Міністр Табачник і аферист Слюсарчук

Наприкiнцi минулого тижня мiнiстр Табачник здiйснив третю вiдчайдушну спробу врятувати себе i своє крiсло пiд тиском очевидних фактiв, якi засвiдчують, що вiн — один iз тих таємних покро­вителiв, що останнiми роками безпосередньо опiкувався скандальним псевдолiкарем Слюсарчуком.

Такий крок мiнiстра був очiкуваним, бо вiн справ­дi втрапив у халепу. Ще б пак, посадовець особисто зробив усе, аби людина, яка нi­коли не закiнчувала нiякого вищого навчального закладу, не мала жодного диплома про вищу освiту, стала “професором кафедри нейрохiрургiї”. Без пiдпису Табачника на атестатi цього не було б нiколи. Особистий пiдпис мiнiстра зробив неможливе можливим — те, що, здавалось би, не продається за жоднi грошi, сталося: аферист став “професором”. У лапках, звiсно, але з бланком справжнього документа.

А потiм Табачник пiшов ще далi. Як голова Комiтету з присудження державної премiї у галузi освiти особисто пiдписав подання Президентовi на нагородження свого спритного пiдопiчного та його безпутного водiя, Сашу Червоного, державними премiями — кожному по 150 тисяч гривень.

Можна сказати, що все у цих людей iшло чудово. I, найiмо­вiрнiше, нiхто нiчого нiколи не запiдозрив би. Псевдолiкар щедро дiлився б зi своїм най­бiль­шим патроном грошима, що їх отримував вiд родичiв убитих ним жертв, високопо­ставлених друзiв-збоченцiв псевдопрофесора, якi гвалтували дiтей, студентiв, що ставали наркоманами. I, скидається на те, мiнiстр не гребував би такими вiддяками, бо, як засвiдчує подальший перебiг по­дiй, мораль i мiнiстр Табачник — це двi планети, якi рухаються орбiтами, що не перетинаються.

Подальше розслідування: збочення афериста Слюсарчука

...Ще на початку розслiдування до редакцiї надiйшов лист. Спершу ми не надали йому значення, але з плином часу, зустрiчаючи десятки потерпiлих i свiдкiв, зрозумiли: описанi у ньому подiї є ключем до розумiння головної загадки у "справi Слюсарчука".

Ось цей лист.

"Мене звати Олександр. Почну звiддаля. Тепер менi 23. Коли менi було 17-ть, я зареєструвався на сайтi знайомств. Через деякий час менi надiйшло повiдомлення вiд чоловiка, котрий запрошував мене на зустрiч. Не скажу, що я був подивований чи щоб мене приваблювали чоловiки, але я погодився...

На зустрiч приїхав автомобiлем "Мазда" середнiх рокiв, досить галантний чоловiк. Вiн запросив мене покататися i познайомитися ближче. Ми каталися мiстом, а опiсля вiн почав внаглу мене зваблювати i розводити на iнтимнi стосунки. Тодi я розпрощався, а вiн почав назвонювати, вибачався, i я знову з ним зустрiвся.

На тiй зустрiчi вiн переконував мене, що є "професором", казав, що в мене психiчнi проблеми i вiн буде моїм лiкуючим психотерапевтом та психiатром. I на кожному такому прийомi у гуртожитку Полiтехнiки вiн давав менi якiсь таблетки, пiсля чого я втрачав на певний час пильнiсть, тверезiсть думки, чим вiн вмiло користувався i зваблював мене. Це тривало недовго, батьки вчасно зупинили, зауважили, що я прошу постiйно грошi "на лiкування".

Я знаю, що не єдиний, хто дитиною натерпiвся вiд цього покруча. Я знаю, що Слюсарчук зваблював молодих хлопчикiв-студентiв iз забезпечених родин, давав їм, як менi, таблетки, а потiм..."

Гузар: "Ідеалізувати Леніна і Сталіна - це душевна хвороба"

Рано чи пізно треба абсолютно усунути з українських вулиць пам'ятники комуністичного минулого.
Про це сказав архієпископ Української греко-католицької церкви Любомир Гузар. Сьогодні він зустрівся в Черкасах із громадськістю.
"Пам'ятник – це не тільки зовнішня окраса вулиць, це показ цінностей нашого народу. На жаль, є ще багато людей, для яких Ленін, Сталін є ідеальними, майже Божественними. Але це символи, що нищили Україну. Це вже душевна хвороба. Може, 20 років замало, щоб вимерло покоління, яке ідеалізувало Леніна. Тому усувати старі символи треба поступово", - зазначив він.
Архієпископ нагадав, що скоро в Україні відбуватиметься чемпіонат Європи з футболу. І люди, які приїдуть на змагання, судитимуть про українців, дивлячись на пам'ятники.
"Я не маю ніякого сумніву, що наші вулиці очистяться від цих пам'ятників. У школах діти вже не знають, хто такий Ленін. Вони не будуть зберігати ці пам'ятники", - додав Гузар.
Нагадаємо, нещодавно нардеп від Компартії заявив, що пам'ятники Йосипу Сталіну необхідно поставити по всій Україні, а в західних областях - взагалі по два монументи в кожному населеному пункті.
Джерело: Gazeta.ua

Чергове дослідження Туринської плащаниці

Національна агенція з нових технологій, енергетики та сталого економічного розвитку (ENEA) опублікувала звіт після п’ятирічного дослідження забарвлення тканин Туринської плащаниці. Вчені намагались дослідити, яким чином зображення було нанесене на тканину, а також в наслідок яких фізичних та хімічних процесів утворився такий колір.

П’ятеро італійських науковців (Ді Лаззаро, Мурра, Сантоні, Нікелатті та Балдаккіні) спростували поширену у світових ЗМІ гіпотезу про те, що Туринська плащаниця є витвором середньовічного майстра-фальсифікатора. Зокрема у звіті сказано: «Двостороннє зображення людини, яку бичували і розіп’яли, ледь видно на лляній тканині Туринської Плащаниці, і воно має багато фізичних та хімічних характеристик, які є настільки особливими, що в сучасних лабораторіях не можливо було б відтворити його унікальне забарвлення»,– спростовують вчені заяви у різних статтях. «Саме ця неспроможність відтворити (і таким чином сфальсифікувати) зображення на Плащаниці відкидає усяку можливість припустити, яким чином виник образ», - підкреслюють вчені.

Лех Валенса: Немає вільної Європи без вільної України

Напередодні саміту Україна-ЄС, що відбудеться 19 грудня у Києві, де очікується підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом – інтерв’ю з Лехом Валенсою, одним з найбільших друзів України. Він – чи не найвідоміший поляк сучасності, лауреат Нобелівської премії миру та президент Республіки Польща (1990-1995), країни яка є найбільшим лобістом українських справ у Європі.

- Завдяки польскій "Солідарності" Україна знає про "польський шлях до свободи". На якому, на вашу думку, етапі свого "шляху до свободи" знаходиться сучасна Україна?

- Це питання треба задати українському суспільству. Однак можу звернутися до друзів з України: зорганізуйтеся, створюйте програми, приймайте участь у виборах і вигравайте – такою є демократія, ніхто цього за вас не зробить.

Коли я боровся разом із "Солідарністю", то спочатку нас було шестеро, тому що не всі одразу повірили у зміни. Потім нас стало 10 мільйонів. Слід пам’ятати, що найбільший будинок будується з першої цеглини і згодом повстають гігантські будівлі. Так само у політичних справах – треба зорганізуватись і починати.

