понеділок, 6 листопада 2017 р.

Заперечення комуністичної системи з точки зору синерґетики

Анатолій Свідзинський

Дискусія навколо комунізму (соціялізму) може вестися і фактично ведеться переважно в політичній площині, під кутом зору захисту певних цінностей, ідеалів. Це, звичайно, цілком закономірно, бо суспільство не може не захищати свої цінності, передусім свободу особистости: громадянську, економічну, політичну; всі вони нищаться комуністичною системою. Однак підхід, який тут буде викладено в першу чергу, буде розвинений в іншій, неполітичній, площині. Він виходить не з того, що бажано мати, а з того, що може мати місце в дійсності у відповідності до законів нашого світу. З цієї точки зору соціялізм (комунізм) і його програма виявляються просто грубою науковою помилкою, а сам комунізм — утопією [Франк, 1946].

неділя, 5 листопада 2017 р.

Про “Чорну книгу комунізму”

Анатолій Свідзинський


Для успішного розвитку України конче необхідно, щоб наше суспільство якомога повніше позбавилося у своїй свідомості, практиці громадського та державного життя залишків комуністичної ідеології, комуністичного стилю мислення і поведінки. Як виявилося, ця справа не є легкою, що більше, ми бачимо виразні тенденції до сповзання в совєтське минуле, особливо на рівні державної бюрократії. В Росії, де ментальність населення включає культ твердої руки, формується особливо специфічний устрій, в якому, крім старого комуністичного духу, наявні елементи нацизму та імперської деспотії — суміш вкрай небезпечна як для цієї країни, так і для світу.

понеділок, 13 березня 2017 р.

Короткий життєпис (Федора Одрача)

Перша сторінка автобіографії Федора Одрача
Народився я 1912 року в Пінщині, на Поліссі. Вищі університетські студії закінчив я перед війною у Вільні. Є я тепер звичайним членом етнографічної секції НТШ. Переслідований НКВД-е в початках листопада 1940 року втікаю я з Полісся в Галичину. За допомогою своїх галицьких друзів переходжу совєтсько-німецький кордон, дня 14 грудня 1940 року. Перейшов я кордон на захід від Турки н[ад] Стрийом, в селі Соколики. На німецькій граничній комендатурі зустрівся я вперше з Вашим братом, не знаю його ім’я, здається Юрко[2], який перейшов границю зі своєю нареченою. Після переслухання нас, ми під екскортою німецьких граничників, чи теж і без них добралися пішки до Сянока. В Сяноку ми розстались. Знаючи, що я не маю грошей на хліб, Бандера Юрко дав мені десять злотих на хліб. Згодом я прибув до Кракова де активно приєднався до націоналістичного табору, очоленого Вами. Перебуваючи певний час в укр[аїнському] таборі (бувший академічний дім) я був в постійному зв’язку з Очеретом[3]. Після деякого часу я прибув до Берліна. Восени 1941 року я оженився. Потім почерез хворобу легенів вдалося мені вернутися в початках листопада цього ж року на рідні землі, на Волинь, до Ковля. Тут я видав тижневик т[ак] з[вані] “Ковельські вісті”[4]. Співпрацюючи з директором друкарні, другом Томашевичем, ми постійно постачали папером підпільну пресу ОУН. Будучи переслідованому гештапо, я втікаю 1942 року на село, за мною й директор Томашевич з друкарнею (ніжнóю американкою) [5]. Від половини 1942 року я опинився в підпіллі. Дня 13 березня 1943 року постають перші відділи УПА в Ковельщині[6]. Мене покликують до пропагандивно-пресового штабу УПА Волині. З другом Шило (Данилевич) – студент[ом] останніх семестрів на вілєнському університеті (мій університетський приятель), видаємо з рамени ОУН часопис “Інформатор” [7]. (Вже тут, в Англії довідався я, що друга Шило большевики застрілили в місяці травні 1944 року над Стиром). Регулярно теж співпрацював я з часописом “До зброї”[8]. Потім з “Січі”[9] (ліс на Волині, неподаліку села Свинарина) переноситься наш штаб до Колок[10] над ріку Стир. Поруч співпраці з підпільними часописами, випрацьовую теж різні летючки та заклики до населення. Штаб наш складався з дев’яти осіб. На прикінці жовтня 1943 року на місто Колки нападають від Чарторийська німці з підтримкою літаків[11]. Відділи УПА як теж і наш штаб, під командуванням друга Савура (він теж мав псевдонім і Охрим)[12] вицофуємося в Цуманські ліси, де безупину зустрічаємося в перестрілках з червоними. За той час моя дружина, чешка з походження, і 14-тимісячна дитина, будучи в підпіллі під опікою організації, попадає в полон з дитиною до польської банди, яку підтримували німці. Завдяки тому, що вона чешка, поляки її не вбивають. Перейшовши пекло страждань (хворіє два рази на тиф з дитиною), в чужому оточенні, згодом попадає до большевиків. Затаюючи що є моєю дружиною, вона щасливо вернулася 1946 році до батька, до Чехословаччини. Одначе, від 3 грудня 1943 року ні її, ні дитини не прийшлося мені побачити.

