На перший погляд, нічого нового і надзвичайного у цій відомій світлині часів Другої світової війни нема — історія співпраці Радянського Союзу з нацистською Німеччиною відома багатьом. Цікаве інше — що трапилося перед тим, як 23 вересня 1939 року нацист Гайнц Вільгельм Гудеріан і комуніст Семен Моісейович Кривошеїн вилізли разом на трибуну у Бресті, щоб РАЗОМ приймати ганебний парад загарбників Польщі?
Радянські історики не люблять згадувати ті часи. Активну співпрацю з нацистами та загарбницьку політику Радянського Союзу складно пояснити стандартними виправдовуваннями на кшталт «піклування» про народи прибалтійських держав, Західної України і Західної Білорусі. Ці ж народи після терору НКВД і репресій з квітами зустрічали вже німців, колишніх союзників СРСР. Одна окупація була замінена іншою.
Та мало хто згадує поляків, які упродовж кількох днів героїчно боронили Брестську фортецю від нацистів, а потім і від радянських військ. Героїв радянської оборони Брестської фортеці у 1941 р. ще й зараз багато хто знає, але мало кому відоме прізвище польського капітана Вацлава Радзишевського, який героїчно захищав фортецю у вересні 1939-го і життя своє закінчив не на полі брані, а в радянському полоні у Катинському лісі.
Менш ніж за два тижні після вторгнення Німеччини в Польщу 19-й моторизований корпус генерала Гайнца Гудеріана опинився під Брестом. Польща не мала шансів виграти війну, але поляки завзято боронилися не тільки під Варшавою, а й на лінії оборони Брест — Пінськ під орудою генерала Костянтина Плісовського. Сумарно сили поляків на цьому відтинку фронту налічували близько 4000 солдат і офіцерів, було також 18 гармат і 36 танків. З огляду на те, що сили були нерівні, оборону вирішили перенести до Брестської фортеці, де розташувався командний пункт.
Перші бойові дії відбулися вже 13 вересня 1939 р. на підступах до Бреста. Втративши кілька танків, поляки все-таки зупинили німців. Наступного дня, коли нацисти зробили спробу захопити фортецю, куди відступили жолнєжи, їх зустріли вогнем спершу танків, а потім, коли вони були пошкоджені, — вогнем зенітних гармат. Підбиті польські танки перешкоджали просуванню німецької важкої техніки вглиб фортеці. Мінні поля навколо цитаделі зупинили просування піхоти і також знешкодили декілька танків.
Після перегрупування Гудеріан особисто очолив наступ 154 танків за підтримки 260 гармат і авіації. Тим часом поляки могли протиставити тільки 18 гармат і півдесятка протитанкових рушниць.
15 вересня почався новий штурм. Незважаючи на значну перевагу, німцям не вдалося далеко просунутися — поляки героїчно відбивали кожний наступ німців. Під час бомбардування та артилерійських обстрілів відважні жолнєжи спускалися до катакомб, а потім знову відбивали атаки. Під вечір ситуація ускладнилася — на деяких ділянках німцям вдалося прорватися до фортеці, втрати поляків становили вже понад 40 %. Уночі командування оборонців прийняло рішення відступити. Капітан Радзишевський наказав підлеглим залишити фортецю, але заявив, що сам залишається її захищати. У відповідь майже всі солдати його підрозділу залишилися з командиром.
17 вересня німці нарешті вдерлися до Брестської фортеці, але на свій подив побачили, що найукріпленіший форт Сікорського продовжує утримувати підрозділ Радзишевського. Обстріл форту гарматами середнього калібру не дав жодного результату, і Гудеріан вирішив віддати його на розправу радянським військам.
22 вересня 1939 року після тривалого артобстрілу радянські війська почали наступ, але, втративши два бронеавтомобілі й значну кількість піхоти, були змушені відступити. Ще тричі того дня радянська піхота піднімалася на штурм форту, але щоразу була відкинута. Наступного дня, 23 вересня 1939 року, коли зображені на світлині Кривошеїн і Гудеріан приймали спільний парад військ і веселилися на вулицях Бреста, загін Радзишевського у форті Сікорського дістав можливість одноденного перепочинку.
24 і 25 вересня всі атаки радянських військ були відбиті. 26 вересня важка артилерія обстріляла форт, а потім почався масований штурм. Незважаючи на значні втрати, захисникам вдалося відбити і цей наступ. Увечері до форту були скеровані парламентарі. Вони висловили обурення й подив, що поляки продовжують боронитися. Була поставлегна вимога негайної здачі форту. Радзишевський у відповідь домагався від радянських військ залишити форт у спокої. Вночі, однак, було прийнято рішення залишити фортецю. Більшості захисників вдалося вийти з оточення. Радзишевський подався в село під Брестом, де перебувала його родина, але незабаром був арештований за доносом. Як і багато інших польських офіцерів, життя своє закінчив у Катинському лісу.
На відміну від Радзишевського інші «герої» цієї історії пройшли всю війну і померли власною смертю — Гайнц Гудеріан 14 березня 1954 року, Семен Кривошеїн 16 вересня 1978 року.
Іронія долі полягає в тому, що коли польські захисники фортеці готувалися до чергового наступу радянських військ, єврей Кривошеїн радісно посміхався і вітав з перемогою представника держави, яка вже майже повністю винищила євреїв у Німеччині й збиралася продовжити Голокост у щойно завойованій Польщі. Чи знав Гудеріан, що тисне руку «унтерменшеві» — невідомо, але спогади про Кривошеїна залишив дуже схвальні, як про освіченого молодого командира, що привітав його з перемогою французькою мовою і запросив до Москви після перемоги над капіталістичною Англією. Хто ж міг знати, що через півроку вони вже будуть ворогами — принаймні судячи з цієї світлини, цього не скажеш.
Універсум. — 2009. — ч. 9—10. — с. 10.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар