анатолій Свідзинський
Синергетична концепція культури
Луцьк, 2008

Розділ IX. Наука і релігія

Наука є, безперечно, формою людської діяльности. Якою ж саме? Адже, скажімо, полювання, збирання засобів для прохарчування, обробка каменя та металу, виготовлення найпростіших знарядь, образотворче мистецтво, спортивні змагання — це також форми діяльности. Наука відрізняється від всіх них своєю коґнітивною спрямованістю. Втім, можна сказати, що жодна форма людської діяльности не обходиться без якихось інтелектуальних зусиль, без пізнання. Але для науки коґнітивна діяльність є самодостатньою. Що більше, проникаючи в такі сфери діяльности, як виготовлення знарядь праці, виробництво, вона перетворює їх, збагачує новими засобами, дає їм обґрунтування. Це стосується не всіх форм діяльности. Навряд чи наука змістовно прислужилася до розвитку живопису, красного письменства, музики тощо. Хоча сфера мистецтва, поза сумнівом, є також коґнітивною, засоби осягнення світу в цій сфері інші. Наука є лише одною з форм коґнітивної діяльности. Вона не позбавлена емоційности, притаманної мистецтву, але почуття виступають скорше як стимули, вони не присутні в результаті, який має бути безстороннім та об’єктивним. Зазвичай наголошують на розсудливо-логічній основі наукового пізнання, протиставляючи його художній уяві, але уява, а також інтуїція, натхнення, спостережливість, здатність до виявлення подібностей та відмінностей між об’єктами дослідження, здібність до асоціяцій, побудови аналогій — також необхідні передумови наукової творчости. Це означає, що наука як форма коґнітивної діяльности хоч і має спеціяльний інструментарій та притаманну лише їй методологію, не відділена абсолютно непроникною стіною від інших форм духовного життя людей, зокрема від такої специфічної його форми, як філософія.

Апеляційний суд Києва назвав винних у Геноциді

13 січня 2010 Апеляційний суд Києва визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними у геноциді в Україні в 1932-33 роках.
Про це УНІАН повідомили у прес-центрі Служби безпеки України.
Кримінальну справу, порушену і розслідувану СБУ за фактом вчинення Голодомору-Геноциду в Україні у 1932-1933 роках, суд розглянув сьогодні, 13 січня 2010 року.
Як йдеться у повідомленні, рішенням суду підтверджені висновки слідчих Служби безпеки України про організацію вчинення в 1932-1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму – генеральним секретарем Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії більшовиків /ЦК ВКП(б)/ Йосипом Сталіним (Джугашвілі), членом ЦК ВКП(б), головою Ради народних комісарів (СРСР) В’ячеславом Молотовим (Скрябіним), секретарями ЦК ВКП(б) Лазарем Кагановичем та Павлом Постишевим, членом ЦК ВКП(б), генеральним секретарем ЦК Комуністичної партії більшовиків України /КП(б)У/ Станіславом Косіором, членом ЦК ВКП(б), головою Ради народних комісарів УСРР Власом Чубарем та членом ЦК ВКП(б), другим секретарем ЦК КП(б)У Менделем Хатаєвичем, геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення.
Згідно з висновком проведеної у ході досудового слідства судової науково-демографічної експертизи Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Національної академії наук України, внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб.
Суд констатував, що Й.Сталін (Джугашвілі), В.Молотов (Скрябін), Л.Каганович, П.Постишев, С.Косіор, В.Чубар та М.Хатаєвич вчинили злочин геноциду, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримінального кодексу України (геноцид), та закрив кримінальну справу на підставі п.8 ч.1 ст. 6 КПК України, у зв’язку з їхньою смертю.

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА: Поділ України проходить лише по одній лінії: між Європою і не-Європою

Професор Римського університету «Ла Сап’єнца», провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, одна з найблискучіших авторів «Дня» Оксана ПАХЛЬОВСЬКА належить до тих рідкісних людей, спілкуючись із якими геть забуваєш про час. І важко сказати, у чому причина: чи в універсальній ерудиції співбесідниці (філологія, філософія, історія — це все її рідна стихія), чи в афористичній манері висловлюватись — жодного зайвого слова, чи в постійній підключеності до наших українських трагедій, чи в тому, що пані Оксана — донька великої української поетеси сучасності Ліни Костенко. Сукупність цих обставин і робить кожну розмову з Оксаною Пахльовською інтелектуальним святом. Сподіваємося, наші читачі у цьому переконаються.

Лариса ІВШИНА: — Оксано, а про що ви говорите з мамою в паузах між роботою? Скажімо, коли збираєтеся на кухні пити чай.

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА: — Дуже люблю ці моменти. Це наша втеча від світу. Найцікавіше ж те, що у звичному ніби вимірі завжди присутній вимір інший. Слово, відчуття, спогад, жарт, інтуїція — і з тепла родинної зустрічі прозирає проект майбутнього. А я маю благословенний привілей першою в нього зазирнути. Мене завжди вражає мамина здатність бути присутньою одночасно в різних шарах буття, реагувати на все. Її автентичність великою мірою — від природного співіснування і взаємоперетікання людського й професійного виміру.