середа, 24 березня 2010 р.

Незолотий вересень 1939 року

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

Своєрідними шедеврами політичного життя першої половини ХХ століття стали дві надпотужні пропагандистські машини — більшовицька й нацистська. Їхня досконалість часом призводила до того, що у найхимерніші витвори пропаганди починали вірити навіть її шефи, включно із найголовнішими.
Нацистська пропагандистська машина, як відомо, зазнала краху 1945 року. І створені нею соціальні міфи здебільшого назавжди пішли в небуття, а якщо і продовжують жити, то десь на маргінесі. А от радянська пропаганда працювала ще довгі десятиліття, і врешті-решт витворила цілу систему донині чинних міфів, зокрема, пов’язаних і з «золотим вереснем» 1939 року, із установленням радянської влади на Галичині та Волині. Зупинимося на трьох головних: про Сталіна, який, хоч і був деспотом, цілеспрямовано збирав докупи українські етнічні землі; про щире народне волевиявлення західноукраїнського населення щодо возз’єднання з УРСР, зафіксоване 1939 року Народними зборами, що надало легітимну основу для перебування Галичини й Волині у складі України; нарешті, про те, що без Пакту і «золотого вересня» ніколи не було б єдності України.
Почнімо з міфу, названого другим.

пʼятниця, 19 березня 2010 р.

Звернення до СБУ та ГПУ щодо діяльности Табачника

19 березня 2010 року
Генеральному прокурору України
Медведьку О.І.
Голові Служби безпеки України
Хорошковському В.І.

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
Щодо притягнення до відповідальності
громадянина Табачника Д.В. за порушення
Конституції та законів України

Шановний Олександре Івановичу!
Шановний Валерію Івановичу!

Просимо вас дати правову оцінку публічних заяв і закликів нинішнього міністра освіти Д.В.Табачника.

Звертаємо вашу увагу на те, що протягом тривалого часу, зокрема у 2008-09 роках на сторінках тижневика "2000", газети "Киевские ведомости", російського сайту "Єдиное отечество", сайту "Комунист" та подібних ЗМІ, а також окремими книжками вийшли десятки публікацій Д.Табачника в яких пропагуються наступні ідеї:

1. Українці розділені на дві нації: галичан і власне українців. Перші є побічним продуктом розвитку польської та австро-угорської держав. Галичани називаються "крестоносцами', та "реликтовым народцем руссо-польского пограничья". Згідно теорії Д.Табачника вони є меншістю, проводять антиросійську й антиукраїнську політику, нав’язують всій Україні "свою" мову, культуру, ідеологію тощо. "Ничего общего с идеологией украиноненавистнической части Галичины у Украины и ее народа нет и быть не может. Ее слегка закамуфлированное принятие под флагом мнимого 'единства' или 'консолидации' станет предательством исторического выбора народа Великой Украины и жизненных интересов миллионов соотечественников" (Галичанские 'крестоносцы' против Украины //2000 (тижневик) - № 28-29- 2008).
"Сегодняшняя антиукраинская, антироссийская, антиевропейская и даже античеловеческая (в ценностном измерении) политика украинского руководства есть в значительной степени результат засилья галицийского радикализма в украинской политике (Страна без истории – страна без будущего //2000 (тижневик) - №38 – 2009).
"И сегодня идея раскола страны может стать наиболее адекватным ответом идее галицизации, а скорее ожлобления Украины" (Аннигиляция "национальной идеи" //"Єдиное отечество" від 26.01.2008 (http://www.otechestvo.org.ua/main/20081/2608.htm).

2. Основна частина українців це не окрема нація, а частина великої російської нації "На самом деле, единая большая русская нация, включающая в себя великороссов, малороссов и белорусов пока еще никуда не исчезла. Разница между коренным киевлянином и москвичом или петербуржцем куда меньше, чем различия между львовянином и харьковчанином или между тем же петербуржцем и сибирским старовером" (Oriental lux: заметки по поводу славянского единства //Сайт «Версии» від 05.08.2009 (http://versii.com/news/185107/). Не может быть сомнения в русскости современных украинцев. Сомневаться можно лишь в русскости галичан, но в этом плане можно сомневаться и в их украинскости (Oriental lux: заметки по поводу славянского единства //Сайт «Версии» від 05.08.2009 (http://versii.com/news/185107/).