Весною 1944 року, на рішення теренового провідника друга Крилача[13] та з відома друга Савура, рішено мене вислати за кордон як письменника та журналіста. Проти такого рішення я вніс прохання, щоб залишитись на рідних землях. З огляду на те, що моя родина була в руках ворога на Волині, в селі Купичові. Але моє прохання відкинено і згодом, по зв’язковій лінії відправлено мене в Сокальщину, до Белза. Там з підпільних магазинів видано мені два костюми, білизну, взуття взагалі все що треба. Навіть харчів на дорогу. 28 травня 1944 року в організаційному порядку я прибув до Львова зі зв’язковою подругою Місею, для якої припоручив це завдання друг Віра (Мигаль)[14] – провідник ОУН Сокальщини. У Львові куплено мені Durchlasschcin від Крайсгауптмана до Праги. Таким чином я дістався за кордон. У Празі, бувший мій зверхник з Волині, друг Олежко[15], сконтактував мене з другом Стецьком. Потім, в етапах, я дістався до Баварії. Тут я вповні присвятив себе публіцистичній та письменницькій праці. За час мого перебування за кордоном, я помістив до 200 статей репортажів та літературних творів в часописах: Укр[аїнська] Трибуна, Час, Українець-Час, Пу-Гу, журналі На сліді, Український самостійник, Наш клич в Льондоні, циклостилевий Визвольний шлях. Більшість моїх статей і репортажів було присвячено УПА та проблемам націоналізму. Про УПА були опубліковані такі літературні твори: в “ЧасЗірка, в Українець-Час довга новела За втраченою родиною та новеля Пропагандист. Взагалі не сила згадувати всіх моїх публікацій. Рівнож написав я за той час перший том роману “Серед боліт”. 14-тий розділ якого був опублікований в флортівському[16] “Час”-і. Твір цей, наскрізь націоналістичний, мав бути виданий “Час”-ом, та грошева реформа покрижувала пляни. Під цю пору – машинопис роману находиться в редакції Українського самостійника”. Наскільки мені відомо, в почутті персональних упереджень, надуживаючи авторитет організації, пан Драбат намагається перешкодити своїми доносами видання цього твору.

Подаючи, отже короткі дані з мого “курікулюм віте”[17] і уникаючи драматичних моментів, як той що большевицька розвідка, зловивши мене, поставила під хвою в лісі неподаілку Озютич на Волині, щоб розстріляти і в цей останній момент відділ УПА визволив мене, хочу тільки заявити, що все подане, це суща правда. Будучи в підпіллі, працюючи як публіцист УПА, поштовхом до праці було так як для всіх, так і для мене прізвище – Бандера. На всіх відтінках революційного змагу, в усіх ділянках підпілля, авторитетом і головним сіґнум[18] було Ваше ім’я. Гірко і боляче дознавати кривди від людей, які теж, в безпечних місцях шаржують Вашим іменем, знецінюючи тих, які мають за собою пройдений тернистий шлях. Просто не хочеться вірити, щоб і надалі дрібні амбітники, покликуючись на Вас та на організацію, вносили заколот та сіяли недовір’я до людей, які були й є вірними речниками націоналістичного руху очоленого Вами.
Поданий життєпис підтверджую своїм літературним прізвищем – Федір Одрач.

Дня 15 жовтня 1950 року.

Моя адреса:
Scholomickyi Teodor
32, Rowon Rd. (Limeside Rd.)
Oldham-Lane’s-England.