Про твір Митрополита Андрея про Йосипа Венямина Рутського

Усі 250 пастирських послань митрополита УГКЦ Андрея Шептицького з 1899 до 1944 роки опубліковані у трьох томах, кожен понад тисяча сторінок. Зараз триває робота над четвертим томом цієї серії, у який увійдуть близько 30 спільних послань митрополита, а також його праця про предстоятеля Києво-Галицької митрополії ХVІІ століття Йосифа Велямина Рутського.

Четвертий том завершить серію пастирських праць митрополита Андрея Шептицького. У попередніх трьох збірниках опубліковані всі декретові послання за довголітнє перебування Андрея Шептицького на престолі.

Пастирське послання Блаженнішого Святослава: «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом»

Дорогі у Христі!

Вступ

Господь наш Ісус Христос перед вознесінням на небо звернувся до своїх учнів із закликом: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 18–20). Цей заклик Христа звіщати Добру Новину стосується не лише перших Христових учнів – апостолів, він зобов’язує Церкву в усі часи, аж до кінця віків. Українська Греко-Католицька Церква, здійснюючи це доручення Божественного Спасителя, п’ять років тому вустами єпископів Священного Синоду окреслила мету свого служіння як «Святість об’єднаного Божого люду». Святість – це Божий дар, покликання кожного християнина. «Це ж саме воля Божа: освячення ваше», – нагадує св. Павло в Посланні до солунян (1 Сол. 4, 2–3).

Місцем, де найчастіше зароджується, зростає і дозріває святість християнина, є парафія. Тому Синод Єпископів УГКЦ 2011 року, бажаючи духовного відновлення всієї нашої Церкви, звернув особливу увагу на парафію – основну частку Божого люду, яка під проводом єпископа як свого отця і вчителя віри, змагає до святості. Програма, що її затвердив Священний Синод, називається «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Завданням цієї душпастирської програми є допомогти всім вірним нашої Церкви навчитися «жити на вподобу Богові» (1 Сол. 4, 1), щоб таким чином зростати у святості і в єдності в Ісусі Христі.

Над основними складовими елементами живої парафії хотів би я застановитися в цьому Пастирському посланні.

Омелян Ковч і Еміль Клугман у час людинонелюбства

Марія Матіос
Історична правда


Мій вірний товариш по духу і впертості довго вчитується в пожовклі архівні документи, а тоді дивиться так, наче я приміряю скафандр космонавта: "Про що ти говориш?! І до кого? Про які загальнолюдські цінності? Про який суд Божий? І коли? Тепер час Печерського, а не Божого, суду, а ти про якісь моральні ефемерії та історичні паралелі. Кому? До кого говориш, людино?"

"До людей, – відповідаю". "Ага, до тих, що рахують гроші, а не свої дні". – цитує персонажа із моєї книжки "Армагеддон уже відбувся". Не полемізую, бо мій товариш мене розуміє. Тому далі кожен береться за своє: він – до своєї роботи, я – до своєї.

А в мене, як і в кожного письменника, робота монотонна:  завжди, а токмо у пік людиноненависництва,  нагадувати людям про всякі часи. Бо немає жодного часу – ні доброго, ні злого, – який оминув би людину на її довгому чи короткому віку. Жодного! І ніхто від часів – ні тих, ні інших –  не застрахований.

В Онасіса чи Джобса не було нестачі грошей. Але гроші не подовжили їхні дні.

Є подовження кожного людського імені – добрими справами або доброю пам’яттю. А є подовження пам’яттю лихою. І все воно – безконечне у часі.

Нострифікація диплому і премія шахрая Андрія Слюсарчука

Сьогоднi ми друкуємо ту правду, яку мiнiстр освiти прагнув сховати за грифом "таємно"

Як петеушник, що немає жодної вищої освiти, зумiв отримати диплом доктора медичних наук? Як людина з дипломом "швачки" Червоноградського ПТУ змогла досягнути звання "професор"? Як могли першу державну премiю дати не одному з тисяч справдi гiдних педагогiв, а авантюристовi й аферистовi?

Отi три на цей момент ще кiнцево не розкритi таємницi досi не дають спокою тисячам людей, якi слiдкують за детективною iсторiєю псевдолiкаря Слюсарчука.

Хто покривав шахрая, що вдавав із себе лікаря? Думка газети "Експрес"

Таємнi покровителi "Доктора Пі"

ПАСIЧНИК В.В. "ХРЕЩЕНИЙ БАТЬКО"

Професор Львiвської полiтехнiки, доктор технiчних наук. Депутат мiськради. Член фракцiї Партiї регiонiв. "Хрещений батько" Слюсарчука. Знайомий iз шахраєм близько восьми рокiв.

Саме вiн стане автором мiфу про "суперпам'ять Доктора Пi". Саме вiн особисто органiзовуватиме "експертну комiсiю", яка має зафiксувати "рекорд України iз запам'ятовування числа пi". Саме вiн використовуватиме iмена i регалiї вiдомих людей — "членiв комiсiї", якi нiколи на встановленнi рекорду не були. Пасiчник використовуватиме своїх колег "утемну", як дiють закоренiлi "зеки".

Про шахрая, який видавав себе за лікаря - продовження

Людина без нiякої медичної освiти, але з розпаленою хворобливою уявою таки взяла до рук скальпель 

- Я - професор! Я - авторитет!

Вiн кричав це в обличчя розгубленим медикам районної лiкарнi, котрi не знали, як дiяти в цiй ситуацiї. Вiн був збуджений, махав руками, вимагав негайно готувати операцiйну. Фраза "Побiйтеся Бога, це ж дитина", видається, вивела його з рiвноваги.

- Навiщо вам Бог, якщо тут я - професор, - аж сичав у вiдповiдь.

"Для мене Сталін — батько": у Кирила забули про найкривавішу державу в історії

Gazeta.ua
Олександр Палій
"Катастрофою історичної Росії" назвав розпад Радянського Союзу московський патріарх Кирило. Невже патріарх забув, що це була найкривавіша держава в історії людства, що вбила тисячі священиків, мільйони мирян, зруйнувала тисячі церков і звела безбожництво в культ?
Тим часом настоятель севастопольського храму Святителя Филипа Української православної церкви Московського патріархату протоієрей В'ячеслав Костенко нещодавно заявив, що паства повинна шанувати генералісімуса Йосипа Сталіна. Бо той "з відзнакою закінчив духовне училище і навчався в семінарії, так що мав правильне поняття про духовність".

"Проффессоры" на марші. Плагіат з Вікіпедії і дива перекладу з російської

Декілька слів від себе. Цю статтю, що з’явилася сьогодні на "Українській правді", також довелось підредагувати — як мінімум ліквідувати макабричне слово "задіяти" і деякі російські конструкції. Щоб було цікавіше, скоротила перші абзаци, які повторюють все, що буде в тексті. Більше ілюстрацій — у першоджерелі, я ж подала тут декілька, особливо ті, які змусили нестримно реготати 7 хвилин. (Якщо у когось тривалий сміх може викликати якісь фізіологічні порушення, подбайте про першу медичну допомогу перед читанням). О.С.

31.10.2011
Олена Русина
Старший науковий співробітник Інституту історії НАН України


Новітній доробок депутата Верховної Ради Володимира Зубанова (головного редактора й упорядника "України - Європи"), надрукований видавництвом його дружини, налічує аж 800 сторінок. І, зауважте, це тільки один том із серії, яка охоплює декілька тисячоліть європейської  історії!

