Коментар Українського інституту національної пам’яті до виставки «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА»

Виставка «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА», підготовлена громадським рухом «Русскоязычная Украина» на чолі з народним депутатом України В. Колєсніченком та польським «Товариством увічнення пам'яті жертв злочинів українських націоналістів», анонсувалася як перша наукова виставка в Україні, що розкриває геноцид і злочини, вчинені ОУН-УПА проти польського, єврейського, українського, ромського й інших народів. На ній мали бути представлені фотокопії оригінальних фотографій і документів з державних польських архівів і приватних колекцій (понад 4000 документів з 20 000 зібраних). Однак, як виявилося, жодна з ілюстрацій не має атрибуції, тобто невідомі природа та місце зберігання оригіналу, у виставці не представлено жодного архівного документа.

Виставка має доволі конкретний предмет: трагічні події 1943-1944 рр. на Волині. Проте в каталозі, який налічує 272 стор., волинській трагедії присвячені лише останні 40 стор. Переважна частина виставки і каталогу намагаються показати жертви ОУН-УПА на Галичині, однак жодним словом не згадується про українсько-польський конфлікт на Холмщині, Підляшші, Закерзонні, тобто сучасній польській території. Матеріали виставки підібрані специфічним чином. Замість використання значного історіографічного доробку вчених України й Польщі, масиву документальних матеріалів та свідчень очевидців, автори вдалися до недостовірних висновків, маніпуляції фактами, свідомо упереджених перекладів текстів з польської мови, спотворення підписів до зображень комеморативних знаків та підтекстівок до фотоілюстрацій, що свідчить передусім про непрофесіоналізм тих, хто готував виставку. До речі, їх прізвища невідомі. Виставка по суті анонімна.
Глядачу пропонують однобічне бачення історії польсько-українських відносин у роки Другої світової війни – винуватцями конфлікту називається лише українська сторона, подаються завищені цифри лише польських втрат, хоча в анонсах до виставки наголошувалося, що буде подана об'єктивна інформація про українські, єврейські та ромські жертви. До злочинів українських націоналістів авторами виставки віднесено вбивства, які здійснювали німецька поліція, гестапо або німецькі війська, загони НКВС. Так, під фотокарткою меморіальної дошки в Рокетниці, якою вшановується пам'ять працівників молочного заводу, вбитих гітлерівцями, написано, що вбивство вчинили «бандити» з ОУН-УПА. Представлено також меморіальну дошку з с. Фалеювка, на честь 10 поляків, вбитих німецькими жандармами. Розміщено фотокартку ксьондза Якуба Димітровські – жертви співробітників гестапо.
Разом з тим свідомо оминаються злочини польської влади проти українського населення у 1920-1930-х роках – фізичний терор, обмеження виборчих прав українського населення, закриття церков, примусове окатоличення, закриття українських шкіл та вилучення української літератури, утиски української мови, переслідування української інтелігенції, "пацифікації" українських сіл тощо. Поза науковими зацікавленнями авторів опинилися також злочини, що здійснювалися польськими збройними формуваннями, передусім Армією Крайовою в роки війни та примусові переселення українців польською комуністичною владою по її завершенню. До польських жертв українських націоналістів з ОУН і УПА автори часто відносять учасників боротьби за незалежність Польщі 1918 – 1920 років, коли ще ані ОУН, ані УПА не існували. У виставці представлені пам'ятник польським легіонерам із Комарно, меморіальні дошки та пам'ятники Орлятам у Львові.
Так званий геноцид поляків у Львові проілюстрований фотокартками жертв радянських енкаведистів у тюрмі на вул. Лонцького напередодні вступу німецьких військ до міста. Замовчується той факт, що крім поляків серед жертв радянських карально-репресивних органів були також українці, росіяни, євреї та представники інших національностей, а також те, що приміщення тюрми, яке було побудоване польською владою у 1923 р., використовувалося органами НКВД у 1939-1941 роках, гестапо - у 1941-1944 роках, а потім знову радянськими карально-репресивними органами.
Неправдивою є теза виставки про те, що рішенням Нюрнберзького трибуналу, засуджено збройні дії ОУН-УПА, а резолюцією ООН 1948 р. Волинська трагедія визнана геноцидом.
Автори виставки досить часто жертви репресій радянської влади намагаються приписати УПА (вбивства Юзефа Вечорека та Юзефа Бзови).
