tag:blogger.com,1999:blog-19701295776801030222024-03-06T08:06:42.450+02:00До увагиУ цьому блозі вміщуємо різноманітні матеріяли з української преси та інших джерел, які варті уваги і разом з тим в морі інформації можуть лишитися непоміченимиОльгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.comBlogger175125tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-35476559178189178942023-03-02T00:33:00.002+02:002023-03-02T00:33:46.365+02:00Анатолій Свідзинський. Мої подорожі по Грузії <p> <span style="font-size: 12pt; font-weight: 700; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; white-space: pre-wrap;">III. Глупий жєнщіна</span></p><br /><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Автобус Боржомі — Бакуріані виїхав з міста на гірську трасу і поволі почав долати підйом. Бакуріані розташоване на висоті 1700 метрів над рівнем моря, а Боржомі значно нижче, над каламутною і стрімкою Курою. Пасажирів в автобусі було мало: п'ять грузинів, які сиділи купкою і неголосно обговорювали по-грузинському якісь свої справи. Я сів біля задніх дверей, а ще хтось сидів біля передніх. Вже стемніло, і я налаштувався трохи подрімати під час цієї нудної, повільної їзди. Та щойно почав куняти, як автобус різко загальмував, задні дверцята розчинилися і всередину увійшов молодий грузин, який одною рукою закинув в автобус величезний мішок, принаймні вдвічі більший за свого власника. Я мало не впав. Оце так здоровань! Мішок вагою, мабуть, з центнер, туго чимось набитий, а він його одною рукою! Позаздриш! Цікаво, що там? І я вп'явся очима в той мішок, намагаючись зрозуміти, що у ньому. Зазирав з усіх боків. Грузин помітив це і витлумачив по-своєму. Поставивши мішок вертикально, він заходився його розв'язувати, а упоравшися з цим, засунув туди руку, щось розгріб і вийняв повну жменю... сушки. Приязно посміхнувшись, аж від його білих зубів в автобусі стало світліше, він простягнув до мене руку і сказав:</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— Пригощайся!</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Я подякував, підставив долоні і враз відчув запах чудових сушених яблук. Поклав до рота кілька дивовижно смачних шматочків, був дуже задоволений, і не тільки цими яблучками, а ще й таким несподіваним розв'язком задачі: щоб підняти мішок сушених фруктів, особливої сили не треба. А молодий грузин підтягнув мішок до своїх співвітчизників та почав частувати і їх. Грузини заворушилися, всім стало зразу весело і приємно, почувся сміх, гамір. Я, звичайно, покинув своє місце і приєднався до їх компанії.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Та раптом наш новий пасажир помітив на передньому сидінні ще одну особу. Це була молода жінка, білява і невисока, яка сиділа відвернувшися від усіх, вдивляючись у темряву за вікном. Володар мішка наблизився до неї, присів поруч на вільне місце і простягнув їй, як дамі, не одну, а зразу аж дві долоні, вщерть наповнені запашними сушеними яблучками. Жінка глянула, пхекнула і повернулась до вікна. Грузин розгубився. Він наблизив до неї долоні і сказав:</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Харош яблоко, вкусний яблоко.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Але жінка різко відштовхнула його руки, так що кілька шматочків сушки впало на підлогу, і сказала:</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">—</span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;"> Ні хачу, ані грязниє.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">І тут я вперше побачив дуже ображеного грузина. Він скочив на рівні ноги, сповнений шляхетного гніву, очі його метали блискавиці. Сказав кілька слів грузинською мовою, змісту яких ані я, ані жінка не второпали, але в них було стільки презирства і обурення, що навіть вона добре збагнула їх загальний сенс і перелякано подивилася на грузина. Решта пасажирів, звичайно, зрозуміли все, що сказав ображений. Вони почали голосно обговорювати подію, про щось сперечатися. Нарешті дійшли згоди, і старший в компанії рішуче підійшов до кабіни водія. Сильно постукав у віконце, різко сказав грузинською одне слово, очевидно — "зупинись".</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Бо водій негайно зупинив автобус, відсунув шкляні дверцятка, обмінявся зі старшим кількома фразами. Потім натиснув на кнопку. Передні двері з тріском розчинилися.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Віхаді</span><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">, — сказав старший на "общепонятном". </span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Пачєму</span><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">? — спитала дурна жінка.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Пачіму</span><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">? </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Я тібє скажу пачіму. Ти аскарбіла нас, грузін, наш народ. Тібє нєт мєста у нас.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Я підійшов до них ближче, глянув у розчинені двері, вискочив з автобуса. Величезні ялини, що росли біля краю дороги, простягали до нас освітлені фарами чорні віти, ще різкіше підкреслюючи темноту ночі. Водій вимкнув фари, і я побачив на небі яскраві зірки. Але місяця не було. Похолодало, температура, мабуть, вже перейшла через нуль. "Непогано заробила ця паскудниця, — подумав я, — і цілком заслужено. Але цікаво, як вона дійде до Бакуріані? Туди ще кілометрів з десять, не менше. Якби не була такою дурною, побігла б назад, вниз. Чи добіжить? Дорога вже слизька, нападається".</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">А грузини насідали. Вони оточили жінку і гнівно кричали одне лише слово:</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Віхаді!</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Я зайшов до автобуса.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Кацо</span><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">, — сказав старшому, — </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">ти харошій чілавєк, справідлівий чілавєк. Ета жєнщіна очінь глупая жєнщіна, ана проста дура. Ана ні умеіт вісті сібя среді харошіх людєй. Но ана жєнщіна. Можіт настаящій мужчіна вигнать жєнщіну, хотя би глупую жєнщіну, ночью на мороз? Ні можіт. Пускай ето дура, плохая жєнщіна. Но — жєнщіна. Нікакой мужчіна, асобінно грузін, нє вигоніт жєнщіну. </span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Грузин похмуро подивився на мене.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Ето очінь глупий жєнщіна. Что дєлать? Она нас аскарбіла.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">І міня. Я жі кушал вкусний яблока... А что делать? Очінь просто. Не смотреть в єйо сторону, атвєрнуться. Ана для нас ні существуіт. Нам без нійо харашо? Будіт єщо лучше.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Я взяв свій рюкзак і витяг з нього дві пляшки "Тібаані". </span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Сядім вмєстє і вип'єм за Грузію і за Україну. А ета русская жєнщіна пускай завідуєт. Ана нам нє нужна.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Паєхалі!</span><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;"> — закричав старший водію.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Дверцята ще раз грюкнули, вже закриваючись. Всі грузини скупчилися біля мого наплечника. Ми поклали його на мішок з яблуками, хтось дістав шклянку, здоровань двома ударами вибив корок, і розкішне "Тібаані" пішло по колу. Все було чудово, ми й не зчулися, як за цим застіллям доїхали до Бакуріані.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Коли я вийшов з автобуса, подумав, що плечі у мене ще довго болітимуть від дружніх, але сильних ударів моїх грузинських приятелів. Нам'явши мені на прощання ще й праву долоню, вони веселою юрбою подалися в бік села, а я пішов до готелю. Жінка-росіянка йшла туди ж попереду, стукаючи об хідник закаблуками. Мені неприємно було плентатися за нею, і я вирішив її обігнати. Коли зрівнявся з нею, вона зупинилася, повернулася в мій бік і злісно вигукнула:</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">— </span><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Ви, ви... как ви смєлі назвать мєня дурой?</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Я глянув на її насичене ненавистю обличчя і зареготав на всю горлянку, задерши голову до яскравих південних зірок.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Жінка побігла.</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">"Боже, — простогнав я, — звідки беруться такі ідіотки?"</span></p><br /><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">1997</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;"><br /></span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Публікації: </span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Біобібліографічний збірник;</span></p><p dir="ltr" style="line-height: 1.2; margin-bottom: 0.0pt; margin-top: 0.0pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt;"><span style="font-size: 12pt; font-style: italic; font-variant-east-asian: normal; font-variant-numeric: normal; vertical-align: baseline; white-space: pre-wrap;">Роки й обличчя. — Луцьк: Вежа, 2005.</span></p>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-3076225967322580592022-04-16T14:27:00.007+03:002022-04-16T15:44:34.956+03:00Про історичну істину та суспільну шизофреніюАнатолій Свідзинський<br />
<br />
<blockquote class="tr_bq">
<i
>Багато людей подібні до ковбас: чим їх нашпигують, те і носять у
собі. </i
>Козьма Прутков
</blockquote>
<br />
За рік після проголошення Незалежности я поїхав на міжнародну наукову
конференцію до Москви. Разом із колегою з Івано-Франківська ми їхали з аеропорту
в таксі, перемовляючись українською. “З України приїхали? — спитав російський
водій. — Тепер у вас своя держава”. “Не жалкуєте за втратою України?” —
спитав я у свою чергу. “Хто? Я? — здивувався водій, — у мене ще дах не
поїхав. Подивіться у віконце. Бачите, які простори... Земля без кінця і краю. А
лад на ній є? Що на ній росте? Нам вашого не треба, нам дай Бог на своїй землі
порядок навести”.<br /><br />
А того ж дня, між засіданням і вечерею, знайомі доктори наук істерично кричали:
“Киев — он наш, он мать городов русских. Не отдадим!” Російська еліта
“відстоювала інтереси народу”, не знаючи, як водиться, що той насправді думає.
Німецькі колеги поважно мовчали, не розуміючи мови і предмета хвилювань
російських науковців.<br />
<br />
<div class="separator" style="clear: both;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhsSqU42FTibSjYvbO2JAHfh1goXNiNL60Y4e2PYRPUps3adNPVNeNtoOlE4Vbp6Hq62Jk0_21tRFkBr5bdjaxnT1C1BDlmIClcsHfzDjAkm-h6wlHQbwuk3GvZBdqcX5lpDHeGFFzHzy-PE2Z1pyZ_XD8IWvoB3NosZMnsQpb4BqiTPGFra8QU39Ix/s1080/F1630201-3185-4A87-827F-CE453F219989_w1080_r0_s.jpg" style="display: block; padding: 1em 0; text-align: center; clear: left; float: left;"><img alt="" border="0" width="320" data-original-height="751" data-original-width="1080" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhsSqU42FTibSjYvbO2JAHfh1goXNiNL60Y4e2PYRPUps3adNPVNeNtoOlE4Vbp6Hq62Jk0_21tRFkBr5bdjaxnT1C1BDlmIClcsHfzDjAkm-h6wlHQbwuk3GvZBdqcX5lpDHeGFFzHzy-PE2Z1pyZ_XD8IWvoB3NosZMnsQpb4BqiTPGFra8QU39Ix/s320/F1630201-3185-4A87-827F-CE453F219989_w1080_r0_s.jpg"/></a></div>
Ілюстрація: фото з підводного музею "Алея вождів" біля узбережжя Криму, взяте з <a href="https://www.svoboda.org/amp/28026821.html">сайту Радіо Свобода</a>
<br /><br />
Найпростіше було б запитати німців. Адже їх батьки півстоліття тому так само
кричали: “Drang nach Osten! Lebensraum! Gott mit uns!” Та зазнали поразки. А за
роки миру переможені підняли з руїн Німеччину, привели її до процвітання і тепер
із поблажливою погордою поглядали на переможців, які як були голодранцями, так
ними і залишилися. Хто мав рацію — російський водій чи російський професор,
збагнути було неважко з огляду на перевагу тих, хто програв війну, але виграв
мир, бо позбавився дурману нацистської пропаґанди.<br />
<a name='more'></a><br />
Чому не вельми освічений водій зберіг здоровий глузд і природний розум та мислив
краще за докторів наук і чому покоління німецьких “дітей” виявилося розумнішим
за “батьків”? <br /><br />Очевидно, над водієм не попрацювала як слід імперська
пропаґандивна машина: низам уваги з її боку приділялося менше, ніж науковій
еліті. Німці ж доби ІІ світової війни були оброблені своєю пропаґандою дуже
ґрунтовно, із традиційною акуратністю, але удар, завданий військовою поразкою,
був настільки сильним, що вибив дурниці, якими були нашпиговані їхні голови.
Принаймні покоління “дітей” їх не сприйняло. Перевиховання нації — справа
настільки ж складна, наскільки потрібна. Німецький взірець поки що унікальний.
<br /><br />Навіть у науці з її гострим критицизмом і готовністю до змін
принципово нові ідеї, як зазначив Макс Планк, утверджуються не тому, що
переконують сучасників, а тому, що старе покоління вчених вимирає, нове ж
сприймає ці ідеї як щось належне. Що ж говорити про пересічну людину?<br />
<br />
Інтелектуальна закостенілість була сяк-так терпима в старі часи, коли протягом
двох-трьох поколінь основні уявлення про світ, суспільні цінності, умови
існування не встигали помітно змінитися. В захваті від енерґетичних досягнень
ХІХ століття люди на- звали його добою пари. В ХХ столітті електрика почала
домінувати, і йому дали назву доби електрики. Однак ця назва прожила не більше
півстоліття: нові відкриття спонукали до іншої (атомна, або ядерна доба). А
новіші наукові досягнення затьмарили навіть таку грізну силу, як ядерна.
Інформація виявилася більшою потугою, ніж будь-що, і означення ядерна чи
космічна відійшли, нині вже говорять про добу інформатики, а останнім часом —
синерґетики, бо енерґія, зорганізована інформацією, наймогутніша.<br />
<br />
Завдяки наростанню темпу радикальних змін нові покоління опинялися в сильно
змінених умовах уже в порівнянні з найближчими, а не віддаленими предками, а
надмірний консерватизм втрачав привабливість. Зберігати активність у будь-якій
галузі стало тяжче, бо перелаштовуватися не так просто. В шістдесятих роках ХХ
століття наукознавці підрахували, що сучасне їм покоління вчених змушене
перекваліфікуватися тричі за життя, аби встигнути за поступом науки. Нині
найкраще почувають себе ті, хто усвідомив потребу вчитися неперервно, ніколи не
зупинятися, а мірою того, як це взагалі дозволяє людська природа, весь час іти
вперед. <br /><br />Нединамічні особи не знаходять собі гідного застосування в
науці та техніці, бо науково-технічна революція перманентна. Вони шукають собі
притулку в інших сферах. І як не прикро, одним із таких притулків у нас в
Україні стала освіта та історія. Прикро тому, що йдеться про наших вчителів.
Тема про вади освіти, особливо середньої, вимагає окремої розмови. Вона ведеться
у відповідному розділі цієї книги. Зупинімося на історії.<br />
<br />
Що таке історія? Нині цим словом позначають будь-який процес, який розвивається
не абсолютно детермінованим чином. В такому узагальненому, розширеному розумінні
слово історія вживається не лише щодо людської історії та для назви відповідної
науки. Характеристичною рисою процесів, які називають історичними, є їх
неповторність і невідтворюваність. Справді, якщо (цілком умоглядно!) розпочати
такий процес з того самого вихідного стану наново, він піде іншим шляхом, і за
час, який у певному сенсі можна вважати недовгим, — навіть разюче іншим. А
оскільки таке повернення до вихідного стану є лише умоглядним, реальний шлях
виявляється унікальним.<br />
<br />
У розділі “Чи існують закони історії” я висвітлюю цю обставину докладніше, аніж
збираюся робити тут. Історизм пов’язаний з явищем біфуркації, що виникає, коли
динаміка системи допускає точки розгалуження (біфуркації) з віялом можливостей,
з яких далі реалізується одна, а закон розвитку не визначає наперед, яка саме,
тобто кожного іншого разу, взагалі кажучи, реалізується інша. З цього випливає,
що майбутнє треба творити, здійснюючи певною мірою вільний вибір. Історія ж може
показати, як робили вибір наші предки. То ж відкидаймо сентенцію, згідно з якою
історія вчить лише тому, що вона нічому не вчить. Нездар чи ледарів, які не
вчаться, історія карає.<br />
<br />
З точки зору сучасної коґнітивної науки будь-яка система, здатна до навчання й
пізнання, не має іншої вихідної основи, крім набору вже відомих прецедентів. Бо,
потрапляючи в нову ситуацію, яка вимагає від такої системи прогнозування
поведінки зовнішніх об’єктів чи суб’єктів і прийняття, з урахуванням цього
прогнозу, рішень щодо власної поведінки, вона мусить спиратися на попередній
досвід. На цій основі, порівнюючи невідоме з відомим, мисляча система генерує
цінну для себе інформацію. Для окремої людини її досвід, а для суспільства в
цілому його історія і складає набір відомих прецедентів (т. зв. навчаючу
множину). Ефективність ґенерації нової цінної інформації знаходиться в очевидній
залежності від того, наскільки добре проаналізована історія і наскільки надійно
вона запам’ятована. Саме від цього залежить, чи прийняті рішення можуть
претендувати на правильність або, говорячи загальніше і реалістичніше, матимуть
достатньо високу ймовірність виявитися правильними. Якщо пізнання історії
неправильне, викривлене, якщо індивід чи суспільство мають справу зі
сфальшованою історією, вони приречені на невдачі, життєві поразки. Звичайно,
навіть добре осмислена історія є лише необхідною умовою, хоча ще недостатньою,
для прийняття успішних рішень, бо відповідний акт є творчим і як такий залежить
від міри здатности системи (в даному разі індивіда, суспільства) до швидкого
перебору варіянтів і вибору оптимальних з точки зору певної мети, до переоцінки
системи ймовірностей тих чи тих очікувань внаслідок зміни ситуації. Інакше
кажучи, суб’єкт пізнання мусить створювати цінну інформацію в нестаціонарних
умовах, і успішність цієї процедури не є однаковою у різних суб’єктів.
Ефективність перебору підвищується, коли він не є тотальним. Керуючись
інтуїцією, слід вилучати з перебору цілі блоки можливостей як неперспективні,
визначати, яка інформація є суттєвою для заданої мети, а яка просто зайвою.<br /><br />
Принциповою обставиною є те, що пізнання не зводиться до копіювання чи
фотографування дійсности (такі дії не міняли б інформації!); його суть — в
стисненні інформації та утворенні свого роду “коґнітивних блоків”. <br /><br />
Ані позитивістська методологія, яка абсолютизує факт, ані міфотворча не
становлять задовільної історичної методології. Щодо позитивізму, то його
слабкість пов’язана з тим, що поняття “факт” не є незалежним від теоретичної
концепції. Для опису та інтерпретації значущого факту вживається певна система
концептів, відбита у знаковій системі — мові. Отже, факт залежить від теорії як
цілісности, поза теорією неможливо ані сформулювати, ані інтерпретувати факт. Ця
ситуація була вперше глибоко осмислена у фізиці ХХ ст., після того як науковці
зіткнулися з дуже яскравими прикладами згаданої залежности. Звичайно, її можна
ілюструвати також низкою прикладів “з життя”.<br /><br />
Щодо міфотворчости, то її недолік полягає у тому, що міф має бути прийнятий на
віру як цілісність, він не підлягає критиці чи підрихтуванню.<br />
<br />
Обидві названі методології попри свою полярність легко використовуються для
нашпигування мізків пересічних людей фальшивими переконаннями. “Факти”— шляхом
їх вибіркового включення у заздалегідь сфабриковані концепції; при цьому людині
навіюють впевненість у тому, що її знання обґрунтоване науково. Міфи — завдяки
їхньому впливу на емоційну сферу, через що формується непідконтрольна розумові
система цінностей, за які людина чіпляється навіть міцніше, ніж за “факти”, які
вона воліє не бачити.<br /><br />
Я переконаний у тому, що будь-яке пізнання, якщо воно успішне, має однакову
методологію у кожній науці. Процес мислення підлягає однаковим загальним
закономірностям, незалежно від того, на що він спрямований: на відкриття нових
чи застосування відомих законів природи, на технічне винахідництво чи на
пізнання історії. Видимі відмінності зумовлені не “технологією думання”, а
цілями, які ставить дослідник. Критерії правильности як природничої теорії, так
і історичної концепції не зводяться лише до відповідности фактам
(експериментальним чи історичним) з причин, вже зазначених вище, а розгортаються
у цілий спектр вимог до пропонованої вченим інтелектуальної конструкції, вагу
яких можна оцінити хіба що інтуїтивно, тим більше неможливо визначити
наперед.<br /><br />
Дослідження історії досягає належного рівня тоді, коли воно одухотворене
розумінням її високого призначення як учителя людства, коли дослідник знає, що
майбутнє зростає з минулого не суворо детермінованим чином, а через усвідомлені
рішення й вибір, здійснюваний людьми сьогодення. Чим історія правдивіша, тим
успішніший рух в майбутнє. Прискорення темпів розвитку в усіх сферах діяльности
людства робить задачу правильного і швидкого вибору дуже гострою. Тут
вирішується питання “бути чи не бути”. <br /><br />
Після катастрофічно швидкого розвалу СССР постсовєтські суспільства вийшли на
простір немов би вільного розвитку, але міра реальности отриманої свободи
виявилася високо залежною від міри звільнення суспільства з-під гніту накинутих
комуністичною владою фальшивих стереотипів. Для величезної кількости людей таке
звільнення переросло у надзвичайно важку, майже непосильну проблему. Зовнішня
свобода виявилася примарною внаслідок збереження внутрішньої несвободи. Стан,
який склався, геніяльно сформулював Михайло Орест: “Щоб не розбігтися, раб в’яже
самого себе”. Але час не жде. Поки ми витрачаємо його на долання фальшивих
стереотипів, інші країни стрімко йдуть вперед.<br /><br />
Переосмислення історії, повернення до історичної істини нині є найголовнішим
завданням України. Не зробивши цього одразу і рішуче, ми прирекли себе на
марнування дорогоцінного часу ось уже більше двох десятків років. Успішність
будь-якого поступу: соціяльного, економічного, культурного — визначатиметься
тим, наскільки швидко і повно наше суспільство осягне правду і наскільки
послідовно буде керуватися правдою у своїх діях.
<br /><br />
Наведу кілька прикладів, що показують, які величезні “заборгованості” ми маємо в
осмисленні нашої історії.<br />
<br />
Факт голодомору 1932—1933 рр., його причини і наслідки описано і проаналізовано
в капітальних історичних дослідженнях. Маємо також ще живих людей, які знають
правду про нього з самого життя. Давно осягнув правду про голодомор в Україні
великий американець Джеймс Мейс [День, 2005]. А ось історик С. Кульчицький
вперто твердив, що цей голодомор не мав штучного характеру, а був пов’язаний з
неврожаєм. Заради чого ця фальш?
<br /><br />
Уже опублікований і може бути приступним великий масив документів про героїчний
рух опору мільйонних мас українців совєтському режимові, зокрема, і про
визвольну боротьбу УПА з гітлерівцями та большевиками. Проте Верховна Рада досі
не визнала УПА воюючою стороною в ІІ світовій війні, а той же С. Кульчицький на
доручення Кабміну був написав “Проміжний звіт“ на цю тему, справді проміжного
характеру — між істиною і фальшю. Але ж коли істина постає перед нами в усій
своїй величі і переконливості, той, хто не хоче її прийняти, компрометує сам
себе! Наша офіційна наука досі не спроможна чітко роз'яснити народові, що
численні свічення очевидців, а також документи НКВД-КДБ свідчать про те, що на
певному етапі боротьби енкаведистів з УПА карателі прийняли і масово застосували
таку тактику: робити злочини проти населення, перевдягшись у форму вояків УПА.
Не полінувалися для цього вивчити українську мову! Все це для того, аби
перекласти провину за скоєні злочини на бійців УПА. Непоінформовані люди і досі
з чужих слів повторюють, ніби “бандерівці кидали людей у колодязі“. Але
неприпустимо це робити історикам, які знають, що було насправді, з відповідних
документів.<br />
<br />
Той, хто адресує листи до Києва на вулицю Комінтерну, мав би у згоді з
історичною істиною писати “вул. Міжнародних Терористів“. То чому ж не
наважуємося називати речі своїми іменами? Кого чи чого боїмося?<br />
<br />
В нашій столиці на бульварі Шевченка стоїть пам’ятник Лєніну. Однак не можна без
розладу суспільної психіки одночасно вшановувати і геніяльного поета, духовного
батька багатьох поколінь борців за волю України, і генія злодійства, особу
несамовитої жорстокости, збоченця з психікою дегенерата, засновника злочинної
держави.<br /><br />
Дивно бачити синьо-жовті прапори української держави на київській вулиці
Січневого повстання, бо це повстання було першим збройним заколотом большевиків
проти української держави, яка щойно відроджувалася. Так само незрозуміло, чим
керується адміністрація міст незалежної України, вивішуючи синьо-жовті прапори
на честь роковин остаточного прилучення того чи того міста до держави, яка
жорстоко викорінювала саму думку про незалежність України!
<br /><br />
Вже за незалежности ми ще довго “відзначали“ як державне свято День совєтської
армії, хоча першою аґресією, яку ця армія (під назвою Червоної) вчинила, була
аґресія проти молодої української держави.
<br /><br />
Для чого міста і села України спотворені постаментами, на яких встановлені чи
танки “визволителів“, чи то фігури солдат-червоноармійців, що розмахують
автоматами? Чи комусь ще не зрозуміла правдива концепція війни, названої
сталінськими пропаґандистами “Великою Вітчизняною“? Якщо хтось вдає, що правда
про Другу світову війну та її складову німецько-совєтську війну 1941—1945 рр.
йому ще не відома, варто нагадати основні факти.<br />
<br />
Почнемо з того, що совєтська Росія ще до того, як вона утворила СССР, відчула
спільність інтересів з постверсальською Німеччиною, яка прагнула реваншу. Що ж
до СССР, то він ніколи не зрікався ідеї “експорту революції“, тобто поширення
комуністичного режиму на інші країни, і це збігалося по суті, хоч гасла були
інші, з традиційною загарбницькою політикою Росії. Отже, вже з 1920 р. на основі
так званої Рапаллської угоди почалося взаємовигідне військове співробітництво
СССР з Німеччиною: Німеччина відновлювала Вермахт, користуючись базами в СССР, а
большевицький режим переймав модерну військову техніку та методи військових
операцій. Розгорталося також військово-стратегічне та економічне співробітництво
[Горлов, 2001]. Після недовгого періоду послаблення німецько-совєтського
співробітництва (1933—1938 рр.), що було викликано пертурбаціями в системі влади
обох держав, співробітництво набуло нового розмаху з 1939 р. і знайшло своє
вираження в пакті Ріббентропа—Молотова з секретною угодою, яка містила
домовленості щодо розподілу сфер впливу в Европі. Згідно з цією угодою, 1
вересня 1939 р. гітлерівська Німеччина напала на Польщу, чим розв'язала Другу
світову війну. 17 вересня СССР вступив у цю війну на стороні нацистів проти
Польщі, порушивши договір про ненапад. Що ж до лицемірної заяви совєтського
уряду про те, що він бере під захист життя і майно західних українців та
білорусів, то цей “захист“ виявився у терористичних акціях проти населення,
вивезенні значної частини його до Сибіру.<br /><br />
Вже 5 березня 1940 року Сталін підписав наказ про розстріл понад 26 тис.,
переважно польських, військовополонених, серед яких було чимало українців, що
служили в польській армії. Цей злочин довго приховувався, але з часом правда
вийшла на яв.<br /><br />
Хід військових подій з 1939 р. до літа 1941 р. добре відомий. Сталін захопив
території, на яких проживало 20 млн. осіб. Відповідні досягнення Гітлера були
значно більші, що викликало незадоволення Сталіна, і він провів низку
дипломатичних заходів (серед них пакт про нейтралітет з Японією), які розв'язали
йому руки до виступу проти свого союзника, провів мобілізацію і дислокацію
військ на західному кордоні. Але Гітлер випередив його нападом 22 червня 1941 р.
Так за примхою історії найстрашніший тоталітарний режим тимчасово опинився на
боці антигітлерівської коаліції. Втім, в цій пригоді є і невідворотна логіка:
два павуки в одній банці вжитися не можуть.<br /><br />
Правда про німецько-совєтську війну відбита в багатьох джерелах, наприклад, у
світовому бестселері Нормана Дейвіса [Дейвіс, 2000]. Не ставлю тут завдання
викладати історію цієї війни. Хотів би згадати основні джерела як
документального характеру, так і спогади очевидців. Щодо останніх, важливою є
книга Ф. Пігідо-Правобережного — свідка воєнних подій і злочинів совєтів на
території України до її окупації німцями [Пігідо-Правобережний, 2002]. Ця книга,
видана в Канаді у 1954 р., була аґресивно відкинута офіційною історичною наукою
совєтських часів. Нині очевидно, що Пігідо, не маючи, звичайно, доступу до
секретних документів, які стали відомі значно пізніше, розкрив лише частину
жахливої і ганебної для СССР правди, зокрема про причини катастрофічного
розгрому Червоної армії в перші місяці війни. У совєтській історичній науці
першою об’єктивною працею про початковий етап цієї війни стала книга Олександра
Некрича “1941. 22 июня“ [Некрич, 1965]. Вона була піддана голобельній і вкрай
некомпетентній критиці. Не забарилися також з “оргвисновками“ щодо автора, якого
виключили з компартії (згодом він змушений був еміґрувати за кордон). На захист
книги Некрича став мужній Петро Григоренко. У своєму розлогому листі до редакції
журналу “Вопросы истории КПСС“ під промовистою назвою “Сокрытие исторической
правды — преступление перед народом!“ [Григоренко, 2008] він розтрощив
звинувачення проти книги Некрича, показавши повну неспроможність “історичних“
арґументів передусім з військової точки зору, а також назвав справжніх
винуватців катастрофічних поразок Червоної армії на початковому етапі війни —
Сталіна та його кліку. Цей виступ Петра Григоренка, а також його послідовна
критика діяльности компартії коштували йому дуже дорого: зрештою він провів
п’ять років у психіятричній лікарні на примусовому лікуванні.<br /><br />
За кордоном систематичне дослідження історії німецько-совєтської війни провадив
Віктор Суворов (Володимир Різун), колишній совєтській розвідник, людина
феноменальної пам’яті. Йому, зокрема, належить концепція про те, що Сталін
готувався до війни з Німеччиною (вона активно пропаґується Ігорем Лосєвим, див.
[Лосєв, 2012]). Втім, факт військових приготувань Сталіна не був секретом для
багатьох свідків та учасників передвоєнних подій, зокрема, цілком впевнено про
це розповідає письменник Анатолій Дімаров у своєму інтерв’ю газеті “Україна
молода“ (8.05.2012).<br /><br />
Зараз набула заслуженої популярности книга Марка Солоніна “Бочка и обручи“
[Солонін, 2004]. В ній, до речі, наведено витяг з листа Сталіна Черчиллю від 3
вересня 1941 р., у якому Сталін просить про допомогу, визнаючи, що без неї
“Радянський Союз або зазнає поразки, або втратить надовго здатність до активних
дій на фронті боротьби з гітлеризмом“. Справді, Сталін і Берія докладали зусиль
до укладення перемир’я з Німеччиною на умовах передачі їй більшої частини
окупованих нею територій. У книзі Солоніна є також правильна оцінка з посиланням
на самого Сталіна фатальної помилки Гітлера, що привела його до поразки. Це
насамперед невміння і небажання дати раду з колосальною кількістю
військовополонених (понад три мільйони), яких, голодних і холодних, масово гнали
конвоїри, не даючи населенню передати їм бодай шматок хліба. Це знищення всіх
євреїв на захоплених територіях. Це також придушення намагань українських
націоналістів відновити українську державність чи спроб організувати
самоврядування на своїй землі. Все це швидко налаштувало людей проти
окупантів.<br /><br />
Сам Сталін ненароком обмовився і назвав цю політику Гітлера “дурнуватою“. Але
інакшою і не могла бути політика загарбника-злочинця. Народ зрозумів, що новий
окупант нічим не кращий від старого. Зокрема, багато українців боролося зі
зброєю в руках і проти того, і проти другого. Навряд чи можна дивуватися, що
українці не були єдиними в цій боротьбі: багато хто був загіпнотизований тим
фактом, що Гітлер напав першим. Логіка багатьох червоноармійців була така (я
особисто чув це від них при їхньому відступі з Києва): спершу розіб’ємо Гітлера,
потім візьмемося за Сталіна. Але другу частину цієї програми здійснити було
неможливо: після демобілізації армія стала безсилою.<br />
<br />
У своїй невеличкій, але блискучо написаній статті “Парад поразки“, що була
опублікована в інтернет-газеті “Українська правда“, відомий журналіст і
політолог Сергій Грабовський, спираючись на авторитетні публікації сучасних
російських істориків: Бориса Соколова, Олександра Гогуна, Олега Пєнкова, вже
згаданого Марка Солоніна, цілком переконливо довів, що рішення Верховної Ради
України в зв’язку з 60-літтям перемоги 9 травня 1945 року, є проявом явища, яке
фігурує в назві нашого розділу. <br />
<br />
Ось висновки С. Грабовського: “Чи випадає нормальній і психічно здоровій людині
відзначати як большевицькі, так і нацистські свята? Чи випадає повторювати,
свідомо чи ні, те, що витворено совєтською пропаґандою? Чи варто продовжувати
мілітарні святкування на честь падіння одного тоталітарного режиму і піднесення
могутности іншого, якщо вся демократична Европа відзначає настання миру після
справді страхітливої війни? І чи варто прикидатися «визволителями Европи», якщо
ці «визволителі» негайно пристосували нацистський концтабір Бухенвальд для своїх
аналогічних потреб?“ [Грабовський, 2005].<br />
<br />
До сказаного додам ще кілька ганебних фактів, які мали місце під час цієї війни.
Докладно злочини СССР і Німеччини під час війни та у роки, що їй передували,
обговорюються у книзі [Снайдер, 2011].<br />
<br />
1. Запровадження вже 1941 року наказом Сталіна так званих “загородзагонів“,
сформованих з енкаведистів, які стріляли в спини червоноармійців, що недостатньо
рішуче атакували німців. Дехто вважає, що “загородзагони“ виграли війну. Це,
звичайно, перебільшення, насправді перемога СССР склалася внаслідок великої
кількости різних чинників.<br />
<br />
2. Мірою відступу німців з України большевики формували військові підрозділи з
новобранців, що мешкали на окупованій території. Ці підрозділі були практично не
озброєні, не обмундировані, не мали досвіду військових дій і фактично були
приречені на винищення німцями або на розстріл “загородзагонами“. В такий спосіб
було знищено величезну кількість українців, переважно молоді.<br />
<br />
3. Ганебною сторінкою в історії цієї війни ввійшов “епізод“, який коштував життя
приблизно 250 тисячам польських повстанців, що піднялися на визволення Варшави
від гітлерівців. Сталін віддав наказ армії, яка стояла перед Віслою, не
втручатися в хід боротьби, аж поки німці не винищили повстанців. Повстання
розпочалося 1 серпня 1944 р. і тривало 94 дні. Совєтська армія увійшла до
порожніх варшавських руїн лише 17 січня 1945 р. <br />
<br />
4. Після фактичного закінчення воєнних дій Сталін дозволив совєтській армії три
доби грабувати цивільне населення, передусім Німеччини та Угорщини, та чинити
всілякі злодійства: вбивства, ґвалтування жінок і таке ін. (див. [Кьопп, 2011],
а також [Козицький, 2012]).<br />
<br />
5. Депортація багатьох народів СССР під час війни, про що вже говорилося в
попередньому підрозділі. Зауважу, що депортація такого багатомільйонного народу,
як український, була вибірковою, часто провадилася без суду та слідства, в
основному за ознакою “неблагонадійности“.<br />
<br />
6. Таємна висилка з великих міст сильно скалічених колишніх вояків Совєтської
армії. Операція виконувалася вночі, про долю цих інвалідів досі нічого не
відомо.<br />
<br />
Тут говорилося лише про злочини, скоєні большевицьким режимом під час Другої
світової війни. Злочини комунізму в цілому розглядалися в попередньому
підрозділі.<br />
<br />
У бестселері з історії Европи його автор Норман Дейвіс характеризує Совєтський
Союз як “навдивовижу мерзенну і брехливу державу“, яка “заподіяла смерть і
нещастя більшій кількості людей, ніж будь-яка інша держава світу“. Сучасний світ
давно вже прийняв цю характеристику Совєтського Союзу, то що заважає це зробити
і нам? Вкорінена звичка вважати себе попереду всієї планети?<br /><br />
Роздвоєння свідомости, сидіння на двох стільцях — ознака шизофренії. Неможливо
успішно творити нове життя, будувати державу, керуючись проектами, які
виключають один одного. Коли ж наважаться наші історики визнати уже здобуту і
без них історичну істину, а наш народ, наші державники розпочнуть будувати
справжню українську державу, керуючись правдою і тільки правдою? <br />
<br />
Питання, звісно, риторичне. Етіологія суспільної шизофренії в сучасній Україні в
основних рисах зрозуміла. Крах комуністичної ідеології і розвал СССР поставив
комуністичну номенклатуру перед складною проблемою збереження влади в новій
ситуації. Найдосвідченіші номенклатурники цю проблему розв'язали: вони змінили
свою самоназву і скомпрометовану фразеологію на нову, “демократичну“. Комуністи
менш гнучкого розуму продовжували дотримуватися старого. Перші зберегли,
модифікували і навіть вдосконалили владні структури і залишилися при владі, а
головне — збагатилися. Другі ж виявилися обділеними. Природне роздратування
примусило їх стати в опозицію до влади. Так утворилося два різновиди комуністів.
Подальший розвиток подій породив своєрідний симбіоз. Комуністи при владі швидко
зрозуміли потребу в комуністах без влади: ними можна залякувати народ, а себе
представляти єдиною альтернативою “ортодоксальним“ комуністам. Ці останні не так
швидко — бо тугодуми — все ж таки зрозуміли, що збереження своїх колишніх колег
на горі владної піраміди забезпечує їм хоча б скромну соціяльну нішу — відводить
ролю захисників інтересів пограбованого народу, а також, зрештою, і не дуже
скромні матеріяльні статки. Тому, попри голосну риторику, вони утримувалися від
дій, спрямованих проти владної номенклатури. Однак цей симбіоз сприяє соціяльній
та ідейній стагнації українського суспільства. Обидва різновиди комуністів
стануть непотрібними, коли Україна доможеться вирішальних успіхів у проведенні
всіх демократичних реформ і стійкого економічного зростання. Поки що неухильний,
хоч і повільний економічний розвиток України сприяє позитивним змінам у
свідомості народу, зростає відсоток людей, які прийняли ринкову модель економіки
і ту систему соціяльних цінностей, яка з нею пов'язана: передусім орієнтацію на
власну ініціятиву, на власний вільний вибір життєвої стратегії. Визначальним
чинником для здійснення проґресивних перетворень є поширення української
національної ідеї на всю українську націю, див. розділ “Українська національна
ідея“. Звичайно, органічною складовою останньої є правда. Тому не можна одною
ногою робити крок в майбутнє, коли друга загрузла в брехні про власне минуле.<br />
<br />
Справедливість сказаного легко проілюструвати на поведінці німецької нації, яка
знайшла в собі силу волі, засудила своє на- цистське минуле, стала на
демократичний шлях розвитку, а також відшкодувала і відшкодовує збитки, скоєні
різним категоріям осіб. Не дивно, що така лінія поведінки забезпечила німецькому
народу успішний розвиток та повагу міжнародної громадськости. В той же час Росія
категорично відкидає необхідність вибачення перед іншими країнами і компенсації
за скоєні величезні збитки, хоча оголосила себе спадкоємницею СССР, що дало їй
можливість привласнити загальносоюзне майно за кордоном. Тим самим вона поєднує
те, що поєднати фактично неможливо. Не дивно, що прояви суспільної шизофренії в
цій країні буквально не мають меж. Досить навести такий факт: цар Микола ІІ
оголошений святим попри його криваву розправу над робітниками на Сенатській
площі 9 січня 1905 р. Водночас влада вшановує в мавзолеї його вбивцю Лєніна. Але
не може існувати суспільство, в якому одночасно схвалюється діяльність і того, і
другого.<br />
<br />
Україні життєво необхідні сміливість і послідовність думки, радикальне
переосмислення минулого у відповідності з історичною істиною. Доки ми не
навчимося називати речі своїми іменами та оцінювати вчинки високопосадовців з
позицій права, ми не збудуємо надійну основу для оцінки їхньої діяльности. Ось
приклад. “Народний календар“ присвячує ювілею Володимира Щербицького, керівника
компартії УРСР, похвальну статтю. Арґументація полягає в тому, що за його
правління зріс економічний потенціял України. Однак автор не подав списку жертв
комуністичного терору за ті ж роки. Мабуть, він вірить у існування арифметики,
за якою мільйони тон сталі, чавуну і т.п. переважають смерть геніяльного поета,
яким був Василь Стус. Але такої арифметики не існує і існувати не може.
Звичайно, Стус далеко не єдина жертва комуністичного терору за час правління
Щербицького. Якщо не ховатися за “ґумовими“ формулюваннями: “цей діяч був
людиною складною і неоднозначною“, а називати речі своїми іменами, прийдемо до
цілком чіткої оцінки: злочинець. Бо всяке порушення закону, навіть такої
дефектної конституції, якою була брежнєвська, є злочин. До речі, дисиденти того
часу не закликали до повалення комуністичного режиму, вони вимагали лише
дотримання конституції та законности.
<br /><br />
<b>Посилання</b><br /><br />
Грабовський, 2005 — Грабовський Сергій. Парад поразки // Інтернет-газета
“Українська правда“. — 16 березня 2005. // Електронний ресурс:
http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2005/03/16/4386523/.<br />
<br />
Григоренко, 2008 —
<a href="https://do-uvahy.blogspot.com/2012/07/blog-post_27.html"
>Григоренко П. Приховування історичної правди — злочин перед народом (Лист до
редакції журналу “Вопросы истории КПСС“)</a
>
// Генерал Петро Григоренко. Спогади, статті, матеріали. — К.: Смолоскип, 2008.
— С. 129—171. (Див. також скорочене видання: Григоренко П. Приховування
історичної правди... // Бібліотека газети “День“, серія “Бронебійна
публіцистика“. — К.: Українська прес-група, 2012).<br />
<br />
Дейвіс, 2000 — Дейвіс Норман. Европа. Історія. — К.: Основи, 2000.<br />
<br />
День, 2005 — День і вічність Джеймса Мейса / За заг. ред. Л. Івшиної. — К.: ЗАТ
“Укр. пресгрупа”, 2005.<br />
<br />
Козицький, 2012 — Козицький Андрій. Геноцид та політика масового винищення
цивільного населення у XX ст. (причини, особливості, наслідки). — Л.: Літопис,
2012.<br />
<br />
Кьопп, 2011 — Кьопп Габі. Навіщо я народилася дівчинкою? Сексуальні “подвиги“
радянських визволителів. — К.: Гамазин, 2011.<br />
<br />
Лосєв, 2012 — Лосєв І. Про необхідність десталінізації істориків // День. —
2012. — № 110—111.<br />
<br />
Некрич, 1965 — Некрич А. М. 1941, 22 июня. — М.: Наука, 1965.<br />
<br />
Пігідо-Правобережний, 2002 — Пігідо-Правобережний Ф. “Велика вітчизняна війна”.
— К.: Смолоскип, 2002.<br />
<br />
Солонін, 2004 — Солонин М. С. Бочка и обручи, или когда началась Великая
Отечественная война? — Дрогобич: Відродження, 2004.<br />
<br />
<i
>Підозділ з книги "Синергетична концепція культури", Львів: Афіша, 2013, с.
561-574</i
>
Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-42512478881725944272022-03-15T12:07:00.005+02:002022-03-15T12:07:58.621+02:00Вільям БРАУДЕР: У Росії немає держави<p>Маша ГЕССЕН, snob.ru, 25 травня 2011 року</p><p>Опубліковано: <a href="https://day.kyiv.ua/uk/article/top-net/vilyam-brauder-u-rosiyi-nemaie-derzhavi">газета День</a>, 3 червня, 2011</p><p>Так звана справа Магнітського стала однією із прикметних у новітній історії Росії. Її непросту та моторошну суть великою мірою складає павутина корупційних ниток, що пов’язують між собою представників різних гілок російської влади і які, власне, й творять сучасну російську історію. На нашу думку, інтерв’ю голови інвестиційного фонду Hermitage Capital Вільяма Браудера, яке «День» передруковує із сайта snob.ru, дуже прозоро тлумачить ці темні сторінки російської дійсності.</p><p>Як усі справжні трагічні герої, Вільям Браудер створив усі передумови для власного краху. Тепер він вирішив присвятити своє життя боротьбі з ворогами, які колись були його друзями. Голова інвестиційного фонду Hermitage Capital, який заробив мільярди на інвестиціях у Росію, вже шість років як не має права в’їзду до країни. Ім’я юриста Hermitage Сергія Магнітського, який загинув у московській в’язниці, стараннями Браудера стало відомим в усьому світі. Європарламент проголосував за введення санкцій проти всіх, хто мав відношення до переслідування юриста, а швейцарські банки заарештували їхні рахунки. У відповідь російська прокуратура оголосила Браудера в розшук. Обидві сторони, мабуть, мають намір іти до кінця.</p><p><br /></p><p>— Давайте почнемо з початку.</p><p>— Я почну взагалі здалеку. Я — американець, але в мене трохи незвичайна доля. Мій дід був профспілковим активістом, якого 1927 року запросили до Росії. Він приїхав до Москви, там познайомився з моєю бабусею. Мій батько народився в Москві.</p><p>— І його назвали Феліксом.</p><p>— Так. Бабуся моя була російською інтелігенткою. Вони виїхали в Америку через п’ять років, і 1932 року дід став генеральним секретарем Комуністичної партії США. І залишався ним до 1945 року, потім його вигнали зі скандалом, бо він недостатньо підтримував Сталіна. Багатьох його соратників у Східній Європі вбили. А невдовзі він потрапив у жорна «маккартизму» — він провів більшу частину 50-х років, даючи показання в Конгресі, в Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. Мій батько тоді саме закінчував аспірантуру в Прінстоні, він математик, — і через своє прізвище не міг знайти роботу в жодному американському університеті. Його забрали в армію, але, коли там з’ясували, що він син комуніста, поставили на погану роботу: він працював заправником на бензоколонці на військовій базі в Північній Кароліні. Зрештою все заспокоїлося, мою сім’ю реабілітували, мій батько став великим математиком. Я народився 1964 року. У підлітковому віці, як і належить нащадкові комуністів, вирішив надягти діловий костюм і стати капіталістом. 1989 року я закінчив бізнес-школу. Це був рік падіння Берлінського муру. І я вирішив: якщо мій дід був комуністом у Америці, то я стану капіталістом у Східній Європі. Того ж року я переїхав до Лондона.</p><p>— Чому до Лондона?</p><p>— Бо в діловому розумінні Лондон до Східної Європи — як Гонконг до Китаю. Я став займатися бізнесом у Східній Європі. Мене дуже зацікавила ваучерна приватизація в Росії, оскільки для того, щоб у ній брати участь, не треба було мати ніяких спеціальних зв’язків. Купуєш ваучери, міняєш на акції, і ці акції коштують набагато менше, ніж акції порівнянних компаній у будь-якій іншій країні. Зрештою, я відкрив власний інвестиційний фонд, Hermitage Capital, і 1996 року переїхав до Москви. У Росії абсолютно все тоді було недооцінене. Інвестори дуже боялися Росії, їм бракувало інформації. У результаті все, що купував фонд, стало дуже швидко зростати в ціні.</p><p>— Скільки ви купили?</p><p>— Початковий розмір фонду був двадцять п’ять мільйонів доларів. І ці вкладення виросли на сотні відсотків. Коли в тебе відбувається таке зростання, твої інвестори починають розповідати про тебе своїм друзям. Згодом ми стали третім за розміром інвестиційним фондом у Росії. На піку обсяг наших вкладень дорівнював чотирьом з половиною мільярдам доларів.</p><p>— Це коли?</p><p>— У 2005-му. Проблема була в тому, що хоча нам і належали акції компаній, більше нам нічого не належало. Я зрозумів це не одразу, а році в 1998-му.</p><p>— Що це означає?</p><p>— Якщо вам належить один відсоток якоїсь американської чи французької компанії, то вам належить один відсоток прибутку, ви є власником одного відсотка активів — це і є ваш економічний інтерес у компанії. Але в Росії один відсоток акцій — це запис у реєстрі акціонерів. А весь прибуток і активи, як правило, контролюються іншими людьми за допомогою тієї або іншої корупційної схеми.</p><p>— Іншими словами, акції мало сенс купувати, щоб перепродати, а тримати сенсу не було. У яких компаніях це відбувалося — з тих, у яких ви купили акції?</p><p>— У «Газпромі», наприклад, у РАО ЄЕС, у кількох нафтових компаніях. Ми вирішили з цим боротися. Я практично не розмовляв російською, і політичних зв’язків у мене ніяких не було. Тобто я був ніхто. Але в мене були розумні російські співробітники. І ось ці розумні аналітики поставили собі завдання — зрозуміти, як організоване корпоративне шахрайство, тобто хто краде гроші в акціонерів і яким саме чином. Знаєте, кажуть, що Росія непрозора, і це правда. Натомість Росія вп’ятеро більше забюрократизована, ніж будь-яка європейська країна. Існують незліченні форми звітності, які збирають різні міністерства. Їх просто потрібно було навчитися читати.</p><p>— Тобто якщо у вашому розпорядженні достатньо юристів...</p><p>— Необов’язково навіть юристів. Якщо у вас є розумні, наполегливі аналітики, які вміють логічно мислити, готові порпатися в паперах у міністерствах й у реєстраційних палатах, можна багато дізнатися. Ми почали займатися так званими слідчими аудитами. Точніше, ми називали це «аналітикою корпоративного шахрайства». Виявилося, що розкрадання сконцентроване в руках невеликої групи людей. Кажуть ще, що Росія — дуже корумпована країна. Але всі нитки корупції перебувають у руках жменьки людей. А більшості нічого не перепадає.</p><p>— То хто входить до цієї невеликої групи?</p><p>— У випадку з «Газпромом» — дев’ять топ-менеджерів компанії.</p><p>— Це який рік?</p><p>— Аналіз «Газпрому» ми проводили 1999 року. Ще ми вивчали Ощадбанк, там нові акції були розміщені за закритою підпискою за низькою ціною, що було невигідно ні для банку, ні для інших акціонерів. У «Сургутнефтегазе» існували якісь божевільні схеми володіння акціями, що дозволяли керівництву залишатися на місцях нескінченно, не маючи у власності ніяких цінних паперів або майже не маючи. Цю інформацію ми віддавали журналістам. Нам пощастило: в Москві тоді була величезна кількість іноземних журналістів, дуже зацікавлених у результатах нашого аналізу; ми за них зробили левову частку роботи, і все це можна було перевірити ще раз. Так нам вдавалося впливати на компанії. Інформація, яку ми зібрали по «Газпрому», потрапила до New York Times, Financial Times, Wall Street Journal, Businessweek. Коли це з’являлося в міжнародній пресі, російська преса теж починала про це писати. А в цього вже були наслідки. Варто сказати, що ми справді розігналися саме тоді, коли до влади прийшов Путін. Але він став президентом президентської адміністрації, а не президентом Росії.</p><p>— У якому сенсі?</p><p>— У нього були десятки тисяч співробітників у підпорядкуванні. Але губернатори керували своїми регіонами, як незалежними державами. Олігархи платили гроші міністрам і депутатам і вважали їх своїми підлеглими. Преса існувала для впливу на бізнес і політику, а не для об’єктивного висвітлення подій. У результаті в Путіна, а до нього — у Єльцина не було влади, яка мала бути в глави суверенної держави. Я ніколи не зустрічався з Путіним, але вважаю, що в нас були спільні інтереси: люди, які крали гроші в компаній, відбирали в нього владу. І він дуже позитивно реагував на наші спроби привернути увагу до розкрадання.</p><p>— У чому проявляється ця позитивна реакція?</p><p>— Наприклад, нам зателефонував Олександр Волошин, який тоді був головою адміністрації президента, і запросив зробити доповідь про те, що ми розкопали про РАО ЕЭС, у якого тоді був план за безцінь розпродати всі активи. Ми все розповіли, і незабаром уряд погодився розпочати переговори про реструктуризацію компанії з міноритарними акціонерами. Я вважаю, що ми врятували компанію для всіх її акціонерів, серед яких була й держава. Коли ми розповіли про те, що відбувається в «Газпромі», зняли Рема Вяхірєва, на якому лежала відповідальність за зникнення десяти відсотків активів. Мені здавалося, що Росія рухається у правильному напрямку.</p><p>— Але зняття Рема Вяхірєва важко назвати покаранням.</p><p>— Звісно. Але ж нам було важливо не посадити Вяхірєва, а зупинити корупцію в «Газпромі».</p><p>— І вона зупинилася?</p><p>— У період з 1996 по 1999 рік з балансу «Газпрому» зникли активи, що дорівнюють усім активам американської компанії Exxon (Exxon Neftegaz Limited — дочірнє підприємство найбільшої в світі недержавної нафтогазової компанії Exxon Mobile Corporation. — Ред.). Вони опинилися під контролем дев’яти членів керівництва компанії. У 1999 році прийшов Олексій Міллер, він пообіцяв, що активи перестануть залишати компанію.</p><p>— Тобто крали не прибуток, а саме власність.</p><p>— І це хвилювало нас найбільше. Якщо крадуть прибуток, його хоча б у наступному році можна отримати. А в «Газпромі» розкрадали власне компанію. У результаті недооціненість акцій компанії дорівнювала 99,7%. Після зняття Вяхірєва ціна акцій виросла вдвічі, потім — ще вдвічі. В остаточному підсумку — в сто разів. Це не означає, що розкрадання цілком припинилося або що акції коштують стільки, скільки повинні. Скажімо, недооціненість скоротилася з 99% до 90.</p><p>— А тепер хто краде?</p><p>— Нинішнє керівництво. Але вже не власність, а тільки прибуток.</p><p>— І це краще.</p><p>— І це краще. Замість того, щоб вкрасти родовище, вони, скажімо, продають газ на Україну й забирають собі частину прибутку. Або будують трубопровід і витрачають на нього в три, або в п’ять, або в десять разів більше, ніж він мав коштувати, — це відкати. Отже, ми цю ж операцію з розкриття механізмів розкрадань повторили з «Газпромом», з Ощадбанком, з РАО ЕЭС і так далі. І, загалом, щойно ми досягали якогось успіху, ціна акцій виростала. У період з 1999 по 2003 рік у нас багато виходило, бо наші інтереси, очевидно, збігалися з інтересами режиму Путіна. Тож у мене тоді була найкраща у світі робота. Я дуже багато заробляв, і при цьому я відчував, що роблю історію, змінюючи Росію на краще. І щоразу, коли наша кампанія проти когось із злодіїв закінчувалася якимось навіть невеликим успіхом, ми всі кричали «Ура!», і командний дух у нас у компанії був таким, якого не буває, адже рідко кому вдається одночасно робити гроші й творити добро. На жаль, цей золотий період моєї кар’єри закінчився — а я не помітив, що він закінчився, — у жовтні 2003 року, коли заарештували Ходорковського. Він був одним із тих, з ким ми боролися, і мені тоді здавалося, що це черговий крок до вирішення проблеми корупції.</p><p>— Хіба ЮКОС на той час не став зразково-показовою компанією з погляду прозорості, корпоративного управління?</p><p>— Став. Але 1999 року, коли фонд був одним із великих акціонерів ЮКОСу, їхні акції були обвалені керівництвом ЮКОСу й подешевшали на 99,5%, бо вони займалися тим самим, що й усі інші.</p><p>— А потім що сталося?</p><p>— А потім вони виправилися, очистилися, але мені здавалося, що за весь той біль, якого вони нам завдали, за ті два роки, що ми з ними боролися, вони ще повинні поплатитися, — загалом, я був усе ще злий. Тож я радів арешту Ходорковського, і я не розумів, що в цей момент Росія безповоротно змінилася.</p><p>— Яким чином?</p><p>— Одразу після арешту Ходорковського ми всі обговорювали, скільки він пробуде у в’язниці: тиждень чи два. Бо всі ж знають, що в Росії за гроші можна купити все. Тому, якщо найбагатшу людину в Росії заарештували, то питання лише в тому, скільки їй доведеться заплатити за звільнення. Минув тиждень. Два тижні. Ми думали, він не розрахував суму викупу. Місяць, два місяці. І тоді багаті люди в Росії замислилися про те, чи правда будь-яку проблему можна вирішити за гроші. Остаточно все стало зрозуміло влітку 2004 року, коли розпочався суд над Ходорковським, й до залу суду пустили телекамери. Але ж у російському суді немає ніякої презумпції невинності — обвинувачуваного саджають у клітку, як звіра. І коли телекамери знімають найбагатшу людину в Росії у клітці, це є посланням усім іншим багатіям: «Ви теж можете опинитися в клітці». Думаю, багато олігархів сиділи того літа на своїх яхтах, пришвартованих десь в Антиба, дивилися CNN і відчували, що світ валиться.</p><p>— Але ж ви, як і раніше, думали, що це добре?</p><p>— Я був антиолігархом, і я чекав, хто стане наступним. Я думав, це справжня справедливість. А насправді, я думаю, всі ці олігархи один за одним сходили до президента й домовилися про те, як їм тепер поводитися, щоб теж не опинитися у клітці. Так із ворогів Путіна вони перетворилися на його партнерів. А я продовжував жити у своєму ідеальному світі, думати, що Путін робить Росію кращою, робить із неї нормальну країну. А він просто підминав під себе олігархів, щоб стати найголовнішим олігархом.</p><p>— І коли ви це зрозуміли?</p><p>— Я був ідеалістичним і наївним. Я продовжував зі своїми антикорупційними кампаніями. У 2004 році ми опублікували викривальні матеріали про «Газпром» — уже не про виведення активів, а про розкрадання, пов’язане з будівництвом і з продажем. Ми подали до суду на «Сургутнефтегаз», щоб зробити прозорою їхню структуру володіння акціями. «Транснефть» не платила дивіденди, і з ними ми теж боролися. До цього моменту я вже жив у Росії майже десять років, я створив найбільшу інвестиційну компанію з іноземним капіталом. Я летів до Москви з Лондона 13 листопада 2005 року, у неділю ввечері. Я прибув у VIP-лаунж в аеропорту Шереметьєво-2. Процес, який у VIP-зоні мав зайняти п’ять хвилин — штамп у паспорті, ти виходиш, — тягнувся надзвичайно довго. Минула година, паспорт ще не віддали. Я попросив свого водія підійти до паспортного контролю. Там почалися якісь крики, і тут раптом кілька людей у формі зайшли у VIP-лаунж, сказали, що до країни мене не пустять, і відвели мене в накопичувач, де я провів наступні п’ятнадцять годин.</p><p>— Які там були умови?</p><p>— Нічого особливого. Незручні пластмасові крісла. Основна різниця в тому, що у VIP-зоні дають чай і поводяться з тобою добре, а в цьому відстійнику з тобою поводяться як зі злочинцем. Що зі мною далі буде, мені ніхто не сказав. Просто за десять хвилин до вильоту рейсу «Аерофлоту» до Лондона об одинадцятій ранку за мною прийшли, відвели й посадили в літак. Я був упевнений, що це помилка. Я ж так старався для Росії. Я був упевнений, що моя робота проти корупції цінується владою. Мені постійно телефонували від міністрів і просили надати їм копію моїх презентацій у форматі PowerPoint.</p><p>— Ну, ви зателефонували міністрам?</p><p>— Я прилетів до Лондона і зателефонував усім, кого я знаю. Грефу, Кудріну, Шувалову, В’югіну (Герман Греф — на той момент міністр економічного розвитку й торгівлі РФ, нині голова правління Ощадбанку, Олексій Кудрін — міністр фінансів, Ігор Шувалов — перший заступник голови уряду РФ, Олег В’югін — до 2007 року керівник Федеральної служби з фінансових ринків, зараз голова ради директорів МДМ-банку. — Ред.). Вони всі сказали, що нічого не знають.</p><p>— Ви їм вірите?</p><p>— Думаю, вони дійсно не знали. Думаю, рішення приймалося кимось дуже високо, і причому у ФСБ.</p><p>— Ким?</p><p>— Безпосереднім виконавцем рішення була людина на ім’я Віктор Воронін (генерал-майор Віктор Воронін, заступник голови департаменту ФСБ із боротьби з економічними злочинами. — Ред.). Я британський громадянин. Посол Великої Британії надіслав листа міністрові закордонних справ Росії з питанням, чому мене не пускають. Надійшла відповідь, що мені відмовили у в’їзді на підставі статті 27 федерального закону про в’їзд і виїзд. Ця стаття дозволяє відмовити у в’їзді з міркувань національної безпеки.</p><p>— А чому, до речі, ви британський громадянин?</p><p>— Я приїхав сюди 1989 року, одружився, облаштувався. Тут мій дім уже двадцять два роки. Ось я й отримав громадянство.</p><p>— Але від американського не відмовилися?</p><p>— Відмовився, треба було вибрати. Загалом, Джек Строу, тодішній міністр закордонних справ, став регулярно згадувати про мою справу в розмовах із Сергієм Лавровим. Лавров щоразу вдавав, що він не знає, у чому справа.</p><p>— Ви йому не вірите?</p><p>— Ні, звісно.</p><p>— Чому?</p><p>— Думаю, після першого згадування він навів би довідки. Міністр закордонних справ Великої Британії тричі запитує його, чому людині відмовили у візі, а він щоразу відповідає, що не знає, — отже, він бреше. А я не хотів розділити долю Ходорковського — ані ділову, ані особисту. Тож я зробив дві речі: убезпечив людей і капітали. По-перше, я попросив усіх своїх співробітників переїхати до Великої Британії.</p><p>— Це скільки чоловік?</p><p>— Близько двадцяти чоловік співробітників із сім’ями.</p><p>— Така була маленька компанія?</p><p>— Маленька, так. По-друге, фонд продав акції в російських компаніях або перевів їх в інші фінансові інструменти. Це було зроблено тихо, без привернення до себе уваги.</p><p>— Як можна продати таку кількість акцій, не привертаючи до себе уваги?</p><p>— Продаж акцій — це не продаж компанії. Якщо фонду належав один відсоток компанії, а акції високоліквідні, ви можете продати їх у різні дні, через різних брокерів. У такий спосіб ми ліквідували вкладень на чотири з половиною мільярда доларів за літо 2006 року, і ніхто цього не помітив.</p><p>— І що ви сказали своїм інвесторам?</p><p>— Фонд повернув їм гроші. Коли мене вигнали з Росії, багато хто з них втратив бажання туди вкладати. Тож ми заснували новий бізнес, стали вкладати в інші країни, і я думав, що ця глава мого життя, пов’язана з Росією, цікава і страшна, закінчилася. Якби так воно й було, це б так і залишилося цікавою історією.</p><p>— Дещо страхітливою.</p><p>— Страхітливою, так, але лише історією. А ось те, що сталося потім, переслідуватиме мене решту життя. 