Ну, хіба можна не порадіти за сивочолого нардепа, який, невтомно працюючи на благо України, викроює час для такої активної культуротворчої діяльності - та ще й попри брак відповідної освіти й досвіду.

Як стверджують офіційні біографії, регіонал Зубанов закінчив гірничо-металургійний інститут і ледь не все життя пропрацював на сталедротовому заводі у Харцизьку - за що й удостоївся медалі та відзнаки "Ділова людина України".

Німецька пенсіонерка, яка живе без грошей

Хайдемари Швермер уже 15 лет обходится совсем без денег — и говорит, что наконец-то узнала, что такое полноценная, свободная и счастливая жизнь

1 мая 1996 год успешная и состоятельная 54-летняя жительница Дортмунда, педагог и психотерапевт по профессии, ликвидировала свой банковский счет, раздала деньги и имущество нуждающимся и ушла из дома в «свободное плавание» с одним чемоданчиком, в который положила несколько личных вещей и фотографий. Первоначально она планировала продержаться без кошелька и банковского счета один год, но опыт оказался таким успешным, что Хайдемари решила больше никогда не возвращаться к прежней «нормальной» жизни, пишет Israelinfo.ru

Твоє місце серед населення світу?

http://www.bbc.co.uk/news/world-15391515
The world's population is expected to hit seven billion in the next few weeks. After growing very slowly for most of human history, the number of people on Earth has more than doubled in the last 50 years. Where do you fit into this story of human life? Fill in your date of birth below to find out.

Про шахрая, який видавав себе за лікаря

Не чіпаю авторського стилю статті і всіх їхніх помилок. За посиланнями в кінці статті можна почитати більше.
*** Мiнiстр освiти Дмитро Табачник пiдписав лист на бланку Мiнiстерства, у якому йдеться про те, що Слюсарчук має базову вищу освiту. Однак, як з"ясувалося, насправдi, нiхто цього факту не перевiряв
*** Атестацiйна комiсiя Мiнiстерства освiти та науки (голова - Д. Табачник) присвоїла шахраєвi, людинi без вищої освiти вчене звання... "професор кафедри нейрохiрургiї"
*** Президент нагородив бездипломного афериста, що калiчить людей, найвищою державною премiєю в галузi освiти
*** Ми документально довели, що i мiнiстр, i ВАК, i Президент помилились. Журналiсти "Експресу" передали мiлiцiї ключовий доказ у справi
*** Мiлiцiя нарештi порушила вiдповiдну кримiнальну справу.
Про те, як журналісти "Експресу" самі  з ризиком для життя розслідували справу і як таки примусили правоохоронців відкрити кримінальну справу, читайте далі

Луцьк. Братська могила 1920 року

Дев'ять десятиліть тому, у вересні 1920 року, територія Волині знову стала ареною кровопролитної битви між польсько-українськими військами з одного боку і Червоною армією - з іншого. Після тих подій залишилася в Луцьку велика братська могила, яка тривалий час, аж до сорокових повоєнних літ, була біля Луцького кафедрального Свято-Троїцького собору. Могили не повинні зникати безслідно, тим більше, братські поховання. Отож потрібно віднайти хоча б сліди і відновити історію їх виникнення. Але перш ніж розповісти про ту могилу, нагадаємо, які події передували вересню 1920-ого.

Qui prodest?

(Кому вигідно?)

Юрій Афанасьєв, kasparov.ru

На з’їзді «Единой России» наприкінці вересня цього року стало відомо, що від правлячого тандему в президенти Росії балотуватиметься прем’єр-міністр Володимир Путін, а не нинішній господар Кремля Дмитро Медведєв, із яким багато хто пов’язував модернізацію країни. І у багатьох у Росії й за кордоном виникає запитання: «Якою буде країна за чергового президентства Путіна? Чи зближуватиметься вона із Заходом, який є необхідним РФ для її модернізації?».

«День» пропонує своїм читачам точку зору доктора історичних наук, професора, засновника Російського державного гуманітарного університету Юрія АФАНАСЬЄВА, активного учасника ліберально-демократичної опозиції в СРСР і Росії.

Наскільки досяжним у принципі є примирення Росії та Європи? У такій постановці проблеми на перше місце сама по собі висувається необхідність уточнення, а, швидше, навіть прояснення і розуміння найголовнішого: про примирення кого, з ким і на яких підставах ітиметься?

Якщо розглядати цю проблему в площині пануючого нині сприйняття реальності крізь призму двозначності і брехливості таких норм, як real politic і політкоректність, виключно у площині інтересів володарюючих еліт і, ширше — в державних інтересах країн, про які йдеться, то ніякої, власне, проблеми тут давно вже не існує зовсім. Ні з одного, ні з іншого боку.

Пенітенціарна система чи система помсти?

Пенітенціарна служба поки що тільки називається пенітенціарною, насправді ж вона є репресивною з огляду на всю систему судочинства і правила застосування законів. Таку думку висловив референт Патріаршої курії УГКЦ з питань душпастирства у пенітенціарній системі України отець Костянтин Пентелей.

На його думку, пенітенціарна система в нашій державі – це як покарання за злочин. Її продовжують застосовувати як репресивний апарат для помсти, аби людина геть втратила свою гідність, а не очистилася, змінилася на краще.

Остап Вишня

Цікава стаття. Не можу погодитись, що книжки Остапа Вишні тільки у букіністів — і зараз видаються. Цього року уважно читала його лагерний щоденник і зробила для себе деякі відкриття. Потім поділюся.

***
28 вересня 55 років тому помер класик української літератури Остап Вишня.

"Поруч із Леніним"

У 1920-х роках і на початку 1930-х Остапа Вишню, чиї справжні імена й прізвище - Павло Губенко, називали "найбільш знаним в Україні після Шевченка і поруч із Леніним". А усі його понад 150 книжок негайно ж розкупили попри те, що ті вийшли загальним тиражем у понад два мільйони примірників.

Католицький оглядач: "Ідеологія завжди заперечує християнство"

Минулого тижня світові стала відома інформація, що наслідком демографічної політики комуністичного Китаю є вбивство 37 млн. китайських дівчаток. Шокуюча правда. Цінність людського життя визначається у цьому випадку астрономічними штрафами, конфуціянською культурою та статтю дитини. Піднебесна комуністична імперія, яка вважає себе центром світу, культури і прогресу, віссю світової цивілізації, виявилася людожерським монстром і то не лише у переносному значенні, а й в прямому, адже в китайських ресторанах кожен може замовити страви, зготовані з абортованих дітей. І люди Заходу не мали би цього жахатися. Адже і для них ненароджена дитина –лише біологічний матеріал, з якого відомі західні косметичні фірми роблять витяжки для якісних парфумів, замінюючи дешевими трупами дітей дорогу амбру.

Проект "Потяг до України", Вроцлав

http://www.pociagdoukrainy.pl/ramowy_harmonogram.html

WYDARZENIA NAUKOWE
10 października 2011
Międzynarodowa konferencja ekonomiczno-gospodarcza „Determinanty i perspektywy rozwoju polsko-ukraińskiej współpracy gospodarczej”, Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Kamienica pod Złotym Słońcem, Rynek 6 Wrocław.

Підліткова пиятика в Україні

Марічка Набока, Наталка Коваленко

Київ – Чверть алкоголіків в Україні – молодь. І це лише за офіційною статистикою. Крім того, більшість підлітків зізнаються, що вживали слабоалкогольні напої ще до повноліття. А кожен п’ятий випиває майже щодня. Найпопулярнішим алкогольним напоєм серед підлітків є пиво, вживання його за останні 4 роки зросло удвічі, констатують фахівці.

