вівторок, 13 жовтня 2009 р.

Екстракт 150 (газета "День")

Газета "День" видала чергову книгу (тим разом — у двох томах) своєї "Бібліотеки". Це вибірка "найкращого", непроминального (охоплює 12 років існування газети, отож, багато матеріялів вже застаріло), статті, які потрібно зберегти не на газетних сторінках.
Цікаво, скільки в Україні періодичних видань, з яких можна зробити подібну вибірку?


Уривки зі вступного слова до "Екстракту" Лариси Івшиної
У моєму розумінні є два типи видань. Один тип — «дерево». Своїм корінням воно проростає в національний ѓрунт, живиться соками своєї землі, а гіллям та кроною тягнеться у високе небо. Це дерево можуть ламати вітри, воно може втрачати листя, переживати кращі або гірші часи, але воно — живе. Воно жене соки, дає прихисток, плодоносить. Інший тип видань — це «стовпи для оголошень». Так, вони бувають дуже зручними, практичними та функціональними, але...
Гадаю, немає потреби наголошувати, до якого типу видань я відношу «День»... Із 1997 року й дотепер «День» перебуває ніби в антифазі з більшістю журналістського світу... Після ночі виборів 1999 року, коли політична спроба України перескочити через прірву не вдалася, на планірці в редакції, де вже не було половини журналістів (поразка, як відомо, — сирота!), я сказала «наполеонівську» фразу: «Відтепер ми будемо займатися суспільством». Бо коли рамки свободи звужуються, треба йти вгору. І ми пішли вгору. І піднялися вище політичних хмар-чвар — у стратосферу історичної пам’яті. Відтак, із 2000 року з цього найвищого ракурсу ми намагалися осягнути основні вузли українських проблем. Так, у тісній співпраці з найкращими науковцями, найпатріотичнішою українською партією — «партією істориків», з’явилася «Бібліотека газети «День» — «Україна Incognita». Наші книги сьогодні є в багатьох бібліотеках країни. Їх читають, аналізують, на їх науковий і суспільний авторитет орієнтуються. І я це бачу, постійно подорожуючи українськими університетами.
Пам’ятаєте байку про двох жабок, які потрапили у глечик із молоком? Якщо спершу ми намагалися борсатися, «збиваючи масло»,.. то після 1999 року виявилося, що в глечику — далеко не молоко... І тут колотись — не колотись... Тактика поведінки на болоті — зовсім інша. Тому ми почали відшуковувати по країні надійні точки опори — «острівки норми». З цієї філософії виросла потреба в експедиції по українських університетах, і, зрештою, — альбом «Мої університети». Перемішуючи інтелектуальні поля українських освітніх центрів, зводячи містки між цими острівцями норми, ми робимо, за висловом нашого автора Оксани Пахльовської, амбітну спробу з’єднати їх в повноцінний та цілісний материк.
А ще газету «День» я б назвала своєрідною дослідною ділянкою, на якій ми вирощуємо ідеї та прообрази крупних ініціатив, які може та повинна взяти на озброєння держава. Так, ідея Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді виросла з розуміння, що підходи до виховання молоді не змінюються, що попереду європейської інтеграції повинна йти інтеграція внутрішньоукраїнська. Острозький клуб, який є прикладом такого інтегрування, функціонує з 2006 року. За цей час сформувалася низка важливих зв’язків між інтелектуальними центрами. І хоча ми фізично не в змозі «втягнути» в цей рух всю країну, але ми показали, як цей механізм працює. Далі — справа за тими, хто має більші можливості.
Вища школа, на мою думку, все ще серйозно відстає від потреб нашого суспільства. Тому на нашій «дослідній ділянці» ми «посіяли» ідею Літньої школи журналістики «Дня». І вона вже дає дивовижні результати. Сьогодні в редакції газети повноцінно працюють троє її випускників.