27 січня 2007 року я був на Всесвітньому економічному форумі в Давосі. Там була так звана російська вечеря, організована не Росією, а Всесвітнім економічним форумом, тому мене й запросили. Був присутній Дмитро Медведєв, тоді він був першим віце-прем’єром, але вже мітив у наступники. Він сказав якусь порожню промову, усі перейшли до десерту, а він сидів один, теж їв десерт. І я подумав: а підійду-но я до нього й попрошу відновити мою візу. Я підійшов, і саме тоді, коли я починав говорити, всі присутні раптом спохватилися, що є можливість поговорити з майбутнім президентом Росії. І багато хто повставав зі своїх місць й оточив нас. Включаючи кількох журналістів. Саме коли вони всі підтяглися, я дійшов до суті свого звернення, тобто до прохання відновити візу. Не знаю, що він думав тоді, але він прийняв, як мені здається, дуже політично вірне рішення, а саме, будучи оточеним західними журналістами й маючи перед собою симпатичну західну людину, яка просить повернути їй візу, правильно сказати: «Я зроблю, що зможу». Так він і сказав. Він попросив мене дати йому копію моєї заяви на візу й пообіцяв подати її з власною позитивною рекомендацією.</p><p>— Він знав, хто ви?</p><p> </p><p>ПІСЛЯ ПРИХОДУ ДО ВЛАДИ ВОЛОДИМИРА ПУТІНА 1999 РОКУ ВІЛЬЯМ БРАУДЕР, ГОЛОВА ІНВЕСТИЦІЙНОГО ФОНДУ HERMITAGE CAPITAL, ЛЮДИНА, ЩО ЗАЛУЧИЛА В РОСІЙСЬКУ ЕКОНОМІКУ МІЛЬЯРДНІ ІНВЕСТИЦІЇ, ВВАЖАВ, ЩО ЧЕРЕЗ РОЗГУЛ ОЛІГАРХАТУ ПУТІН Є ПРЕЗИДЕНТОМ ЛИШЕ СВОЄЇ АДМІНІСТРАЦІЇ, Й УСІМА СИЛАМИ ДОПОМАГАВ ПОДОЛАТИ КОРУПЦІЮ В РОСІЇ. ЧЕРЕЗ 12 РОКІВ, ПІСЛЯ ВБИВСТВА АДВОКАТА СЕРГІЯ МАГНІТСЬКОГО, ДОЛЯ ЯКОГО МОЖЕ БУТИ МАТЕРІАЛОМ ДЛЯ СУЧАСНОГО «АРХІПЕЛАГУ ГУЛАГу», УСПІШНИЙ БРИТАНСЬКИЙ БІЗНЕСМЕН ГОВОРИТЬ: «Я ШКОДУЮ, ЩО В МИНУЛОМУ СКАЗАВ ХОЧ СЛОВО ПІДТРИМКИ»<span style="white-space: pre;"> </span> </p><p><br /></p><p>— Він чудово знав, хто я, бо він був членом ради директорів «Газпрому», коли ми займалися «Газпромом», і 2005 року ми з ним зустрічалися особисто. Отже, у відповідь на заяву я отримав не візу, а телефонний дзвінок від підполковника Артема Кузнєцова з московської податкової поліції. Він зателефонував моєму заступникові і сказав: мовляв, я розумію, пан Браудер хотів би отримати візу, мені слід написати доповідну з цього приводу, і я пропоную зустрітися в неформальній обстановці, щоб обговорити, що я напишу. З 1996 по 2005 рік у Росії ми успішно уникали такого роду прохань: ми просто ніколи не зустрічалися ні в якій неформальній обстановці, ні з якими поліцейськими, уникали будь-яких двозначних ситуацій. Я можу чесно сказати, що жодного разу не давав хабар. Навіть у машині, коли мене зупиняли.</p><p>— Як вам це вдавалося?</p><p>— Нас мало помічали, бо ми існували в ефірі, на фінансових ринках, де ми майже не стикалися із владою. А водієм у мене працював колишній міліціонер, тому коли нас зупиняли, він показував свої документи і йому віддавали честь. Тож я жодного рубля ніколи хабарів не давав. І це чудова політика: якщо ти не даєш хабарів, їх від тебе й не чекають. А в таких ситуаціях треба просто відмовлятися від зустрічі. Ми відповіли, що готові відповідати на офіційні запити. У дев’яноста дев’яти випадках зі ста така реакція спрацьовує, і історія на цьому закінчується. Але це був той випадок, коли історія не закінчилася. 4 червня 2007 року той самий Артем Кузнєцов та іще двадцять п’ять податкових поліцейських провели обшук у нашому московському офісі. А потім такий самий обшук в офісі наших юристів, Firestone Duncan.</p><p>— Чому у вас залишався офіс у Москві, якщо ви вивезли всіх співробітників?</p><p>— Офіс був оплачений на кілька років наперед, а в мене залишалася слабка надія на повернення.</p><p>— Там нікого не було?</p><p>— Там був секретар й одна людина, яка приїхала з Лондона. Але там нічого не було, лише старі папери. А ось в офісі наших юристів вони знайшли те, що їх цікавило: документи, які засвідчують, що в нас було три компанії, власники акцій, тобто через них ми інвестували великі суми грошей. Активів у цих компаній уже не залишалося, але самі компанії ліквідовані не Були. Справа в тому, що у Росії аби закрити компанію, яка припинила свою діяльність, не розорившись на проведення аудитів, простіше зачекати й протягом трьох років здавати звітність, показуючи, що ніякої діяльності підприємство не здійснює. Тому документи на ці компанії й зберігалися в наших юристів. Поліція шукала печатки, ліцензії, статутні документи цих компаній. Один із молодих юристів у Firestone Duncan подивився ордер і сказав: «У вас ордер не на ці компанії, ви не маєте права вилучати все це». Його відвели до переговірної й жорстоко побили.</p><p>— Як його звати?</p><p>— (Називає юриста. — М. Г.) Будь ласка, не згадуйте його ім’я у статті: він, як і раніше, в Москві. І він дуже наляканий. Загалом, вони забрали всі ці документи, а ми розгубилися, бо не розуміли, що все це означає. Наступна подія сталася за чотири місяці: до нашого московського офісу зателефонували із Санкт-Петербурзького арбітражного суду і повідомити, що проти наших компаній винесено судових рішень на кілька сотень мільйонів доларів. Як це? Нас же навіть не викликали до суду. Ми зателефонували найкращому, на наш погляд, юристові Москви, людині на ім’я Сергій Магнітський, і попросили його з’ясувати, що відбувається. Ми також зателефонували й іншим юристам — загалом семеро людей із чотирьох різних юридичних компаній почали досліджувати цю справу. Незабаром вийшов на зв’язок Сергій і сказав, що сталося щось неймовірне. Відповідно до документів, які він виявив у Реєстраційній палаті, наші компанії нам більше не належать. Як це? Він сказав, що вони тепер переведені на баланс якоїсь компанії під назвою «Плутон», зареєстрованої у Татарстані. Який такий «Плутон»? А він каже: «Плутон» належить людині на ім’я Віктор Маркелов. Хто такий Віктор Маркелов? Він каже, що теж задався цим запитанням і з’ясував, що Віктор Маркелов був засуджений за вбивство й вийшов на волю через півтора року. А яким чином він став власником наших компаній? Сергій пояснив: для цього потрібні печатки й статутні документи. Тобто те, що вилучили з офісу наших юристів. Сергій каже: далі — гірше. Документи використали ще й для того, щоб фальсифікувати низку договорів, за якими виходить, що ваші компанії заборгували мільярд доларів якимось іншим трьом порожнім компаніям. До цих фальшивок додавалися різні документи, вилучені з нашого офісу, — це легко було простежити, бо повторювалися навіть помилки, які були в наших документах. І далі що? Сергій говорить: на підставі цих договорів від імені порожніх компаній до суду були подані позовні заяви до наших компаній. Але найцікавіше, що в суд від імені наших украдених компаній прийшли три незнайомі нам юристи, захищати нас не стали, а одразу визнали борги на мільярд доларів за фальшивими контрактами.</p><p>— Чому це відбувалося в суді Санкт-Петербурга, а не Москви?</p><p>— Суди були й у Петербурзі, і в Москві, і в Казані. Це суди, де в них були зв’язки. А формально вони зверталися до судів за місцем реєстрації компаній, які подавали позови до суду. Якби справа була в нормальному суді в нормальній судовій системі, суддя спробував би розібратися: якщо юристи відразу визнають борги, то навіщо вони взагалі прийшли до суду? Тобто очевидно, що судді, які прийняли до розгляду ці справи й прийняли за ними рішення за п’ять хвилин, були від самого початку задіяні в усій схемі. Водночас Кузнєцов вирушив до банків, де в нас були рахунки, у пошуках грошей.</p><p>— Звідки вам це відомо?</p><p>— Нам почали телефонувати з банків: «У нас тут Кузнєцов, у нього офіційний запит на руках». Дякувати Богові, ми все ліквідували — інакше вони б просто вкрали в нас мільярд доларів. Тож ми були спокійні. Тобто історія жахлива, цинізм нечуваний, все досить страшно, але грошей їм не дісталося. Але Сергій — я просто мушу вам сказати, що Сергій правда був розумніший за всіх у Москві. Його мозок працював удесятеро швидше. Сергій сказав: «Я не знаю, що саме відбувається, але я точно можу вам сказати, що це не кінець». Він продовжив розслідування. Тобто він розсилав запити до всіх офіційних відомств, у яких ці компанії могли якимось чином проявитися. У більшості випадків запит залишався без відповіді, або ми отримували безглузду відповідь. Але це була змова таких масштабів, що зловмисники просто не могли поговорити з кожною людиною, яка була так чи інакше задіяна, і кожного заткнути. Тож одного чудового дня Сергій отримав відповідь від податкового відомства у Хімках — там просто когось не попередили, що нам не можна відповідати. У відповіді була інформація про те, що вкрадені в нас компанії відкрили чомусь нові рахунки у двох банках: Універсальний ощадний банк та «Интеркоммерц». Ми ніколи не чули про такі банки. Чому? Та тому, що це були одні із найменших банків у Росії. Загальна капіталізація Універсального дорівнювала мільйон доларів. На всі банки є повна інформація в базі даних Центробанку, і ця інформація загальнодоступна. Із сайту Центробанку Сергій отримав наступну інформацію: щойно ці рахунки відкрилися в Універсальному банку, сума його активів підскочила з мільйона доларів до двохсот мільйонів — за добу. Точна цифра щось Сергію нагадувала — це була сума податків, заплачених трьома вкраденими компаніями: двісті тридцять мільйонів доларів. Тут тільки ми зрозуміли, що сенс усієї схеми полягав у тому, щоб украсти сплачені нами податки. Тоді ми вже стали перераховувати суми, на які були подані позови в Москві, Петербурзі й Казані: загальна сума в точності дорівнювала сукупному прибутку трьох компаній у попередньому році. Попросту кажучи, в 2006 році наші компанії заробили мільярд доларів і заплатили двісті тридцять мільйонів податків. А злочинці звернулися до податкової, повідомили їм, що попередні власники припустилися помилки — насправді компанії нічого не заробили. Тож податки слід повернути. Вони подали заяву на повернення податків 23 грудня 2007 року. Це було найбільше повернення податків у російській історії, і гроші повернули наступного дня! При тому, що за місяць до цього ми вже встигли написати скарги в усі інстанції: і про те, що ці компанії в нас украдені, і про те, що хтось сфабрикував судові рішення про стягнення з них мільярда доларів, які були використані для обѓрунтування повернення податків.</p><p>— На скарги були якісь відповіді?</p><p>— Ми написали шість скарг. На п’ять не було жодної реакції, фактично вони були відправлені на розгляд самим Кузнєцову з Карповим, які не знайшли тут складу злочину. А за однією скаргою все ж таки через два місяці після її подання й через місяць після того, як були вкрадені гроші, була порушена кримінальна справа, але її розслідування було спущено на найнижчий місцевий рівень слідчого комітету. Кілька людей викликали на розмови, на цьому справа скінчилася. А податковий злочин ми виявили в липні 2008 року. Це було щось неймовірне. І виявилося це, звісно, винятково завдяки генієві Магнітського. І Сергій сказав: «Це ніяк не могло бути схвалене на вищому рівні. Коли вас, іноземців, звідси погнали, ось це могло бути схвалене Путіним і колегами, це взагалі звичайна річ. Але крадіжка чверті мільярда зі скарбниці — це зовсім інша справа, це якась самодіяльність». Треба привернути до цього увагу. Ми розіслали п’ятнадцять різних скарг. Ми вважали, їх усіх заарештують, уявляли собі рейд із використанням вертольотів.</p><p>— Чому? Ви на той час уже три роки прямо зіштовхувалися з постійною брехнею з боку російських офіційних осіб.</p><p>— Ну, як може президент країни дозволити, щоб украли двісті тридцять мільйонів зі скарбниці? Це ж не наші гроші, це їхні гроші. Це настільки неймовірна історія, що за нею навіть кіно не можна знімати — ніхто не повірить.</p><p>— Так. І замість рейду з вертольотами — що було далі?</p><p>— Далі вони стали переслідувати наших юристів. Відкрили кримінальні справи проти всіх сімох.</p><p>— Серед них були й росіяни, і американці, так?</p><p>— Один американець, Джеймісон Файєрстоун, решта — російські громадяни. Зрозумійте, я за освітою фінансовий аналітик. Я на війну не наймався, мені ніколи на думку не спадало, що люди моєї професії ризикуватимуть життям. Я приніс усім нашим юристам вибачення за те, що сталося, і запропонував їм залишити Росію за мій рахунок й оселитися в Лондоні за мої кошти. Це були дуже важкі розмови. Їм усім було ледве за сорок, усі на вершині кар’єри, деякі не розмовляли англійською... І я пропонував їм кинути все: професію, друзів, своє життя — і негайно тікати. Шестеро із семи погодилися.</p><p>— І всі приїхали сюди?</p><p>— Усі тепер тут живуть. Відмовився один Сергій Магнітський. Йому тоді було тридцять шість років, тобто він представник іншого покоління. Він сказав: «Зараз не тридцять сьомий рік. Я нічого поганого не зробив, я знаю закон, ніяких підстав для мого арешту не існує». І ще він сказав приголомшливу річ: «Ця історія вже не про Hermitage, це історія про Росію. Ці люди пограбували мою країну, і я із цим миритися не можу». Ми кілька разів намагалися його умовити виїхати. У жовтні 2008 року Сергій надав покази, пов’язані з діяльністю Кузнєцова. 24 листопада троє прямих підлеглих Кузнєцова прийшли до нього додому о восьмій ранку і на очах у його дружини й двох маленьких дітей перевернули квартиру догори дном, а Сергія повели на Петрівку, 38, де його взяли під варту. Потім на нього почали тиснути, щоб він відмовився від своїх показів і підписав визнання в тому, що сам викрав двісті тридцять мільйонів.</p><p>— Звідки вам це відомо? Ви були на зв’язку?</p><p>— Зв’язку ніякого не було, але нам відомо про все, що сталося із Сергієм, у дрібних подробицях, бо весь час, поки він був в ув’язненні, Сергій писав скарги — у зв’язку з кожним порушенням закону. За 358 днів він написав 450 скарг. У нас вони всі є. Це сучасний «Архіпелаг ГУЛАГ». Ми знаємо, хто що робив кожного дня. Як його помістили в камеру, де було вісім в’язнів і чотири ліжка. Як його помістили в камеру без опалення й без шибки, у Москві, у грудні. Як його помістили в камеру без унітаза, а просто з «очком» у підлозі, з якого відходи виходили наверх і заливали підлогу. Як йому відмовили в чистій питній воді. Як йому цілодобово не давали їжі. Як він схуд на двадцять кілограмів, у нього з’явилися сильні болі в животі і йому поставили діагноз «панкреатит і камені в жовчному міхурі». Як йому пообіцяли операцію в Матроській Тиші, а за тиждень до операції знову запропонували підписати лжевизнання. Він відмовився, і його перевезли до Бутирки. Як у Бутирці він зробив двадцять звернень за медичною допомогою й не отримав її. 16 листопада він був уже в критичному стані, і його нарешті перевезли назад до Матроської Тішини, в лікарню, але там замість лікування на нього надягли гамівну сорочку, прикували до ліжка, помістили в одиночну камеру й залишили там на одну годину тринадцять хвилин, доки він не помер у свої тридцять сім років.</p><p>— Звідки ви знаєте про гамівну сорочку?</p><p>— Московська громадська спостережна комісія, від якої ніхто ніколи нічого не чекав, провела розслідування обставин його смерті й опублікувала приголомшливий звіт. При тому, що всі, з ким вони розмовляли, плуталися у свідченнях, вони зуміли скласти дуже докладну хронологію й намалювати зовсім моторошну картину. Отже. Про смерть Сергія Магнітського я довідався вранці 17 листопада. Одна річ — втратити людину, інша — втратити молоду людину, це набагато важче. Але втратити молоду людину, яку катували рік лише заради того, щоб прикрити чужі злочини, — я не можу передати, як це. І я можу сказати за себе й за всіх тих, хто знав Сергія й намагався йому допомогти, врятувати його: його вбивці нажили собі ворогів навіки. Ніхто з нас не залишить цієї справи, доки вбивць Сергія не покарано, доки ми не доможемося справедливості.</p><p>— Як ви плануєте її домогтися?</p><p>— Смерть Сергія — це дуже важливий сигнал для всіх. Він не був правозахисником, він не займався політикою, він не мав жодного стосунку до Чечні. Він був податковим юристом, який просто працював не на того клієнта і просто повівся як відповідальний громадянин, коли виявив жахливий злочин, скоєний проти його країни. І внаслідок цього досить забезпечена людина опиняється в моторошному підземеллі, де її катують до смерті. І це може статися з кожним, це зрозуміло навіть цілком товстошкірому, найбільш цинічному спостерігачеві. І перед президентом Росії постало важливе питання: хто він тепер — «смотрящий» за «бєспрєдєлом» чи гарант порядку, який усе ж таки спробує щось зробити й ризикне переслідувати тих, хто стоїть на чолі злочинної піраміди у країні?</p><p>— А вони хто такі?</p><p>— Ті, хто викрав двісті тридцять мільйонів доларів і ще багато чого.</p><p>— Але хто вони?</p><p>— Міністри в уряді.</p><p>— Ви знаєте їх поіменно?</p><p>— Так. Але називати їх привселюдно я поки не готовий, ми все ще збираємо докази. Отже, Медведєв оголосив про розслідування. Відповідно до дослідження Центру Левади, двадцять дев’ять відсотків росіян чули про справу Магнітського. Це тепер велике ім’я і знакова справа. І за тиждень після того, як президент оголошує про початок розслідування, Міністерство внутрішніх справ організовує прес-конференцію — велика рідкість — і заявляє, що їм дуже шкода, що таке сталося, людина померла в ув’язненні, але вони не знали, що він хворий. І це за наявності двадцяти офіційних прохань про медичну допомогу. На деяких із них було отримано офіційні ж відмови. Далі вони оголосили його винним, хоч ніякого суду не було. Типу: шкода, що цей злочинець помер, але буває. Так, треба ще сказати, що сім’я Магнітського просила про незалежну патологоанатомічну експертизу, прокуратура відмовила, заявивши, що в морзі зламалися холодильники й тіло довелося терміново поховати. Але через приблизно два місяці після його смерті стали відомі перші подробиці висновку патологоанатома, в якому йшлося, що Сергій помер від «зупинки серця». А це цілком суперечить тому, що сказав лікар через три години після смерті: він сказав, що Сергій помер від перитоніту. Тоді ми зрозуміли, що все йде до того, що в результаті розслідування скажуть, що, на жаль, хлопець помер від зупинки серця — дуже прикро, але таке буває. Стало ясно, що справедливості треба домагатися за межами Росії. Я став їздити по різних країнах, зустрічатися з політиками й офіційними особами. Зокрема, мені вдалося привернути увагу американського сенатора від штату Меріленд Бенджаміна Кардена — йому я розповідав про Сергія ще до його смерті. А після його смерті ми з сенатором сіли й придумали план дій, щоб домогтися справедливості. Що ми знаємо про винних — що вони викрали гроші. А гроші ніхто не любить зберігати в Росії, навіть злочинці. Тому наша перша ідея: заборонити їм отримувати візу в Америку. Ми надали документи на різних чиновників: на людину, яка відмовляла Сергію в медичній допомозі, на суддів, які за п’ять хвилин винесли рішення за підробленими документами, на Кузнєцова з його ордерами. Список складався із шістдесяти чоловік, але ми до нього постійно додаємо нових людей по мірі отримання доказів. Ми віддали список держсекретареві, але відповіді не було. Потім я давав покази в Конгресі, у підкомітеті з прав людини. І тоді голова цього комітету, Джим Макговерн із Массачусетса сказав: не будемо чекати держдепартамент, а запропонуємо законопроект. Так і називається: «Справедливість для Сергія Магнітського», і в ньому прописано не лише заборону на візи, а й арешт будь-яких рахунків цих людей в американських банках. Далі приєдналися європейці, Європейський парламент ухвалив резолюцію, що закликає країни Євросоюзу запровадити такі самі санкції. І російський парламент, якого ніколи не турбувало розкрадання 230 мільйонів доларів, ніколи не турбувала смерть Сергія Магнітського внаслідок катувань, стривожився, коли запахло візовою забороною та арештом рахунків чиновників. Скликали екстрену сесію й вирішили накласти санкції на європейських парламентаріїв, які проголосували за візову заборону. І вирішили відрядити делегацію до Страсбурга, аби спробувати зупинити законопроект. Із цього нічого не вийшло. Європейці проголосували «за», і я думаю, що цього року США, Канада та європейські країни остаточно заборонять в’їзд убивцям Магнітського й арештують їхні рахунки.</p><p>— Наскільки високо заходить ваш список?</p><p>— До заступника генерального прокурора, заступника міністра внутрішніх справ та Віктора Вороніна.</p><p>— Це досить високо?</p><p>— Наша кампанія успішна саме тому, що ми надаємо конкретні докази на конкретних людей. Я не впевнений, що ми доможемося справедливості щодо всіх винних, але переконаний, що ми доможемося справедливості стосовно всіх, проти кого маємо докази.</p><p>— Яка загальна картина у вас тепер склалася, як ви взагалі все це собі пояснюєте?</p><p>— Я зрозумів ось що. У Росії немає держави. Це територія, окупована жменькою злочинців. У Росії живуть 141 мільйон нормальних, роботящих, щедрих, розумних, порядних людей. І мільйон злочинців, які все руйнують. А держави ніякої немає.</p><p>— Навряд чи така ситуація відповідає інтересам Путіна чи Медведєва.</p><p>— Тут можливі лише дві відповіді: або вони в пайці, або не можуть нічого вдіяти.</p><p>— А ви як думаєте?</p><p>— Не знаю. В обох випадках Росія проклята.</p><p>— Скільки часу ви зараз витрачаєте на політичну по суті діяльність? Ви ж ще й управляєте бізнесом.</p><p>— Я успішний бізнесмен та вмію поєднувати різні справи. Іноді весь тиждень на це йде, іноді цілий тиждень минає без цього. Але домогтися справедливості — це найголовніша мета, яку я ставив собі в житті.</p><p>— Коли ви задовольнитеся?</p><p>— Коли ті, хто вбив Сергія Магнітського, сидітимуть у в’язниці. Доти ми не зупинимося.</p><p>— Є надія, що ви цього дочекаєтеся?</p><p>— Дивіться, Росію ніхто не контролює. Ані погані, ані хороші. Тож і поганим там дуже страшно. Все може статися.</p><p>— Ви робите серію роликів під назвою «Каста недоторканних», у яких розповідаєте про те, як живуть ті, кого ви вважаєте причетними до смерті Магнітського. Як ви збираєте інформацію?</p><p>— Першим вийшов фільм про Артема Кузнєцова. Цей фільм ми розмістили на сайті russian-untouchables.com. Там же була створена свого роду бібліотека документів для тих, хто цікавиться нашою історією. У ній є такі розділи: «Стань громадським слідчим» і «Поділися інформацією про цих людей». І люди стали не лише надсилати інформацію, а й телефонувати нам, причому в середньому по одному — по двоє на тиждень, і кажуть: «Я знаю цю людину» або «У мене є інформація про цей банк». Так ми поступово отримуємо величезний масив інформації.</p><p>— Як ви її перевіряєте?</p><p>— Багато, що нам надсилають, не відповідає дійсності, щось перебільшене або зовсім не має стосунку до справи. Та коли є що перевіряти, робота значно спрощується.</p><p>— Скільки людей у вас тут цим займаються?</p><p>— Якщо скласти все разом, то в кампанії задіяно десь сто осіб: юристи, лобісти, відповідальні за зв’язки з громадськістю. Люди працюють безкоштовно.</p><p>— Як ви тепер ставитеся до того, що стільки років підтримували Путіна?</p><p>— Мене нудить від цього. Очевидно, я абсолютно не мав рації. Я надто багато значення надавав тим його діям, які йшли нам на користь, дивився на них крізь призму власного інтересу. Тепер я побував по інший бік барикад і шкодую за тим, що сказав хоч одне слово підтримки.</p><p>— Ви робите щось, аби переконати людей не інвестувати тепер у Росію?</p><p>— Звісно. У Давосі виступав Шувалов, розповідав про інновації, модернізацію та про чудовий стабільний інвестиційний клімат, йому ставили підлесливі питання різні голови західних компаній, а наприкінці встав я і перед телекамерами й аудиторією зі ста п’ятдесяти осіб розповів історію Сергія Магнітського. Після виступу багато хто підійшов до мене і сказав: «Господи, не можна інвестувати в таку країну».</p><p>— Як ви думаєте, в Росії все ще можна заробити?</p><p>— Можна, якщо ти готовий ризикувати втратою не лише грошей, а й життя. Для більшості бізнесменів це неприйнятні ризики.</p><p>— Але якщо самому при цьому залишатися за межами країни...</p><p>— Ну, дивіться, я оголошений у розшук. Добре, що я британський громадянин і живу за межами Росії вже п’ять років. Але вбивці Магнітського обвинувачують мене в тому ж злочині, за обвинуваченням у якому катували його. З тими, хто зв’язується з Росією, може статися що завгодно, хоч би де вони були.</p><p>— Те, що ви оголошені в розшук, вас турбує?</p><p>— Ні, жоден суд у світі не ухвалить рішення щодо видачі мене Росії за таких обставин. Але ж ми зібрали величезну кількість доказів. А яка доля людей, які з тієї чи іншої причини не можуть цього зробити? Адже їх теж можна оголосити в розшук.</p><p>— Вам буває страшно?</p><p>— Мені часто погрожують. По SMS, електронною, голосовою поштою.</p><p>— Ви сказали, що зустрічалися з Медведєвим 2005 року і раніше. Яке він справив на вас враження?</p><p>— У нього був гарний годинник. Щось дуже дороге швейцарське, золоте. Я ще тоді подумав: цікавий годинник для державного службовця.</p><p>— Ну, а крім годинника?</p><p>— Гарний костюм. Гарні манери.</p><p>— Коли він став президентом, ви покладали на нього надії?</p><p>— Мені подобалися слова. Те, що він говорив про правовий нігілізм. Якби я жив на Марсі й почув ці слова з Росії, то подумав би: «Симпатична країна».</p><p>— Чи ви колись повернетеся до Росії?</p><p>— Знаєте, Нельсон Мандела вважався злочинцем і терористом, а потім став президентом країни. Мене вважають чи не найбільш небажаним іноземцем у Росії, але, думаю, колись я стану одним із найбільш бажаних.</p><div><br /></div>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-27781436859750106462020-09-13T08:38:00.006+03:002020-09-13T11:26:04.917+03:00Родина Лукашевичів<p><i>Спогади Ірини (Орисі) Лукашевич Лащевської. Її старших братів було обвинувачено у вбивстві Ярослава Галана і страчено. Батька засуджено до 25 років ув'язнення, родину вивезено в Хабаровський край.</i></p><p><i>За публікацією в Альманаху УНС на 1996 рік.</i></p><p><br /></p><p>Орися ЛАЩЕВСЬКА </p><p>ПРОБАЧ, МАТУСЕНЬКО, ПРОБАЧ... </p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgSINPCRS8qwXzY1Aa0RxFSGeEwDKxukym4OOoZS9x69VubN_vbTXaCQUiEKZsD75mglKsbQjMfYha53l94VJW_s70UbRu3O-NGbl8hyEhm_G1hGmxQMb7gzdIIxBVE60B_7PQEd4ahj9k/s686/S00913-072311%25281%2529.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img alt="Лукашевичі, які вижили. В центрі сидить о. Денис Лукашевич. Фото з публікації на сайті https://vikna.if.ua/" border="0" data-original-height="480" data-original-width="686" height="224" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgSINPCRS8qwXzY1Aa0RxFSGeEwDKxukym4OOoZS9x69VubN_vbTXaCQUiEKZsD75mglKsbQjMfYha53l94VJW_s70UbRu3O-NGbl8hyEhm_G1hGmxQMb7gzdIIxBVE60B_7PQEd4ahj9k/w320-h224/S00913-072311%25281%2529.jpg" width="320" /></a></div><div style="text-align: center;"><span style="font-size: x-small;"><i>Лукашевичі, які вижили. В центрі сидить о. Денис Лукашевич. Фото з публікації на сайті https://vikna.if.ua/</i></span></div><p><br /></p><p>Був 1949 рік. Наша сім'я проживала в селі Сороки-Львівські Пустомитівського району Львівської области. Батько о. Денис Лукашевич в цьому селі був парохом, і наша родина жила біля церкви в парохіяльному будинку. Нас було восьмеро дітей. Старші брати вчились у Львові. Олександер (1928 року народження) навчався у медичному інституті, Мирон (1929 р.н.) — у сільськогосподарському інституті в Дублянах під Львовом, Ілярій (1931 р.н.) — в лісотехнічному інституті. Брати були дуже працьовиті, здібні і вчилися на відмінно. Сестра Дарця (1932 року народження) вчилася в педагогічному "училищі" у Львові, а Віра (1934 р.н.) і Ліда (1938 р.н.) у сільській школі. Мій брат Зенко ще був малий, мав шість років. Я, Орися, була наймолодшою в сім'ї і в той час мені сповнилося чотири роки. </p><p>Всі діти жили згідно. Старші завжди допомагали молодшим і ними опікувалися. Брати і сестри крім того що вчилися, завжди у всьому допомагали батькам на городі, в саду і в хаті. Наша Мама, Софія з Григорцевих, була дуже добра, працьовита жінка. З ранього ранку до пізнього вечора Мама працювала. Була все лагідна, зрівноважена і ні на що ніколи не нарікала. Мама була ніжна і добра, на нас дітей ніколи не кричала, не била. Татко, який виріс у багатодітній сім'ї, був дуже відданий праці і акуратний у всьому. Він у вільний від церковних обов'язків час садив і доглядав сад, заложив пасіку. Тато любив грати на скрипці. Часто вечорами вся родина збиралася, і ми із задоволенням слухали музику. Тато був добрим, проте строгим і вимогливим до дітей. В хаті панувала атмосфера спокою, доброти і любови. Нам, дітям, Тато наказував щодня робити добро. Він цікавився народною медициною і знаходив час допомагати іншим людям. В нас удома завжди було багато людей: приїжджали брати і сестри на вакації, їх товариші, родина Мами, родина Батька, а також і чужі люди. Усіх гостинно приймали і чим могли допомагали. </p><p>Мені вдома було дуже добре. Старші діти мене дуже любили і радо забавляли. Я дуже любила бавитись у саду, збирати квіти, часто ласувала медом із вощиною.</p><p>Ось так і жили в праці, мирі і добрі.</p><p>Аж прийшла осінь 1949 року. Страшна, жахлива вістка потрясла нашу родину. Прибігла пішки зі Львова Дарця і сказала, що всіх трьох братів заарештовано. Чорна хмара оповила нашу хату. </p><p>Я пам'ятаю себе з того страшного вечора, коли до нас прийшли чужі люди у військовій формі і робили обшук в хаті. Всі плакали, а найбільше плакала наша Мама. Коли Татка забрали з хати, я сильно заплакала і запитала, коли прийде Татко? Він відповів мені, що прийде завтра. Ох, як довго те завтра тягнулося, — цілих 25 років... </p><p>На третю ніч мене розбудив сильний стукіт у вікно й у двері. Перед вікном стояла машина "чорний ворон". Ввійшли якісь військові, четверо чи п'ятеро їх було. Сказали Мамі металевим голосом: "Собірайся, поєдєм в Сибірь". Ці люди чогось нишпорили по кімнатах. Ще пам'ятаю, як на мене одягали суконки моїх старших сестер. Це була жахлива ніч, що залишилася в моїй пам'яті на все життя! </p><p>Був кінець жовтня 1949 року. Нас шестеро разом із Мамою повезли у Львів на пересильний пункт у Полтевно (Пересильна тюрма №10 по тодішній вул. Полтвяній, тепер пр. Чорновола, в частині території зараз діє музей «Територія терору», іншу частину займає приватний медичний заклад — @triphilon). Ми жили в камері, де стояли триярусні ліжка. Спали на третьому ярусі. Жінок, хлопчиків і дівчаток було багато і дуже було тісно. А перед дверима стояла "параша". Як виникала потреба, то я встилалася, плакала, і Мама мусіла мене заслоняти. Один раз в день нас виводили на тюремне подвір'я як арештантів. Годували нас погано. Кожен день була груба перлова каша — пинцак. Пам'ятаю, що я дуже плакала, коли ненароком хтось пролив мені кашу на руку. Стався сильний опік, дуже мене боліло, я плакала, і сестри по черзі носили мене по камері. Пам'ятаю Маму свою, вона була дуже засмучена і часто плакала. </p><p>Ми були чотири місяці в цих жахливих умовах на пересильному пункті у Львові. Потім нас повезли на Далекий Схід. Подали товарні вагони, і ми, люди, їхали в цих брудних чорних телячих вагонах. Вагони були без вікон. Спали ми на полицях, здається, що було їх три поверхи. Я ранками віддирала своє примерзле волосся і ковдру від дерев'яної стіни вагону. Я була сильно перелякана і ні на крок не відступала від Мами. </p><p>Ми їхали вже більше місяця. По дорозі відчіпляли деякі вагони. Я чула, як люди вимовляли слово "тиф". Привезли нас у Хабаровський Край, місто Бикін. Поселили на краю міста в довгих бараках. Там жили колись засуджені. Наша родина, Мама і нас п'ятеро дітей, жили в маленькій кімнаті, що колись служила "сушилкою". </p><p>Старших сестер, Дарцю і Вірцю, що мали відповідно 18 і 16 років, примусили тяжко працювати. Вони спочатку працювали в тайзі на лісозаготівлі, а пізніше — в кар'єрі. Сестра Віра в 1953 році в листі до Татка пише: "Нині я вдома, бо звихнула руку. Ми з дівчатами вночі їхали вантажити вагон, машина мало не перевернулася, і я звихнула руку". Пам'ятаю, що в сестер довго були криваві мозолі на долонях. Вони гріли їх над вогнем, щоб не тріскали. </p><p>Старша сестра Дарця розповідала, як вони із дівчатами були в тайзі і пішли рвати дикий виноград. Раптом бачать, що з другого боку величезна лапа бурого ведмедя зриває гроно. Бідні дівчата так швидко втікали, що розгубили весь виноград. </p><p>Коли прийшла сувора зима, то нам було дуже тяжко. Кімната не була придатна для зими. Не було чим палити. Морози сягали 50 градусів. Мама з дванадцятилітньою Лідою ходила за два кілометри по тріски на "пилораму". Сестра Ліда відтоді має горб, трохи скривлений хребет. Це все від дров, що носила малою під гору до хати, де ми проживали.</p><p>Мамі давали сусідки росіянки якісь старі речі. Пам'ятаю, що я ходила в старих валянках, але завжди змерзала в них, бо вони були латані-перелатані. Маю дотепер знак — відморожені два мізинцеві пальці. Я мала сильний психологічний стрес і всього боялася. Боялася темноти. Ввечорі виходила на вулицю зі свічкою. В хаті сама боялася залишатися, хоч і було електричне світло. Мені бачилися якісь привиди, вчувалися чужі голоси. Уві сні я часто кричала. Тим більше боялася, коли у будинку, де жили росіяни, влаштовувалися веселі вечори, — так звані п'янки. Спочатку танцювали на подвір'ї, а закінчувалися такі веселощі переважно бійкою. Жінки сварилися між собою, тягали одна одну за волосся, чоловіки падали додолу п'яні. </p><p>Я гралася з дітьми на подвір'ї. Вражав мене їхній низький культурний рівень: грубість, штовханина, відсутність поваги до старших, грубі слова, пересипані матом. </p><p>Однак Мама наша прищеплювала нам любов до прекрасного, доброго і милосердя. Часто вечорами ми всі збиралися і читали вголос художні книги. Пізніше ділилися враженнями, жаліли знедолених. Часом дитячу літературу на українській мові присилала Мамина сестра, тета Донця. Ми, діти, дуже тішилися тими посилками. Матеріяльно нам жилося дуже тяжко. Ми брали в сусідки один літр молока щодня на шість осіб. Пам'ятаю, що один раз я несла молоко і чомусь впала, розлила все молоко. Як я плакала, що всі через мене будуть пити небілений чай. Часто я говорила Мамі: "А чому сестри старші беруть на роботу хліб з маргариною, а ми з братом пісний їмо?" Мама на те відповідала, що сестри дуже тяжко працюють у кар'єрі-каменоломні. Цукерки ми їли тоді, коли хтось до нас приходив у гості. Переважно це були молоді люди, що приходили до сестер. Наші знайомі, вивезені, мали козу і дали нам маленьке козенятко. Ми дуже тішилися ним. Брат Зенко і я виводили його на подвір'я. Воно там бігало. Але козенятко ще не вміло пастися, а ми не мали чим його годувати, і воно здохло. Ми гірко плакали із братом за ним. </p><p>Мама багато працювала, прала вдома халати і рушники із магазину. Я часто відносила вже попрасовані речі. Мама також прибирала в конторі ДЕУ (дорожно-експлуатаційний участок). Потім прийшов препоганий начальник Гончаров. Він дуже погано відносився до нас, спецпоселенців. І він Маму розрахував, тобто звільнив. Мама змушена була шукати іншої роботи. Згодом вона пішла працювати сторожем на великий дорожний міст. Чергувала, в холоді, вночі, сиділа під мостом, бо не було навіть звичайної будки. Я ранком плакала, що нема кому мені заплести коси, бо Мама все ще була на роботі. Мама розповідала, що один чоловік спеціяльно вкрав колесо, а вона не бачила. І через це Маму звільнили з цієї роботи. Вона довго плакала і журилася. Пізніше, в 1953 році, до Татка в тюрму, що знаходилася в Інті, Мама писала: "Хотілося б багато написати, та, як подумаю, що може знову Ти цього листа не дістанеш, то жаль стисне серце, що ми в такому положенні. Треба закусити уста, сховати свої почуття далеко в серці і жити серед тих обставин, серед яких ми знаходимося". </p><p>Пам'ятаю, як ми з Мамою ходили на заробітки до однієї жінки Полі. Вона жила від нас на віддалі двох кілометрів. Мала свою хату, город, сад. Я любила туди ходити, тому що там можна було поласувати чорними порічками, попити молока, вдосталь наїстися. Мама полола город, робила цілий день все, що треба було. Одного разу я почула, як Маму запитала ця господиня: "Чи будете їсти, чи давати з собою". Мама відповіла, що візьме дітям їсти, і пішла голодна. В листі до Татка в Інту Мама пише: "Не гризися нами, ми вже звикли, що то так нам мається, і часто не маємо грошей, але все якось Боже Привидіння керує і ми не голодні". А сестра Віра з Дарцею працювали тажко і майже нічого не заробляли. Сестра писала до Татка в 1954 році: "Ми працюємо з Вірою на одній роботі, копаємо рови попри дорогу".</p><p>До сестри Віри приходив хлопець Микола з Волині, що служив в армії в Бикіні. З ним часом приходив його товариш Йосип. В 1985 році в Коломиї я його зустріла і запитала про те, як нам жилося в Бикіні. Він відповідав, що і сам не знає, як нам вдалося вижити. Я аж тепер розумію, яку тяжку ношу мала Найдорожча Мама. Я ніколи не пам'ятаю її веселою, а завжди з глибоким сумом в очах. </p><p>По двох роках перебування на спецпоселені ми дістали першого листа від Татка. А нам адресу Татка дістала тета Лізя зі Львова. Ця адреса, написана Татковою рукою, вирізана з конверти і вкладена в лист. Ми всі дуже зраділи. Мама не могла натішитися і довго плакала. </p><p>В 1953 році сестра Віра збирається виходити заміж за Миколу. Мама шле Таткові в табір телеграму: "г. Инта Коми АССР п/я 388711 Лукашевичу Денису Модестовичу Третього октября Вера вьіходит замуж, прошу благословить — София — ".</p><p>Коли одержали від Татка благословення, тоді Мама дозволила Вірі і Миколі взяти шлюб. Шлюб давав греко-католицький священик. Це був отець Ревть, що працював в ДЕУ бухгалтером. Він багато допомагав нам, підтримував на дусі. Мама кожний день ходила до нього на Службу Божу і мене часто брала з собою. Мама зробила молодим весільний вечір. Шваґер Микола допомагав нам як міг. Вставив шибу у вікні, яка була латана із 50 кусочків. Ділився він з нами і харчовими продуктами, що діставав із військової частини. </p><p>Після смерти Сталіна виходять укази ЦК про звільнення малолітніх дітей зі спецпоселення. Отже, ми, малі, і сестра Віра одержуємо звільнення. Микола їде у відпустку до батьків і бере Ліду, щоб відвезти до Бабці. Ліда залишається в Коломиї. З тяжкою бідою Бабці вдається приписати Ліду в себе. Пішла Ліда у восьму клясу в російську школу. Невдовзі викликає Ліду до себе в кабінет директор школи і говорить їй: "Ви — бандєровка, как ви здєсь оказалісь? Может бить ви удралі со спецпосєлєнія?" Бабця мусіла йти і пояснювати все, щоб Ліду не виключили зі школи. </p><p>В 1954 році сестра Віра виїжджає з Бикіна на Волинь до Миколиних батьків, бо шваґер мусить ще дослужувати згідно з договором. Мама переживає за щасливу дорогу. Тато не міг часто писати до нас. На листи був ліміт і цензура багато затушовувала із написаного. Проте в Таткових листах було дуже багато мудрих порад по підтриманню здоров'я і вихованню дітей, а Мамі поради для ведення господарства. Татко навіть надсилав гроші зі свого бідного заробітку. 4 листопада Мама пише в табір до Тата: "Вчора одержали ми гроші від Тебе. Щиро дякуємо за них. Коли б Ти знав, як вчасно вони прийшли. Не було вже на хліб, а тут переказ від Тебе. Я лише підняла очі до неба та подумала, що великі Діла Твої, Господи. Ти, Господи, все знаєш, коли нам не достає. — Може Ти, посилаючи ці гроші, сам відмовляєш собі. Це мені було б дуже прикро". </p><p>Мама часто на самоті плакала. Я найбільше була біля неї і все бачила. Від трьох братів моїх вістей не було ніяких. Мама дістає серцеві атаки. Я знову дуже налякалася. Зажурена Мамця писала до Тата в Інту майже в кожнім листі про братів наших: "Найгірше, що не можу ніяк добитися вістки від них. Не знаю, чи живуть, гризе мене то дуже. Як роздумаю над нашими дітьми, аж голова болить, аж страшно, що так марнуються". Писали ми часто прохання про невинність і помилування Тата і братів. Я часто писала ці прохання своєю дитячою рукою. Але з Москви завжди приходила одна відповідь: "Ваша просьба не удовлєтворєна". — Мама засумнівалася, чи вони хоч читають ці прохання. Нарешті прийшло повідомлення зі Львова, щоб Мама приїхала в Хабаровськ. Боячись за Мамине здоров'я, в Хабаровськ поїхала сестра Дарця. В НКВД-КҐБ сестрі сказали правду, що братів розстріляли по статті 58-ій у березні 1951 року. Мамі Дарця сказала, що братів заслали в далекі табори без права переписќи. І така тоді була кара. То Мама і повірила. Бідна, вона довго плакала. В листі до Тата в табір в Інту Мама пише: "Одні ліки маю на мою зболілу душу, це тоді, як заплачу, зараз заспокоюся і стає легше. Прошу лишень Господа, щоб допоміг нам ще всім зійтися, поговорити, а тоді вже можна вмерти".</p><div class="separator" style="clear: both; text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg-w8aS2M97eGvIBkQDfb3yo9hZt1eK83LOIZOtf54JMrouCCAy5w525nVdvyHRBUXSRTbHp3Hjr732lMrEQFYBWWYla7-nmhDcy2y6NDqCDFoHYgIHiBrafnuLz2-VZun3xV-xvj45Ltc/s712/S00912-174912%25281%2529.jpg" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="646" data-original-width="712" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg-w8aS2M97eGvIBkQDfb3yo9hZt1eK83LOIZOtf54JMrouCCAy5w525nVdvyHRBUXSRTbHp3Hjr732lMrEQFYBWWYla7-nmhDcy2y6NDqCDFoHYgIHiBrafnuLz2-VZun3xV-xvj45Ltc/s320/S00912-174912%25281%2529.jpg" width="320" /></a></div><span style="font-size: x-small;"><div style="text-align: center;"><i>Посмертна згадка, опублікована в газеті «Свобода» за 1956 рік, №244, у США. Публікацію подав о. Йосиф Лукашевич, брат о. Дениса (Діонізія) Лукашевича</i></div></span><p><br /></p><p>Пам'ятаю, як приходили до Мами сусідки, такі ж вивезені, як і ми. Вони згадували про рідну Україну, розповідали про свої розбиті родини, залишені домівки, господарства, про ті поневіряння і приниження, що кожен зазнав. Жінки весь час плакали. В 1954 році Мама пише до Тата в Інту: "Жаль стисне серце, як подумаю, що де то мої бідні хлопці десь далеко у світі на тяжкій роботі, і навіть нема де голови прихилити. Не можу Тобі то описати, що жаль мені, як то згадаю. Пощо? Защо? Усе треба нести дальше і дальше той біль. Чи донесу його? Чи впаду під його тягарем? А може тут доведеться навіки залишитися і не побачити вас, мої кохані. Але я чекаю, може Господь милосердний зглянеться і поверне мені вас усіх". </p><p>У нас була дуже гарна сусідка українка. її звали Настя Маслюк. Вона приїхала із двома синами разом із нами. Ми часто приходили до них у гості. Вони нас частували. Ми з братом там їли хліб з маслом, якого ми давно не бачили. У цієї сусідки ми всі разом співали українські пісні, разом святкували наші свята. За якийсь час пані Настя захворіла. її поклали в лікарню і раптом вона померла. Всі говорили, що медсестра "переплутала уколи" або дала завелику дозу. То був несподіваний і важкий удар для її синів. Молодшому було одинадцять років. Мама наша те дуже глибоко прийняла до серця і важко пережила цей похорон. </p><p>Мама сама нам шила і одяг. Мені завжди перешивала з речей старших дітей. Я цим була незадоволена. Щоб якось прогодуватися, шила Мама і чужим людям. Було в ті роки 1951-1954 важко дістати і муку. Мама займала чергу за мукою під магазином з вечора. Ми бігали, тримали чергу, а вночі Мама сама пильнувала. І коли одного разу вдень продавали муку, то одна росіянка грубо сказала Мама: "Ти нє стояла в очєрєді. Я тєбя не відєла, бандєровка". Я все це чула. Мама гірко плакала за несправедливе оскарження. Мені було гірко і жаль Мами. В 1953 році перед Великодніми Святами Мама пише в табір до Татка: "Як подумаю про Вас всіх, то мені здається, що нам найліпше, бо маємо маленькі святочні лакімки: пасочки, яєчко і маленька шиночка та ковбаска, які прислали нам Мамця, Стефа та Донця". Пам'ятаю, що цукерки, не чоколядні, а прості подушечки, ми 0ли тоді, коли хтось до нас приходив у гості. </p><p>В 1952 році я пішла у першу клясу і в 1953 році написала Таткові в табір перший свій лист. Він зберігається в мене і досі. Сестра Дарця пише до Тата за мене: "Орися вчиться добре, багато знає російських і українських віршиків і гарно деклямує". Брат Зенко теж добре вчився. І любив ловити рибу. Сестра Дарця пише до Тата: "А Зеньо любить ловити рибу. Два дні плакав, щоб Мама дала грошей на блесну блискучу". </p><p>Щоб вижити, Мама мусіла багато і важко працювати. В 1953 році Мама пише в листі до Тата: "Поле ми маємо досить далеко. Одно 15 сотих за чотири кілометри від хати, друге — 15 сотих за 11 кілометрів. Тому ми все з Лідусею посапали і підгорнули". Мама вже не писала Татові, що треба було самим ті городи зробити з лісу, повикорчовувати пні і тому подібне. Пам'ятаю, що ми мали ще город близько біля хати. Там Мама садила всяку ярину. І ось одного разу влітку почалася сильна злива. Дощ лив, як із відра, цілих два дні. І ми, діти, бігали після дощу по калюжах і бачили, як пливли наші городи із землею в долину. Ми жили на горбочку, а на схилах горба не було вже наших плодів. Мама знову була зажурена, і Тато в листі, як міг, розраджував Маму... </p><p>В 1956 році Тато пише дуже оптимістичний лист, що може ми зможемо приїхати до Татка в Інту, і Мама візьме арештанта на поруки. І от Татко почав готуватися і просити начальство, щоб сім'я змогла приїхати в Інту і взяти його на поруки. В цьому ж році Тато пише до Мами в Бикін: "Як приїде начальник Вісаріонов, то підеш до нього із заявою, де будеш просити, щоб мене вивели за зону на поселення, щоб я міг з вами жити, а рахувався за табором". І Мама почала готуватися в дорогу. Найгірше, що не було грошей на поїзд. Мама продавала все, що нам не потрібно було в дорогу. Тато писав, що продав свої чоботи за 110 крб. і 100 вислав нам.</p><p>І ось у кінці червня ми четверо: я, Дарця, Зенко і Мама, їдемо з Хабаровського краю в Европу. їдемо вже пасажирським потягом. Взяли із собою гербарій тих дивних квітів і рослин Далекого Сходу. Тут були "Зозулині черевички", "Жовта саранќа", конвалія дика і півонія, що зовсім без запаху. їхали ми 10 діб. Хотілося нам з братом вже побігати по траві. </p><p>Нарешті ми приїхали в Інту, Комі АССР. Приїхали ми вночі о 3-ій годині, а надворі білий день. Я дивувалася, як це люди не переплутають день із ніччю. Я дуже зраділа, що не буде ночей, тому що боялася темноти. Зустріла нас на двірці-вокзалі українська родина Кривоносів, майбутні наші свати. Не забудемо смак того першого борщу, що ми їли з дороги, що його приготувала пані Кривоносова. </p><p>Незабутнє враження залишив у мене той день, коли ми всі з хвилюванням підходили до колючих дротів табору, до прохідної, де перебував наш Татко. Батька я знала лишень по знімках. І от він вийшов до нас у чорному бавовняному робочому костюмі. Ми всі довго плакали, бож не бачились сім років. Пізніше, в 1963 році, Тато писав до Дарці: "Коли я перший раз побачив у 1956 році Маму, мені стиснулося серце, бо це вже була змучена життям жінка. І я відчув, що велике горе зламало життєву енергію нашої Мамці, що нашої радости і щастя вже не вернути"... </p><p>Проте треба було якось влаштуватися. Нам дали кімнату сушилку, вісім квадратових метрів, у довгому бараці. Я боялася йти до тієї кімнати, бо треба було пройти довгий коридор, де не було світла. Тата скоро випустили за зону і ми всі жили разом. Нам було тісно, але добре. Ірка Кулик відпустила нам свою кімнату біля 20 квадратних метрів. Нам було там добре. </p><p>Тато взявся нас всіх лікувати і оздоровлювати. Незабаром нам дали квартиру в дерев'яному фінському будинку. Ми вже вже мали кухню і кімнату. Тато пішов працювати сторожем на 15-ту шахту. Ліда наша жила в Коломиї в Бабці. Допомагала їй одягом і продуктами тета Донця і тета Стефа. Тато пише в листі до вуйка Мундзя: "Я після катастрофи всю надію звернув на Провидіння, а воно впливало на добрих людей, і в першу чергу на Ваші благородні душі. Це воно через добрих людей заопікувалося моїми найближчими, чого ніколи забути не можу". Татко мав і мене на увазі, бо я пізніше мешкала у Маминої родини і мені багато допомагали. Ми написали Ліді листа з Інти, і вона зразу приїхала, щоб бути усім разом. Ліда влаштувалася санітаркою в лікарні. Як ми тішилися, що всі разом святкуємо Різдво. На жаль, воно було і останнє. Приходили до нас дівчата, хлопці і ми всі колядували, згадували Україну. Дуже були культурні і чемні хлопці. Горілки не пили. Я любила слухати повстанських пісень. По довгих роках суму нам так було всім радісно. Я вперше бачила Маму веселою. Нам так було добре разом, що Дарця сказала, що вона аж боїться, щоб чогось лихого не сталося. От і сталося.</p><p>Вже п'ять місяців Татко був з нами. Досить було того, що Татко в сусідстві охрестив дитину, і тому приїхав "чорний ворон", і Татка забрали. Ми з Мамою знову шукаємо комендатуру, знову розпитуємо, куди відіслали Татка. Знову колючі дроти, загальне побачення одну годину, знову табір суворого режиму. Мама почала хворіти на серце. Дістала вдома важкий приступ, і я дуже перелякалася. Ми були з братом дуже худі. Мама давала нам риб'ячий жир. Десь зрідка появлялося масло і ковбаса. Мені йшов 12-ий рік. Ми з братом покашлювали і не знали, що хворіли на туберкульозу. Зенко завжди мав катар носа і горла.</p><p>В Інті було 16 шахт. У шахтах працювало багато українців, що звільнилися з таборів. Обвали в шахтах були мало не кожен день. Сестра Ліда розповідала, яких покалічених шахтарів щодня привозили в лікарню. Ампутували і ноги, і руки. Багато шахтарів залишилося каліками. І майже кожен день вмирали молоді шахтарі українці. Мама ходила на ці похорони і після них діставала серцеві атаки. Ходили ми з Мамою до лікаря в поліклініку. Лікарі признали у Мами ваду серця і призначили лікування. Воду ми носили за півкілометра. Взимку ми з братом возили воду у виварці на санках. А літом воду носили дорослі.</p><p>Мама ніколи ні мене, ні брата не била. Не пам'ятаю навіть, щоб вона на нас кричала. Була на рідкість дуже добра, побожна і терпляча. Та журба підривала її здоров'я з кожним днем. І от на початку серпня 1956 року сталася така подія. Тато дізнався, що його переводять у табір міста Воркути. Він просить дозволу попрощатися з родиною і приходить із конвоєм додому. Саме в той час я була вдома. А Мама пішла до міста. Тато так сумно сказав мені, щоб переказати Мамі, що його переводять у Воркуту. Чекати він більше не міг. Як я потім розповіла Мамі, що приходив Тато попрощатися, то Мама плакала і дуже розхвилювалася. З того часу здоров'я нашої Мами погіршилося. Чи могло це зболіле серце перенести такий удар? Мама поривається поїхати до Тата на побачення у Воркуту. Сестри не пускають її через стан здоров'я. Мама не втрачала надії, що Тата знову випустять за зону.</p><p>Тато, як міг, морально підтримував Маму. 16 січня 1957 року Тато пише із Воркути до Мами: "Журюся найбільше Тобою, Сонечко, пам'ятай, що тепер (думаю, короткий час) Ти дітям заступаєш і мене. І мусиш ќріпко держатися. Знаєш, що я нічого злого не робив. А як совість чиста, то ми повинні розуміти, що треба різне в житті пережити. І треба вміти терпіти без сліз. Вважай, що очі всієї родини звернені на Тебе. І всі просимо Тебе і Господа Бога, щоб Ти ще довгий час з Божою поміччю була спокійна і терпелива".</p><p>Та Мама не була спокійна. Вона ходила до коменданта, питала за Тата. Мама ще надіялася на справедливість закону... В передостанньому листі до Тата у Воркуту Мама пише про своє очікування: "Думаю, таки розберуть діло, і Тебе виведуть до нас. Та чомусь так тяжко, щоб було так, як бажаємо. Я усе чекаю на Тебе, що приїдеш. Як потепліє, то уже не витримаю і сама приїду". Та доля була жорстока. Не судилося вже Мамі побачитися з Татом. Здоров'я Мами погіршувалося з кожним днем. Ми поклали її в лікарню. Лікарі дивувалися, як Мама ще з таким слабким здоров'ям могла ходити. Відколи Тата забрали у Воркуту, то Мама постійно писала прохання в Москву. В останньому листі із лікарні в серпні 1957 року Мама пише: "Дістала два листи із Москви. В одному пишуть, що висилають в (главноє управлєніє ісправітєльно-трудових колоній МВД СССР). В другому листі, — що моя заява направлена в МВС Комі АССР, а звідти буде дана відповідь. І підпис (Заст. начальника головного управління MB СССР Волков). Часами почуваюся дуже зле, головно лівий бік так болить, як би хто великий камінь поклав. Може вони розглянуть наші прохання і Тебе відпустять до нас. Так ми скоро були б здорові. Очікую Тебе і думаю, що діждуся. 14-го серпня 1957 року, 11-та година ранку". Мама до останнього дня свого життя надіялася, що невинно засудженого Татка звільнять. Та марне булоо очікування Приходили листи із холодною відповіддю: "Ваша просьба не удовлетворена". Сестра Ліда щодня приходила до Мами в палату і цікавилася її здоров'ям і настроєм. Останній день, 16-го серпня, ми з Зенком були в Мами в лікарні. Мама говорила, що їй уже краще, що може скоро піде додому. І все надіялась, що нарешті звільнять Татка. Жінки в палаті ще розпитували у Мами про те, скільки ще дітей є в сім'ї. Мама згадувала за братів і плакала. Того вечора я остання із дітей бачила Маму живою. Ми пішли додому біля 19-ої години, а о 21-ій годині почалася серцева атака. Мама була притомна на відміну від попередніх атак. Сама дихала кисневою подушкою. І о 23-ій годині, 16-го серпня, перестало битися страждуще серце нашої Найдорожчої Мами. Нас повідомили аж вранці. Ще раніше встала Ліда і розповіла свій сон, що ніби вона в білій шлюбній суконці танцює і дуже їй весело. Дарці снилося, що вона збирає ягоди голубіки. Мені ж снилося, що я їду на грузовій машині і стою біля Маминої домовини. Так все було і на похоронах. Татко, бідний, одержавши телеграму, просив табірне начальство відпустити його із конвоєм на похорон дружини. Та його ніхто і слухати не хотів. Тато страждав, плакав і писав спогади про свою Сонечку. В листі до Маминої сестри Меланії Татко пише із Воркути: "Не можу без болю згадувати мою найдорожчу Сонечку, що передчасно згоріла, як свічка, з Любові Бога і нас рідних. Понівечені квіти моїх надій. Перервалася струна мойого земного щастя, залишилася холодна тундра з понурими полярними ночами і самітні нари". Мама лежала як жива. Приходили знайомі і незнайомі люди: українці, литовці і латиші з цілої Інти. Приносили квіти, вінки. Ті три дні я пам'ятаю чітко, так ніби це було вчора, як принесли великий чорний хрест, як ми всі плакали.</p><p>То були страшні дні для нас. Ми відчули на чужині, що ми осиротіли. Для нас було велике горе, хоч я в свої 12 років ще не усвідомлювала, що значить втратити Найдорожчу Особу — Маму. Із 1963 року з табору Мордовії Татко писав до сестри Дарці в Інту: "Господь Бог забрав свою Праведну туди, де вже немає горя ні страждань. Тепер залишається нам пригадувати Мамині розмови, науки, перестороги і старатися цілим життям її наслідувати". З великим невимовним болем ми дивилися, як опускають домовину в яму з вічною мерзлотою... Прости нам, Матусю, всі наші непослухи. </p><p>В 1958 році я повернулася на рідну землю до Коломиї. Ми всі живемо в Україні, а Мама одна залишилася на далекій Півночі. З Мордовських таборів до мене в Коломию в 1962 році Тато пише: "Одна згадка нас може потішити, що там наша Мама ліпше себе почуває. Тут Мама багато натерпілася і пережила. І це була властиво мука, а не життя". Світлий образ нашої Найдорожчої Мамці завжди в нашому серці, в наших думках і діях. Ми ніколи не забудемо нашої доброї і страждальної Мамці, яка навічно залишилася в замерзлій сибірській землі. Матусю, ми не забули про Вас. Ми Вашу пам'ять увіковічнили на нашій рідній українській землі, і на пам'ятнику Тата в Коломиї написали "Вічна пам'ять Вам і братам нашим". </p><p>Опубліковано: Альманах УНС на рік 1996.</p>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-28688888666901465142019-05-20T12:59:00.000+03:002022-04-16T12:56:13.430+03:00<div class="MsoTitle">
<b><span style="text-transform: uppercase;">Охорона пам'яток церковного мистецтва<o:p></o:p></span></b></div>
<b><i>Ярослав Дашкевич, доктор історичних наук, керівник Львівського відділення Інституту
археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України</b></i>
<br />
<div class="MsoBodyTextIndent2" style="text-align: justify;">
<span style="font-family: inherit;">На початку кілька слів, які можуть виглядати
тривіальними, але їх треба усвідомити, щоб зрозуміти проблему в цілому.
Сакральне мистецтво — дуже своєрідна ділянка мистецької творчості, яка охоплює
дві сфери людського буття. 3 одного боку, дає певне естетичне задоволення
твором, з іншого ж боку — виражає релігійні почуття, надихує, навіває певний
містичний дух. Велетенську роль у творчості такого типу відіграє символіка,
християнська символіка, що базується на багатовіковій традиції, на певному
каноні, порушувати який, мабуть, не треба i не дозволяється навіть
найталановитішому митцеві. Символіка храму, символіка ікони, символіка
церковного начиння — це загальновизнані істини, пояснювати які ледве чи є
потреба.</span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-family: inherit;">Українськ</span>е сакральне мистецтво має свою специфіку.
Вона полягає (чи повинна полягати) в гармонійному поєднанні як східних, так і
західних традицій (бо на цьому і ґрунтувався український унійний процес), а, з
іншого боку, закони мистецтва діяли на українській землі набагато ліберальніше,
ніж, наприклад, на Заході чи на Північному Сході. В українське сакральне
мистецтво влилася жива i живуча течія народного мистецтва, яке декому з
рафінованих мистецтвознавців може здаватися повсякденним примітивом, що, як не
парадоксально, не позбавлений однак одухотвореного, навіть глибоко містичного
релігійного змісту.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
Ось так виглядає ареал, про який — про охорону якого
— говоритиму далі, після цих кількох вступних слів.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<br /></div>
<a name='more'></a><br />
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
Пам'яткоохоронна діяльність в Галичині, на
Закарпатті, на Буковині має давні традиції, що налічують вже майже півтора
століття (підкреслюю цей період, бо на Східній Україні пам'яткоохоронна
діяльність почалася лише в часах Української революції, в 1917<span style="text-indent: 37.7953px;">—</span>1918 pp., адже в
Російській імперії не було жодних законів про охорону історичних, культурних,
церковних пам'яток.) В межах Австрійської монархії урядова охорону пам'яток було
встановлено законом 1850 р. Цісарсько-королівська комісія для оберігання
пам'яток працювала у Відні з 1853 р. Від 1863 р. у Львові почав діяти уряд
Консерватора стародавніх зодчих діл, давніших історичних пам'ятників у Східній
Галичині (такою була первісна українська назва установи). Українські
греко-католицькі церковні інституції та представники духівництва з цього часу
включилися в працю урядових консерваторів, з одного боку, та здійснювали свою
власну пам'яткоохоронну діяльність в координації з українськими науковими
установами (Ставропігійський інститут, Наукове товариство імені Шевченка), з
іншого боку. В період до Першої світової війни серед консерваторів зустрічаємо
імена видатних українських вчених: о. Антона Петрушевича, професорів Ізидора
Шараневича, Олександра Колесси, Кирила Студинського. Уряд консерватора
виконував i граф Іван Шептицький з Прилбич — з цього стане зрозумілим, чому
митрополит Андрей виніс любов до пам'яток старовини ще з родинного дому.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
Ось кілька основних дат з часів до 1914 р., що
характеризують діяльність Церкви та духівництва в ділянці охорони пам'яток
українського сакрального мистецтва. 1878 р. отець Антон Петрушевич засновує
Музей старожитностей при Народному домі у Львові. 1888 р. відкривається
величава Церковно-археологічна виставка Ставропігійського інституту
(організатори Антін Петрушевич та Ізидор Шараневич), згодом видається перший
каталог експонатів сакрального мистецтва цієї ж виставки. 1889 р. починає діяти
Музей Ставропігійського iнституту. У 1901 р., в перший же рік своєї
митрополичої діяльності, Андрей Шептицький видає лист-обіжник про забезпечення
i збирання пам'яток церковної старовини, а також архівних документів i книжок
на території своєї архиєпарxiї. Цього ж року виникає Археологічний музей у
Львівській Духовній семинарії, перетворений на Церковний музей у 1905 р. <span lang="RU">— </span>згодом, від 1912
р. та й <span lang="RU">до</span>сьогодні, Національний музей у Львові. 1914 р. починає працювати
Товариство охорони української старовини у Львові (голова Володимир Шухевич,
заступник — Іларіон Свєнціцький, багаторічний директор Національного музею та
відомий вчений-славіст). Іншими словами, українці Галичини, українська церква
Галичини вже тоді намагаються наздогнати інші культурні нації Західної Європи в
ділянці охорони та дослідження пам'яток церковного мистецтва.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoBodyText" style="text-align: justify; text-indent: 1cm;">
Перша світова війна, російська окупація, воєнні дії
завдали відчутних ран як церкві, так i пам'яткам мистецтва. Це становище ще
погіршилося в роки польської окупації, коли галицьке українство намагалися
відсунути на задній план, а його культурні потреби ігнорувати. Уряд
консерватора пам'яток мистецтва i культури Львівського округу нерадо
співпрацював з українськими науковцями, серед яких були Іларіон Свєнціцький,
Юліан Заяць, Богдан Януш. Але i в цей період проявився великий організаторський
талант митрополита Андрея Шептицького та його розуміння значення i ролі
пам'яток церковного мистецтва як для церкви, так і для нації в цілому. Діяла
Митрополича консерваторська комісія, без рішень якої не могли відбуватися жодні
ремонтні та реставраційні роботи в церковних будівлях. У Львівській
богословській академії виник — вже заходами ректора Йосифа Сліпого, пізніше
кардинала — власний музей церковних пам'яток. У цій же академії видатний
український археолог Ярослав Пастернак читав для вихованців курс археології.