За офіційними даними, на початку цього року на диспансерному обліку з діагнозом хронічний алкоголізм і «біла гарячка» (гострі алкогольні психози) перебувало трохи більше 600 тисяч осіб. І чверть від усіх алкоголіків складають молоді люди. Про це повідомив Ігор Лінський, заввідділом профілактики та лікування наркоманії Інституту неврології, психіатрії та наркології Академії медичних наук України.

9 вересня - день народження Івана Котляревського

Сергій ШЕБЕЛІСТ, Полтава

9 вересня, у день народження Івана Котляревського, у музеї-садибі його імені чекають великого напливу гостей. Утім, як завждиНаписавши «Енеїду», «Наталку Полтавку» й «Москаля-чарівника», Іван Котляревський став не лише зачинателем нової української літератури, а й творцем історико-культурного міфу Полтави — «Полтави Котляревського». І, мабуть, чи не найважливішим її компонентом є музей-садиба письменника на Івановій горі, котру обов’язково відвідують майже всі гості міста, не кажучи вже про самих полтавців, адже звідти добре «видно шляхи полтавські і славну Полтаву». Традиція такого паломництва почалася ще за життя класика, і триває вона вже понад два століття.

Звернення Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ, з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

Дорогі в Христі співвітчизники!

З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави. Цими днями ми також згадуємо із вдячністю наших славних попередників, які століттями підносили свої молитви до Неба: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!». Вшановуємо рівно ж і тих, хто боровся за здобуття цієї незалежності, складаючи до вівтаря Вітчизни плоди своєї жертовної праці, а часто і цвіт свого молодечого життя. Хай воздасть Господь своїми щедротами тим, хто передав нам цю почесну естафету державотворення.

Важка хода східнослов’янського авторитаризму

Суміш «советского человека» з дикунським капіталізмом дала свої потворні плоди
Юрій ЩЕРБАК, дипломат, документаліст, публіцист

Наближається важлива для світової історії дата: 20-річчя розвалу Радянського Союзу й виникнення на його просторах суверенних держав.

Як свідок і учасник тих подій, добре пам’ятаю атмосферу радості, надій і сподівань на світле демократичне майбутнє України, Росії, Білорусі, інших країн. Ці надії асоціювалися з приходом до влади Л. Кравчука, Б. Єльцина, С. Шушкевича на гребені народних прагнень до свободи та справедливості. Особисто знав і зустрічався з цими людьми, на долю яких випали історичні випробування: й досі вважаю Леоніда Макаровича Кравчука, людину мудру й зважену, єдиним президентом України, гідним цього звання. Пам’ятаю свої зустрічі з Борисом Миколайовичем Єльциним — тодішнім співголовою міжрегіональної депутатської групи у ВР СРСР, людиною могутньою й суперечливою.

Де наші кістки - там і Україна. Враження учасника Соловецької прощі

Історична правда
Місцеве населення байдуже спостерігало переважно нетверезими очима за поминальними заходами приїжджих "з материка" активістів "Меморіалу". 
З 2-го по 11 серпня 2011 року тривала поїздка до Республіки Карелії та на Соловецькі острови (Архангельська область Російської Федерації) української делегації, яка взяла участь у міжнародних Днях пам'яті жертв Великого Терору 1937-1938 рр. 
Щорічні Соловецькі прощі до далекої північної Карелії розпочалися 1997-го року - відтоді, як ентузіаст-дослідник Юрій Дмитрієв віднайшов поблизу Мєдвєж'єгорська старанно приховане від чесних людей місце страти комуно-фашистським режимом СССР т.зв. "соловецького етапу". 
Натхненником та координатором більшості соловецьких експедицій був колишній політв'язень Василь Овсієнко, але кілька останніх років керівником серпневої поїздки до північних меморіалів є голова Київського товариства політв`язнів та жертв репресій Григорій Куценко, один з останніх політв`язнів СРСР. 
До формування складу учасників Соловецької Прощі залучено також товариство "Меморіал" імені Василя Стуса, "Просвіту", колишніх політв'язнів та їхніх родичів, всього цього року відбули прощу 24 особи. 
З підбадьорливими побажаннями Владики Володимира (УАПЦ) від Покровської церкви на столичному Подолі, де учасники делегації помолилися перед початком подорожі, маршрут поїздки автобусом проліг через територію Білорусі, далі в напрямку Санкт-Петербурга. Відтак - Петрозаводськ, Мєдвєж'єгорськ, Кемь. 
Перша зупинка українських прочан - Левашовська Пустош поблизу Петербурга: там , як і в Биківні під Києвом, у роки репресій було віддано землі тіла закатованих на смерть, серед яких значна частка українців. 
У карельській столиці Петрозаводську 4-го серпня гостей у вишиванках українською піснею "Ой, зелене жито" дружно зустріли земляки з Товариства української культури "Калина", яке багато років поспіль очолює ентузіаст-патріот Лариса Скрипникова. Учасники прощі привезли для діаспори подарунки з України - книжки, сувеніри. 
Керівник соловецької експедиції Григорій Куценко вручив подяки та цінні подарунки керівникам товариства, а також невтомному дослідникові злочинів комуно-фашизму Юрію Дмитрієву. Гарно посиділи і гарно поспівали... 
Саме активісти "Калини" 2004 року за підтримки світового українства встановили в урочищі Сандармох (Мєдвєж'єгорський район) величний гранітний триметровий козацький хрест. 
Отже, Сандармох... Слово, яке вже означає не тільки назву урочища, а стало поряд із київською Биківнею чи івано-франківським Дем`яновим Лазом страхітливим обвинувачуванням біснуватого Сталіна, на виконання указу якого було знищено 1111 в`язнів "Соловецкой Тюрьмы Особого Назначения" (СТОН). 
У розстрільному етапі були представники української інтелектуальної еліти - митці, вчені. Згадаймо лише кілька імен: Лесь Курбас, Микола Зеров, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Мирослав Ірчан, Степан Рудницький... 

