пʼятниця, 30 жовтня 2009 р.

Як вони боролися за свою країну та мову...

Ігор ЛОСЄВ

За всіх справедливих нарікань на сучасну українську дійсність, на неефективну владу, на бездарність і безсовісність політиків, у самому виникненні української держави наприкінці ХХ століття є щось феноменальне, щось близьке диву. Народ, приречений політикою, історією та недобрими сусідами на історичне небуття, раптом повстав із попелу, продемонстрував разючу єдність на референдумі 1 грудня 1991 року і почав, хоч і з величезними труднощами, будувати свою державну «хатину», де «своя і правда, і сила, і воля». Мова, якій готували долю мови полабських слов’ян або прусів, які зникли, дуже повільно, дуже непослідовно, але виходить з глухого кута, поступово, хоч і з великим «скрипом», стає дійсно державною, що й викликає істеричну реакцію прихильників «єдиної та неподільної» у формі криків про «насильну українізацію». Адже багато хто в Україні, але особливо за її межами, дуже скептично дивилися на можливість відродження національної державності. Багато кому це здавалося чимось фантастичним, чимось з царства мріянь, чимось абсолютно неможливим. Пам’ятаю, як після 90% голосів за незалежність України в грудні 1991 року московська преса майже місяць ніяк не коментувала цю подію, не знала, як коментувати, була шокована і перебувала у ступорі. Адже їм здавалося, що українське питання раз і назавжди отримало своє «остаточне вирішення». Та й зовсім «немає, не було й бути не може такого питання». Але виявилося, що є не лише питання, але й велика нація, яка заявила про себе urbi et orbi, «місту і світу», і яка претендує на своє законне місце в сім’ї народів. Сьогодні українцям доводиться стикатися з безліччю труднощів державотворення. У їхньому подоланні не гріх скористатися досвідом інших націй, що пройшли через схожі історичні випробування.

четвер, 29 жовтня 2009 р.

Захистити мовні права українця

Володимир Богайчук

Міжнародні організації визначають націю як групу людей, об’єднаних історією, звичаями, дотриманням певних законів і мовою. Найважливішою із цих ознак є мова. Саме тому в Рамковій конвенції «Про захист національних меншин» найбільш чітко і широко виписані саме мовні права. Мовні права людини викладені також у «Загальній декларації прав людини», в Конвенції «Про захист прав і основних свобод людини 1950 року», в Конвенції «Про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин», в Конституції, в Законі «Про мови в Українській РСР».

середа, 28 жовтня 2009 р.

Євангеліє од Моксель

Уряд Федеративної республіки Моксель оголошує конкурс на кращого провокатора на території колишніх союзних республік, зокрема, в Україні
Кращий провокатор в Україні зобов’язаний:
1. Вдавати, що він визнає і зберігає незалежність України, але ук­раїнський президент і його прибічники намагаються насильно українізувати моксельське населення.
2. Горлопанити на весь світ, що в усіх українських газетних кіосках та на книжкових столах і розкладках суцільна українська та американська преса і жодної моксельської.
3. День і ніч стверджувати, що Україна постійно краде газ і нафту і все те, що неправильно лежить у Федеративній країні по імені Моксель.
4. Запевняти громадськість, що Україна привласнила собі «ісконно моксельські тєріторії». Зокрема, в Криму, де до цього жили кримські татари, греки, німці, болгари, яких українці виселили в Узбекистан і Казахстан, захопивши і привласнивши собі «моксельський» півострів.
5. Доводити усьому світові, що Крим не сам попросився в Україну, коли не стало моксельським переселенцям, що їсти й пити (мається на увазі прісна вода) у 1954 році, а його насильно подарував українцям прихований «хохол» Микита Хру­щов із Курської Калинівки, де й досі розмовляють на «малоросєском язикє».
(і далі за посиланням в заголовку)

понеділок, 26 жовтня 2009 р.

Британський історик Орландо Файджес: про жертв Сталіна ми знаємо менше

Британський історик Орландо Файджес в одній з програм Бі-Бі-Сі висловив стурбованість, що в Росії відбувається, як він висловився, переписування історії, а найголовніше - відбілювання Йосипа Сталіна. 
Згідно з даними, які з'являються зараз, за наказами Сталіна вбили більше людей, ніж Адольф Гітлер, але про це ми не так багато говоримо - сказав він Бі-Бі-Сі.
Бі-Бі-Сі: Досі панівними були думки, частково завдяки Голлівуду, зосереджені на нацистах. Увага зосереджена, наприклад, на Освенцимі, і увага ця стосується переважно долі винищених західноєвропейських євреїв, хоча багато і пережили той табір. Можливо, ця зосередженість витіснила увагу до східноєвропейських євреїв Польщі та колишнього Радянського Союзу, які становили більшу частину єврейських жертв нацистської системи?

Про розвиток подій після підписання Договору про ненапад між Німеччиною і Совєтським Союзом

Деякі документи процитую; решту прошу дивитися за двома посиланнями вкладки: http://aillarionov.livejournal.com/114189.html, http://aillarionov.livejournal.com/114540.html



3 сентября 1939 г. ТЕЛЕГРАММА РИББЕНТРОПА МОЛОТОВУ


5 сентября 1939 г. ОТВЕТ - ПАМЯТНАЯ ЗАПИСКА, ВРУЧЕННАЯ МОЛОТОВЫМ ПОСЛУ ГЕРМАНИИ В СССР ШУЛЕНБУРГУ ДЛЯ ПЕРЕДАЧИ В БЕРЛИН.