[1] Короткий життєпис вислано Теодором Шоломицьким – “Федором Одрачем” провіднику ОУН Степану Бандері. Цей текст є цікавим джерелом до історії повстанчого руху на Волині та Поліссі. Тому нами додано деякі примітки і пояснення чи доставлено відсутні розділові знаки. Оригінальну мову і авторську стилістику збережено повністю.
[2] Степан Бандера брата (рідного) з ім’ям Юрій не мав. Враховуючи, що Олександр Бандера в той час перебував у Римі, а про наречену в Богдана Бандери нічого не відомо, то мова, імовірно, йде про Василя Бандеру і його наречену, а згодом і дружину Марію Возняк.
[3] “Очерет” – Польовий Омелян, керівник політканцелярії ОУН в Кракові у 1940–9141 роках.
[4] “Ковельські вісті” – газета, яка виходила у м. Ковель Волинської області у період німецької окупації.
[5] Тип друкарcького верстата, що працює за допомогою ніжнóго приводу.
[6] Ця дата подана за часом переходу Ковельської поліції у лави УПА, бо на той час вже існували загони УПА на інших теренах Волині і Полісся.
[7] “Інформатор” – підпільна газета, що друкувалася у друкарні під назвою „Воля народам”. Перші її числа з’явилися восени 1942 року, а у 1943 році було надруковано ще 20 номерів – з 1(4) по 20(23). Газета завжди містила змістовні передові статті, загальні огляди “Події на фронтах”, різні політичні новини.
[8] “До зброї” – підпільний журнал для УПА на Волині і Поліссі, редакційний осередок якого містився на території Костопільського району Рівненської області, поряд з підпільною друкарнею “імені Б. Хмельницького”. Починаючи з липня 1943 року щомісячно з’явилося 6 номерів (передруковані у першому томі нової серії “Літопису УПА”), але існує інформація про вихід кількох номерів у 1944 р.  
[9] “Січ” – територія повстанської республіки на Володимир-Волинщині, де базувався загін “імені Богуна” під командуванням П. Антонюка-“Сосенка” у складі трьох куренів та різні повстанські осередки протягом 1943 року.
[10] Колки – районний центр у Волинській обл. (тепер смт. у Маневицькому районі тієї ж області), де з травня по листопад 1943 року існувала повстанська республіка і знаходився штаб групи УПА “Турів”.
[11] Напад відбувся 34 листопада 1943 року.
[12] “Охрім”, “Клим Савур” – Дмитро Клячківський, крайовий провідник ОУН на ПЗУЗ і командир УПА-Північ.
[13] “Крилач” – Панас Матвійчук, комендант запілля ВО “Турів” восени1943-го навесні 1944-го років.
[14] “Віра” (також “Зеніт”, “Павур”) – Мигаль Павло, окружний провідник ОУН Сокальщишини до кінця квітня 1944 р., після чого – надобласний провідник Сокальщини і Холмщини.
[15] У тексті імя  відчитується як Олежко, але за кордоном на той час перебував керівник відділу зовнішніх звязків штабу УПА-Північ Роман Петренко-“Омелько”, який був знайомий з Федором Одрачем. Тому, імовірно, мова йде про “Омелька”.
[16] Так у тексті.
[17] Життєпис (з латинської мови curriculum vitae).
[18] Так у тексті.


Підготував до друку Ігор Марчук

субота, 13 серпня 2016 р.



МИРОСЛАВ МЕЛЕНЬ, член Юнацтва ОУН, учасник Норильського повстання, член Українського Національного Фронту, письменник, музикант, громадський діяч упочив у Бозі 8 серпня 2016 року в Моршині
Щиро співчуваємо вдові п. Євгенії і всій родині та друзям. Надсилаємо довідку Харківської правозахисної групи про подвижника українського духа.

понеділок, 24 березня 2014 р.

Володимир Січинський. Крим (історичний нарис)

Український народний університет

Організація оборони чотирьох свобід України
Ню Йорк
Рік 1954



Центральне положення Криму на Чорному морі, з поверхнею 25.000 кв. км. і населенням 1.200.000, з важливими морськими пристанями, з яких Севастополь і Керч мають виключне значення, становлять цю землю особливо цінною, як ключ і головна база Чорного моря. Добрий ґрунт і лагідне, тепле підсоння цього півострова, придатні для плекання південних промислових рослин, як тютюн, бавовник, умові рослини, городництво, найкращих ґатунків садових овочів, винограду, консервація риби й овочів, збільшують господарське значення цієї частини України. Мінеральні скарби, як сіль, залізна руда, кам'яне вугілля і нафта, збільшують потенціяльну силу ключевого положення Криму. Менші торговельні і комунікакаційні пристані — Євпаторія, Балаклава, Ялта, Судак і Теодосія лучать Крим зо всіма країнами Чорного моря й цілим світом. Тому, хто володіє Кримом, — той має ключ від Чорного моря! 

