понеділок, 30 травня 2011 р.

Горбачова під суд?

Фрагменти дискусії російських публіцистів та дисидентів щодо постаті першого і останнього президента СРСР
Володимир БУКОВСЬКИЙ. 2 квітня 2011, snob.ru


Полеміка розгорілася після того, як один із засновників дисидентського руху в СРСР, письменник, політичний та громадський дія, науковець Володимир Буковський опублікував на сайті snob.ru блог, назва якого — «Горбачова під суд» — говорить сама за себе. Серед усіх його колег жорстку позицію та аргументи дисидента підтримав тільки Олександр Подрабінек (на сайті grani.ru) — так само дисидент, правозахисник і публіцист. Реакція ж більшості ліберального російського середовища виявилася негативною, а подекуди навіть істеричною. Багато кому «радикальна правдолюбність» Володимира Буковського здається перебором, піаром або ознакою поганого смаку.

Очевидно, Михайло Горбачов — не найгірший серед експонатів «музею радянського тоталітаризму», але аргументи, що висловлює Володимир Буковський — не домисли, не вигадки, а — таки аргументи. А це означає, що їх варто почути, до них варто прислухатися, над ними варто розмірковувати, про них необхідно говорити. Тим більше, що український інформаційний простір подібного рівня дискусіями не рясніє.
До набору текстів, що стосуються полеміки навколо постаті Михайла Горбачова ми включили також репортаж Божени Ринской (gazeta.ru) з лондонського Альберт-Холл, де 30 березня відзначили 80-річчя «дєда» (як стверджує Божена Ринска, так Михайла Горбачова називають «у вузьких колах») або «Горбі» (як кажуть у Західному світі). Цей, здавалося б, цілком «світський» репортаж, утім, додає доволі тонкі нюанси до розуміння серйозної історичної полеміки.
Я подав до Вестмінстерського мирового суду документи на арешт Михайла Горбачова, який зараз перебуває на території Великої Британії. Суть позову — покарання за злочини, які скоїв Михайло Горбачов, перебуваючи на чолі СРСР. Зокрема, йдеться про розгром націоналістичних демонстрацій у Тбілісі 1989 року, Баку — 1990-го і Вільнюсі — 1991 року. Я переконаний, що Горбачов несе персональну відповідальність як головнокомандувач збройних сил за всі людські жертви. Та послідовність, з якою Михайло Горбачов віддавав накази про введення військ спочатку до Тбілісі, потім до Баку, а потім до Вільнюса, не залишає сумнівів, що він цілковито розумів те, що відбувається.
Мій позов був відхилений на тій підставі, що Горбачов перебуває в Англії з особливою місією (він нібито мав зустрітися з прем’єром Кемероном), а тому він користується недоторканністю. Проте я спеціально дивився розклад Кемерона, опублікований у нього на сайті, — в списку зустрічей Горбачова немає. Така ж ситуація у графіку Горбачова. Ось іронія — насправді Горбачов тут святкував свій ювілей.
Навіщо я це роблю? Щоб розібратися з минулим. Горбачов — це великий міф, великий обман, а я не хочу обману. Велика дурість вважати, що Горбачов — благо. За нього витекли російські гроші за кордон — так зване золото Партії, яке осіло за кордоном. За нього були закладені основи олігархії: 1988 року його заступником Івашком було підписане розпорядження про підготовку молодих кадрів, суть якого в тому, що відбираються молоді та перспективні комсомольські працівники й вирушають на прискорені курси економічної підготовки. По суті — це були бізнес-школи Радянського Союзу. Випускникам потім видавалися ліцензії, початковий капітал, і вони відкривали перші банки в СРСР. Усі вони — довірені особи партії, які несли відповідальність перед ЦК за гроші ЦК.
Причини сьогодення Росії криються в минулому. Поки ви не зрозумієте, що таке перебудова, ким був Михайло Горбачов, нікуди йти. Він був звичайним партійним працівником, його висунули на посаду генсека не тому, що він був розумніший, яскравіший, більше розумів, що відбувається. А тому, що був молодий і міг більш-менш будувати речення. Але все, що він виголошував, — від початку й до кінця — було цілковитою брехнею: Горбачов бреше, навіть коли говорить правду. І гласність, перебудова — не його винахід. Я на своєму сайті навожу документи про те, що ще 1977 року, за часів правління Брежнєва, було створено документ, за яким необхідно впровадити «добре керовану гласність».
Росія — це країна, яка ніяк не може розібратися зі своїм минулим. Ми не можемо, не хочемо, боїмося усвідомити те, що було 50—60—70 років тому. І тому я хочу, щоб тому, що було не так давно, чого я був свідком, у чому я особисто брав безпосередню участь, була дана об’єктивна оцінка. А для мене важливо осмислити минуле — й мова не лише про вчинки Горбачова, а й про свої.
Я досить часто чую про те, що Горбачов зробив багато для російських людей, що він «подарував» їм свободу (мені досить багато надсилають посилань на ті чи інші висловлювання про останнього генсека СРСР). Для мене все це звучить абсурдно. Свободу не можна подарувати. Свободу дарують рабам. А я ніколи не був рабом. Я завжди почувався вільною людиною, в якої є права та обов’язки. І ці аргументи для мене смішні: «пан дав пряника, пан покарав, пан подарував свободу». За свободу треба боротися, битися, але не приймати в дар.
Я хочу справедливості й непідкупності. Нехай Горбачов відповість за всі злочини перед своїм народом. І нехай ставлення до нашого не настільки далекого минулого буде чесно оцінене. Не зрозумівши про перебудову, Захід не зрозуміє й того, що відбувається зараз.

Газета "День" ч. 62-63, 8 квітня 2011 р.