четвер, 25 листопада 2010 р.

Генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський. Інтерв’ю газеті "Волинь"

НЕ БУДЬМО МАЛОРОСАМИ
Генерал-лейтенант СБУ Олександр Скіпальський вважає, що якби наша Служба безпеки працювала на захист державних інтересів України, як ФСБ для Росії, то ми б жили у зовсім іншій державі...
   
     У 1990 році він резонансно закликав радянських офіцерів не виконувати злочинних наказів, спрямованих проти українського народу. У 2004-му емоційно звернувся до представників силових структур не застосовувати зброю проти учасників Помаранчевого майдану...
     На яких би посадах не перебував наш земляк, уродженець села Вижгів Любомльського району Олександр Скіпальський, він завжди відстоював національні інтереси. Тому до його думки прислухалися не тільки патріоти, а й вороги України.
     Наша розмова з Олександром Олександровичем відбулася у переддень 6-ї річниці Помаранчевої революції. Закономірно, що перше запитання генералу-патріоту і стосувалося цих подій...

  
     Олександр ЗГОРАНЕЦЬ  
   
     «Я ПРОПОНУВАВ ЮЩЕНКУ ВВЕСТИ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН»
   
     - Якби повернути час назад, чи вийшли б ви на Майдан у 2004 році?