5 сентября 1939 г. ЗАПИСЬ БЕСЕДЫ НАРОДНОГО КОМИССАРА ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ СССР В. М. МОЛОТОВА С ПОСЛОМ ПОЛЬШИ В СССР В. ГЖИБОВСКИМ

9 сентября 1939 г. ИМПЕРСКИЙ МИНИСТР ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНСКОМУ ПОСЛУ В МОСКВЕ

9 сентября 1939 г. ГЕРМАНСКИЙ ПОСОЛ В МОСКВЕ В МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНИИ

10 сентября 1939 г. ГЕРМАНСКИЙ ПОСОЛ В МОСКВЕ В МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНИИ

10 сентября 1939 г. ТЕЛЕГРАММА ПОЛНОМОЧНОГО ПРЕДСТАВИТЕЛЯ СССР ВО ФРАНЦИИ Я. 3. СУРИЦА В НАРОДНЫЙ КОМИССАРИАТ ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ СССР

13 сентября 1939 г. ИМПЕРСКИЙ МИНИСТР ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНСКОМУ ПОСЛУ В МОСКВЕ

14 сентября 1939 г. ДИРЕКТИВА № 16633 НАРКОМА ОБОРОНЫ СССР К. Е. ВОРОШИЛОВА И НАЧАЛЬНИКА ГЕНШТАБА РККА Б. М. ШАПОШНИКОВА ВОЕННОМУ СОВЕТУ БЕЛОРУССКОГО ОСОБОГО ВОЕННОГО ОКРУГА О НАЧАЛЕ НАСТУПЛЕНИЯ ПРОТИВ ПОЛЬШИ

14 сентября 1939 г. ДИРЕКТИВА № 16634 К. Е. ВОРОШИЛОВА И Б. М. ШАПОШНИКОВА ВОЕННОМУ СОВЕТУ КИЕВСКОГО ОСОБОГО ВОЕННОГО ОКРУГА О НАЧАЛЕ НАСТУПЛЕНИЯ ПРОТИВ ПОЛЬШИ
П р и к а з ы в а ю:
1. К исходу *"16"* сентября скрытно сосредоточить и быть готовым к решительному наступлению с целью молниеносным ударом разгромить противостоящие войска противника:
а) Каменец-Подольская группа — командующий группой командарм 2-го ранга тов.Тюленев, в составе 16-й, 9-й, 32-й и 34-й кав. дивизий, 72-й и 99-й стр. дивизий, 25-го танк[ового] корпуса, 26-й и 23-й танк[овых] бригад, 283-го и 274-го корп[усных] артполков — в районе Гусятин, Каменец-Подольск, Ярмолинцы.
 Задача — нанести мощный и молниеносный удар по польским войскам, надежно прикрывая свой левый фланг и отрезая польские войска от румынской границы, решительно и быстро наступать в направлении на Чорт-ков, Станиславов и к исходу "17" сентября выйти на р. Стрыпа; к исходу "18" сентября овладеть районом Станиславов, имея дальнейшей задачей действия в направлении Стрый, Дрогобыч.
б) Волочиская группа — командующий группой — командующий Винницкой армейской группой комкор тов. Голиков, в составе 3-й, 5-й и 14-й кав. дивизий, 96-й и 97-й стр. дивизий, 24-й, 38-й танк[овых] бригад, 269-го корп[усного] артполка — в районе Волочиск, Соломна, Черный остров.
 Задача — нанести мощный и решительный удар по польским войскам и быстро наступать на м. Трембовля, г. Тарнополь, г. Львов и к исходу "17" сентября выйти в район Езерна; к исходу "18" сентября овладеть районом Буск, Перемышляны, Бобрка, имея дальнейшей задачей овладение г. Львов.
в) Шепетовская группа — командующий группой — командующий Житомирской армейской группой комдив тов. Советников, в составе 44--й, 45-й и 81-й стр. дивизий, 36-ой танк[овой] ***бригады***, 236-го и 233-го корп[усных] артполков — в районе Новоград-Волынск, Славута, Шепетовка.
 Задача — наступать в направлении на Ровно, Луцк и к исходу "17" сентября овладеть районом Ровно, Дубно; к исходу "18" сентября овладеть районом Луцк, имея в виду в дальнейшем наступление на Владимир-Волынск.
г) для обеспечения правого фланга сосредоточить в районе Олевск, Городница, Белокоровичи 15-й стр. корпус в составе 60-й и 87-й стр. дивизий и вести активные действия на Сарны.
2.  Действия групп должны быть быстры и решительны, поэтому они не должны ввязываться во фронтальные бои на укрепленных позициях противника, а, оставляя заслоны с фронта, обходить фланги и заходить в тыл, продолжая выполнять поставленную задачу..
3.  Разграничительная линия с войсками Белорусского особого военного округа — устье р. Словечна, Домбровица, Влодава, Коцк и далее по р. Вепрш до ее устья, все для Киевского особого военного округа включительно.
4.  Граница наших действий по глубине устанавливается — правый берег р. Висла от устья р. Вепрш до устья р. Сан, правый берег р. Сан от устья до ее истоков, далее новая граница Венгрии (бывш. граница Чехословакии с Польшей), вся граница с Румынией. Нашим войскам через эту линию отнюдь не продвигаться.
5.  Войскам групп решительное наступление с переходом государственной границы начать на рассвете "17" сентября.
Народный комиссар обороны СССР Маршал Советского Союза К. Ворошилов
Начальник Генерального штаба РККА — командарм I ранга Б. Шапошников
14 сентября 1939 г. ГЕРМАНСКИЙ ПОСОЛ В МОСКВЕ В МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНИИ
Молотов вызвал меня сегодня в 16 часов и заявил, что Красная армия достигла состояния готовности скорее, чем это ожидалось. Советские действия поэтому могут начаться раньше указанного им во время последней беседы срока (см. мою телеграмму № 317 от 10 сентября). Учитывая политическую мотивировку советской акции (падение Польши и защита русских “меньшинств”), [Советам] было бы крайне важно не начинать действовать до того, как падет административный центр Польши — Варшава. Молотов поэтому просит, чтобы ему как можно более точно сообщили, когда можно рассчитывать на захват Варшавы.
Пожалуйста, пришлите инструкции.
Я хотел бы обратить Ваше внимание на сегодняшнюю статью в “Правде”, переданную ДНБ, к которой завтра прибавится аналогичная статья в “Известиях”. Эти статьи содержат упомянутую Молотовым политическую мотивировку советской интервенции.
Шуленбург