До «злочинів» УПА віднесено також вбивство польських професорів у Львові та єврейські погроми у Львові 2 – 4 липня 1941р. Водночас документи, які є сьогодні в руках дослідників, дозволяють стверджувати, що наказ про знищення львівських професорів віддав шеф СД у Генеральному Губернаторстві, бригаденфюрер СС Карл Ебергард Шенгарт. Пошук та розстріл інтелектуалів виконала очолювана ним «Айнзацкоманда для особливого застосування».
Німецькі документи свідчать, що масові розстріли євреїв (було знищено 1400 осіб) в ніч з 4 на 5 липня 1941р. у Львові здійснювалися німецькою поліцією безпеки. Погром та екзекуції над останніми проводив відділ карателів, очолюваний гауптштурмфюрером СС Феліксом Ландау, який організаційно підпорядковувався «айнзацгрупі СС».
У виставці вміщено десятки зображень католицьких костьолів та комеморативних знаків польським діячам, які не стосуються заявленої теми. Важко уявити, яким чином пам'ятники Адаму Міцкевичу в Добромилі та Трускавці, Дрогобицька ратуша, пізньо-ренесансний склеп Катажини Ромултової, постамент «Лицар у залізі» (1916 р.) у Дрогобичі, вівтар у костелі Святої Катажини (м. Долина), знамено жіночої школи в с. Городенка можуть свідчити про «злочини» українських націоналістів.
Як доказ цілеспрямованого винищення поляків упівцями наводяться фотографії костьолів, які руйнувалися за радянських часів або використовувалися не за призначенням – римо-католицька церква в с. Майдан, костел у м. Долина, костел у с. Обертин, вірменська церква та римо-католицький костел у м. Городенка. На наш погляд, це свідчення войовничого атеїзму радянської влади, а не злочинних дій українських націоналістів.
До кожного з плакатів виставки додається «документально підтверджена» статистика, таблиці про кількість поляків, убитих українськими націоналістами впродовж 1939-1946 років у різних повітах. Однак ці таблиці не можуть вважатися достовірними, оскільки не містять посилань на конкретні документи, на підставі яких зроблено підрахунки. Понад те, підтекстовки російською мовою абсолютно невірно (завищено) подають кількість вбитих та встановлених імен жертв. Зіставлення даних, наведених у каталозі виставки, із даними дослідників цієї проблеми – Я. Царука, І. Пущука та В. Сергійчука – показують значне завищення кількості жертв УПА серед польського населення.
Все це свідчить про те, що виставка «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА» не є науковою й слугує своєрідною політичною маніпуляцією, яка має на меті по-перше, компрометацію українських визвольних змагань та їхніх лідерів; по-друге, посилення протистояння та розколу в українському суспільстві; по-третє, руйнацію добросусідських відносин між Україною і Польщею; по-четверте, повне іґнорування наукового доробку польських, українських та російських вчених, які об'єктивно висвітлюють історію польсько-українського протистояння.
Українсько-польські стосунки містять чимало складних, драматичних, а почасти трагічних сторінок, однією з таких є Волинська трагедія. Завдання сучасної влади полягає не в тому, щоб ятрити рани, а зробити все необхідне для їх загоювання. З 1993 р. в Україні та Польщі проведено 13 конференцій під спільною назвою «Україна – Польща: трудні питання», в ході яких не лише виявлялись нові факти трагедії, а й шукалися форми їх подачі суспільству. В липні 2003 р. в с. Павлівці на Волині відбулася зустріч українського і польського президентів Л. Кучми і О. Квасневського, в ході якої було вшановано пам'ять безневинних жертв, зроблено взаємні вибачення від імені власних народів. На жаль, у даній виставці цей факт замовчано.
Український інститут національної пам'яті має спеціальну програму вивчення обставин трагедії, до неї залучені вчені Волинського та Острозького університетів, йдеться передусім про збір свідчень очевидців подій 1943 – 1944 рр. та об'єктивне відтворення обставин трагедії. Спеціальна комісія з вивчення цього питання існує при Польському інституті національної пам'яті. В минулому році за участі Посольства Республіки Польщі в Україні експонувалася виставка Польського інституту національної пам'яті, яка не викликала жодних загострень в українському суспільстві, тому що була достатньо об'єктивною. Її відкриттю передувала дискусія українських і польських істориків, було проведено семінар з вчителями на предмет того, як треба висвітлювати складні міжетнічні стосунки в шкільній історії. Зазначена тема не обійдена мовчанкою в новій концепції вивчення історії України в школі, а також у концепції формування пам'яті про події Другої світової війни, розроблених Українським інститутом національної пам'яті. Інститут вважає, що поширення об'єктивної інформації про Волинську трагедію та вшанування пам'яті її жертв повинно бути одним зі стратегічних напрямків гуманітарної політики держави.