Священики виходили з стін академії, добре розуміючи цінність та значення
пам'яток старовини. Великим вкладом в українську науку стали розкопки в межах
катедри св. Юра 1932<span style="text-indent: 37.7953px;">—</span>1933 pp. та особливо у Галичі 1934<span style="text-indent: 37.7953px;">—</span>1941 pp., що призвели
до відкриття Успенського собору (до речі, лише на 1,5 метри коротшого і на 1,5
метри вужчого від Софійського собору в Києві), поховань у ньому. Розкопки в
Галичі, проведені під керівництвом уже згаданого професора Ярослава Пастернака,
стали приводом до великого національного і релігійного піднесення напередодні
Другої світової війни.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
Нова війна, окупації — німецька і російська
комуністична, насильницька ліквідація Греко-католицької церкви 1946 р. знищили
тяглість памяткоохоронної діяльності, яка здійснювалася дуже активно протягом
принаймні 60 років. Та варто тут згадати два світлі проблески у пітьмі. Свідомі
парохіяни ще під час війни почали закопувати церковні дзвони, а після 1946 р. в
тих місцевостях, де було закрито церкви, взяли на переховання додому фелони,
плащаниці, ікони, начиння, маючи надію на кращі часи в майбутньому. Товариство
охорони пам'яток історії i культури — його відділення — залежно від місцевих
умов намагалося правдами i неправдами оберігати пам'ятки, в основному, церковні
будівлі, від остаточного руйнування. Одночасно почався безпрецедентний грабунок
пам'яток церковного мистецтва — процес, який не припинився, а подекуди ще й
посилився в наш час. У цих антирелігійних i антинаціональних діях брали участь,
як не сумно, також окремі священнослужителі. <o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
Не намагався я будувати свою статтю за схемою: ось
воно було в нас колись, а тепер цього немає. Але обов'язок людини, яка ще з
дитинства пам'ятає щоденний священичий побут i таке трохи містичне, а трохи
просто боязливе і сповнене трепету ставлення до пам'яток церковного мистецтва
по сільських парохіях, та й також пам'ять про моїх дідів-прадідів, серед яких
були представники кількох священичих родів, примушують мене говорити про
болісні — не лише для мене, а й для багатьох, для широкої громадськості —
справи.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoBodyText" style="text-align: justify; text-indent: 1cm;">
Спершу, мабуть, про
безвідповідальне ставлення до церковного майна. В церкві збереглася, по суті,
совєтська система управління цим майном (система, яка, правда, має коріння ще у
східному поствізантійському ставленні до церкви, при якому світський елемент
мав дуже часто перевагу над духовним), що нерідко веде до протиставлення
інтересів так званої церковної десятки (яку не завжди можна ідентифікувати з
громадою) та священика. Він, по суті, має мало впливу на збереження пам'яток
церковної культури та не відповідає не лише за пам'ятки церковної архітектури i
будівництва, а також за так звані пам'ятки рухомого типу (церковний одяг,
начиння, ікони, скульптури, стародруки, архівалії тощо). Тому на практиці можна
нефахово реставрувати за благословенням десятки, перемальовувати ікони,
розписи. А предмети культу, ікони, портрети, інші пам'ятки, пам'ятки друку i
письма як пропадали, так i пропадають далі. Це підтверджують виставки
предметів, вилучених на кордоні митниками, а також вітрини антикварних
крамниць, наприклад, у Нью-Йорку, Відні, Берліні, де такі пам'ятки досить
докладно паспортизовані (подано їхнє походження) i де я бачив їх особисто.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoBodyText" style="mso-pagination: none; text-indent: 1.0cm;">
Чия це вина і хто несе за це
відповідальність?</div>
<div class="MsoBodyText" style="text-align: justify; text-indent: 1cm;">
Так звана реставрація церковних будівель чи залишків пам'яток
виняткового історично-церковного значення часто межує з вандалізмом. Бо одну
третину фундаментів згаданого вище Успенського собору в Галичі залили бетоном
(і це за благословенням єпископа, а тепер готують знову фантастичну
"реставрацію" собору, про який ніхто не знає, як він докладно
виглядав. В декого з реставраторів зафіксувався "староруський
стереотип", в дусі якого фальсифікують навіть стародавні католицькі храми.
3 незрозумілих причин було ліквідовано відділ архітектури, будівництва i
реставрації в складі Львівського архиєпархіального управління. Оскільки немає в
його складі — або незалежно від нього — Консерваторської комісії з статусом
фахової наукової ради, складеної з експертів. Бо може тоді не доходило б до
таких проектів, як позолочення купола собору св. Юра, що цілком суперечить
традиціям греко-католицької церкви; до девастації (а не реставрації)
митрополичого палацу; до залитого водою підземелля собору св. Юра, в якому
нібито "оберігають" домовини i тлінні останки українських єпископів,
митрополитів, кардиналів, що опинилися у воді. А чого варта передача решток
Святоюрської гори — промовистого церковного i національного символу — під
забудову начальницькими дачами — проект, до здійснення якого громадськість
намагається не допустити. Наскільки відомо, в складі обласних відділень
Товариства охорони пам'яток iстоpiї i культури немає представників Української
греко-католицької церкви, хоча вони повинні там бути. Кожна духовна столиця як
на Заході, так i на Сході (згадаю тут, з одного боку, хоча б Кельн чи Відень, а
з іншого — Ечміадзін) має свій церковний музей при основному соборі — це
питання престижу Церкви i підкреслення її традицій. Львів такого музею не має.</div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
Не можна сказати, що семінарії, богословські
інститути, Академія дбають про пам'яткоохоронну освіту своїх сучасних
студентів. Немає аналогів тим курсам археології (церковної археології), які вів
у 30-х pp. Ярослав Пастернак у Львівській Богословській Академії.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
Католицька церква ще у Х<span lang="EN-US">VI</span>ІІ ст. принесла
на наші землі дуже важливу і потрібну традицію з Заходу — періодичне проведення
Генеральних візитацій не лише парафіального священства, церковної громади, але
також з протокольним описом — часом дуже докладним — церковного будинку,
дзвіниці, дзвонів, цілого обладнання, начиння (тоді це називалося апарати),
ікон, портретів i т.д. Після того руйнування i тої неволі, які приніс
комуністичний режим українській церкві, здавалося б, треба було провести
Генеральну візитацію, щоб, між іншим, знати, які пам'ятки сакрального мистецтва
є в розпорядженні церкви. А то, відверто кажучи, якось важко визначити, в чому
полягає пам'яткоохоронна діяльність Церкви, якщо Церква не знає, якими
пам'ятками вона розпоряджається. А відповідальність за ці пам'ятки вона несе i
нести таки мусить.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
Нам всім, як духовним, так і світським, треба пам'ятати
про те, що художні досягнення та збережені реліквії українського сакрального
мистецтва це не лише минуле, а й сучасне та майбутнє і української Церкви, i
української культури в цiлому.<o:p></o:p></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<br /></div>
<i>У
підставу статті покладено доповідь на науковій конференції "Українська
греко-католицька церква. Минуле та сучасне". Львів -Городок, 12 травня
2001 р.</i><br />
<i>Опубліковано: "Розбудова держави", №1—6, 2001, с. 66—69.</i>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-6008840098899685592017-11-06T13:22:00.001+02:002022-04-16T14:46:35.242+03:00Заперечення комуністичної системи з точки зору синерґетики<div style="text-align: justify;">
<b>Анатолій Свідзинський</b></div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/562/562465_6_w_1000.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="351" data-original-width="530" height="211" src="https://static.gazeta.ua/img/cache/gallery/562/562465_6_w_1000.jpg" width="320" /></a></div>
<div style="text-align: justify;">
Дискусія навколо комунізму (соціялізму) може вестися і фактично ведеться переважно в політичній площині, під кутом зору захисту певних цінностей, ідеалів. Це, звичайно, цілком закономірно, бо суспільство не може не захищати свої цінності, передусім свободу особистости: громадянську, економічну, політичну; всі вони нищаться комуністичною системою. Однак підхід, який тут буде викладено в першу чергу, буде розвинений в іншій, неполітичній, площині. Він виходить не з того, що бажано мати, а з того, що може мати місце в дійсності у відповідності до законів нашого світу. З цієї точки зору соціялізм (комунізм) і його програма виявляються просто грубою науковою помилкою, а сам комунізм — утопією [Франк, 1946].</div>
<a name='more'></a><div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Як відомо, кожна спроба реалізації принципів соціялізму як першої стадії комунізму завжди, в будь-якій країні, приводила населення до двох страшних бід: зубожіння, що більше — економічної руїни, та несвободи. Ці два наслідки соціялізму фатальні: ніколи, ніде і нікому на нашій планеті не вдавалося їх уникнути, якщо люди обирали, а чи їм накидався цей згубний соціяльно-економічний устрій. І це траплялося незалежно від усіляких його модифікацій, від урахування місцевих особливостей тощо.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Бували часи, коли певна чи навіть значна частина людей в тій чи іншій країні вірила в перспективність комуністичної ідеї, згодом, після її краху, її відстоювали на теренах колишнього СССР лише невігласи або політичні шахраї, але незалежно від наявности чи відсутности в суспільстві такої віри, від суб’єктивних намірів людей результат був завжди однаковий — повне фіяско.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Логічно зробити висновок, що в самій ідеї міститься якась глибока внутрішня помилка, через яку всяка спроба втілити цю ідею в життя заздалегідь приречена на невдачу.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Це нагадує ситуацію з вічним двигуном, коли численні намагання сконструювати його цілою армією винахідників протягом століть залишалися марними: зробити машину, яка продукувала б енерґію з нічого, так нікому і не вдалося. У випадку з вічним двигуном з’ясувалося, що його неможливість зумовлена виконанням у природі фундаментального закону — закону збереження енерґії.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Які ж закони нашого світу стоять на заваді будь-яких спроб побудувати соціялізм?</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Людина, яка раніше і глибше за всіх інших розібралася в цій проблемі, добре відома на Заході, але у нас її мало хто знає через глуху інформаційну стіну, що відділяла нас від вільного світу. Ім’я цього видатного вченого — Фрідріх Гайєк (1899—1991). Він віддав проблемі теоретичного спростування соціялізму кілька десятиліть напруженої праці, починаючи від своєї книги “Дорога до рабства” (1944) і кінчаючи книгою “Фатальна самовпевненість” (1988)<span style="color: red;">*</span>.</div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Сьогодні зрозуміло, що за принципами аналізу хід думок Гайєка йшов у руслі розвитку синерґетики, яка почала розроблятися на стику теоретичної фізики та теорії інформації на якесь десятиліття пізніше від появи “Дороги до рабства”. Ідейний зв’язок підходу Гайєка з синерґетикою відзначається ним в його останніх роботах.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Вже обговорювалося<span style="color: red;">**</span> принципове значення інформаційних потоків для ефективної самоорганізації суспільства. Гайєк звернув увагу на один дуже суттєвий момент, який проходив повз увагу дослідників. Йдеться про наявність у суспільстві так званої розсіяної інформації і про життєву потребу для нього витворення механізмів збору та трансформації цієї інформації у зручні показники, якими можна було б скористатися тим, кому це потрібно на даний момент.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Розсіяність інформації визначається не лише тою обставиною, що вона розпорошена між окремими членами суспільства, а й тим, що вона часто перебуває у неусвідомленій, невербалізованій формі і усвідомлюється лише в процесі конкретної діяльности або виявляється у формі навичок та вмінь, що передаються переважно через безпосередню їх демонстрацію.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Механізми збору, обробки та трансформації розсіяної інформації складалися століттями, а потреба в цих механізмах зростала тим
більше, чим вищим ставав розподіл праці між членами суспільства, чим більше зростав обсяг знань та вмінь, якими володіє суспільство в цілому, чим більшою ставала опосередкованість зв’язків між людьми. В сучасних розвинених країнах всі ці обставини надзвичайно сильно виражені. Всі ми користуємося знанням і послугами людей, з якими не маємо безпосередніх особистих контактів.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Такі механізми виникали не за якимсь заздалегідь розробленим планом, а стихійно, внаслідок конкуренції підходів і варіянтів
та “виживання” і закріплення у свідомості людей та їх практиці найбільш оптимальних.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
В економічній сфері той механізм, який був вироблений людством для збору інформації, називається ринком. Всі розуміють, що ринок відіграє ролю економічного реґулятора, але саме Гайєк розкрив ту обставину, що за своєю суттю ринок є складним і досконалим інформаційним механізмом.</div>
<blockquote class="tr_bq">
<div style="text-align: justify;">
<i>“Ринок — це єдиний приступний спосіб одержати інформацію, що дозволяє індивідам судити про порівняльні переваги того чи іншого вжитку ресурсів, щодо яких у них є безпосереднє знання і використовуючи які вони, незалежно від їх намірів, послуговують потребам далеких, незнайомих їм людей. Розсіяність цього знання становить його сутнісну характеристику, і його неможливо зібрати разом і подати владі, доручаючи їй створити надуманий порядок”</i> (тут і далі цитую за [Гайєк, 1992]). </div>
</blockquote>
<div style="text-align: justify;">
Для функціонування ринку потрібні певні умови, паралельно і у двосторонньому зв’язку з якими він формується. Це право на приватну власність і вільну ініціятиву, яке ґарантується законом і забезпечується правовим характером держави в цілому, тобто наявністю універсальних (однакових для кожного члена суспільства) законів, що носять, як і закони природи, характер обмежень, а саме: визначають не те, що слід індивіду робити, а те, що йому у певних точно описаних умовах не можна робити. В рамках таких законів все, що не заборонено, — дозволено, отже, виникає простір для вільної ініціятиви і можливість передбачення реакції на будь-які її прояви. Докладніше на цю тему див. [<a href="http://do-uvahy.blogspot.com/2010/04/blog-post_10.html" target="_blank">Витвицький, 1993</a>].</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Щоб діяти у цьому вільному просторі, ініціятивній особі аж ніяк не потрібна вся сума розсіяних у суспільстві знань; інформацію про стан речей і ймовірні очікування наслідків своїх дій особа одержує у формі особливих сконденсованих інформаційних сиґналів — цін. Так з позірного хаосу вільних ініціятив складається загальний порядок, можливість узгоджувати свої зусилля з зусиллями безлічі інших людей без особистого зв’язку з ними.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Соціялізм (комунізм) керується діяметрально протилежним принципом соціяльного устрою. Зауважу, що ця система не виникає стихійно, а запроваджується за наперед придуманим планом. Соціялізм відкидає приватну власність і вільну економічну ініціятиву, встановлює державну власність на засоби виробництва та ресурси і систему централізованого управління економікою. Прихильників соціялістичної ідеї вона спокушає своєю удаваною простотою і позірною легкістю вирішення соціяльних проблем у дусі справедливости. Їх дуже приваблює те, що в основу суспільного устрою закладається жорсткий порядок, витворена раціонально організація замість хаосу особистих ініціятив, неконтрольованих згори започаткувань, які вступають між собою у конкуренцію.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Те, що з хаосу може виникати порядок, а порядок може породжувати хаос, їм невідомо. Звичайно, це твердження аж ніяк не є тривіяльним, але нині, після підтвердження його на прикладі багатьох систем, що їх вивчала синерґетика, воно стало загальним місцем.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Фатальна для соціялізму проблема, яка одразу виникає, як тільки запроваджується централізоване управління, полягає у зборі розсіяної інформації. Труднощі пов’язані з тим, що жоден центр, ніякі адміністративні структури не можуть це зробити в принципі. Бо, як уже наголошувалося,</div>
<blockquote class="tr_bq">
<div style="text-align: justify;">
<i>“ніхто не може повідомити іншому все, що він знає, оскільки значна частина інформації, яка може йому знадобитися, виявляється лише ним самим при розробці плану дій”</i></div>
</blockquote>
<div style="text-align: justify;">
і, додам, в процесі самої діяльности.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Справа, отже, не тільки і не стільки в обмеженості інформаційних ємностей, які можуть бути у розпорядженні центру, не тільки у тому, що аґенти для збору інформації не мають підстав бути особисто зацікавленими у її пошуках, правильній обробці, бути сумлінними, але насамперед у тому, що її, цієї інформації, в готовому вигляді здебільшого не існує. Саме тому децентралізований порядок призводить до обробки і використання значно більшої інформації, аніж це можливо при централізованому управлінні.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Як зазначив Гайєк,</div>
<blockquote class="tr_bq">
<div style="text-align: justify;">
<i>“централізоване управління могло б вести до порядку і контролю, що поширювався б за межі безпосередньої компетенції будь-якого центрального органу, лише за однієї умови: якщо б керуючі, що знаходяться на місцях, були б здатні оцінювати фізичні об’єми наявних і потенційних ресурсів, вчасно одержувати також і інформацію про відносну вартість цих ресурсів, яка невпинно змінюється у часі, якщо вони могли б передавати повні і точні дані про це якомусь центральному органу планування і одержувати від нього вказівки про те, що їм слід робити... Все це фактично не можна здійснити”. </i></div>
</blockquote>
<div style="text-align: justify;">
Абсурдність ідеї централізованого управління полягає з точки зору синерґетики в тому, що замість того, щоб створювати передумови для стихійного здійснення певного природного механізму самоорганізації, соціялісти намагаються домогтися результату внаслідок штучного реґулювання дій кожної особи за інструкцією згори, виробленою заздалегідь без урахування всіх важливих обставин, які просто не можуть бути відомі наперед.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg3dH48-PiVXC0Il4SQs6bxiUhTMZvX06FEHCu8PIF-FNI60hBFinGq_NxO7mXdlg73TP5X5tmNgIoUqIV14rRaWfqcLCuw6Vzm04sn-BKSNDWewKU0DHeziT0hskgXT27Y7CWt7J9gEMY/s1600/%25D0%25BC%25D0%25B8%25D0%25BB%25D0%25BE.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="550" data-original-width="501" height="320" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEg3dH48-PiVXC0Il4SQs6bxiUhTMZvX06FEHCu8PIF-FNI60hBFinGq_NxO7mXdlg73TP5X5tmNgIoUqIV14rRaWfqcLCuw6Vzm04sn-BKSNDWewKU0DHeziT0hskgXT27Y7CWt7J9gEMY/s320/%25D0%25BC%25D0%25B8%25D0%25BB%25D0%25BE.jpg" width="291" /></a></div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Це нагадує такий спосіб дій. Припустімо, хтось хоче здійснити певну хемічну реакцію. Для цього треба створити умови, за яких вона піде сама собою, тоді кожна молекула одного реаґенту сама поєднається з якоюсь іншою із другого реаґенту. Натомість, діючи за рецептами соціялістів, ми повинні були б якимось пінцетом (якого не існує!) діставати молекули з реаґентів, поєднуючи їх одна з одною. Але, як точно зауважив Гайєк,</div>
<blockquote class="tr_bq">
<div style="text-align: justify;">
<i>“ми можемо здійснювати впорядкування невідомого, лише викликаючи його самовпорядкування”. </i></div>
</blockquote>
<div style="text-align: justify;">
Неефективність соціялістичної системи, що випливає з відсутности механізму збору і трансформації розсіяної інформації, призводить до поразки у змаганні з системами, здатними до самоорганізації, а зрештою — до розвалу соціялістичного устрою.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Штучне впровадження соціялізму має й інший аспект. Намагання примусити працювати дефектну систему викликає необхідність спонукати до дії кожний елемент системи — окрему людину. Замість того, щоб створювати умови для самоорганізованоЇ діяльности людей, їх всіх і кожного зокрема ставлять під жорсткий тотальний контроль. Тоталітаризм, таким чином, є органічним наслідком соціялістичної системи. Другий аспект полягає в тому, що неадекватна, неповна інформація, яка надходить знизу до центру, уже внаслідок об’єктивної обставини — відсутности механізму її збору — виявляється неповноцінною. До цього додається свідоме спотворення, яке систематично чинять аґенти, що займаються її збором, бо вони зацікавлені у власній кар’єрі, вигоді тощо. Об’єктивний і суб’єктивний чинники, які діють разом, спричиняються до того, що інформаційний потік знизу до центру є не стільки інформаційним, скільки дезінформаційним. Що ж до потоку згори донизу, то цей останній перетворюється майже в суцільну брехню, бо здійснити управління людьми шляхом насильства без брехні неможливо. Систематична циркуляція дезінформаційних потоків в соціяльній структурі поглиблює її неефективність і зрештою веде до руйнації. За умов свободи, присутности правди соціялістична система існувати не може. Це яскраво продемонстрував блискавично швидкий крах тоталітарних соціялістичних систем в країнах Східної Европи, як тільки підтримка їх з боку СССР досягла критично низької межі.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Соціялізм попри всю його привабливість для поверхових людей виявляється, таким чином, повною фальшивкою. Неприємність, однак, полягає у тому, що саме примітивність спокуси соціялізму і нетривіяльність його заперечення раз-у-раз породжує
намагання поновити спроби його реабілітації, так само як і досі є люди, які намагаються збудувати вічний двигун. Час від часу на соціялізм “хворіють” ті чи інші країни. Але розвинені, цивілізовані країни, такі як Англія, Швеція, перенесли цю хворобу, як то кажуть, на ногах. В них запроваджувалися лише певні елементи соціялістичної системи, від яких суспільство починало лихоманити, після чого воно зменшувало “кількість соціялізму”, повертаючись до нормальної економіки. Ті ж країни, які запроваджували соціялізм радикально, нині лежать в реанімації.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Проблема “одужання” таких країн дуже складна. Широкої популярности набув афоризм невідомого мені автора, який сказав:</div>
<blockquote class="tr_bq">
<div style="text-align: justify;">
<i>“Перейти від капіталізму до соціялізму так само легко, як із яєць зробити яєшню. Перейти ж від соціялізму до капіталізму так само важко, як із яєшні отримати свіжі яйця”. </i></div>
</blockquote>
<div style="text-align: justify;">
Цей вислів яскраво показує, якою підступною пасткою є соціялізм. Читач, однак, може подумати, що цей зворотний перехід не просто важкий, а в принципі неможливий. Але це не так. З яєшні можна зробити яйця, якщо годувати нею курку. Не сприймаймо це зауваження як жарт. Курка є самоорганізована система, яка виробляє з їжі, субстрату нижчої організації, більш високоорганізований об’єкт — яйце. Аналогічно, найлегший шлях переходу від соціялізму до капіталізму полягає у включенні здеґрадованої соціялізмом суспільної структури у живе тіло високоорганізованої ринкової економіки. Східним німцям “пощастило”, оскільки вони об’єдналися з Західною Німеччиною. Що ж до народів інших постсоціялістичних країн, то серед низки труднощів, з якими вони стикаються при переході до ринкової системи, визначальну ролю відіграють неґативні зміни в їхній соціяльній та економічній психології. Американський фахівець з економічної психології Аматео Етціоні відзначає такі риси поведінки постсоціялістичних працівників:</div>
<blockquote class="tr_bq">
<div style="text-align: justify;">
“Орієнтація на повільну роботу, часті відлучки; відсутність ініціятиви або відповідальности; надання переваги кількости над якістю; прогули; використання робочого часу для інших цілей (особливо покупок); просування по службі в залежності від таких речей, які не мають стосунку до суті справи, наприклад, партійна приналежність, зв’язки; використання виробничих матеріялів для особистих потреб” [Етціоні, 1992]. </div>
</blockquote>
<div style="text-align: justify;">
Резюмуючи, можна стверджувати, що програми соціялізму нездійсненні фактично, а цілі, які він декларує, не можуть бути досягнені.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Не маючи внутрішніх передумов для здійснення своїх утопічних проектів, соціялізм, як вже зазначено, змушений вдаватися до насильства. Це насильство не має меж і неминуче призводить до терору таких масштабів, коли протягом життя одного покоління народ втрачає близько третини своєї кількости. Перманентна економічна криза з періодами загострення — голодоморами — додає до цього приблизно ще стільки ж жертв.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Ось чому не є перебільшенням висновок вчених про те, що, запровадивши соціялістичні норми, людство прийшло б до знищення більшої частини населення планети — за оцінками до 2/3 — і до зубожіння решти.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiA2tyoA4KiKs5SWlfyytt2lIFKT7wyH8p8vcIR1S6a4EQJGeVpu4dT72SUOb7ExcEeDNXxcrC1ucHcpgmlVWkYCIuJHMqkQbSXMXcVuYqeCUhs7ra4LBZaqIBGvvfnUwzkBrO4YI6UdHo/s1600/%25D0%25BC%25D1%258F%25D1%2581%25D0%25BE.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" data-original-height="618" data-original-width="832" height="237" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiA2tyoA4KiKs5SWlfyytt2lIFKT7wyH8p8vcIR1S6a4EQJGeVpu4dT72SUOb7ExcEeDNXxcrC1ucHcpgmlVWkYCIuJHMqkQbSXMXcVuYqeCUhs7ra4LBZaqIBGvvfnUwzkBrO4YI6UdHo/s320/%25D0%25BC%25D1%258F%25D1%2581%25D0%25BE.jpg" width="320" /></a></div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Суттю соціялізму є скасування приватної власности на засоби виробництва і введення державного управління економікою та розподілом продукції. Сьогодні соціялісти та комуністи, намагаючись приховати свої цілі, наголошують не на цих сутнісних рисах соціялізму, а на тому, що, мовляв, головним у соціялізмі є забезпечення соціяльної справедливости. Однак ця остання співвідноситься з соціялістичним устроєм як мета і засіб. Але ми знаємо і теоретично і, головне, — практично, що соціялізм як засіб досягнення соціяльної справедливости виявляється абсолютно неспроможним. Тим, хто досі наголошує лише на цій меті, не вказуючи реального шляху її досягнення, слід задуматися над відомим афоризмом: “Дорога до пекла вимощена добрими намірами”. Та ці добрі наміри соціялістів — давно в минулому. Нині світ вже знає, що дорога, яку пропонують соціялісти, веде у безвихідь. Що ж до капіталістичних країн, які за півтора століття, що минули по створенню “марксистського вчення”, пройшли величезний шлях економічного розвитку, заснованого на виняткових досягненнях науки і техніки, зокрема на інформаційній революції, то саме вони виявилися здатними забезпечити такий рівень матеріяльного добробуту для своїх громадян, який люди, що стали жертвами соціялістичних експериментів, довго не могли собі навіть уявити.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Ще одна обставина, яку намагаються використати соціялісти з метою пропаґанди своїх ідей, полягає у тому, що в сучасних добре розвинених капіталістичних країнах деякі галузі економіки знаходяться в руках держави, а саме ті, в яких приватна власність не є
вигідною. Крім того, на нинішній стадії зовсім не виключаються прийнятні для суспільства елементи державного реґулювання економіки, як і в деяких інших сферах життя, різних у різних країнах. Це добре відомо, обговорено в літературі (див., наприклад, [Гайєк, 1990]). Було б великим перебільшенням трактувати такі явища як конвергенцію капіталістичної та соціялістичної систем, як комусь би то хотілося. Справді, принциповим в цих суспільствах є наявність значного відсотка приватної власности на засоби виробництва, і на цій основі — ринку, законам якого підлягає також і державний сектор економіки.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Хотів би додати ще одне, на мій погляд, цікаве зауваження. Свого часу Норберт Вінер у своїй книзі “Кібернетика і суспільство” висловив твердження, що суспільство мурашок збудовано за принципами тоталітаризму і є своєрідною моделлю тоталітарного суспільства у людей [Вінер, 1958]. На перший погляд це твердження видається правдоподібним, однак, прийнявши його, ми мали б припустити, що у рої мурашок існує центр, який збирає інформацію і здійснює контроль над окремими особинами. Вивчення сучасної літератури про устрій роїв соціяльних комах показує, що виявлена шляхом експериментальних досліджень соціяльна поведінка таких комах дуже сильно відрізняється від умоглядної схеми Вінера. Виявилося, що насправді у них немає ніякого адміністративно-командного центру, натомість розвинені механізми збору розсіяної інформації, завдяки чому рій в цілому знає все, що йому потрібно для ефективного функціонування, тоді як кожна окрема мурашка володіє лише незначною, але достатньою для неї частиною інформації. Цікаво також, що, всупереч твердженням Вінера, соціяльні ролі окремої комашки рою можуть суттєво мінятися протягом її життя в залежності від обставин.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Отже, навіть у соціяльних комах немає аналогів тоталітарної системи, натомість є певний аналог ринкового механізму.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Таким чином, соціяльні комахи, які існують на Землі значно довше людини, сотні мільйонів років, виявляють дуже складну як індивідуальну, так і соціяльну поведінку, довели свою величезну конкурентоздатність, спромоглися виробити ефективні і доволі стабільні засоби інформаційного обміну<span style="color: red;">***</span>.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
А що ж робиться з нами, людьми? В чому причина і суть зривів у нашому суспільному бутті? Докладний розгляд такого питання
потребував би ґрунтовних досліджень у галузі наук, які нині лише формуються, таких як соціяльна психологія, економічна психологія. Вони мали б виявити природу коливань у соціяльних орієнтаціях тих чи інших людських спільнот: народів окремих країн, соціяльних груп в них тощо. На цій основі можна було б з’ясувати і механізми, які спричиняють різні форми соціяльної патології. Крім хвороби на комунізм, є й такі ненормальні явища, як зріст злочинности, наркоманії, кількости самогубств. З точки зору синерґетики ці патології породжені стрибком складности в організації соціюму, утвореного людьми, порівняно з усіма іншими, які склалися до того в природі. Ураження суспільства цими патологіями породжується дефектністю систем інформаційного обміну, отже, має природу, спільну з раковим захворюванням організмів. Можна говорити про рак як про значно загальніше явище, ніж просто сумнознайоме захворювання людини і деяких вищих тварин, але тої самої синерґетичної природи. Воно може мати місце в системах достатньо високої складности і в певному сенсі є “розплатою” системи за її складність. Говорячи загально, рак у будь-якій складній системі полягає в порушенні інформаційного обміну, необхідного для ефективного функціонування цієї системи. Під обміном маю на увазі всі процеси збору, переробки, зберігання, передачі і сприйняття інформації, а під його дефектністю — брак чи недорозвиненість відповідних механізмів, включно із заміною необхідної інформації неповною, неповноцінною, в границі — дезінформацією. Наслідком таких порушень стає розузгодженість дій між елементами системи і системою як цілісністю. Певна частина елементів (клітин в організмі, осіб в суспільстві, навіть слів у реченні) через порушення інформаційних зв’язків з іншими починає поводити себе неадекватно, іґнорує “інтереси” системи як цілісности. Кінцевим вислідом стає неконкурентоздатність такої ураженої системи з нормальною та її загибель.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Вище роз’яснювався характер відповідних порушень в комуністичній (соціялістичній) системі.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
Складність лікування ракової хвороби загальновідома. Навіть вилучення вірусу з комп’ютерних програм не є простою справою. Певний успіх дає у випадку раку в людини хірургічний метод. Слід зрозуміти, що, маючи справу з комунізмом на практиці, ми стикаємося не просто з якимось різновидом ідеології, а з соціяльною патологією, поєднаною з організованою злочинністю. Боротися з цим явищем необхідно так само рішуче, як з фашизмом та нацизмом.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
На жаль, історія склалася так, що, на відміну від нацизму, комунізм не був засуджений міжнародним судом, хоча число жертв
комунізму набагато перевищило число жертв нацизму. Зокрема, український народ втратив від комунізму в абсолютному вимірі більше людей, аніж будь-який інший. Організація суду над комунізмом — невідворотний обов’язок людства, його моральна потреба. Йдеться, звичайно, не про помсту і не про покарання конкретних осіб. Це й неможливо, оскільки найбільші комуністичні злочинці давно вже покинули цей світ. Йдеться про остаточний осуд злочинної ідеології і організацій, які беруть цю ідеологію на озброєння. Ця акція має бути виконана в інтересах не стільки нинішнього, скільки прийдешніх поколінь.</div>
<br />
<div style="text-align: justify;">
<span style="font-weight: bold;"><br /></span></div>
<div style="text-align: justify;">
<b>Примітки</b></div>
<br />
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
* Наскільки нетривіяльні аналіз та висновки Гайєка, видно і з того, що вельми видатний український економіст Михайло Туган-Барановський, який сповідував ідеї соціялізму, лише в своїй останній роботі “Соціялізм як позитивне вчення” відзначив принциповий недолік соціялізму як устрою, який не має ринку як механізму економічної реґуляції. Він також зазначив, що соціялістичне господарство
може виявитися системою нижчої виробничої здатности, аніж капіталістичне господарство, “і замість того, щоб стати царством свободи і загального багатства, мусить стати царством рабства і всезагальних злиднів” [Туган-Барановський, 1996: 426]. Однак останнє твердження Туган-Барановський робить лише відносно так званого “непідготовленого соціяльного середовища”, що виявилося помилкою: соціялізм потерпів фіяско у всіх без винятку випадках, хіба що справді “підготовлені соціяльні середовища” просто уникли запровадження соціялізму.</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
** В інших розділах книги "Синергетична концепція культури".</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
*** Література з питань поведінки суспільних комах доволі велика, для орієнтації читача подаю такі джерела: Кипятков В.Е. Поведение общественных насекомых (М., 1991); Захаров А.А. Организация сообществ у муравьев (М., 1991); Длусский Г.М. Принципы коммуникации у муравьев (Л., 1981); Wilson E. The Insect Societies (Cambridge, 1971).</div>
<div style="text-align: justify;">
<br /></div>
<div style="text-align: justify;">
<b>Посилання</b></div>
<ul>
<li style="text-align: justify;">Витвицький, 1993 — <a href="http://do-uvahy.blogspot.com/2010/04/blog-post_10.html" target="_blank">Витвицький Богдан. За верховенство закону // Сучасність. — 1993. — № 5</a>.</li>
<li style="text-align: justify;">Вінер, 1958 — Винер Норберт. Кибернетика и общество. — М., 1958.</li>
<li style="text-align: justify;">Гайєк, 1990 — Хайек Ф.А. Общество свободных. — London, 1990. (Friedrich Hayek. The Political Order of a Free People. — London,
1979). </li>
<li style="text-align: justify;">Гайєк, 1992 — Хайек Ф.А. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма. — М., 1992. (F.A.Hayek. The Fatal Conceit. The Errors of Socialism. — 1988).</li>
<li style="text-align: justify;">Етціоні, 1992 — Этциони Аматео. Восточная Европа перед трудным выбором // Вестник Российской Академии Наук. — 1992. — № 6.</li>
<li style="text-align: justify;">Туган-Барановський, 1996 — Туган-Барановский М. Социализм как положительное учение // Туган-Барановский М. К лучшему будущему. — М.: Российская политическая энциклопедия, 1996. — С. 426.</li>
<li style="text-align: justify;">Франк, 1946 — Франк С. Л. Ересь утопизма // Новый журнал. — Кн. XIV. —1946</li>
</ul>
<div style="text-align: justify;">
<i>Ілюстрації з відкритих джерел</i></div>
Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-88686590925754991472017-11-05T18:16:00.001+02:002022-04-16T14:46:53.082+03:00Про “Чорну книгу комунізму”<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
</div>
<b><span style="font-family: inherit;">Анатолій Свідзинський</span></b><br />
<span style="font-family: inherit;"><br /></span>
<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi5F0LugBitMctJtOP6JhuBsmnC2gfY5krUf_WmVQnxo5EQowX7Phr-RbukMPwKaiQ0zv2az8XZ9XdeKe4EvdFKna7Oxt-Fic2RCV59xrJsihIsomYnf0DHQb9Lr99xhMNsell-QEgB1kg/s1600/P1010132.JPG" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><span style="font-family: inherit;"><img border="0" data-original-height="1600" data-original-width="1130" height="200" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEi5F0LugBitMctJtOP6JhuBsmnC2gfY5krUf_WmVQnxo5EQowX7Phr-RbukMPwKaiQ0zv2az8XZ9XdeKe4EvdFKna7Oxt-Fic2RCV59xrJsihIsomYnf0DHQb9Lr99xhMNsell-QEgB1kg/s200/P1010132.JPG" width="141" /></span></a></div>
<span style="font-family: inherit;">Для успішного розвитку України конче необхідно, щоб наше суспільство якомога повніше позбавилося у своїй свідомості, практиці громадського та державного життя залишків комуністичної ідеології, комуністичного стилю мислення і поведінки. Як виявилося, ця справа не є легкою, що більше, ми бачимо виразні тенденції до сповзання в совєтське минуле, особливо на рівні державної бюрократії. В Росії, де ментальність населення включає культ твердої руки, формується особливо специфічний устрій, в якому, крім старого комуністичного духу, наявні елементи нацизму та імперської деспотії — суміш вкрай небезпечна як для цієї країни, так і для світу.</span><br />
<a name='more'></a><span style="font-family: inherit;"><br /></span>
<span style="font-family: inherit;">Тому глибокі наукові розробки, які виявляють не тільки економічну неспроможність комунізму, а також його злочинний характер, мають для нас величезну цінність.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Говорячи про комунізм, маю на увазі не абстрактну, умоглядну систему мрійників-утопістів, а систему реальну, таку, якою вона фактично склалася в різних країнах світу в ХХ столітті. Вона мала певні варіяції в залежності від специфічних місцевих умов, але була однаковою за своєю глибинною сутністю. Найголовнішою рисою реального комунізму був його антилюдський характер, через що він міг підтримуватися лише шляхом перманентного насильства, більш або менш інтенсивного терору проти всіх прошарків суспільства.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">У “Чорній книзі комунізму”, фундаментальній праці колективу істориків, очолюваного Стефаном Куртуа, досліджується комунізм у планетарному вимірі, тобто не тільки його російська реалізація (большевизм), а також інші: азійські (Китай, Північна Корея, В’єтнам, Лаос, Камбоджа), так звані народно-демократичні режими Европи, африканські та латиноамериканські варіяції.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Як пише Куртуа, дослідження переконало, “<i>що комуністична система була злочинною в усі часи свого існування</i>”. Цей висновок не є просто емоційним, він заснований на глибоких філософських, юридичних, історичних критеріях, які автори прискіпливо вивчають і формулюють.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">На перший погляд, цей висновок видається не новим. Ще 1944 року Фрідріх Гайєк у своїй книзі “Дорога до рабства” [Гайєк, 1944] показав, що комунізм — система, придумана штучно, вона не є такою, що виникла внаслідок стихійного процесу самоорганізації, і через це нежиттєздатна. В ній відсутні ефективні процеси інформаційного обміну, зокрема, механізм збору розсіяної інформації, вона нефункціональна і може триматися певний час лише за допомогою примусу. Комуністичний режим неодмінно виявляється тоталітарним режимом. Дорога до комунізму — це дорога до рабства.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">В “Чорній книзі комунізму” наголос робиться не стільки на внутрішніх причинах недієздатности комуністичної системи, скільки на тому, як, в яких формах та розмірах комунізм здійснював насильство, які конкретно чинив злочини, аби примусити цілі народи брати участь у експерименті, наслідки якого не могли не виявитися катастрофічними.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Об’єктивне дослідження комунізму в реальному історичному процесі, як він склався у ХХ столітті, зіштовхнулося зі своєрідною трудністю. Справа в тому, що це бурхливе століття витворило два, хоч і певною мірою споріднених, але все ж таки багато в чому відмінних тоталітарних режими: нацизм і комунізм. Обидва вони заплямували себе небаченими злочинами, які органічно випливали з їхньої сутности.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Для людей, яким особисто довелося відчути на собі обидві репресивні системи, питання про те, яка з них гірша, навряд чи змістовне: “обидві гірші”, як висловився з іншого приводу Сталін. Однак завдяки примхам історії сталося так, що у Другій світовій війні, коли демократичний блок країн захищав свої життєві цінності, СССР, який у співробітництві з Німеччиною виступив організатором війни, раптово опинився, хоч і тимчасово, на боці демократичних країн, і це на тривалий час спричинилося до недооцінки глибоких злочинів, скоєних комунізмом. Причини цього найглибше і найповніше висвітлюються у “Чорній книзі комунізму”, частково і в деяких інших історичних творах.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Після Другої світової війни був організований міжнародний суд над головними воєнними злочинцями нацизму — Нюрнберзький процес. Нацизм був засуджений на міжнародному рівні. Однак на комуністичні злочини світ заплющив очі. Це й зумовило той факт, що історія Европи ХХ століття досі страждає від прикрих перекосів і неповноти. Як висловився сам Куртуа, “не можна вдовольнитися сліпою на одне око історією, яка іґнорує комуністичний бік проблеми”.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Заслуга колективу авторів, очолюваних Куртуа, полягає у тому, що він виявив послідовність мислення, непохитну вірність принципам моральности та права при аналізі комуністичних режимів. Справді, оскільки ці принципи були застосовані до нацистських злочинів, то вони не можуть не бути застосовані й до комуністичних злочинів, інакше руйнується саме поняття правосуддя.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Історик, який поділяє засадниче прагнення до об’єктивности своєї науки, гуманістичні ідеали демократичних суспільств, інакше і не може чинити. Але насправді, в реальному житті, так не склалося, і навіть у так званому вільному суспільстві авторам “Чорної книги комунізму” на порозі ХХІ століття знадобилася неабияка мужність, щоб послідовно дотримуватися зазначених принципів.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Наведімо заради ілюстрації сказаного лише один приклад з багатьох можливих. Розстріл у Катині 4,5 тисяч польських офіцерів, взятих у полон совєтами 1939 року, замовчувався не тільки керівництвом СССР. Це робили також демократичні “союзні держави” і, звичайно, також уряд комуністичної Польщі, хоч ніхто не мав сумнівів у тому, хто насправді вчинив цей злочин. Відповідальність СССР за цю акцію зрештою визнав Б.Єльцин — майже через пів століття після її здійснення. Див. докладніше нарис “Катинь” у книзі Н.Дейвіса “Европа. Історія” [Дейвіс, 2000].</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Після виходу у світ “Чорної книги комунізму” (вперше вона видана у Парижі 1997 року) прокомуністично орієнтовані сили Заходу вчинили страшний галас у засобах масової інформації. Втім, як то часто буває, він призвів лише до популяризації книги та її комерційного успіху. “Чорна книга комунізму” була перекладена основними світовими мовами і перевидана у близько двадцяти країнах. В Росії вона була видана двічі за сприяння Союзу правих сил. Однак, здається, її вільне поширення в цій країні вже припинене.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">В Україні, яка постраждала від большевизму більше, ніж будь-яка інша країна, книга довго не перекладалася і не видавалася, що є одним з сумних парадоксів нашого буття. Стаття про неї вийшла в журналі “Критика” ще 1998 року, але не мала належного розголосу. Все це дуже прикро, тим більше, що “Чорна книга комунізму” не оминає злочинів комуністичної системи проти українського народу. Наприклад, голодомор 1932—1933 рр. послідовно кваліфікується в ній як злочин, що має всі риси геноциду щодо українського народу. Загалом в цій книзі західна наука зробила значний крок вперед в об’єктивному потрактуванні української історії порівняно, наприклад, із вищезгаданою книгою Н.Дейвіса. Нині маємо вже український переклад “Чорної книги комунізму”, виконаний Яремою Кравцем.</span><br />
<span style="font-family: inherit;"><br /></span>
<table align="center" cellpadding="0" cellspacing="0" class="tr-caption-container" style="margin-left: auto; margin-right: auto; text-align: center;"><tbody>
<tr><td style="text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhXm_TZysNhgv13OrbF_L9zExBr6_Za-gbu4E8zQoNd6OmiMxljc7PGzANxhO7vOtbWSTpVq05xmKGpCep8WkvdfS-d97isQOWFQY3900OR5iEaGNwm0KqYlktfW9hJbjN3WhEh1JXrzng/s1600/poshuk_drogobych+%25284%2529.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: auto; margin-right: auto;"><img border="0" data-original-height="1238" data-original-width="1600" height="247" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEhXm_TZysNhgv13OrbF_L9zExBr6_Za-gbu4E8zQoNd6OmiMxljc7PGzANxhO7vOtbWSTpVq05xmKGpCep8WkvdfS-d97isQOWFQY3900OR5iEaGNwm0KqYlktfW9hJbjN3WhEh1JXrzng/s320/poshuk_drogobych+%25284%2529.jpg" width="320" /></a></td></tr>
<tr><td class="tr-caption" style="text-align: center;">Останки жертв Дрогобицької тюрми, розстріляних у червні 1941 року. <br />Розкопки 1990 року, фото з архіву товариства "Меморіал" ім. В. Стуса</td></tr>
</tbody></table>
<br />
<span style="font-family: inherit;">При написанні книги автори зіткнулися з проблемою, яка на початку ХХ століття не була розв’язана, оскільки не виникала практично. Це проблема злочинів, скоєних державою. Щоб відчути тонкий момент, який тут виникає, зацитуємо міркування Куртуа з вступного розділу книги, написаного ним самим.</span><br />
<blockquote class="tr_bq">
<i><span style="font-family: inherit;">Злочини комунізму не дістали справедливої і належної оцінки як з погляду історії, так і з погляду моралі. Безперечно, пропонуємо тут одну із перших спроб підійти до комунізму, поставивши собі питання про цей злочинний вимір як питання водночас і центральне, і глобальне. Нам зауважать, що більшість з цих злочинів відповідала «законності», яку застосовували інституції, що належали місцевим режимам, визнаним у міжнародному масштабі, чиїх керівників з великою помпою приймали наші керівники. Але хіба не було так само з нацизмом? Злочини, про які ми розповідаємо у цій книзі, характеризуються не під кутом зору правомочности комуністичних режимів, але під кутом зору неписаного кодексу природних прав людства. </span></i></blockquote>
<span style="font-family: inherit;">Справді, труднощі, які виникають при розв’язанні окресленої проблеми, доволі поважні. Злочини супроводжують людство всю його відому історію. В чому ж тоді якісна різниця між злочинами тоталітарних режимів ХХ століття і тими, що їх знаємо з історії інших країн в різні часи? Якщо мати на думці комунізм, є всі підстави погодитися з думкою Куртуа про те, що злочинність визначає саму його сутність. Маємо такі арґументи.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">1. Злочини були надзвичайно масштабними порівняно з тими, які відомі з історії. Ось приклад. Режим царату в Росії аж ніяк не відзначався гуманністю. Свобода особи, свобода народів були придушені, але порівняно з комуністичним режимом він все-таки видається аж надто ліберальним. Як згадується в “Чорній книзі комунізму”, за час від 1825 до 1917 рр. число смертних вироків в Росії досягло 6360, при цьому далеко не всі вони були виконані (виконано 3932 вироки). А лише за чотири місяці свого панування, тобто до березня 1918 року, большевики вбили більше людей, ніж царська влада за 92 роки!</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">2. Щоб бути знищеною, людині в СССР зовсім не обов’язково було чинити якийсь спротив режимові чи злочин: абсолютна більшість вбитих отримала свою фатальну кулю нізащо. Та й більшість вироків було винесено не в порядку судової процедури, а на основі рішень трійок або навіть окремих осіб, тобто внаслідок протиправних дій самого режиму.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">3. Людина все життя знаходилася під загрозою смерти або засудження; навіть самі представники репресивного апарату не були застраховані від знищення (згадаймо Яґоду, Єжова, Берію та багатьох інших), високопоставлені комуністи — також (згадаймо майже поголовне знищення Сталіним так званої лєнінської гвардії). Перед смертю Сталін планував знищення найближчих до своєї особи “вождів”: Молотова, Ворошилова та деяких інших членів Президії КПСС. Зовсім непомітні в політичному відношенні люди могли бути знищені або репресовані в порядку виконання плану репресій, спущеного згори.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">4. Після ліквідації “ворожих класів” чи станів (капіталісти, поміщики, священики, купці, царські військові, значна частина старої інтеліґенції, представники будь-яких інших політичних партій і т. д.) влада спрямувала терор проти тих, кого вона називала трудящими: робітників та селян. Зокрема, інтенсивна війна проти селян велася із застосуванням артилерії, танків, літаків, отруйних хемічних речовин.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">5. Законодавство СССР передбачало колгоспне кріпацтво для селян, драконові закони для них, а також і для всіх інших, зокрема й робітників, з покаранням за найменші дрібниці. Це була війна правлячої кліки з усією рештою населення, а також всередині самої кліки.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">6. Комуністичний режим в різні роки займався примусовим виселенням “соціяльно небезпечних елементів” у віддалені місця большевицької імперії. Зокрема, до Сибіру було переселено мільйони українців. Поголовної депортації за національною ознакою зазнали корейці, німці, чеченці та деякі інші кавказькі народи, а також калмики, кримські татари, караїми, кримчаки, греки, болгари, вірмени. Лише смерть Сталіна врятувала євреїв від вже запланованого виселення до Сибіру.</span><br />
<span style="font-family: inherit;">7. Примусова праця в концтаборах була спланована так, щоб спричинити смерть максимальній кількості ув’язнених, більшість з них не витримала призначеного їм строку ув’язнення через нелюдські умови утримання у тюрмах та концтаборах.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">8. Найстрашнішою формою терору були голодомори, серед них — штучно організований голодомор 1932—1933 рр., який знищив близько 10 млн. українців.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Зазначені риси комуністичного терору в СССР, взяті у сукупності, творять ту нову якість, яка відрізняє комуністичні злочини від усіх відомих в історії. Нове слово в репресивній діяльності зміг сказати лише німецький нацизм. Автори “Чорної книги комунізму” пишуть, що “методи, які використовував Лєнін і систематизував Сталін та їхні послідовники, не лише нагадували нацистські методи, а й дуже часто їх випереджали”.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Що ж до інших комуністичних країн, то, переймаючи досвід СССР, вони спромоглися навіть на певні рекорди. Так, перше місце за абсолютною кількістю знищених людей належить комуністичному керівництву Китаю, а голод під час “великого стрибка” в цій країні за кількістю жертв перевершив усе, що було відомо в історії людства, навіть голод 1932—1933 рр. Втім, і населення Китаю було значно більше, аніж будь-якої іншої країни. Рекорд за відносною кількістю жертв був встановлений комуністами у Камбоджі.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Фактично розробка правових основ, необхідних для оцінки злочинів держави, була розпочата при підготовці Статуту Нюрнберзького трибуналу, де було визначено три основні типи злочинів: злочини проти миру, воєнні злочини та злочини проти людяности. На основі вироблених статутних положень та загальноприйнятих юридичних процедур судили нацистських злочинців.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Автори книги з’ясували, що при вивченні комуністичних режимів також виявляються всі три категорії злочинів.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Згідно із Статтею 6a згаданого Статуту, злочини проти миру полягають у “плануванні, підготовці, розв’язуванні та веденні аґресивної війни або війни з порушенням міжнародних договорів, угод та запевнень або участі у загальному плані чи змові, спрямованих на здійснення будь-якої із зазначених дій”. Як приклади такого типу злочинів автори називають таємне співробітництво Сталіна з Гітлером і угоди від 23 серпня та 28 вересня 1939 року та аґресивні дії, які були вчинені в порядку їх виконання.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Воєнні злочини (Стаття 6b) полягали у брутальному порушенні положень Гаазької конвенції, що захищає як цивільне населення, так і учасників бойових дій. Як приклад автори наводять розстріли військовополонених, грабунки і насильство над населенням країн, зайнятих совєтською армією, катування та вбивства учасників опору комуністичному режиму, зокрема, вояків УПА (українських партизан за термінологією авторів).</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Злочини проти людяности (Стаття 6с) визначаються в Статуті як “вбивства, винищення, обернення в рабство, заслання та інші жорстокі заходи, спрямовані проти цивільного населення до чи під час війни, або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення злочину або у зв’язку з будь-яким злочином…”</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">За всіма цими визначеннями злочини комунізму, як доводять автори, не поступаються злочинам нацистів, що більше — значно переважають їх кількісно.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Підбиваючи підсумки злочинів комунізму, автори наводять такий загальний перелік:</span><br />
<blockquote class="tr_bq">
<i><span style="font-family: inherit;">— розстріл десятків тисяч заручників або осіб, заарештованих без слідства, винищення сотень тисяч повсталих робітників і селян між 1918 і 1922 рр.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— голод 1922 рр., який спричинив смерть 5 млн. осіб;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— ліквідація і депортація донських козаків 1920 р.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— винищення десятків тисяч осіб у концтаборах між 1918 і 1930 рр.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— ліквідація близько 690 тис. осіб під час «великої чистки» 1937—1938 рр.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— депортація двох мільйонів куркулів (або приписуваних до них) у 1930—1932 рр.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— знищення штучним голодом і відмовою у наданні допомоги 6 млн. українців у 1932—1933 рр.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— депортація сотень тисяч поляків, українців, прибалтів, молдован, бессарабів у 1939—1941 рр., а далі у 1944—1945 рр.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— депортація волзьких німців 1941 р.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— депортація-вигнання кримських татар 1944 р.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— депортація-вигнання чеченців 1944 р.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— депортація-вигнання інгушів 1944 р.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— депортація-ліквідація міського населення Камбоджі між 1975—1978 рр.;</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">— поступове винищення Китаєм тибетців, починаючи з 1950 р.</span></i><br />
<i><span style="font-family: inherit;">Можна було б безперестанку перераховувати злочини ленінізму і сталінізму, які часто майже ідентично повторювалися режимами Мао Дзедуна, Кім Ір Сена, Пол Пота. </span></i></blockquote>
<span style="font-family: inherit;">Слід також зауважити, що цифри, які наводять ці історики, як правило, занижені, навіть незважаючи на те, що автори не є тенденційними. Це пов’язане з тим, що історики ґрунтуються на документах, які засвідчують факти, проте не всі факти було задокументовано. Часом виконавці злочинів не залишали документів, прагнучи стерти пам’ять про свої злодіяння. Є багато свідчень, з яких випливає, що чимало смертей українців під час голодомору 1932—1933 рр. не було зареєстровано.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Кількість осіб, знищених комуністичним режимом, за обережною оцінкою, наведеною авторами, становить 95 мільйонів (за іншими даними — 110 млн., див. [Денисенко, 1999]).</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Немає можливости переказувати далі зміст книги, яка в ориґіналі має 850 сторінок, ґрунтується на величезній кількості джерел, документів, фактів. Мусимо погодитися з автором передмови до російського видання “Чорної книги комунізму” Олександром Яковлєвим, який вважає, що комунізм є раковою хворобою людства. Це визначення не є простою метафорою, як можна подумати. Комунізм як соціяльна хвороба є точним аналогом ракового захворювання людського організму, оскільки сутність раку як хвороби пов’язана з виникненням злоякісних клітин, що виходять з-під контролю нормально налагодженої інформаційної системи організму і своїм нестримним розвитком виснажують його (у соціяльній реалізації — країну, людство), доводячи до загибелі.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Автори вважають юридичний осуд злочинів комунізму на міжнародному рівні нагальною потребою людства.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Існує дуже велика мемуарна та художня література, в якій викриваються злочини комуністичного режиму. В цій ділянці перед веде українська література, передусім тому, що Україна найбільше постраждала від комунізму, а її опір цій злочинній системі був найзапеклішим. Назву у цьому зв’язку шедеври Тодося Осьмачки, Уласа Самчука та Василя Барки. Іван Багряний дав перший систематичний та всебічний аналіз злочинів комуністичного режиму в романі “Сад Гетсиманський” (1950).</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Велика кількість свідоцтв про злочини комунізму в Україні подана у книзі “Злочин” [Кардаш, 2003]. На мій погляд, серед багатьох книг, у яких викривається злочинність комуністичної репресивної системи, виділяється своєю силою книга Семена Підгайного [Підгайний, 2008], що в новітній публікації складається з двох творів: "Українська інтеліґенція на Соловках" та "Недостріляні". Читаючи його спогади, з дивовижною силою відчуваєш абсолютну божевільність зображуваної дійсности, повну її ірраціональність не лише в тюрмах, а й на всій території СССР. </span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Вельми варта згадки книга депортованого на Сибір німецького священика Г. Фітткау</span> [Фітткау, 2008].<br />
<br />
<span style="font-family: inherit;">Значний міжнародний резонанс викликала книга Олександра Солженіцина “Архипелаг ГУЛАГ”.</span><br />
<br />
<span style="font-family: inherit;"><br /></span>
<b><span style="font-family: inherit;">Посилання</span></b><br />
<span style="font-family: inherit;"></span><br />
<ul>
<li><span style="font-family: inherit;">Гайєк, 1944 — Hayek Fridrich. The Road to the Serfdom. ― London, 1944.</span></li>
<li><span style="font-family: inherit;">Дейвіс, 2000 — Дейвіс Норман. Европа. Історія. — К.: Основи, 2000.</span></li>
<li><span style="font-family: inherit;">Денисенко, 1999 — Денисенко Володимир. Комуністичні режими замордували 110 мільйонів людей // Історичний календар‘99. — К., 1998.</span></li>
<li><span style="font-family: inherit;">Кардаш, 2003 — Злочин / Упор. Петро Кардаш. — Мельбурн, 2003.</span></li>
<li><span style="font-family: inherit;">Підгайний, 2008 — Пілгайний Семен. Українська інтеліґенція на Соловках. Недостріляні. — К.: Вид. дім "Києво-Могилянська Академія", 2008.</span></li>
<li><span style="font-family: inherit;"><span style="font-family: inherit;">Фітткау, 2008</span> — Фітткау Гергард. Мій тридцять третій рік. Спогади східнопрусського священика — в’язня ГУЛУГу. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2008.</span></li>
</ul>
Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-25850836830463165452017-03-13T10:03:00.000+02:002022-04-16T14:47:35.059+03:00<div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;">
<b><span lang="UK">Короткий життєпис (Федора Одрача)</span></b></div>
<div align="center" class="MsoNormal" style="text-align: center;">
<br /></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal;">
<table cellpadding="0" cellspacing="0" class="tr-caption-container" style="float: left; margin-right: 1em; text-align: left;"><tbody>
<tr><td style="text-align: center;"><a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiI0gSB0wWAzPEEYCFr0SEu59g7QQOThTZKQtRw5bedRrhpFjDl2j1WZYgFQsReRP4mMQNuLcKfgliZmkTONjnhPhkaVO7Ln0loUFX0K7qXFuc6lkSX5ugHo6-Rzf_PdQBa9t4695u1pgM/s1600/zhytiepys_odrachXI-1.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; margin-bottom: 1em; margin-left: auto; margin-right: auto;"><img border="0" height="320" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEiI0gSB0wWAzPEEYCFr0SEu59g7QQOThTZKQtRw5bedRrhpFjDl2j1WZYgFQsReRP4mMQNuLcKfgliZmkTONjnhPhkaVO7Ln0loUFX0K7qXFuc6lkSX5ugHo6-Rzf_PdQBa9t4695u1pgM/s320/zhytiepys_odrachXI-1.jpg" width="208" /></a></td></tr>
<tr><td class="tr-caption" style="text-align: center;">Перша сторінка автобіографії Федора Одрача</td></tr>
</tbody></table>
<span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Народився я 1912 року в Пінщині, на Поліссі. Вищі
університетські студії закінчив я перед війною у Вільні. Є я тепер звичайним
членом етнографічної секції НТШ. Переслідований НКВД-е в початках листопада
1940 року втікаю я з Полісся в Галичину. За допомогою своїх галицьких друзів
переходжу совєтсько-німецький кордон, дня 14 грудня 1940 року. </span><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">Перейшов я
кордон на захід від Турки н</span><span style="font-size: 12pt;">[</span><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">ад</span><span style="font-size: 12pt;">]</span><span style="font-size: 12pt;"> <span lang="UK">Стрийом, в селі Соколики. На німецькій граничній
комендатурі зустрівся я вперше з Вашим братом, не знаю його ім’я, здається Юрко<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn2" name="_ednref2" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[2]</span></span></span></a>,
який перейшов границю зі своєю нареченою. Після переслухання нас, ми під</span></span><span style="font-size: 12pt;"> екскортою</span><span lang="UK" style="font-size: 12pt;"> німецьких граничників, чи теж і без них добралися
пішки до Сянока. В Сяноку ми розстались. Знаючи, що я не маю грошей на хліб,
Бандера Юрко дав мені десять злотих на хліб. Згодом я прибув до Кракова де
активно приєднався до націоналістичного табору, очоленого Вами. Перебуваючи
певний час в укр</span><span style="font-size: 12pt;">[</span><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">аїнському</span><span style="font-size: 12pt;">]</span><span style="font-size: 12pt;"> <span lang="UK">таборі
(бувший академічний дім) я був в постійному зв’язку з Очеретом<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn3" name="_ednref3" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[3]</span></span></span></a>.
Після деякого часу я прибув до Берліна. Восени 1941 року я оженився. Потім
почерез хворобу легенів вдалося мені вернутися в початках листопада цього ж
року на рідні землі, на Волинь, до Ковля. Тут я видав тижневик т</span></span><span style="font-size: 12pt;">[ак]</span><span style="font-size: 12pt;"> <span lang="UK">з</span></span><span style="font-size: 12pt;">[вані]</span><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">
“Ковельські вісті”<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn4" name="_ednref4" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[4]</span></span></span></a>. Співпрацюючи з директором
друкарні, другом Томашевичем, ми постійно постачали папером підпільну пресу
ОУН. Будучи переслідованому гештапо, я втікаю 1942 року на село, за мною й
директор Томашевич з друкарнею (ніжн</span><span style="font-size: 12pt;">ó</span><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">ю
американкою)<span class="MsoEndnoteReference"> <a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn5" name="_ednref5" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[5]</span></span></a></span>.
Від половини 1942 року я опинився в підпіллі. Дня 13 березня 1943 року постають
перші відділи УПА в Ковельщині<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn6" name="_ednref6" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[6]</span></span></span></a>.
Мене покликують до пропагандивно-пресового штабу УПА Волині. З другом Шило
(Данилевич) – студент</span><span style="font-size: 12pt;">[</span><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">ом</span><span style="font-size: 12pt;">]</span><span lang="UK" style="font-size: 12pt;"> останніх семестрів на вілєнському університеті (мій
університетський приятель), видаємо з рамени ОУН часопис “Інформатор”<span class="MsoEndnoteReference"> <a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn7" name="_ednref7" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[7]</span></span></a></span>.
(Вже тут, в Англії довідався я, що друга Шило большевики застрілили в місяці
травні 1944 року над Стиром). Регулярно теж співпрацював я з часописом “До
зброї”<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn8" name="_ednref8" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[8]</span></span></span></a>.
Потім з “Січі”<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn9" name="_ednref9" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[9]</span></span></span></a> (ліс на Волині, неподаліку
села Свинарина) переноситься наш штаб до Колок<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn10" name="_ednref10" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[10]</span></span></span></a>
над ріку Стир. Поруч співпраці з підпільними часописами, випрацьовую теж різні
летючки та заклики до населення. Штаб наш складався з дев’яти осіб. На прикінці
жовтня 1943 року на місто Колки нападають від Чарторийська німці з підтримкою літаків<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn11" name="_ednref11" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[11]</span></span></span></a>.
Відділи УПА як теж і наш штаб, під командуванням друга Савура (він теж мав
псевдонім і Охрим)<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn12" name="_ednref12" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[12]</span></span></span></a>
вицофуємося в Цуманські ліси, де безупину зустрічаємося в перестрілках з
червоними. За той час моя дружина, чешка з походження, і 14-тимісячна дитина,
будучи в підпіллі під опікою організації, попадає в полон з дитиною до
польської банди, яку підтримували німці. Завдяки тому, що вона чешка, поляки її
не вбивають. Перейшовши пекло страждань (хворіє два рази на тиф з дитиною), в
чужому оточенні, згодом попадає до большевиків. Затаюючи що є моєю дружиною,
вона щасливо вернулася 1946 році до батька, до Чехословаччини. Одначе, від 3
грудня 1943 року ні її, ні дитини не прийшлося мені побачити.</span><br />
<span lang="UK" style="font-size: 12pt;"><br /></span></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal;">
<span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Весною 1944 року, на рішення теренового провідника
друга Крилача<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn13" name="_ednref13" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[13]</span></span><!--[endif]--></span></a> та з відома друга Савура,
рішено мене вислати за кордон як письменника та журналіста. Проти такого
рішення я вніс прохання, щоб залишитись на рідних землях. З огляду на те, що
моя родина була в руках ворога на Волині, в селі Купичові. Але моє прохання
відкинено і згодом, по зв’язковій лінії відправлено мене в Сокальщину, до Белза.