середа, 5 березня 2014 р.

ЖЕСТЫ ПУТИНА ВЫДАЮТ БЕСПОКОИСТВО И АГРЕССИЮ (рос.)

Исходя из актуальности темы для широких кругов читателей, позволяем себе перевести статью, опубликованную сегодня NBC NEWS. Не претендуем на авторские права издания и надеемся, что его редакция с пониманием отнесется к идее распространения этого текста без официального позволения.

Трейси Коннор (Tracy Connor)

Владимир Путин старался казаться рассудительным и сдержанным, когда он говорил об украинском кризисе на пресс-конференции во вторник. Но специалист по жестам (языку тела) сказал, что его облизывание губ и нахмуривание бровей выдавали смесь агрессии и нервозности.

Иногда, развалившись на стуле, Путин мог показаться, на первый взгляд, расслабленным, когда обсуждал русское военное вторжение, вызвавшее разногласие между Москвой и Западом.

Однако, профессор психологии  и специалист в области жестов из Бостона Джозеф Тессе (Joseph Tecce) сказал, что «необычно» много быстрых движений головой предполагает, что Путин ощущал беспокойство. Он часто облизывал губы, что является признаком пересыхания рта, а также выдает напряжение.

«С самого начала он менял свою позу, наклонялся, чтобы больше расслабиться. Это еще один признак напряжения», - сказал Тессе.

Профессор Техасского Университета Эрик Буси (Erik Bucy), занимающийся невербальным общением, сказал, что ему понятно, что Путин старался изложить свою позицию спокойно, хотя его слова были «весьма воинственны». «Не вербально – это Горбачев; вербально – мы слушаем Брежнева», - сказал он. «В этом смысле его манеры обманчивы, особенно потому что внешне они не выглядят воинственными».

Тессе заметил, что обстановка жилой комнаты была просчитана, чтобы создать ощущение неформальности. Все репортеры были молодые и должны были задать свои вопросы вначале. «Таким образом, он по сути читал лекцию группе студентов и полностью контролировал последовательность своих комментариев», - сказал Тессе.

«Его глазной контакт во время монологов был хорош, и его улыбка помогала вовлечь слушателей. Даже казалось, что он получает удовольствие от роли учителя, образовывающего молодых русских коллег».  Но с течением времени выражение лица Путина показывало больше агрессии, сказал Буси. Он обнажал свои нижние зубы – «четкое выражение злости/угрозы» - и хмурил брови.

Его речь ускорялась, тон становился сердитым. «Жесты его рук, хоть и сплетенных, становились все более демонстративными – жесты открытой рукой перешли в сжимание кулаков, сопровождающих сердитые фразы», – сказал Буси.

Другое проявление дискомфорта: Путин многократно отводил свой взгляд, смотрел вниз, как будто искал ответ, бросал взгляды вверх и направо.  В то же время, его скорость моргания 42 раза в минуту была нормальной, показывая, что, оставаясь напряженным, он сохранял контроль, сказал Тессе.

Буси заметил, что «журналисты в комнате не скрывали своих реакций. Они были возбуждены и демонстрировали странную смесь удивления, неверия, изумления и озабоченности, отражающую тяжесть путинских выражений и логику его изложения».


На русский язык перевёл Мариан Тумаркин, Мельбурн, Австралия

Жести Путіна видають його тривогу та агресію (укр.)

Зважаючи на актуальність теми для широких кіл читачів, дозволили собі перекласти статтю, опубліковану сьогодні NBC NEWS. Не претендуємо на авторські права видання і сподіваємося, що його редакція поставиться з розумінням до ідеї поширення цього тексту без її офіційного дозволу.


Автор статті Трейсі Конор (Tracy Connor)


Володимир Путін намагався говорити розважливо та контролювати себе, коментуючи кризову ситуацію в Україні під час прес-конференції, яка проходила у вівторок. Однак експерти з питань невербальної комунікації стверджують, що облизування губ та насуплені брови видали його справжній емоційний стан агресії та нервовості.
Час від часу розвалюючись у кріслі, Путін здавався на перший погляд розслабленим під час обговорення насильницького втручання російських військ Росії на територію України, яка загострила стосунки Москви із Заходом.
Але Джозеф Tecce (Joseph Tecce), професор психології та знавець мови тіла  у Бостонському коледжі, сказав, що неприродна кількість швидких рухів, які Путін робив головою, свідчить про почуття тривоги, а часте облизування губ, що є ознакою сухості в роті, виражає його неспокій.
«Невдовзі після того він змінює положення тіла, щоб, нахилившись,  спробувати трохи розслабитися, що є ще одним свідчення того, що він відчував себе напруженим», — сказав Tecce.