Там розстріляно і відомих державних діячів - Михайла Полоза, Миколу Любинського, священиків, службовців, робітників та селян, звинувачених у так званих контрреволюційних злочинах. 
У поминальній панахиді біля козацького хреста, покладанні вінків і квітів у Сандармосі 5-го серпня взяли участь генеральний консул України у Санкт-Петербурзі Наталія Прокопович, давні друзі українців - пошуковець Юрій Дмитрієв, заступники голови правління "Калини" Андрій Литвин і Олег Мисилюк з Петрозаводська, директор Мєдвєж'єгорського музею Сергій Колтирін та інші. 
Члени делегації заїхали до селища Повенець, де оглянули нікому не потрібні зараз споруди Біломорканалу, будівництво якого забрало життя майже 100 тисяч українців. 
Учасники соловецької прощі взяли участь у всіх без винятку заходах і молебнях на біломорських островах Соловецького Архіпелагу Особливого Призначення, до яких уночі 6 серпня дісталися з Кемі катером "Адмірал Шабалін". 
7-го і 8-го серпня поминальні заходи традиційно було проведено в селищі Соловецькому й у північній частині найбільшого острова архіпелагу - на Секирній горі. Там у церкві Вознесіння в табірні часи містився чоловічий штрафний ізолятор (зазвичай в'язнів там же і розстрілювали). Біля розстрільних ям з останками страчених на південному схилі гори та пам`ятного Хреста ми запалили свічки... 
Екскурсію супроводжувала заст. директора Соловецького музею-заповідника Ольга Бочкарьова, яка на Секирній горі цікаво й зі знанням справи відповідала на всі наші запитання. 
У меморіальних заходах акції "Свіча пам`яті" та панахиді біля Соловецького каменя й Поклінного Хреста, що на колишньому тюремному цвинтарі, взяли участь представники державних структур, громадських організацій, священнослужителі з різних країн. 
Натомість місцеве населення байдуже спостерігало переважно нетверезими очима за поминальними заходами приїжджих "з материка" активістів "Меморіалу". Біля Поклонного Хреста за потужного представництва поляків та росіян польського походження урочисто було відкрито та освячено священиком Костелу пам`ятний камінь замордованим полякам, в`язням соловецьких таборів. 
Слід відмітити, що наступного року на цьому місці заплановано встановлення та урочисте відкриття нашого, українського пам`ятного каменя. 
Керівник "Молодої Просвіти", кобзар Віталій Мороз виконав біля Поминального Хреста відповідні українські пісні (з-поміж них «Чуєш, брате мій...» - пісню, яку співали соловецькі в'язні, коли хтось із земляків-українців помирав у неволі). Разом із молодим прочанином, депутатом Чернівецької обласної ради Назаром Горуком п.Віталій пов'язав на хрест вишитий рушник - пам'ять про співвітчизників, що прийняли на каторзі мученицьку смерть. 
Священик отець Димитрій (УАПЦ) відслужив литію. Представники української делегації поклали траурний вінок і за традицією пригостили всіх присутніх на поминальній акції короваєм, який привезли з Києва. 
Відвідування Соловецького монастиря-кремля - теж обов'язковий пункт програми перебування на Соловецькому архіпелазі. У монастирі-в`язниці за часів навіженої імператриці Катерини II тримали чверть віку в тюрмі останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Це страхітливе випробування обдурений росіянами гетьман витримав і пішов у вічність 112-літнім. На острові його й поховано. 
До надгробного каменя та пам'ятника Отаманові активістка "Меморіалу" з м. Васильків Любов Соцька привезла за три тисячі кілометрів у холодну і нещасливу для українців Карелію чорнобривці, кетяг калини та жменю української рідної землі. За традицією всі учасники експедиції неодмінно відвідали тюремну камеру останнього запорізького гетьмана Петра Калнишевського. 
Запам`яталася також презентація моторошної експозиції про Соловецькі табори та в`язницю, що відкрилася того дня у історичному бараці УСЛОН, яку врочисто відкрила і провела для української делегації першу екскурсію віддана музейній справі соловчанка Ольга Бочкарьова. 
І ось надійшла пора повертатися. Дорогою додому відвідали Псковський Кремль, заснований нашою Княгинею Ольгою. 
Насамкінець суб`єктивні акценти, від мене, Руслана Коцаби, кількаразового активного учасника Соловецьких експедицій (2005, 2008, 2011), заступника Івано-Франківського обласного "Меморіалу" ім. В.Стуса, чия бабуся Кобилянська Марія Петрівна заключних шість років життя віддала холодній і далекій Карелії: 
- неприємно вразила відмова спеціалізованої державної науково-дослідницької установи, Українського інституту національної пам`яті (УІНП) організовувати цього року Соловецьку експедицію. Можна якось збагнути небажання приймати участь у організації експедиції чи хоча б делегування до її складу істориків-науковців УІНП через комуністичну заанґажованість теперішнього директора інституту Валерія Солдатенка, але ж виникає слушне питання: для яких цілей надалі фінансувати з державної кишені цей спеціалізований науково-дослідницький заклад? 
- куратор від Міністерства культури України, завше привітна та ерудована Наталія Беркова, якимсь дивом, на інтуїтивному рівні, згладила це самоусунення УІНП та відсутність у складі експедиції науковців, які б спеціалізувалися на тематиці злочинів комунізму, але, погодьтеся, важко фінансові та представницькі функції поєднувати ще й з організаційними. Невже владоможці не вважають цей проект пріоритетним? 
- зважаючи на сучасне піар-правило "Якщо подія не висвітлена у ЗМІ - значить вона не відбулася", турбує відсутність у складі експедиції журналістських груп державних телекомпаній чи навіть комерційних, які гордо іменують себе проукраїнськими. Погодьтеся, тематичні телепрограми і телесюжети про цьогорічну Соловецьку прощу не зашкодили б поінформованості пересічного українця про часи Великого Терору у совіцькій імперії. 
- на мою думку, вже з наступного року слід відходити від авто-варіанту поїздки, коли день і ніч перебуваєш на незручному автобусному сидінні. Погодьтесь, що три тисячі кілометрів у один бік важко витримати навіть молодим, а що вже казати про літніх учасників, родичів невинно убієнних політв`язнів-українців. Краще би поїздом чи навіть літаком - адже у цьому випадку функції соловецької делегації збігаються із державно-представницькими,- хіба ні? 
- якщо куратором цього проекту і надалі залишається Міністерство культури, то було би добре кілька місць у складі експедиції зарезервувати для ймовірних переможців наукових студентських конференцій чи навіть шкільних олімпіад і конкурсів на тему історичних кривд українцям у ХХ сторіччі. Присутність відібраних комісійно кількох молодих людей "в темі" тільки підсилить, на мою думку, інституціоналізацію та подальші перспективи щорічної Соловецької прощі. 
- ще хочу відмітити небажання держави Росія (як тележурналіст це відчув особисто!) акцентуватися на подіях сталінського терору. Насторожує, що за тиждень перебування на різноманітних поминальних заходах та реквіємах чи мітингах, сталі і звичні в Україні та для українців слова-обвинувачення "Сталін", "СРСР", "НКВД", "МГБ", "КГБ" чи "комуно-фашизм" не прозвучали жодного разу з уст російських священиків чи місцевого політикуму. Але ж Україна - не Росія, хіба не так? 
Наостанок хочу відмітити безмежне терпіння, доброзичливість, взаємоповагу та взаємодопомогу всіх без винятку учасників цьогорічної Соловецької прощі. Велике вам усім Дякую за вашу жертовність! 
Автор - блогер, учасник Соловецьких експедицій 2005-го, 2008-го і 2011-го рр.., перший заступник Івано-Франківського обласного "Меморіалу" ім. Василя Стуса, спеціальний кореспондент телеканалу ZIK 

П.С. З деякими висновками нашого Соловецького братчика не можу погодитись (наприклад, щодо використання автобуса: вважаю власний транспорт однією з переваг експедиції на Соловки). Цікаво було б знати, що дирекція музею робить з індивідуальними пам'ятниками, проти появи яких вона так протестувала. Також здивувало піар-правило: якщо автор замітки - тележурналіст, то саме від нього залежало, чи відбулась подія, чи ні.

Депутати і надалі матимуть пенсії в обхід закону "для всіх"

Верховна Рада України відмовилася встановити для народних депутатів такі самі правила нарахування пенсій, як для всіх інших пенсіонерів.

Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення відповідної поправки до законопроекту про пенсійну реформу, внесену народним депутатом Арсенієм ЯЦЕНЮКОМ, проголосували лише 75 народних депутатів з 368 зареєстрованих в сесійній залі.

Олександр Мурашко

Будьте в мистецтві як діти — щирі й безпосередні.

Олександр МУРАШКО

Інколи буває досить декількох штрихів, мазків, щоб сказати про головні людські істини. Однак пошук цих мазків може затягтися чи не на все життя, забираючи душевні сили, згладжуючи швидкоплинні роки. Доречніше було б думати, що слава прийшла до Олександра Мурашка (1875—1919) надто пізно. Так само хибно було б вважати, що Європа вчасно визнала унікальний імпресіонізм українського художника, не гірший від Клода Моне, Огюста Ренуара чи Поля Сезанна. У цьому не винні ані заплутана доля художника, ані витончена європейська публіка, ані навіть швидкоплинність тих дев’ятнадцяти років, упродовж яких судилося творити митцеві українського живопису Олександрові Мурашку.

Веб-архів відеоматералів «Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988-1991»

Країни Західної Європи та США не були готові до падіння комунізму чи розпаду СРСР. Міжнародний консенсус на постання України як незалежної держави постав досить пізно – аж після провалу ГКЧП. І якби Україна не скористалася з цього шансу, не відомо, чи була б вона зараз незалежною.

Таку думку висловив історик Ярослав Грицак 21 червня в Києві, де Український католицький університет презентував веб-архів відеоматералів «Розпад Радянського Союзу. Усна історія незалежної України 1988-1991». Це 72 інтерв’ю з політичними лідерами, дисидентами, дипломатами, журналістами, релігійними діячами, підприємцями, вченими, військовими – учасниками або свідками постання незалежної України в 1988-1992 роках, повідомила прес-служба УКУ.

Книга Габі Кьоп українською

Видавництво «Зелений пес» надрукувало книгу німкені Габі Кьопп «Навіщо я народилась дівчинкою?» про сексуальні злочини Червоної армії. З німецької книгу переклала Юлія Горбач.
До речі, я вже її прочитала. Так що як комусь треба — стукайте.

Без суду і слідства

Олександр ПОДРАБІНЕК. 4 квітня 2010 року, grani.ru

Пропозицію Володимира Буковського судити Михайла Горбачова за злочини радянського режиму було зустрінуто з майже загальним осудом. Я не маю на увазі доісторичних комуністів і печерних патріотів, що ненавидять Горбачова за те, що йому не вдалося зберегти СРСР. Я не маю на увазі чинуш і кремлівських дармоїдів, на яких наводить жах одна думка про можливість подібного прецеденту. Я кажу про найбільш інтелектуальну та сумлінну частину нашого суспільства; про тих, на чию підтримку міг би розраховувати Буковський у стараннях очистити нашу історію від міфів і брехні.

Горбачова під суд?

Фрагменти дискусії російських публіцистів та дисидентів щодо постаті першого і останнього президента СРСР
Володимир БУКОВСЬКИЙ. 2 квітня 2011, snob.ru

Полеміка розгорілася після того, як один із засновників дисидентського руху в СРСР, письменник, політичний та громадський дія, науковець Володимир Буковський опублікував на сайті snob.ru блог, назва якого — «Горбачова під суд» — говорить сама за себе. Серед усіх його колег жорстку позицію та аргументи дисидента підтримав тільки Олександр Подрабінек (на сайті grani.ru) — так само дисидент, правозахисник і публіцист. Реакція ж більшості ліберального російського середовища виявилася негативною, а подекуди навіть істеричною. Багато кому «радикальна правдолюбність» Володимира Буковського здається перебором, піаром або ознакою поганого смаку.

У Києві відкрили пам’ятник Старшинам Армії УНР

28 травня у мікрорайоні Оболонь відкрили пам’ятник «Старшинам Армії УНР – уродженцям Києва». Це перший монумент у столиці, присвячений воїнам Армії Української Народної Республіки.

Пам’ятник являє собою збільшену копію ордена «Хрест Симона Петлюри». Нагороду було затверджено 1932 року урядом УНР у вигнанні. Право на відзнаку мав «кожен вояк Армії УНР та повстанських відділів, який брав участь у збройній боротьбі за визволення України».

Більш ніж двометровий «Хрест Симона Петлюри» встановлено на постаменті, на якому з чотирьох сторін світу закріплені меморіальні дошки з іменами 34 старшин Армії УНР та Української Держави, які були уродженцями Києва (імена яких вдалося встановити історикам).

Нацрадіо відмовилось від погоди в прямому ефірі через критику влади

Як і 2004 року, найвідважнішими виявляються жінки-ведучі, які говорять щось зовсім відсторонене. Як пригадуєте, 25 листопада 2004 року ведуча сурдоперекладу УТ-1 Наталя Дмитрук розповіла 100-тисячній аудиторії глухих українців про фальсифікацію виборів, повідомивши, що «Результати ЦВК є сфальсифікованими... Мені дуже прикро, що до цього доводилося перекладати неправду. Більше я цього не робитиму. Не знаю, чи побачимось».
Днями пані Людмила Савченко, розповідаючи на Національному радіо про погоду, спокійним голосом висловила свою думку щодо ситуації в державі. Вона усвідомлювала, що більше в прямому ефірі не працюватиме.
Як повідомляє "Українська правда", Національне радіо відмовилось від прямих включень з Укргідрометцентру через те, що в прямому ефірі начальник відділу метеорологічних прогнозів розкритикувала ситуацію в країні. Про це "Українській правді" повідомили джерела у Національній радіокомпанії.

"Молодшання" алкоголізму в Україні

Алкоголізм та початок вживання наркотиків помолодшали. Про це 16 травня на прес-конференції повідомила головний лікар Львівського обласного клінічного наркологічного диспансеру Мирослава Кабанчин.

«Алкоголізм і початок вживання наркотиків молодшає. Якщо говорити про алкоголізм, то, в середньому, починають вживати з 11-12 років, є випадки, коли і з 9. Вживати наркотики починають трохи пізніше, з 13-14 років - перший наркотик маріхуана, з 15-16 – екстазі, амфетамін, код терпіни, ще пізніше, залежно від статків – героїн, «ширка», - зазначила Мирослава Кабанчин.

Євген Жеребецький. Кінець Імперії

Стаття була написана для журналу "Ї" (ч. 31, 2004), але основні постулати не втратили актуальності. — Triphilon.

(Спроба практичного застосування теорії геополітичної динаміки Рендала Коллінза)

Матеріал, представлений у цій статті, не претендує на оригінальність. Метод, на підставі якого проводиться аналіз сучасного стану Російської Федерації та її геополітичних перспектив, був сформульований понад 20 років тому і верифікований у 1991 році. Нам довелося лише взяти статистичні довідники і переписати цифри. Зрештою, ця стаття не претендує на сенсаційність. Оскільки факти, викладені тут, і можливі варіанти розвитку подій давно відомі вузькому колу фахівців. Наша ціль – оприлюднити цю інформацію і зробити її доступною. Для того, щоб „народ почав мислити геополітично. А політики – геополітично діяти” [1].

Mузей совєтської окупації атакують... привиди | Історична правда

Вахтанг Кіпіані
Про донос на Музей совєтської окупації від імені людини, яку вже 3 роки розшукують

В це важко повірити - лист від неживої людини, за життя - бомжа та п'янички, змусив кілька державних органів і спецслужбу інтенсифікувати "профілактичну роботу" проти унікального музею та його керівника.

Був у приснопамятній радянській журналістиці такий жанр - "лист покликав у дорогу". Але в нашому випадку - все вигадливіше.

Лист надійшов Роману Круцику, колишньому нардепу від Івано-Франківщини, керівнику столичного "Меморіалу" ім. Василя Стуса, засновнику Музею совєтської окупації, який працює в Києві вже вісім років.