3. Україні нав’язується ідея федеративного устрою при цьому мова йде про адміністративну, фінансово-бюджетну та гуманітарно-культурну відокремленість основної частини України від Галичини. "Поэтому, убежден, дополнять финансово-бюджетную федерализацию страны необходимо федерализацией гуманитарно-культурной" ("Федерализм – мечта лучших из нас" //2000 (тижневик) - № 3 - 2008). "История всегда предоставляет право выбора. Сегодня мы можем выбирать между двумя путями – восстановление восточнославянского, русского, единства или постепенная ассимиляция римско-германским миром и превращение в галичан" (Oriental lux: заметки по поводу славянского единства //Сайт «Версии» від 05.08.2009 http://versii.com/news/185107/).
Десятки подібних цитат можна знайти в інших публікаціях Д.Табачника, частина з них активно обговорюється в суспільстві.

Вважаємо, що висловлення таких ідей є свідомим порушенням ст.2 Конституції України, яка стверджує, що «Україна є унітарною державою», а «територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною». Крім того наведені заяви зневажають права і свободи громадян України, гарантовані ст.24 Конституції. Зокрема такі: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Порушення зазначених статей Конституції носять ознаки злочинів за які передбачено покарання згідно кількох статей Кримінального кодексу України.

А саме: ст.110 ККУ (Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) «Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк». Зазначимо, що громадянин Табачник на час здійснення вищезазначених дій був представником органу державної влади – депутатом Верховної Ради України,а також ігнорував численні публічні зауваження щодо неконституційності та незаконності його висловів. Частина 2 ст. 110 ККУ враховує ці обставини: «Такі самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, - караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк».

Стаття 111. ККУ (Державна зрада). «Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України… надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років».

Стаття 161. ККУ (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань). «Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками - караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років». Ч.2 «Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, - караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Визнаємо, що захист національних інтересів в Україні досі не був ефективним. Проте сподіваємося, що у цьому випадку очолювані вами структури продемонструють дієвість задекларованих виборчих гасел про наведення порядку і відновлення законності, а порушника Конституції та законів України буде притягнуто до відповідальності.

З повагою,

Голова
Харківської обласної організації
партії „Реформи і Порядок” Іван ВАРЧЕНКО

четвер, 4 березня 2010 р.

Молодь пам’ятає Шухевича

Навіщо така акція?
Щоб молоді люди могли дізнаватися про своїх справжніх героїв, щоб долучалися до їх вшанування, щоб вчилися щось робити самостійно. Пам’ятати про Шухевича — це вміти спокійно, зважено дивитися в минуле свого народу; пам’ятати про Шухевича — це плекати свій характер, маючи за зразок життя Тараса Чупринки та його побратимів. Пам’ятати про Шухевича — це власними вчинками будувати майбутнє своєї держави.
Долучайся!

Мета кампанії «Молодь пам'ятає Шухевича» - систематизація і популяризація правдивої інформації про героїчне життя Головного командира УПА Романа Шухевича у рамках молодіжної ініціативи «Героям слава!».

Основні складові (принципи) кампанії:

1. «Я пам'ятаю!»
- індивідуальна реєстрація на сайті www.shukh.org.ua тих, що вважають себе послідовниками ідей та чинів Р.Шухевича, формування відповідного молодіжного середовища. Тривалість реєстрації - безстрокова. Реєстрація включає можливість зголошення щорічного індивідуального одноденного посту з 21.00 4 березня до 6.00 6 березня.

2. «Спільна дія»
- ініціювання та організація локальних масових спільних символічних чинів української молоді в пам'ять про Шуха (флеш-моб, насипання кургану, викладення напису, розгортання прапору, спільна молитва, панахида у день геройської смерті, урочиста присяга тощо).

3. «Добре діло»
- проведення індивідуальних, за власною ініціативою, інформаційних заходів у формі показу фільму, лекції, презентації чи відкритого уроку для молоді на тематику, пов'язану з героїчним життям Романа Шухевича (родинне і пластове виховання, спортивні і мистецькі захоплення, підприємницька діяльність, військове мистецтво тощо).