Ерік Бусі (Erik Bucy), професор Техаського університету технологій (Texas Tech University), який досліджує невербальну комунікацію, сказав, що цілком очевидним є намагання Путіна залагодити справу, навіть якщо його слова є «досить агресивними».
«Якщо дивитись на рухи тіла – перед нами Горбачов, якщо на слова – Брежнєв», — зазначив професор, посилаючись на колишніх правителів СРСР. «Його манера поводження оманлива саме тому, що не є відкрито агресивною».
Tecce зауважив, що домашня атмосфера вітальні, де проходила прес-конференція, була розрахована на створення відчуття неформальності. Усі журналісти, які повинні були поставити запитання на початку конференції, були молодими людьми.
«Таким чином, він, по суті, провів лекцію групі студентів та повністю тримав під контролем послідовність та тривалість своїх відповідей», — сказав Тессе.
«Він утримував візуальний контакт під час монологу, а посмішка допомагала залучати аудиторію. Здавалось, що роль вчителя, який виховує своїх молодих російських колег, давала йому задоволення».
Однак з плином часу вирази обличчя Путіна ставали дедалі агресивнішими, — сказав Бусі.
«Він оголив нижні зуби – це чіткий прояв гніву/погрози/ – та підняв брову. Його темп мовлення прискорився, а тон став сердитим. Жестикуляція, хоча руки і були переплетені, ставала дедалі бурхливішою, – його відкриті долоні перетворились у кулаки, які супроводжували його гнівні слова», — додав Бусі.
Неодноразове відведення погляду свідчить про дискомфорт, який відчував Путін, – то він дивився униз, ніби шукав відповідь, то кидав погляд вгору та вправо.
Разом з тим, кількість кліпань за хвилину (42 рази) була у межах норми; це свідчило про те, що він тримав ситуацію під контролем, незважаючи на можливе напруження.
Буси зазначив, що журналісти у залі не приховували своєї реакції. «[Вони] прикуті до своїх місць та відчувають дивне поєднання подиву, недовіри, здивування і занепокоєння, що відображає важкість висловлювань Путіна і його логіку викладу фактів»,  — сказав він.

неділя, 28 квітня 2013 р.

Львівщина і Польща готує список дерев’яних церков Світової спадщини ЮНЕСКО

26 квітня голова Львівської облдержадміністрації Віктор Шемчук зустрівся із заступником директора Національного інституту спадщини Республіки Польща Маріушем Чубою, який завітав до Львова, щоб ознайомитися із ситуацією щодо формування списку дерев’яних церков української частини Карпат.

Українська дерев’яна церква в с. Хотинець (тепер на території Польщі), один з номінантів на внесення до Списку світової спадщини ЮНЕСКО


Про це повідомляє прес-служба Львівської облдержадміністрації.

Сторони проаналізували роботу, щодо підготовки та подання групи церков східної традиції українсько-польського прикордоння на внесення їх у Список світової спадщини ЮНЕСКО. Вони також обговорили формат та структуру представлення проекту «Дерев’яні церкви польських та українських Карпат» на 37-ій сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі.

«Культурна спадщина наших країн потребує серйозного визнання у світі і цю роботу за нас ніхто не зробить. Тому цьогоріч нам необхідно завершити проект подання українсько-польських дерев’яних церков Карпатського регіону в Список світової спадщини ЮНЕСКО. Це повинно стати спільним здобутком обох держав. Адже для того, щоб все зробити достойно є усі можливості та політична воля», – наголосив під час розмови Віктор Шемчук.

Під час зустрічі директор Національного інституту спадщини Республіки Польша Маріуш Чуба розповів, що підготовчі роботи до спільного подання у Список світової культурної та природної спадщини ЮНЕСКО активізували ряд процесів у сфері охорони культурної спадщини як всередині країн, так і поза їхніми межами, а також збільшили поінформованість громад та служителів церкви, зокрема й номінованих церков.

Учасники зустрічі також висловили необхідність у напрацюванні спільного формату представлення транскордонного подання «Дерев’яні церкви польських та українських Карпат», а також підготовку єдиних ілюстративних каталогів з інформацією про дерев’яні церкви-номінанти.