 14 сентября 1939 г. СТАТЬЯ В ГАЗЕТЕ "ПРАВДА".
Хотя с момента начала военных действий между Германией и Польшей прошел какой-либо десяток дней, уже можно утверждать, что Польша потерпела военный разгром, приведший к потере почти всех ее политических и экономических центров.
Трудно объяснить такое быстрое поражение Польши одним лишь превосходством военной техники и военной организации Германии и отсутствием эффективной помощи Польше со стороны Англии и Франции. В ходе военных действий между Германией и Польшей нельзя привести фактов сколько-нибудь серьезного сопротивления польских войск наступлению германской армии, фактов какого-либо частичного успеха поляков на том или ином оперативном направлении. Мало того, все данные о положении в Польше говорят о все возрастающей дезорганизации всей польской государственной машины, о том, что польское государство оказалось настолько немощным и недееспособным, что при первых же военных неудачах стало рассыпаться.
В чем же причины такого положения, которые привели Польшу на край банкротства?
Они коренятся в первую очередь во внутренних слабостях и противоречиях польского государства.
Польша является многонациональным государством. В составе населения Польши поляки составляют всего лишь около 60%, а остальные 40% составляют национальные меньшинства — главным образом украинцы, белоруссы и евреи. Достаточно указать, что украинцев в Польше 8 миллионов, а белоруссов около 3 миллионов. Эти два наиболее крупные национальные меньшинства вместе составляют до 11 миллионов населения. Для того, чтобы наглядно представить удельный вес украинского и белорусского населения в Польше, следует указать, что эта сумма превышает население таких государств, как Финляндия, Эстония, Латвия и Литва вместе взятые...
Национальная политика правящих кругов Польши характеризуется подавлением и угнетением национальных меньшинств и особенно украинцев и белоруссов. Западная Украина и Западная Белоруссия — области с преобладанием украинского и белорусского населения — являются объектами самой грубой, беззастенчивой эксплоатации со стороны польских помещиков.
Положение украинцев и белоруссов характеризуется режимом национального угнетения и бесправия. Правящие круги Польши, кичащиеся своим якобы свободолюбием, сделали все, чтобы превратить Западную Украину и Западную Белоруссию в бесправную Колонию, отданную польским панам на разграбление. В этом отношении политика Польши ничем не отличается от угнетательской политики русского царизма...
Таковы причины, в силу которых в Польше не создалось и не могло создаться то внутреннее единство и консолидация сил многонационального государства, которые могли бы высоко поднять волну патриотизма и объединили бы польскую армию, состоящую не только из поляков, но и из украинцев и белоруссов, в едином стремлении дать отпор военному противнику.
Национальные меньшинства Польши не стали и не могли стать надежным оплотом государственного режима. Многонациональное государство, не скрепленное узами дружбы и равенства населяющих его народов, а наоборот, основанное на угнетении и неравноправии национальных меньшинств, не может представлять крепкой военной силы.
В этом корень слабости польского государства и внутренняя причина его военного поражения.
15 сентября 1939 г. ИМПЕРСКИЙ МИНИСТР ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНСКОМУ ПОСЛУ В МОСКВЕ

15 сентября 1939 г. ДИРЕКТИВА НАРКОМА ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СССР НАРКОМАМ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ УКРАИНСКОЙ ССР И БЕЛОРУССКОЙ ССР ОБ ОРГАНИЗАЦИИ РАБОТЫ НА ЗАНЯТОЙ ТЕРРИТОРИИ
[...]
По продвижении наших войск и занятии тех или иных городов будут создаваться временные управления* (временный орган власти), в состав которых войдут руководители опергрупп НКВД.
Работники НКВД всю свою работу должны провдить в теснейшем контакте с военным командованием и под руководством временных управлений. При выполнении специальных задач по обеспечению порядка, пресечению подрывной работы и подавлению контрреволюции опергруппы НКВД по мере продвижения войсковых частей должны создавать на занятой территории во всех значительных городских пунктах аппарат НКВД за счет выделения из состава основной опергруппы НКВД небольших групп (численность в зависимости от важности конкретного пункта) с небольшим отрядом красноармейцев-пограничников. Выделенные опергруппы работников должны стать ядром будущих органов НКВД.
Опергруппы НКВД должны провести следующие мероприятия:
1. Немедленно занять все учреждения связи: телефон, телеграф, радиостанции и радиоузлы, почту, поставив во главе органов связи надежных людей.
2. Немедленно занять помещения государственных и частных банков, казначейств и всех хранилищ государственных и общественных ценностей и взять на учет все ценности, обеспечив их хранение.
3.Оказать всяческое содействие политотделам армий и прикомандированным к ним работникам в немедленном занятии типографий, редакций газет, складов бумаги и налаживании изданий газет.
4. Немедленно занять все государственные архивы, в первую очередь - архивы жандармерии и филиалов 2-го отдела генштаба (экспозитур, пляцувок - органов разведки).
[...]
6. Арестуйте наиболее реакционных представителей правительственных администраций (руководителей местной полиции, жандармерии, пограничной охраны и филиалов 2-го отдела генштаба, воевод и их ближайших помощников), руководителей контрреволюционных партий...[главарей и активных участников] белогвардейских эмигрантских монархических организаций БРП, РОВС...
7. Занять тюрьмы, проверить весь состав заключенных. Всех арестованных за револючионную и прочую антиправительственную работу освободить, использовав эти мероприятия для...проведения политработы среди населения. Организовать новую тюремную администрацию из надежных людей во главе с одним из работников НКВД, обеспечив строгий режим содержания арестованных.
8. Одновременно с проводимыми операциями развернуть следствие по делам заключенных участников контрреволюционных организаций с задачей вскрытия подпольных контрреволюционных организаций, групп и лиц, ставящих целью проведение диверсий, террора, повстанчества и контрреволюционного саботажа. Лиц, изобличенных следствием в организации политических эксцессов и открытых контрреволюционных выступлений, арестовывать немедленно/
[...]
10. Принять меры к выявлению и аресту агентов - провокаторов жандармерии, политической полиции и филиалов 2-го отдела генштаба, используя для этого изъятые архивы.
11. Обеспечить четкую организацию охраны общественного порядка. Организовать надежную охрану электрических станций, водопроводов, продовольственных складов, элеваторов и хранилищ горючего. Организовать борьбу с грабежами, бандитизмом, спекуляцией. Организовать работу по противопожарной охране, назначив начальниками пожарных команд надежных людей.
Провести регистрацию и изъятие у всего гражданского населения огнестрельного оружия (нарезного), взрыввеществ и радиопередатчиков.
[...]
16. Конфискации фуража и продовольствия у населения избегайте. Необходимый фураж и продовольствие покупайте у населения за наличные в советских рублях, объявив населению, что стоимость (курс) рубля равняется стоимости (курсу) злотого.
[...]
Народный комиссар внутренних дел СССР Берия.