4. «Життя для свободи»
- скоординована поїздка до Львова, участь у традиційному 10-кілометровому пробігу-естафеті містом від місця народження Р.Шухевича (вул. Довбуша, 2) до місця загибелі (будинок-музей у Білогорщі); відвідування музею/їв Шуха, участь у тереновій грі та творчому вечорі.

5. «Стрічка»
- носіння червоно-чорної символіки 5 березня; локальне виготовлення відповідної символіки і поширення її шляхом збору пожертв для підтримки кампанії (стрічок значків, наклейок, плакатів тощо); зібрані кошти покривають собівартість кампанії, а надлишок коштів передається на підтримку музеїв Романа Шухевича.

Закликаємо всіх активно долучитись і поширити інформацію про нашу кампанію "Молодь пам'ятає Шухевича".
детальніше на www.shukh.org.ua

Героям слава!

Про «нормальну» країну. Мрія. I дія

ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

БОГДАН ДМИТРОВИЧ ЗУСТРІВ НАС У ФОРМІ «ПЛАСТУ». ВІН Є ЧЛЕНОМ ЦІЄЇ ОРГАНІЗАЦІЇ З 1940 р., НАЛЕЖИТЬ ДО КУРЕНЯ «ЛІСОВІ ЧОРТИ» З 1946 р. У 2006—2008 РР. — ГОЛОВА КРАЙОВОЇ ПЛАСТОВОЇ РАДИ

Іван Капсамун, "День"

«Треба починати з мрії, потім все це перетвориться на дію», — переконаний член Римського клубу, засновник Всесвітнього форуму в Давосі Богдан Гаврилишин. Саме це гасло, за словами Богдана Дмитровича, дозволило йому досягнути багатьох вершин у своєму житті. З одним із найвпливовіших українців у світі (на запрошення Богдана Дмитровича) ми — Острозький клуб — зустрілися в Міжнародному інституті менеджменту. Богдан Гаврилишин є засновником і головою наглядової ради МІМ-Київ.
Зустріч була теплою. Головним запитанням пана Гаврилишина при знайомстві, окрім того, що ми представлялися, було: «Звідки ви?». Відповідно, реакція на кожну відповідь (з Рівного, Одеси, Харкова, Донецька — нас було восьмеро) була особливою. Богдан Дмитрович згадував якісь оригінальні розповіді, зустрічі, постаті, пов’язані саме з цим містом.
Наше спілкування почалося з важливого питання для України — формування еліти, зокрема, політичної. «Я хочу й роблю для цього все, щоб маленькі паростки еліти, які сьогодні є, перетворилися якщо не на ліс, то хоча б на гарний гай», — поділився з нами пан Гаврилишин. Справді, для розвитку громадянського суспільства, формування політичної еліти Богдан Дмитрович робить чимало. Як він каже, «дістати гроші — легко, мудро давати — важче». Наприклад, за його сприяння свого часу було створено Фонд розвитку «Пласту» (українська національна скаутська організація), МІМ-Київ, «АIESEC в Україні» (міжнародна організація, що надає можливість молодим людям віднайти й розвинути свій потенціал) та інші проекти.
За словами Богдана Гаврилишина, «Пласт» якраз є одним із тих середовищ, де виховуються патріоти та формується майбутня еліта нашої країни. «Наскільки я знаю про ваш клуб (Острозький клуб), то це ще одне з таких середовищ», — підкреслив він.
У спілкуванні з нами Богдан Дмитрович говорив про необхідність формування політичної еліти, розповів про свої цілі, поділився сторінками своєї біографії, висловив особисті враження від українських виборів. Отже, розмова в нас вийшла у вигляді інтерв’ю.

середа, 3 березня 2010 р.

Ярослав Дашкевич — приклад інтелектуальної та професійної чесності

Світла пам’ять всесвітньо відомому історику, публіцистові, громадському діячеві
Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів

...Криза колись обов’язково завершується, ВВП почне зростати — а ось відхід у вічність постатей, які по праву відносимо до еліти України (справжньої, духовної, а не політико-фінансової) — втрата часто непоправна.
Такою особистістю для гуманітаріїв Галичини, для усіх мислячих українців був доктор історичних наук, керівник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства НАН України Ярослав Дашкевич. У добу стрімкої девальвації етичних цінностей (а саме так можна схарактеризувати останні десятиріччя нашої історії) Ярослав Романович був для тисяч і тисяч людей насущним, живим прикладом інтелектуальної та професійної чесності історика, мужності істинного патріота України. Він не зрікся своїх переконань і після багаторічного сибірського заслання, найвищого професіоналізму (його історіографічна школа, сотні його праць, статей, есеїв ще будуть належним чином поціновані нащадками) та справжньої інтелігентності. 25 лютого, на 84-му році життя, славетний вчений назавжди залишив нас. Попереду — перевидання й ретельне вивчення його творів, розвиток наукової та духовної спадщини покійного.
Прощалися з Ярославом Романовичем у Львівському товаристві охорони пам’яток історії та культури та у храмі Святої Трійці. Поховали видатного українського історика на Личаківському цвинтарі, поруч із матір’ю.

Мирослав МАРИНОВИЧ, правозахисник, віце-ректор Українського католицького університету:
— Українська історична наука і взагалі українство та галичанство зокрема втратило дуже важливу, вагому постать, якої нам постійно бракуватиме. Професор Дашкевич поєднував у собі здорову критичність і конструктивність, що дуже нечасто буває. У нас дуже часто можна натрапити на критиканів, які не вміють бути конструктивними. І часто можна натрапити на людей, які, в принципі, приязні, але не вміють допомогти людині якоюсь критикою. Професорові Дашкевичу дуже часто це вдавалося. Ця людина була дуже чесного, відвертого слова, хоча це його слово, можливо, не всім подобалося, але коли ця людина говорила, всі розуміли і знали, що це те, що він думає, що виходить із його душі. І це теж для людських відносин є дуже важливо й вагомо. Ярослав Дашкевич — великий патріот України, чоловік, який багато-багато склянок брому випив, знайомлячись із історією України, і він не міг бути до цієї історії байдужим. Це був не тільки його фах — історія України і знання історії України були голосом його серця.

Ярослав ГРИЦАК, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Ярослав Дашкевич був одним із небагатьох українських істориків, про котрих знають у світі, — таких як Омелян Пріцак, Роман Роздольський, Ігор Шевченко. Серед цього ряду імен Ярослав Романович стоїть окремо. Більшість із вищеназваних стали великими завдяки тому, що їм вдалося емігрувати на Захід і творити там в умовах інтелектуальної свободи. Ярослав Дашкевич нікуди не виїхав і за це мусів платити висилкою в Сибір й довгими роками примусового безробіття. Але цією ціною він створив острівець власної інтелектуальної свободи, якого ніхто не міг його позбавити і який слугував предметом заздрощів тих численних інших, котрі робили таку-сяку кар’єру за радянських умов, але ніколи не були вільними. Той, хто знав Ярослава Дашкевича ближче, може підтвердити: при своїй зовнішній гостроті до опонентів (бідний був той, хто попадався на зуб його критики!) він був людиною надзвичайно м’якою, делікатною та великодушною. Найбільше це виявлялося у ставленні до людей молодших, які тулилися до нього. І, треба рішуче підкреслити, Ярослав Романович був одним з небагатьох великих, хто по-справжньому і щоденно займався молодняком. Тому він залишив по собі цілу школу людей, які зараз доходять середнього віку і, треба думати, переймуть на себе тягар керівництва й відповідальності щодо стану львівської історичної школи. Особисто я дуже — майже безоглядно — його любив. А раз навіть привселюдно у цьому зізнався. Від певного часу ми не сходилися політичними поглядами, і він мене не раз і не два критикував — думаю, що не завжди заслужено. Але перед лицем його смерті та його власної величі за життя я не маю до нього жодних претензій. Навпаки: був і буду йому завжди вдячний — як і тому життєвому шансу, який мене колись допровадив в орбіту цієї великої і шляхетної людини. Відмовляюся думати про нього у минулому числі. Щасливий з того, що є його сучасником. І хочу подякувати йому за це від імені всього нашого покоління.