Там з підпільних магазинів видано мені два костюми, білизну, взуття взагалі все
що треба. Навіть харчів на дорогу. 28 травня 1944 року в організаційному
порядку я прибув до Львова зі зв’язковою подругою Місею, для якої припоручив це
завдання друг Віра (Мигаль)<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn14" name="_ednref14" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[14]</span></span><!--[endif]--></span></a>
– провідник ОУН Сокальщини. У Львові куплено мені </span><span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: EN-US;">Durchlasschcin</span><span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;"> </span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">від Крайсгауптмана до Праги. Таким чином я дістався за
кордон. У Празі, бувший мій зверхник з Волині, друг Олежко<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn15" name="_ednref15" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[15]</span></span><!--[endif]--></span></a>,
сконтактував мене з другом Стецьком. Потім, в етапах, я дістався до Баварії.
Тут я вповні присвятив себе публіцистичній та письменницькій праці. За час мого
перебування за кордоном, я помістив до 200 статей репортажів та літературних
творів в часописах: </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Укр</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">[аїнська] </span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Трибуна</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">, </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Час</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">, </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Українець-Час</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">, </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Пу-Гу</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">, журналі </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">На сліді</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">, </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Український самостійник</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">, </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Наш клич</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;"> в
Льондоні, циклостилевий </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Визвольний шлях</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">. Більшість моїх статей і репортажів було присвячено
УПА та проблемам націоналізму. Про УПА були опубліковані такі літературні
твори: в “Час</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">-і </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Зірка</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">, в </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Українець-Час</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;"> довга новела </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">За
втраченою родиною</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;"> та новеля </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Пропагандист</span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">”</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">. Взагалі не сила згадувати всіх моїх публікацій.
Рівнож написав я за той час перший том роману “Серед боліт”. 14-тий розділ
якого був опублікований в флортівському<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn16" name="_ednref16" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[16]</span></span><!--[endif]--></span></a>
“Час”-і. Твір цей, наскрізь націоналістичний, мав бути виданий “Час”-ом, та
грошева реформа покрижувала пляни. Під цю пору – машинопис роману находиться в
редакції </span><span style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: RU;">“</span><span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Українського самостійника”. Наскільки мені
відомо, в почутті персональних упереджень, надуживаючи авторитет організації,
пан Драбат намагається перешкодити своїми доносами видання цього твору.<o:p></o:p></span><br />
<span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;"><br /></span></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal;">
<span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Подаючи, отже короткі дані з мого “курікулюм віте”<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn17" name="_ednref17" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[17]</span></span><!--[endif]--></span></a>
і уникаючи драматичних моментів, як той що большевицька розвідка, зловивши
мене, поставила під хвою в лісі неподаілку Озютич на Волині, щоб розстріляти і
в цей останній момент відділ УПА визволив мене, хочу тільки заявити, що все
подане, це суща правда. Будучи в підпіллі, працюючи як публіцист УПА, поштовхом
до праці було так як для всіх, так і для мене прізвище – Бандера. На всіх
відтінках революційного змагу, в усіх ділянках підпілля, авторитетом і головним
сіґнум<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_edn18" name="_ednref18" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span lang="UK" style="font-size: 12pt;">[18]</span></span><!--[endif]--></span></a>
було Ваше ім’я. Гірко і боляче дознавати кривди від людей, які теж, в безпечних
місцях шаржують Вашим іменем, знецінюючи тих, які мають за собою пройдений
тернистий шлях. Просто не хочеться вірити, щоб і надалі дрібні амбітники,
покликуючись на Вас та на організацію, вносили заколот та сіяли недовір’я до
людей, які були й є вірними речниками націоналістичного руху очоленого Вами.<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal; margin-left: 210.0pt; text-indent: 0cm;">
<span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Поданий життєпис
підтверджую своїм літературним прізвищем – Федір Одрач.</span><span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: EN-US;"><o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal; margin-left: 210.0pt; text-indent: 0cm;">
<br /></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal; text-indent: 186.0pt;">
<span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Дня 15 жовтня 1950 року.</span><span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: EN-US;"><o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal; text-indent: 186.0pt;">
<br /></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal; text-indent: 156.0pt;">
<span lang="UK" style="font-size: 12.0pt;">Моя адреса:<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal; text-indent: 156.0pt;">
<span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: EN-US;">Scholomickyi Teodor
<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal; text-indent: 156.0pt;">
<span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: EN-US;">32, <st1:street w:st="on"><st1:address w:st="on">Rowon Rd.</st1:address></st1:street> (<st1:street w:st="on"><st1:address w:st="on">Limeside Rd.</st1:address></st1:street>)<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoBodyTextIndent" style="line-height: normal; text-indent: 156.0pt;">
<span lang="EN-US" style="font-size: 12.0pt; mso-ansi-language: EN-US;">Oldham-Lane’s-England.<o:p></o:p></span></div>
<br />
<div>
<br />
<hr align="left" size="1" width="33%" />
<!--[endif]-->
<br />
<div id="edn1">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref1" name="_edn1" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[1]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">Короткий життєпис вислано Теодором
Шоломицьким – “Федором Одрачем” провіднику ОУН Степану Бандері. Цей текст є
цікавим джерелом до історії повстанчого руху на Волині та Поліссі. Тому нами
додано деякі примітки і пояснення чи доставлено відсутні розділові знаки.
Оригінальну мову і авторську стилістику збережено повністю. <o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn2">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref2" name="_edn2" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[2]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">Степан Бандера брата (рідного) з ім’ям
Юрій не мав. Враховуючи, що Олександр Бандера в той час перебував у Римі, а про
наречену в Богдана Бандери нічого не відомо, то мова, імовірно, йде про Василя
Бандеру і його наречену, а згодом і дружину Марію Возняк.<o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn3">
<div class="MsoEndnoteText">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref3" name="_edn3" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[3]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">“Очерет” – Польовий Омелян, керівник
політканцелярії ОУН в Кракові у 1940–9141 роках.<o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn4">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref4" name="_edn4" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[4]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">“Ковельські вісті” – газета, яка виходила
у м. Ковель Волинської області у період німецької окупації. <o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn5">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref5" name="_edn5" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[5]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">Тип друкар</span><span lang="EN-US">c</span>ького верстата<span lang="UK">, що працює за допомогою </span>ніжнó<span lang="UK">го приводу.</span></div>
</div>
<div id="edn6">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref6" name="_edn6" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[6]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">Ця дата подана за часом переходу
Ковельської поліції у лави УПА, бо на той час вже існували загони УПА на інших
теренах Волині і Полісся. <o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn7">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref7" name="_edn7" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[7]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">“Інформатор” – підпільна газета, що друкувалася
у друкарні під назвою „Воля народам”. Перші її числа з’явилися восени 1942
року, а у 1943 році було надруковано ще 20 номерів – з 1(4) по 20(23). Газета
завжди містила змістовні передові статті, загальні огляди “Події на фронтах”,
різні політичні новини. <o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn8">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref8" name="_edn8" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[8]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">“До зброї” – підпільний журнал для
УПА на Волині і Поліссі, редакційний осередок якого містився на території
Костопільського району Рівненської області, поряд з підпільною друкарнею “імені
Б.</span><span lang="EN-US"> </span><span lang="UK">Хмельницького”. Починаючи з липня 1943
року щомісячно з’явилося 6 номерів (передруковані у першому томі нової серії
“Літопису УПА”), але існує інформація про вихід кількох номерів у 1944</span><span lang="EN-US"> </span><span lang="UK">р.</span><span lang="UK" style="font-size: 14.0pt; mso-ansi-language: UK;"> </span><span lang="UK"> <o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn9">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref9" name="_edn9" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[9]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">“Січ” – територія повстанської
республіки на Володимир-Волинщині, де базувався загін “імені Богуна” під
командуванням П. Антонюка-“Сосенка” у складі трьох куренів та різні повстанські
осередки протягом 1943 року. <o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn10">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref10" name="_edn10" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[10]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">Колки – районний центр у Волинській обл.
(тепер смт. у Маневицькому районі тієї ж області), де з травня по листопад 1943
року існувала повстанська республіка і знаходився штаб групи УПА “Турів”.<o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn11">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref11" name="_edn11" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[11]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">Напад відбувся 3</span>–<span lang="UK">4 листопада 1943 року.<o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn12">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref12" name="_edn12" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[12]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">“Охрім”, “Клим Савур” – Дмитро
Клячківський, крайовий провідник ОУН на ПЗУЗ і командир УПА-Північ.<o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn13">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref13" name="_edn13" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[13]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">“Крилач” – Панас Матвійчук, комендант
запілля ВО “Турів” восени1943-го навесні 1944-го років.<o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn14">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref14" name="_edn14" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[14]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">“Віра” (також “Зеніт”, “Павур”) –
Мигаль Павло, окружний провідник ОУН Сокальщишини до кінця квітня 1944 р.,
після чого – надобласний провідник Сокальщини і Холмщини.<o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn15">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref15" name="_edn15" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[15]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">У тексті ім</span>’<span lang="UK">я
відчитується як Олежко, але за кордоном на той час перебував керівник
відділу зовнішніх зв</span>’<span lang="UK">язків
штабу УПА-Північ Роман Петренко-“Омелько”, який був знайомий з Федором Одрачем.
Тому, імовірно, мова йде про “Омелька”.<o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn16">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref16" name="_edn16" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[16]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">Так у тексті.<o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn17">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref17" name="_edn17" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[17]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">Життєпис (з латинської мови </span><span lang="EN-US">c</span><span lang="UK">urriculum vitae).<o:p></o:p></span></div>
</div>
<div id="edn18">
<div class="MsoEndnoteText" style="text-align: justify;">
<a href="file:///C:/Users/Admin/Downloads/02_1_Marchuk_Odracz.doc#_ednref18" name="_edn18" title=""><span class="MsoEndnoteReference"><!--[if !supportFootnotes]--><span class="MsoEndnoteReference"><span style="font-size: 10pt;">[18]</span></span><!--[endif]--></span></a> <span lang="UK">Так у тексті.<o:p></o:p></span><br />
<span lang="UK"></span><br />
<div align="center" class="MsoNormal" style="-webkit-text-stroke-width: 0px; color: black; font-family: 'Times New Roman'; font-size: medium; font-style: normal; font-variant: normal; font-weight: normal; letter-spacing: normal; line-height: normal; orphans: auto; text-align: center; text-indent: 0px; text-transform: none; white-space: normal; widows: 1; word-spacing: 0px;">
</div>
<br />
<div align="center" class="MsoNormal" style="-webkit-text-stroke-width: 0px; color: black; font-family: 'Times New Roman'; font-size: medium; font-style: normal; font-variant: normal; font-weight: normal; letter-spacing: normal; line-height: normal; orphans: auto; text-align: center; text-indent: 0px; text-transform: none; white-space: normal; widows: 1; word-spacing: 0px;">
<div style="margin: 0px; text-align: right;">
<i><span lang="UK">Підготував до друку Ігор Марчук<o:p></o:p></span></i></div>
</div>
</div>
</div>
</div>
Anonymoushttp://www.blogger.com/profile/17034386756698321628noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-29272865745959725142016-08-13T07:35:00.000+03:002016-08-13T07:35:06.256+03:00<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgdgsFkrc-2boT_EM0NsP00FaVHPkFd1JpTBrNy_OslA3XzZlVbdTHxz_CnlNCICLNTbY9APPGsiSxfcScbOib7cvwIzj63q5ckkr9ztDYczqAi7O7Tw1rPhWbatFps9Khohhjwi2VkG_U/s1600/Melen.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="320" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEgdgsFkrc-2boT_EM0NsP00FaVHPkFd1JpTBrNy_OslA3XzZlVbdTHxz_CnlNCICLNTbY9APPGsiSxfcScbOib7cvwIzj63q5ckkr9ztDYczqAi7O7Tw1rPhWbatFps9Khohhjwi2VkG_U/s320/Melen.jpg" width="222" /></a></div>
<br />
<div id="contentsContainer" style="-webkit-box-flex: 1; padding-left: 70pt; padding-right: 42pt;">
<div id="contents">
<qowt-section id="E10" named-flow="FLOW-2" qowt-eid="E10" style="-webkit-column-count: 1; display: block;"><div id="E11" is="qowt-word-para" qowt-eid="E11" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" is="qowt-word-run" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; white-space: pre-wrap;"><br /></span></div>
<div id="E15" is="qowt-word-para" qowt-eid="E15" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E16" is="qowt-word-run" qowt-eid="E16" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">МИРОСЛАВ МЕЛЕНЬ,</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E17" is="qowt-word-run" qowt-eid="E17" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E18" is="qowt-word-run" qowt-eid="E18" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">ч</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E19" is="qowt-word-run" qowt-eid="E19" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">лен Юнацтва ОУН, учасник </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E21" is="qowt-word-run" qowt-eid="E21" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">Норильського</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E23" is="qowt-word-run" qowt-eid="E23" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;"> повстання, член Українського Національного Фронту, письменник, музикант, громадський діяч</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E24" is="qowt-word-run" qowt-eid="E24" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E26" is="qowt-word-run" qowt-eid="E26" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">упочив</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E28" is="qowt-word-run" qowt-eid="E28" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;"> у Бозі 8 серпня 2016 року в Моршині</span></div>
<div id="E29" is="qowt-word-para" qowt-eid="E29" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E30" is="qowt-word-run" qowt-eid="E30" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Щиро співчуваємо вдові </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E31" is="qowt-word-run" qowt-eid="E31" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">п. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E34" is="qowt-word-run" qowt-eid="E34" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Євгенії і всій родині та друзям. Надсилаємо довідку Харківської правозахисної групи про подвижника українського духа. </span></div>
<div id="E35" is="qowt-word-para" qowt-eid="E35" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" is="qowt-word-run" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;"></span></div>
<a name='more'></a><br />
<div id="E36" is="qowt-word-para" qowt-eid="E36" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E37" is="qowt-word-run" qowt-eid="E37" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">МЕЛЕНЬ МИРОСЛАВ ОЛЕКСІЙОВИЧ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E38" is="qowt-word-run" qowt-eid="E38" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> (13.06. (у </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E40" is="qowt-word-run" qowt-eid="E40" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">вироці</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E42" is="qowt-word-run" qowt-eid="E42" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> – 13.09) 1929, с. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E44" is="qowt-word-run" qowt-eid="E44" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Фалиш</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E46" is="qowt-word-run" qowt-eid="E46" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E48" is="qowt-word-run" qowt-eid="E48" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Стрийського</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E50" is="qowt-word-run" qowt-eid="E50" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> р-ну Львівської обл. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E51" is="qowt-word-run" qowt-eid="E51" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">– п. 8.08.2016, м. Моршин Львівської обл.).</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E52" is="qowt-word-run" qowt-eid="E52" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span></div>
<div id="E53" is="qowt-word-para" qowt-eid="E53" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E54" is="qowt-word-run" qowt-eid="E54" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">Член Юнацтва ОУН, учасник </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E56" is="qowt-word-run" qowt-eid="E56" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">Норильського</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E58" is="qowt-word-run" qowt-eid="E58" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;"> повстання, член Українського Національного Фронту, письменник, музикант, громадський діяч. </span></div>
<div id="E59" is="qowt-word-para" qowt-eid="E59" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E60" is="qowt-word-run" qowt-eid="E60" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Мирослав був п'ятою дитиною в селянській національно свідомій сім'ї. Його мати Катерина, вдова полеглого січового стрільця Павла </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E62" is="qowt-word-run" qowt-eid="E62" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Печеняка</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E64" is="qowt-word-run" qowt-eid="E64" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, вийшла заміж за Олексу </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E66" is="qowt-word-run" qowt-eid="E66" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Меленя</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E68" is="qowt-word-run" qowt-eid="E68" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, який повернувся з заробітків з Америки. Була незмінним головою місцевого «Союзу Українок». Її первісток Василь </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E70" is="qowt-word-run" qowt-eid="E70" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Печеняк</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E72" is="qowt-word-run" qowt-eid="E72" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> загинув у лавах </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E73" is="qowt-word-run" qowt-eid="E73" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УПА</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E74" is="qowt-word-run" qowt-eid="E74" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. Брат Мирослава Володимир 1944 року загинув у бою з більшовиками. На Святвечір 1945 р. більшовики прийшли заарештувати сестру, яка була в підпіллі. Вивели батька і під хатою розстріляли. Щоб ворог не поглумився над тілом, Мирослав потай поховав його. Неповнолітній учень </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E76" is="qowt-word-run" qowt-eid="E76" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Стрийської</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E78" is="qowt-word-run" qowt-eid="E78" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> школи № 5 (донедавна – ґімназії) змушений був іти в підпілля. Його взяла до себе родина в село </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E80" is="qowt-word-run" qowt-eid="E80" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Дашава</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E82" is="qowt-word-run" qowt-eid="E82" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, де 1947 р. він напівлеґально закінчив 10-й клас. Ще за німецької окупації, з 1943 р., належав до Юнацтва </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E83" is="qowt-word-run" qowt-eid="E83" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">Організації Українських Націоналістів</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E84" is="qowt-word-run" qowt-eid="E84" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. Розповс</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E85" is="qowt-word-run" qowt-eid="E85" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ю</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E86" is="qowt-word-run" qowt-eid="E86" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">джував антибільшовицьку літературу, розклеював листівки, доставляв підпіллю зброю. Двоюрідний брат Іван </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E88" is="qowt-word-run" qowt-eid="E88" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Павлій</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E90" is="qowt-word-run" qowt-eid="E90" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> («Орленко») взяв М. до куща самооборони, де він брав участь у бойових діях.</span></div>
<div id="E91" is="qowt-word-para" qowt-eid="E91" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E92" is="qowt-word-run" qowt-eid="E92" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Разом з побратимом Володимиром </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E94" is="qowt-word-run" qowt-eid="E94" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Моричем</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E96" is="qowt-word-run" qowt-eid="E96" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> М. заарештований 23.09. 1947 на облаві в с. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E98" is="qowt-word-run" qowt-eid="E98" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Братківці</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E100" is="qowt-word-run" qowt-eid="E100" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. Юнаки витримали тяжкі тортури, але нікого не виказали. </span></div>
<div id="E101" is="qowt-word-para" qowt-eid="E101" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E102" is="qowt-word-run" qowt-eid="E102" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Засуджений у Львові 23.06. 1948 за ст. 54-1а, п. 8, 11</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E103" is="qowt-word-run" qowt-eid="E103" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E104" is="qowt-word-run" qowt-eid="E104" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">“терор”, на 25 р. ув'язнення, довічне заслання та 5 р. поразки в правах. Від Спаса до Покрови (19.08 – 14.10. 1948) везли етапом до Красноярського краю. У дорозі від голоду, холоду, дизентерії погинуло багато в'язнів. Звідти по Єнісею </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E106" is="qowt-word-run" qowt-eid="E106" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">етапований</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E108" is="qowt-word-run" qowt-eid="E108" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> до </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E110" is="qowt-word-run" qowt-eid="E110" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Дудінки</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E112" is="qowt-word-run" qowt-eid="E112" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, в управління </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E114" is="qowt-word-run" qowt-eid="E114" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ГОРЛагу</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E116" is="qowt-word-run" qowt-eid="E116" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> – “</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E118" is="qowt-word-run" qowt-eid="E118" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Государственный</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E120" is="qowt-word-run" qowt-eid="E120" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E122" is="qowt-word-run" qowt-eid="E122" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">особорежимный</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E124" is="qowt-word-run" qowt-eid="E124" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E126" is="qowt-word-run" qowt-eid="E126" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">лагерь</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E128" is="qowt-word-run" qowt-eid="E128" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">” № 4 в Норильську. Тут в'язні будували мідеплавильний комбінат – «подарунок» до 70-річчя Сталіна. В'язні масово вимирали. Трупи охорона протикала багнетом, вивозила за зону і скидала в ями, що були викопані бульдозером під горою </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E130" is="qowt-word-run" qowt-eid="E130" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Шмідтиха</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E132" is="qowt-word-run" qowt-eid="E132" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. </span></div>
<div id="E133" is="qowt-word-para" qowt-eid="E133" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E134" is="qowt-word-run" qowt-eid="E134" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">М. був у близьких стосунках з професором історії Михайлом Дмитровичем Антоновичем, слухав його розповіді, від нього почув про Євгена Маланюка, Олега Ольжича. Потай складав вірші, сповнені патріотичних почуттів, глибинного відчуття історичної долі свого народу. Спілкувався з інтелігенцією різних національностей, якої було багато в концтаборах. </span></div>
<div id="E135" is="qowt-word-para" qowt-eid="E135" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E136" is="qowt-word-run" qowt-eid="E136" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">У травні 1953 українці, у </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E138" is="qowt-word-run" qowt-eid="E138" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">т.ч</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E140" is="qowt-word-run" qowt-eid="E140" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. М., зібралася під бараком і зазвичай співали. Нова зміна охорони </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E142" is="qowt-word-run" qowt-eid="E142" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">завимагала</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E144" is="qowt-word-run" qowt-eid="E144" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> розійтися. В'язні не звернули на це уваги. Тоді по них випустили автоматну чергу. Двоє було вбито. Це стало поштовхом до початку страйку, відомого як </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E146" is="qowt-word-run" qowt-eid="E146" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Норильське</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E148" is="qowt-word-run" qowt-eid="E148" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> повстання, в якому взяли участь до 150 тисяч в'язнів. Воно почалося у 4-му таборі 25.05.1953 р. і тривало 70 діб – до 3 серпня.</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E149" is="qowt-word-run" qowt-eid="E149" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span></div>
<div id="E150" is="qowt-word-para" qowt-eid="E150" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E151" is="qowt-word-run" qowt-eid="E151" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Активну участь М. в цьому повстанні засвідчує такий документ: </span></div>
<div id="E152" is="qowt-word-para" qowt-eid="E152" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E153" is="qowt-word-run" qowt-eid="E153" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">"</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E155" is="qowt-word-run" qowt-eid="E155" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Совершенно</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E157" is="qowt-word-run" qowt-eid="E157" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> секретно. № 51. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E159" is="qowt-word-run" qowt-eid="E159" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Справка</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E161" is="qowt-word-run" qowt-eid="E161" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">. 6 </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E163" is="qowt-word-run" qowt-eid="E163" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">июня</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E165" is="qowt-word-run" qowt-eid="E165" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> 1953 </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E167" is="qowt-word-run" qowt-eid="E167" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">года</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E169" is="qowt-word-run" qowt-eid="E169" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E171" is="qowt-word-run" qowt-eid="E171" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">бригадой</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E173" is="qowt-word-run" qowt-eid="E173" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E175" is="qowt-word-run" qowt-eid="E175" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">работников</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E177" is="qowt-word-run" qowt-eid="E177" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> МВД СССР </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E179" is="qowt-word-run" qowt-eid="E179" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">была</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E181" is="qowt-word-run" qowt-eid="E181" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> проведена </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E183" is="qowt-word-run" qowt-eid="E183" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">беседа</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E185" is="qowt-word-run" qowt-eid="E185" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> с </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E187" is="qowt-word-run" qowt-eid="E187" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">представителями</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E189" is="qowt-word-run" qowt-eid="E189" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E191" is="qowt-word-run" qowt-eid="E191" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">выделенными</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E193" is="qowt-word-run" qowt-eid="E193" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E195" is="qowt-word-run" qowt-eid="E195" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">заключенными</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E197" is="qowt-word-run" qowt-eid="E197" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> 4-го </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E199" is="qowt-word-run" qowt-eid="E199" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">лаготделения</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E201" is="qowt-word-run" qowt-eid="E201" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E203" is="qowt-word-run" qowt-eid="E203" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Горного</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E205" is="qowt-word-run" qowt-eid="E205" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E207" is="qowt-word-run" qowt-eid="E207" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">лагеря</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E209" is="qowt-word-run" qowt-eid="E209" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">. В </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E211" is="qowt-word-run" qowt-eid="E211" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">качестве</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E213" is="qowt-word-run" qowt-eid="E213" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E215" is="qowt-word-run" qowt-eid="E215" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">предст</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E216" is="qowt-word-run" qowt-eid="E216" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">а</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E217" is="qowt-word-run" qowt-eid="E217" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">вителей</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E219" is="qowt-word-run" qowt-eid="E219" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> от </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E221" is="qowt-word-run" qowt-eid="E221" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">заключенных</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E223" is="qowt-word-run" qowt-eid="E223" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E225" is="qowt-word-run" qowt-eid="E225" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">выступали</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E227" is="qowt-word-run" qowt-eid="E227" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">: </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E229" is="qowt-word-run" qowt-eid="E229" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Гальч</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E230" is="qowt-word-run" qowt-eid="E230" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">и</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E231" is="qowt-word-run" qowt-eid="E231" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">нский</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E233" is="qowt-word-run" qowt-eid="E233" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E235" is="qowt-word-run" qowt-eid="E235" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Недоростков</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E237" is="qowt-word-run" qowt-eid="E237" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">, Грицак, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E239" is="qowt-word-run" qowt-eid="E239" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Генк</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E241" is="qowt-word-run" qowt-eid="E241" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">, Климович, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E243" is="qowt-word-run" qowt-eid="E243" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Мелень</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E245" is="qowt-word-run" qowt-eid="E245" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E247" is="qowt-word-run" qowt-eid="E247" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Дзерис</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E249" is="qowt-word-run" qowt-eid="E249" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">. </span></div>
<div id="E250" is="qowt-word-para" qowt-eid="E250" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E252" is="qowt-word-run" qowt-eid="E252" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Беседа</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E254" is="qowt-word-run" qowt-eid="E254" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E256" is="qowt-word-run" qowt-eid="E256" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">длилась</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E258" is="qowt-word-run" qowt-eid="E258" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> в </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E260" is="qowt-word-run" qowt-eid="E260" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">течение</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E262" is="qowt-word-run" qowt-eid="E262" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> 3-х </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E264" is="qowt-word-run" qowt-eid="E264" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">часов</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E266" is="qowt-word-run" qowt-eid="E266" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">. В </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E268" is="qowt-word-run" qowt-eid="E268" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">начале</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E270" is="qowt-word-run" qowt-eid="E270" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E272" is="qowt-word-run" qowt-eid="E272" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">беседы</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E274" is="qowt-word-run" qowt-eid="E274" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E276" is="qowt-word-run" qowt-eid="E276" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">заключенные</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E278" is="qowt-word-run" qowt-eid="E278" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> заявили о том, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E280" is="qowt-word-run" qowt-eid="E280" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">чтобы</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E282" is="qowt-word-run" qowt-eid="E282" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E284" is="qowt-word-run" qowt-eid="E284" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">местное</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E286" is="qowt-word-run" qowt-eid="E286" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E288" is="qowt-word-run" qowt-eid="E288" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">лагерное</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E290" is="qowt-word-run" qowt-eid="E290" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E292" is="qowt-word-run" qowt-eid="E292" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">руководство</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E294" is="qowt-word-run" qowt-eid="E294" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> не </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E296" is="qowt-word-run" qowt-eid="E296" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">присутствовало</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E298" is="qowt-word-run" qowt-eid="E298" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">, а </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E300" is="qowt-word-run" qowt-eid="E300" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">затем</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E302" is="qowt-word-run" qowt-eid="E302" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> спросили, с </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E304" is="qowt-word-run" qowt-eid="E304" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">кем</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E306" is="qowt-word-run" qowt-eid="E306" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E308" is="qowt-word-run" qowt-eid="E308" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">они</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E310" is="qowt-word-run" qowt-eid="E310" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E312" is="qowt-word-run" qowt-eid="E312" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">будут</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E314" is="qowt-word-run" qowt-eid="E314" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> говорить, на </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E316" is="qowt-word-run" qowt-eid="E316" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">что</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E318" is="qowt-word-run" qowt-eid="E318" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> получили </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E320" is="qowt-word-run" qowt-eid="E320" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">ответ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E322" is="qowt-word-run" qowt-eid="E322" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E324" is="qowt-word-run" qowt-eid="E324" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">что</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E326" is="qowt-word-run" qowt-eid="E326" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> говорить </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E328" is="qowt-word-run" qowt-eid="E328" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">они</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E330" is="qowt-word-run" qowt-eid="E330" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E332" is="qowt-word-run" qowt-eid="E332" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">будут</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E334" is="qowt-word-run" qowt-eid="E334" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> с </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E336" is="qowt-word-run" qowt-eid="E336" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">комиссией</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E338" is="qowt-word-run" qowt-eid="E338" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E340" is="qowt-word-run" qowt-eid="E340" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">назначенной</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E342" is="qowt-word-run" qowt-eid="E342" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> Л.П. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E344" is="qowt-word-run" qowt-eid="E344" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Берия</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E346" is="qowt-word-run" qowt-eid="E346" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">. </span></div>
<div id="E347" is="qowt-word-para" qowt-eid="E347" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E348" is="qowt-word-run" qowt-eid="E348" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Зам. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E350" is="qowt-word-run" qowt-eid="E350" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">нач</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E352" is="qowt-word-run" qowt-eid="E352" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">. 5 </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E354" is="qowt-word-run" qowt-eid="E354" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">отдела</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E356" is="qowt-word-run" qowt-eid="E356" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> УМВД </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E358" is="qowt-word-run" qowt-eid="E358" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Красноярского</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E360" is="qowt-word-run" qowt-eid="E360" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E362" is="qowt-word-run" qowt-eid="E362" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">края</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E364" is="qowt-word-run" qowt-eid="E364" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E366" is="qowt-word-run" qowt-eid="E366" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">кап</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E367" is="qowt-word-run" qowt-eid="E367" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">и</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E368" is="qowt-word-run" qowt-eid="E368" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">тан</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E370" is="qowt-word-run" qowt-eid="E370" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"> г/б </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E372" is="qowt-word-run" qowt-eid="E372" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Сигов</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E374" is="qowt-word-run" qowt-eid="E374" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">".</span></div>
<div id="E375" is="qowt-word-para" named-flow="FLOW-3" qowt-eid="E375" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E376" is="qowt-word-run" qowt-eid="E376" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">На розмову з полковником </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E379" is="qowt-word-run" qowt-eid="E379" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">М.Кузнєцовим</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E381" is="qowt-word-run" named-flow="FLOW-4" qowt-eid="E381" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> – начальником Тюремного управління МВС </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" is="qowt-word-run" named-flow="FLOW-4" qowt-eid="E381" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">СРСР, особистим референтом </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E383" is="qowt-word-run" qowt-eid="E383" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">Берії</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E385" is="qowt-word-run" qowt-eid="E385" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">, що мала відбутися за зоною, ішли попрощавшись, як на смерть, бо ініціаторів заворушень доти розстрілювали. Страйковий комітет висунув вимоги припинити розстріли та сваволю, змінити керівництво </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E387" is="qowt-word-run" qowt-eid="E387" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">ГОРЛагу</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E389" is="qowt-word-run" qowt-eid="E389" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">, запровадити 8-годинний робочий день, ґарантувати вихідні дні, поліпшити харчування, дозволити листування і побачення з рідними, вивезти на материк інвалідів, зняти з бараків ґрати, з людей – номерні знаки, скасувати </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E391" is="qowt-word-run" qowt-eid="E391" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">вироки</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E393" is="qowt-word-run" qowt-eid="E393" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;"> ОСО як неконституційного органу, припинити тортури на допитах і практику закритих судів, переглянути справи всіх політв'язнів. </span></div>
</qowt-section></div>
</div>
<div id="contentsContainer" style="-webkit-box-flex: 1; padding-left: 70pt; padding-right: 42pt;">
<div id="contents">
<qowt-section break-before="" named-flow="FLOW-2" qowt-eid="E10" style="-webkit-column-count: 1; display: block;"><div id="E394" is="qowt-word-para" qowt-eid="E394" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E395" is="qowt-word-run" qowt-eid="E395" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">9.06.1953 </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E397" is="qowt-word-run" qowt-eid="E397" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">М.Кузнєцов</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E399" is="qowt-word-run" qowt-eid="E399" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> повідомив, що частину вимог уряд задовільнить, але насправді нічого в становищі в'язнів не змінювалося. Навпаки, адміністрація намагалася спровокувати насильство, щоб учинити криваву розправу. Повсталі не далися на провокації, тому 3.08, перед досвітком, у зону увірвалися </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E401" is="qowt-word-run" qowt-eid="E401" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">черв</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E402" is="qowt-word-run" qowt-eid="E402" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">о</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E403" is="qowt-word-run" qowt-eid="E403" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">нопогонники</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E405" is="qowt-word-run" qowt-eid="E405" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, вигнали в'язнів за зону, з допомогою «сук» розсортували їх. М. потрапив у штрафну зону </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E407" is="qowt-word-run" qowt-eid="E407" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Купец</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E409" is="qowt-word-run" qowt-eid="E409" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">,</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E410" is="qowt-word-run" qowt-eid="E410" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> потім у тюрму Норильська, де був тяжко побитий. Після року слідства разом з іншими повстанцями дістав 3 р. тюремного ув'язнення, яке провів на етапах і в тюрмах міст </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E412" is="qowt-word-run" qowt-eid="E412" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Дудінка</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E414" is="qowt-word-run" qowt-eid="E414" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, Красноя</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E415" is="qowt-word-run" qowt-eid="E415" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">р</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E416" is="qowt-word-run" qowt-eid="E416" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ськ, Омськ, Томськ, Челябінськ, Оренбург, Петропавловськ, Горький, Владимир, Харків, Ростов, Грозний, Астрахань... Зиму проти 1956 року працював у Красноярську на “</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E418" is="qowt-word-run" qowt-eid="E418" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Ворошиловських</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E420" is="qowt-word-run" qowt-eid="E420" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> заводах”. </span></div>
<div id="E421" is="qowt-word-para" qowt-eid="E421" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E422" is="qowt-word-run" qowt-eid="E422" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">1956 р. М. повертають до Львова на перегляд справи. 12.07, на Петра, М., як заарештований неповнолітнім і що не мав складу злочину, звільнений і реабілітований. </span></div>
<div id="E423" is="qowt-word-para" qowt-eid="E423" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E424" is="qowt-word-run" qowt-eid="E424" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Того ж літа вступив на дириґентський відділ Дрогобиц</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E425" is="qowt-word-run" qowt-eid="E425" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ь</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E426" is="qowt-word-run" qowt-eid="E426" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">кого музичного училища, чотирирічний курс якого пройшов за три роки (1956-59). Паралельно 1957-61 рр. заочно закінчив філологічний факультет Львівського університету</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E427" is="qowt-word-run" qowt-eid="E427" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">.</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E428" is="qowt-word-run" qowt-eid="E428" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Працював учителем, дириґентом, художнім керівником санаторію №1 у м. Моршин, редактором проґрами на Львівському телебаченні</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E429" is="qowt-word-run" qowt-eid="E429" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">.</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E430" is="qowt-word-run" qowt-eid="E430" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Підробляв як керівник художніх колективів. </span></div>
<div id="E431" is="qowt-word-para" qowt-eid="E431" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E432" is="qowt-word-run" qowt-eid="E432" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">1956 р. одружився зі студенткою Дрогобицького педінституту Євгенією Михайлівною </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E434" is="qowt-word-run" qowt-eid="E434" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Юрович</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E436" is="qowt-word-run" qowt-eid="E436" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. 1958 р. народилася дочка Ольга, 1964 – син Любомир. </span></div>
<div id="E437" is="qowt-word-para" qowt-eid="E437" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E438" is="qowt-word-run" qowt-eid="E438" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Ще на вступних екзаменах до університету М. познайомився з </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E440" is="qowt-word-run" qowt-eid="E440" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Зіновієм</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E442" is="qowt-word-run" qowt-eid="E442" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> КРАСІВСЬКИМ, який повернувся з заслання. Зійшлися як духовні побратими, 1958 р. породичалися – стали шваґрами. Жили у с. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E444" is="qowt-word-run" qowt-eid="E444" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Фалиш</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E446" is="qowt-word-run" qowt-eid="E446" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. 1960 р. разом купили в Моршині хату, яку ще кілька років добудовували. </span></div>
<div id="E447" is="qowt-word-para" qowt-eid="E447" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E448" is="qowt-word-run" qowt-eid="E448" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Прикро було бачити наступ окупаційної влади на все українське. Особливо нестерпно було, що колишніх учасників визвольних змагань примушували прилюдно каятися. </span></div>
<div id="E449" is="qowt-word-para" qowt-eid="E449" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E450" is="qowt-word-run" qowt-eid="E450" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">25.07.1963 через Богдана </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E452" is="qowt-word-run" qowt-eid="E452" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Равлюка</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E454" is="qowt-word-run" qowt-eid="E454" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> М. та З.КРАСІВСЬКИЙ познайомилися з учителем історії з с. Кропивники на </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E456" is="qowt-word-run" qowt-eid="E456" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Калущині</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E458" is="qowt-word-run" qowt-eid="E458" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Дмитром КВЕЦКОМ. Він уже працював над програмовими документами нелегальної організації, що ставила б метою продовжити визвольні змагання </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E459" is="qowt-word-run" qowt-eid="E459" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">ОУН</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E460" is="qowt-word-run" qowt-eid="E460" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, але ненасильницькими методами. Однак, за зміни обставин, не виключалося застосування зброї. У березні 1964 в домі М. організація прибрала назву </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E461" is="qowt-word-run" qowt-eid="E461" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">Український Національний Фронт (УНФ)</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E462" is="qowt-word-run" qowt-eid="E462" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, вирішила виробити статут і програму за зразком </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E463" is="qowt-word-run" qowt-eid="E463" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">ОУН</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E464" is="qowt-word-run" qowt-eid="E464" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> і видавати жу</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E465" is="qowt-word-run" qowt-eid="E465" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">р</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E466" is="qowt-word-run" qowt-eid="E466" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">нал </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E467" is="qowt-word-run" qowt-eid="E467" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">"Воля i </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E469" is="qowt-word-run" qowt-eid="E469" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">Батькiвщина</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E471" is="qowt-word-run" qowt-eid="E471" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">".</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E472" is="qowt-word-run" qowt-eid="E472" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Ескіз кліше журналу зробив </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E473" is="qowt-word-run" qowt-eid="E473" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">М..</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E474" is="qowt-word-run" qowt-eid="E474" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Перший номер журналу з’явився в жовтні 1964, і с</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E475" is="qowt-word-run" qowt-eid="E475" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">а</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E476" is="qowt-word-run" qowt-eid="E476" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ме ця дата вважається початком </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E478" is="qowt-word-run" qowt-eid="E478" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">діяльности</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E480" is="qowt-word-run" qowt-eid="E480" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E481" is="qowt-word-run" qowt-eid="E481" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УНФ.</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E482" is="qowt-word-run" qowt-eid="E482" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Перші три номери З.КРАСІВСЬКИЙ друкував на горищі своєї хати в Моршині, решту – в криївці, спорудженій у лісі Д.КВЕЦКОМ та З. Красівським</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E486" is="qowt-word-run" qowt-eid="E486" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. </span></div>
<div id="E487" is="qowt-word-para" qowt-eid="E487" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E488" is="qowt-word-run" qowt-eid="E488" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Основними авторами журналу були КВЕЦКО і КРАСІВСЬКИЙ. М. готував інформацію, зібрану з різних джерел, зокрема, з зарубіжних </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E490" is="qowt-word-run" qowt-eid="E490" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">радіовисилань</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E492" is="qowt-word-run" qowt-eid="E492" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, редаґував тексти. Усього вийшло 16 чисел машинописного журналу, які передруковувалися і в інших місцях та широко розходилися по Україні.</span></div>
<div id="E493" is="qowt-word-para" qowt-eid="E493" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E494" is="qowt-word-run" qowt-eid="E494" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">За мережу</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E495" is="qowt-word-run" qowt-eid="E495" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;"> УНФ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E496" is="qowt-word-run" qowt-eid="E496" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> на Львівщині відповідав М. Дві організації діяли у Львові, дві в Івано-Франківську, окремі члени і групи діяли в різних реґіонах України (Рівне, Донецьк, Кіровоград та ін.). Усього в </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E497" is="qowt-word-run" qowt-eid="E497" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УНФ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E498" is="qowt-word-run" qowt-eid="E498" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> нараховувалося понад 150 осіб, які, здебільшого не знали один одного. Завдяки суворій конспірації організація протрималася три роки. Крім журналу, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E499" is="qowt-word-run" qowt-eid="E499" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УНФ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E500" is="qowt-word-run" qowt-eid="E500" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> популяризував літературу </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E501" is="qowt-word-run" qowt-eid="E501" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">ОУН, УПА</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E502" is="qowt-word-run" qowt-eid="E502" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> і </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E503" is="qowt-word-run" qowt-eid="E503" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">самвидав</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E504" is="qowt-word-run" qowt-eid="E504" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. </span></div>
<div id="E505" is="qowt-word-para" named-flow="FLOW-5" qowt-eid="E505" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E506" is="qowt-word-run" qowt-eid="E506" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Гучний резонанс викликав розісланий у березні 1966 документ «Вищим урядовим чинникам на Україні», а також "Меморандум У</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E507" is="qowt-word-run" qowt-eid="E507" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">к</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E508" is="qowt-word-run" qowt-eid="E508" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">раїнського Національного Фронту XXIII з’їздові КПРС". Після цього КГБ почав активно шукати підпільників. </span></div>
<div id="E505" is="qowt-word-para" named-flow="FLOW-5" qowt-eid="E505" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" is="qowt-word-run" qowt-eid="E508" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Арешти почалися </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E509" is="qowt-word-run" qowt-eid="E509" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">21.03.</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E512" is="qowt-word-run" named-flow="FLOW-6" qowt-eid="E512" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Б</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" is="qowt-word-run" named-flow="FLOW-6" qowt-eid="E512" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">ув затриманий 23.03 по дорозі до Моршина зі Львівського телебачення, де працював, арешт накладено 26.03 (у </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E514" is="qowt-word-run" qowt-eid="E514" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">вироці</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E516" is="qowt-word-run" qowt-eid="E516" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;"> – 28.03).</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E517" is="qowt-word-run" qowt-eid="E517" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;"> </span></div>
</qowt-section></div>
</div>
<div id="contentsContainer" style="-webkit-box-flex: 1; padding-left: 70pt; padding-right: 42pt;">
<div id="contents">
<qowt-section break-before="" named-flow="FLOW-2" qowt-eid="E10" style="-webkit-column-count: 1; display: block;"><div id="E518" is="qowt-word-para" qowt-eid="E518" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E519" is="qowt-word-run" qowt-eid="E519" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Оскільки М. не признався до </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E521" is="qowt-word-run" qowt-eid="E521" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">зв'язків</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E523" is="qowt-word-run" qowt-eid="E523" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> з іншими членами </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E524" is="qowt-word-run" qowt-eid="E524" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УНФ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E525" is="qowt-word-run" qowt-eid="E525" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, слідство в його справі велося окремо. Йому було інкриміновано лише розповсюдження журналу і літератури </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E526" is="qowt-word-run" qowt-eid="E526" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УНФ, самвидаву</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E527" is="qowt-word-run" qowt-eid="E527" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> та усну агітацію. 26.08. 1967 Львівський обласний суду виніс вирок за ч. 1 ст. 62 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда»: 6 р. ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 р. заслання. </span></div>
<div id="E528" is="qowt-word-para" qowt-eid="E528" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E529" is="qowt-word-run" qowt-eid="E529" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Покарання відбував у Мордовії, в 11-му таборі, що на ст. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E531" is="qowt-word-run" qowt-eid="E531" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Явас</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E533" is="qowt-word-run" qowt-eid="E533" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. Тут ще застав повстанців, які досиджували 25-літні терміни (Василь ПІДГОРОДЕЦЬКИЙ, Михайло Зеленчук, Віктор Солодкий, Василь Соколик, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E535" is="qowt-word-run" qowt-eid="E535" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Ізидор</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E537" is="qowt-word-run" qowt-eid="E537" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Попович, Микола </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E539" is="qowt-word-run" qowt-eid="E539" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Кудибін</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E541" is="qowt-word-run" qowt-eid="E541" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> та ін.) і нове покоління (Іван КАНДИБА, Панас ЗАЛИВАХА, Михайло ГОРИНЬ, Іван ГЕЛЬ), своїх колег з </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E542" is="qowt-word-run" qowt-eid="E542" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УНФ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E543" is="qowt-word-run" qowt-eid="E543" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> (Михайло ДЯК, Ярослав ЛЕСІВ). Спілкувався з Андрієм </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E545" is="qowt-word-run" qowt-eid="E545" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Синявським</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E547" is="qowt-word-run" qowt-eid="E547" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, членами ВСХСОН («</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E549" is="qowt-word-run" qowt-eid="E549" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Всероссийский</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E551" is="qowt-word-run" qowt-eid="E551" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E553" is="qowt-word-run" qowt-eid="E553" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">социал-христианский</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E555" is="qowt-word-run" qowt-eid="E555" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> союз </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E557" is="qowt-word-run" qowt-eid="E557" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">освобождения</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E559" is="qowt-word-run" qowt-eid="E559" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E561" is="qowt-word-run" qowt-eid="E561" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">народа</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E563" is="qowt-word-run" qowt-eid="E563" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">») Євгенієм </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E565" is="qowt-word-run" qowt-eid="E565" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Ваґіним</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E567" is="qowt-word-run" qowt-eid="E567" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E569" is="qowt-word-run" qowt-eid="E569" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Авєрочкіним</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E571" is="qowt-word-run" qowt-eid="E571" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E573" is="qowt-word-run" qowt-eid="E573" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Садо</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E575" is="qowt-word-run" qowt-eid="E575" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, з Анатолієм </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E577" is="qowt-word-run" qowt-eid="E577" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Радиґіним</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E579" is="qowt-word-run" qowt-eid="E579" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, Юрієм (</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E581" is="qowt-word-run" qowt-eid="E581" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Арיє</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E583" is="qowt-word-run" qowt-eid="E583" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">) ВУДКОЮ, Юрієм </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E585" is="qowt-word-run" qowt-eid="E585" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Ґендлером</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E587" is="qowt-word-run" qowt-eid="E587" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. </span></div>
<div id="E588" is="qowt-word-para" qowt-eid="E588" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E589" is="qowt-word-run" qowt-eid="E589" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Працював в аварійній бригаді, у деревообробному цеху. Писав вірші, більшість яких не збереглися. </span></div>
<div id="E590" is="qowt-word-para" qowt-eid="E590" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E591" is="qowt-word-run" qowt-eid="E591" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Тим часом дружина Євгенія теж зазнала переслідувань: їй не давали норми уроків, не довіряли класного керівництва, переводили до інших шкіл, звільняли з роботи, зрештою усунули від викладання і відправили на 40-відсоткову пенсію. На її прохання за клопотанням адвоката (а також щоб посіяти недовіру між членами </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E592" is="qowt-word-run" qowt-eid="E592" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УНФ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E593" is="qowt-word-run" qowt-eid="E593" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">) М. за півроку до кінця терміну був помилуваний. Звільнений 23.09.1973 р.</span></div>
<div id="E594" is="qowt-word-para" qowt-eid="E594" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E595" is="qowt-word-run" qowt-eid="E595" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Тривалий час М. не прописували у Моршині біля сім'ї і не приймали на жодну роботу, вимагаючи виїхати на Схід. Зрештою влаштувався кочегаром у санаторії на платню 41 крб. 02 коп., улітку за сумі</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E596" is="qowt-word-run" qowt-eid="E596" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">с</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E597" is="qowt-word-run" qowt-eid="E597" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ництвом грав відпочивальникам фіззарядку. </span></div>
<div id="E598" is="qowt-word-para" qowt-eid="E598" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E599" is="qowt-word-run" qowt-eid="E599" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">1973 року М. оформив на себе опікунство над </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E601" is="qowt-word-run" qowt-eid="E601" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Зіновієм</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E603" is="qowt-word-run" qowt-eid="E603" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> КРАСІВСЬКИМ, якого утримували в </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E605" is="qowt-word-run" qowt-eid="E605" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">спец</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E606" is="qowt-word-run" qowt-eid="E606" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">п</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E607" is="qowt-word-run" qowt-eid="E607" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">сихлікарні</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E609" is="qowt-word-run" qowt-eid="E609" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, їздив до нього на побачення, допомагав його дітям, домігся переведення його зі психлікарні Смоленська до Львова, згодом до </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E611" is="qowt-word-run" qowt-eid="E611" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Бережниці</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E613" is="qowt-word-run" qowt-eid="E613" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E615" is="qowt-word-run" qowt-eid="E615" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Стрийського</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E617" is="qowt-word-run" qowt-eid="E617" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> р-ну і, зрештою, звільнення в липні 1978 р. Домігся також повернення йому житла. Однак 12.03.1980 року КРАСІВСЬКИЙ, який став активним членом </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E618" is="qowt-word-run" qowt-eid="E618" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">Української Гельсінкської Групи</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E619" is="qowt-word-run" qowt-eid="E619" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, був заарештований і відправлений у Мордовію досиджувати невідбутий термін пок</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E620" is="qowt-word-run" qowt-eid="E620" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">а</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E621" is="qowt-word-run" qowt-eid="E621" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">рання за </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E623" is="qowt-word-run" qowt-eid="E623" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">вироком</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E625" is="qowt-word-run" qowt-eid="E625" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> 1967 р. – 8 місяців і 7 діб таборів та 5 р. заслання в Сибіру.</span></div>
<div id="E626" is="qowt-word-para" qowt-eid="E626" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E627" is="qowt-word-run" qowt-eid="E627" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Ще працюючи в кочегарці, М. скомпонував "Коротку історію УПА", написав працю "Ленін проти Укра</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E628" is="qowt-word-run" qowt-eid="E628" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ї</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E629" is="qowt-word-run" qowt-eid="E629" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ни".</span></div>
<div id="E630" is="qowt-word-para" qowt-eid="E630" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E631" is="qowt-word-run" qowt-eid="E631" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">З 1988 року хата М. і КРАСІВСЬКОГО стає штабом, де виробляються ідеї і документи всеукраїнського значення: рух за легалізацію </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E632" is="qowt-word-run" qowt-eid="E632" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УГКЦ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E633" is="qowt-word-run" qowt-eid="E633" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, відзначення 1000-річчя хрещення Руси-України (у 1988 р. в Моршині встановлено хрест на честь тисячоліття). У січні </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E635" is="qowt-word-run" qowt-eid="E635" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. очолив «ідеологічну диверсію» – першу Львівську експедицію на ст. Крути, де хор під його керівництвом заспівав "Коли ви вмирали, вам дзвони не грали", гімн "Ще не вмерла Україна", "Боже, великий, єдиний". Згодом таких «диверсій» було понад 20. </span></div>
<div id="E636" is="qowt-word-para" qowt-eid="E636" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E637" is="qowt-word-run" qowt-eid="E637" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">З 1989 року М. активно включився в роботу </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E638" is="qowt-word-run" qowt-eid="E638" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">Товарис</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E639" is="qowt-word-run" qowt-eid="E639" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">т</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E640" is="qowt-word-run" qowt-eid="E640" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">ва української мови</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E641" is="qowt-word-run" qowt-eid="E641" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. З його ініціативи в Моршині встановлено перший в Укра</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E642" is="qowt-word-run" qowt-eid="E642" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ї</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E643" is="qowt-word-run" qowt-eid="E643" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ні пам'ятник у формі тризуба на могилі замордованих НКВД в'язнів. Організовував Свято Героїв на Зелені свята 1989 р., з синьо-жовтими і червоно-чорними прапорами. Разом зі студентським братством «Спадщина» організував перший мітинг на горі Макі</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E644" is="qowt-word-run" qowt-eid="E644" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">в</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E645" is="qowt-word-run" qowt-eid="E645" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ка в першу неділю серпня 1990 року, де виступили також Василь СІЧКО та </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E646" is="qowt-word-run" qowt-eid="E646" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Іван МАКАР</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E647" is="qowt-word-run" qowt-eid="E647" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. М. організував у Стрию демонтаж пам'ятників Леніну, Примакову, Зої </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E649" is="qowt-word-run" qowt-eid="E649" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Космод</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E650" is="qowt-word-run" qowt-eid="E650" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">е</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E651" is="qowt-word-run" qowt-eid="E651" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">м'янській</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E653" is="qowt-word-run" qowt-eid="E653" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, комсомолу, пам'ятник Леніну в Моршині переплавлено на пам'ятник Шевченку. </span></div>
<div id="E654" is="qowt-word-para" qowt-eid="E654" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E655" is="qowt-word-run" qowt-eid="E655" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">М. – активний учасник клубу "Аргумент", що почав діяти в м. Стрий ще 1988 року. Активно пропагує ідею відновлення </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E656" is="qowt-word-run" qowt-eid="E656" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">ОУН</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E657" is="qowt-word-run" qowt-eid="E657" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> через скликання установчих зборів, бере участь у створенні політичної організації "Державна самостійність Укра</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E658" is="qowt-word-run" qowt-eid="E658" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ї</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E659" is="qowt-word-run" qowt-eid="E659" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">ни" (ДСУ – її установчі збори відбулися в Стрию), Спілки полі</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E660" is="qowt-word-run" qowt-eid="E660" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">т</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E661" is="qowt-word-run" qowt-eid="E661" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">в'язнів України, де він головував на Установчих зборах. </span></div>
<div id="E662" is="qowt-word-para" named-flow="FLOW-22" qowt-eid="E662" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E663" is="qowt-word-run" qowt-eid="E663" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">У 1990-94 рр. М. був депутатом Львівської обласної ради. Ще до проголошення незалежності М. був активним учасником </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E664" is="qowt-word-run" qowt-eid="E664" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">НРУ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E665" is="qowt-word-run" named-flow="FLOW-23" qowt-eid="E665" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, працював у редакції газети "Будівник </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" is="qowt-word-run" named-flow="FLOW-23" qowt-eid="E665" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">к</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E666" is="qowt-word-run" qowt-eid="E666" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">омунізму". Збори </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E668" is="qowt-word-run" qowt-eid="E668" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">НРУ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E669" is="qowt-word-run" qowt-eid="E669" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E671" is="qowt-word-run" qowt-eid="E671" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;">Стрийського</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E673" is="qowt-word-run" qowt-eid="E673" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-indent: 28.35pt; white-space: pre-wrap;"> р-ну перейменували її на "Гомін волі" і обрали М. її редактором. Газета відіграла видатну роль у справі національного відродження краю. </span></div>
</qowt-section></div>
</div>
<div id="contentsContainer" style="-webkit-box-flex: 1; padding-left: 70pt; padding-right: 42pt;">
<div id="contents">