     - Ні секунди не вагаючись, вийшов би. Адже люди розчарувалися не в Майдані, а в тому, що ідеали Помаранчевої революції не були реалізовані. На жаль, вони і не могли здійснитись. Адже із першого дня, дня інавгурації, не було правильної організації для їх реалізації. Все почалося з непрофесійних призначень. Пости отримали не професіонали-патріоти, а ті, хто мав найближчий доступ до тіла - усякі там «куми» типу Жванії, Червоненка, Порошенка. Обраний Майданом Президент залишив прокучмівського прокурора Піскуна, потім привів Балогу...
     Я ще в березні 2005 року застерігав Ющенка від його можливої сумної долі, опублікувавши в газеті «Україна молода» статтю «Зрада надій чи досягнення цілей?» Проте він мене не почув.
     І в подальшому скільки міг, закликав Ющенка, бо саме він допустив найбільше помилок, що призвело до розчарування людей помаранчевою владою, взяти до своєї команди людей, для яких перш за все є Україна, а не багатство. Вже пізніше, коли зрозумів, що є реальна загроза приходу до влади антиукраїнських сил, я пропонував Ющенку ввести надзвичайний стан. Але він до мене знову не прислухався... Найстрашніше те, що відбулася дискредитація ідей Майдану, по яких зараз топчуться всякі-такі табачники, а це була наша сильна зброя, якою ми не скористалися, яка заржавіла.
     - Пане Олександре, а чому зараз Ющенко мовчить, він що, затаїв таку образу на людей, що його підтримали лише 5 відсотків виборців?
     - Він і повинен мовчати, адже вже ніколи не повернеться. Як він сказав на своєму з'їзді: «Ви не програли - програв я». Найгірше, що зі своїми непомірними амбіціями, примхами, образами Ющенко втратив не тільки особисту владу, а й можливість творити європейський курс для України, свідомо чи несвідомо зміцнив табір ворогів українського народу, а в самого народу вирвав душу до боротьби.
     Розумієте, сьогодні, коли починаєш вступати в дискусію з електоратом Партії регіонів, чуєш у відповідь: «Пане Олександре, але ж ваші вже були при владі. Ви мали все, а нічого не зробили, а хочете нас чогось повчати, дайте тепер нашим «порулити»...»
     - Багато хто, коли дивиться, куди «рулять» Азаров з Табачником, починають на інтернет-форумах виголошувати думки, що «в нинішній ситуації історію України можуть змінити лише люди з автоматами, які прийдуть на урочисте засідання у Верховну Раду»...
     - Це грає молодечий максималізм, що дуже небезпечно. Закликаю усіх бути в таких судженнях дуже обережними! Адже тим самим вони підігрують ворогам українського народу, які тільки й чекають приводу для введення на нашу територію якихось миротворчих сил, скажімо, тієї ж самої для «защиты русскоязычного населения». Усім, хто радикально налаштований, я раджу поїхати і подивитися, що сталося з колишньою Югославією, до чого довели квітучу країну амбіції її політиків. Зрозумійте, у випадку якоїсь колотнечі страждатимемо ми, прості люди, а політики собі сядуть у літаки й вирушать за кордон, де їхні капітали. Навіть провладні політики, які так клянуться в любові до Росії, бачать своє майбутнє лише на Заході. Адже де живуть їхні діти? Азарова - у Відні, Льовочкіна - у Франції й Італії, Ахметова - в Швейцарії та Англії. Якщо Азаров так любить Росію, то чого ж відправив свого сина до Відня, а не до Тамбова чи Брянська?
     - Тоді як ви ставитесь до слів письменника Юрія Андруховича, який вважає, щоб Україна стала ментально об'єднаною, може, варто відокремити від її території Донецьку, Луганську області і Крим?
     - Це - неправильно. Андруховичу я порадив би з півроку пожити на Донбасі і він свою думку змінить. Я дуже добре знаю внутрішній світ людей Донбасу. Навіть не патріархальних українців, а тих, яких лише друге чи третє покоління проживають в Україні. Якщо нормально до них підійти, нормально з ними працювати, то розуміння є. Помаранчевий Майдан це показав. Ще більше про це свідчать сьогоднішні акції представників малого і середнього бізнесу під стінами Верховної Ради та Адміністрації Президента. Немає значення, якою мовою ти говориш, коли борешся за майбутнє своєї країни. На мою думку, мовну проблему нам постійно підкидають ті, хто оббирає державу і дозволяє нам утопічно битися між собою. Ці речі я називаю так: нам перерізають шию, а підкидають ідею, щоб ми боролися за зачіску на голові.
     - Але ж, пане Олександре, як довести дітям, скажімо, з нашого з вами рідного Любомльського району, що державною мовою має бути лише українська. Адже українська - не мова успішних людей: ведучі телеканалів, співаки, бізнесмени, зірки кіно, спорту в Україні розмовляють російською...
     - Зрозумійте, проти української мови ведеться цілеспрямована боротьба, адже немає мови - немає нації, немає українців - нема держави. Але ж ви розумієте, що протиріччя, у тому числі й ідеологічні, не закінчуються і не починаються на мові. Це питання і культури, й історії, де нам не дозволяють пам'ятати своїх національних героїв...
     Неспроста ж зараз у структурах ФСБ Росії кадровий склад співробітників, який працює по Україні, у півтора раза чисельніший, ніж це було у часи боротьби КДБ з УПА. Неспроста ж Медведєв і Путін нагороджують офіцерів російських спецслужб орденами за досягнення в Україні, а ми віддаємо Росії затриманих агентів і повертаємо у Крим контррозвідку ФСБ. Неспроста ж у нас головою СБУ є саме Валерій Хорошковський, який то є громадянином України, то проживає в Росії, де має прибутковий бізнес у «Євразхолдінгу», який очолював. А зараз родині Хорошковського належить найвпливовіший телеканал України «Інтер», який ви знаєте під яку дудку танцює...
     Апетити у Росії дуже великі, вона взагалі хотіла б перетворити Україну на одну зі своїх губерній, проте я не думаю, що Янукович хоче увійти в історію не як Президент незалежної держави, а як губернатор маленької частинки Росії.
     Тим паче, що не допустимо цього ми - прості громадяни з Полтави, Києва, Тернополя чи нашої рідної Волині.
   
     «МИ ПРОГРАЛИ «ВІЙНУ» РОСІЙСЬКИМ СПЕЦСЛУЖБАМ»
   
     - До речі, як почесному голові столичного «Волинського братства», вам відомі результати місцевих виборів до Волинської обласної ради і, зокрема, голови ради?