Для тих, хто ще не дивився: Рівень секретності

18 історій, які сталися на території України під час другої світової війни і проходили в радянських відомствах під грифом "цілком таємно". 18 страшних фактів, що мають документальне підтвердження та свідчення очевидців. Абсолютно різні, але об'єднані одним: це події, які допомагають зрозуміти - якою ж війна була насправді: більш трагічною і менш романтичною, що нам говорили підручники. Спроба не тільки розповісти історії, але показати обсяг існуючої неправди. Не було "віроломного нападу німців на мирний СРСР". Фашисти напали на готову до війни країну, але з-за очевидних промахів, злочинних помилок командування, нелогічних рішень і військових прорахунків, люди гинули в безпрограшних на перший погляд ситуаціях.

Зґвалтована Перемога

Силою зламайте расову зарозумілість німецьких жінок, візьміть їх як заслужений трофей!

Ілля Еренбург, радянський письменник-пропагандист

15-річна німкеня Габі Кепп у 1945 році була неодноразово зґвалтована п’яними радянськими солдатами – точно так, як і два мільйони її землячок. Але вона – єдина з двох мільйонів, що під власним іменем написала про це правдиві спогади. 

Складно уявити, щоб жінка наважилася на такий вчинок – зазвичай про приниження воліють не згадувати, а тим більше не розповідати. Сама Габі, до речі, зізнається: „Коли на Пасху 1946 року зустрілась у Гамбурзі з рідними, вони не дозволили розповісти про все, що зі мною трапилося”. Наслідками систематичного сексуального насильства в підлітковому віці стали психологічні та фізіологічні розлади, у результаті яких фрау Кепп так і не вийшла заміж, не відчула радощів кохання та материнства.

Блаженніший Любомир: "Війна увійшла в моє життя 1 вересня 39-го, коли на Львів упали перші бомби"

У чергову річницю закінчення Другої світової війни у Європі Любомир Гузар, глава УГКЦ (2001-2011), дає оцінку подіям війни та розмірковує про феномен історичної пам'яті.

 - Ваше Блаженство,  чи можете Ви пригадати, як минула світова війна увійшла у Ваше життя?

- Я пережив Другу світову війну від першого дня. У Львові ще 1 вересня 1939 року впали перші бомби, німецьке військо напало на тодішню Польщу. Тоді малими ми зрозуміли, що війна є щось дуже страшне. Вона руйнує. Є хата, яку будували дідусь, батько, і тут впала бомба - і все розлетілося, пропало...

У 1939-1941 роках на наших теренах майже не було бойових дій, але відбувалися страшні речі. Тисячі людей були замордовані у в'язницях. Коли в 1941 році більшовицькі війська вже відступали перед німцями, то вирізали, винищили вязнів. Чи ті люди були винні - хто знає? Багато, напевне, було невинних.

Імперія проти утопії

Михайло Дубинянський

Первое мая позади, близится девятое мая.

Впрочем, красные дни календаря неравноценны: если 9 мая остается для постсоветских обывателей великим праздником, то 1 мая воспринимается как обычный выходной и не вызывает особых эмоций. День международной солидарности трудящихся полностью заслонен Днем победы. Пожалуй, это и есть summa summarum всей советской истории.

Долгое время именно 1 мая было главным праздником рабоче-крестьянского государства. Первомай олицетворял утопические надежды, связанные со Страной Советов: безоблачное коммунистическое будущее, интернациональное братство трудящихся, гармоничное общество без эксплуатации человека человеком, без горя и слез. Дабы поддерживать этот светлый образ, информация о происходящем в СССР тщательно фильтровалась. В дивном новом мире не могло быть массового голода, концлагерей или депортации целых народов.

Навіщо Україні вивішувати прапори «країни людожерів»?

Ігор ЛОСЄВ

Проблема масової недовіри українців до влади, до політиків та урядовців посіла чільне місце минулого тижня в багатьох суспільно-політичних програмах вітчизняного ТБ. Але, як наголошувалося в Анни Безулик у «РесПубліці», падає довіра не лише до влади, а й до опозиції. Багато наших діячів досі наївно вважають, що їм удасться приховати від суспільства якісь свої непристойні дії. Не вдасться! За інформаційної доби все таємне дуже швидко стає явним, тому схема «гріши тихо, а кайся голосно й виразно» — не проходить, тим паче, що в нас і каятися ніхто не квапиться. Визнання політиками своїх помилок, не кажучи вже про правопорушення, — це явище, вживаючи улюблене слівце В. Ющенка, унікальне. Але бувають і позитивні винятки, один з яких і стався в студії «РесПубліки», де нардеп від БЮТ Андрій Шевченко публічно визнав, що його політична сила грішна тим, що, перебуваючи «біля керма», не відокремила бізнесу від влади й загравала з командою Януковича.

Старість як дар

5 травня в Римі, у Спільноті Св. Егідія, відбулась конференція під назвою «Дар старості. Православні і католики на шляху милосердя ». Один з учасників конференції, єпископ Вінченцо Палья, поскаржився на те, що не вистачає проектів та ініціатив для людей похилого віку. На його думку, необхідно створити суспільство, в якому ставилися б з повагою до будь-якого віку, і християни можуть внести в цю справу фундаментальний внесок.

Про що шкодують люди перед смертю

Одна жінка багато років працювала в хоспісі. Її обов'язок - полегшення стану пацієнтів. Таким чином, вона буквально проводила з ними останні дні та години. Зі своїх спостережень вона склала своєрідний рейтинг - про що люди найчастіше шкодують перед смертю.  

---

1. Я шкодую, що у мене не було сміливості, щоб жити життям, правильним саме для мене, а не життям, яке очікували від мене інші

---

Це найбільш поширена думка. Коли люди усвідомлюють, що їх життя майже закінчилось, вони можуть озирнутися назад і легко побачити, які їх мрії залишилися нереалізованими. Більшість людей навряд чи намагалася виконати навіть половину своїх мрій. І вони повинні були померти, знаючи, що це відбувалося тільки внаслідок вибору, який вони зробили або не зробили.

Soviet story: для тих, хто не дивився

Документальний фільм "Радянська історія" латвійського режисера Едвінса Шноре вийшов на екрани у 2008 році. Фільм порівнює засоби терору, які були притаманні соціалістичному режиму Німеччини і Радянського Союзу, співпрацю СС з НКВД, Гестапо з КГБ, привертає увагу до ставлення сучасної Росії до Українського Голодомору, Голокосту євреїв, Катинської трагедії. Фільм вийшов за фіннсової підтримки фракції Європарламенту "Союз європейських націй" і показаний в Європарламенті і країнах Балтії. Заборонений до показу на території Росії.
Нещодавно (21 квітня 2011 р.) показаний каналом "1+1".
Оригінальна назва: The Soviet Story 
Жанр: документальний, історичний
Походження: Латвия, Sia Labvakar 
Рік: 2008
Режисер: Edvins Snore 
У ролях: Норман Дейвіс, Михайло Горбачов, Віктор Суворов, Володимир Буковський, Володимир Сергійчук, Войцех Рожковський та інші 
На 1+1 онлайн. Можна стягнути для перегляду тут або тут.

Документ Дем’янюка - радянська фальшивка?

Наталка Хижняк
Бі-Бі-Сі, Вашингтон

Процес на Іваном-Джоном Дем’янюком, що вже добігає кінця у Німеччині, знову опинився у центрі уваги після оприлюднення у США звіту ФБР 25-річної давнини, у якому ставиться під сумнів автентичність посвідчення охоронця концтабору на ім’я Дем’янюка, яке є головним речовим доказом сторони обвинувачення.


Переклеєне фото

У вівторок 12 квітня “Асошіейтед Прес” презентувала розсекречений документ Клівлендського відділення ФБР. У цьому документі мовиться, що нацистське посвідчення Івана Дем’янюка з його фотографією, найімовірніше, є підробкою.