Здається, аби змінити українську дійсність, такої локальної «точкової терапії» недостатньо, потрібні цілі армії політиків з абсолютно іншим, українським світоглядом. Можливо. Але без такої «точкової» роботи політиків із нормальними цінностями Україна матиме не скоро. Я переконана, що у своїх вчинках треба керуватися не низькою імовірністю реалізації своїх намагань, а давньою та простою селянською приказкою: вмирати збираєшся, а жито сій.
Наш фотоконкурс — це не лише народна галерея на колесах. Нещодавно в одному з міст його назвали «альтернативним телебаченням». Чому? В п’ятитомнику відгуків за більш ніж десятирічне існування фотовиставки й її подорожей Україною часто можна зустріти запитання: чому Такої країни нам не показують по телебаченню?.. І цю проблему ми постійно порушуємо на шпальтах нашої газети.
150 текстів, вміщених у цій книзі, по суті, знищують алібі тих, хто стверджує, що він нічого не чув, не знав і не бачив. «Короткий курс» газети «День» — для тих, хто досі робив вигляд, що справа лише у забаганках історії (а не в персональній зрілості громадян). Для тих, хто каже, що інакшої долі Україна мати не могла. А ми наполягали і наполягаємо, що могла. І цей «екстракт» — наш неспростовний аргумент.
З «тіла» нашої газети ми вже добули цілу бібліотеку. Тексти для восьми видань «Бібліотеки газети «День» ми добирали, умовно кажучи, по горизонталі. Усі вони присвячені певним напрямам, які ми вважаємо важливими. Книга, яку ви тримаєте в руках, — це знакові статті по «вертикалі». Це своєрідна нитка Аріадни, яка показує шлях, яким ми пройшли разом із суспільством протягом останніх 12 років. Хочеться вірити, що газета «День» була хорошим лоцманом. Але, безперечно, тільки для тих, хто хотів іти з нами. Одночасно ми повинні розуміти, що українські гуманітарні поля дозрівають із різною динамікою. Неготовність багатьох українців слухати й — особливо — чути викликає новий параліч зусиль. «Корона» не звалиться — ми змушені повторювати пройдене: для тих, хто не готовий був почути нас тоді, але дозрів до того, аби підтримати платформу «Дня» зараз.
«Екстракт 150» добутий зі шпальт «Дня» не для нашого самоствердження. Я хочу, щоб українці пам’ятали: хоча ми й утратили шанс, але невирішені питання все одно потребують вирішення. І якщо країна не рухатиметься вперед, то через десять років проблеми, порушені цими статями, можуть бути ще актуальними. Свідчення тому — матеріали, які «Дню» доводиться дублювати на своїх шпальтах слово в слово. Так, цього року ми повторили «Повість про двох журналістів» Джеймса Мейса, матеріал, що вперше з’явився в газеті ще в липні 2003 року. Вдало використавши можливості газети, в тому числі англомовної версії, «День» долучив до обговорення проблеми українського Голодомору-геноциду науковців з усієї Європи. Тому, коли в 2004 році президент Ющенко дав відповідні імпульси, українським представництвам за кордоном було на що спертися, роз’яснюючи трагедію 1932—1933 років. Як результат — парламентами багатьох країн визнано, що Голодомор все ж був геноцидом. Ми не дамо забути Джеймса. Сподіваюся, цьому сприятиме заснована «Днем» премія його імені в галузі публіцистики.
Це я називаю вікном практичних можливостей, дієвістю газети.
У цьому контексті можна говорити й про безцінні струмочки, що нас підживлюють, — наших читачів, яких я вважаю найбільшим надбанням. Саме тому, структуруючи цей збірник, ми окремим розділом включили «Пошту «Дня»...
Засвоєння досвіду — доволі складна для суспільства робота... Двотомником знакових статей «Дня» ми спробуємо вивести на ваш, наші уважні читачі, суд своє скромне уявлення про те, що все ж таки Україна могла мати іншу долю. Нам не хотілося б, аби ці книги звучали як докір. Мовляв, ми ж вам казали... Але тепер ви маєте значно більше підстав для глибшого розуміння найновішої української історії.
Ви тримаєте в руках «екстракт» «Дня». Стовідсотково натуральний продукт. Екологічно чистий. «Вирощений» на дружніх до українського середовища помислах та діях. Аби пам’ятати. Повторювати. Розвивати.