 

16 сентября 1939 г. СМОЛЕНСК. ПРИКАЗ № 005 ВОЕННОГО СОВЕТА БЕЛОРУССКОГО ФРОНТА ВОЙСКАМ ФРОНТА О ЦЕЛЯХ ВСТУПЛЕНИЯ КРАСНОЙ АРМИИ НА ТЕРРИТОРИЮ ЗАПАДНОЙ БЕЛОРУССИИ


16 сентября 1939 г. ГЕРМАНСКИЙ ПОСОЛ В МОСКВЕ В МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНИИ

17 сентября 1939 г. 2 часа утра. ГЕРМАНСКИЙ ПОСОЛ В МОСКВЕ В МИНИСТЕРСТВО ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ ГЕРМАНИИ

17 сентября. 3 часа 15 мин. утра. ВЫПИСКА ИЗ СЛУЖЕБНОГО ДНЕВНИКА ЗАМЕСТИТЕЛЯ НАРКОМА ИНОСТРАННЫХ ДЕЛ СССР В. П. ПОТЕМКИНА О БЕСЕДЕ С ПОЛЬСКИМ ПОСЛОМ В. ГЖИБОВСКИМ, НАПРАВЛЕННАЯ ГЕНЕРАЛЬНОМУ СЕКРЕТАРЮ ЦК ВКП(б) И. В. СТАЛИНУ

Послу, поднятому нами с постели в 2 часа ночи и в явной тревоге прибывшему в Наркоминдел в 3 часа, мною была прочитана и затем передана нота т. Молотова, адресованная польскому правительству.
Посол, от волнения с трудом выговаривавший слова, заявил мне, что не может принять вручаемую ему ноту. Он отвергает оценку, даваемую нотой военному и политическому положению Польши. Посол считает, что польско-германская война только начинается и, что нельзя говорить о распаде польского государства. Основные силы польской армии целы и подготовляются к решительному отпору германским армиям. При этих условиях переход Красной Армией польской границы является ничем не вызванным нападением на республику. Посол отказывается сообщить правительству о советской ноте, которая пытается оправдать это нападение произвольными утверждениями, будто бы Польша окончательно разбита Германией и что польское правительство более не существует.
Я возразил Гжибовскому, что он не может отказываться принять вручаемую ему ноту. Этот документ, исходящий от Правительства СССР, содержит заявления чрезвычайной важности, которые посол обязан немедленно довести до сведения своего правительства. Слишком тяжелая ответственность легла бы на посла перед его страной, если бы он уклонился от выполнения этой первейшей своей обязанности, Решается вопрос о судьбе Польши. Посол не имеет права скрыть от своей страны сообщения, содержащиеся в ноте Советского Правительства, обращенной к правительству Польской республики.
Гжибовский явно не находился, что возразить против приводимых доводов. Он попробовал было ссылаться на то, что нашу ноту следовало бы вручить польскому правительству через наше полпредство. На это я ответил, что нашего полпредства в Польше уже нет. Весь его персонал, за исключением, быть может, незначительного числа чисто технических сотрудников, уже находится в СССР.
Тогда Гжибовский заявил, что он не имеет регулярной телеграфной связи с Польшей. Два дня тому назад ему было предложено сноситься с правительством через Бухарест. Сейчас посол не уверен, что и этот путь может быть им использован.
Я осведомился у посла, где находится польский министр иностранных дел. Получив ответ, что, по-видимому, в Кременце, я предложил послу, если он пожелает, обеспечить ему немедленную передачу его телеграфных сообщений по нашим линиям до Кременца,
Гжибовский снова затвердил, что не может принять ноту, ибо это было бы несовместимо с достоинством польского правительства.
Я заявил послу, что нота ему мною уже прочитана, и содержание ее ему известно. Если посол не желает взять ноту с собою, она будет доставлена ему в посольство.
Тут же, решив отослать послу ноту в посольство и сдать ее там под расписку до возвращения посла, я просил Гжибовского обождать меня несколько минут, объяснив, что намерен по телефону сообщить о его заявлениях т. Молотову.
По выходе, я распорядился немедленно отправить ноту на моей машине в посольство, где сотрудник моего секретариата должен был сдать ее тотчас под расписку.
Сообщив т. Молотову по телефону о позиции, занятой послом, я вернулся к Гжибовскому и возобновил с ним разговор. Посол опять силился доказать, что Польша отнюдь не разбита Германией, тем более, что Англия и Франция уже оказывают ей действительную помощь. Обращаясь к нашему вступлению на польскую территорию, посол восклицал, что, если оно произойдет, это будет означать четвертый раздел и уничтожение Польши.
Я указал послу, что наша нота обещает вызволить польский народ из войны и помочь ему зажить мирной жизнью. Гжибовский продолжал волноваться, доказывая, что мы помогаем Германии уничтожить Польщу. При таких условиях, посол не понимает, какой практический смысл имеет наше уведомление польского правительства о приказе советским войскам перейти на польскую территорию.
Я заметил послу, что, быть может, получив нашу ноту, польское правительство не только поняло бы мотивы нашего решения, но и согласилось бы с бесполезностью какого бы то ни было противодействия нашему наступлению. Этим, быть может, были бы предупреждены вооруженные столкновения и напрасные жертвы.
Так как я настойчиво возвращался к предупреждению посла об ответственности, которую он может понести перед своей страной, отказавшись передать правительству нашу ноту, Гжибовский, в конце концов, начал сдавать. Он заявил мне, что уведомит свое правительство о содержании нашей ноты. Он даже обращается ко мне с просьбой оказать возможное содействие скорейшей передаче его телеграфных сообщений в Польшу. Что касается ноты, как документа, то посол, по-прежнему, не может ее принять.
Я повторил Гжибовскому, что нота будет ему доставлена в посольство.
По уходе посла, мне было сообщено, что нота уже свезена в посольство и вручена там под расписку, еще в то время, пока Гжибовский находился у меня.
В. Потемкин
17 сентября 1939 г. РЕЧЬ ПО РАДИО ПРЕДСЕДАТЕЛЯ СОВЕТА НАРОДНЫХ КОМИССАРОВ СССР ТОВ. В.М. МОЛОТОВА 17 СЕНТЯБРЯ 1939 ГОДА