Послання Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, до молоді

«Тим-то і ми, як отроки, знамена перемоги носячи,

Тобі, переможцеві смерті, воскликуємо:

Осанна в вишніх, благословен, хто йде в ім’я Господнє!»

Тропар Квітної неділі

Улюблена у Христі українська молоде!

У святковий день тріумфального входу Господнього до стольного града Єрусалима звертаюся до вас зі своїм першим, після сходження на престол Отця і Глави Української Греко-Католицької Церкви, пастирським посланням.

В Католицькій Церкві склалася традиція, що у Квітну неділю особливу увагу звертають на молодь. Цього дня на площі Святого Петра в Римі сотні ваших ровесників з усього світу збираються на молитву разом зі Святішим Отцем. Користаю з такої нагоди, щоб за посередництвом цього листа звернутися до вас, запевнити вас у своїй особливій турботі та запросити до діалогу з Божим Словом, яке Свята Церква нам проповідує.

"Я звинувачую Німеччину". Промова Івана Дем'янюка у німецькому суді

Давня подія, не помічена більшістю українських ЗМІ - звинувачений у причетності до масових убивств в нацистських концтаборах Джон Дем'янюк нарешті взяв слово. Наводимо його промову повністю:

"За дорученням Джона Дем'янюка, ця заява була зачитана німецькою мовою його адвокатом, доктором Ульріхом Бушем, під час публічного судового засідання в Мюнхені 13 квітня 2010 року.

Я вдячний усім людям, які допомагають мені в безнадійному становищі дуже хворого – як у в'язниці, так і в залі суду. Тому я особливо дякую медичному персоналу, який полегшує мої болі і допомагає мені пережити це випробування, яке є для мене катуванням.

В Україну повернулася унікальна колекція писанок

За два тижні до Великодня уряд Німеччини повернув до України унікальну колекцію писанок, вивезених під час Другої світової війни. Національному музею декоративно-прикладного мистецтва у Києві їх особисто передав посол Німеччини в Україні Ганс-Юрґен Гаймзьот. Процес повернення переміщених культурних цінностей є двостороннім: із 1993 року обидві країни обмінялися кількома сотнями музейних експонатів та творів мистецтва.

Ланселот Лоутон. Україна — найбільша проблема Європи. Виступ у Лондоні 1939 року

"...З огляду на унiкальне географiчне положення будь-яка серйозна спроба з боку України скинути понево­лювачiв i об'єднати свої чотири розмежованi частини в одну незалежну Українську державу неодмiнно викличе справжню панiку..."
Однiєю з ключових фiгур, яка мала значний вплив на фор­мування проукраїнської громадської думки в британському суспiльствi першої половини ХХ-го сторіччя, був вiдомий журналiст-мiжнародник Ланселот Лоутон.

Загибель Великого Новгорода

Як вільна республіка була знищена самодержавною Москвою

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ ІВАН III. НІМЕЦЬКИЙ ПОРТРЕТ ХVI ст.

ВИВЕЗЕННЯ ІЗ НОВГОРОДА ВІЧОВОГО ДЗВОНА ДО МОСКВИ. МІНІАТЮРА ХVI ст.

«Сыны снегов, сыны славян,
Зачем вы мужеством упали?
Зачем? Погибнет ваш тиран,
Как все тираны погибали!»
Михайло ЛЄРМОНТОВ

Історик, як і будь-який справжній науковець, постає перед необхідністю, досліджуючи великі події минулого (особливо ті, які вирішальним чином вплинули на подальший хід подій), не відбуватися неглибокими загальними фразами, порожніми кліше, а «дивитися в корінь», бачити причини тих або інших крутих поворотів історії, джерела перемог і поразок колись могутніх держав. Саме такий підхід конче необхідний, коли ми прагнемо осмислити грандіозний і страшний процес «збирання російських земель» навколо Москви (ХIV — XVI ст.), наслідком чого стало утворення тиранічної централізованої самодержавної держави, причому надзвичайно агресивної (з 1321 р. по 1581-й збільшила свою площу в 180 разів, і це було лише початком процесу!), яка «живила» свою ідеологію не європейськими «хартіями вільності» (як в Англії), не освіченими реформами ліберальних князів (як, приміром, у Флоренції), а необмеженим правом «великого государя» чинити зі своїми «людишками» і «холопами» (до останніх належали навіть близькі бояри) так, як він вважає за потрібне.

Але на шляху нестримної, хижої експансії великих князів і царів московських, від Івана Калити до Івана IV Грозного, яких прославляли однаково як дореволюційні, так і радянські казенні історики, стояла дивовижна держава — Великий Новгород, вільна вічова республіка, яка успадкувала живі демократичні традиції Давньої Русі. Ця держава, яка в період найвищої своєї могутності (ХIV — перша половина XV ст.) контролювала землі на півночі аж до Уралу (тоді його називали «Югорський Камінь»), Білого моря й навіть Сибіру, мала найтісніші торговельні зв’язки із Західною Європою (Велике Князівство Литовське, німецькі вільні міста на Балтиці та Північному морі, Річ Посполита), фактично користувалася в повному обсязі системою привілеїв Магдебурзького права, — ця держава в політичному плані була цілковитою протилежністю самовладній Москві.

Усі значимі питання життя міста й республіки в цілому вирішувалися (чи то укладання торговельних угод з Європою, обрання голови виконавчої влади — посадника, скликання народного ополчення, збір грошей на спорудження нового храму тощо) на вічових зборах вільних громадян Новгорода; сам новгородський князь фактично був не більш ніж найманим воєначальником місцевої дружини.

Саме Великий Новгород реально втілював, говорячи сучасною мовою, «європейський вектор» розвитку (потенційно можливий!) майбутнього «великоросійського» народу. Процеси його державного об’єднання в XV столітті ставали вже об’єктивною необхідністю. Якщо говорити про майбутні великоросійські землі, то питання стояло так: хто саме очолить об’єднавчий процес — авторитарна Москва чи Новгород (якого підтримував — втім, як побачимо, тільки до часу — могутній союзник — Велике Князівство Литовське, яке об’єднувало й українські землі)? Цю альтернативу історик Микола Костомаров свого часу формулював так: «удільно-вічова» чи «єдинодержавна» Русь — хто переможе? Він пояснював: «Ідеалом удільно-вічового життя було самостійність земель російського світу, так, щоб кожна земля становила своє ціле у прояві свого місцевого життя і всі разом були б з’єднані одним і спільним для всіх зв’язком. Ідеал єдинодержавного укладу був зовсім іншим. Тут свобода частин приноситься в жертву іншій ідеї — єдиної держави: тут немає й бути не може навіть мови про зв’язок і з’єднання частин, бо самі частини поглинаються, знищуються».

Ось навколо чого, власне, точилася боротьба між Москвою й Новгородом. А розповість нам, читачу, про трагічні перипетії цієї боротьби... ні, не націоналіст, не радикальний, непримиренний противник деспотичної Москви, а прихильник «освіченої монархії», імперський історик Микола Михайлович Карамзін. Наші «ультрапатріоти», щиро вважаючи Карамзіна крайнім реакціонером і шовіністом, відверто ігнорують його творчість. Тим часом те, що писав Микола Михайлович, письменник та історик, який не ігнорував «незручні» факти й події, якщо вони «не вписувалися» у його доктрину, — це переконливе свідчення про злочини раннього московського самодержавства. Отже, слово Миколі Карамзіну.