<qowt-section break-before="" named-flow="FLOW-2" qowt-eid="E10" style="-webkit-column-count: 1; display: block;"><div id="E674" is="qowt-word-para" qowt-eid="E674" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E675" is="qowt-word-run" qowt-eid="E675" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">1995 р. М. відійшов від редагування газети, зате активніше дописує до львівської газети "За вільну Україну", до "Вечірнього Києва" та інших видань. Його тематика: боротьба </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E676" is="qowt-word-run" qowt-eid="E676" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УПА</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E677" is="qowt-word-run" qowt-eid="E677" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> на </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E679" is="qowt-word-run" qowt-eid="E679" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Стрийщині</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E681" is="qowt-word-run" qowt-eid="E681" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E683" is="qowt-word-run" qowt-eid="E683" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Норильське</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E685" is="qowt-word-run" qowt-eid="E685" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> повстання, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E686" is="qowt-word-run" qowt-eid="E686" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">УНФ</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E687" is="qowt-word-run" qowt-eid="E687" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. Значна частина матеріалів </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E689" is="qowt-word-run" qowt-eid="E689" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">альманаха</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E691" is="qowt-word-run" qowt-eid="E691" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> "Хвилі Стрия" належить М. 1999 року вийшла його книжка віршів та статей "Нерозстріляна пісня". </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E692" is="qowt-word-run" qowt-eid="E692" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Підготував книжку спогадів у художній формі. Упорядкував свій архів, написав детальний автобіографічний нарис. Похований у м. Моршин 10.08.2016 р. </span></div>
<div id="E693" is="qowt-word-para" qowt-eid="E693" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" is="qowt-word-run" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"><br /></span></div>
<div id="E694" is="qowt-word-para" qowt-eid="E694" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E695" is="qowt-word-run" qowt-eid="E695" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; font-weight: bold; white-space: pre-wrap;">Бібліоґрафія:</span></div>
<div id="E696" is="qowt-word-para" qowt-eid="E696" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E697" is="qowt-word-run" qowt-eid="E697" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">1.</span></div>
<div id="E698" is="qowt-word-para" qowt-eid="E698" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E699" is="qowt-word-run" qowt-eid="E699" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Нерозстріляна пісня. – Стрий: Щедрик. – 1999 р. – 252 с. зі світлинами.</span></div>
<div id="E700" is="qowt-word-para" qowt-eid="E700" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E702" is="qowt-word-run" qowt-eid="E702" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Мелень</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E704" is="qowt-word-run" qowt-eid="E704" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> М. // Жага і терпіння. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E706" is="qowt-word-run" qowt-eid="E706" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Зеновій</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E708" is="qowt-word-run" qowt-eid="E708" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E710" is="qowt-word-run" qowt-eid="E710" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Красівський</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E712" is="qowt-word-run" qowt-eid="E712" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> у долі українського народу. Упор. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E714" is="qowt-word-run" qowt-eid="E714" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Р.Коваль</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E716" is="qowt-word-run" qowt-eid="E716" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E718" is="qowt-word-run" qowt-eid="E718" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">В.Рог</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E720" is="qowt-word-run" qowt-eid="E720" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. – К.: </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E722" is="qowt-word-run" qowt-eid="E722" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Діокор</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E724" is="qowt-word-run" qowt-eid="E724" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, 2005. – С. 17-23, 57, 65-67. </span></div>
<div id="E725" is="qowt-word-para" qowt-eid="E725" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E727" is="qowt-word-run" qowt-eid="E727" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Мелень</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E729" is="qowt-word-run" qowt-eid="E729" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Мирослав. Любов і біль. І частина. Нерозстріляна пісня. ІІ частина. – Стрий: Щедрик. – 2007. – 432 с., </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E731" is="qowt-word-run" qowt-eid="E731" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">іл</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E733" is="qowt-word-run" qowt-eid="E733" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. </span></div>
<div id="E734" is="qowt-word-para" qowt-eid="E734" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E736" is="qowt-word-run" qowt-eid="E736" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Мелень</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E738" is="qowt-word-run" qowt-eid="E738" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Мирослав. Стежками позачасових зустрічей. – Стрий: Щедрик. – 2009. – 644 с., </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E740" is="qowt-word-run" qowt-eid="E740" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">іл</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E742" is="qowt-word-run" qowt-eid="E742" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. </span></div>
<div id="E743" is="qowt-word-para" qowt-eid="E743" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E744" is="qowt-word-run" qowt-eid="E744" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">2.</span></div>
<div id="E745" is="qowt-word-para" qowt-eid="E745" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E746" is="qowt-word-run" qowt-eid="E746" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Український вісник. Випуск І-ІІ. Січень 1970 – травень 1970. – Париж, Балтимор: Смолоскип, 1971. – С. 104–106. </span></div>
<div id="E747" is="qowt-word-para" qowt-eid="E747" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E749" is="qowt-word-run" qowt-eid="E749" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Алексеева</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E751" is="qowt-word-run" qowt-eid="E751" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Л.М. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E753" is="qowt-word-run" qowt-eid="E753" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">История</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E755" is="qowt-word-run" qowt-eid="E755" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E757" is="qowt-word-run" qowt-eid="E757" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">инакомыслия</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E759" is="qowt-word-run" qowt-eid="E759" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> в СССР. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E761" is="qowt-word-run" qowt-eid="E761" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Новейший</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E763" is="qowt-word-run" qowt-eid="E763" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E765" is="qowt-word-run" qowt-eid="E765" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">период</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E767" is="qowt-word-run" qowt-eid="E767" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. – </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E769" is="qowt-word-run" qowt-eid="E769" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Вильнюс</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E771" is="qowt-word-run" qowt-eid="E771" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> – Москва: </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E773" is="qowt-word-run" qowt-eid="E773" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Весть</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E775" is="qowt-word-run" qowt-eid="E775" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, 1992. – С. 10. </span></div>
<div id="E776" is="qowt-word-para" qowt-eid="E776" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E778" is="qowt-word-run" qowt-eid="E778" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Русначенко</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E780" is="qowt-word-run" qowt-eid="E780" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Анатолій. Український національний фронт – підпільна група 1960-х років. // Український історичний журнал, 1997, № 4.</span></div>
<div id="E781" is="qowt-word-para" qowt-eid="E781" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E783" is="qowt-word-run" qowt-eid="E783" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Русначенко</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E785" is="qowt-word-run" qowt-eid="E785" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> Анатолій. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990 років. – К.: Видавництво ім. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E787" is="qowt-word-run" qowt-eid="E787" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">О.Теліги</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E789" is="qowt-word-run" qowt-eid="E789" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. – 1998. – С. 105–140.</span></div>
<div id="E790" is="qowt-word-para" qowt-eid="E790" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E791" is="qowt-word-run" qowt-eid="E791" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Кость Король. В ту </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E793" is="qowt-word-run" qowt-eid="E793" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">прелютую</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E795" is="qowt-word-run" qowt-eid="E795" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> годину. – Чернівці. – 1998. </span></div>
<div id="E796" is="qowt-word-para" qowt-eid="E796" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E797" is="qowt-word-run" qowt-eid="E797" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Євген </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E799" is="qowt-word-run" qowt-eid="E799" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Грицяк</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E801" is="qowt-word-run" qowt-eid="E801" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E803" is="qowt-word-run" qowt-eid="E803" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Норильське</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E805" is="qowt-word-run" qowt-eid="E805" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> повстання (Спогади і документи). Видання друге, виправлене і доповнене. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 1999. – С. 26–28, 69. </span></div>
<div id="E806" is="qowt-word-para" qowt-eid="E806" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E807" is="qowt-word-run" qowt-eid="E807" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Український Національний Фронт: Дослідження, документи, матеріали / </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E809" is="qowt-word-run" qowt-eid="E809" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Упоряд</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E811" is="qowt-word-run" qowt-eid="E811" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E813" is="qowt-word-run" qowt-eid="E813" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">М.В.Дубас</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E815" is="qowt-word-run" qowt-eid="E815" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E817" is="qowt-word-run" qowt-eid="E817" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Ю.Д.Зайцев</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E819" is="qowt-word-run" qowt-eid="E819" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> – Львів: Інститут українознавства ім. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E821" is="qowt-word-run" qowt-eid="E821" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">І.Крип’якевича</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E823" is="qowt-word-run" qowt-eid="E823" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> НАН України, 2000. – 680 с. </span></div>
<div id="E824" is="qowt-word-para" qowt-eid="E824" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E825" is="qowt-word-run" qowt-eid="E825" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Іван Губка. У царстві сваволі. Спогади. Частина І. – Львів: Українські технології, 2000. – С. 375 – 378, 452, 475, 478, 487, 496-499. </span></div>
<div id="E826" is="qowt-word-para" qowt-eid="E826" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E827" is="qowt-word-run" qowt-eid="E827" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Інтерв’ю </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E829" is="qowt-word-run" qowt-eid="E829" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">М.Меленя</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E831" is="qowt-word-run" qowt-eid="E831" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> 3.02. 2000 р. </span><a contenteditable="false" href="http://archive.khpg.org/index.php?id=1131630150&w" id="E832" is="qowt-hyperlink" qowt-eid="E832" target="_blank"><span class="qowt-font2-TimesNewRoman qowt-stl-a3" id="E833" is="qowt-word-run" qowt-eid="E833" style="color: blue; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-decoration: underline; white-space: pre-wrap;">http://archive.khpg.org/index.php?id=1131630150&w</span></a><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E834" is="qowt-word-run" qowt-eid="E834" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span></div>
<div id="E835" is="qowt-word-para" qowt-eid="E835" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E836" is="qowt-word-run" qowt-eid="E836" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Іван </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E838" is="qowt-word-run" qowt-eid="E838" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Кривуцький</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E840" is="qowt-word-run" qowt-eid="E840" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. За полярним колом. – Львів – Полтава. – 2001. </span></div>
<div id="E841" is="qowt-word-para" qowt-eid="E841" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E842" is="qowt-word-run" qowt-eid="E842" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Дмитро </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E844" is="qowt-word-run" qowt-eid="E844" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Юсип</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E846" is="qowt-word-run" qowt-eid="E846" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. Виклик волі. – Івано-Франківськ: Нова зоря. – 2005. </span></div>
<div id="E847" is="qowt-word-para" qowt-eid="E847" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E848" is="qowt-word-run" qowt-eid="E848" style="color: black; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 2. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E849" is="qowt-word-run" qowt-eid="E849" style="color: black; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">459-464</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E850" is="qowt-word-run" qowt-eid="E850" style="color: black; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">.</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E851" is="qowt-word-run" qowt-eid="E851" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><a contenteditable="false" href="http://archive.khpg.org/index.php?id=1132349136&w" id="E852" is="qowt-hyperlink" qowt-eid="E852" target="_blank"><span class="qowt-font2-TimesNewRoman qowt-stl-a3" id="E853" is="qowt-word-run" qowt-eid="E853" style="color: blue; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-decoration: underline; white-space: pre-wrap;">http://archive.khpg.org/index.php?id=1132349136&w</span></a><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E854" is="qowt-word-run" qowt-eid="E854" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span></div>
<div id="E855" is="qowt-word-para" qowt-eid="E855" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E856" is="qowt-word-run" qowt-eid="E856" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Іван Губка. Дорогою боротьби. – Львів: ПТВФ «Афіша». – 2007. </span></div>
<div id="E857" is="qowt-word-para" qowt-eid="E857" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E858" is="qowt-word-run" qowt-eid="E858" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E860" is="qowt-word-run" qowt-eid="E860" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Передм</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E862" is="qowt-word-run" qowt-eid="E862" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. Осипа Зінкевича, Олеся </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E864" is="qowt-word-run" qowt-eid="E864" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Обертаса</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E866" is="qowt-word-run" qowt-eid="E866" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 424–425; 2-е вид.: 2012 р. – С. 477–479.</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E867" is="qowt-word-run" qowt-eid="E867" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span></div>
<div id="E868" is="qowt-word-para" qowt-eid="E868" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E869" is="qowt-word-run" qowt-eid="E869" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Діалог: Василь Герасим’юк – Мирослав </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E871" is="qowt-word-run" qowt-eid="E871" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Мелень</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E873" is="qowt-word-run" qowt-eid="E873" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> (2015)</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E874" is="qowt-word-run" qowt-eid="E874" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> ч. 1:</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E875" is="qowt-word-run" qowt-eid="E875" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><a contenteditable="false" href="https://www.youtube.com/watch?v=u6fqX2ekbr4" id="E876" is="qowt-hyperlink" qowt-eid="E876" target="_blank"><span class="qowt-font2-TimesNewRoman qowt-stl-a3" id="E877" is="qowt-word-run" qowt-eid="E877" style="color: blue; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-decoration: underline; white-space: pre-wrap;">https://www.youtube.com/watch?v=u6fqX2ekbr4</span></a><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E878" is="qowt-word-run" qowt-eid="E878" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">; ч. 2: </span><a contenteditable="false" href="https://www.youtube.com/watch?v=whNbRIOmQ_s" id="E879" is="qowt-hyperlink" qowt-eid="E879" target="_blank"><span class="qowt-font2-TimesNewRoman qowt-stl-a3" id="E880" is="qowt-word-run" qowt-eid="E880" style="color: blue; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-decoration: underline; white-space: pre-wrap;">https://www.youtube.com/watch?v=whNbRIOmQ_s</span></a><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E881" is="qowt-word-run" qowt-eid="E881" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> ; ч. 3: </span><a contenteditable="false" href="https://www.youtube.com/watch?v=wxoaNG5CqIo" id="E882" is="qowt-hyperlink" qowt-eid="E882" target="_blank"><span class="qowt-font2-TimesNewRoman qowt-stl-a3" id="E883" is="qowt-word-run" qowt-eid="E883" style="color: blue; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-decoration: underline; white-space: pre-wrap;">https://www.youtube.com/watch?v=wxoaNG5CqIo</span></a><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E884" is="qowt-word-run" qowt-eid="E884" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">; ч. 4. </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E885" is="qowt-word-run" qowt-eid="E885" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"></span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E887" is="qowt-word-run" qowt-eid="E887" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"></span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E889" is="qowt-word-run" qowt-eid="E889" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"></span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman qowt-stl-a3" id="E891" is="qowt-word-run" qowt-eid="E891" style="color: blue; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-decoration: underline; white-space: pre-wrap;">https://www.youtube.com/watch?v=ZCScQq0a9hg</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E892" is="qowt-word-run" qowt-eid="E892" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"></span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E894" is="qowt-word-run" qowt-eid="E894" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> .</span></div>
<div id="E895" is="qowt-word-para" qowt-eid="E895" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E896" is="qowt-word-run" qowt-eid="E896" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">Помер </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E898" is="qowt-word-run" qowt-eid="E898" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">М.Мелень</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E900" is="qowt-word-run" qowt-eid="E900" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">…</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E901" is="qowt-word-run" qowt-eid="E901" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E902" is="qowt-word-run" qowt-eid="E902" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;">8.08.2016 </span><a contenteditable="false" href="http://ukrpohliad.org/national-memory/pomer-uchasnyk-norilskogo-povstannya-ta-sprotyvu-60-h-rokiv-myroslav-melen.html" id="E903" is="qowt-hyperlink" qowt-eid="E903" target="_blank"><span class="qowt-font2-TimesNewRoman qowt-stl-a3" id="E904" is="qowt-word-run" qowt-eid="E904" style="color: blue; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-decoration: underline; white-space: pre-wrap;">http://ukrpohliad.org/national-memory/pomer-uchasnyk-no</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman qowt-stl-a3" id="E905" is="qowt-word-run" qowt-eid="E905" style="color: blue; display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; text-decoration: underline; white-space: pre-wrap;">rilskogo-povstannya-ta-sprotyvu-60-h-rokiv-myroslav-melen.html</span></a><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E906" is="qowt-word-run" qowt-eid="E906" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; white-space: pre-wrap;"> </span></div>
<div id="E907" is="qowt-word-para" qowt-eid="E907" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" is="qowt-word-run" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;"><br /></span></div>
<div id="E908" is="qowt-word-para" qowt-eid="E908" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt; text-indent: 28.35pt;">
<span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E909" is="qowt-word-run" qowt-eid="E909" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Василь </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E911" is="qowt-word-run" qowt-eid="E911" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Овсієнко</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E913" is="qowt-word-run" qowt-eid="E913" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">, </span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E914" is="qowt-word-run" qowt-eid="E914" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">Х</span><span class="qowt-font2-TimesNewRoman" id="E915" is="qowt-word-run" qowt-eid="E915" style="display: inline; font-family: 'Times New Roman', Tinos, 'Baskerville Old Face', 'Bell MT', serif !important; font-size: 12pt; font-style: italic; white-space: pre-wrap;">арківська правозахисна група.</span></div>
<div id="E916" is="qowt-word-para" qowt-eid="E916" qowt-entry="undefined" qowt-lvl="undefined" style="display: block; font-family: 'Times New Roman CYR'; font-size: 10pt; line-height: 1.2; list-style-type: none; margin: 0px; padding: 0px 0px 0pt;">
</div>
</qowt-section></div>
</div>
Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-29971973192657288952014-03-24T15:35:00.000+02:002015-02-24T18:33:05.217+02:00Володимир Січинський. Крим (історичний нарис)<center>
<center>
<center>
<center>
<center>
<center>
<div align="center">
<center>
Український народний університет <br /><br /> Організація оборони чотирьох свобід України <br /> Ню Йорк <br /> Рік 1954</center>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Центральне положення Криму на Чорному морі, з поверхнею 25.000 кв. км. і населенням 1.200.000, з важливими морськими пристанями, з яких Севастополь і Керч мають виключне значення, становлять цю землю особливо цінною, як ключ і головна база Чорного моря. Добрий ґрунт і лагідне, тепле підсоння цього півострова, придатні для плекання південних промислових рослин, як тютюн, бавовник, умові рослини, городництво, найкращих ґатунків садових овочів, винограду, консервація риби й овочів, збільшують господарське значення цієї частини України. Мінеральні скарби, як сіль, залізна руда, кам'яне вугілля і нафта, збільшують потенціяльну силу ключевого положення Криму. Менші торговельні і комунікакаційні пристані — Євпаторія, Балаклава, Ялта, Судак і Теодосія лучать Крим зо всіма країнами Чорного моря й цілим світом. Тому, хто володіє Кримом, — той має ключ від Чорного моря! </div>
<div style="text-align: left;">
<a name='more'></a><br /></div>
<div style="text-align: left;">
З найстарших історичних часів, маємо деякі відомости про зв'язки Криму з Єгиптом і Малою Азією, особливо з гетитами (II тис. До Хр.) і фенікійцями. Більш певні історичні вістки, що підтверджуються пам'ятками археологічними, епіграфічними, архітектурними і мистецькими, походять з античних, грецьких часів, коли на побережжі Криму постають грецькі кольонії, починаючи вже з VII стол. до Хр. Спочатку були це, як відомо, торговельні факторії, згодом великі торговельні міста з відповідними укріпленнями, оборонними мурами, громадськими і приватними будовами. Грецькі емігранти приходили головно з йонської Малої Азії — з Мілету, Прієни і Гераклени, згодом в архітектурі і виробництві коло IV ст. приходили впливи атенські, отже з корінної Греції. Грецькі кольонії відзначалися високим станом культури і цивілізації і так українська територія мала можливість значно раніш від своїх сусідів черпати знання, культуру і мистецтво з найбільшого і найстаршого джерела європейської цивілізації. Кожне з міст Криму, античних часів, це окрема, цікава сторінка історії громадського устрою, побуту, будівництва, торговельних, морських зв'язків. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Херсонес, коло сучасного Севастополя, з прекрасною закритою затокою, з найбільшою чорноморською пристанею, мав виключне, ключеве положення не тільки для Криму, але і цілого Чорного моря. Первісно місто лежало на т. зв. Гераклійському півострові, заложене, правдоподібно, йонцями в VI стол. до Хр., а яке досягло особливого розквіту в століттях IV-ІІІ до Хр. і добу гелєністичну. За археологічними дослідами, оборонні мури Херсонесу, що відділяли місто від Кримського материка, були довгі на 8 км. і високі на 8 мт. Саме місто було добре пляноване, з широкими і прямолінійними вулицями, добре брукованими. Головна вулиця проходила попри Акрополь і закінчувалася великою базилікою (будинок суду) над морем. В місті були прекрасні храми, вівтарі, пританея (будинок уряду), монументи і пам'ятники визначним громадянам. Над морем було адміралтейство і корабельні пристані. Грецький письменник Страбон згадує в Херсонесі храм богині Діяни, що був на Партеніоні. Приватні доми прекрасно побудовані, з великим комфортом, басейнами, ванними кімнатами і виходками, що мали водотяги і каналізацію. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Пантикапея — друга важлива пристань і місто над Керченською протокою — ключ Озівського моря. Заложена теж в VI стол. Йонцями з Мілету. Найбільша розбудова міста та його укріплень припадає на ІV-ІІІ стол. йонцями і на І-ІІ стол. по Хр. Первісне місто, описане Страбоном, було на горі, яка тепер називається Митридатовою. Там був Акрополь, а на схід від нього морський мол і пристань, що могла вміщати майже 30 кораблів з відповідними припасами. У віддалені 30 км. від сучасної Керчі, була пристань Кіммеріон. В околицях Керчі до недавна зберігалось багато пам'яток грецьких часів, зокрема цінних гробівців з розписами, мармуровими саркофагами та епіграфічними пам'ятками. Крім того були менші міста і пристані, як Керкініт (Євпаторія). ,,Прекрасна Пристань" (коло сучасного села Ак-Мечеть) і Теодосія, що теж служили для торгівлі з автохтонним населенням Криму і українського Причорномор'я. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Греки вивозили з української території головно збіжжя, також віск, мед, шкіри, футра; в обмін за свої вироби металеві, керамічні, шклянні, вино і південні овочі. Без перебільшення можна твердити, що цілий добробут і висока культура греків, залежала в першій мірі від українського хліба. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
В століттях від ІІ-І до Хр. постає могутня Боспоро-Кіммерійська чи Понтійська держава (з 196 р.) і згодом нова Понтійсько-Кіммерійська держава, що об'єднувала Крим, Кубань І деякі інші кольонії Причорномор'я. Монети Понтійської держави, прекрасної праці, відомі з І-ІV стол. по Хр. Розцвіт Понтійської держави припадає на часи Мітрида VI. Євпатора, що вмер в 63 році до Хр. Цицерон, по смерти Мітридата VI, назвав його „найбільшим володарем, з яким Рим вів коли-небудь війну". За часів цього володаря виникла велика ідея обєднання Причорноморських і Східньо-Середземноморських країн, а саме побережжя Чорного моря, Македонії, Греції, Сирії, в противагу до Римського імперіялізму, проти якого Мітридат вів 40-літню війну. Був Мітридат VI Євпатор оборонцем гелєністичної культури проти навали варварів — кочевників, головно гунів. Номінальне південне побережжя Криму було в І-ІI стол. по Хр. під зверхністю Риму, коли на зміну грецької культури приходили римські впливи. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Грецькі кольонії і згодом римська зверхність поширювалися лише на міста грецьких кольоністів і вузьку зону побережжя тоді, як спроби грецьких і римських урядів контролювати цілу територію Криму, ніколи не мали успіху. </div>
<div style="text-align: left;">
Грецькі джерела називають населення Криму („Тавриди") і України збірною назвою „Скитів" в VІІІ-VІ стол. і ,,Сарматів" у ІV-ІІІ до Хр., хоч фактично там були різні народи і племена - Скити і Сармати швидко переймали грецькі зразки мистецтва і культури. Одначе ці племена в свою чергу впливали на життя і побут грецьких кольоністів, про що свідчить не тільки побут греків, але і самі вироби з місцевими ознаками. Скитське мистецтво деякі російські автори старалися нав'язати зі зразками східними і зокрема з сибірськими, послуговуючись для того так зв. „звіринним" орнаментом, що одначе не є виключним і єдиним мотивом „скитських" виробів. У більшій мірі має рацію дослідник Осовський, який доводить, що скитське мистецтво зложилося під впливом кавказьким, а також виводи Ростовцева, що воно споріднене з гетитським мистецтвом Малої Азії. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Деякі грецькі і римські джерела називають корінне населення Криму, звичайно, тавридами, а самий півострів Таврида. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
В століттях від ІІ-І до Хр. ті самі джерела згадують на побережжі Озівського моря і згодом по цілому українському Причорномор'ї і Криму Роксолян і Алян. За думкою більшости дослідників це дві споріднені етнічні групи, або і той самий нарід іранської галузі індоєвропейської групи народів. Саму назву Роксолян, філологічне пояснюють, як „Рокс-Оляни", себто „Білі Аляни", при чому від слова „Рокс" виводять назву Рос чи Русь. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Грецький письменник Страбон виразно говорить в своїй VII книзі, що роксолянський князь з Ольвії Скилур з своїми синами заложив на Тавриді, цеб-то Криму, три укріплення: Палакіон (тепер Балаклава), Хабон і Неаполе (тепер Керменчик коло Симферополя). Цими містами-укріпленнями користувався Скилур, як військовими базами у війні з Мітридатом Євпатором. Також і Херсонес захоплювали „тавриди і скитські племена". Все це довело до війни поміж Мітридатом і роксолянами. Страбон подає, що роксоляни під проводом Тасія, прийшли на поміч синові Скилура — Палакові, проти полководців Мітридата Євпатора. „Хоч роксоляни виглядали войовничими, одначе проти вивченої і добре озброєної фаланги (на римський зразок), кожний легкоозброєний варварський нарід безпомічний. Так і вони, в кількости майже 50.000, виступивши проти 6.000 Діофанта, полководця Мітридатового, не встояли і багато з них загинуло." Ці події відносять дослідники до 94 року до Хр. і свідчать вони про велику силу і організованість автохтонів Криму — Роксолян. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
В згаданому місті Неаполі коло Симферополя, розкопки 1946 року виявили могильник „римських часів" з розписом, що незвичайно нагадує сучасні українські розписи хат. Крім того, на стінах живо і натуралістичне намальовано сцени, правдоподібно, з життя покійника: верховець на коні, пси нападають на диких кабанів, чоловік грає на лірі. Типи людей виразно не грецькі і не римські, а власне автохтонні, отже роксолянські. Ці типи, так само і озброєння роксолян, маємо в досить докладних описах античних письменників, а також з деяких рисунків і різьб ІІ-ІV ст. по Хр. </div>
<div style="text-align: left;">
Хоч Мітридат Євпатор вигнав роксолян з „Затоки Симовлів" ц. т. Балаклави, але вони, так само як і аляни не тільки залишилися у внутрішньому Криму, але й далі тримали свої бази і пристані в Криму. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Аляни згадуються вже в І ст. по Хр. античними письменниками Плінієм Другим і Тацитом. За відомостями Аміяна Марцеліна з IV стол., аляни споряджали напади на грецькі кольонії Боспорського царства, головно на Фанаґорію, Кіппи та інші міста Тавриди. В III стол. по Хр. аляни заложили нові міста Сугдей (за нашими літописами Сурож, тепер Судак) і Ардавда (тепер Теодосія), що стали важливими пристанями-базами алян під час нападів гунів, а згодом в IX стол. під час нападів мадярських і печенізьких кочовників. За свідоцтвом невідомого складача старовинних ,,Перипл" Чорного моря, Теодосія первісне називалася на мові таврів чи алян „Ардавда", ц. т. ,,Місто семи богів" чи то „Місто сімох світил" (планет). Коли ж Боспорський король Лейкон здобув це місто, що належало мілетським грекам, то переіменував його по імени своєї сестри Теодосії. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Коли близько 250 року по Хр. частина германського племени ґотів вдерлася до Криму, то роксоляни і аляни наставилися до них вороже, як до чужих пришельців. В IV стол. роксоляни мусіли платити данину Готському королю Германариху (350-375). У повстанні т. зв. Малої Скитії, ц. т. Задоння проти ґотів, брали участь також роксоляни під проводом свого великого князя Болемира. За відомостями готського історика Йордана, з VI стол., роксоляни виконали замах на Германариха, так що він не міг особисто брати участи у війні з гунами і незабаром помер. Йордан подає також вістки про дальшу ворожнечу до ґотів, хоч називає роксолян антами. Аляни, за свідоцтвом античних письменників, були союзниками гунів у боротьбі з ґотами. Вони розбили Германариха і виперли остготів. В той час роксоляни і аляни були вже християнами, так само як християнство поширювалося і поміж ґотами. Марцелін, грецький письменник IV стол. подає таку загальну характеристику алян. „Були вони значно культурніші від гунів, гарні з виду, біляві, легко озброєні, дуже войовничі та свободолюбні, люблять притримуватися в громаді рівности". . </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
,,Ґоти перебували в Криму всього около 1% стол., і помимо тверджень деяких німецьких і російських істориків про їх велике значення на Сході Европи, не залишили по собі особливого впливу на місцевих автохтонів. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Роксоляни в IV стол. заселювали майже всю українську територію в сучасних етнографічних межах, окрім крайніх північних частин. Щільно замешкуючи, як осілий хліборобський нарід, ціле північне побережжя Чорного і Озівського моря та Крим, черпаючи державницькі і цивілізаційні почини від Боспоро-Кімерійської чи то Понтійської держави, роксоляни мали свою вироблену матеріяльну і духову культуру, що стояла на високому рівні. Вони були мореплавцями і навіть у своїх символічних знаках вживали морської символіки: котви, линви тощо. Нарешті роксолянам належить стрічкове знакове письмо з IV стол., знайдене в Ольвії, Євпаторії і Керчі на кам'яних плитах. </div>
<div style="text-align: left;">
Автор цих рядків у своїй монографії про роксолян довів, що знакове письмо роксолян було попередником глаголиці і, правдоподібно, тими „руськими письмами", які згадує св. Константин (Кирило) під час свого перебування в Херсонесі в 860 році. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Хоч різні кочевничі народи, які перевалювали через Крим, ніби зовсім поруйнували міста Криму, але в дійсности по відході тих кочевників, кримські міста далі існували. І саме в тих містах почало поширюватися християнство в дуже ранню добу. Є відомости, що християнські громади існували в Пантикапеї і Херсонесі вже в ІІІ-ІV стол. На вселенському соборі 325 року в Нікеї, згадується Боспорський єпископ, що відноситься до Боспору Кіммерійського, ц. т. Криму і Кубані. В V стол. згадується єпархія Сурожська на Криму. Старохристиянські пам'ятки мистецтва і архітектури зберігалися на Криму у великій кількости, починаючи з кінця IV стол. Лише в одному Херсонесі знайдено около 27 храмів з ІV-Х стол. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Найстарші храми в Херсонесі ІV-VІ стол. центрального заложення, у формі рівнораменного грецького хреста, згодом стали найбільш характеристичним типом української архітектури. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Також округлі будови, т. зв. ротонди, VІ-VІІ стол. були знані в менших храмах на Україні в ХІ-ХШ ст. Інший тип, т. зв. базилік, Криму, себто трьохнавні будови VІ-ІХ стол., згодом перетворені у посередній тип поміж базилікальною і центральною будовою, став найбільш поширеним типом будов старокняжої доби на Україні Х-ХШ стол. До цього новішого типу належить в Криму церква Св. Івана Предтечі в Керчі з половини VIII стол. і т. зв. Партенитська базиліка коло Гурзуфу з кінця VIII стол. </div>
<div style="text-align: left;">
Відомі також базиліки, правдоподібно VI стол., в Мангупі і Ескі-Кермені. Все це дуже рідкі і цінні пам'ятки, не тільки для України, але і для цілої Европи. </div>
<div style="text-align: left;">
В 375 році гуни розгромили роксолян і алян. </div>
<div style="text-align: left;">
В цій боротьбі роксоляни і аляни користувалися своїми військовими базами на Криму, зокрема в Сугдею (Судаку) і Теодосії та перебували в Кримських Горах і так заховалися перед цілковитим погромом. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
В VІІ-VІІІ стол., з постанням Хозарської держави, впливи її сягали до Криму. За свідоцтвом Теофана, за часів Цісаря Юстіяна III, алянський король Сароес (Сарродій) був союзником Візантії, згодом також в 703 році. Візантійський письменник Константин Порфирородний з Х стол., каже, що аляни не тільки були незалежні, але перешкоджали хозарам мати зв'язок з Кримом. Поміж єпархіями під зверхністю візантійського цісаря Льва Мудрого, згадується „Алянія" під числом 62, а за Палеолога Старшого „Алянська Митрополія" була під числом 74. Аляни згадуються в історичних документах на Криму ще в XIV стол., коли там були „Алянські парохії". Про це свідчать і писання Маріно та інші джерела, про суперечности херсонеських і Готських митрополитів. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Від VI стол. Крим підпадає під зверхність Візантії, яка має свої корабельні бази в Херсонесі, Керчі, Сугдею і кількох менших на півдні. Одначе, так само, як і в античні часи, влада Візантії сягла лише на саме південне побережжя Криму. Місцевий елемент з роксолян і алян далі опановують внутрішній Крим і мають притягаючу силу до Києва. Сама Київська держава мала великий вплив і значення в Криму, вважаючи цю землю приналежнoю до Руси. Про це свідчить цілий ряд історичних фактів. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
З життя Степана Сурожського знаємо про напад Руси, під проводом кн. Бравлина на Сурож (Судак), коли русини коло 800 року знищили ціле побережжя від Корсуня до Керчі. В походах Руси на малу Азію 842 року брали участь „тавриди", себто кримчаки. Візантія, знаючи це тяготіння Криму до Києва і „Меотської Руси” (Тмуторокані), дуже пильнувала своєї зверхности і при різних нагодах, коли мала військову перевагу, особливо на морі, старалася обмежити права і впливи старокняжої Київської держави на цю землю. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Наприклад, в договорі князя Ігоря з Візантією про „Корсунську страну", говориться, що князь не може мати там своєї волости, не може воювати в тій землі і вона не може піддатися йому. В умові візантійського цісаря Цимісхія з кн. Святославом, обов'язують князя не нападати на Корсунську землю. Нарешті здобуття Херсонесу (Корсуня) Володимиром Великим коло 987 року, ніби через „зраду" оборонців, красномовно свідчить, що в Корсуні був староукраїнський елемент, чи йому споріднений, дуже сильний. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Для Київської, староукраїнської держави, очевидно, було дуже важне мати постійний зв'язок торговельний і політичний з Кримом, як природнім продовженням своєї території. Зокрема велике значення для Києва мали пристані Козлов (Євпаторія), Корсунь (Херсонес), Сурож (Судак), Кірчев, або Корчево (Керч). Сурож була особливо зручна для малих кораблів і мала інтензивний корабельний зв'язок з Трапезундом на Анатолійському побережжі Малої Азії. Знова важливий суходільний шлях лучив Сурож з Києвом через Олешки. В другій половині XIII стол. центр торговлі з Сурожу зосередився в Кафі (Теодосії). </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
З здобуттям Царгороду хрестоносцями в 1204 році, побережжя Криму було під впливом венеційців з їх великою торговельною фльотою. В століттях. ХІІІ-ХV перевага перейшла до ґенуезців, які мали велику торговельну базу в Кафі, також в Сугдею і Балаклаві. Вплив ґенуезців сягав далеко до корінної України, зокрема, по Дністру до Білгороду (Акерману), Бендер, Сорок, доходячи аж до Хотина над Дністром (Гл. V. Sicynsky, L'Ucraina е іl mondo Mediterrano "Europa", Roma 1951, Х-ХІ, р. 138-142) </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Навала татар-монголів на Україну, захопила також і Крим. В північній степовій частині Криму татари були вже в 1239 році. В. Рубруквіс з Брабанду, посол французького короля Людовика IX до татарської орди, описуючи побережжя Криму в 1252 році, каже, що від Судаку до Херсонесу (Керсова) було там 40 укріплених міст і що майже в кожному розмовляли іншою мовою. Переїжджаючи через Перекоп, подорожник завважує, що за Перекопом на рівнині раніш жили кумани (половці), доки на них не напали татари і так їх утискали, що більша частина вимерла з голоду і з'їджена тими, що залишилися живими. Подібна доля спіткала згодом і те населення згадуваних 40 міст на побережжі Криму та внутрішніх теренів півострова. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Від року 1427 татари в Криму, під проводом Гаджі Гірея творили окреме ханство під протекторатом „Золотої Орди" зі столицею в Бахчисарії. В 1475 році турки здобули Кафу, а в 1478 році понищили всі західньо-европейські кольонії Криму. Турки примусили кримське ханство визнати васальну залежність від Туреччини і такий стан тривав до 1777 р. Розцвіт Кримського Ханства припадає на XVI і початок XVII стол., коли там постало і магометанське храмове будівництво і мистецтво. Хоч татари перейняли від турків письмо, літературу і цілу культуру все таки в архітектурі Криму дуже помітні візантійські зразки та ренесансові і бароккові впливи, що приходили до Криму головно з України. (Мечети в Євпаторії 1552 р., Теодосії, Бахчисараї 1740 р., Бахчисарайська палата, дерев'яні будинки.) </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Коли в литовський період історії України до певної міри встановлюються деякі мирні, торговельні взаємовідносини України з Кримом, то вже в XV стол. починається жорстока боротьба з кримськими татарами. Відомі погроми Києва татарами за намовою Москви в 1482 році, Поділля в 1485-1487 рр., Галичини 1498р. також Київщини, Волині, Чернігівщини та інших земель кінця XV і протягом цілого XVI стол. Одначе, у межичасі встановлюються і торговельні взаємовідносини. За посередництвом Криму, до корінної України приходить східний крам, головно через Кафу, з Малої Азії, Сирії, Арабії, Індії. З другого боку, західньо-европейський крам іде через Україну на Крим і далі на схід, особливо тканини, папір, шкло, металеві вироби. З українського краму — шкіра, лій, збіжжя, віск, мед, дерево. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Загроза татар з цілого Північного Чорномор'я і особливо з їх центрів на Криму викликали оборонні засоби на Україні. Постійні напади на мирне хліборобське населення України, було одною з головніших причин постання Запоріжської Січі і завзятої боротьби з татарами. Під час тієї жорстокої боротьби, український нарід поклав гекатомби жертв, головно за здобуття Криму. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Перші історичні відомості про козацьку фльоту з 1492 р., подають, що українські козаки напали на татарський корабель під Тягинею. Далі маємо численні звістки про напади козаків на Крим в 1502 й 1503 року, похід Дашкевича 1523 року, що спустошив багато татарсько-турецьких баз. В половині XVI стол. знаємо про спустошення Тягині і Очакова в 1545 р., похід Дмитра Вишневецького на Крим 1556 р., напад на Козлів (Євпаторію) в 1567 р., здобуття Наливайком Тягині в 1595 р. Морські походи на Крим в початках XVII стол. Були в роках 1601, 1602, 1605, 1606. На Перекоп в роках 1608 і 1609. Особливо успішні морські походи запорожців на Кафу були в роках 1613-1620. Славне було здобуття Кафи 1616 р.; під проводом гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного,: коли з татарських в'язниць були випущені невільники. Далі відомі походи на Перекоп 1623 р. і Кафу 1624 р. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Були моменти і союзу України з Кримом проти Туреччини, бо васальна залежність кримських ханів від Туреччини не служили на користь кримським татарам. Наприклад, відоме порозуміння Шанги-Гірея з гетьманом Михайлом Дорошенком, коли протягом цілого 1624 р. запоріжська фльота нападала на турецькі ґалєри. Подруге М. Дорошенко був під Бахчисараєм в 1628 році, де і загинув у боротьбі з турецьким військом. Непевне становище Криму поміж сусідніми державами приводить кримських татар до спільних інтересів з Україною, особливо коли Україна виборює собі фактичну незалежність. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Україна від половини XVII стол. дуже часто заключує з Кримом союзи в боротьбі з Польщею і Московією. Відомий успішний похід українського війська через Перекоп до Бахчисарая в 1628 році на захист Шанги-Гірея, проти московських військ під проводом Кантеміра. Другий морський похід запорожців проти турків 1629 року в союзі з Кримом, ще більше скріпив цей союз, хоч і недовговічний. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Політика гетьманів Б. Хмельницького і П. Дорошенка вже зовсім прямує до згоди з татарами, зокрема з кримськими татарами, що приносить Україні підтримку кримських татар, а в той же час часті випадки невитревалости, паніку і зраду татар. За доби Б. Хмельницького особливо інтересне порозуміння кримського хана з Б. Хмельницьким проти Москви, про що свідчить лист гетьмана 1651 р. до кримського калги зі згодою спільно іти проти Москви. Блискуча перемога гетьмана Виговського над московським військом під Конотопом 1658 р. була за підтримкою татар, хоч і з невеликими їх силами. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Іншого характеру була політика гетьмана І. Мазепи, котрий, враховуючи ослаблення Туреччини і упадок кримського ханства, прямував до опановання побережжя Чорного моря і Криму, як завітна мрія багатьох поколінь українських патріотів, починаючи зі старокняжих часів. І. Мазепа переводив фортифікацію Чорноморського побережжя та розбудову корабельного будівництва. Похід гетьмана Мазепи і Голіцина 1687 і 1689 рр. та здобуття Кізикермену та інших турецьких фортець в долішньому Дні прі в 1695 р. і Озова в 1696 р. та похід 1697-1698 рр. на самий Перекоп, сильно загрозили і ослабили становище кримських татар. ,,Europaeische Fama", цей важливий річник, що був висловом думки поважних хроністів і достойників при королівських дворах Европи, за 1704 рік, писала про ці походи, що хоч московський полководець Голіцин мав там 50.000 людей, „то він всетаки дав себе намовити турками і французами на нечувану зраду", тоді як „все це хитрий Мазепа добре доглянув і своїм дипльоматичним хистом порізнив цього Голіцина з його людьми і випер його з краю". </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Підчас турецької війни 1735-1738 рр., крім 50.000 українського суходільного війська, брали участь у війні морські козаки, підчас облоги Козлова (Євпаторії), Балаклави і Кафи, обслуговуючи ,,російську фльоту". В 1736 р. при здобуванню Бахчисараю брало участь 16.000 гетьманського війська і 4.000 запорожців. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Рівно ж здобуття цілого українського Причорномор'я і Криму в кінці XVIII стол. Було заслугою головно українського війська, тоді як московські частини йшли переважно по слідах українських козаків. Після ліквідації Запоріжської Січі, російська імперія, передбачуючи війну з Туреччиною, мусіла в 1776 р. наново організувати чисто українське військо з українською старшиною і цілим запоріжським укладом. В 1784 р. створено Бозьке козацьке військо, згодом назване Славним чорноморським військом, під проводом військового судді на Запоріжжі полковника Антона Головатого. Власне, заслугою цього війська було здобуття сильних твердинь, будованих французькими і голяндськими інженерами на острові Березані, Очакова, Кінбурна, Гаджибея (Одеси) і взагалі цілого Чорноморського побережжя й Криму в роках 1783-1790. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
В 1774 році було проголошено ,,незалежність" Криму, а фактично відділення від Туреччини, а в 1783 р. ,,приєднання" Криму до Російської імперії. Перші кораблі, в „Ахтіярській" затоці коло Херсонесу, як першої військової бази російської імперії, складалися виключено з Дніпрової і Озівської фльотилії під керівництвом запорожців. В 1789 р. Чорноморська фльота в Севастополі, що складалася з 4 великих та більшої кількости менших кораблів, теж обслуговувался бувшими запорожцями. Офіційна реляція Потьомкіна з дня 19 липня 1788 подає, що при здобуванні Чорноморського побережжя, Чорноморська фльота складалася „з 200 менших гребних суден, в кождому по 60 запорожців"... І далі... „цими суднами керують запорожці, котрих тепер є 20.000, на чолі з їх отаманом Сидіром Білим". (Записки Одес. Т-во іст. і старов., т. VIII, ст. 223). В 1789 р. ця фльота запорожців цілком розбила турецьку фльоту під Кінбурном і Херсоном і так остаточно і назавжди відтято від Туреччини ціле українське Чорноморське побережжя і Крим. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Не зважаючи на те, що російський уряд старався передавати всі новоздобуті землі своїм, „дворянам" і заселював порожні степи чужинцями, все таки природня кольонізація Причорномор'я і Криму українцями в кінці XVIII і поч. XIX стол. була дуже інтензивна. Також прит. зв. „транслянтації" (примусове виселення) запорожців і Чорноморського війська (з українців) на Кубань після закінчення війни з Туреччиною, що сталося в 1792 р., частина українських козаків була переселена на побережжя Криму для охоронної служби. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Товарообмін поміж Україною і Кримом особливо посилився в кінці XVIII стол. Українські чумаки везли на Крим хліб, залізо, ліс та інш. і вивозили з Криму сіль та східні вироби і продукти, причім ініціятива належала українцям. Про цей товарообмін особливо інтересний опис подорожі Гільденштедта 1771-1774 рр. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Російська окупація Криму маркантно позначилася 1796 р., коли від селян було відібрано землю і роздано московським ,,дворянам". Ціле населення закріпачено і жорстоко експльоатовано, як це признає і „Больш. Совет. Енцикльопедія" (том 35, ст. 306-318). </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
При обсаджуванні Криму московськими частинами війська, було пороблено таку руїну всіх міст і всіх пам'яток архітектури і мистецтва, які перевищують погроми всіх кочовиків разом, що переходили через Крим. Англійський подорожник Е. Д. Кларк, професор Кембриджського Університету, побувавши в Криму і зокрема в Херсонесі в 1812 р., писав: </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
„Руїни Херсонесу були ще тривалі і були ще скрізь навіть двері будов... Але як прийшли росіяни, все було відразу здемольовано". Кларк на власні очі бачив, як москалі закладали міни під античні храми, гаками розтягали мармурові бльоки каменя, роблячи це систематично на наказ згори! Про Бахчисарай пише: „росіяни задовольнили свою варварську насолоду руйнування, знищили цілковито цю столицю". В Керчі „Зрівняли з землею 500 будівель", замість того спромоглися побудувати „коло тридцяти вбогих бараків"... </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Не краще виглядала справа з археологічними розкопами і дослідженням пам'яток, коли шукаючи за дорогоцінностями, російські „гробокопателі" руйнували могильники і цілі надземні будови. Під час будування доріг, військових споруд і „модерних" домів, розбирали дорогоцінні пам'ятки архітектури античних і старохристиянських часів. І так з веилчезних мистецьких скарбів Криму тепер майже нічого не залишилося, особливо з надземних частин будов. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Відношення російської адміністрації до духових цінностей місцевого населення перевищувало найбільше дикунство. В 1833 році, за наказом „Таврического" губернатора від татарського населення Криму було відібрано і спалено всі старовинні рукописи, записи і рукописні книги. Обмеження, переслідування і нищення татарських шкіл, освітних і культурних товариств та інституцій — це окрема сторінка історії російської адміністрації в Криму, повна нечуваного варварства. Все це робилося всупереч Маніфесту Катерини II з дня 8 квітня 1783 р. (рік обсадження Криму), яка клялася ,,за себе і своїх спадкоємців" дати татарам подібні права з іншими „нашими подданими" і запевняла „свободное отправление со всеми законними обрядами пребудет неприкосновенно". Винищуючи татарське населення Криму, російський уряд населював Крим різними чужими народами — італійцями, німцями, болгарами, македонцями, вірменами та інш., тоді як міста і купілеві місцевості обсаджував російською адміністрацією та іншим напливовим елементом з Московщини. Супроти того татарське населення Криму масово емігрувало до Туреччини, Болгарії, Румунії, особливо в 60-х і 90-х роках XIX стол. Наслідком того татарське населення Криму зменшилося на 60 %. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
З описів Криму перш. половини XIX стол., крім згаданого вище Кларка, цікава подорож французького маршала Мармона 1834 р. Він згадує корабельні доки в Севастополі, які тоді якраз будувалися. З інших джерел знаємо, що там працювало найбільше українських майстрів і ремісників корабельного будівництва, переважено з бувших запорожців. Далі Мармон каже про фабрику смушків в Євпаторії, добування соли з соляних озер коло Євпаторії і Перекопу. Про Керч пише, що річно там переходило 400 кораблів, згадує також рибний промисел і консервацію риб „голяндським способом". Закінчує опис Керчі так: „Зо всіх приємностей, якими нас оточували, я був особливо зворушений козацькою піснею і найбільш прекрасні голоси співали сумні, мелянхолійні пісні, наповнені солодкою мельодією". </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Втрачення зверхности над Кримом Туреччиною не давало спокою турецькому уряду. В половині XIX стол. була ще одна спроба Туреччини опанувати Крим. Була створена коаліція Англія-Франція-Туреччина, з участю також Італії. Військові кораблі переводили облогу Криму в роках 1854-1855, але без особливого успіху. При тім, зовсім не бралось на увагу інтереси і стремління місцевого населення Криму і України, тільки коаліція мала на увазі здобути вільний торговельний доступ до Криму. Між тим на самій Україні, з вибухом Кримської війни 1854 р., віджили традиції українського війська та ворожости до російської імперії. Царські заклики на весні 1855 р. про добровольців на війну, українське селянство, особливо на Київщині і Поділлі, використало для самочинного творення Українського козацького війська. Цей рух, під назвою ,,Київська Козаччина", було криваво придушено московським військом і засланням провідників на Сибір. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Хоч в кримській війні, військово-морська перевага була по стороні коаліції, одначе, 11-місячна облога Севастополя закінчилася умовою з російським урядом, за якою Крим далі залишався за російською імперією при тім без ніяких забезпечень чи полегчі для місцевого населення. Таким чином Росія мала можливість далі провадити безоглядне винищування татар та русифікацію Криму. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Заселення Криму українцями, відбувалося рівночасно з заселенням цілої степової України, з якою Крим все був у тісному контакті та творив природне і господарське продовження української території. Вкінці XVIII і XIX стол. це заселення українським селянством було дуже інтензивне і переводилося мирним шляхом, без ніякої допомоги, а скорше з перешкодами з боку російської адміністрації. Наплив українських хліборобів на Крим залежав ще від спеціяльних обставин татарського життя і побуту. Річ в тому, що татари, як колишні кочевники не були схильні до хліборобства. В старі часи татари на Криму обробляли свої лани з конечности, працею невільників, яких набирали головно з українських військових і цивільних бранців. Коли невільників бракувало, або вони вже не існували, то татари зовсім покидали хліборобську працю, більше займаючись садівництвом, скотарством і торгівлею. Коли ж кримські землі російський уряд почав роздавати своїм дворянам", тоді російські поміщики вербували хліборобів, головно з українських селян. Згодом земля переходила до рук українських селян природним шляхом, арендою і купівлею на власність. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
І так протягом XIX стол. степова частина Криму опинилася переважно в руках українського селянства. Російська адміністрація записувала українців, звичайно, як „русские і тому офіційна російська статистика подавала фальшивий образ населення Криму. Все таки і за цією офіційною статистикою в 1897 р. в Криму було 63 тисячі українців, причім за окремими повітами українців було: в пов. Перекоп 22%, Євпаторія 21%, Керч 16%, Севастополь 13%, Теодосія 12 %. Натомість татари складали лише 13 % до всього населення Криму. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Перед першою світовою війною українці щільно заселювали не тільки північну, степову частину Криму, але багато українських сел було під Симферополем, де розмовляли українською мовою. Саме ті українські села доставляли до міст сільсько-господарські продукти та мали певні торговельні зносини з корінною Україною. Татарські аули жили зовсім відокремлено, своїм життям і відогравали малу ролю в економічному життю краю. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Інша ділянка життя і побуту, яка була обсаджена українцями, — це морська торговельна і особливо військова фльота. Протягом цілого XIX і початку XX стол. матроси, підстаршини і технічна обслуга Чорноморської фльоти складалася у великій більшости з українців. У Чорноморській військовій фльоті були навіть, таємні українські гуртки, що плекали національну свідомість і українські державницькі традиції поміж матросами і підстаршинами фльоти. Навіть назви військових кораблів за царських .часів залишалися ще давні українські, як ,,Гайдамака", "Запорожець", „Україна", "Кубань". Одна з севастопольских заток мала назву ще до недавна „Козацької". </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Чорноморська фльота була дуже ослаблена під час російсько-японської війни 1904-1905 р. коли в морському бою в Цусимській протоці (поміж Японією і Кореєю) загинула краща частина Чорноморської фльоти. Тому під час світової війни 1914-1917 рр. Чорноморська фльота активно не виступала, навіть проти Туреччини. Життя в Криму проходило спокійно, не рахуючи тих тягарів, які населення терпіло в зв'язку з війною. Під час першої світової війни одинокий раз Туреччина зробила військову демонстрацію під Одесою, вистріливши кілька гарматних стрілень на неукріплене торговельне місто, з двох крейсерів, які позичила Німеччина для турків. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Під час революції в Російській імперії 1905 р. неспокій, заворушення і одвертий виступ проти російського царського уряду був саме на тих військових кораблях Севастополя, де екіпаж був у переважаючій більшости з українців. Повстання тих кораблів, коли були потоплені в морі офіцери московської національности, закінчилося, як відомо, перемогою тої частини фльоти, яка була обсаджена у значній частині москалями і залишилася вірна царському уряду. Одинокий дреднавт „Потьомкін" не був переможений, не піддався і причалив до Констанци в Румунії. Комендантом цього революційного корабля був свідомий українець, підстаршина фльоти Дерев'янко, а вів корабель військовий інженер, теж свідомий українець, Ол. Коваленко. Власне, на „Потьомкіну" був одинокий українець-старшина і він став фактичним капітаном корабля. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Російський уряд, максимально сприяючи розвитку мореплавства і товарообміну Балтійського моря, в належній мірі не дбав про такий розвиток на Чорному морі. Тому, порівнюючи, навігація кримських пристаней, була невелика. За офіційною статистикою 1911 року причалило до кримських пристаней кораблів: Євпаторії 127 кораблів 138 тис. тон, Севастополя — 70 кораблів 49 тис. тон, Теодосії 152 кор. 250 тис. тон, Керчі 35 кор. 51 тис. тон. („Статист. Ежегодник Россіи 1913 г., Петербург 1914, XI, ст. 58). </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
З вибухом революції 1917 р. і розвалом російської імперії та створенням Української Центральної Ради в Києві, зразу віджили традиції української фльоти. Вже в березні 1917 р. почала діяти „Чорноморська Генеральна Рада", що складалася з українців-старшин, підстаршин, і матросів військової фльоти з осідком у Севастополі, а які перед тим гуртувалися в українських таємних організаціях „Кобзар". Чорноморська Генеральна Рада мала таку вагу, що половина кораблів фльоти пливала під українським прапором. По містах Криму постали місцеві Революційні Комітети, що спочатку складалися з росіян, українців, і караїмів (семіти з колишньої Хозарії). </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Татарська національно-революційна діяльність проходила в формах, подібних до української діяльности. Про це писали і російські ,,Южн. Ведомости", підкреслюючи, що татари ,,пішли по стопах українців". Також на „З'їзді Народів" (був. російської імперії), який був організований Центральною Радою, що відбувся в Києві в серпні 1917 р., брали участь кримські татари. Делегатський з'їзд 1-2 жовтня 1917 р. в Симферополі для скликання татарського парляменту „Курултай", постановив скликати цей парлямент 24 листопада, але він не відбувся. В міжчасі в листопаді 1917 р. Українська Центральна Рада проголосила приєднання трьох північних повітів Криму до України, з чого повстав конфлікт з росіянами і татарами. В грудні 1917 р. татарський делегатський „Курултай" вибрав свій уряд і директорію з 5 осіб, на чолі з Чембеєм. Влада цього уряду не сягала на цілий Крим і взагалі не виявляла великої політичної активности. </div>
<div style="text-align: left;">
А в скорому часі, 13 січня 1918 р., — владу в Криму захопили на короткий час російські большевики в Симферополі. За відомостями ,,Больш. Сов. Енцикльопедії" (т. 35, ст. 306-318), зв'язок цього большевицького правління з іншими кримськими містами був слабий, а кримські села зовсім не були заступлені. Одначе і цей большевицький „Центр. Испол. Комітет", як каже „Сов. Енцикльопедія", "через зраду троцкістів" виніс постанову, прихильну до Берестейського миру, який був заключений поміж Німеччиною, Україною і Росією, з визнанням Самостійної Української Народної Республіки. Таку саму прихильну до Берестейського миру постанову виніс „Губерніяльний з'їзд Советів" дня 6 березня 1918 р. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Між тим український уряд в Києві робив потрібні приготовання до опановання Чорного моря, без чого було неможливе і саме існування української держави. Дня 23 грудня 1917 р. при Українській Раді в Києві створено Морський Секретаріят, згодом Морське міністерство. Законом 13 березня 1918 р., У.Н.Республіка перебрала всю військову і торговельну фльоту Чорного моря, що перед тим належала до російської імперії. Розуміється, що це в першій мірі відносилося до Криму. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Дальшим актом було обсадження Криму українським військом, тим більше, що в Криму російські большевики зміцнювали своє становище і була небезпека зовсім втратити чорноморську фльоту для У. Н. Р. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Десятого квітня 1918 р. Запоріжська дивізія під проводом полк. Болбочана, вирушила в похід на Крим. Інша група українських військ була під проводом полк. Натієва. Не зважаючи на сильний опір большевиків, що складалися з московських частин, українська дивізія з боєм пробилася через Старий Запорізький Шлях по лінії Мелітопіль—Сиваш і дня 29 квітня обсадила Джанкой та стала під Симферополем. Місцеве населення радо витало українське військо, а місцеве самоврядування признало українську владу, про що була спеціяльна постанова. Обсадження Криму українським військом стало сигналом для військової фльоти в Севастополі. В той же день 29 квітня 1918 року о год. 4 пополуд. ціла військова фльота в Севастополі урочисто підняла прапор Української Народної Республіки і тим прилучилась до української держави. Цей акт відбувся без ніяких інцидентів, навпаки з великим піднесеним настроєм і пієтизмом матросів і цілого екіпажу фльоти. Проголошення перебрання влади на Україні гетьманом Павлом Скоропадським, прийняла Чорноморська фльота на другий день так само в повній дисципліні і порядку. Нарешті у вересні 1918 р. український уряд з представниками Криму — татарами, німецькими кольоністами і українцями — підписав умову про прилучення Криму до України, з забезпеченням Криму внутрішньої автономії. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
По Берестейському мирі німці, вмішуючись до українських внутрішніх справ, почали провадити свою політику і в Криму, спочатку йдучи по лінії турецьких інтересів. Як відомо, Джафер Сейдамент, що під час першої світової війни втік з Криму до Туреччини, склав з турецьким урядом умову про протекторат Туреччини над ,,незалежним Кримом", а по Берестейському мирі повернувся до Криму з групою турецьких старшин і став, за підтримкою німців прем'єр-міністром місцевого кримського уряду. Урядування Сейдамента тривало дуже коротко: від 18 травня до 5 червня, коли німці передали урядування ген. Сулькевичу (литовський татарин, а фактично російський бюрократ). Останній беззастережено виконував усі накази німців і був у конфлікті з українським урядом у Києві. Відомо також, що німці носилися з думкою створити з Криму якусь державу з німецькими кольоністами. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Часи пребування російських монархічних військ в Криму позначилися підупадом цілого громадського життя, зокрема автономістичних змагань татар і, нарешті, голодом місцевого населення. Двадцять третього серпня 1919 р. загін російських офіцерів розгромив татарську директорію та редакцію її органу „Міллет". В серпні 1919 р. ліквідовано і автономний парлямент. Англія і Франція, підтримуючи російські монархічні війська Денікіна і Врангеля, та не враховуючи інтересів місцевого населення та України, робили ту саму помилку, як у війнах 1736 і 1854 рр. Російські монархічні війська зовсім не визнаючи українських змагань, викликали на Україні сильну протиакцію. Українські війська і населення України вело боротьбу з російськими монархічними частинами не з меншою завзятістю, як і проти большевиків. Боротьба на два фронти проти російських імперіялістів білих і червоних, розуміється, сильно ослабила Україну, хоч війська Денікіна і Врангеля зазнали цілковитої поразки. З того скористали тільки большевики і в кінці 1920 р. обсадили Крим, проголосивши його Автономною Совєтською Республікою в складі РСР (Декрет 18. X. 1921), але при господарському районуванні Крим і надалі залишився спільно з Україною у „Південно-Гірничо-Промисловій Області". Це і не диво, бо ціла індустрія Криму залежить від України. Виріб заліза і сталі в Криму не може обійтися без мангану з Нікополя і високоякісного кам'яного вугілля з Донецького басейну. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Доба совєтського Криму знаменує собою скріплення російського становища на Чорному морі, дальше переслідування автономістичного руху, посилення московської людности в Криму і нарешті підупад хліборобства в степовому Криму. Між іншим московський уряд кілька разів переводив ,,виміну" матросів, перекидаючи українців до Балтійської і Тихоокеанської фльоти та обсаджуючи Чорноморську Фльоту московськими матросами, головно, з Балтійської та Біломорської фльоти. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
За совєтською статистикою 1926 р. в Криму було 714.000 осіб. За „Енцик. Українознавства", національний склад того року, мав би бути такий: москалів 28%, українців 25%, татар 20%, німців 6%, Кавказ.- горців 4%, вірмен 4%, греків 3%, поляків 0,7%, інших коло 9%. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Ще треба відмітити, що новочасна Польща зі своїми великодержавними проектами об'єднання народів від Чорного до Балтійського моря, вела також свою політику спеціяльно щодо Криму, маючи на це деякі авізи Туреччини. В 30-х роках на еміграції виявив певну активність кримський татарин Сейдамент, вихований в Царгороді, що у Варшаві виготовив меморандум до Ліґи Націй, з вимогою віддати Крим під протекторат... Польщі. Він же, разом з Мурським, видав у Туреччині книжку про Україну, в якій Крим відсепарував від України. В 1952 р. вийшла книга в німецькій мові „Національна боротьба кримських тюрків" з тенденцією відділення Криму в окрему державу, а фактично, як терен потрібний для Туреччини. Автор книги Едіджа Кірімаля, як кажуть, є псевдонім польського публіциста... </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
За Британською Енцикльопедією, в 1938 р. в Криму було 1.270.000 населення. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Друга світова війна принесла Кримові страшну руїну, особливо при облозі німцями в 1942 р. Севастополя. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
По другій світовій війні, Москва майже зовсім знищила і виселила татар з Криму, ніби за їх прихильність до німців. За останніми відомостями, залишилося тепер в Криму коло 10-20.000 татар, себто становлять вони коло 1% цілого населення Криму. </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
В останні роки Москва уділює особливу увагу Криму. Спеціяльні археологічні експедиції Академії Наук СССР переводять розкопи і дослідження пам'яток минувшини, улаштовують наукові сесії, друкуються численні історичні та інші статті про Крим. Звичайно кладеться великий наголос на „скитську і слав'янську добу" в історії Криму та його „невідлучний зв'язок з Росією". </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Нарешті несподівано для західнього світу, дня 13 лютого 1954 р. ,,Президія Верховного Совєта СССР", в порозумінні і за згодою Президії „Верховного Совєта РСФСР" (себто Російської Совєтської Республіки) і з представниками Президії Верховного Совєта УССР та представниками Криму — Ляніна і Каркова, прийняли постанову про прилучення Криму до Української Республіки. Як головні причини цього акту було подано „територіяльна близькість Криму до України, спільність їх економіки і факт тісних господарських і культурних зв'язків". </div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Приєднуючи Крим до УССР, Совєтський уряд повернув Україні невід'ємну складову частину її державне політичної незалежности. Це потягнення зумовлене нинішніми національними відносинами в совєтській імперії, а ще більше майбутніми.</div>
<div style="text-align: left;">
<br /></div>
<div style="text-align: left;">
Підготовка тексту, перша публікація в Інтернеті: "<a href="http://ukrlife.org/main/uacrim/sich.html" target="_blank">Українське життя в Севастополі</a>"</div>
</div>
</center>
</center>
</center>
</center>
</center>
</center>
Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-39751778348209470862014-03-05T14:35:00.000+02:002014-03-05T14:35:02.234+02:00ЖЕСТЫ ПУТИНА ВЫДАЮТ БЕСПОКОИСТВО И АГРЕССИЮ (рос.)<b>Исходя из актуальности темы для широких кругов читателей, позволяем себе перевести <a href="http://www.nbcnews.com/storyline/ukraine-crisis/putins-body-language-betrayed-anxiety-aggression-n44191" target="_blank">статью, опубликованную сегодня NBC NEWS</a>. Не претендуем на авторские права издания и надеемся, что его редакция с пониманием отнесется к идее распространения этого текста без официального позволения.</b><br />
<br />
<i>Трейси Коннор (Tracy Connor)</i><br />
<br />
Владимир Путин старался казаться рассудительным и сдержанным, когда он говорил об украинском кризисе на пресс-конференции во вторник. Но специалист по жестам (языку тела) сказал, что его облизывание губ и нахмуривание бровей выдавали смесь агрессии и нервозности.<br />
<br />
Иногда, развалившись на стуле, Путин мог показаться, на первый взгляд, расслабленным, когда обсуждал русское военное вторжение, вызвавшее разногласие между Москвой и Западом.<br />
<br />
Однако, профессор психологии и специалист в области жестов из Бостона Джозеф Тессе (Joseph Tecce) сказал, что «необычно» много быстрых движений головой предполагает, что Путин ощущал беспокойство. Он часто облизывал губы, что является признаком пересыхания рта, а также выдает напряжение.<br />
<br />
«С самого начала он менял свою позу, наклонялся, чтобы больше расслабиться. Это еще один признак напряжения», - сказал Тессе.<br />
<br />
Профессор Техасского Университета Эрик Буси (Erik Bucy), занимающийся невербальным общением, сказал, что ему понятно, что Путин старался изложить свою позицию спокойно, хотя его слова были «весьма воинственны». «Не вербально – это Горбачев; вербально – мы слушаем Брежнева», - сказал он. «В этом смысле его манеры обманчивы, особенно потому что внешне они не выглядят воинственными».<br />
<br />
Тессе заметил, что обстановка жилой комнаты была просчитана, чтобы создать ощущение неформальности. Все репортеры были молодые и должны были задать свои вопросы вначале. «Таким образом, он по сути читал лекцию группе студентов и полностью контролировал последовательность своих комментариев», - сказал Тессе.<br />
<br />
«Его глазной контакт во время монологов был хорош, и его улыбка помогала вовлечь слушателей. Даже казалось, что он получает удовольствие от роли учителя, образовывающего молодых русских коллег». Но с течением времени выражение лица Путина показывало больше агрессии, сказал Буси. Он обнажал свои нижние зубы – «четкое выражение злости/угрозы» - и хмурил брови.<br />
<br />
Его речь ускорялась, тон становился сердитым. «Жесты его рук, хоть и сплетенных, становились все более демонстративными – жесты открытой рукой перешли в сжимание кулаков, сопровождающих сердитые фразы», – сказал Буси.<br />
<br />
Другое проявление дискомфорта: Путин многократно отводил свой взгляд, смотрел вниз, как будто искал ответ, бросал взгляды вверх и направо. В то же время, его скорость моргания 42 раза в минуту была нормальной, показывая, что, оставаясь напряженным, он сохранял контроль, сказал Тессе.<br />
<br />
Буси заметил, что «журналисты в комнате не скрывали своих реакций. Они были возбуждены и демонстрировали странную смесь удивления, неверия, изумления и озабоченности, отражающую тяжесть путинских выражений и логику его изложения».<br />
<br />
<br />
<i>На русский язык перевёл Мариан Тумаркин, Мельбурн, Австралия</i>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-74084080891464250712014-03-05T14:29:00.000+02:002014-03-05T14:29:30.159+02:00Жести Путіна видають його тривогу та агресію (укр.)<b>Зважаючи на актуальність теми для широких кіл читачів, дозволили собі перекласти <a href="http://www.nbcnews.com/storyline/ukraine-crisis/putins-body-language-betrayed-anxiety-aggression-n44191" target="_blank">статтю, опубліковану сьогодні NBC NEWS</a>. Не претендуємо на авторські права видання і сподіваємося, що його редакція поставиться з розумінням до ідеї поширення цього тексту без її офіційного дозволу.</b><br />
<div class="MsoNormal">
<br /></div>
<br />
<i>Автор статті Трейсі Конор (Tracy Connor)</i><br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://fbcdn-sphotos-h-a.akamaihd.net/hphotos-ak-prn2/v/t34/1898209_679640285412314_920103413_n.jpg?oh=872af35cd1f005d50a9bd631449d10f6&oe=53192F70&__gda__=1394157982_83df7f3d69f225b7eecfb51776e2a6a4" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="247" src="https://fbcdn-sphotos-h-a.akamaihd.net/hphotos-ak-prn2/v/t34/1898209_679640285412314_920103413_n.jpg?oh=872af35cd1f005d50a9bd631449d10f6&oe=53192F70&__gda__=1394157982_83df7f3d69f225b7eecfb51776e2a6a4" width="400" /></a></div>
<br />
<br />
Володимир Путін намагався говорити розважливо та контролювати себе, коментуючи кризову ситуацію в Україні під час прес-конференції, яка проходила у вівторок. Однак експерти з питань невербальної комунікації стверджують, що облизування губ та насуплені брови видали його справжній емоційний стан агресії та нервовості.<br />
Час від часу розвалюючись у кріслі, Путін здавався на перший погляд розслабленим під час обговорення насильницького втручання російських військ Росії на територію України, яка загострила стосунки Москви із Заходом.<br />
Але Джозеф Tecce (Joseph Tecce), професор психології та знавець мови тіла у Бостонському коледжі, сказав, що неприродна кількість швидких рухів, які Путін робив головою, свідчить про почуття тривоги, а часте облизування губ, що є ознакою сухості в роті, виражає його неспокій.<br />
«Невдовзі після того він змінює положення тіла, щоб, нахилившись, спробувати трохи розслабитися, що є ще одним свідчення того, що він відчував себе напруженим», — сказав Tecce.<br />
<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://fbcdn-sphotos-h-a.akamaihd.net/hphotos-ak-prn1/v/t34/1619161_679640288745647_1320297222_n.jpg?oh=6a7be6ffdbfa5278a167613f9447c6ff&oe=5319736F&__gda__=1394177668_ae06d64d34f4b36ab4758ac9aeb7c56f" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="166" src="https://fbcdn-sphotos-h-a.akamaihd.net/hphotos-ak-prn1/v/t34/1619161_679640288745647_1320297222_n.jpg?oh=6a7be6ffdbfa5278a167613f9447c6ff&oe=5319736F&__gda__=1394177668_ae06d64d34f4b36ab4758ac9aeb7c56f" width="400" /></a></div>
<br />
Ерік Бусі (Erik Bucy), професор Техаського університету технологій (Texas Tech University), який досліджує невербальну комунікацію, сказав, що цілком очевидним є намагання Путіна залагодити справу, навіть якщо його слова є «досить агресивними».<br />
«Якщо дивитись на рухи тіла – перед нами Горбачов, якщо на слова – Брежнєв», — зазначив професор, посилаючись на колишніх правителів СРСР. «Його манера поводження оманлива саме тому, що не є відкрито агресивною».<br />
Tecce зауважив, що домашня атмосфера вітальні, де проходила прес-конференція, була розрахована на створення відчуття неформальності. Усі журналісти, які повинні були поставити запитання на початку конференції, були молодими людьми.<br />
«Таким чином, він, по суті, провів лекцію групі студентів та повністю тримав під контролем послідовність та тривалість своїх відповідей», — сказав Тессе.<br />
«Він утримував візуальний контакт під час монологу, а посмішка допомагала залучати аудиторію. Здавалось, що роль вчителя, який виховує своїх молодих російських колег, давала йому задоволення».<br />
Однак з плином часу вирази обличчя Путіна ставали дедалі агресивнішими, — сказав Бусі.<br />
«Він оголив нижні зуби – це чіткий прояв гніву/погрози/ – та підняв брову. Його темп мовлення прискорився, а тон став сердитим. Жестикуляція, хоча руки і були переплетені, ставала дедалі бурхливішою, – його відкриті долоні перетворились у кулаки, які супроводжували його гнівні слова», — додав Бусі.<br />
Неодноразове відведення погляду свідчить про дискомфорт, який відчував Путін, – то він дивився униз, ніби шукав відповідь, то кидав погляд вгору та вправо.<br />
Разом з тим, кількість кліпань за хвилину (42 рази) була у межах норми; це свідчило про те, що він тримав ситуацію під контролем, незважаючи на можливе напруження.<br />
Буси зазначив, що журналісти у залі не приховували своєї реакції. «[Вони] прикуті до своїх місць та відчувають дивне поєднання подиву, недовіри, здивування і занепокоєння, що відображає важкість висловлювань Путіна і його логіку викладу фактів», — сказав він.Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-3169863085199408892013-04-28T08:16:00.000+03:002015-03-07T12:51:31.023+02:00Львівщина і Польща готує список дерев’яних церков Світової спадщини ЮНЕСКО26 квітня голова Львівської облдержадміністрації Віктор Шемчук зустрівся із заступником директора Національного інституту спадщини Республіки Польща Маріушем Чубою, який завітав до Львова, щоб ознайомитися із ситуацією щодо формування списку дерев’яних церков української частини Карпат.<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjehB3odoLUQFntsQ7N-zIOKVg6_9rc_59wQv-Ob181wNRlgDNzvaJcd_00TvXYcOa9r6BbQiTDxLl02-hHQiBFYpW8LgPLdZDaOGtgBSdfl7I1L5j0Zdgc-hGUCysWgpTZP7EArGrc6YI/s1600/DSCN0441.JPG" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" src="https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjehB3odoLUQFntsQ7N-zIOKVg6_9rc_59wQv-Ob181wNRlgDNzvaJcd_00TvXYcOa9r6BbQiTDxLl02-hHQiBFYpW8LgPLdZDaOGtgBSdfl7I1L5j0Zdgc-hGUCysWgpTZP7EArGrc6YI/s1600/DSCN0441.JPG" height="240" width="320" /></a></div>
<i><br />Українська дерев’яна церква в с. Хотинець (тепер на території Польщі), один з номінантів на внесення до Списку світової спадщини ЮНЕСКО</i><br /><br />Про це повідомляє прес-служба Львівської облдержадміністрації. <br /><br />Сторони проаналізували роботу, щодо підготовки та подання групи церков східної традиції українсько-польського прикордоння на внесення їх у Список світової спадщини ЮНЕСКО. Вони також обговорили формат та структуру представлення проекту «Дерев’яні церкви польських та українських Карпат» на 37-ій сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі. <br /><br />«Культурна спадщина наших країн потребує серйозного визнання у світі і цю роботу за нас ніхто не зробить. Тому цьогоріч нам необхідно завершити проект подання українсько-польських дерев’яних церков Карпатського регіону в Список світової спадщини ЮНЕСКО. Це повинно стати спільним здобутком обох держав. Адже для того, щоб все зробити достойно є усі можливості та політична воля», – наголосив під час розмови Віктор Шемчук. <br /><br />Під час зустрічі директор Національного інституту спадщини Республіки Польша Маріуш Чуба розповів, що підготовчі роботи до спільного подання у Список світової культурної та природної спадщини ЮНЕСКО активізували ряд процесів у сфері охорони культурної спадщини як всередині країн, так і поза їхніми межами, а також збільшили поінформованість громад та служителів церкви, зокрема й номінованих церков. <br /><br />Учасники зустрічі також висловили необхідність у напрацюванні спільного формату представлення транскордонного подання «Дерев’яні церкви польських та українських Карпат», а також підготовку єдиних ілюстративних каталогів з інформацією про дерев’яні церкви-номінанти. <br /><br />Віктор Шемчук зазначив, що спільний українсько-польський проект отримав також підтримку Президента України та Уряду. <br /><br />«Це говорить про те, наскільки важливо це для нас. Тому, маючи таку підтримку, ми зобов’язані зробити усе для того, щоб цей проект із віртуальної площини перейшов у реальну. Це дасть можливість впроваджувати нові ідеї щодо співпраці, в тому числі в охороні культурної спадщини», – додав керівник області. <br /><br />Джерело: <a href="http://zik.ua/ua/news/2013/04/26/406461">ЗіК</a>, фото моєОльгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-68213302137952852252012-12-23T22:10:00.001+02:002022-04-16T14:48:04.706+03:00Промова адвоката Василя Біласа д-ра Володимира Старосольського в суді<i>Пам’яті Василя Біласа, Дмитра Данилишина і всіх бойовиків, що полягли в боротьбі за Україну</i><br />
<br />
<br />
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Високий і найвищий суде, від рішення
якого немає відклику, немає апеляції! Суде, який буде вирішувати цю справу вже
в першій і останній інстанції. Суде, що маєш рішати про долю цих чотирьох
людей, але суде, рішення якого матиме своє місце у факторах тієї, кров’ю,
болем, нещастям, любов’ю, ненавистю і великими змаганнями наскрізь пересиченої,
країни!<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Високий суде! Інакше говориться до лави
присяглих, інакше до фахових суддів. Там можна апелювати до почувань, можна
бути неречевим, натомість до фахового судді промовляється виключно речево,
виключно фактами і доказами. Маю цю недостачу, цю хибу, що не вмію промовляти
до присяглих, але разом із цим маю певність, що в цьому спеціяльному випадку,
може, з деякого боку є щастям те, що промовляємо до фахових суддів, які до того
не є вирвані з коріння з оцієї землі, але є її громадянами і переживають усе
те, що переживає ввесь край. Вони мають ці високі кваліфікації інтелекту й
характеру, які дозволяють їм дивитися і вирішувати об’єктивно, і керуватися
виключно розумом, який чейже не є самою математикою, який є розумінням життя,
тим розумом, який розуміє зміст дійсности. Сказав великий філософ: “</span>Weltgeschichte<span style="text-indent: 1cm;"> ist Weltg</span>ericht<span style="font-size: 12pt; text-indent: 1cm;">”*. Суд, а зокрема фаховий суд,
має і мусить мати можливість об’єктивно дивитися на речі, які є близькі, які ще
обтікають кров’ю, так, як дивився на це з перспективи сторіч холодно, спокійно
і керуючись розумом, котрий усе бачить і все розуміє, той філософ. Розумом,
який може не все прощати, бо не все вільно судові простити, але який, у всякому
випадку, не піде далі, як наказує припис закону.</span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Оте глибоке розуміння життя й актуального
моменту і того струму, який у безконечності за нами почався і в безконечність
нас веде і зветься він історією. Це дає мені відвагу, як першому, що має
промовляти в обороні цих хлопців.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Високий суде! Передусім хочу обговорити
одну справу, яка, не зважаючи на свій трагічний хід, має велике значення, яка є
чимось несподіваним і не була охоплена пляном дії цих авторів нападу на пошту в
Городку, як щось, що створив випадок – це смерть коменданта поліційної станиці
Коята. Ця смерть інкримінована моєму клієнтові Біласові. В цій справі прошу
видати уневиннюючий вирок, бо вважаю, що маю повне право з таким апелем до вас
звернутися. Маю право тому, що не тільки не подано жадних доказів вини обвинуваченого,
а навпаки, всі докази, які могли в цій справі обтяжити, підтвердили оборону
Біласа, що він тієї крови не винен, що до бл. п. коменданта він не стріляв.