17 сентября 1939 г. КУТЫ. ПРИКАЗ ВЕРХОВНОГО ГЛАВНОКОМАНДУЮЩЕГО ПОЛЬСКОЙ АРМИЕЙ Э. РЫДЗ-СМИГЛЫ В СВЯЗИ С НАСТУПЛЕНИЕМ СОВЕТСКИХ ВОЙСК 

    

Договір про ненапад між Німеччиною і Совєтським Союзом

1939 г., АВГУСТА 23, МОСКВА
"ДОГОВОР О НЕНАПАДЕНИИ МЕЖДУ ГЕРМАНИЕЙ И СОВЕТСКИМ СОЮЗОМ"

Правительство СССР и
Правительство Германии
Руководимые желанием укрепления дела мира между СССР и Германией и исходя из основных положений договора о нейтралитете, заключенного между СССР и Германией в апреле 1926 года, пришли к следующему соглашению:
Статья I
Обе Договаривающиеся Стороны обязуются воздерживаться от всякого насилия, от всякого агрессивного действия и всякого нападения в отношении друг друга как отдельно, так и совместно с другими державами.
Статья II
В случае, если одна из Договаривающихся Сторон окажется объектом военных действий со стороны третьей державы, другая Договаривающаяся Сторона не будет поддерживать ни в какой форме эту державу.
Статья III
Правительства обеих Договаривающихся Сторон останутся в будущем в контакте друг с другом для консультации, чтобы информировать друг друга о вопросах, затрагивающих их общие интересы.
Статья IV
Ни одна из Договаривающихся Сторон не будет участвовать в какой-нибудь группировке держав, которая прямо или косвенно направлена против другой стороны.
Статья V
В случае возникновения споров или конфликтов между Договаривающимися Сторонами по вопросам того или иного рода, обе стороны будут разрешать эти споры или конфликты исключительно мирным путем в порядке дружественного обмена мнениями или в нужных случаях путем создания комиссий по урегулированию конфликта.
Статья VI
Настоящий договор заключается сроком на десять лет с тем, что, поскольку одна из Договаривающихся Сторон не денонсирует его за год до истечения срока, срок действия договора будет считаться автоматически продленным на следующие пять лет.
Статья VII
Настоящий договор подлежит ратифицированию в возможно короткий срок. Обмен ратификационными грамотами должен произойти в Берлине. Договор вступает в силу немедленно после его подписания.

Составлен в двух оригиналах, на немецком и русском языках, в Москве, 23 августа 1939 года.

По уполномочию  Правительства СССР
В. Молотов


За Правительство Германии
И. Риббентроп

АВПРФ, ф. За, д. 243.— Германия. Подлинник.
-------------------------------------------------------
Молотов (Скрябин) Вячеслав Михайлович (1890 — 1986), государственный и партийный деятель, член РСДРП(б) с 1906 г., с 1921 г. — член ЦК, с 1926 по 1957 г. — член Политбюро ЦК ВКП(б) (КПСС). В 1930—1941 гг. — председатель СНК СССР, в 1941 — 1953 гг. — зам. председателя СНК (Совмина) СССР. В 1939 — 1949 и 1953 — 1955 гг. — нарком (министр) иностранных дел.
Риббентроп (Ribbentrop) Иоахим (1893 — 1946), государственный деятель нацистской Германии. В 1934 г. — начальник внешнеполитического отдела НСДАП. В 1936 — 1938 гг. — посол Германии в Великобритании, в 1938 — 1945 гг. — министр иностранных дел Германии, член тайного кабинета. Был приговорен 1 октября 1946 г. Международным военным трибуналом в Нюрнберге к смертной казни и повешен.