Леонід ЗАШКІЛЬНЯК, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Я знав Ярослава Романовича із 1960-х років, тоді ще студента і аспіранта. Але знав як би віддаля — ми зустрічалися в бібліотеках і архівах й особливих контактів не було через доволі велику різницю у віці. Одначе десь у 1980-х я його знав ближче — ми співпрацювали в деяких проектах, зустрічалися на вчених радах, конференціях і т. ін. Насамперед, Ярослав Романович був ЛЮДИНОЮ в усіх її проявах, яка любила життя, любила роботу, любила оточуючих і старалася не тільки дати їм щось, а й узяти від них — в хорошому розумінні цього слова. По-друге, Ярослав Романович був вченим не тільки історії — він був і мовознавцем, і лінгвістом, і істориком України, Вірменії, Туреччини. Знав багато мов, і це дало йому вихід у широкий світ. Це дуже важливо, тому що у наш час історики, як правило, вузько спеціалізуються. Він був людиною дуже широкого кругозору, патріотичних почуттів, які, однак, не заступали в нього прагнення бути об’єктивним. Я би не сказав, що йому завжди це вдавалося — бути об’єктивним. Але він до цього прагнув, я це в нього зауважував, і ми з ним про це навіть говорили. Я би ще зазначив, що він був людиною з гумором. І, до речі, не всі розуміли його гумор, бо гумор був іронічний. І в тих моментах, де Ярослав Романович не міг сказати прямо те, що його не влаштовувало, він застосовував іронію, яка не завжди сприймалася і доходила до адресата. І мав ще одну цікаву рису... Може, це вже не для траурних, а для чисто людяних спогадів... Мені дуже подобалась ще одна його риса — він за натурою був скептиком і свій скептицизм приховував за іронією. Я би не хотів говорити про його наукові звершення і досягнення. Він був не тільки прекрасний дослідник-архівіст, що було за давніших часів. А в останні роки він був блискучим есеїстом. Умів у кількох коротких, містких, часом саркастичних, іронічних фразах висловити те, для чого іншим потрібно було написати цілу книжку. І ця блискотливість висловлювань притягувала до Дашкевича людей. У коротких, на десять-двадцять хвилин, виступах він був майстром слова. Мені здається, що в останні роки він був стурбований тим, що відбувається в Україні, був розчарований тим, як розгортаються події після 1991 року, і це додавало певного сарказму його есеям, присвяченим історичним постатям та подіям в Україні. Цей сарказм проривався у його публікаціях. Він, де тільки міг, всюди намагався хоч невеличку статтю дати, був добрим публіцистом і популяризатором історичних знань. Тобто ЛЮДИНА, історик, вчений, публіцист і патріот — це, безсумнівно, Дашкевич.

Іван ВАСЮНИК, віце-прем’єр-міністр України:
— Україна зазнала непоправної втрати. Постать Ярослава Дашкевича — знакова для України. Він був лідером української гуманітарної еліти, зразком для наслідування, ворогом фальші та адептом справедливості — справжнім учителем та патріотом своєї держави. Внесок Ярослава Романовича в науку неоціненний: понад тисячу наукових праць, неймовірна кількість публічних виступів — його доробок є скарбом української гуманітарної науки. Смерть Ярослава Дашкевича — це спільна втрата і спільна журба усіх українців, це втрата для всієї світової науки.

Роман Сербин, історик, Канада
З істориком Ярославом Дашкевичем я мав приємність познайомитися під осінь 1970-го року, повертаючись в Канаду після Міжнародної Історичної конференції в Москві․ Тоді в Україні не можна було зустрінути багато науковців, з якими розмова йшла б так, як з колегою на заході․ Пан Дашкевич був одним з таких науковців зі західним світоглядом․ Тоді вдалося мені полагодити з ним пересилку кількох річників ″Архівів України″․ За редакції І․ Бутича це був надзвичайно цікавий науковим журнал․ Опісля ці примірники використовували проф․ Л․ Винар в редагованому ним журналі ″Історик України″ та проф․ П․ Ґрімстед для своїх праць з української бібліографії․ Було це ще за тих часів, коли зв’язки України з діяспорою не були легкими․

День, №36, вівторок, 2 березня 2010

Наші Ньютони та Галілеї

Топ-50 української науки ХХ ст.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, професор
Склався авторський колектив, який створює книгу «Український чинник». Це буде популярне й добре ілюстроване видання. Автори його розповідають про українські події та людей із України, які залишили яскравий слід в історії людства. Мені випало працювати над ХХ ст. Маючи немало публікацій з історії НАН України, вважав, що підрозділ про людей науки напишу за кілька днів. Так воно й сталося, а потім прийшла ідея, відбита в назві цієї статті.