Єдиним обтяженням у цій справі були зізнання п. Слуґоцкого. </span></div>
<a name='more'></a>Й, очевидно, я
не оспорюю його суб’єтивного переконання про те, що Білас був тим, хто стріляв
до Коята, але прошу, Високий трибунале, це є тільки суб’єктивне переконання,
оперте на конклюзії, на висновки, і в цьому я відкликаюся до пам’яті судді.
Сказав Слуґоцкий: була темна ніч, світилося недалеко, у віддалі 20 кроків, одна
тільки ліхтарня, і світло тієї ліхтарні падало в очі обидвом представникам
поліції, і що ті два, що їх вони стрінули, були в тіні. І ще мушу підкреслити,
що п. Слуґоцкий не бачив ані блиску, ані руху. Чи в тій ситуації можна
було бачити, що якраз Білас стріляв до комісара Коята? Й, очевидно, цим одним
зізнанням вина Біласа ще не є доведена, доказу в напрямі вини немає. Але зате є
протидоказ: зізнання свідка Коллера, який виразно ствердив, що почув три
постріли, з яких третій міг бути тільки відгомоном, бо лише два він чув виразно,
і ми знаємо, що їх було тільки два. Коли ж пан Коллер міг порахувати і
ствердити, що їх було тільки два, то це значить, що вони не могли впасти
одночасно, особливо ж у тих акустичних умовах в коридорі. І врешті, Високий
суде, є щодо цього признання іншого обвинуваченого, котрий з тим високим
етичним підкладом у той критичний момент заявив: “Не стріляв Білас, тільки я!”
І не лишилося ані тіні можливости, що стріляв Білас, але, може, Данилишин, його
дядько, керуючись дуже сердечним почуванням, стягає вину на себе. Смію, Високий
суде, покликатися на ту внутрішню правдомовність зізнань Біласа. Адже він
признався до речей безмірно страшніших і юридично та морально більше обтяжуючих
його, і не затаював нічого, бо говорив у тому психічному наставлені, коли не
міг говорити неправди і думати про викрут.<o:p></o:p><br />
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Був рішений на все, був уже без усякої
надії. При такій настанові Білас від самого початку аж до розправи, і тут,
завжди твердив, що в Глинній Наварії він не стріляв, що під час цілого нападу
він не віддав ані одного пострілу. Тому прошу про уневиннюючий вирок щодо цього
місця Акту обвинувачення, в якому йому закидається вбивство коменданта Коята.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Високий трибунале! Тепер приступаю до
другої справи, в якій не прохатиму уневиннення. В справі, в якій мусить запасти
вирок, що він, клієнт, є винний. Це справа нападу на пошту. В цій справі щодо
мого клієнта все є вияснене, і я мушу признати, що акт обвинувачення в цьому
пункті є тільки потвердженням зізнань обвинуваченого про те, що діялося під час
нападу на пошту. Отож, фактом є, що Білас належав до ОУН. Фактом є, що він
отримав наказ їхати до Львова, фактом є, що він тут опинився серед подібних
йому інших пізніших учасників нападу на пошту. Фактом є, що він брав участь у
нападі, фактом є, що мав призначену ролю в ньому й її виконав. Але тут заходить
цілий ряд облегшуючих обставин щодо участи і значення того, що робив підсудний
Білас. Не буду повторювати всього, хочу тільки відкинути погляд і насвітлення,
що його цій саме справі дає пан прокурор. Каже пан прокурор, що Біласові й
Данилишинові доручено завдання забрати гроші, бо вони мали вже за собою
минувшину, яка їх кваліфікувала до експропріяційних нападів, бо вони брали
участь у давнішому нападі на пошту в Трускавці. Я зважуюся сказати щось
протилежне: роля, яку їм приділено, вказує якраз на те, що вони були трактовані
як люди найменше спосібні на те, що є терором, що є ґвалтом, що виконується зі
зброєю в руках, що вимагає остаточного виступу проти людського життя. Навпаки,
з ролі, яка була призначена першому і другому, виходить ясно, що це була роля,
яка вимагає цілком інших кваліфікацій. Роля, яка вимагає певности, що той, кому
вона буде доручена, її виконає і виконає абсолютно чесно.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Високий суде! Я завжди буду цілком
далекий від того, щоб очорнювати, понижувати який-небудь революційний рух, щоб
плюгавити й етично понижувати тих, котрі в ім’я політичних ідей беруть участь у
нападі на чуже добро. Як людина, яка хоче і має ту абсолютну волю дивитися на
життя реально, я знаю, що гроші – це є страшна сила, про яку Ґете у “Фавсті”
сказав, що це сила, яка безоглядно панує над людиною і залишається постійною
небезпекою для того, хто їх тримає. В підпільній революційній боротьбі, в
акції, де немає контролі, де неможливими є точні рахунки, де немає доказів, хто
скільки взяв і скільки видав та на що видав, з конечности залишається ця
спокуса і можливість, що хтось, із якої-небудь слабости або через дефект свого
характеру може піддатися тій спокусі, яка є зв’язана з посіданням грошей. І ось
я тверджу: коли Біласові й Данилишинові доручено якраз цю функцію – забрати
гроші, щоб серед тієї суматохи в хвилині, після якої наступає втеча, коли
наступає безконтрольність, – зберегти їх і передати Організації, коли якраз їм
доручено справу грошей, то це є доказом, що той, хто давав ті доручення, мав
абсолютну певність щодо чистоти їх душі, мав абсолютну певність, що доручає ту
ролю людям, які про власну користь не дбають і матимуть силу опертися
найбільшим спокусам. Признаю, що це доручення було певною мірою вирізненням
з-поміж інших учасників, бо той, хто доручив їм ту ролю, знав, що доручає ролю
людям, які зроблять для Організації, що її членами вони є, все без найменшої
думки про власне добро і про власну вигоду. Вони щиро і всеціло, нічого для
себе не застерігаючи, принесли себе в жертву ідеї, яку визнали великою і
святою, і тими способами, що їх їм вказано, як єдиними й найкращими способами,
намагалися цю святу і велику ідею здійснити. Уважаю, що перше, що промовляє в
користь обидвох, – а і в цьому і в цілій справі трудно відділити їх одного від
одного, – є та обставина, яку я оце подав і яку треба взяти до уваги як
злагіднюючу обставину, згідно з розпорядженням про нагле поступування. Є
незаперечним фактом, що під час цілого нападу ні один, ані другий, особливо ж
Білас, не мали зброї в руках. Уважаю, що цей факт давав би мені право
оспорювати, чи взагалі їх обидвох належало ставити перед наглий суд...<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Але, Високий трибунале, є ще обставина
обставин, щось, що не просить, не говорить, а кричить великим голосом про
пристосування статті розпорядження про наглі суди щодо злагіднюючих обставин:
це мотиви, якими керувався обвинувачений Білас, який пішов на цей страшний чин,
коли згодився взяти участь у грабунковому нападі на пошту. Це проблема проблем,
найбільша і найістотніша, це відповідь на те питання про мотиви: чому ти,
Біласе, послухав наказу і виконав його, чому й сьогодні кажеш, що ти зробив те,
що тобі твій моральний обов’язок наказував? Вельмишановний пан прокуратор давав
частково відповідь на це питання, навів ряд аналогічних справ, нападів
саботажів, експропріяцій. І, Високий суде, те, що вирахував пан прокуратор, –
це тільки частина, їх було багато, багато більше. Була акція, але ж була й
протиакція, – був цілий ряд шибениць, цілий ряд розстрілів, сотки і тисячі літ
в’язниці, сотки й тисячі зламаних екзистенцій, сльози матерів і батьків, і все
те, що може нести якась буря, якийсь вихор, якого не можна спіймати в сітку
карного кодексу. Іде щось, що в актуальний момент набуває спеціяльно гострих
форм, але й щось, що є специфічне не лише для цієї землі. Рух, що ідентичною
формою виявився скрізь по світі. Фінляндія – спокійна країна, мешканців якої
характеризувалося тим спокоєм, тим абсолютним опануванням життя, – ця Фінляндія
зірвалася до революційного змагу... І Латвія, і Бретонія, й Ірляндія, і
Катальонія, і скрізь і всюди – те саме. Якийсь великий крик народів, часто
навіть малих, про існування яких світ навіть не знав, а які виступають на арену
до боротьби проти тих, кого вважають за своїх ворогів. І скрізь ми бачимо ті
вчинки, маленьку частину яких назвав пан прокуратор. І це, прошу Високого суду,
не якась там зла воля одиниць, а якась, скажімо, – психоза, якась природня
сила, стихійна сила, сила, що пориває людей на вчинки, метою яких є смерть чужа
і власна. 1913 року відбувся світовий конґрес соціологів, який був присвячений
виключно національним справам, виключно лише соціологічному дослідженню тих
рухів, що їх називаємо національними. І соціологи, представники всіх світових
держав, однозгідно прийшли до переконання, що тут мається до діла з силою
природньою, елементарною, якоюсь волею національних груп, яка є сильніша за
волю одиниці, – що тут маємо справу з проявом стихійної сили, яка паде, немов
той струм на водопаді. І всі ствердили безсильність людської одиниці супроти
тієї великої елементарної сили, яка попросту вже є, існує, і пливе вперед.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Високий суде! Французька революція перша
створила в тому новому значенні слово, яке, навіть якщо перед тим існувало,
мало цілком інший зміст: слово “ля патрі” – “Батьківщина”, в значенні не
держави, а чогось іншого, якоїсь іншої людської спільноти, яка є родиною, але в
безмірно більшому значенні, – якоїсь людської спільноти, що її творить та
загальна спільна воля, яка має право говорити за всіх, яка має право вимагати
від усіх своїх членів якнайбільшого послуху, якнайбільшої посвяти. Постало те
слово, те нове поняття, яке не існувало ще 200-300 літ тому, коли існувала
держава-династія, коли був обов’язок вірности державі і династії. Тепер, коли
демократія розбила старі організації, старі спільноти, поставила на їх місце
нове – оцю Батьківщину. І постає любов Батьківщини й обов’язок супроти неї.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Але я смію твердити, що та любов і той
обов’язок не все однакові, хоч зовнішньо, теоретично їх однаково називається.
Смію висловити, може, парадоксальну думку, що ваше польське покоління, те, яке
прийде, не буде знати того слова – Батьківщина – і не буде знати любови до тієї
Батьківщини в такому змислі, в такій беззастережності абсолютної сили, як знає
її наше покоління.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Бо Батьківщина вільна, державна, щаслива
Батьківщина – її треба любити, її треба шанувати, її треба боронити і стояти на
сторожі її добра, але ця Батьківщина вже сильна, вона не дуже потребує нашої
помочі й нашої любови, вона робить не раз і те, що нам невигідне матеріяльно чи
морально. Але батьківщина, – нещаслива Батьківщина в неволі, Батьківщина, яка
терпить, – це є Батьківщина, це є величезне джерело любови, понад яку більшої,
сильнішої нема і бути не може. Жеромський сказав, що він скінчив свою творчість
з приходом визволення Польщі, цим він сказав велику істину, відкриваючи тайну
того, що діється в душі патріота після того, коли поневолена Батьківщина стане
вільною. Бо вільна і щаслива Батьківщина ніколи не може бути в психологічному значенні
для своїх поколінь і для нації тим, чим є нещаслива, поневолена Батьківщина. І
коли я, Високий суде, прохаю, щоб ви пішли зі мною тією тернистою дорогою, що
нею йде мій народ, і до якого належать підсудні, то прошу вас не для
сантименту, а для того, щоб ви зрозуміли цих хлопців та їхні вчинки і щоб
знайшли речеву формулу їхньої вини.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Польський поет Томаш Весоловскі дивився
на нашу історію, як ще досі ніхто з українців. Він відкрив тайну історії,
вказав, що наша історія – це ряд зривів до життя, і то зривів, з яких кожний
кінчиться невдачею. Він у своєму вірші до України каже:<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">“Дивним на світі існуєш спокоєм: могилою
в колисці, колискою в могилі. Існуєш як трава на луці, що має силу перетривати
всі земні творива”.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Так упродовж тисячоліть і раз, і другий,
і десятий, здавалося, що ось-ось постане на цій землі якийсь новий твір, щоб
внести щось від себе, додати своїм зусиллям і багатствам своєї душі якийсь
новий культурний дорібок. І – кожний раз таке зусилля кінчалося невдачею.
Кожний раз приходила руїна, така страшна не раз, що, здавалося, з неї виходу
вже немає, що з того стану Україна вже ніколи не вийде. В цих хлопців є той
біль століть, що його свідомо й несвідомо відчувають усі українці й який єднає
нас усіх. Але не тільки те. В їхньому поколінні, в поколінні цих хлопців живе
ще щось інше.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Прошу взяти до рук їхні життєписи, прошу
глянути на дати народження цих молодих хлопців. Вони були цілком молодими
хлопцями, дітьми тоді, коли Україна, здавалося, вітає свою нову весну. І тут,
Високий суде, знову не до почувань, а до розуміння життя я апелюю. Хто раз
поглянув на сонце волі, чи ж може він це забути? Чи є на світі сила, яка
видерла б з його душі бажання й постанову йти далі нестримно до сонця волі?<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Я знову вживу порівняння. Два поети двох
народів: Міцкевич згадує про 1813 рік, кажучи, що він виріс у неволі, але мав у
своєму житті одну весну, весну надії. А Шевченко – “В неволі виріс між чужими і
неоплаканий своїми, в неволі, плачучи, умру”. Чи ж не бачите тут тієї глибокої
трагедії, різної трагедії двох народів? Міцкевич бодай одну весну мав, а
Шевченко, як і багато поколінь українського народу перед ним і по нім, такої
весни не мали.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Але прийшли роки 1917 і 1918 і кинули
своє зерно: ті почування, що мусіли залишитися назавжди. Очевидно, інакше
формулювалися вони в старшого покоління, а інакше в молоді, яка не має інших
критерій, крім одного: любови і бажання служити визволенню України.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Прошу послухати тієї сухої мови фактів.
Один і другий підсудний – хто вони? Молоді хлопці, освіта яких скінчилася на кількох
клясах народньої школи, а живуть у той час, коли в перших роках їхнього життя
завітала наша весна – початок нового життя. І хто прийшов до них? Мотика.
Людина абсолютно визута з усіх почувань моралі. Хто повірить йому сповидно,
його каяттю тут у залі? Хто повірить у причини, задля яких він постановив
змінити свої переконання і в ім’я цього видати своїх товаришів? Хто повірить в
перетворення, з календарною точністю майже щодо години, цієї цинічної людини,
голос якої не задрижав і очі не зайшли сльозами в хвилину, коли він видавав і
вказував тих якраз, котрих він перший поставив на шлях, що тут кінчається.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Сьогодні суджені стали членами ОУН. І
коли ми згадуємо це, то тут стає перед нами один основний, абсолютний закон
соціології, їх втягнено до конспіративної організації і – що стає для них
панівним мотивом їхнього життя? Посвята. З одного боку бажання чину, – оте
бажання чину, яке що якийсь час стукає до вікон сердець і душ народів, яке
проявлялося і в польського народу у формі романтизму, – не того сентиментального,
ідилічного, а того романтизму, що кликав до чину, той, квітом якого було
повстання 1831 року, того, що застукав до душі польського народу 1863 року,
того, що ворожо ставився до тих земляків, які “хотіти не хотіли”. Він, цей
поклик, приходить і опановує цілі покоління. Приходить і породжує бажання чину,
байдуже, чи в оцінці критика той чин виглядає доцільним чи ні. На критичні
завваги не відповідається арґументами, а тільки вірою, що той, хто думає
інакше, хто критикує, робить це з психічного дефекту – “не хоче хотіти”. Це та
абсолютна віра в абсолютну силу й вартість чину, віра і переконня, що “треба
міряти сили на наміри, а не наміри залежно від сил”.<o:p></o:p></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt;">Високий суде! Приходить ще один мотив,
який виявляється в психології кожної людини-патріота. В душі Данилишина і
Біласа, коли вони стали в ряди ОУН, зроджується й приходить до голосу одне
бажання: бажання посвятити себе, згоріти в жертві на жертовнику ідеї, на службу
якій вони стали. Ми признаємо, що для великої ідеї треба посвячуватись, треба бути
готовим на смерть. У них оця квестія жити для ідеї, служити їй перетворилася в
бажання вмерти за цю ідею. У своєму критичному наставленні супроти себе самих,
вважаючи себе тільки сірими рядовиками в боротьбі, вони прийшли до переконання,
що великій своїй ідеї вони не можуть прислужитися нічим краще, як тільки своєю
смертю.</span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 12pt; line-height: 115%;">Високий суде! Цей момент бажання жертвувати самого
себе, попри бажання чину, притаманний усім таким рухам, до яких належить і
український революційний рух. У Німеччині недавно ставав перед судом один
революціонер-комуніст, який сказав: “Ми, члени підпільної організації, – це
небіжчики, що їм дано тільки відпустку на якийсь час. Ми не зачисляємо себе до
живих. Наше місце там, по тому боці границі”. До типу таких належить і
Данилишин, належить і Білас. Перший потвердив це своєю твердою мовчанкою,
другий зізнаннями, в яких виразно весь час бриніло: “Такі, як я, Батьківщині
найкраще смертю служать”. І ніщо з того, що вони робили, ані трішки не затемнює
ясности: чому й кому віддали себе цілковито ці обидва революціонери. Відділити
їх одного від одного я не можу. В них обидвох однаковим було одне-одніське
почування, святе почування: Любов, ніщо інше. Не бажання наживи, користи. Вони
були невільниками тільки тієї одної ідеї – Волі. І стали вони рабами її,
віддаючи їй все своє життя, добровільно. Два рази відкрив заслону святая святих
своєї і Біласа душі той, що мовчить – Данилишин. Там, у шпиталі, де небуденним,
щирим, геройським жестом бере на себе з товариша вину за вбивства, і тут, коли
на звук самого слова Україна “заламався” той гордий Данилишин – заридав. І це
хай промовить до ваших судейських душ: цей кришталь душі обидвох підсудних</span><span style="font-size: 10pt; line-height: 115%;">».</span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 10pt; line-height: 115%;"><br /></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 16px;">* <i>нім.:</i> Історія світу є судом світу</span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 16px;"><br /></span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<span style="font-size: 16px;">Джерело: </span></div>
<div class="a" style="text-align: justify; text-indent: 1.0cm;">
<i>Мірчук П. Нарис історії ОУН. – Мюнхен – Лондон – Нью-Йорк: Українське В-во, 1968. – С. 309–314.</i></div>
<div class="MsoFootnoteText">
<o:p></o:p></div>
<br />Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-49163861477264506092012-11-24T20:59:00.000+02:002012-11-24T20:59:59.830+02:00Хвіст наслідків Голодомору тягтиметься ще не одне покоління – Оксана Забужко <i>Дмитро Шурхало</i><br />
<a href="http://realaudio.rferl.org/UK/manual/2012/11/23/4cddf476-b3a4-4e1d-9370-fda515641a75.mp3" target="_blank">Аудіозапис</a><br />
<br />
<i>Письменниця Оксана Забужко вважає, що деякі сучасні українські проблеми – зокрема, якість політичної верхівки – зумовлені наслідками Голодомору 1932-1933 років. Адже це – здебільшого прямі чи в другому поколінні нащадки тих, кого за допомогою голоду заганяли в колгоспну систему. За її словами, у відповідь на небажання українців вростати в комуністичний лад – проти них повели війну на знищення і демографічні та цивілізаційні наслідки якої ще слід усвідомлювати.</i><br />
<br />
<i>– Чинна українська влада дещо відкоригувала свою політику щодо Голодомору. Чим би Ви це пояснили?</i><br />
– Що Ви маєте на увазі? Я взагалі не бачу в чинної української влади будь-якої притомної політики до будь-чого неїстівного.<br />
<br />
<a name='more'></a><br />
<br />
<i>– Зокрема, коли Янукович прийшов до влади, то був дуже показовий епізод: із офіційного інтернет-сайту Президента України спочатку зник банер про Голодомор, а потім – знову там з’явився.</i><br />
– Вони схаменулися. Те, що їм здавалося ніби неістотним і те, в чому можна піти на поступки Кремлю, насправді виявилося значно серйознішим, ніж вони собі уявляли. І що, якщо вони хочуть удавати з себе хоч скільки-небудь репрезентативну владу, то вони не можуть позбутися цієї теми.<br />
Обговорювати рівень компетентності цієї влади – просто гаяти ефірний час. Зрозуміло, що це – люди дуже низького рівня освіти і культури. Це, зрештою, стосується всього українського правлячого класу. І якщо там є якісь поодинокі винятки, то вони аж ніяк не міняють загальної картини і погоди не роблять. Але в принципі, можна і треба говорити про цілий цей клас, яким ми не втомлюємося обурюватися, як про продукт того самого Голодомору. Тому що це якраз і є та, з дозволу сказати, «політична еліта», яка тільки і могла бути породжена колоніальною нацією, яка впродовж трьох поколінь у ХХ столітті була кинута у найчорніше рабство, починаючи від 1933 року. Беремо цю дату досить умовно, бо колективізація почалася раніше. Ліквідація класу вільних виробників, і знищення поваги в самому менталітеті нації до власності, і знищення звички і культури до самоорганізації – ці навики, які є необхідними для повноцінного функціонування зрілої європейської нації, були ліквідовані. І вся ця наша «політична еліта» – це є діти і внуки цих самих нещасних колгоспних рабів – всі ці симоненки, лазаренки, литвини… І саме тому вони Україну сприймають, як такий величезний безрозмірний колгосп, із якого треба тягти в’язанку сіна до себе в дім. Те, що в’язанка сіна сьогодні вимірюється якимись багатозначними цифрами, рахунками на офшорах – вона від того не перестає бути в’язанкою сіна психологічно. Тобто вона кількісно змінила свою матеріальну вагу, але це той самий інстинкт голоду, інстинкт тієї самої нависаючої над їхніми предками, всього-на-всього два покоління тому, видимої найстрашнішої, яку можна собі лише уявити, смерті. І це – люди, які на цьому самому інстинкті й вискочили – і являють собою цей самий огидний феномен вічної ненажерайлівки, який ми спостерігаємо.<br />
<br />
<i>– Ми, мабуть, доволі парадоксальна країна, де до загальнонаціональної трагедії немає єдиного ставлення. Віддзеркаленням цього є український парламент, де різні політичні сили по-різному тлумачать цю подію. Можна побачити і такий малозрозумілий парадокс, що в Західній Україні, яку не зачепив голод 1932-1933 років, бо це була інша держава, вшановують пам'ять жертв Голодомору значно з більшим пієтетом, ніж в деяких східноукраїнських областях, де голод лютував.</i><br />
– В деяких східноукраїнських областях якраз автохтонів лишилося не так уже й багато. Я нагадаю демографічні дані, що датуються ще 1988 роком, коли виявилося, що в Запорізькій області не оформила пенсію жодна уродженка області. Себто змінився демографічний склад населення, і, я думаю, що цей момент не можна не враховувати. Ті, які були привезені внаслідок зміни демографічного складу на місце загиблих – це вже люди, які не ділять із українцями цієї спільної пам’яті, історичної травми і звідси, відповідно, може бути інше ставлення. Я не певна, чи можу з Вами погодитися в тому розумінні, що український парламент являє собою таке вже представницьке віддзеркалення українського суспільства в цьому відношенні.<br />
<br />
<i>– В усякому разі, громадяни України його ж обирають.</i><br />
– Це інша справа. В якомусь сенсі, звичайно, він дещо відбиває в якихось ментальних вимірах, але він не є представницьким суцільно, як проекція на те, чим живе і що справді думає українське суспільство. Це дуже криве і опосередковане віддзеркалення тільки деяких рис характеру українського суспільства і українського народу в цілому. Так що, я б із цим не поспішала.<br />
<br />
<i>– Ви на своїй сторінці у мережі «Фейсбук» оприлюднили фотографію, як у Чикаго була маніфестація з протестом проти голоду в Україні. Цю маніфестацію проводили українські організації, але прихильники лівих політичних організацій влаштували там з ними сутичку. І це якраз було в 30-ті роки минулого століття…</i><br />
– Це було не в 30-ті роки, це було абсолютно конкретно в грудні 1933 року.<br />
Це – справді важливий історичний факт, який треба пам’ятати для розуміння однієї простої речі – що Голодомор був послідовним, планомірно провадженим геноцидом, війною проти українського народу. А всяка війна супроводжується й інформаційною війною також. Себто одночасно з планомірним винищенням мільйонів українських вільних фермерів, відбувалося і цілковите інформаційне закриття України для зовнішнього світу і створення натомість «потьомкінської картинки».<br />
Це була ніби сутичка комуністів з українцями, як писала тодішня чиказька преса. Це була п’ятитисячна хода українців Комітету допомоги голодуючим в Україні. Хода протесту, бо Комітет цей не міг дістатися до України і не міг надіслати їй поміч, бо відповідали, що ніякої допомоги Україна не потребує і ніякого голоду немає. А та група молодиків, названих комуністами, які напали на демонстрацію – це та сама технологія, яка вживалася нацистами в Німеччині і та технологія, яка зрештою вживається і досі. Голомозі бритоголові міцні молодики в шкірянках, сотня чи дві сотні їх, нападають з камінням й битами на мирну демонстрацію – цілком достатньо для того, щоб цю демонстрацію, якщо не розігнати, то, принаймні, паралізувати. Звичайно, це було організовано. Це не був вільний волевияв чиказьких лівих – треба говорити прямо. То не ліві сили. Це оплачені Радянським Союзом братки.<br />
І ці братки – це той самий феномен інформаційної війни, що і, скажімо, Волтер Дюранті, який в тому самому 1933 році писав у своїх репортажах із Радянського Союзу, що ніякого голоду в Україні немає. Уже недавно, кілька років тому, ініційована на Заході кампанія щодо позбавлення Дюранті Пулітцерівської премії себе не виправдала, тому що, як аргументували опоненти, смішно через 70 із гаком років позбавляти покійника нагороди, якщо навіть ця нагорода була присуджена неправильно. Але важливо те, що американські журналісти заснували премію імені Дюранті за найбрехливіший репортаж року.<br />
Волтер Дюранті – це той негідник, який за гроші Сталіна в 1932-1934 роках, будучи кореспондентом в Москві, зумів своїми репортажами переконати Захід, що наклепники і вороги комунізму брешуть і ніякого голоду в Україні немає, а все кругом цвіте-буяє тощо. Теперішні американські журналісти заснували премію імені Дюранті за найпідлішу брехню року.<br />
Тоді Радянський Союз в інформаційній війні виграв і зумів проіснувати, не в останню чергу і завдяки цьому, 70 років.<br />
<br />
<i>– Як Ви для себе пояснюєте переходи в тогочасній українській історії? Адже в 1920-і роки в Українській РСР – політика українізації. В загальносоюзних рамках це була політика коренізації, санкціонована в Москві, але в Україні це була українізація. Власне, відбувається культурне відродження, яке потім в 1937 році було знищене…</i><br />
– Чому в 1937 році?! Перестаньте послуговуватися цими російськими цифрами, у нас інші цифри і інші дати. Відродження пов’язане аж ніяк не з політикою українізації! Політика українізації стосувалася виключно партійного і державного апарату з тієї простої причини, що коли УРСР за рядом компромісів з націонал-комуністами була вже легітимізована на території України як нібито незалежна республіка, і в Союзі з іншими комуністичними республіками і було утворено Радянський Союз – виявилося, що в партійному і державному апараті було, здається, 4% етнічних українців. Виключно для того, щоб ця влада не сприймалася як окупаційна, а вона такою була – тобто, складалася з неукраїнців, вона складалася з людей, які не знали ані української мови, ані української культури – їм було дано кілька років на так звану коренізацію. Але якщо ви досі пов’язуєте, через 20 років незалежності, українське «розстріляне відродження» із тим, що товаришу Кагановичу треба було писати диктант українською мовою і від цього нібито все у нас забуяло і розквітло, то перепрошую, про що ми тоді далі говоримо?!<br />
У нас все забуяло і розквітло тому, що у нас були визвольні змагання 1918-1920 років. І ось та хвиля підйому – чорнозем підвівся і дивиться в вічі, як писав Павло Григорович Тичина – ця хвиля підйому, всі ці люди, які воювали в армії УНР за незалежну Україну, вони прийняли у вигляді компромісу: добре, хай, хоч комуністична, червона, але незалежна Україна. До речі, більшість проводу УНР – вони були соціалістами, були лівими. Енергія, розбуджена визвольними змаганнями 1918-1920 років, і породила українське відродження 1920-х років. Це була наша Веймарська республіка. Все те відродження було Петлюрівським відродженням, я цитую в даному разі Юрія Володимировича Шевельова. І якщо ви досі вірите, що його нам принесла радянська влада…<br />
<br />
<i>– Я маю на увазі, що радянська влада з ним деякий час співіснувала, і ці люди про радянську владу висловлювалися доволі лояльно.</i><br />
– Радянська влада його толерувала до пори до часу. Тобто реально було 7-8 років цієї нашої Червоної Веймарської республіки. Було 7-8 років, коли цей всенародний підйом спробували нібито загнати в рамки і форми радянського будівництва. А заганявся він дуже погано. В ці самі роки бурхливо знімалися прекрасні фільми, писалися прекрасні романи, прекрасні вірші, чудові картини тощо – і Курбас розбудовував «Березіль» і Бойчук розмальовував казарми – це те, що потім було знищено абсолютно на корні. Але це, дійсно, був надзвичайно цікавий феномен – тодішня українська культура 1920-х років.<br />
<br />
<i>– Зауважте, це були казарми Червоної армії – не якоїсь іншої.</i><br />
– Але давайте не забувати, що в цей самий час в Україні було зареєстровано близько 6 тисяч селянських повстань. Тобто при всьому компромісі еліт, а це був компроміс еліт, українське суспільство, український вільний виробник ніякої радянізації не прийняв. Україна не надавалася до радянізації. Україна була ось тим найсильнішим, якого при захопленні групи заручників, терорист відстрілює першим. Знаєте логіку тероризму? Коли терористи беруть групу заручників – вони одразу вираховують лідера. Тільки знищивши лідера, можна потім підкорити всіх інших. Так от, Україна серед радянських республік і була тим самим лідером, якого треба було завоювати і замирити. І це замирення почалося в 1930 році, не в 1937-му. В 1937 році – це була просто заміна Сталіним однієї мафії на іншу, це була війна їхніх партійних кланів.<br />
<br />
<i>– Ми ж знаємо, що в 1937 році українське відродження завершилось у Сандармосі, значною мірою.</i><br />
– То – остання крапка. А знищення української інтелігенції почалося у 1930 році процесом Спілки визволення України. І по процесу СВУ пішли в ГУЛАГ близько 30 тисяч людей. А це вже дуже серйозна чистка! Тридцять тисяч – це практично вся інтелігенція старого дорадянського гарту, тобто всі ті, хто міг говорити за народ і від імені народу. Це – інтелектуальний прошарок, який міг справді виставити опір цим самим колонізаційним політикам сталінської влади. І вже 1934 рік для України був тим, чим для Росії був 1937 рік. Тому що 1934-й – це була заміна уже партійних еліт. Того нашого націонал-комуністичного компромісного прошарку, який бачив Українську РСР, як говорив Хвильовий, «як Росія самостійна, так і ми самостійні», який бачив її однією з незалежних країн цього Союзу, на кшталт Європейського Союзу. А тоді вони ще вірили взагалі в швидку світову революцію, яка перетворить цілий світ на Союз Радянських Соціалістичних Республік. Коротше кажучи, це був кінець отої самої націонал-комуністичної еліти. І 1934 року можна відкривати далі вже нову сторінку, на якій суцільна чорна загладь і історія суцільного рабства і великою мірою колаборації, спроб виживання. Починаючи від 1934 року – це яма, з якої десь тільки під кінець 1950-х років якось Україна почала помалесеньку вистромлювати носа.<br />
<br />
<i>– Тобто, репресії спочатку були проти інтелігенції, потім – проти селянства, а потім – проти компромісної номенклатури?</i><br />
– Абсолютно справедливо, і про це треба говорити. Про Голодомор треба говорити в ширшому контексті. Тому що зробити з селянами те, що було з ними зроблено, можна було тільки після того, як було знято і зачищено верхівку. Тобто тільки після того, коли нищиться провід, мозок, то можна методом диявольських соціальних інженерів влаштували такий масштабний геноцид.<br />
Сьогодні треба говорити про ту війну на знищення, яка планомірно провадилася проти України і говорити про її антропологічні, демографічні і цивілізаційні, що найголовніше, наслідки в нашому сьогоденні. Тільки зрозумівши, що хвіст наслідків за нами тягнеться й тягтиметься ще не одне покоління, тільки поставивши собі ці діагнози, ми зможемо вилікуватися як нація і зможемо мати майбутнє, про яке ми мріємо.<br />
<div>
<a href="http://www.radiosvoboda.org/content/article/24779848.html" target="_blank">Радіо "Свобода"</a></div>
Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-62024172591365519082012-10-23T19:04:00.000+03:002012-10-23T19:04:19.832+03:00бл. свмч. Олексій Зарицький<div class="separator" style="clear: both; text-align: left;">
Документальний фільм про бл. свмч. Олексія Зарицького, вихованця 5 куреня ім. Ярослава Осмомисла в Стрию. Автор фільму - Петро Дідула.</div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<br /></div>
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<iframe allowfullscreen='allowfullscreen' webkitallowfullscreen='webkitallowfullscreen' mozallowfullscreen='mozallowfullscreen' width='320' height='266' src='https://www.youtube.com/embed/INW00UCZtIg?feature=player_embedded' frameborder='0'></iframe></div>
<br />
Довідка з Мартиролога Українського Пласту:<br />
<br />
<i>ЗАРИЦЬКИЙ, бл. свщмч. Олекса, с. Василя та Марії Ісої (17.10.1912, с. Більче Миколаївського р-ну Львівської обл. — 30.10.1963, с. Долинка Карагандинської обл., Казахстан). Пластун розвідчик 5 куреня ім. кн. Ярослава Осмомисла (Стрий). Учасник табору на Соколі 1930 р. Навчався у Стрийській гімназії (1922—1931), закінчив Львівську богословську семінарію (1934). Висвячений на священика Митрополитом Андреєм Шептицьким 7.06.1936. Душпастирював у с. Нижня і Верхня Стинава, згодом у с. Струтин біля Золочева (1937—1946). Після ліквідації Української греко-католицької Церкви був підпільним парохом у с. Рясна-Руська коло Львова, обслуговуючи також парафію у с. Рясна-Польська (1946—1947). Заарештований у 1947 р., засуджений до 8 років ув’язнення. Після звільнення 31.12.1954 р. душпастирював на засланні в Караганді. Провадив місійну діяльність у Самарі, Оренбурзі, Казахстані; останні два роки перед другим ув’язненням був скитальцем, оскільки органи влади позбавили його постійного місця проживання (прописки). 9.05.1962 р. вдруге заарештований, а 30.06. засуджений за «волокитство», тобто життя без прописки, насправді ж — за служіння в підпільній УГКЦ. Помер у в’язничній лікарні поселення Долинка. 30.04.1990 р. перепохований в с. Рясна-Руська. Урочисто проголошений блаженним священномучеником під час Апостольського візиту в Україну Івана-Павла ІІ 27.06.2001 р.</i>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-30912363254445573452012-10-21T19:04:00.001+03:002012-10-21T19:04:22.664+03:00Вы не дождетесь ВашингтонаВіталій Портніков<br />
<br />
Пока украинцы ставят халяву и подачки выше правил цивилизованной жизни, к ним не придет мессия. К ним придет Янукович. И каждый раз будет вновь и вновь приходить.<br />
<br />
Конечно, предстоящие парламентские выборы значительно отличаются с точки зрения логики момента от всего того, в чем приходилось участвовать украинскому избирателю. Еще недавно противостояние было между различными группами жуликов, использующими привлекательные лозунги для личного обогащения. Жулики и наперсточники, очевидно, никуда не делись. Только сегодня гражданину придется выбирать между теми, кто хотел бы, чтобы хрупкие завоевания украинской демократии были все же сохранены — пускай и в нашей дегенеративной форме, — и теми, кто последовательно работает на демонтаж украинской демократии. Вопрос только в том, понимает ли это избиратель.<br />
<br />
У нас, как и прежде, голосуют за личностей, а не за программы, идеи, принципы, стратегию развития. Наблюдатели привычно отмечают, что рейтинг оппозиции мог бы быть куда выше, если бы во главе объединенного списка стояла упрятання властями в тюрьму экс-премьер Юлия Тимошенко, а не Арсений Яценюк. Многие с восторгом готовы голосовать за Виталия Кличко: популярный боксер превращается в новую надежду мечущегося в поисках поводыря электората. А вот Наталья Королевская оказалась отнюдь не так харизматична, как все тот же образец для подражения, Тимошенко, и в результате ее партия балансирует на грани прохождения в парламент, обижаясь на социологов.<br />
<br />
<a name='more'></a><br />
Я хочу раз и навсегда успокоить тех, кто живет в нашей стране в ожидании мессии: вы его не дождетесь. Не дождетесь Вашингтона с новым и праведным законом, пока вам не нужен будет сам закон. Лидеры, способные по-настоящему изменить страну и стать проводниками реформ, появляются именно тогда, когда к этим реформам стремится общество.<br />
<br />
Мне приходилось общаться с тремя крупнейшими политическими деятелями времени перемен — академиком Андреем Сахаровым, польским и чехословацким лидерами Лехом Валенсой и Вацлавом Гавелом. Буду честен: Валенса и Гавел — выдающиеся реформаторы своих стран — до уровня политической проницательности и личностной значимости Сахарова никогда не дотягивали. Если бы польское общество не оказалось в состоянии сплотиться в рядах Солидарности, а чехословацкое не дозрело до бархатной революции, Валенса так навсегда и остался бы электриком, а Гавел — драматургом из диссидентской среды. Причем нужно отдавать себе отчет, что и Валенса, и Гавел, по существу, не были сторонниками либеральных реформ, но понимали, насколько важны они для общественных настроений. Каждый сыграл свою роль — Валенса «прикрывал» реформы своим авторитетом, Гавел оказался их нравственным противовесом.<br />
<br />
Сахаров был современником этих людей, но большинством своих соотечественников воспринимался как блаженный. Когда российское общество дозрело до изменений, оказалось, что оно и хочет, и не может порвать с прошлым, — в результате вождем расставания с коммунизмом оказался бывший кандидат в члены политбюиро ЦК КПСС Борис Ельцин, а реформы оказались настолько половинчатыми, что реставрация авториторизма была плевым делом.<br />
<br />
Впрочем, украинцам ли об этом рассказывать! Ведь и у нас Вячеславу Чорновилу как символу перемен в 1991 году предпочли бывшего члена политбюро ЦК КПУ Леонида Кравчука, и с тех пор мы продолжаем жить по принципу «шаг вперед, два шага назад», а наши изменения всякий раз оказываются настолько условными, что скрутить страну в бараний рог, как это блестяще доказал Президент Виктор Янукович, можно всего за несколько месяцев. Тем, кто действительно хотел бы настоящих перемен, буквально не на кого опереться. В стране отутствует не просто запрос на реформы — нет даже запроса на политические убеждения и даже предводители так называемых идеологических партий просто используют тягу своих избирателей к поиску простых ответов на сложные вопросы для личного обогащения.<br />
<br />
В мировой истории еще не было государства, в котором обещавшие скорый конец буржуям коммунисты контролировали бы таможню в правительстве миллиардеров — и только увеличивали свой электорат. В мировой истории еще не было случая, когда радикальные этнические националисты делили бы бизнес на «свой» и «чужой» в осваиваемых регионах не по принципу этнической принадлежности, а по принципу личной преданности. При чем тут взгляды? Я не отношу себя к поклонникам экс-президента Виктора Ющенко, но вынужден признать: даже если бы ему пришло в голову порвать с олигархической «вольницей» и изменить страну, он столкнулся бы с обществом, все еще ожидающим помощи от государственной машины и готовым отказаться от любого политика и любой партии, которая эту помощь не обещает. А раз не нужен новый праведный закон, а нужна халява, то и придет не Вашингтон. Придет Янукович.<br />
<br />
Любители рассказывать о богах и героях, конечно же, оперируют эффектными историческими примерами цезарей и императоров, переворачивавших землю, не то что отдельные страны. Эти примеры не учитывают, однако, простого факта: обмануть или ускорить историю не удавалось еще никому. Гражданский кодекс Наполеона пережил его правление и военные победы именно потому, что отвечал требованиям новой Франции. Из этого кодекса то убирали имераторское имя, то возвращали его на обложку, но неизменным оставалось содержание — равенство всех граждан перед законом, свобода вероисповедания, право на частную собственность. На нормы этого кодекса не стали покушаться ни вернувшиеся Бурбоны, ни создатели новой республики, ни реставраторы империи — никто. И дело, конечно же, не в магии императорского имени, а в точном соответствии гарантий чаяниям французского общества. И это самое главное.<br />
<br />
Если украинцам действительно нужен будет свой «кодекс Наполеона», свои гарантии равноправия и реформ — тот, кто осуществит их чаяния, обязательно отыщется. Если же нашему избирателю по-прежнему будет хотеться проголосовать за того, кто решит его материальные проблемы, даст 1.000 грн., пообещает стабильность сегодня и благосостояние завтра, — тогда нужно смириться с нищетой и прозябанием на десятилетия. Никаких Наполеонов. Никаких Вашингтонов. Никаких Гавелов и Валенс. Только Янукович и Азаров — в разных видах, под разными соусами, до бесконечности.
<br />
<br />
<a href="http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/portnikov/a81152" target="_blank"><"Корреспондент", 19 жовтня 2012</a>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-47876445842135464552012-10-20T12:34:00.001+03:002012-10-20T12:34:24.773+03:00Панування рабів, або рабократія<i>Петро Олещук, політолог</i><br />
<i><br /></i>
Не викликає особливих сумнівів, що ті процеси, які зараз відбуваються у політиці України, є суттєвим “відкатом” назад навіть у порівнянні із періодом правління Л. Кучми.<br />
Все частіше можна почути, що тоді був якійсь плюралізм у парламенті, бодай теоретично незалежний суд, бодай у якійсь формі можливість змінювати владу на виборах та якась політична конкуренція. Коротше кажучи, тоді існувала видимість нормальності держави, про яку зараз не доводиться і говорити.<br />
Проте думаю, що все це пов’язано не лише із персональним складом політичних лідерів, але й з певними загальними закономірностями пострадянського розвитку.<br />
<a name='more'></a><br />
Хто прийшов до керівних посад в Україні початку 90-х років? Місцева пострадянська “еліта”, тобто люди, які за своєю природою були виконавцями, жорстко контрольованими та звиклими до безумовного підкорення. Така була сама логіка організації влади на місцях величезної держави, за якої більш-менш самостійно мислячих, ініціативних та незалежних керівників в Україні бути не могло. Приклад П. Шелеста в історії Української РСР показує, до чого могла призвести бодай якийсь натяк на спроби самостійного мислення у республіканського керівництва. Після нього і натяків на спроби бодай у чомусь виявляти “автономізм” не було і близько. Усі ті, хто бодай якось міг щось вирішувати, зрештою опинявся у Москві. Тут же мали бути лише слухняні та лояльні виконавці. Бажано, щоб не любили думати самі, але вірно служили Молоху “генеральної лінії”. Не дивно, що вони своєю “відданістю” намагалися перевершити навіть кремлівське начальство. Тоді, до речі, ходило прислів’я. Мовляв, зате, за що у Москві стрижуть нігті, у Києві відрізають руки.<br />
І от у 90-ті роки ці “видресировані особистості” опинилися у положенні тих, хто має приймати якісь рішення. Абсолютно незвична та незрозуміла ситуація, для якої не було прописано жодної моделі поведінки. Ті, хто міг розраховувати максимум на те, щоб у якомусь республіканському міністерстві приймати розпорядження згори та розсилати на місця. Клерки із значками та партквитками.<br />
Весь “демократизм” 90-х – це, мабуть, не стільки прояв внутрішніх закономірностей українського суспільства, скільки вираження політичної неспроможності керівництва, яке довгий час підбирали за критеріями “відсутності бодай якоїсь небезпеки”. Ухвалюючи будь-які рішення, вони постійно тримали в голові, що за ними слідкує “начальник”. Невиразність політичного керівництва та його тотальна боягузливість і сформувало загальну логіку української політики, її фундаментальний баланс.<br />
А раптом прийде “новий начальник із Вашингтону” та спитає, де поділи свободу слова? І оскільки для цих людей не можливо було уявити собі світ, у якому над Україною немає безпосереднього начальника, то у роки занепаду РФ вони шукали об’єкт для поклоніння та підлабузництва в інших географічних точках. Звідси, мабуть, походять і численні євро-атлантиські декларації влади, яка бажала “підстелити соломки” про всяк випадок.<br />
Останнім часом, на тлі процесів консолідації влади, вони почали відчувати власну силу, тому більше не вбачають потреби з кимось рахуватися. Відсутність належної уваги до України а також схильність західних партнерів загравати із українською владою лише посилюють подібні настрої.<br />
Тому зараз ніхто не робить вигляду, що є якісь незалежний суд, що є якісь вибори, що діє якась конституція. Робиться це абсолютно прозоро, із виглядом вуличного розбишаки, який наче промовляє до присутніх: "І що ви мені зробите?” Оточуючі лише знизують плечима, і той наново починає перекидати сміттєві урни.<br />
Але у цьому виявляється вроджена рабськість “еліти”?<br />
Припустимо, ви щось захопили? Що слід робити першочергово? Очевидно, закріпити захоплення, підвести під усе це надійну матеріальну та ідейну базу, аби все це непросто стало вашим, але стало надовго та всерйоз.<br />
Які об’єктивні інтереси нинішніх господарів України? Це, у першу чергу, залізобетонне закріплення майнових розкладів в українській державі, аби все те, що вони зараз мають, вони могли утримувати десятиліття, передати своїм дітям, заснувавши стабільні “аристократичні династії”.<br />
Що для цього потрібно? Потужна держава, стійка система законів, яка би все це гарантувала, легітимність влади та потужна державна ідеологія.<br />
Приблизно як у США, де приватна власність гарантується державою, правовою системою, державною ідеологією, легітимною владою, яка регулярно обирається на виборах.<br />
Але для того, аби рухатися у цьому напрямку, необхідно мати самостійне, державне стратегічне мислення. Звідки йому взятися у осіб, яких обирали як виконавців, яких старанно відлучали думати, і які опинилися на верхівці піраміди у результаті незалежних від них історичних обставин?<br />
Що буде робити раб, коли захопить господарське обійстя? Спалить будинок, повбиває усю худобу, знищить культурні цінності, вип’є все, що зможе, та буде валятися у багні, поки не прийде каральна експедиція. Інакше він собі алгоритм дій уявити не зможе.<br />
Приблизно те саме зараз робить українська влада. Використовує Конституційний Суд, аби вирішувати дрібні питання тактичної політики, підриваючи довіру до суду як такого. Суду, який повинен буде захищати у майбутньому їх власність. Руйнує правову систему. Ту саму, на яку має спиратися у майбутньому їх право власності. Перетворює вибори на відвертий фарс. Ті самі вибори, які мають легітимізувати державу, яка, в свою чергу, повинна гарантувати їх права власності. Продовжує відбір та захоплення майна, руйнуючи ще ненароджену у суспільстві ідею про святенність приватної власні. І все це – без єдиного натяку на якусь ідеологічну основу, базис, який так старанно зараз вишиковує російська влада у РПЦ та ідеології “Руського миру”.<br />
Захопивши панську садибу, вони і не думають її укріпляти, розвивати чи прилаштовувати до власних потреб. Лише палять усе навкруги, п’ють панське вино, рубають гобелени і т.д.<br />
Таким чином вони, не розуміючи процесів, мимоволі готують все це повернення “справжніх господарів”, які, свого часу, залишили їх, наглядачів, на господарстві.<br />
<a href="http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/oleshchuk3/a80490">http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/oleshchuk3/a80490</a>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-49835737501887370412012-09-12T10:28:00.000+03:002012-09-12T10:28:57.472+03:00Повстанський рух на Луганщині 1921-1923 рр. Провокативні методи та спецзагони ВЧКДмитро Снєгирьов<br />
<a href="http://www.galinfo.com.ua/news/117056.html">http://www.galinfo.com.ua/news/117056.html</a><br />
<br />
У березні 1921 року V Всеукраїнський з'їзд Рад, організований більшовиками, ухвалив рішення щодо посилення боротьби з "бандитизмом", тобто, проти всіх своїх політичних супротивників, оголосивши це "государственной задачей первостепенной важности".<br />
У лютому 1921 року тодішній головнокомандувач всіма Збройними силами Російської республіки Л. Каменєв у доповіді В. Леніну (про стан боротьби з бандитизмом) змушений був визнати, що "банди на території правобережної України мають характер місцевих організацій, які користуються підтримкою та співчуттям населення. Сила банд коливається від 100-250 бійців і має загальну чисельність близько 2500 бійців". У липні 1921 року в офіційній доповідній записці того ж Каменєва згадується 18 повстанських загонів лише в Донбасі, які об'єднували близько 1500 кіннотників та мали 19 кулеметів.<br />
На момент цих подій повітові надзвичайні комісії (далі - ЧК) в Україні були ліквідовані через відсутність відповідної кількості працівників. Їхнє місце зайняли так звані політбюро, які входили на автономних правах до міліції. Повітові ЧК були збережені тільки в небагатьох особливо важливих центрах Донбасу, наприклад, у Маріуполі. Керівництво таких комісій було завжди відоме працівникам, яких скеровували з досить високих посад в апараті "губчека". Про це красномовно свідчать шифровки, які органи ВЧК надавали своїм низовим каральним структурам: "Як встановлено, контрреволюційні організації та угруповання добре обізнані про те, що ВЧК даного часу вимушене на, так би мовити, деяку пасивність. Про те, що таке становище тимчасове, знає кожен з нас... Переконані, що ілюзії наших ворогів, які припускають думку про капітуляцію радянської влади, швидко розвіються, а веселі усмішки на їхніх обличчях зміняться на гримасу жаху і дикого тваринного страху перед лицем всеперемагаючої стратегії комунізму".<br />
Не розраховуючи на місцеві кадри, з Росії, для безпосереднього керівництва оперативною діяльністю органів держполітуправління у Правобережній Україні був призначений російський більшовик В. Євдокимов. Сотні чекістів із різних губерній Росії були відряджені в Україну. Серед них – відповідальний працівник Брянської ЧК Д. Мєдвєдєв, який був призначений головою Старобєльскої ЧК.<br />
Разом з посиленням каральної системи та безжального терору , V Всеукраїнський з'їзд проголосив амністію всім "бандитам", які бажають припинити боротьбу. Амністія діяла до 15 червня, а потім її дію продовжили ще на місяць. Згідно з офіційними даними, амністією скористалося приблизно 10000 повстанців, що свідчить про масштаб повстанського руху на Правобережній Україні. З-поміж тих, хто зголосився скласти зброю, були керівники штабу Махно-Звєрєв, Полєно, Вдовіченко. Проти останнього чекісти використали брудний та відверто провакативний метод. Важко пораненого, його скерував Махно на лікування до Новоспасовки. Там, у непритомному стані Вдовіченка захопили в полон. Піддавши страшним тортурам та моральному тиску, чекісти примусили його підписати заяву про перехід до більшовиків та звернення до повстанців щодо припинення збройної боротьби.<br />
Подібні методи нащадки чекістів використовуватимуть у боротьбі проти повстанців на Західній Україні у 40-50-х роках.<br />
Частина повстанців під загрозою розстрілу перейшли на сторону влади. ЧК тоді вирішило використати їх, аби деморалізувати повстанців із середини: одних відправили до повстанців, інших – розстріляли їхні ж колишні бойові побратими. Ця поразкова пропаганда поєднувалась з жорстокими репресіями проти поранених повстанців та їхніх родин. У випадку, коли знаходили пораненого повстанця, карали не тільки його, а й родину, в якій він переховувався.<br />
Провокації, терор та розстріли заручників стали нормою роботи чекістів. Основним моментом у боротьбі проти повстанців було просунення чекістів та завербованих колишніх повстанців до діючих загонів з метою ліквідації керівництва та морального занепаду усередені загону.<br />
У липні 1921 року Мєдвєдєв, який вже тоді був начальником Старобєльської ЧК, отримав інформацію про наявність у районі великого повстанського загону у кількасот шабель. Загін вів себе доволі пасивно, діяв, здебільшого, з метою захопленя провізії. Це свідчило про те, що загін не мав міцного керівництва. Мєдвєдєв, уникаючи прямого зіткнення із загоном, вирішив деморалізувати загін зсередини шляхом просунення туди завербованої ним людини, колишнього штабс-капітана царської армії на псевдо Басня. Спираючись на колишніх пере вербованих повстанців, які діяли у загоні, чекістам за чотири доби вдалось ліквідувати керівників загону, а самих повстанців, кількістю 350 шабель, переконати в необхідності добровільно перейти до Совєтів.<br />
Приблизно за такою ж схемою чекісти ліквідували загін Огнєва. Цей загін мав характерну деталь: після кожної операції його учасники розходились по домівках та лісах, очікуючи наказів командира. Цим і скористався Мєдвєдєв. Загін, у складі близько сотні багнетів, застали зненацька біля хутора Сємікозова у момент їхнього збору. Місце і дату Мєдвєдєв знав заздалегідь, позаяк за допомогою колишніх перевербованих повстанців сам їх і вказав.<br />
Але найбільш характерною та показовою операцією чекістів, з використанням псевдоповстанських загонів, стала операція з ліквідації повстанського командира Івана Блохи, загін якого базувався у селі Бараніковка Біловодського району. Невелике формування чисельністю близько 50 шабель відрізнялось високою активністю та провело менш ніж за місяць десяток успішних операцій. Про перебіг подій під час проведення чекістсько-військової операції збереглись мемуарні свідчення учасника тих подій, командира 14-го стрілецького полку 2-ї Донської дивізії.<br />
22 червня 1921 року чекісти захопили у полон одного повстанця із загону Блохи. Під час допиту повстанець розповів, що штаб загону разом з командиром Іваном Блохою переховується в очереті біля села Бараніковка.<br />
Та, не знаючи місцевості і проходів, військові самостійно не наважились на проведення операції з ліквідації повстанського штабу. У цей час на допомогу військовим прибув окремий загін ВЧК зі Старобєльська. З огляду на те, що загін ВЧК не був відомий мешканцям села Бараніковка, які підтримували та співчували повстанцям, вирішили видати чекістів за повстанський загін, поширивши з-поміж мешканців села інформацію щодо роззброєння та захоплення у полон частини ЧА новоприбулим псевдоповстанським загоном, чекісти вирішили таким чином витягнути з очерету повстанців.<br />
"24-25 червня загін ВЧК, видавши себе за бандитів, з'явився у селі Бараніковка та після короткого бою заарештував на очах у місцевого населення загін контррозвідників мого полку, чим викликав велику радість місцевого населення. Відразу ж командиру загону псевдобандитів на контррозвідників пішли скарги місцевого населення. В одного селянина взяли бика, в іншого – коней, у третього – барана та корову. Скаржились на те, що комуністи їх зовсім пограбували відібравши останній хліб. Вони стали бити заарештованих, плювати їм в обличчя, кидати каміння, вигукуючи "Вот вам, сволочи-комунисты разверстка", – писав у своїй доповідній командир ЧА. Яскрава картина "народної любові"" до червоних визволителів та їхня поведінка стосовно місцевого населення.<br />
Після суду мешканців села над полоненими червоноармійцями старший загону ВЧК, який видавав себе та своїх людей за повстанців, роздягнув червоноармійців, провів їх селом, аби мешканці переконались, що діють справжні повстанці і закрили їх у хліву, випустивши заарештованого полоненого повстанця. Запевнивши його, що в селі діє невідомий йому повстанський відділ, чекісти дали повстанцеві команду привести до них на перемовини щодо спільних дій отамана Блоху разом із повстанським штабом.<br />
Переконаний в "істинності" повстанців, Іван Блоха разом зі своїми 20 оплічниками прийшов у приміщення виконкому, де знаходився штаб ВЧК, і відрекомендувався місцевим командиром повстанських військ. Ввечері того ж дня мав відбутися суд над полоненими червоноармійцями. В той час, коли для штабу Блохи подали коней для того, щоб їхати на псевдосуд, Івана Блоху вбив командир загону ВЧК, а псевдоповстанці розправились з керівниками повстанського штабу. Двом повстанцям вдалось утекти. Все це побачили мешканці села, які зрозуміли свою помилку, але вдіяти вже нічого не могли.<br />
"Після ліквідації штабу Блохи контррозвідники мого полку були звільнені з-під варти, після чого разом з загоном ВЧК були розстріляні кілька десятків мешканців села, які проявили себе як люди, які співчувають повстанцям. 26 червня контррозвідники повернулися до свого полку. Начальник загону ВЧК вручив подяку мені, товаришу Баклушинському та всім червоноармійцям, які брали участь у проведенні операції", – зазначив у своїй доповідній командир полку.<br />
Методи, які застосовували чекісти у боротьбі проти повстанців на Луганщині у 20-х роках, вони перенесли і в Карпатські гори, використовуючи вже в боротьбі з загонами УПА у 40-50-х роках.<br />
28 листопада 1921 року колегія Донгубчека нагородила голову Старобєльского ЧК Мєдвєдєва золотим годинником "за умелую и усиленную борьбу с бандитизмом в Старобельском уезде". Це була перша нагорода на довгому кривавому чекістському шляху Д. Мєдвєдєва. Через 20 років Мєдвєдєв у лісах Рівненщини знову використовував той досвід провакацій та створення псевдозагонів, який він здобув на Луганщині, але вже у боротьбі з загонами УПА.<br />
Могила отамана Блохи, незважаючи на 80-річне комуністичне панування, доглядається мешканцями села Бараніковка. Людська пам'ять міцно закарбувала імена своїх героїв.
Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-90792765082651914802012-07-27T08:21:00.000+03:002022-04-16T14:48:24.467+03:00Петро Григоренко. Приховування історичної правди — злочин перед народом!<i>Лист генерала Петра Григоренка до редакції журналу "Вопросы истории КПСС", очевидно, не був надрукований. Його копії поширювалися по СССР і були передані на Захід. Наведена публікація з часопису "Новий журнал". Лист став реакцією генерала на книгу <a href="http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%87,_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9C%D0%BE%D0%B8%D1%81%D0%B5%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87" target="_blank">Олександра Некрича</a> "<a href="http://militera.lib.ru/research/nekrich/index.html" target="_blank">1941. 22 июня</a>"</i><br />
<br />
<br />
<br />
<b><a href="http://lib.ru/POLITOLOG/grigorenko.txt" target="_blank">Сокрытие исторической правды - преступление перед народом!</a> </b><br />
<i>(Письмо в редакцию журнала "Вопросы истории КПСС")</i><br />
<br />
Уважаемый товарищ редактор!<br />
В No 9 вашего журнала за 1967 год опубликована статья "В идейном плену у фальсификатора истории". Поскольку она целиком обрушивается на книгу А. М. Некрича "1941. 22 июня", я хочу начать с нескольких справок об этой книге, и о том, как она была у нас встречена и оценена.<br />
В свет она вышла в 1965 году - два года назад! - пятидесятитысячным тиражем, который в первые же дни не смог удовлетворить спрос. Достать ее сегодня, не то, что в собственность, а хотя бы для прочтения - это целое событие. На книгу немедленно откликнулась и пресса и научная общественность.<br />
В январе 1966 года журнал "Новый мир" опубликовал о ней, в своем "Книжном обозрении", короткую, но весьма содержательную статью доктора исторических наук Г. Федорова "Мера ответственности". Автор этой статьи, оставаясь вполне объективным, вскрывает основное содержание книги и весьма убедительно дает положительную оценку ее политической значимости, научного уровня и литературных качеств.<br />
<a name='more'></a><br />
В феврале того же года книга получила единодушную положительную оценку на обсуждении, организованном отделом истории Великой Отечественной войны Института марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. Ни один из присутствующих (а их было несколько сот человек) не возражал против ее основного тезиса о том, что в захвате противником в 1941-42 годах половины европейской территории нашей страны виновато тогдашнее советское государственное и партийное руководство.<br />
Так, выступавший на обсуждении первым, профессор Деборин согласился с положительной оценкой книги отделом истории Великой Отечественной войны и полемизировал только по поводу отдельных частностей, например, по вопросу о роли гитлеровского руководства в организации полета Гесса в Англию и о военной ценности наших 45 мм пушек. Кроме того, оратор возражал против персонификации всей ответственности за поражения начального периода войны на одном Сталине; он подробно аргументировал, в частности, личную вину бывшего начальника Разведуправления Генерального Штаба, ныне маршала Советского Союза, А. Ф. Голикова, как главного дезинформатора тогдашнего военного и государственного руководства.<br />
Положительную оценку книги дали и остальные выступавшие. Генерал-майор Тельпуховский, например, целиком одобряя книгу, дополнительными фактами подтвердил личную ответственность Сталина за наши поражения 1941-42 гг.<br />
Журнал "Вопросы истории КПСС" является органом Института марксизма-ленинизма, но статья об обсуждавшейся здесь книге появляется в этом журнале только в сентябре 1967 года. Скажем прямо - не очень оперативно! И это тем более удивительно, что в оценке книги сей журнал расходится не только с "Новым миром", но и с результатами упомянутого обсуждения. Но уже не удивляешься, а прямо ПОРАЖАЕШЬСЯ, когда устанавливаешь, что оба автора рассматриваемой статьи оказываются те самые Г. А. Деборин и В. С. Тельпуховский, которые присутствовали на обсуждении и выступали (один из них - Г. А. Деборин даже дважды) со своими оценками, диаметрально противоположными всему содержанию нынешней их статьи.<br />
Вот почему теперь совершенно необходим всесторонний анализ и статьи и книги, которой она посвящена.<br />
<br />
<b> 1. Общий анализ статьи</b><br />
По здравому смыслу рассматриваемая статья должна была бы являться рецензией на книгу, коей она посвящена. Но по ней нельзя составить даже приблизительное представление о содержании книги. Статья не может (да, видимо, и не ставит целью) помочь читателю осмыслить прочитанное или привлечь внимание читавшего книгу к тем поучительным выводам, кои вытекают из ее содержания и примененного автором метода исследования.<br />
В статье отсутствует абсолютно необходимое для всякой рецензии стройное, последовательное и вразумительное освещение недостатков и достоинств книги, а если никаких достоинств не обнаружено - то, хотя бы ясное заявление об этом. Нет ни одного опровержения приведенных в книге фактов, ни одного противопоставления фактам, признаваемым авторами статьи недостоверными - других, кои они почитают за достоверные, ни одной цифры, ни одного своего научно обоснованного вывода, как и ни одного убедительно доказанного опровержения выводов, имеющихся в книге.<br />
Из статьи можно уразуметь лишь то, что ее авторы книгой очень недовольны. Невольно возникает вопрос: что же заставило их изменить то положительное мнение, которое они высказывали о ней во время обсуждения в Институте марксизма-ленинизма? Ведь должны же быть для столь рискованного "пируэта" достаточно веские основания. А так как на выработку нового мнения о книге затрачено столь продолжительное время, то мы вправе были бы ожидать, что новая точка зрения авторов была ими убедительно обоснована, а мнения и оценки, высказанные на обсуждении, в том числе - ими самими, а также изложенные в рецензии "Нового мира", - доказательно опровергнуты.<br />
Между тем ничего похожего в статье нет. Об обсуждении в ней даже не упоминается. Статью же Г. Федорова авторы голословно ругнули, не объяснив даже своих с ней расхождений.<br />
Очень трудно, уважаемый товарищ редактор, уяснить суть статьи Г. А. Деборина и В. С. Тельпуховского. Но все же отшелушив многословную ругань, на которой она только и стоит, то можно установить, что в ней доказывается... - нет, не доказывается, а бездоказательно вдалбливается читателю путем многократного повторения голословных обвинений, что автор книги, будто бы, умышленно искажает как события, происшедшие 22 июня 1941 года, так и те, что предшествовали этому дню, то есть пишет заведомую неправду и тем прямо<br />
способствует буржуазным фальсификаторам истории. Обвинительные возгласы, призванные воздействовать соответствующим образом на психику читателя, сыплются как из рога изобилия. На тридцати журнальных страницах - их свыше сорока. Все эти обвинения не имеют под собой никакой почвы и в подавляющем большинстве попросту нелепы.<br />
Опровергать шаг за шагом все эти нагромождения абсурдностей невозможно, да и бессмысленно. Это выходит за рамки научной полемики и является, скорее, делом органов правосудия. Было бы несомненно оправдано и очень полезно для нашего общества, если бы А. М. Некрич привлек авторов статьи и Вас, товарищ редактор, к судебной ответственности за дезинформацию. Но это, разумеется, дело его. Я же попытаюсь сделать только то, что в моих возможностях; как можно нагляднее показать несостоятельность и антиобщественный характер подобного выступления в печати.<br />
Все обвинения, выдвинутые статьей против автора книги, выглядят, на первый взгляд, очень серьезно. Но беда критиков в том, что они не смогли обосновать ни одно из своих обвинений ни доказательствами, ни логическими суждениями.<br />
Во всех тех случаях, когда они бросая голословное обвинение автору книги, пытаются изложить собственное свое понимание вопроса, легко установить, что это "свое" - не что иное, как извлеченное и переписанное их словами из текста рецензируемой книги. Так они поступили, например, по всем затронутым ими вопросам из первой и второй глав этой книги.<br />
В других случаях, без зазрения совести, применяются явные передержки. Приведу пример. На странице 139 журнала написано: "На заключительных страницах книжки А. М. Некрич бросает чудовищное обвинение советским воинам, заявляя, что "фашистские армии не встретили серьезного сопротивления на границе" (161). Так цитируют хваленые авторы статьи.<br />
А вот что написано в книге (а не в "книжке", как презрительно именуется на протяжении всей статьи труд Некрича), если цитировать хотя бы от точки до точки: "Фашистские армии не встретили серьезного сопротивления на границе, хотя советские воины сражались героически, до последнего патрона, до последнего вздоха". Как видим, вся фраза, а не "огрызок" от нее, не дает никаких оснований для того, чтобы разыгрывать возмущение недооценкой героизма советских воинов. Если же заглянуть еще в одну, следующую фразу, то есть дойти до смысловой точки, то можно прочесть вот что: "Здесь, на границе, уже в первые часы боев родился тот героизм, который позволил Красной Армии выдержать тяжелые удары и превратности войны и закончить свой освободительный поход в поверженном Берлине" (стр. 161).<br />
И вот, - мысль, выраженную в этих двух фразах, авторы статьи умудряются определить, как "образчик клеветы", на которую решаются немногие фальсификаторы истории (стр. 139 журнала). После этого, товарищ редактор, разрешите Вас спросить: кто же клеветники? ТРИЖДЫ КЛЕВЕТНИКИ И ФАЛЬСИФИКАТОРЫ!?<br />
Авторы статьи многократно обвиняют товарища Некрича в том, что он то одно, то другое обошел или не упомянул, того то не сказал. Как правило, ни один из этих вопросов не имеет прямого отношения к теме книги (например: "в данной книжке не нашлось места даже для оценки значения социалистического соревнования в годы первых пятилеток", стр. 127 журнала).<br />
Но особенно возмущаются они тем, что события первых дней войны автор рассматривает "не с позиций ее последнего дня", а анализирует в сопоставлении с явлениями и фактами, предшествовавшими войне и обусловившими тот характер ее начального периода, который мы наблюдали в реальной действительности. Уместно спросить: с каких это пор стал называться марксистским метод, признающий за причину - последующие, а за следствие - предыдущие события? До сих пор это называлось в научном мире смешением<br />
понятий, которое ведет к абракадабре, а не к научным выводам.<br />
Имеются в этой, с позволения сказать, критической статье и еще более нечистоплотные приемы. Указав, например, на то, что Некрич ничего не сказал о японо-американских переговорах 1940-41 гг. (кои, скажу от себя, имеют к теме книги, примерно, такое же отношение, как пресловутая "бузина в огороде к дядьке в Киеве"), "критики" ставят риторически провокационный вопрос: "Что это - незнание фактов или преднамеренная фальсификация?"<br />
После всего сказанного думаю, всем ясно, что никакая это, собственно, не критика. Это - нечестное, фальсифицированное обвинение, цели которого состоят в том, чтобы скрыть правду о войне и оболгать полезную, добросовестную книгу, настроить читателей и возможных издателей враждебно по отношению к ее автору.<br />
Но у этой статьи есть и более зловещее сходство. Она написана в духе "погромниц" периода апогея репрессий 1937-1938 г.г., написана мастерами этого "жанра" по недобрым канонам статей-доносов. На основании такого, как в этой статье "матерьяльчика" в те времена, когда сажали, не считаясь с емкостью тюрем, любой типично-невежественный следователь без излишних домыслов мог бы "оформить" дело на "буржуазного перерожденца" и "врага народа", в данном случае - Некрича.<br />
В связи с этим возникает вопрос: кто же авторы столь примечательной "критической" статьи?<br />
<br />
<b> 2. Коротко об авторах</b><br />
Г. А. Деборин и В. С. Тельпуховский хорошо известны в военно-научном мире. Но известны не своими учеными трудами, не научными открытиями, а умением всегда "соответствовать".<br />
Чтобы увидеть, как это достигается, совершенно не обязательно залезать в дебри их прежнего творчества, например, сталинского периода. Достаточно пронаблюдать их "методу" на примере их отношения к труду Некрича. Противоположные взаимноисключающие оценки этого труда в зависимости от "ветра", который "дует" на данных "ученых", есть одна из нагляднейших иллюстраций их "научного" метода.<br />
В научном споре обычно не принято брать под сомнение научную квалификацию оппонента. Но усердные "критики" решили не придерживаться этого стеснительного правила. В их статье прямо заявлено, что А. М. Некрич не компетентен "в вопросах дипломатии, экономики, политики и военном деле" (стр. 136 журнала). Ну, что ж, поднимем перчатку, брошенную "критиками" и попробуем разобраться, кто и в чем не компетентен.<br />
Из всех названных областей я возьму лишь ту, в которой моя личная компетентность вряд ли станет кем-либо оспариваться. Я имею в виду военное дело, которое, к тому же, для данного случая является наиболее важным. Труд-то ведь ВОЕННО-исторический!<br />
Внимательно изучив книгу Некрича под этим углом зрения, я пришел к твердому убеждению, что в ней нет ничего, что давало бы право усомниться в компетентности автора в военном деле. Все военные вопросы освещены им грамотно, с ясно выраженным пониманием главного - сущности происходивших военных событий. К сожалению, о "критиках" этого не скажешь. За какой бы военный вопрос они не взялись, - сразу выявляется их полная беспомощность. Я мог бы это продемонстрировать на всем их прошлом "научном" творчестве, но думаю, достаточно будет и того, что они сами продемонстрировали, взявшись с амбицией, но без соответствующей "амуниции" за критику - не книжки, запомните! - а очень серьезного военно-научного труда.<br />
Г. А. Деборин разоблачил себя еще во время упоминавшегося выше обсуждения. Он уже там пытался, хотя бы частично, опорочить сообщаемые Некричем факты. В своем выступлении он вдруг взял да и ошарашил аудиторию "открытием", что 45 мм противотанковую пушку сняли с вооружения перед войной потому, что она была беспомощна против германских танков. Это "открытие" вызвало тогда бурное возмущение всего зала, более чем наполовину состоявшего из военных.<br />
И неудивительно! Таким заявлением оратор продемонстрировал свою полную неосведомленность по части боевых свойств и 45 мм пушки и фашистских танков. Последние по своим боевым качествам не превосходили наши танки старых образцов (Т-26, ВТ-5 и ВТ-7), а значительная часть их была еще хуже. Что же касается 45 мм пушки, то она являлась грозным оружием против имевшихся у противника к началу войны боевых машин всех без исключения типов. Будучи уже в ходе войны возвращена на вооружение, она прошла всю войну и оказалась достаточно эффективным средством борьбы даже с появившимися на полях сражений в 1943 году "тиграми" и "пантерами".<br />
Этот горький опыт публичного выступления по вопросу, выходящему за пределы собственной компетенции, кое-чему все же научил. И не только Деборина, но и его соавтора. Они оба, видимо, поняли, что теперь нельзя, как в сталинские времена, не боясь разоблачения, публично высказывать нелепости, подобные тем, что преподносил, по его рассказу, Марк Твен читателям "Сельскохозяйственной газеты".<br />
Они сообразили, что теперь им этого не позволят, и потому в своей статье попытались вообще обойти все конкретные вопросы военного дела. Но так как труд Некрича военно-исторический, они на каждом шагу спотыкаются на вопросах чисто военных и, сами того не понимая, уподобляются консультанту сельскохозяйственных знаний.<br />
Вот один из очень ярких примеров. Извратив автора, рецензенты уцепились за вопрос, который, как им казалось, не имеет военной специфики и... сели в лужу. Им представлялось, что наличие достоверных данных о героизме советских воинов дает возможность полностью опровергнуть утверждения Некрича, что фашистским войскам не было оказано серьезного сопротивления на границе. Но они не поняли, да, в силу своей военной неподготовленности, и не могли понять, что, превращая данный вопрос в предмет спора, они, тем самым наглядно демонстрируют свою полную неосведомленность. Им думалось, что все просто: раз был массовый героизм, значит имелось и серьезное сопротивление. А дело-то куда сложнее. И Некрич это понимает, а его "критики" нет.<br />
Им невдомек, что войска можно поставить в такое положение, когда никакой героизм не спасет. Если против танков, наступающих совместно с пехотой, вооруженной автоматами, под прикрытием мощного огня артиллерии и минометов и при массированной поддержке авиации, выставить пехоту, вооруженную трехлинейными винтовками и ручными противопехотными гранатами, то результат, с точки зрения исхода данного боя не будет зависеть от того, окажет эта пехота героическое сопротивление или разбежится, не оказав никакого сопротивления. Результат героизма выявится лишь впоследствии, когда многими героическими боями враг будет измотан, обескровлен, морально надломлен. Кстати, именно об этом и сказано в том месте труда Некрича (на<br />
стр. 161), откуда его "критики" приводят обгрызенную ими цитату.<br />
Но "критики", не поняв этого, ищут подтверждения своим взглядам даже там, где искать бесполезно. Именно в этих целях они обратились к служебному дневнику начальника гитлеровского генерального штаба и привели, следуя своему всегдашнему методу, "огрызок" из его записи за 24 июня: "Противник в приграничной полосе почти всюду... оказывает упорное сопротивление... Признаков оперативного отхода противника пока нет..." С торжеством оперируя этой кургузой записью, они и не подозревают, что даже в таком виде цитата бьет не по Некричу, а по ним самим, подчеркивая полную девственность их военных познаний. Каждому, кто хоть что-нибудь смыслит в военном деле, из этой записи становится ясным, что тогдашнее высшее руководство Красной Армии обстановки не понимало и вплоть до 24 июня ничего не предпринимало для вывода войск из-под наметившихся вдоль всей границы окружений. И не с огорчением, а с удовольствием констатирует этот факт Галъдер. Боялся он оперативного отхода наших войск, а не, хотя и героического, но неуправляемого сверху и потому - "неорганизованного их сопротивления".<br />
И вот авторы, вооруженные столь "глубокими" военными познаниями, не только решились взяться за критику слабо доступной их пониманию очень серьезной военно-научной работы, но еще осмелились и "обличать" ее автора. Вы почитайте только, какой филиппикой завершают они свою статью: "Таким образом А. М. Некрич изменил научным принципам марксистской историографии, а, следовательно, и исторической правде. И, естественно, что его книжка оказалась находкой для идеологов империализма и принята ими на вооружение в целях враждебной пропаганды против Советского Союза и клеветы на него. Издательство "Наука" безответственно отнеслось к изданию этой политически вредной книжки" (стр. 140 журнала).<br />
Вы чувствуете, какая сталь звучит в голосе "критики" при обращении к издательству "Наука"?! Кто-то ведь вдохновил их на этакий тон. Сами они на подобное не рискнули бы. И это - факт тревожный! Но чем он тревожнее, тем основательней надо разоблачить совершенно необоснованную и антиобщественную по своему характеру статью.<br />
В этих целях целесообразнее всего на время забыть и о ней и о книге Некрича. Попробуем своими силами, независимо от обоих рассматриваемых документов, восстановить подлинные факты и события, о которых идет в них речь, в том виде, как они имели место в действительности.<br />
<b><br /></b><br />
<b> 3. Что же произошло в первые дни войны?</b><br />
На рассвете 22 июня фашистская Германия, вероломно нарушив заключенные ею с Советским Союзом договоры "О ненападении" и "О границе и дружбе", обрушила мощный удар своими заблаговременно отмобилизованными и сосредоточенными вблизи советских рубежей вооруженными силами на войска наших западных приграничных военных округов. Еще не успели заглохнуть гремевшие многие годы по всей стране лозунги: "Ни пяди своей земли не отдадим!" "На удар ответим двойным и тройным ударом!" "Воевать - на чужой территории!" "Воевать - малой кровью!" - а на дорогах нашей Родины уже слышался грохот кованых сапог и лязг гусениц вражеских танков, ревели, завывали фашистские самолеты, бомбы штурмуя авиацию на аэродромах, войска, морской флот, города и села нашей страны.<br />
Это был удар неимоверной силы. Но что было еще страшней, так это - моральное потрясение. Советские люди, чтобы сделать оборону своей страны неприступной, многие годы урезали свои потребности, отказывая себе даже в самом необходимом, и верили, что возможному нападению врага создана несокрушимая преграда,<br />
"Нерушимой стеной, обороной стальной -<br />
Разгромим, уничтожим врага", -<br />
пели мы и верили, что так и будет. Но вот началась война, и с первых же ее часов мы увидели, что вся наша вера была миражом, что на самом деле перед лицом вооруженного до зубов врага, мы оказались совершенно беззащитны.<br />
Кто об этом забыл или этого не знает, тот никогда не поймет величия подвига нашего народа, сумевшего перешагнуть через страшный моральный надлом и, меньше, чем за полгода, остановить и парализовать самую могущественную в мире военную машину. Тот же, кто знает все это, но хочет это скрыть от новых поколений наших граждан, тот - предатель своего народа и враг нашей действительной обороноспособности.<br />
Те, кто не пережил страшных событий первых месяцев войны, пусть знают, что преодолевать моральный надлом не легче, чем идти с противопехотной гранатой и бутылкой с горючей смесью на танк врага. Первыми успехами гитлеровцы обязаны не только, а, может быть, и не столько внезапности своего нападения, сколько крушению в нашей армии и в нашем народе иллюзии о, будто бы, высокой обороноспособности страны. Но об этом мы получили возможность говорить лишь много лет спустя. А в то время развивалось стремительное и для большинства необъяснимое наступление фашистских войск.<br />
Группа гитлеровских армий "Центр", действовавшая на направлении главного удара, за первые два дня продвинулась больше, чем на 200 км. Это она двигалась как раз там, где, по мнению "критиков", войскам противника было оказано "серьезное сопротивление". Кстати, за эти же два дня была окружена Белостокская группировка наших войск, в состав которой входило более половины всех войск Западного особого военного округа (ЗОВО). На пятый день головные части группы армий "Центр" вышли к Минску, а на восьмой - в районе этого города было завершено еще одно окружение крупной группировки войск ЗОВО.<br />
К исходу третьей недели фашистские армии на этом направлении стояли у ворот Смоленска, завершив еще одно окружение значительных наших сил. Типпельскирх сообщает, что только на этом направлении в период с 22 июня по 1 августа 1941 года гитлеровцами взято в плен около 755 тысяч человек, захвачено свыше 6.000 танков и более 5.000 орудий. (К. Типпелъскирх. История второй мировой войны. М. 1956, стр. 178, 184, 185).<br />
Соответствующих сведений по данным советского командования наша печать не публиковала. Имеется лишь сообщение маршала Советского Союза А. А. Гречко о том, что на всем советско-германском фронте "противнику удалось за три недели вывести из строя 28 наших дивизий, свыше 70 дивизий потеряли от 50% и более своего состава в людях и боевой технике" (Военно-исторический журнал No 6, за 1966 г.).<br />
Даже если признать, что Типпельскирх преувеличивает, это скорее всего так и есть, то и в этом случае не может возникнуть никакого сомнения (что и есть), налицо сокрушительный разгром всей нашей армии прикрытия (на 170 дивизий свыше 100 за три недели войны либо разгромлены, либо понесли потери, приведшие их в небоеспособное состояние). Такой решающий для оценки начального периода войны факт, почтенные "критики" вообще обходят, хотя о значении фактов для исторического исследования наговорили в своей статье немало прекраснодушных слов. Вот уж, воистину, "слова - для прикрытия неблаговидных мыслей и дел".<br />
За 24 суток (до 16 июля - дня занятия гитлеровцами Смоленска) фашистские войска прошли свыше 700 километров, считая по прямой, а не по дорогам. При этом они разгромили войска ЗОВО и подходившие им на помощь резервы и заняли очень выгодное для дальнейших действий стратегическое положение.<br />
Наш Юго-Западный фронт (бывший Киевский особый военный округ), войска которого, удовлетворительно управляемые командованием и штабом фронта, проявили подлинные чудеса героизма и, серьезно затормозив наступление группы фашистских армий "Юг", вели в это время бои далеко к западу от Днепра, - в результате выхода противника в район Смоленска, оказались под угрозой удара во фланг и тыл с севера. Именно с этого времени над Юго-Западным фронтом начала все более грозно нависать опасность той трагедии, которую с полным основанием можно признать самой крупной катастрофой Великой Отечественной войны - КИЕВСКОГО ОКРУЖЕНИЯ наших войск.<br />
Вопрос об этом окружении выходит за рамки данного, по необходимости несколько разросшегося, письма в редакцию, но я не могу не сказать о том, что с 16 июля, когда угроза самого страшного достаточно отчетливо потребовала эффективных мер, до начала развязки под Киевом прошло 38 дней, но за это время не было сделано ничего реального. Хуже того, все делалось, как нарочно, на руку противнику.<br />
Командование и штаб Юго-Западного фронта понимали, что над руководимыми ими войсками нависает грозная опасность и пытались ей противодействовать..................<br />
........................... ния, все разумные фронтовые мероприятия отменялись, и войска фронта, в конечном счете, были поставлены в условия полной невозможности оказать врагу эффективное сопротивление. В результате, за месяц с небольшим наш Юго-Западный фронт был полностью разгромлен.<br />
Командующий фронтом генерал-полковник Кирпонос, молодой талантливый генерал - начальник штаба фронта Тупиков, очень способный разведчик - начальник Разведотдела фронта полковник Бондарев и многие прекрасные штабные офицеры, после героического, но безуспешного сопротивления напавшим на командный пункт фронта танкам противника, ввиду явной угрозы плена покончили с собой. А те, кто не погиб в бою и не успел, либо не смог застрелиться, сложили свои головы в фашистской неволе или, пройдя через годы тяжелейших мучений фашистского плена, пережили еще и горечь обвинений в "измене Родине" и муки сталинско-бериевских застенков. Уцелела лишь часть тех офицеров фронта, кто во время нападения на командный пункт вражеских танков находились в войсках, выполняя задания командования фронтом. Таким образом уцелел, в частности, начальник оперативного отдела штаба фронта полковник (ныне маршал Советского Союза) И. X. Баграмян.<br />
Таковы факты, независимо от того нравятся они кому-либо или нет. Очевидно, что в свете этих фактов вопрос о том, было ли оказано серьезное сопротивление гитлеровцам на границе или нет, не может даже стоять. Вопрос можно поставить только так: почему наша страна, ДЛИТЕЛЬНО И НАПРЯЖЕННО готовившаяся к отражению вероятного нападения соединенных сил МИРОВОГО ИМПЕРИАЛИЗМА, в действительности в течение почти полугода НЕ МОГЛА сколько-нибудь эффективно ПРОТИВОДЕЙСТВОВАТЬ удару ОДНОЙ германской фашистской армии, поддержанной лишь частью сил трех стран-саттелитов? И что же: такой ход событий закономерен или, наоборот, были совершены ошибки, которые привели к столь плачевным результатам?<br />
<br />
<b> 4. Были ли совершены ошибки при подготовке страны к войне?</b><br />
Попробуем и на этот вопрос ответить, не прибегая ни к книге Некрича, ни к невнятному, избегающему конкретных фактов словотворчеству ее "критиков". Возьмем в основу свидетельство того, чья компетентность в данном случае не может вызвать ни у кого сомнения. Я имею в виду Сталина. Так вот, - вопреки "критикам" вашего журнала, даже он понимал, что нельзя оказанное в первые дни войны нашими войсками сопротивление считать серьезным. По этой как раз причине он в течение всей войны (и даже после ее окончания!) придумывал более или менее удовлетворительные версии для объяснения, почему такового не было. Удовлетворительной, разумеется, он считал только такую версию, которая не ставила под сомнение его, Сталина, мудрость.<br />
Об этом щекотливом обстоятельстве он был вынужден говорить уже в речи от 3 июля. Тогда он попытался объяснить наши поражения тем, что, во-первых, "...войска Германии были уже целиком отмобилизованы, и... находились в состоянии полной готовности, ожидая сигнала наступления, тогда как советским войскам нужно было еще отмобилизоваться и придвинуться к границам...." и, во-вторых, "...фашистская Германия вероломно и неожиданно нарушила пакт о ненападении..." Все, как видим, просто! ВО ВСЕМ ВИНОВАТЫ ФАШИСТЫ, и нечего об этом больше разговаривать. Надо бить фашистов и дело с концом!<br />
Но Сталин не мог не видеть шаткости такой аргументации. Ведь из нее сам собой вытекает вопрос: а почему не отмобилизовались и не придвинули войска к границе заблаговременно мы сами? Кто в этом виноват?<br />
Чтобы избежать столь рискованных вопросов, Сталин берется за подведение под свое объяснение причин поражения наших войск в начальный период войны более прочной "теоретической" базы. В приказе от 23 февраля 1942 года он рассуждает: "Теперь уже нет у немцев того военного преимущества, которое они имели в первые месяцы войны в результате вероломного нападения... Теперь судьбы войны будут решаться не такими привходящими моментами, как момент внезапности, а постоянно действующими факторами".<br />
Впоследствии этот самооправдательный абзац сталинскими угодниками и подхалимами был превращен в "гениальное сталинское учение о ПОСТОЯННО ДЕЙСТВУЮЩИХ ФАКТОРАХ, решающих судьбы войны", что на долгие годы парализовало всякую здоровую попытку осмыслить происшедшее в начале войны.<br />
Однако, сам Сталин, видимо, продолжал чувствовать шаткость и неубедительность своих объяснений. Поэтому в докладе о 27-й годовщине Великой Октябрьской Социалистической революции он снова возвращается к этому вопросу и выдвигает совершенно новую версию: "Нельзя также считать случайностью такой неприятный факт, как потеря Украины, Белоруссии, Прибалтики в первый же год войны, когда Германия, как агрессивная нация, оказалась более подготовленной к войне, чем Советский Союз. Было бы наивно объяснять эти факты личными качествами... Дело здесь - не в личных качествах, а в том, что заинтересованные в войне агрессивные нации... - и должны быть более подготовленными к войне, чем нации миролюбивые... Это, если хотите, - историческая закономерность..."<br />
Вот ведь как! ЗАКОНОМЕРНОСТЬ!!!<br />
Уж теперь не вздумайте винить своих РУКОВОДИТЕЛЕЙ! Они абсолютно не причем. Если агрессор вознамерился напасть, то можете даже и не трепыхаться - вначале он вас поколотит обязательно - и лишь потом в дело вступят постоянно действующие факторы, которые и решат судьбу войны. И ничего против такого хода событий не поделаешь: это ведь "историческая закономерность". А кто с этим не согласен, кто не хочет считаться с историческими закономерностями, тот - не марксист. Ну, а с ними - у нас разговор короткий<br />
и определенный.<br />
Интересно, не из этой ли, с позволения сказать, "концепции" исходят почтенные критики, проявившие столь большое пристрастие к "закономерностям" и столь сильную неприязнь к рассмотрению событий под углом деятельности исторических личностей? Во всяком случае, для них, как для ярых защитников и пропагандистов всех "гениальных сталинских учений" такое поведение вполне оправдано.<br />
Да, прав, трижды прав! был покойный президент США Кеннеди, когда заявил, что у победы много родственников, поражение же - всегда сирота круглая. Наши поражения 1941 года тоже не избежали сиротства. Все, кто имел тогда отношение к руководству войной, - родственники одной лишь победы. Ну, а поскольку поражение совсем не может быть без родных, то эта малопочтенная роль великодушно предоставляется объективным причинам и закономерностям.<br />
Думается, однако, что такой номер не сможет долго удержаться на исторических подмостках. Даже Сталину не удалось полностью уклониться от личного признания своего родства с поражениями начального периода Великой Отечественной войны. На приеме в Кремле в честь командующих войсками Красной Армии 24 мая 1945 года он вынужден был, хотя и в присущей ему демагогически-лицемерной форме, все же признаться: "У нашего правительства было немало ошибок, были у нас моменты отчаянного положения в 1941-42 годах, когда наша армия отступала. Иной народ мог бы сказать правительству: вы не оправдали наших ожиданий, уходите прочь... Но русский народ не пошел на это... Спасибо ему, русскому народу, за это доверие !"<br />
Забудем на минуту, что в то время, когда в Кремле, по предложению Сталина, пили за здоровье РУССКОГО НАРОДА, по его же приказу ЛУЧШИХ СЫНОВ ЭТОГО НАРОДА, телами своими затормозивших бег фашистской военной машины в 1941-42 гг., десятками и сотнями тысяч ГНАЛИ В СТАЛИНСКИЕ ЛАГЕРЯ. Помолчим сейчас об этом. Обратим внимание лишь на признание Сталиным того, что в начале войны у ПРАВИТЕЛЬСТВА ИМЕЛИСЬ ОШИБКИ, за которые ему следовало указать на дверь.<br />
Каковы эти ошибки, в чем их суть, - Сталин не сказал. Больше того, он попытался еще раз усилить "теоретическую базу" под своим оправданием. В ответе на письмо полковника Разина, он, привлекши себе на помощь древних парфян и Кутузова, попытался представить поражение нашей армии в начале войны, как сознательный и планомерный отход с целью завлечь более сильного противника вглубь страны для решительного его разгрома. Эта бесстыднейшая фальсификация была превращена угодниками и подхалимами в "гениальное сталинское УЧЕНИЕ ОБ АКТИВНОИ ОБОРОНЕ", что надолго умертвило творческую мысль в военном деле и в военно-исторической науке.<br />
Только XX съезд КПСС, а затем ЦК КПСС в постановлении 30 июня 1956 года, указали на Сталина, как на главного виновника ошибок и просчетов, поставивших наше государство на грань катастрофы и приведших наши войска к потрясающим потерям первых месяцев войны. Полного раскрытия сталинских ошибок и просчетов в указанных материалах не дано. И это естественно. Такую задачу могут и обязаны решить лишь ученые - историки-марксисты, руководствуясь партийными решениями.<br />
Этого, однако, не произошло. То ли в силу укоренившейся привычки ждать специальных "разжеванных" указаний, как понимать и как толковать то и иное событие, то ли по каким иным причинам, но исследований такого характера в открытой печати не появилось. Работа Некрича, в сущности, единственная, где сделана попытка возможно полнее выяснить суть ошибок и просчетов при подготовке страны к обороне.<br />
К сожалению, именно эта самая первая попытка встретила столь необъективный прием на страницах редактируемого Вами журнала. Чтобы подойти вплотную к причинам этого, продолжим изложение фактов и событий, предшествовавших войне. И прежде всего, давайте вспомним, какой была конкретно обороноспособность нашей страны к моменту нападения на нее фашистских орд.<br />
<br />
<b> 5. Общая характеристика обороноспособности СССР к началу войны</b><br />
Известно, что обороноспособность страны определяется силой общественного и государственного строя, могуществом экономики данного государства и его вооруженных сил.<br />
За годы первых пятилеток наша страна создала мощную разветвленную промышленность, в том числе - оборонную индустрию, способную полностью удовлетворить потребности в современном вооружении, боеприпасах и боевой технике. В сельском хозяйстве господствующим стал общественный сектор, опиравшийся на мощную машинную базу.<br />
Красная Армия, по свидетельству иностранных военных специалистов, была в смысле технического оснащения самой передовой армией в мире. Не уступала она в этом отношении и фашистскому вермахту.<br />
И количественный и качественный анализ соотношения сил сторон убедительнейшим образом свидетельствует, что ни о каких материальных преимуществах противника не может даже идти речь. Сил у нас было вполне достаточно не только для того, чтобы остановить врага, но и для полного его разгрома в первый же год войны. Легенда о подавляющем техническом превосходстве противника, которую создал Сталин для самооправдания, и, которую до сих пор культивируют некоторые горе-историки, не выдерживает проверки цифрами и качественными характеристиками боевой техники.<br />
Нельзя не напомнить здесь также и о том, что невероятным напряжением всех народных сил, из года в год сжимая ради этого во всех остальных статьях государственный бюджет, - мы за десятилетие в 30-х годах создали вдоль всей нашей старой западной границы - от Балтики до Черноморского побережья - сплошную полосу долговременных укреплений, превосходившую по своей мощности во много раз так называемую "линию Маннергейма" - ту самую линию, на прорыв которой советские войска затратили почти полгода и заплатили за это сотнями тысяч жизней.<br />
Объективные данные, за которые так горячо ратуют (на словах) почтенные "критики", целиком и полностью были на нашей стороне. И видимо, истинные причины поражений придется искать там, где очень не хочется авторам статьи - В СУБЪЕКТИВНЫХ ДАННЫХ, в людях, которые руководили подготовкой страны к обороне и обязаны были управлять войсками, когда на нее неожиданно обрушился мощный удар.<br />
Хорошо известно, что для победы нужны не только соответствующие силы и средства. Необходимо еще и умение их применять - нужна современная военная теория, надо, чтобы войска были обучены в духе этой теории, нужны командные кадры, способные управлять войсками по-современному. К сожалению, у нас к началу войны ничего этого не имелось. В этом и заключена главная причина наших поражений в начале войны.<br />
<br />
<b> 6. Командные кадры и подготовка войск</b><br />
Об избиении командных кадров во времена сталинского лихолетья писалось немало. Сейчас любому, кто интересуется данным вопросом, известно об уничтожении, как "врагов народа" и "агентов иностранных разведок" - М. Н. Тухачевского, В. К. Блюхера, А. И. Егорова, И. П. Уборевича, И. Э. Якира, а также командовавших военно-морским флотом В. И. Орлова и В. П. Викторова; - о гибели ВСЕХ командующих военными округами и многих крупных организаторов партийно-политической работы в армии и на флоте.<br />
Известно о том, что из армии были устранены: - ВСЕ командиры корпусов; ПОЧТИ ВСЕ КОМАНДИРЫ ДИВИЗИЙ, БРИГАД И ПОЛКОВ; ПОЧТИ ВСЕ члены военных советов и Начальники политуправлений военных округов; БОЛЬШИНСТВО комиссаров корпусов, дивизий, бригад; около ОДНОЙ ТРЕТИ комиссаров полков; не поддающееся учету число нижестоящих командиров и политработников. Были также очень сильно прорежены ряды начальников штабов и штабных офицеров во всех перечисленных инстанциях - военных округах, соединениях и частях.<br />
Массовые аресты производились, кроме того, в Генеральном Штабе, Наркомате обороны, Военных Академиях, в Разведке и Контрразведке. Арестовывали также средний и младший начсостав. При этом в ряде случаев по одной и той же должности было по несколько "заходов".<br />
По самым скромным подсчетам, общие предвоенные потери в высших командных кадрах выражаются в громадных цифрах. И основная масса этих потерь приходится на наиболее опытные, занимавшие высокие должности, военные кадры.<br />
Ни в одной войне, включая и Вторую мировую войну, ни одна армия в мире не несла таких потерь в высшем и старшем командном составе. Подобные потери не могут быть следствием даже полного военного разгрома. Во всяком случае, высший и старший командный состав капитулировавшей фашистской Германии и империалистической Японии понесли куда меньшие потери.<br />
Но это - все факты известные. Их приводят многие авторы. Но при этом все они подчеркивают лишь моральную сторону - тот факт, что честных, ни в чем неповинных людей расстреливали, гноили в лагерях. Однако, здесь еще и другая сторона этого дела. И она не менее важна. Говорят же о ней очень мало и невнятно.<br />
Эта, вторая сторона очень ярко выявляется на примере двух названных выше профессоров Академии Генерального Штаба. Ни один из них до середины 30-х годов не являлся на нашем военно-теоретическом небосводе звездой первой величины. А между тем в первую очередь были уничтожены такие выдающиеся военные теоретики и практики военного строительства страны социализма, как Тухачевский, Уборевич, Якир. За ними пошли другие, чьи имена были известны в военной теории или в практической военной деятельности.<br />
Ценности типа Кулика не трогали, их продвигали по службе и повышали в воинских званиях, до маршальских включительно. Арестовывали же, в подавляющем большинстве тех, кто проявил храбрость и незаурядные военные способности еще в первую мировую войну, участвовал в февральской и октябрьской революциях, проявил себя, как талантливый военачальник в гражданскую войну. Это были командиры, много и плодотворно учившиеся, глубоко осмысливавшие прошлый боевой опыт, изучавшие ход развития современной жизни, практику боевой учебы советских войск, иностранный военный опыт и исходя из этого всего, строившие наши вооруженные силы, создавшие стратегию и тактику вооруженной защиты страны социализма, находившейся в капиталистическом окружении. Это были люди, разработавшие самую передовую в мире военную науку, создавшие армию, которой не было равной на земле. Это были коммунисты, воспитанные Лениным и его лучшими учениками. ЭТО БЫЛ КОСТЯК, ОСНОВА АРМИИ НОВОГО ТИПА.<br />
И именно по этому костяку был нанесен сокрушительный удар. При этом были ликвидированы не только люди, образовавшие этот костяк. Подвергалось уничтожению и дело, которому они отдали все свои силы и незаурядный военный талант. Была выкорчевана созданная ими военная наука, сломаны и выброшены те научные принципы, на которых зиждилось до этого строительство советских вооруженных сил.<br />
Но не только в этом гибельность тех диких репрессий. Ни с чем несравнимы те вредные последствия, кои были вызваны массовым и почти одновременным освобождением высоких должностей. Обезглавленные полки, бригады, дивизии, корпуса, военные округа, надо было кем-то возглавить. И вот началось так называемое "смелое выдвижение". Были, разумеется, среди "выдвиженцев" и честные, умные, военно-одаренные люди, хотя и недостаточно подготовленные для занятия тех должностей, на которые их выдвигали. Но очень большое количество их вербовалось из подхалимствующих бездарностей и просто малограмотных в военном отношении (а нередко - и в умении читать и писать) людей. Вчерашний только-только начинающий комроты вдруг "вырастал" до комбата, а то и до комполка: комбат становился комдивом. В таких условиях в командной среде пышно расцвел подхалимаж, карьеризм: клеветники и "стукачи" становились "верными учениками" Сталина.<br />
Именно такие "кадры", - преимущественно малограмотные в военном и политическом отношении, да и в части общей грамотности, ЗАПОЛНЯЛИ К НАЧАЛУ ВОЙНЫ КОМАНДНЫЕ ДОЛЖНОСТИ, а офицеры, ОКАНЧИВАЮЩИЕ ВОЕННЫЕ АКАДЕМИИ, ОСЕДАЛИ в обезлюдевших высших штабах.<br />
Приведу пример, достаточно наглядно характеризующий положение с военной подготовкой командиров. В ходе одного из инспектирований была проверена деловая квалификация 225 командиров полков. Оказалось, что только 25 из них окончили военные училища. У остальных за плечами имелись только курсы младших лейтенантов. Можно себе представить, что творилось ниже.<br />
Чему же могли учить подчиненных подобные "кадры", тем более - в условиях, когда все, чему учили до тех пор, признавалось вредительским! Кругом шла импровизация, исходившая либо от военно неграмотных людей, либо от тех, кто боялся, как бы его не обвинили в проскакивании "вредительских" взглядов и установок. Импровизировали все. Даже Нарком Обороны не нашел ничего лучшего, как самолично заняться обучением пулеметчиков стрельбе из пулемета. И "Красная Звезда", без тени смущения, публиковала статьи и фотографии, прославлявшие подобную "деятельность" Наркома.<br />
Солдаты, видя слабую подготовку своих начальников, отнюдь не проникались к ним доверием, а всячески раздуваемый психоз командирского "вредительства" порождал дополнительное недоверие к комсоставу, подрывая основу основ всякой армии - воинскую дисциплину. Таким образом, ВОЙСКА КРАСНОЙ АРМИИ, лишенные своих высокообразованных, опытных и авторитетных командиров, ВСТУПИЛИ В ВОЙНУ ВО ГЛАВЕ С ЛЮДЬМИ, СЛАБО ПОДГОТОВЛЕННЫМИ К КОМАНДОВАНИЮ, а нередко и вовсе к нему неподготовленными. При этом войска представления не имели о ведении боевых действий по-современному. Хуже того, ОНИ НЕ СЛЫХАЛИ ДАЖЕ О НОВЫХ СПОСОБАХ ВООРУЖЕННОЙ БОРЬБЫ.<br />
Наш народ жестоко поплатился за то, что отдал на растерзание сталинско-бериевским заплечных дел мастерам свои ценнейшие кадры, своих лучших сынов. Колоссальные, ни с чем несравнимые потери, затронувшие каждую советскую семью, - результат, прежде всего, той страшной "чистки", которая была проведена Сталиным среди руководящих кадров во всех областях нашей государственной и общественной жизни. Если бы эти кадры к началу войны продолжали оставаться на своих постах, наши потери в войне были бы несравненно меньше. Их могло и вообще не быть, так как Гитлер мог и не решиться "скрестить шпагу" с плеядой наших блестящих известных всему миру, полководцев.<br />
К сожалению, народ и партия слепо верили Сталину. У основной массы наших людей не возникало даже мысли о том, что с обороной, в которой было проявлено народом столько самоотверженной заботы, может быть что-то неладное. Давайте же хоть сейчас с открытыми глазами посмотрим, с чем и как мы встретили войну.<br />
<br />
<b> 7. Как наши войска были подготовлены к отражению внезапного нападения врага</b><br />
В военно-исторической литературе второй половины пятидесятых и первой половины шестидесятых годов неоднократно поднимался вопрос: были ли у руководства советской страны достаточные данные, свидетельствовавшие о подготовке гитлеровской Германии к нападению на нас. Некрич в своей книге убедительно показал, что были. "Критики" пытаются некоторые из этих доказательств опровергнуть. Пойдем им навстречу.<br />
Предположим, - НИКАКИХ данных о подготовке Германии к нападению на СССР не было. Разве это хоть на йоту снижает ответственность руководства страны за неготовность к отражению внезапного нападения врага? Я не говорю, что в этом случае возникает ответственность также за отсутствие разведки. Но и без нее - разве имело право руководство не считаться с мировым опытом?<br />
До нападения на нашу страну Германия совершила нападение на Польшу, Бельгию, Голландию, Данию, Норвегию, Грецию, Югославию. И везде она нападала внезапно, вероломно нарушая межгосударственные договоры. И везде приемы действий были одни и те же: внезапный авиационный удар по аэродромам с целью уничтожения авиации противной стороны на земле и удар танковыми клиньями на нескольких направлениях; затем стремительное развитие этих ударов при массированной поддержке авиации. К этому-то разве мы имели право не подготовиться, даже при всем нашем уважении к межгосударственным договорам?!<br />
Вот давайте и посмотрим, как решались вопросы такой подготовки.<br />
1. Аэродромная сеть в западных военных округах была развита очень слабо и не обеспечивала нормального размещения многочисленной авиации этих округов. Новое аэродромное строительство и реконструкция старых аэродромов, видимо, из боязни вызвать у Гитлера подозрение, что мы готовимся к нападению на него, велись не очень интенсивно, и к началу войны наша авиация продолжала размещаться весьма скученно на старых, давно и хорошо известных Германии аэродромах.<br />
2. Зенитные средства в войсках имелись в мизерных количествах. Большая их часть была мало эффективной. В силу этих причин войсковой ПВО у нас фактически не было. Поэтому войска, при отсутствии надежного авиационного прикрытия, оказывались совершенно незащищенными от авиации противника.<br />
Не организована была и ПВО аэродромов. Поэтому в случае внезапного нападения неприятельских эскадрилий, мы рисковали НАВЕРНЯКА остаться без авиации.<br />
3. Перед самой войной была резко ослаблена способность войск к борьбе с танками: сняли с вооружения 45 мм противотанковую пушку и противотанковые ружья. Несколько раньше была снята с производства только что созданная нашими замечательными конструкторами многоцелевая 76 мм пушка "ЗИС". Эту пушку намечалось поставить, в частности, и на вооружение истребительно противотанковых частей. Но по прихоти Сталина, навеянной военно-неграмотными людьми, замечательная пушка была отвергнута, и конструкторам дали задание разрабатывать другую - 107 мм противотанковую пушку. Эта последняя так никогда и не была создана, а 76 мм "ЗИС", принятая на вооружение в ходе войны, верно служила войскам вплоть да окончания войны и проявила себя с самой лучшей стороны. Короче говоря, у нас было все, чтобы достойным образом встретить танки врага. Встречать же их пришлось, благодаря "заботам" правительства и верховного командования, ручными противопехотными гранатами и бутылками с горючей смесью.<br />
4. Наши танковые войска, в связи с затеянным перед войной их переформированием, встретили войну в небоеспособном и малоспособном состоянии.<br />
5. Укрепленные районы вдоль старой границы, построенные в 30-е годы, были не только разоружены, но и уничтожены: огневые сооружения частично передали колхозам и совхозам под овощехранилища, а остальные взорвали. Вдоль новой границы стали строить новую полосу укреплений, но, видимо, не желая вызвать неудовольствие гитлеровцев, вели строительство столь неторопливо, что к началу войны ничего готово не было.<br />
Таким образом, на пути вероятного наступления врага на нашей территории не имелось ни одного заблаговременно подготовленного оборонительного рубежа, хотя народных средств на их строительство было затрачено колоссально много.<br />
6. Но шедевром всех недомыслий, равнозначных прямому предательству (но называемых почтеннейшими "критиками" почему-то снисходительно: "ошибками", "просчетами" и "недостатками"), является вопрос приведения войск в боевую готовность. Покойный министр обороны СССР маршал Советского Союза Р. Я. Малиновский в "Военно-историческом журнале" No 6 за 1961 год пишет: "Войска продолжали учиться по-мирному, артиллерия стрелковых дивизий была в артиллерийских лагерях и на полигонах, зенитные средства - на зенитных полигонах, саперные части - в инженерных лагерях, а "голые" стрелковые полки дивизий - отдельно, в своих лагерях. При надвигавшейся угрозе войны эти грубейшие ошибки граничили с преступлением", (стр. 6-7, подчеркнуто мною. П.Г.)<br />
Как видим, одно то, что войска в условиях надвигавшейся угрозы войны, продолжали учиться и располагаться по-мирному, - граничит с преступлением. А как же назвать весь показанный выше "букет"? Но ведь и это еще не все. Что можно сказать, например, о том, что план прикрытия, разработанный на случай внезапного нападения врага, не был введен в действие, а группировка войск была столь несуразной, что развязавший войну противник мог громить эти войска по частям!<br />
Маршал Советского Союза А. А. Гречко, анализируя то, что произошло в первые дни войны, пишет, что в результате слабости нашего первого эшелона и большого удаления второго эшелона от первого (300-400 км) противнику, имевшему в составе своего первого эшелона около 63% всех соединений "Восточного фронта" удалось "нанести мощный первоначальных удар значительно превосходящими силами, захватить инициативу и атаковать войска наших приграничных округов по мере подхода их из глубины, по частям". (Военно-исторический журнал, No 6, 1966 г.).<br />
Перечисленным не исчерпываются все так называемые "просчеты" в подготовке страны к обороне. Это - лишь то, что можно отнести к самым крупным из них. Но имеется еще много мелких. Чтобы вскрыть их все, надо провести ряд исследований. Здесь же можно лишь продемонстрировать, что мною отнесено к этим "более мелким просчетам".<br />
Вот первый. Свыше половины войск Западного особого военного округа дислоцировалось в районе Белостока и западнее, то есть на территории, которая глубоко вклинивается в территорию вероятного противника. Такая дислокация была бы оправдана только в одном случае, если бы эти войска были предназначены к внезапному переходу в наступление. В противном случае они сразу оказывались в условиях полуокружения. Противнику стоило лишь нанести встречные удары у основания нашего вклинения, и окружение становилось полным. Получается, что мы сами загнали эти войска в мешок.<br />
Второй пример. Созданные для войны запасы вооружения, боеприпасов и других материальных средств разместили вблизи от госграницы, даже впереди вторых эшелонов военных округов. С началом войны противник, естественно, захватил почти все эти запасы.<br />
Примеров подобного рода можно привести сколько угодно. Таковы факты. Их можно только опровергнуть, если, под видом фактов я преподнес вымысел, или что-то извратил, но нельзя их замалчивать или отмахнуться от серьезного их рассмотрения такими заявлениями, какие делаются почтенными "критиками" Некрича: "Стремление односторонне и преувеличенно подчеркивать недостатки, ошибки, упущения и умалять, замалчивать большие свершения, самоотверженность и героизм советского народа - не новый прием его открытых врагов и мнимых друзей".<br />
Да разве можно преувеличивать то, что описано выше?! Целой серией неразумных (или преступных - это без специального расследования еще не ясно) действий войска были поставлены в условия невозможности оказать врагу сколь бы то ни было эффективное сопротивление, а я должен писать о больших свершениях, происходивших в другое время и совсем по другому поводу! ШУТНИКИ!!!<br />
Нет, уж лучше я возьму на себя еще и задачу показать какие последствия имело все описанное в ходе событий первых дней войны.<br />
<br />
<b> 8. Что произошло в первые дни войны?</b><br />
На рассвете 22 июня все ТРИ воздушных флота Германии одновременно перелетели советскую государственную границу и обрушили мощный удар на все аэродромы наших западных приграничных военных округов. Ввиду нашей полной неготовности к отражению такого удара, потери в материальной части оказались потрясающими. Большая часть самолетов была уничтожена на земле. А так как аэродромы были тоже сильно повреждены, это серьезно затруднило действия и тех наших самолетов, которые уцелели. Стремительное же продвижение обеспечивало фашистским войскам быстрый выход в районы нашего аэродромного базирования. В результате все, что не могло взлететь, пришлось уничтожить нам самим. А взлетело, ой, как мало! В течение первых трех-пяти дней мы лишились до 90% своей авиации. В силу этого последняя не смогла оказать никакой помощи своим войскам, которые как раз тогда очень в этом нуждались.<br />
Немецкие наземные войска, создав на направлении своих ударов подавляющее превосходство в силах и средствах, на рассвете того же дня перешли советскую государственную границу. На пути этих войск, благодаря "гениальному предвидению" "великого вождя и учителя", оказались лишь незначительные силы пехоты, "очищенные" не только от танков, отправленных на формирование мехкорпусов, но и от артиллерии, зенитных средств и саперов, находившихся в это время далеко в тылу в своих специальных лагерях и на полигонах. К тому же эта "голая" пехота не была приведена в боеготовность. Так что же она могла поделать с массой внезапно навалившихся на нее танков и пехоты врага, наступавших при поддержке мощного огня артиллерии и минометов.<br />
Кто чуть-чуть представляет себе войну, тот должен понять, какой действительный героизм был нужен, чтобы быстро опомниться от потрясающей, не мелькавшей до этого даже в воображении, внезапности и разрушительности вражеского удара, и не разбежаться в панике, не поднять руки, а вступить в бой с танками, имея в руках трехлинейную винтовку и ручные противопехотные гранаты. При этом начать воевать приходилось без дозволения вождя, что само по себе в те времена требовало немалого мужества. Москва, как известно (но далеко не всем!) только через 6 часов после начала гитлеровской агрессии дала наконец разрешение на открытие огня, а войска (какая "недисциплинированность"), открыли его сразу, как только увидели врага.<br />
С каждой минутой положение нашей пехоты становилось тяжелее. Она несла неисчислимые потери и расходовала боеприпасы, не имея нормального их пополнения. Подмога к ней не подходила, а противник все наращивал силы, вводя вторые эшелоны и резервы. С рассветом у наших войск появился новый, очень страшный враг - фашистская авиация, которая выполнив задачу подавления наших ВВС на аэродромах, полностью переключилась на поддержку наземных войск. Отсутствие у нас войсковой ПВО позволило вражеской авиации действовать безнаказанно, нагло-издевательски снижаясь до бреющих полетов. ИМЕННО ТАК БЫЛО!!!<br />
Но ретивые "критики" ничего этого и знать не хотят. Им подавай "героизм" и "великие свершения". Изложение действительных фактов - это для них "одностороннее" и "тенденциозное" подчеркивание "ошибок" и "недостатков", "просчетов" и "упущений". - Ну, что ж, пойдем, хотя бы частично, навстречу и расскажем... нет, не о великих свершениях - мы в начальном периоде войны их что-то не заметили. Если у критиков имеются на сей счет какие-либо данные, просим просветить и нас. Мы же расскажем здесь о<br />
героизме - героизме подлинном, примеров его в начальный период войны - бесчисленное множество.<br />
Правда, это не тот казенно-напыщенный, так нравящийся ко всему равнодушным "критикам", героизм. Это - героизм непревзойденный, проявленный в те страшные дни бесчисленными героями, оставшимися в полной безвестности. Эти люди не бежали, со знаменем в руках, к поверженному рейхстагу, не кричали перед кинообъективом: "Вперед, за Сталина!". Они, будучи почти безоружными, грудью заслонили Родину и молча, без ложной патетики, отдали за нее свои молодые жизни. Об их-то героизме я и хочу рассказать.<br />
Благодаря "мудрому" руководству, наша пехота осталась без артиллерийских противотанковых средств, и солдат открывал огонь по танкам из винтовки - бронебойной пулей. Если не было бронебойной, использовал обычную, ведя огонь по смотровым щелям. Он подрывал танк связкой ручных гранат или поджигал его, бросая ему на желюзи бутылку с бензином и, чаще всего, платил за это жизнью. Именно из этой солдатской инициативы родилась идея ручной противотанковой гранаты и бутылки с зажигательной смесью. Эта же инициатива указала на необходимость возвращения на вооружение противотанковых ружей.<br />
Не мог смириться солдат (в это понятие я включаю и сержантов и офицеров-фронтовиков) и с безнаказанностью вражеской авиации. Он ведет по ней одиночный и групповой огонь из винтовок и ручных пулеметов. Он снимает колесо с повозки и пристраивает на него станковый пулемет, создавая таким образом, "зенитное сооружение" с круговым обстрелом.<br />
Да, это был действительно героизм. Но рассказ о нем, полагаю, вызовет не только чувство гордости за наших людей, но и ненависть к тем, кто поставил их, этих людей в условия, в которых защита от врага родной земли, советского народа не могла быть обеспечена даже массовым самопожертвованием.<br />
Героизм был действительно массовый. И не только в пехоте, но и во всех родах войск, в специальных войсках и тылах. Но, несмотря на это, оказанное врагу, сопротивление было явно недостаточным. Это авторам безответственной и беспринципной статьи не мешало бы понять и запомнить.<br />
Авиация, будучи подавлена на аэродромах, не смогла взлететь и потому не оказала противодействия немецкой авиации. Однако, в своей основной массе, летчики были готовы к свершению подвигов. А те, кому из них удалось подняться в воздух, доказали это всему миру. Подвиги Гастелло и Талалихина родились именно в те страшные дни. Но подавляющему числу подняться в воздух попросту не удалось. И, отходя на восток пешком, многие плакали от злости, глядя, как вражеские самолеты безнаказанно терроризируют войска и население. Они не знали, куда глаза девать от стыда. А им-то, ведь, стыдиться было<br />
нечего. Их поставили в условия бездействия. Как видим, не то что слабое, а почти полное отсутствие сопротивления уживается с героизмом.<br />
Аналогичное произошло и с артиллерией. Ей, как и всем другим войскам, находившимся в специальных лагерях и на полигонах Москва утром 22 июня подала команду немедленно возвращаться в свои соединения. Просьбы отложить начало движения до наступления темноты были отвергнуты. Нарком обороны еще раз, и при том - в самой категорической форме, приказал начать движение немедленно. Это, мягко говоря, преступное распоряжение особенно губительно отразилось на артиллерии. Большая часть ее была в то время на узкой дороге. Конечно, каждый может представить себе даже сейчас, что происходило, когда на растянувшуюся по узкой дороге малоподвижную колонну конной артиллерии, совершенно не имевшую в своем составе зенитных средств, налетели пикирующие бомбардировщики и штурмовики.<br />
Нередкими были случаи, когда командиры артиллерийских полков, потерявшие в результате нескольких, следовавших друг за другом, воздушных налетов, весь свой полк, пускали себе пулю в лоб.<br />
Таким образом, в результате "мудрых" руководящих указаний наша пехота и танки остались не только без воздушного прикрытия и поддержки, но вынуждены были действовать и без помощи артиллерии. И, опять-таки, слабая артиллерийская поддержка войск, не противоречит тому, что артиллеристы действовали героически. Потеряв тяговую силу, они тащили уцелевшую материальную часть на себе, добывали тракторы и лошадей в колхозах, отбивали тягачами орудия и минометы у врага - и дрались до последнего снаряда, до последнего патрона, до последней гранаты. И уж не они, разумеется, виноваты в том, что в целом сопротивление врагу было слабым. Они сделали все, что могли, и даже - невозможное, но их поставили в условия, исключавшие возможность эффективного сопротивления.<br />
А танкисты! Добровольно на костер шли во имя РОДИНЫ! Это не оговорка, и не литературный прием. Действительно, - на костер! Дело в том, что наши танки старых конструкций (как, впрочем, и германские того времени) очень легко загорались. Попадание в танк снаряда, как правило, вызывало немедленное его воспламенение. И огонь охватывал машину столь бурно, что экипаж, чаще всего не успевал ее покинуть.<br />
Очевидно, что с такими танками, при отсутствии огневого сопровождения артиллерии, без поддержки авиации и без зенитного прикрытия, следовало придерживаться только одной тактики, пользуясь высокой подвижностью танков, в темное время суток, стремительно выходить на пути неприятельского наступления, занимать выгодные рубежи, и, окопав, и хорошо замаскировав свои машины, встречать открыто движущиеся танки и пехоту противника высоко эффективным огнем танков с места, из укрытия.<br />
Многие на местах понимали это, но Москва требовала "танковых контрударов и контратак:". И вот наши танковые лавы выходили в открытое поле - прямо навстречу шквалу огня ничем не подавленных танков и артиллерии противника, под удар его, не встречающей никакого противодействия, авиации. Несмотря на это, наши танки безостановочно шли вперед. И, вопреки здравому смыслу, некоторые все же дорывались до врага. И наносили ему большой урон. Но из таких атак редко кто возвращался. Только столбы черного дыма, пылающие машины и их обугленные остовы напоминали о разыгрывающейся трагедии, об атаках беспримерного мужества и героизма советских танкистов.<br />
Иностранные исследователи опыта минувшей войны приходят к выводу, что при потерях, близких к 25% танковая атака захлебывается, и уцелевшие танки отходят. Советские же танкисты продолжали атаковать, пока оставалась хоть одна машина. Это ли не героизм! В течение первых двух-трех недель войны западные военные округа потеряли до 90% танков и более половины танкистов.<br />
Вот какие люди встретили внезапный удар враг. Этим бы людям да хоть немного разумного руководства! К чему бы это привело, можно видеть на примере Киевского особого военного округа. Командование и штаб этого округа сумели сохранить управление в своих руках и не потеряли чувства подлинной ответственности. Поэтому все тяжкие последствия преступной подготовки к войне и неразумного вмешательства главного командования в те дни, когда она только началась, были несколько смягчены. Привело это к тому, что противник на данном направлении понес громадные потери и смог подойти к Днепру только во второй половине августа, то есть продвигался намного медленнее, чем на других направлениях - со средним темпом всего около 8 км в сутки. Этот определенный успех мог явиться хорошей исходной базой для ликвидации опаснейшего продвижения противника в центре и на левом фланге его "Восточного фронта". Но для этого нужно было разумное руководство нашего главного командования или хотя бы его невмешательство. К сожалению, оно вмешалось в полной мере неразумно, если не преступно, и... произошла киевская трагедия. Достигнутый героизмом войск успех был обращен во вред общему делу сопротивления врагу, в гибель всей нашей военной группировки на Украине.<br />
Сталинский режим, если у него и был когда-нибудь разум, под влиянием внезапного удара гитлеровцев полностью его утратил.<br />
В первый день войны нарком обороны отдал войскам западных военных округов ТРИ, в корне противоречащих друг другу директивы. К их выполнению никто даже и не приступал, так как они совершенно не соответствовали обстановке. Однако, сумятица, растерянность, отчаяние от безнадежности при таком командовании были только во много раз усилены в исключительно сложной и без того обстановке. Самим фактом своих директив главное командование лишило возможности командующих округов предпринимать что-либо по своей инициативе.<br />
Гибельность положения возрастала тем более, что, потеряв разум, сталинский режим не утратил своей свирепости. За инициативу, которая не нравится "вождю" или ближайшему его окружению, можно было лишиться головы.<br />
Свою свирепость этот режим не замедлил продемонстрировать как можно нагляднее. Объектом был избран штаб Западного особого военного округа. Скорый и бесспорно неправый суд приговорил командующего войсками, начальника штаба и начальника связи округа к расстрелу. Приговор немедленно привели в исполнение, о чем и было сразу же доведено до войск. В результате этого: - важнейшее направление, где развивался главный удар наступавшего врага, осталось без руководства. Пусть это руководство было слабым - об этом сказано выше. Но его, особенно в ходе уже идущих боевых действий, надо было<br />
спокойно и продуманно укреплять, а не громить, еще более раздувая недоверие всех ко вем.<br />
Остальные командующие войсками фронтов были приведены этим процессом, естественно, в шоковое состояние. Кто же рискнет - после такого суда! - оспорить, пусть даже самое глупое, распоряжение Москвы или в чем бы то ни было проявить инициативу, не получив предварительного одобрения?<br />
А положение можно было спасти только разумным проявлением инициативы снизу, в сочетании со спокойно продуманной корректировкой действий войск сверху. Ничего этого, к сожалению, не было. Москва, очнувшись от первого психического потрясения, продолжала свирепствовать. Войска, выдвигаемые из глубины страны, из тыла, на закрытие брешей, получали распоряжение "расстреливать предателей, открывших фронт врагу". И вот, героев, которых я только что описывал, людей, многие дни и ночи, беззаветно сопротивлявшихся врагу и с трудом прорвавшихся к своим - встречали расстрелами. Под расстрел попадали солдаты и офицеры службы тыла, пехотинцы, оставшиеся без материальной части летчики, чудом спасшиеся из горящих танков танкисты, артиллеристы, сотни километров тащившие на себе уже бесполезные - без снарядов! - орудия. А на следующий день, те, кто расстреливал, сами попадали в окружение и в дальнейшем их могла ожидать судьба расстрелянных ими вчера.<br />
Только отсутствие сплошного фронта, да полная дезорганизованность всей системы управления спасли от поголовного бессмысленного истребления сотни тысяч людей. Тех, кто уцелел, в покое не оставили. Для них была изобретена, как позорное пятно на всю жизнь, презрительная кличка "окруженец". Основная их масса прошла через лагеря и штрафные части.<br />