Додатковий протокол до "Договору про ненапад між Німеччиною і Совєтським Союзом"

1939 г., АВГУСТА 23, МОСКВА. - "СЕКРЕТНЫЙ ДОПОЛНИТЕЛЬНЫЙ ПРОТОКОЛ" К "ДОГОВОРУ О НЕНАПАДЕНИИ МЕЖДУ ГЕРМАНИЕЙ И СОВЕТСКИМ СОЮЗОМ"

При подписании договора о ненападении между Германией и Союзом Советских Социалистических Республик нижеподписавшиеся уполномоченные обеих сторон обсудили в строго конфиденциальном порядке вопрос о разграничении сфер обоюдных интересов в Восточной Европе. Это обсуждение привело к нижеследующему результату:
1. В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Прибалтийских государств (Финляндия, Эстония, Латвия, Литва), северная граница Литвы одновременно является границей сфер интересов Германии и СССР. При этом интересы Литвы по отношению Виленской области признаются обеими сторонами.
2. В случае территориально-политического переустройства областей, входящих в состав Польского Государства, граница сфер интересов Германии и СССР будет приблизительно проходить по линии рек Нарев, Вислы и Сана.
Вопрос, является ли в обоюдных интересах желательным сохранение независимого Польского Государства и каковы будут границы этого государства, может быть окончательно выяснен только в течение дальнейшего политического развития.
Во всяком случае, оба Правительства будут решать этот вопрос в порядке дружественного обоюдного согласия.
3. Касательно юго-востока Европы с советской стороны подчеркивается интерес СССР к Бессарабии. С германской стороны заявляется о ее полной политической незаинтересованности в этих областях.
4. Этот протокол будет сохраняться обеими сторонами в строгом секрете.

Москва, 23 августа 1939 года

По уполномочию Правительства СССР
В. Молотов

За Правительство Германии
И. Риббентроп


АП РФ, ф. 3, оп. 64, д. 675а, лл. 3—4. Подлинник

К секретному протоколу было приложено более десяти карт Польши и прибалтийских стран с подробным обозначением сфер влияния двух сторон договора. Небольшую карту советско-германской демаркационной линии на территории Польши поместила "Правда" 23 сентября 1939 г.

субота, 24 жовтня 2009 р.

Нестача призовників через недоїдання

Как стало известно «Труду», этой осенью Минобороны России не сможет призвать в армию около 50 тысяч призывников «из-за хронического дефицита в весе из-за недоедания». Ещё 20 тысяч новобранцев-доходяг ради плана все же отправят в части, где их будут усиленно откармливать

Куди йде Росія? Громадянське послання президенту

Ігор ЧУБАЙС, доктор філософських наук, директор Центру з вивчення Росії, Москва

Безпрецедентний випадок і водночас — прикмета часу: для того, щоб звернутися до свого президента, російський інтелектуал надсилає своє «цивільне послання» до української газети. Сам Ігор Борисович так пояснив рішення звернутися до «Дня». Є дві причини: перша — він сподівається, що зможе опублікувати своє послання в одному з російських видань, але повної впевненості не має. А друга, і головна причина: «Україна нам дуже близька, ми покладаємо на вас надії і віримо, що вам вдасться стати нормальною європейською країною, — тоді з’явиться шанс і в Росії. Переконаний, що і Росія близька Україні, тому розуміння наших проблем вам небайдуже». А від себе додамо: проблем, якщо і не спільних, то тих, що можуть стати спільними на пострадянському просторі.
Передуючі думки.
Шановний пане президенте!

четвер, 15 жовтня 2009 р.

Дивна справа Дем’янюка

Обговорення теми винних і жертв Другої світової війни триває десятиліттями. Насправді трагедія в тому, що межу між цими категоріями провести вкрай складно. Україна, як і інші країни, теж має непростий і досі болісний слід від тієї війни. Проте міра патріотизму українців якраз і полягає в тому, щоб не лише бачити свої плюси, пишатися здобутками нації, а й гостро відчувати свою провину. Ми знаємо своїх героїв, шануємо їх, але разом із тим визнаємо, що й серед українців були та й, на жаль, є люди, чиї вчинки — сором на сумлінні всієї нації.

Симон Візенталь, Іван Дем’янюк, німецьке правосуддя та вільна преса

Сергій Грабовський, для «Телекритики»
15-05-2009
Серед українців, поза сумнівом, були воєнні злочинці найвищих рангів. Скажімо, генерал армії Іван Черняхівський, командувач ІІІ Білоруським фронтом, під чиєю орудою розгорнулося масштабне знищення цивільного німецького населення Східної Прусії (втім, під розряд «німців» потрапляли й кашуби, й поляки, й навіть зацілілі євреї). Сотні тисяч замордованих дітей, жінок, стариків - «заслуга» цього полководця сталінської школи. Сьогодні про «зачистку» Східної Прусії, нарешті, пишуть і свідки подій (Леонід Рабичев, «Війна все спише»), і незалежні дослідники (Марк Солонін, «Весна перемоги. Забутий злочин Сталіна»). Проте що цікаво: офіційні органи влади Німеччини, включно із владою судовою, ці злочини просто ігнорують, не помічають (можливо, воліючи не псувати відносин із великою дружньою державою – самі знаєте якою, де товариша Сталіна наразі офіційно визнано «ефективним менеджером»?). І преса німецька щодо цього воліє не надто розводитися, і професійні історики у більшості своїй – також.

середа, 14 жовтня 2009 р.

ПРО НЕДОТОРКАННІСТЬ, КОРУПЦІЮ ТА СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

Олександр Кравчук

Iніціатива Президента, Народної cамооборони та Нашої України про потребу ліквідації депутатської недоторканості є довгоочікуваним важливим кроком, спрямованим на оздоровлення суспільства. Поза всяким сумнівом ініціатива заслуговує на всіляку підтримку громадян.
Але перейдемо до розгляду недоліків цієї ініціативи, до її конструктивної критики. Річ у тім, що скасування недоторканності є необхідним, але недостатнім засобом оздоровлення. Тому викликає стурбованість, а чи не занадто великою є вага надій, які покладаються на цей цілком здоровий і вкрай потрібний засіб? Тож розберімось, для цього потрібно оцінити загальну суспільно-політичну ситуацію в державі.

вівторок, 13 жовтня 2009 р.