Віктор Шемчук зазначив, що спільний українсько-польський проект отримав також підтримку Президента України та Уряду.

«Це говорить про те, наскільки важливо це для нас. Тому, маючи таку підтримку, ми зобов’язані зробити усе для того, щоб цей проект із віртуальної площини перейшов у реальну. Це дасть можливість впроваджувати нові ідеї щодо співпраці, в тому числі в охороні культурної спадщини», – додав керівник області.

Джерело: ЗіК, фото моє

неділя, 23 грудня 2012 р.

Промова адвоката Василя Біласа д-ра Володимира Старосольського в суді

Пам’яті Василя Біласа, Дмитра Данилишина і всіх бойовиків, що полягли в боротьбі за Україну


Високий і найвищий суде, від рішення якого немає відклику, немає апеляції! Суде, який буде вирішувати цю справу вже в першій і останній інстанції. Суде, що маєш рішати про долю цих чотирьох людей, але суде, рішення якого матиме своє місце у факторах тієї, кров’ю, болем, нещастям, любов’ю, ненавистю і великими змаганнями наскрізь пересиченої, країни!
Високий суде! Інакше говориться до лави присяглих, інакше до фахових суддів. Там можна апелювати до почувань, можна бути неречевим, натомість до фахового судді промовляється виключно речево, виключно фактами і доказами. Маю цю недостачу, цю хибу, що не вмію промовляти до присяглих, але разом із цим маю певність, що в цьому спеціяльному випадку, може, з деякого боку є щастям те, що промовляємо до фахових суддів, які до того не є вирвані з коріння з оцієї землі, але є її громадянами і переживають усе те, що переживає ввесь край. Вони мають ці високі кваліфікації інтелекту й характеру, які дозволяють їм дивитися і вирішувати об’єктивно, і керуватися виключно розумом, який чейже не є самою математикою, який є розумінням життя, тим розумом, який розуміє зміст дійсности. Сказав великий філософ: “Weltgeschichte ist Weltgericht”*. Суд, а зокрема фаховий суд, має і мусить мати можливість об’єктивно дивитися на речі, які є близькі, які ще обтікають кров’ю, так, як дивився на це з перспективи сторіч холодно, спокійно і керуючись розумом, котрий усе бачить і все розуміє, той філософ. Розумом, який може не все прощати, бо не все вільно судові простити, але який, у всякому випадку, не піде далі, як наказує припис закону.
Оте глибоке розуміння життя й актуального моменту і того струму, який у безконечності за нами почався і в безконечність нас веде і зветься він історією. Це дає мені відвагу, як першому, що має промовляти в обороні цих хлопців.
Високий суде! Передусім хочу обговорити одну справу, яка, не зважаючи на свій трагічний хід, має велике значення, яка є чимось несподіваним і не була охоплена пляном дії цих авторів нападу на пошту в Городку, як щось, що створив випадок – це смерть коменданта поліційної станиці Коята. Ця смерть інкримінована моєму клієнтові Біласові. В цій справі прошу видати уневиннюючий вирок, бо вважаю, що маю повне право з таким апелем до вас звернутися. Маю право тому, що не тільки не подано жадних доказів вини обвинуваченого, а навпаки, всі докази, які могли в цій справі обтяжити, підтвердили оборону Біласа, що він тієї крови не винен, що до бл. п. коменданта він не стріляв. Єдиним обтяженням у цій справі були зізнання п. Слуґоцкого.

субота, 24 листопада 2012 р.

Хвіст наслідків Голодомору тягтиметься ще не одне покоління – Оксана Забужко

Дмитро Шурхало
Аудіозапис

Письменниця Оксана Забужко вважає, що деякі сучасні українські проблеми – зокрема, якість політичної верхівки – зумовлені наслідками Голодомору 1932-1933 років. Адже це – здебільшого прямі чи в другому поколінні нащадки тих, кого за допомогою голоду заганяли в колгоспну систему. За її словами, у відповідь на небажання українців вростати в комуністичний лад – проти них повели війну на знищення і демографічні та цивілізаційні наслідки якої ще слід усвідомлювати.

– Чинна українська влада дещо відкоригувала свою політику щодо Голодомору. Чим би Ви це пояснили?
– Що Ви маєте на увазі? Я взагалі не бачу в чинної української влади будь-якої притомної політики до будь-чого неїстівного.