     - Я розчарований такою принизливою для волинян (жителів гордого краю, де створювалась і найбільше діяла УПА) поведінкою Бориса Климчука. Можете про це написати.
     - Олександре Олександровичу, але Климчук - це просто опонент, сильний супротивник. На мою думку, перш за все винні представники так званої опозиції, які нічого не робили, щоб не віддати більшість в облраді і районах представникам нової влади і їхнім сателітам.
     - Але Климчук проявив себе як типовий малорос, який прислужує завжди тому, хто сильний, хто при владі. Чому Україна 800 років спинається на ноги і не може зіпнутися? А тому, що в нас таких климчуків багато, які змінюють свої переконання, як той герой із фільму «Весілля в Малинівці» шапку. Я пригадую, як він буквально співав, як любить Україну і Президента Ющенка, а потім пішов служити до україноненависника Табачника - ось у чому наша трагедія. Такі ще більше небезпечні, ніж табачники і йому подібні.
     - Не меншої шкоди завдали і так звані демократи, які замість того, щоб опонувати регіоналам, йти єдиною командою, чубилися між собою, як, скажімо, у нас «Батьківщина» зі «Свободою».
     - Шкода, що гіркий приклад сварок Ющенка з Тимошенко їх нічому не навчив... Я можу сказати в меншій мірі про Анатолія Грицюка, але Комітет захисту України, секретаріат якого я очолюю, доручив народному депутату Євгену Кирильчуку, як представнику «Батьківщини», організувати на Волині консолідовану роботу з представниками демократичних сил. Та він нічого не зробив. Коли я розмовляв зі «свободівцем» Анатолієм Вітівим, він сказав: «Ми готові до об'єднання, але на місцях кожен уявляє себе Богом і вважає приниженням поступитися місцем у спільному списку»...
     - То Комітет національного порятунку ще існує? Принаймні, на Волині про його роботу щось не чути...
     - Так, комітет є, очолює його на всеукраїнському рівні Дмитро Павличко. Перед місцевими виборами ми намагалися переконати представників демократичного табору на місцях об'єднатися хоча б ситуативно, спільно узгодити кандидатури, проте амбіції виявилися сильнішими за національні інтереси. Влучно про це сказала Костенко: це була не боротьба за Україну, а велике мискоборство.
     - На трибуні, коли організовувався Народний комітет порятунку України, стояла і Юлія Тимошенко. Вона прислухається до ваших порад? Ви маєте її номер телефону, щоб серед ночі зателефонувати і сказати все, що думаєте?
     - Телефон маю, хоча серед ночі ще не дзвонив (усміхається), але частіше їй усе висловлюю при зустрічі. Я не раз казав Тимошенко, що вона ніколи не переможе, якщо декларуватиме націонал-демократичні цінності й водночас набиратиме до своєї команди людей, які виношують єдину мету - збагатитись. Бачите, скільки в Тимошенко «тушок»...
     Така сама доля чекатиме й керівників «Свободи», яка зараз набирає все більшої підтримки.
     - Але кажуть, що «Свобода» фінансується на гроші регіонала Колесникова...
     - Не все так просто. Пам'ятаєте, більшовики, які казали, що йдуть до людей зі святими принципами, спочатку грабували царські банки, щоб мати гроші на свою агітацію. Схоже діяла на момент свого становлення й ОУН, яка забирала гроші в поляків... Хоча я не виключаю, що такі чутки проти «Свободи» запускають «друзі» Української держави, щоб дискредитувати і цю патріотичну силу.
     - Що робити сьогодні зневіреним у політиках людям?
     - Кожен повинен зрозуміти, що боротися за свою державу непросто. У 1991 році Україна здобула незалежність, але формальну. Не забувайте, що деякі наші громадяни є нащадками тих, хто прийшов в Україну у складі загарбницьких загонів Муравйова. І вони всі ці роки чекали реваншу. Крім того, ми програли «війну» російським спецслужбам. Якби наша Cлужба безпеки хоча б наполовину працювала на захист державних інтересів України, як ФСБ для Росії, то ми б жили в зовсім іншій державі...
     Сьогодні ми знаходимося у складній ситуації. Але нічого - було й гірше. Отримавши поразку, а націонал-демократичні сили отримали нищівну поразку, як кажуть військові, треба відійти, зализати рани, почистити «пір'я», переглянути свої команди, та паршивим віником гнати всіх пристосуванців і тих, хто не може рухатися вперед. Потрібен прихід молодих патріотів, які могли б безкомпромісно відстоювати й захищати національні інтереси у будь-якій сфері і ніколи б не прогиналися перед явними недругами України.
     Особливо сьогодні ми повинні, як ніколи, змобілізуватися. Ніхто нам не допоможе, крім нас самих. Наш спільний порятунок - не песимізм, не принцип «моя хата скраю», а єдність, консолідація усіх сил, які вірять у демократичну Україну. Для цього треба відчути себе не маленьким, а великим українцем. Тоді, як би не старалось минуле, яке прийшло до влади, воно не зможе перемогти майбутнє. Але пам'ятайте: Україна може перемогти тільки разом із вами.