Екстракт 150 (газета "День")

Газета "День" видала чергову книгу (тим разом — у двох томах) своєї "Бібліотеки". Це вибірка "найкращого", непроминального (охоплює 12 років існування газети, отож, багато матеріялів вже застаріло), статті, які потрібно зберегти не на газетних сторінках.
Цікаво, скільки в Україні періодичних видань, з яких можна зробити подібну вибірку?


Уривки зі вступного слова до "Екстракту" Лариси Івшиної
У моєму розумінні є два типи видань. Один тип — «дерево». Своїм корінням воно проростає в національний ѓрунт, живиться соками своєї землі, а гіллям та кроною тягнеться у високе небо. Це дерево можуть ламати вітри, воно може втрачати листя, переживати кращі або гірші часи, але воно — живе. Воно жене соки, дає прихисток, плодоносить. Інший тип видань — це «стовпи для оголошень». Так, вони бувають дуже зручними, практичними та функціональними, але...

понеділок, 12 жовтня 2009 р.

Октавіан Ксенжек. Ще не вмерла Україна...

ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА...
Більшість з нас, мабуть, вже неодноразово побувала в Африці — за допомогою телевізора, зрозуміло. Бачили жахливі сцени, як, скажімо, лев наздоганяє і вбиває зебру. Але і цього віртуального досвіду достатньо, щоб зримо уявити собі приблизно таку картину: їдемо на джипі саваною і помічаємо — вдалині щось велике ворушиться. Напевно, якась велика тварина, можливо буйвіл або слон? Під'їжджаємо ближче і бачимо: це зграя гієн завалила антилопу і роздирає її тушу, в якій ще, здається, збереглися якісь ознаки життя. Картина моторошна, огидна, але таке життя в савані — жорстоке. Мабуть, хвора або недостатньо моторна антилопа, а може, втратила пильність, «замріялася», але так чи інакше, антилопи більше немає, а її біомаса перетворюється на біомасу дюжини гієн. І коли уявиш собі таку картину, мимоволі виникає моторошнувата асоціація: замість антилопи бачиться Україна.
Україна важко хвора. Вона терпить від цілого спектра недуг різної природи: генетичних, психічних, соматичних. Деякі з них очевидні. Наприклад, природжена нездатність до самоорганізації: «два українці — три гетьмани». Інший приклад — явний імунодефіцит відносно реліктів комуністичної ідеології і досить бурхливої активності її нинішніх носіїв. Ще один — шизофренічний стан національної свідомості, її роздвоєння у фундаментальних питаннях, від яких залежить саме існування України, таких, наприклад, як ставлення до колишньої метрополії, мовна проблема і т.д. Нарешті, Україна просто фізично вимирає — за відносною швидкістю скорочення населення вона обігнала всі країни світу.
Це далеко не повний перелік наших хвороб. Їх сукупність, особливо у взаємному поєднанні, робить прогноз дуже невизначеним. Не виключений летальний результат, якщо не відразу, то трохи згодом, — зникнення України як держави з політичної карти світу або ж асиміляція її колишньою метрополією, що реінкарнується як імперія, у вигляді формально «самостійної» окраїни. Можливим, і навіть найбільш вірогідним, є варіант, за якого держава Україна, зберігаючи свою назву і формальні атрибути, перетворюється на декорацію, що прикриває від пильних поглядів світової спільноти заповідну зону безконтрольного свавілля олігархічних кланів.
Якщо не присипляти себе різними казочками і послужливо підтасованими «показниками», а без ілюзій подивитися на реальний стан України, то виникає дуже неприємне відчуття: країна невідворотно наближається до розвилки, на якій їй належить зробити необоротний вибір грядущого шляху, і дуже великою є вірогідність, що і цього разу він виявиться найгіршим з можливих, як бувало і раніше.
Близько 80 років тому видатний український історик і соціолог В'ячеслав Липинський, намагаючись осмислити причини безславної кончини Української Народної Республіки 1918—20 років, визначив українську націю як «недержавотворчу», таку, що не має «державницького інстинкту». Це звучить вкрай песимістично, як вирок. Насправді, брак інстинкту — це вже природжений генетичний дефект. Якщо інстинкту немає, то він вже не з'явиться; не варто навіть і претендувати на те, на що ти є органічно нездатний — тільки знеславишся. Треба визнати свою політичну імпотенцію і припинити спроби замаскувати її спорудою чергового «мавзолею української культури» і розмовами про «особливе» призначення України. Натомість треба покірливо повернутися в хлів, з якого випадково вийшли, і куди ось вже 16 років якось нерішуче, соромливо описуючи хитромудрі кола, крок за кроком все ж таки просуваємося. Не всіх така перспектива приваблює, і принаймні частині громадян України дуже хотілося би знайти аргументи або факти, що давали хоча б якусь підставу засумніватися в абсолютній безнадійності діагнозу, що його поставив Липинський. Сам факт існування України протягом ось вже 16 років в її нинішньому дуже невизначеному стані може трактуватися і «за здоров'я» і «за упокій», але все-таки залишає надію на те, що якийсь залишковий «державницький інстинкт» у нас є. Інстинкт цей споконвічно дуже слабкий і до того ж сильно пригнічений тривалим перебуванням України в утробі Російської імперії, спочатку в її царському, а потім у радянському варіанті. Відповідно, виявляється він дуже мляво і часто неадекватно. Проте, якщо зберігається хоч щонайменша надія на те, що цей інстинкт все ж таки може прокинутися, то буде великим гріхом українського народу цієї надії не виправдати.
Історія виявила до нас виняткову щедрість. Двічі за сто років вона «підкидала» Україні, можна сказати дарма, не вимагаючи від неї особливих зусиль, шанс виявити власну гідність. Першого разу Україна не зуміла скористатися ним. Зараз вона на межі того, щоб втратити і другий шанс. Історія не вибачає тим, хто не знаходить в собі волі, розуму і мужності, щоб реалізувати її дари. Дай Боже, щоб народу України цього разу вистачило необхідних якостей для того, щоб не опинитися поза історією. Іншого шансу не буде. На жаль, поки що не більш ніж надія, а зовсім не впевненість. Шоб ця надія реалізувалася, Україна потребує комплексного й інтенсивного лікування. Ні симптоматичні засоби, ні «народна медицина», ні заклинання або ревні моління в храмах будь-якої конфесії не допоможуть одужанню країни. Для того, щоб лікування було ефективним, йому має передувати встановлення надійного та об'єктивного діагнозу. Це завдання необхідне і невідкладне, але дуже непросте. Особливо для нас, вельми схильних до маревних месіанських ідей і так само несхильних до того, щоб помічати, а тим більше аналізувати, свої слабкості, помилки і вади.
Спробуємо почати з того, щоб побачити себе ніби «збоку», не такими, якими ми самі себе уявляємо, а якими є насправді. Для того, щоб одержати об'єктивний «портрет» власної персони, слід скористатися досвідом спортивних змагань. В спорті, принаймні в тих його видах, де результат визначається однозначно — в метрах, секундах, голах, а не суб'єктивними оцінками суддів, все ясно і незаперечно. Якщо ти перетнув лінію фінішу третім, або, скажімо, тридцять третім, то таке і буде твоє місце в рейтингу, незалежно від того, як ти сам себе подумки оцінюєш. Той же принцип рейтингу варто використовувати і як «дзеркало», що дозволить нам побачити своє справжнє обличчя, яким його бачать інші, й усвідомити, хто ми є насправді і на кого схожі. Отже, «об'єктивно» — як пишуть лікарі, відкриваючи чергову історію хвороби.


Читати далі

Джерело: журнал «Універсум» № 11-12 (169-170), 2007; № 1-2 (171-172), 2008. (www.universum.org.ua)

Сергій Манту: Конкурс ко Дню Пабєди!

Цікаву ось ідейку чоловік висунув. Нераз звертала увагу на це явище, а ось хтось звернув на нього увагу публічно. Так чи інакше — читайте.

пʼятниця, 2 жовтня 2009 р.

Що думають українці про шкільну освіту (опитування)

70% українців вважають, що професія вчителя не дозволяє нормально жити з матеріальної точки зору. Про це свідчать результати дослідження, проведені Інститутом Горшеніна і передані УНІАН.
З 28 по 30 вересня 2009 р. Інститут Горшеніна провів телефонне опитування на тему: «Думка українців про шкільне навчання».
Згідно з результатами всеукраїнського дослідження, більше половини українців - 58,9% - негативно оцінюють якість освіти, що надається сучасною школою. З них дали відповідь «задовільно» на запитання про якість шкільної освіти 43,7%, «погано» – 15,2% опитаних. Близько третини респондентів - 32,9% - дотримуються протилежної точки зору. З них «хорошою» якість шкільної освіти вважають 26,5%, «відмінним» - 6,4%. Важко відповісти на дане питання 8,2% українцям.
Більшість громадян України - 66,2% - підтримують реформу шкільної освіти. З них вважають, що реформа «скоріше потрібна» 48,4%, «точно потрібна» – 17,8%. Не бачать необхідності в такій реформі 29,9% опитаних. З них 23,7% відповіли на запитання «швидше ні», 6,2% - «точно ні». Важко з визначенням позиції з цього питання 3,9% респондентів.
Майже однакова кількість українців підтримує контакти з учителями й досі - 22,4%, підтримували контакти відразу після закінчення школи, а зараз ні 21,3%, підтримували контакти тривалий час, а зараз ні 19,8%. Не підтримували і не підтримують контактів з учителями 31,7% респондентів, а 4,8% важко відповісти на це запитання.
Близько третини українців - 37,4% - відповіли, що вважають професію вчителя звичайною професією. Майже стільки ж опитаних - 35,8% - заявили, що вважають професію вчителя непрестижною в наш час. Престижною професію вчителя вважають 22,1% респондентів, а 4,7% важко відповісти на це запитання.
Більшість громадян України - 69,6% - вважають, що професія вчителя не дозволяє нормально жити з матеріальної точки зору. Причому відповідь «швидше ні» дали 42,4% опитаних, «точно ні» - 27,2%. Важко відповісти на це питання 4,1% респондентів.
Українці планують привітати вчителів з професійним святом квітами - 38,1%, кондитерськими виробами - 34,5%, і грошима - 32,6%. Також вчителі одержать у подарунок парфуми і косметику (18,2%), книжки (4,7%), алкоголь (3,9%) і дрібні побутові прилади (2,7%). Відповідь «інше» обрали 18,6% опитаних, 15,1% заявили, що ніяк не вітатимуть учителів цього року, а 3,4% ще не вирішили, як саме їх вітатимуть.
Усього згідно з випадковою вибіркою було опитано 1000 респондентів, старше 18 років у всіх обласних центрах України. Квотами були регіон проживання, стать і вік респондентів. Похибка репрезентативності дослідження не перевищує +/-3,2%.

четвер, 1 жовтня 2009 р.

ВІЛЬНЮС. Литовці каратимуть всякого, хто заперечує московську окупацію Литви


Литовський парламент схвалив поправки до кримінального кодексу цієї країни, що вводять покарання за заперечення або виправдання радянської (російської) агресії проти цієї держави. За ухвалення поправок, ініційованих консерватором Вілією Алякнайте-Абрамікене, в першому читанні проголосував 41 парламентар.
Згідно зі змінами в КК, штраф, арешт або позбавлення волі строком до двох років загрожує тому, хто публічно висловив «схвалення агресії СРСР проти Литви, заперечував або применшував її». Також пропонується ввести аналогічні покарання за наклеп на учасників литовського опору, які в 1944–1953 роках здійснювали організований збройний опір радянській (російській) окупації.
За Блогом Олександра Білецького