Мы знаем, что после окончания войны все возвращавшиеся из плена попадали в сталинско-бериевские лагеря, и многие провели там годы. Даже возглавлявший героическую оборону Брестской крепости майор Гаврилов был освобожден из лагерей только после XX съезда партии. Если сопоставить эти факты со всем описанным выше, то выходит, что Сталин и его ближайшее окружение буквально с первых дней войны и до ее последних часов были озабочены больше всего отысканием "козлов отпущения" и уничтожением или<br />
приведением к молчанию живых свидетелей трагических событий начала войны.<br />
Таковы героические дела советских воинов и "удивительные" поступки верховного руководства страны. Все изложенное невольно наталкивает на очень тревожный вопрос - а так ли уж полезна была для нашей страны предвоенная внешняя политика сталинского руководства?<br />
<br />
<b> 9. Что было достигнуто сталинской "оттяжкой войны" на два года</b><br />
Рассмотренные события, как видим, отнюдь не утешительны. Но в наиболее распространенных исторических трудах, ведущих свою родословную от сталинских времен, нас убеждают, что могло быть значительно хуже, если бы не... "мудрая внешняя политика" советского правительства. Главное достижение внешней политики авторы таких трудов видят в том, что она не позволила уже в 1939 году канализировать гитлеровскую агрессию в сторону Советского Союза и дала нашей стране выигрыш в два года.<br />
Я не специалист в дипломатии, но, зная прошлое, невольно задаю вопрос: а что такое выигрыш времени? До сих пор считалось, что определить это можно лишь оценкой сделанного. У нас же почему-то ограничиваются голословными утверждениями: "Мы выиграли два года и использовали их для укрепления обороноспособности страны". Думаю, что это заявление никого удовлетворить не может. Чтобы выяснить действительно ли произошел выигрыш, или же предоставленное нам историей время было безнадежно упущено, надо посмотреть, что за эти годы успели и чего не успели из того, что должны были успеть.<br />
Итак, что же мы успели? - 1. Отодвинуть государственную границу на запад - на 200-300 км. и, в связи с этим, поспешно уничтожить старые укрепленные районы - всю огромную, дорогостоящую оборонительную линию от моря и до моря. 2. Удвоить численность своих вооруженных сил. 3. Наглядно продемонстрировать не только перед гитлеровцами, но и перед всем миром неготовность нашей армии к ведению современной войны (в советско-финском военном конфликте). 4. Расформировать танковые батальоны стрелковых дивизии и начать формирование мех. корпусов. 5. Сосредоточить мобилизованные запасы в угрожаемой близости от государственной границы. 6. Снять с вооружения 45 мм противотанковые пушки и противотанковые ружья, а с производства - 76 мм пушки "ЗИС". 7. Упрятать в тюрьму ряд ведущих конструкторов вооружения и боевой техники, а некоторых даже расстрелять, в том числе автора знаменитой "Катюши".<br />
Ну, а чего мы не успели? - 1. Произвести перестройку промышленности на военный лад. Даже мобилизационного плана не было. Это дикость с точки зрения военной науки, но факт остается фактом - приняли его только в июне 1941 года, перед самой войной. 2. Организовать массовый выпуск новой боевой техники и вооружения, законченных конструкторской разработкой в 1939 году. Не запустили в серийное производство новые истребители, пикирующие бомбардировщики и штурмовики, которые по своим тактико-техническим данным значительно превосходили соответствующие немецкие машины. Тоже самое произошло и с нашими отличными танками "Т-34" и "КВ": они тоже не были запущены в серийное производство. Что же касается "Катюши", то ее вообще отложили, не создав даже опытного образца. Первая батарея этих грозных боевых машин начала создаваться уже в ходе войны. 3. Расширить и усовершенствовать аэродромную сеть. 4. Сформировать и обучить мех. корпуса. 5. Привести войска в боевую готовность. 6. Построить укрепленные районы вдоль новой границы.<br />
Как видим, мы успели сделать все, что ослабляло нашу оборону и не успели того, что ее укрепляло.<br />
Ну, а чего мы добились в эти годы в смысле упрочения своих международных позиций?<br />
Мы потеряли всех наших потенциальных союзников в ЮГО-ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЕ и на БАЛКАНАХ и полностью изолировались от тех, кто уже вел борьбу с Германией. Не знаю, как это выглядит с точки зрения дипломатии, но, во всяком случае, это противоречит принципу - строить внешнюю политику на использовании противоречий в капиталистическом мире. Сталинское правительство отошло от этого принципа. Оно добровольно привязало себя к военной колеснице германского фашизма и в течение почти двух лет покорно плелось за этой колесницей как бык, ведомый на убой.<br />
В самом деле, если пакт "О ненападении" можно как-то оправдать, то зачем понадобился договор "О ДРУЖБЕ И ГРАНИЦЕ"? Зачем нужно было скрупулезно выполнять обусловленные договорами поставки в Германию, ведшую агрессивную войну, если она своими обязательствами по этим же договорам полностью пренебрегла? Почему мы не предприняли решительных шагов даже тогда, когда нам явно начали "оттаптывать ноги", ввели войска в Румынию и Болгарию, захватили Грецию и Югославию, сосредоточили крупную военную группировку вблизи от нашей границы в Польше?<br />
Бытует довольно распространенный предрассудок, будто советское правительство вело себя описанным образом сознательно, чтобы не вызвать у фашистского агрессора раздражения и не дать ему тем самым повода для нападения на нас. Не в меру усердным защитникам сталинской политики в отношениях с Германией не мешало бы припомнить басню Крылова "Волк и Ягненок". Так же, как волк в этой басне нашел повод, чтобы съесть ягненка, так и агрессор, если будет уверен в своей безнаказанности, всегда найдет повод для нападения. Единственный аргумент, с помощью которого можно заставить агрессора отказаться от своего намерения, - СИЛА.<br />
<br />
<b> 10. Что же вредно для Родины?</b><br />
В минувшую войну не было государства, которое оказалось бы менее подготовленным к внезапному нападению, чем Советский Союз. А между тем, во всех странах, бывших в войне с гитлеровской Германией нашими союзниками, в связи с ошибками, допущенными у них перед войной, было так или иначе произведено разбирательство.<br />
Англия отстранила свое правительство (Чемберлена) только за то, что оно не сумело предотвратить развязывание войны в невыгодных для Англии условиях, то есть - лишь за ошибки во внешней политике - за Мюнхен.<br />
США провели парламентское расследование в связи с единственным за всю войну случаем внезапного нападения на их вооруженные силы. Имеется в виду случай внезапного нападения японского военно-морского флота на военно-морскую базу США на Тихом океане ПИРЛ-ХАРБОР.<br />
Франция судила свое правительство за то, что оно допустило поражение своей армии, которая, кстати говоря, была вся в целом намного слабее войск наших западных военных округов, особенно в военно-техническом отношении.<br />
А вот за ошибки нашего правительства, равнозначные невиданной измене, расплатился только народ. Расплатился, во-первых, невероятными по масштабу потерями на фронте. Гитлеровцы на всех фронтах Второй мировой войны - на Востоке, Западе, Юге и в Африке - потеряли убитыми и умершими от ран около 4 миллионов человек, а мы - только на советско-германском фронте - 13,5 милл., то есть в ТРИ С ПОЛОВИНОЙ РАЗА БОЛЬШЕ. Расплатился наш народ, во-вторых, жизнями миллионов людей, погибших во время гитлеровской оккупации. Расплатился, наконец, в-третьих, миллионами репрессированных во время войны и в послевоенный период защитников нашей Родины, ее воинов-солдат и офицеров, проявивших в беззаветной борьбе с вторгшимся противником чудеса храбрости и героизма.<br />
Никто из непосредственных виновников того, что наша страна перед лицом агрессии оказалась беззащитной, никакой ответственности - даже моральной! - не понес.<br />
Это странно, почти неправдоподобно, но, учитывая то, что было вскрыто на XX съезде партии, вполне объяснимо. Гораздо труднее объяснить появление рассматриваемой статьи теперь, статьи - не только пытающейся извратить и упрятать подальше правду о наших поражениях, но и недвусмысленно угрожающей всем, кто хочет приподнять завесу над этой правдой. Да еще где! - в печатном органе института МАРКСИЗМА-ЛЕНИНИЗМА. Зачем и кому понадобилась такая статья? Нельзя поверить, что это инициатива авторов или ваша, товарищ редактор. Нет, на статью имеется влиятельный заказчик! Есть, значит, силы, и видимо, силы существенные, которые заинтересованы в том, чтобы о начальном периоде вообще ничего не писали. Статья в вашем журнале - это попытка отнести начальный период войны, не считаясь с насущными интересами обороны, в разряд "табу".<br />
Очень тревожные вопросы возникают в связи с этой статьей: - чьим интересам она служит? кто боится правды о начальном периоде войны? что это за силы, которые в прямой ущерб советскому народу и обороноспособности нашей страны, упорно добиваются, чтобы об этом периоде все же забыли? где они эти силы, кто они?<br />
Это - страшные для нашей страны силы! Особенно своевременно бить тревогу об этом сейчас, когда в мире все меньше спокойствия, когда новая мировая война стоит буквально у порога. И, если в этих условиях не только живы, но и пользуются влиянием силы, которые при подготовке минувшей войны, совершили то, что можно назвать только одним именем - ИЗМЕНА - об этой опасности следует кричать в полный голос. Пора, наконец, твердо сказать - ХВАТИТ! Довольно прекраснодушия и пустых словословий. Совесть человеческая не может больше мириться с лицемерием и ложью. Нельзя позволять никому больше прятаться за героизм тех безвестных героев, что погибли по прямой вине любителей болтать о героизме мертвых. Нельзя больше мириться с глумлением над памятью погибших, с амнистией изменникам - бывшим и будущим. Все члены ленинской партии, все сознательные граждане обязаны потребовать главного расследования настоящих причин поражения в начальный период войны. Это поднимет международный авторитет нашей Родины: укрепит ее обороноспособность, извлечет из небытия имена таких героев, как предшественник Голикова по Разведупру Генерального Штаба генерал-лейтенант авиации Проскуров, который пошел на смерть от руки сталинско-бериевских палачей, но не стал давать о противнике угодные Сталину лживые сведения. Это послужит, наконец, хорошим предостережением для нынешних и будущих руководителей вооруженных сил.<br />
<br />
<b> 11. Кто же виноват?</b><br />
Ответить полностью на этот вопрос может только глубокое и всестороннее гласное расследование. Но то, что мне известно, считаю долгом сказать уже здесь.<br />
ГЛАВНЫМ ВИНОВНИКОМ, бесспорно, являлся СТАЛИН и возглавлявшееся им ПРАВИТЕЛЬСТВО. В этом - как я уже упоминал - признался даже он сам, выступая в Кремле 24 мая 1945 года.<br />
Персональную ответственность за все описанное выше, то есть за действия, равносильные прямому содействию фашистам, должны, кроме того, нести следующие лица:<br />
К. Е. Ворошилов, который многие годы стоял во главе Красной Армии, а затем, вплоть до начала войны, был заместителем председателя Совнаркома по оборонным вопросам. Именно при его руководстве армией в ней было произведено описанное выше опустошение в кадрах. За несколько десятилетий ношения военной формы, а затем и маршальской звезды, он не удосужился всерьез заняться военным делом, поэтому так и не понял сути созданной в конце 20-х и начале 30-х годов передовой советской военной науки и возглавил ее уничтожение. Он же санкционировал все ошибочно преступные действия в области оснащения армии вооружением и боевой техникой. Он же соучаствовал в кровавой расправе над самыми крупными полководцами нашей страны.<br />
С. К. Тимошенко, сменивший Ворошилова на посту наркома обороны и продолжавший его преступно-саботажническое отношение к вопросам подготовки страны к обороне, должен разделить вместе с ним и ответственность.<br />
В числе первых фигур следует поставить и Ф. Голикова. Это он накануне войны возглавлял Разведывательное управление Генерального Штаба и преднамеренно поставлял правительству заведомую ложь и дезинформацию о противнике - лживые, но угодные Сталину сведения о составе и группировке войск фашистской Германии. Даже один из двух "критиков" книги Некрича, так боящийся правды о начале войны (Г. А. Деборин), выступая на упоминавшемся обсуждении в институте марксизма-ленинизма, назвал поведение этого дезинформатора преступным.<br />
Совершенно особо стоит вопрос еще об одном человеке - из главных, ответственных за поражения начального периода войны. Я имею в виду маршала Советского Союза Г. К. Жукова. Своей самоотверженной полководческой деятельностью в ходе войны и незаурядными военными дарованиями он снискал мировую известность и глубокое уважение советского народа. И все же мы не вправе замолчать тот факт, что накануне войны Георгий Константинович занимал пост начальника Генерального Штаба и был, следовательно, тем лицом, которое несло главную ответственность: за боеготовность войск, за отвечающее современным требованиям строительство вооруженных сил, за соответствие военно-теоретических взглядов достигнутой ступени развития военного дела и за правильность оценки боевой мощи противника.<br />
По своим тогдашним знаниям и опыту он, бесспорно, не мог нести ответственности за все это. Должность начальника Генерального Штаба была ему в то время явно не по плечу. Чтобы убедиться в этом, достаточно напомнить, что: 1) это он санкционировал, в преддверии войны, уничтожение старых, но вполне современных и являвшихся преградой на путях вероятного наступления врага, укрепленных районов, 2) переформирование танковых войск было затеяно по его личному настоянию, 3) он не смог правильно оценить противника, величину нависшей над страной угрозы, определить, хотя бы приблизительно, сроки возможного нападения врага и доверял явно дезинформаторским сведениям начальника Разведупра Голикова.<br />
Не подлежит сомнению, что Жуков, прошедший через горнило войны, не допустил бы не только таких грубых, но и менее существенных ошибок. Так почему же он не напишет об этом? Вряд ли можно поверить, будто человек с его умом станет рассчитывать на то, что происшедшее с ним удастся скрыть от истории. Думаю, он прекрасно понимает, что его имя будет сохранено в чистоте лишь при условии, что он самокритично проанализирует всю предвоенную обстановку и деятельность руководимого им Генерального Штаба. И, если он не<br />
сделал этого о сих пор, то, очевидно, есть причины, от него независящие. Будем надеяться, что у него достанет гражданской доблести, чтобы преодолеть все препятствия и помочь народу раскрыть тайны, до сих пор окутывающие ту трагедию, что творилась за кулисами.<br />
<br />
<b> 12. Ответственность историка</b><br />
Чтобы ближе подойти к истине, мы обходились до сих пор без материалов книги Некрича, без ее анализа. Теперь, когда письмо Вам, товарищ редактор, подошло к концу, приспело время и для этого.<br />
Что же сделал Некрич? Он задался целью написать - и написал! - книгу о причинах поражения наших войск в начальный период войны. Искал он эти причины, как и должен был их искать любой нормальный исследователь, в событиях, предшествовавших войне.<br />
Каков же результат исследований Некрича? Почти во всех вопросах исследователь пришел к тем же результатам, что и изложенные в данном письме. Но у него все подано во много крат мягче, округлей, приглаженней. Кое-чего в книге не хватает, - например, - соотношения сил сторон к началу войны. Есть вопросы, освещенные неверно, например, - развитие советской военной теории. Далеко неполно, и потому неверно, освещен вопрос о командных кадрах Красной Армии. Совершенно нет анализа влияния сталинской политики массовых репрессий на обороноспособность страны.<br />
Мною последний вопрос тоже затронут лишь частично - только в специфически военном аспекте. Но аресты-то шли ведь во всех областях, во всех звеньях государственной, политической, культурной и хозяйственной жизни страны и тем решающим образом подрывали и расшатывали наш общественный строй во всех отношениях. Накануне войны и в ходе ее в лагеря были заключены миллионы годных к военной службе мужчин, многие из которых являлись крупными специалистами народного хозяйства. Охраняли этих "врагов народа" сотни тысяч молодых и здоровых, нужных на фронте, мужчин. И это было в то время, когда в стране призывной контингент был исчерпан, а потребности в пополнениях оставались совершенно неудовлетворенными. Все эти лагеря и их охрана тяжелым бременем ложились на бюджет страны, самым серьезным образом подрывали ее обороноспособность. Однако, вопрос этот еще только ждет своего исследователя.<br />
С другой стороны, в партийных, советских, хозяйственных и других организациях шло, как и в армии, "смелое выдвижение". Люди, абсолютно неподготовленные к руководству и просто бездарные, но подхалимы, клеветники и "стукачи" пролезали на теплые местечки. Пышно расцветал карьеризм и его неизбежный спутник - очковтирательство.<br />
На базе развивавшегося подхалимажа укреплялся, затвердевал, можно сказать, матерел бюрократизм. Этому способствовало и то, что Сталин усиленно подкармливал высших сановников сверхвысокими (и даже засекреченными от всех) окладами, персональными машинами и дачами, денежными пакетами, орденами и званиями. Это тоже ложилось тяжелым бременем на бюджет и подрывало боеспособность аппарата: инициатива глохла, расцветало бездумное повиновение, интересами дела поступались в интересах места. Может быть, именно поэтому и из этого проистекали такие явления, как "голиковщина" - докладывание не того, что есть, а того, что может понравиться начальству. Этот вопрос, опять-таки, нуждается в специальном исследовании. Таких исследований у Некрича нет. Но винить его за это нельзя. Он - первый. И хорошо уж то, что он поднял хоть краешек над тайнами, бывшими долгое время укрытыми от глаз широких народных масс. Единственно, за что следовало на него посетовать, так это за то, что он всячески смягчает выводы, обходит острые углы, и потому у него, при всей правдивости приводимых фактов, получается, что были, все-таки лишь "ошибки", "просчеты", "недостатки" и "упущения", за которые ответственность несет один Сталин. А это - далеко не вся правда.<br />
Но можно ли и за это винить Некрича? Безусловно, НЕТ! И лучшее доказательство этому - "критика" его книги в вашем журнале. Эта "критика" показывает, что Некрич повел исследование в правильном направлении, что идя таким путем, можно дойти до истины. И те, кто этой истины боятся, всполошились. Они предприняли попытку ошельмовать Некрича и застращать других историков.<br />
Твердо верю, что и у Некрича, и у всех подлинных историков-марксистов найдется достаточно гражданского мужества, чтобы не испугаться жалких, но силящихся выглядеть пострашнее, вредных нашей стране шаманских заклинаний дебориных, тельпуховских и прочих пропагандистов лжи, жрецов сталинской исторической лженауки. Те, кто не испугался, обязаны продолжить исследование рассмотренного нами периода и добиться, в интересах нашей Родины, полного установления истины.<br />
А тем, кто подобно Г. А. Деборину и В. С. Тельпуховскому, будут и дальше противодействовать правде, совершая тягчайшее преступление перед НАРОДОМ И РОДИНОЙ, - не мешало бы припомнить мудрое и справедливое замечание великого Сервантеса: - "Лживых историков надо казнить, так же, как ФАЛЬШИВОМОНЕТЧИКОВ".<br />
<br />
6.12.67. Григоренко, Петр Григорьевич<br />
<br />
---------------------------------------------------------------<br />
Изд-во и книжное дело "Заря", 1973,<br />
Лондон, Онтарио, Канада.<br />
OCR и вычитка: Alex Belousenko (belousenko@yahoo.com)<br />
Примечание ocr-щика: "В середине текст прерывается многоточием. Видимо, небольшая часть текста была утрачена при пересылке на Запад."<br />
---------------------------------------------------------------<br />
<div>
<br /></div>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-43946078853150153702012-07-05T22:21:00.002+03:002012-07-05T22:27:02.399+03:00Правовий висновок Центру політико-правових реформ щодо закону «Про засади державної мовної політики»3 липня 2012 р. на сайті Верховної Ради України з‘явилося повідомлення про ухвалення закону «Про засади державної мовної політики». Нелегітимність ухвалення цього закону і його неконституційний зміст переконують у недопустимості підписання законопроекту і введення його в дію як закону.<br />
<br />
Голосування за закон «Про засади державної мовної політики» за юридичними наслідками є нікчемним.<br />
Згідно з даними офіційної стенограми та відеозапису пленарного засідання Верховної Ради, головуючий виніс на голосування «прийняти закон 9073 в редакції…».<br />
Однак у якій саме редакції закон винесено на голосування – народні депутати не мали уявлення, а отже, невідомо (навіть для самих народних депутатів), що саме було прийнято.<br />
Головний комітет, якому було доручено підготувати проект до другого читання, не вносив його на розгляд Верховної Ради у другому читанні. Відповідно до ч. 3 ст. 98 Закону «Про Регламент Верховної Ради України», законопроекти, підготовлені до другого читання надаються народним депутатам в паперовому вигляді, а також в електронному – шляхом введення відповідної інформації до бази даних законопроектів електронної комп'ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради.
<a name='more'></a><br />
Порівняльна таблиця проекту Закону «Про засади державної мовної політики» до другого читання народним депутатам у паперовому вигляді не надавалася і в картці законопроекту відсутня.<br />
Якщо голосування відбувалося за редакцію, ухвалену у першому читанні, то це було би порушенням ч. 4 ст. 102 Закону «Про Регламент Верховної Ради України», відповідно до якої допускається остаточне прийняття законопроекту за двох умов: 1) відразу після першого читання, якщо законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання, та 2) якщо не надійшло зауважень щодо його змісту від народних депутатів, інших суб'єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів Апарату Верховної Ради.<br />
Жодної з цих передумов не було.<br />
Також відповідно до ст. 84 Конституції голосування на засіданнях Верховної Ради здійснюється народним депутатом особисто. Однак підтвердженими є факти відсутності окремих депутатів, чиї голоси зараховано, не лише в залі засідань, а й в Україні; також за відеозаписом видно, що багато народних депутатів під час голосування знаходилися біля президії. А, отже, фізично не могли голосувати.<br />
Зважаючи на викладене, голосування за закон «Про засади державної мовної політики» у невідомій редакції за юридичними наслідками слід вважати нікчемним, оскільки відсутність предмету голосування унеможливлює здійснення волевиявлення народних депутатів, які взяли участь у цьому голосуванні, а також неможливо встановити кількість депутатів, які взяли участь у голосуванні (навіть на сайті парламенту ця кількість постійно змінюється).<br />
Згідно з ст. 94 Конституції, закон підписує Голова Верховної Ради і невідкладно направляє його Президентові; Президент протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради для повторного розгляду. Оскільки Голова Верховної Ради і Президент підписують закон, то його текст повинен бути підготовлений до того, як його прийняли, а не після прийняття. В іншому випадку підписаний текст не може вважатися законом.<br />
У зв’язку з відсутністю будь-якої іншої редакції документа, крім того, що було схвалено у першому читанні, вважаємо, що закон у такій редакції змістовно є неприйнятним, зважаючи на таке.<br />
<br />
<br />
Закон порушує Конституцію і підриває конституційний лад<br />
Згідно з рішенням Конституційного Суду, «під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя… Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо)».<br />
Однак закон «Про засади державної мовної політики» містить положення, які дають можливість не застосовувати державну мову як обов’язковий засіб спілкування у публічних сфера суспільного життя, зокрема у судочинстві, діловодстві державних органів, органів місцевого самоврядування та відносинах між органами влади усіх рівнів.<br />
Так, згідно з ч. 1 ст. 14 закону суди можуть здійснювати провадження регіональною мовою (мовами). Хоча відповідно до ст. 10 Конституції і тлумачення Конституційного Суду мовою судочинства є виключно державна мова (хоч це не позбавляє учасників процесу послуговуватися своєю мовою, у разі необхідності за допомогою перекладача).<br />
Також Конституційний Суд дійшов висновку, що місцеві органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування при здійсненні повноважень можуть використовувати російську та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України, лише поряд з державною мовою.<br />
Однак відповідно до ч. 3 ст. 11 закону «у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), … в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови)». Тобто, всупереч Конституції і рішенню Конституційного Суду – без одночасного застосування державної мови.<br />
Також чимало інших положень закону внаслідок неоднозначного формулювання дають можливість використовувати інші мови не поряд з державною мовою, а замість неї. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 10 «у межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини (мови), …, акти місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування приймаються державною мовою або цією регіональною мовою або мовою меншини (мовами) та офіційно публікуються на цих мовах». Таке формулювання дає можливість тлумачити його так, що акти приймаються і публікуються лише регіональними мовами, мовами меншин, а не цими мовами одночасно з державною.<br />
Згідно з рішенням Конституційного Суду, «поняття державної мови є складовою більш широкого за змістом та обсягом конституційного поняття «конституційний лад». … Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові». Іншими словами, звуження законом «Про засади державної мовної політики» конституційного статусу державної мови є узурпацією державою та конкретними народними депутатами виключного права народу змінювати конституційний лад в Україні.<br />
<br />
Закон є спробою підмінити поняття «державна мова», оскільки створює умови, за яких її знання не буде потрібним<br />
Більшість положень закону передбачають умови, за яких особа цілком зможе обходитися регіональною мовою або мовою меншини, що виключає необхідність знати державну мову.<br />
Однак важко уявити собі державу, у якій немає необхідності знати державну мову – як мову, яка об’єднує усіх громадян держави, є засобом міжнаціонального спілкування. Навіть при набутті громадянства знання державної мови є обов’язковим.<br />
Створення умов, за яких особі не потрібно буде знати державну мову як мову міжнаціонального спілкування, є повною суперечністю закладеному у п. 9 ч. 2 ст. 5 закону принципу, за якого кожна особа в суспільстві вільно володіє кількома мовами, на відміну від ситуації, коли окремі мовні групи володіють тільки своїми мовами.<br />
Мало того, цей принцип у законі помилково названий плюрилігвізмом. Ідея плюрилінгвізму виникла у Європі (а точніше, у Франції) як протидія засиллю англійської мови у міждержавних та міжнаціональних контактах між європейськими країнами. Зокрема, вона спрямована на збереження європейської мультикультурності, самобутності держав, широкому використанню їх державних мов у міжнаціональному спілкуванні. Плюрилінгвізм передбачає створення умов для того, щоб людина знала не одну європейську мову. У цьому неважко переконатися, якщо ознайомитися зі змістом Європейської хартії плюрилінгвізму («У Європі не може бути єдиної мови. Європа повинна розвиватися заперечуючи те, щоб думати і працювати за допомогою мов теперішніх або майбутніх наддержав, особливо якщо ці мови відносяться до меншості у Європі»). Саме на цьому принципі заснований Європейський союз, де офіційними мовами є державні мови усіх держав – його членів. Тобто цей принцип спрямований на гарантування використання саме державних мов в рамках Європи.<br />
Встановленими умовами застосування державної мови в Україні закон фактично приводить до того, що Україна як держава втрачає одну зі своїх ознак – державну мову. Це аж ніяк не може сприяти посиленню державності, а тому стає загрозою національній безпеці України.<br />
<br />
Закон є суто популістським, оскільки його неможливо виконати щодо переважної більшості мов національних меншин<br />
Більшість положень закону неможливо реалізувати, оскільки він вимагає, по-перше, величезних видатків з державного бюджету, що є непідйомними для економіки України і платників податків та неспівмірними з цілями закону (йдеться про мільярди чи десятки мільярдів гривень), по-друге, величезної кількості кадрів, що володіють мовами національних меншин в державних органах, навчальних закладах, ЗМІ тощо – їх в Україні просто немає у такій кількості.<br />
Так значних видатків вимагатимуть такі положення закону:<br />
1) апарат Верховної Ради здійснює переклад виступу промовця на державну мову під час усіх засідань Верховної Ради України, її комітетів і комісій (ст. 9);<br />
2) акти вищих органів державної влади офіційно публікуються державною, російською та іншими регіональними мовами або мовами меншин (ч. 1 ст. 10);<br />
3) акти місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування у межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини (мови), офіційно публікуються регіональною мовою або мовою меншини (мовами) (ч. 2 ст. 10);<br />
4) у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), в роботі, діловодстві і документації місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування може використовуватися регіональна мова (мови). У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови) (ч. 1 ст. 11);<br />
5) посадові та службові особи зобов’язані володіти державною мовою, спілкуватися нею із відвідувачами, а в межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), з відвідувачами, що вживають регіональну мову (мови), – цією регіональною мовою (мовами) (ч. 3 ст. 11);<br />
6) особам, що вживають регіональну мову (мови), забезпечується право подавати усні чи письмові заяви та отримувати відповіді на них цією регіональною мовою (мовами) (ч. 3 ст. 11);<br />
7) у разі необхідності забезпечується відповідний переклад роботи конференцій, зборів та інших офіційних зібрань, які проводяться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, з використанням регіональної мови (ч. 4 ст. 11);<br />
8) тексти офіційних оголошень, повідомлень у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), за рішенням місцевої ради можуть розповсюджуватись у перекладі цією регіональною або російською мовою (мовами) (ч. 5 ст. 11);<br />
9) найменування органів державної влади і місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій, написи на їх печатках, штампах, штемпелях, офіційних бланках і табличках у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), за рішенням місцевої ради з урахуванням стану регіональної мови можуть виконуватися державною і регіональною мовою (мовами) (ч. 6 ст. 11);<br />
10) документація місцевих референдумів за рішенням місцевої ради оформляється регіональною мовою (мовами) (ч. 1 ст. 12);<br />
11) виборчі бюлетені по виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів і посадових осіб місцевого самоврядування за рішенням територіальної виборчої комісії можуть оформлятися і відповідною регіональною мовою (мовами) ( ч. 2 ст. 12);<br />
12) у межах території, на якій поширена регіональна мова, у бюлетені для голосування на всеукраїнському або місцевому референдумі за рішенням місцевої ради поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад цією регіональною мовою (мовами) (ч. 3 ст. 12);<br />
13) в інформаційних плакатах кандидатів на пост Президента, кандидатів у народні депутати, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, у депутати і посадові особи місцевого самоврядування від політичних партій за заявою відповідного суб’єкта виборчого процесу поруч із текстом державною мовою розміщується його переклад регіональною мовою (мовами) (ч. 4 ст. 12);<br />
14) паспорт громадянина України та інші документи, що посвідчують особу та відомості про неї, виконуються державною мовою і, поруч, за вибором громадянина, однією з регіональних мов або мов меншин (ч. 1 ст. 13);<br />
15) документ про освіту, отриману в навчальному закладі з навчанням регіональною мовою, за заявою осіб виконується двома мовами – державною і, поруч, відповідною регіональною (ч. 2 ст. 13);<br />
16) у межах території, на якій поширена регіональна мова, держава гарантує можливість здійснювати судове провадження цією регіональною мовою (мовами) (ч. 2 ст. 14);<br />
17) у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), допускається подача до суду письмових процесуальних документів і доказів, викладених цією регіональною мовою (мовами) з перекладом, у разі необхідності, на державну мову без додаткових витрат для сторін процесу (ч. 3 ст. 14);<br />
18) у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), послуги перекладача з регіональної мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без додаткових осіб, які беруть участь у справі, витрат (ч. 4 ст. 14);<br />
19) поряд із державною мовою при проведенні досудового розслідування, дізнання та прокурорського нагляду можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин України, інші мови (ст. 15);<br />
20) державні і комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи, групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому (ч. 4 ст. 20);<br />
21) в усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення однієї з регіональних мов або мов меншин (ч. 7 ст. 20);<br />
22) за бажанням особи, тести для зовнішнього оцінювання якості освіти надаються у перекладі на регіональну мову або мову меншин (ч. 9 ст. 20);<br />
23) держава забезпечує підготовку педагогічних кадрів для навчальних закладів з навчанням регіональними мовами або мовами меншин, здійснює методичне забезпечення такої підготовки (ч. 11 ст. 20);<br />
24) навчальні заклади можуть створювати класи, групи з навчанням іноземними мовами (ч. 12 ст. 20);<br />
26) офіційна інформація про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування поширюється у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), регіональною мовою (мовами). У разі поширення офіційної інформації мовою, яка відрізняється від державної, поширювач повинен забезпечити автентичний переклад з мови на якій поширюється ця інформація на державну мову (ч. 2 ст. 24);<br />
28) друкована продукція службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки тощо), що розповсюджується органами державної влади і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, у межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), за рішенням місцевої ради може видаватися і цією регіональною мовою (мовами) (ч. 7 ст. 24);<br />
29) маркування товарів, інструкції про їх застосування тощо виконуються державною мовою і регіональною мовою або мовою меншини (ч. 3 ст. 26);<br />
30) топоніми з-поза меж України подаються державною мовою у транскрипції з мови оригіналу (це означає, що на усіх картах слід переглянути написання усіх назв – Масква, Ландон, Парі, Букурешті, Бейджин тощо!) (ч. 3 ст. 21).<br />
Таким чином, потрібні:<br />
- тисячі чи десятки тисяч викладачів «регіональних мов або мов меншин»;<br />
- тисячі чи десятки тисяч перекладачів з цих мов на державну і навпаки, у т.ч. у вищих і центральних органах державної влади – з усіх зазначених мов, яких 18;<br />
- додаткові десятки чи сотні тисяч тонн паперу;<br />
- переобладнання типографій, штемпельно-граверних майстерень, технічних засобів маркування товарів тощо.<br />
І це при тому, що закон, згідно із п. 1 розділу Х, набирає чинності не з нового бюджетного року, а з дня його опублікування! Тобто усі державні службовці, судді, службовці органів місцевого самоврядування того ж дня повинні вивчити угорську мову на Закарпатті, румунську – на Буковині, кримськотатарську, караїмську і кримчацьку – у Криму і т.д., хто ще не опанував їх раніше.<br />
Усі ми пам’ятаємо ситуацію із соціальними допомогами, коли парламент ухвалив стільки законів про різні пільги, що їх неможливо виконати. Усе це має наслідком потопленням судів у величезних цунамі позовів, хронічне невиконання рішень національних судів, численні програші України у Європейському суді з прав людини, масові соціальні протести. У разі набрання законом «Про державну мовну політику» виникне не менша системна проблема, яку неможливо буде подолати, оскільки в державі не має на це ресурсів.<br />
<br />
Закон є неякісним, що породжуватиме багато правових спорів і створюватиме зайве навантаження на правову систему<br />
Більшість визначень у ст. 1 Закону не відповідає правилам юридичної техніки. Так, державна мова визначається як «закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства...». Однак, що таке «органи державного управління та діловодства» і що туди відноситься – встановити неможливо, оскільки такий термін не лише не використовується у законодавстві, а є безглуздим за своїм змістом.<br />
Регіон визначається як «окрема самоуправна адміністративно-територіальна одиниця, що може складатися з Автономної Республіки Крим, області, району, міста, селища, села». Абсурдність такого визначення не лише у тому, що регіоном названі навіть населені пункти, а в тому, що за Кодексом про адміністративні правопорушення (ст. 186) «самоуправство – самовільне, всупереч встановленому законом порядку, здійснення свого дійсного або гаданого права...». Подібне визначення є й у Кримінальному кодексі (ст. 356). Тож логічно, що статус регіону має підтверджуватися постановою про притягнення до адміністративної відповідальності або обвинувальним вироком суду.<br />
Всупереч Конституції України, яка говорить про мови національних меншин (ст. 10), у законі йдеться про мови не національних меншин, а «регіональні мови або мови меншин». Між тим, меншинами, як відомо, за різними критеріями є люди з фізичними вадами, «економічні меншини» (зокрема безробітні), «вікові меншини» (молодші або старші типового робочого віку) та сексуальні меншини. Загалом меншина – це соціальна група, яка не утворює більшості відносно загальної кількості інших членів суспільства. Вона не обов’язково є чисельною меншістю – до неї може належати будь-яка група, яка зазнає утисків. Водночас вжитий у ст. 1 Закону (останній абзац) термін «мови національних меншин» в Законі не використовується.<br />
Також незрозуміло, чи термін «регіональна мова або мова меншини» означає, що «регіональна мова» є водночас «мовою меншини» (якої?), чи це різні поняття. На користь другого підходу – те, що в законі іноді вжито термін «регіональна мова», а про мову меншин не згадується (абзац восьмий ст. 1, частини 3 і 8 ст. 7 та ін.).<br />
Ст. 24 закону, передбачає, що «кожному гарантується право споживати інформаційну продукцію засобів масової інформації будь-якими мовами. Це право з поважанням принципу незалежності і самостійності засобів масової інформації забезпечується створенням умов для розповсюдження інформації різними мовами і вільного вибору мови її споживання». За такого формулювання означає, що кожен має право вимагати видання, наприклад, газети «Голос України» чи журналу «Президентський вісник» будь-якою мовою – італійською, арабською, китайською, кримчацькою тощо.<br />
Закон містить багато неузгодженостей із чинним законодавством. Так, використовується термін «акти громадянського стану» і навіть вносяться зміни до закону «Про органи реєстрації актів громадянського стану», хоча він уже втратив чинність, а відповідні акти у законодавстві називаються актами цивільного стану. Ч. 2 ст. 7 Закону йдеться про поширення Європейської хартії регіональних мов або мов меншин в Україні на 18 мов, водночас закон про ратифікацію цієї хартії передбачає лише 13 мов і зміни до нього не вносяться.<br />
Також п. 9 розділу ХІ зміни внесено до Кримінально-процесуального кодексу України, який втрачає чинність 19 листопада 2012 р. До нового Кримінального процесуального кодексу зміни не внесені.<br />
Це далеко не повний перелік серйозних недоліків закону.<br />
<br />
У зв’язку з тим, що закон «Про засади державної мовної політики», прийнято у нелегітимний спосіб з проявами узурпації виключного права народу змінювати конституційний лад парламентом, а у разі набрання ним чинності завдасть непоправної шкоди правовій системі України, вважаємо, що правовим способом вирішення цієї проблеми є:<br />
- непідписання його Головою Верховної Ради України, оскільки немає можливості встановити редакцію цього закону, за яку відбулося голосування та кількість голосів народних депутатів, які голосували особисто;<br />
- застосування Президентом України до нього права вето і повернення до парламенту із пропозицією скасувати закон у разі, якщо закон буде скеровано йому на підпис.<br />
<br />
<br />Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-51237690133333399892012-06-21T19:30:00.000+03:002022-04-16T14:48:39.741+03:00Книги, які справили на мене вплив<br />
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;"><i><b>Від авторки блогу</b></i></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;"><i>Цей текст готувався на прохання газети "День", але, наскільки мені відомо, так і не був у ній опублікований. Зараз літо, і попри величезну кількість пропозицій для заповнення вільного часу багато хто таки справді не знає, куди себе подіти. Тож, якщо хто хоче згадати часи до телевізорів-інтернетів, візьміть до рук книжку.</i></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;"><br /></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;"><b>------------------------------------------</b></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;"><b><br /></b></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;"><b>Анатолій Свідзинський</b></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Я не літературознавець, а читач. Певний того, що з
величезного масиву світової художньої літератури прочитав малу його частину.
Тому можу говорити лише про ті твори, які мали на мене найбільший вплив,
формували світогляд, смаки, естетичні норми. Не наполягатиму, звичайно, на
тому, що наступні оцінки авторів та їхніх творів мають якийсь абсолютний
характер. Вони переконливі для мене, бо ж я як особистість, власне, і створений
ними. <o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Так сталося, що ще до школи я пізнав багатющий світ
українських казок, що їх мені розповідала старша дівчина, яка волею долі (чи,
власне, недолі) потрапила до нашої родини. Ці розповіді справили настільки
сильне враження, що ще довгий час по її від’їзді марив їхніми сюжетами,
розповідав іншим. А нині, оглядаючись назад, бачу, що наша українська
фольклорна спадщина є винятковою за багатством ідей, ситуацій, а також насичена
добром, справедливістю, милосердям.</span></div>
<a name='more'></a><o:p></o:p><br />
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Пізніше, виявивши в нашій хатній «бібліотеці» лише
чотири збірки: Пушкіна, Лермонтова, Гоголя і Некрасова, — я завзято їх читав і
найбільш уподобав Гоголя. Відтоді в будь-який час мого життя, беручи до рук том
Гоголя, не можу від нього відірватися незалежно від того, на який твір
натрапляю. Звичайно, зараз маю збірку чудових перекладів українською мовою
творів Гоголя з українського життя, але з неменшою насолодою читаю «Мёртв</span><span lang="RU" style="font-family: Arial;">ые</span><span style="font-family: Arial;"> душ</span><span lang="RU" style="font-family: Arial;">и</span><span style="font-family: Arial;">», а зрештою і
все інше, включно з «Избранными местами…». Гоголь для мене абсолют, хоч,
звичайно, я завжди готовий читати в бездоганних українських перекладах
«Гаргантюа та Пантагрюель» Рабле (переклад А. Перепаді), «Декамерон»
Бокаччо та «Дон Кіхот» Сервантеса (обидва в перекладі М. Лукаша). Між нами
кажучи, я глибоко співчуваю своїм російським знайомим, які позбавлені радості
читання цих та багатьох інших авторів (Вольтера, Франса, Гашека…) українською
мовою. Звичайно, міг би навести перелік багатьох інших улюблених авторів
світової літератури, тим більше, що вже у зрілому віці ми з другом вправлялися
у складанні списків «100 найкращих книг», які ми взяли б з корабля-бібліотеки
на місці Робінзона Крузо. Природно, що такий список «найкращих» незмінно
перевищував обумовлену сотню, і вся ця затія провалювалася.<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Тому повернуся до книг, визначальних у моєму
особистому житті. Такою у мої 17 років стала книга Герцена «</span><span lang="RU" style="font-family: Arial;">Былое и думы</span><span style="font-family: Arial;">». Прочитавши її, я відчув, що моє життя поділилося
на дві частини: до і після неї. І не тому, що захопився нею як художнім твором,
а завдяки інтелектуальній потузі, що відкрилася мені в ній. <o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Окремо хочу сказати про Тараса Шевченка. Починаючи з
8 класу вивчав його творчість під керівництвом вчителя, який безмежно любив
Шевченка і на порушення навчальних планів присвятив йому аж дві чверті; завдяки
цьому я збагнув велич нашого найбільшого поета, хоч деякі його твори доходили
до нас в дещо препарованому вигляді. Зараз втішаюся первинним текстом Кобзаря у
новому виданні з ілюстраціями Василя Седляра. Страшно подумати, ким були б ми
всі без Шевченка. <o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">А вже в університеті мене буквально полонив Чехов.
Може, це збоку виглядало кумедним, але якихось півтора роки поспіль я не хотів
читати нікого з класиків російської літератури, крім Чехова (винятком,
звичайно, міг бути лише Гоголь, втім, хоч мовою він і належав до російської
літератури, але духом – до України). В Москві, в аспірантурі, я, здається, не
прочитав жодної художньої книги. Працював 18 годин на добу, обліковуючи витрати
часу не гірше за Олександра Любіщева. Так само кілька років у Харкові. Але
1967-го року, після завершення одної тяжкої роботи у фізиці, відчув перевтому і
нагальну потребу якийсь час нічого не робити, а тому занурився у читання
художньої літератури і прослуховування музичної класики. На щастя, мав гарних
наставників. Один мій друг, гуманітарій, випускник Харківського університету,
підробляв на роботі в бібліотеці імені В.Короленка. Боюся, що мені не повірять,
але це факт: за списками, затвердженими «органами», бібліотека повинна була час
від часу знищувати «шкідливі» книги, а мій друг зметикував, що для дурного
начальства можна обмежитися спаленням палітурок, самі ж книжки забирав собі. У
такий спосіб він зібрав у себе вдома чималу кількість творів
західноєвропейських класиків, які, звичайно, давав читати і мені. За ці кілька
років я прочитав всі його «безпалітурні» книжки, але згодом повернувся до
роботи у фізиці і не мав можливості читати регулярно. Однак видатні книги
(«Майстер і Маргарита» Булгакова чи «Доктор Живаго» Пастернака) не пропускав. <o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Звичайно, вже в незалежній Україні прочитав твори
Осьмачки, Самчука, Багряного, Барки, Домонтовича, а також дивовижного грона
письменників розстріляного відродження. Особливим надбанням цього часу став
Василь Стус. У ці роки читав більше і систематичніше, оскільки як член Товариства
української мови мав обов’язок виступати з лекціями, а часом і з публікаціями
про визначних українських авторів. Прикладом публікації стала моя стаття про
Петра Григоренка в журналі «Зона».<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Свого часу школа не змогла дати належного уявлення
про творчість Лесі Українки. Тому її геніальність розкривалася для мене
поступово. Велику користь принесла мені в цьому відношенні книга Оксани Забужко
«Notre Dame d’</span><span lang="EN-US" style="font-family: Arial;">Ukraine</span><span style="font-family: Arial;">: Українка в конфлікті
міфологій». Що ж до художнього твору самої Забужко «Музей покинутих секретів»,
то, придбавши його, одразу розпочав його читати, але прочитавши близько 50-ти
сторінок, покинув, збагнувши, що <u>таку</u> книгу в обстановці викладацької
суєти в кінці навчального року читати не можна. В перший же день відпустки
повернувся до неї і прочитав всю, а в кінці відпустки прочитав її вдруге. На</span><span style="font-family: Arial;"> </span><span style="font-family: Arial;">мій погляд, книга беззастережно заслуговує Нобелівської премії.<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Але повернімося до світової класики. Одна з
найулюбленіших моїх книг — «Дон Кіхот» (звичайно, в перекладі Лукаша). Останній
раз читав його в лікарні і просміявся майже цілу ніч. По кількох годинах
передранкового сну прокинувся настільки бадьорим, що в той же день почав писати
підручник з теорії відносності і встиг завершити до виписки цілих два розділи.<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Для лікування сміхом, безумовно, надається також
безсмертний твір Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка», бажано в
чудовому перекладі С.Маслака. <o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Гомерівська «Одіссея» мене зачарувала (на відміну від
«Іліади»). Читав її кілька разів. Чому? Глибинна причина могутнього впливу
цього твору переконливо з’ясована Оксаною Пахльовською в статті для «Дня».
Любов до рідної домівки і прагнення з’єднатися з батьківщиною є питомою для
європейської людини і стала визначальною рисою європейської ментальності. Саме
це було рушійною силою Одіссея, який здолав усі труднощі на шляху додому. В
цьому основне джерело того чару, яким наповнена «Одіссея» Гомера.<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">На закінчення ще про одного дивовижного автора. Це
мій дядько Володимир Свідзинський. 1940 року він подарував батькові примірник
своїх «Поезій». Батько не зміг їх зрозуміти, і для мене це стало викликом.
Відчув, що батько помиляється. Моє пізнання поезій В. Свідзинського разом з
дослідженням його життєвого шляху, який обірвався трагедією — спаленням живцем
у клуні села Непокрите Харківської області 18 жовтня 1941 року енкаведистськими
катами, — я описав у книзі «Я виноград відновлення у ніч несу… Володимир Свідзинський
— творець прекрасного» (Київ, вид. ім. Олени Теліги, 2003).<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Читаючи цей допис, легко помітити, що автор тяжіє до
літератури сатиричної чи навіть саркастичної, загалом такої, що породжує сміх.
Це так, що більше –– тут не названо багато творів такого роду, починаючи від «Золотого
осла» Апулея, «Похвали глупоті» Еразма Ротердамського, книги про шільдбюргерів,
пригод Мюнхгаузена, «Кандіда» Вольтера, Козьми Пруткова, творів Франса, сатир
Щедріна, «Собачого серця» Булгакова… аж до пригод Чонкіна. Їх я читав багатократно
впродовж всього життя.<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Виникає питання, як така настанова поєднується із
захопленням поезією Володимира Свідзинського, в якій домінують інші мотиви:
обожнення природи, в якій вдалині від людської суєти поет шукає «ті дороги, що
землю, втомлену любов’ю, вели до нас, її найменших».<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Що ж, я теж вірю в красу Божого творіння, схиляюся
перед його гармонією, вірю в добро, яким щедро наділена людина, і той, хто не
розгубив його в життєвій суєті, часом досягає подиву гідних висот (згадаймо хоч
один взірець –– Блеза Паскаля).<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Але мені близька думка Оскара Вайльда: «Людство
ставиться до себе надто серйозно. Це його первородний гріх. Якби печерні люди
навчились сміятися, вся історія людства склалася зовсім інакше». Для мене сміх
–– головний засіб, який забезпечує людині абсолютну перемогу над силами зла,
без насильства.<o:p></o:p></span></div>
<div class="MsoNormal" style="text-align: justify; text-indent: 27.0pt;">
<span style="font-family: Arial;">Тому цінуймо Книги, які вчать нас перемагати зло
сміхом.</span></div>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-65168402181626820012012-05-03T08:27:00.000+03:002012-06-21T19:31:49.928+03:00Відновити справедливістьВелике прохання оце поширити!<br />
<br />
<br />
http://dara-raiven.diary.ru/p175794779.htm<br />
<br />
Озверевший киевский мажор, едва не убив пятилетнюю девочку в<br />
ДТП, теперь пытается с помощью исполнительной службы стребовать с ее<br />
родителей сумму в 160 тыс. грн. с формулировкой «за моральный ущерб».<br />
Призвать его к порядку законными средствами не удается: папа имеет<br />
отношение к Генпрокуратуре, и обрушил на жертв сына мощь<br />
государственного аппарата…<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="http://s011.radikal.ru/i316/1204/ad/763cc4c87488.jpg" imageanchor="1" style="margin-left: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" height="211" src="http://s011.radikal.ru/i316/1204/ad/763cc4c87488.jpg" width="320" /></a></div>
<div>
<br /></div>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-7671809427941087542012-04-07T08:08:00.000+03:002012-04-07T08:08:59.244+03:00Дещо про японців<br />
У тих, хто відвідує Японію, може створитися враження, що японці – такі ж люди, як ми. Вони носять такий самий одяг, вони будують хмарочоси і слухають Бетховена.<br />
<div class="separator" style="clear: both; text-align: center;">
<a href="http://www.aratta-ukraine.com/textua/20120406054815.jpg" imageanchor="1" style="clear: left; float: left; margin-bottom: 1em; margin-right: 1em;"><img border="0" src="http://www.aratta-ukraine.com/textua/20120406054815.jpg" /></a></div>
<br />
Багато хто з них навіть говорить по англійськи. Майже кожна спроба аналізу японського успіху концентрується на фінансовій політиці, техніці управління або чомусь подібному. Але це приблизно так само розумно, як шукати причини бідності американських гетто в програмах федеральної допомоги.<br />
<br />
Я провів у Японії багато років. Японці – не такі, як ми. У чомусь вони такі, якими ми були колись раніше, а в чомусь вони такі, якими ми ніколи не будемо. Але найголовніше – вони були і завжди будуть японцями.<br />
<br />
<a name='more'></a><br />
Японці переконані у своїй унікальності. Жоден інший народ світу не проводить стільки часу, вибачаючись за свою неповторність або оспівуючи її. Існує цілий жанр публікацій, який можна було б назвати “теорія японців”, де автори із задоволенням розмірковують про те, якими незбагненними є японці для інших народів.<br />
<br />
Звісно, сильно розвинене відчуття унікальності вимагає чіткого розуміння відмінностей між японцями і всіма іншими. Ще в 17 столітті японці настільки сильно не хотіли присутності іноземців на своїй землі, що закрилися від світу на два століття. Їх вимушене повернення в світ в 1853 році не змінило їхні почуття відокремленості. Для них все просто: єдиний спосіб стати японцем – це народитися ним.<br />
<br />
Найкращою ілюстрацією до цього є те, як Японія чинить з корейцями, що живуть у ній. Між 1910 і 1945 роками, коли Корея була частиною Японії, багато корейців переїхали до Японії. У Японії живуть тисячі корейців в третьому поколінні. Вони виглядають і поводяться так само, як японці. У них є вид на проживання. Але вони не громадяни Японії. Вони не можуть голосувати, працювати в урядових органах, і більшість японців не вступлять з ними в шлюб і не візьмуть їх до себе на роботу. Останнім часом ця ситуація почала обговорюватися в ліберальній пресі, але більшість японців вважає, що якщо корейцям у них не подобається, вони завжди можуть повернутися до себе в Корею.<br />
<br />
<br />
Слово “нація” походить від латинського natio, що означає “раса” або “порода”, і від nasci, що означає “народжуватися.” Японці відчувають це дуже добре. Неважливо, наскільки по-японськи виглядають корейці – їхнє походження робить їх іноземцями. Я питав японців, скільки поколінь буде потрібно, щоб корейці стали японцями. Вони дивилися на мене так, як ніби я сказав дурницю і відповідали: “Вони завжди будуть корейцями”.<br />
<br />
Японці також з недовірою ставляться до своїх співвітчизників-емігрантів. Для них ті, хто залишив Японію, щоб жити в Бразилії чи США, назавжди перестали бути японцями. Якщо вони або їхні нащадки коли-небудь захочуть повернутися в Японію, ставлення до них буде таке ж, як до корейців.<br />
<br />
Якщо японці відчувають себе настільки далекими від тих, хто від них майже не відрізняється, неважко уявити собі, як вони ставляться до тих, хто відрізняється від них разюче. У 1986 році прем’єр-міністр Японії Ясухіро Накосоне зауважив, що великий відсоток чорного і мексиканського населення у США уповільнює американську економіку і робить країну менш конкурентоспроможною. У США це зауваження викликало лють, але в Японії воно було сприйнято як очевидна істина.<br />
<br />
Неприязнь японців до чорних людей – не новина. Одним з наслідків післявоєнної окупації Японії є покоління дітей, народжених від японців та американців. Наполовину білих дітей з бурчанням терплять. Наполовину чорні були відправлені до Бразилії разом з матерями.<br />
<br />
У лінгвістичному, культурному і расовому відношеннях Японія – одна з найбільш однорідних країн у світі. Це означає, що їй ніколи не доводилося замислюватися про проблеми, які так хвилюють Америку. Оскільки в Японії існує тільки одна раса, ніхто не використовує слово “расизм”. Такі явища, як “рух за громадянські права”, боротьба за інтеграцію різних рас, розвезення школярів за рішенням суду в школи, що знаходяться в інших районах, відсутні. Немає також навчання різними мовами і квот для різних груп населення при прийомі на роботу.<br />
<br />
Немає тиранії “політичної коректності”. Ніхто не оспівує мультикультуралізм і ніхто не хоче переписати історію. Коли фірма наймає нових працівників, ніхто не думає про етнічний баланс; фірма просто бере найбільш кваліфікованих кандидатів.<br />
<br />
<br />
В Японії немає Комісії з цивільного права та Комісії з рівних можливостей при наймі на роботу (Civil Rights Commission and Equal Employment Opportunity Commission). Немає закону про рівні права на житло або закону про рівноправне голосування (Equal Housing Act or Equal Voting Rights Act). Ніхто не змінює межі виборчих округів, щоб могли бути обрані кандидати від меншин. У Японії відсутні етнічні групи, які намагаються впливати на зовнішню політику. Японці не мають ані найменшого уявлення про те, що таке “злочин ненависті” (“hate crime”).<br />
<br />
Про що писало б в Америці багато журналістів, за рахунок чого жило б багато людей, якби в Америці не було расових проблем? Той час, гроші та сили, яке американці витрачають на вирішення цих проблем, японці використовують продуктивно.<br />
<br />
“Прогресивні” американці вважають, що метушня навколо расових проблем якимось чином корисна для країни, і іноді буквально шаленіють через прагнення японців провести чіткі межі між собою і іншими народами. Безумовно, прагнення до існування цих кордонів – одне з найбільш очевидних і великих переваг Японії і природна характеристика будь-якого здорового суспільства.<br />
<br />
Одна з найбільших відмінностей між Японією і США – це те, що у своїй основі японці подібні до трьох мушкетерів – один за всіх і всі за одного. Що б японці не робили, вони роблять це разом. Це почуття спільної мети проявляється по-різному. Наприклад, в Японії майже відсутня злочинність. Хто завгодно може ходити де завгодно в Японії в який завгодно час. Якщо у власника магазину занадто багато товару, він виставить надлишки на тротуар.<br />
<br />
Ще одним результатом єдності та національної солідарності є практична відсутність соціальних конфліктів. Оскільки країна населена переважно японцями, які отримують дуже гарну освіту і виховуються в одних і тих же традиціях, вони чекають від оточуючих одного і того ж. У порівнянні з американцями у них набагато менше сумнівів про те, що є прийнятним, а що ні.<br />
<br />
Одним з наслідків цього є те, що більшість японців помирають, не побачивши у своєму житті жодного юриста. В Японії в 20 разів менше юристів на душу населення, ніж у США, і японці не витрачають свій час на те, щоб судитися один з одним. Якщо бізнесменам потрібен контракт, вони сідають і пишуть його. Їм непотрібна допомога юристів. Якщо у них вининуть незгоди, вони обговорять і вирішать їх.<br />
<br />
Японці дуже добре розуміють, що солідарність нації заснована на тому загальному, що у них є. Вони високо цінують однорідність свого суспільства і не хочуть, щоб воно було розрізнене. Практично єдиний спосіб стати громадянином Японії – це вступити в шлюб з японцем, і навіть у цьому випадку громадянство не надається автоматично. Влада дуже уважно вивчає минуле іноземця та його характер. Цей процес триває роки і закінчується тільки тоді, коли іноземець насправді стає членом своєї нової японської сім’ї і змінює своє ім’я на японське.<br />
<br />
Періодично Японію змушують до того, щоб поселити у себе іноземців. У 1970-х роках США практично змусили Японію прийняти деяку кількість в'єтнамських біженців. В'єтнамці досить швидко зрозуміли, що їхня присутність тут небажана, і більшість з них врешті-решт переїхала до Америки. Японці тихо тріумфували.<br />
<br />
Властива японцям згуртованість могла б привести до створення «держави-няньки» скандинавського типу, з урядом, який патронує громадян на кожному кроці. Але цього не сталося. Японські сім’ї, які завжди вимагали вірності до себе і обіцяли натомість заступництво, доглядають за своїми невдахами. Це означає, що в японських містах немає нічого схожого на орди тих, що живуть на допомогу, які присутні в громадських місцях в Америці.<br />
<br />
<br />
<br />
<br />
<br />
Японські торгові галереї тягнуться на багато миль. У Нью-Йорку або Чикаго вони були б заповнені бомжами, і нормальні люди не посміли б там з’являтися після заходу сонця. В Осаці чи Токіо можна ходити цілими днями, намагаючись знайти «бездомного».<br />
<br />
У наш час, коли моди та стилі легко переміщуються з однієї країни в іншу, ніби кордонів не існує, здається просто неймовірним, як Японія змогла залишитися такою непохитно японською. Велику роль в цьому відіграє водна межа – адже все, що потрапляє до Японії, має перетнути океан. Але навіть з урахуванням цієї переваги вражає те, як Японія без особливого шуму порушує багато правил, які американці оголосили обов’язковими до виконання на всій планеті. (Звичайно, ці правила порушуються й іншими країнами, але це здебільшого країни, до яких нікому немає діла. Мавританія може навіть практикувати рабство, оскільки ніхто не може знайти її на карті).<br />
<br />
Крім властивої японцям расової дискримінації жителів Заходу найбільше бісить дискримінація за ознакою статі. Чоловіки і жінки працюють в різних сферах діяльності і майже ніхто не заперечує проти цього. Багато компаній по-різному планують кар’єри для чоловіків і жінок. Адже вийшовши заміж, жінки часто кидають роботу, так навіщо ж навчати їх менеджементу?<br />
<br />
У той же час бути домогосподаркою в Японії – не така вже проста задача!<br />
<br />
Більшість чоловіків передають дружинам всі турботи по закупівлях і всю зарплату, отримуючи від них лише на кишенькові витрати. Жінки вирішують, в яку школу віддати дітей, де провести відпустку і чи купувати будинок. Найважливіше те, що завдяки жінкам японські школярі так багато займаються вдома, що займають перші місця на всіх міжнародних змаганнях. Японські матері настільки турбуються навчанням дітей, що їх навіть прозвали “освітні матусі”.<br />
<br />
Такий стан японок-домогосподарок – образа для американських феміністок. Вони регулярно прибувають до Японії “трясучи зброєю” і пояснюють своїм японським “сестрам”, наскільки ті пригноблені. Японки уважно слухають і продовжують залишатися “пригнобленими”. Схоже, що вони не заперечують проти того, щоб жити в суспільстві, де діти не прагнуть до свободи від батьків, дитяча злочинність практично відсутня, немає позашлюбних дітей, а рівень розлучень більш ніж в два рази нижче американського.<br />
<br />
У японців також традиційний погляд на гомосексуалістів – вони їх не люблять. Боротьби “за права геїв” немає.<br />
<br />
Чого в Японії справді мало, так це хворих на СНІД. За останніми підрахунками їх 400 у всій країні, в той час як у США, з населенням у два рази більшим, 125000 хворих на СНІД і близько мільйона інфікованих.<br />
<br />
В Японії хворих на СНІД іноземців негайно видворяють з країни, і японці ретельно стежать за тим, щоб вони не передали хворобу іншим.<br />
<br />
<br />
Японці вважають нормальним те, що хтось досягне вершин, а хтось ні, і в загальному вітають це. Молодь з повагою ставиться до літніх, студенти – до вчителів, підлеглі – до начальників, а клієнтів поважають усі. Туристи починають це відчувати, як тільки заходять в готель чи ресторан. Японські традиції обслуговування не мають нічого спільного з американським “я нічим не гірше за тебе, приятель”. Офіціант або швейцар зробить все можливе, щоб ви залишилися задоволеними. Ніхто не вважає принизливим ставлення до клієнтів, як до принців. Для японців це – правильне виконання роботи.<br />
<br />
Звісно, було б неправильно сказати, що однорідність суспільства позбавляє Японію всіх проблем.<br />
<br />
В Японії є багато чого, що може подобатися тільки японцям. Ставлення японських чоловіків до сексу приблизно таке ж, як у американських школярів – з підморгуванням і хихотінням. Коли вони п’яні – і навіть коли ні – японці можуть поводити себе, як діти. І хоча в це важко повірити, японське телебачення ще більш вульгарне, ніж американське.<br />
<br />
Одна з найсерйозніших проблем Японії, яка не повинна існувати в здоровому суспільстві – це рівень народжуваності, один з найнижчих на землі. У японської жінки в середньому 1.53 дитини, що є значно нижчим від рівня відтворення в 2.1. При рівні в 1.5 кожне наступне покоління на 25 відсотків менше, ніж попереднє, і статистики намагаються вирахувати, через скільки поколінь японці зникнуть з лиця землі.<br />
<br />
Важливо зауважити, що при такому низькому рівні народжуваності і нестачі робочих рук про необхідність імміграції говорять тільки ліво-ліберальні політики. Є розмови про те, щоб привозити працівників з Південної Азії, які були б під ретельним наглядом, але більшість японців проти цього. Замість цього вони обговорюють підйом пенсійного віку з 65 до 75.<br />
<br />
За американськими поняттями, це дурість. Без імміграції вартість праці в Японії вища, а товари дорожчі. Однак за цілісність нації треба платити, і японці, на відміну від американців, готові це робити.<br />
<br />
Тим не менш, це невелика ціна за все те хороше, що японці сподіваються передати своїм онукам – згуртованість, культурну єдність, сімейні зв’язки, любов до своєї країни і унікальний японський характер. Безумовно, у Японії є расизм, сексизм, гомофобія, нативізм – і при цьому це, можливо, найуспішніша країна на Землі.<br />
<br />
<br />
<br />
<a href="http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2371">http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2371</a>Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0tag:blogger.com,1999:blog-1970129577680103022.post-34714779248553119702012-03-18T22:01:00.001+02:002012-09-07T08:39:44.925+03:00Помер Іван Дем’янюкПомер 91-річний Джон (Іван) Дем'янюк, засуджений у травні минулого року до 5 років ув’язнення за воєнні злочини.
Цю інформацію підтвердили у штаб-квартирі поліції міста Розенгайма (земля Верхня Баварія). Спочатку повідомлення про його смерть з'явилися в німецьких ЗМІ.
Після винесення вироку його звільнили з-під варти. Після звільнення Дем'янюк отримав притулок у будинку для людей похилого віку у баварському місті Бад Файнбах.
http://gazeta.ua/articles/life/_pomer-ivan-dem-yanyuk-yakomu-pripisuvali-vbivstvo-28-tisyach-evrejiv/427339Ольгаhttp://www.blogger.com/profile/16218576381280541735noreply@blogger.com0