Коментар Українського інституту національної пам’яті до виставки «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА»

Виставка «Волинська різня: польські та єврейські жертви ОУН-УПА», підготовлена громадським рухом «Русскоязычная Украина» на чолі з народним депутатом України В. Колєсніченком та польським «Товариством увічнення пам'яті жертв злочинів українських націоналістів», анонсувалася як перша наукова виставка в Україні, що розкриває геноцид і злочини, вчинені ОУН-УПА проти польського, єврейського, українського, ромського й інших народів. На ній мали бути представлені фотокопії оригінальних фотографій і документів з державних польських архівів і приватних колекцій (понад 4000 документів з 20 000 зібраних). Однак, як виявилося, жодна з ілюстрацій не має атрибуції, тобто невідомі природа та місце зберігання оригіналу, у виставці не представлено жодного архівного документа.

«Вікно життя»

Максим Баландюх, Українська правда. Життя

Незабаром у Києві відкриється особливий пункт – «Вікно життя», в який матері зможуть анонімно підкинути своїх небажаних новонароджених дітей. Ідея відкриття такого «пункту здачі дітей» може спершу видатися цинічною, проте її ініціатори переконують у необхідності його існування. Він має стати альтернативою смітнику, де часто матері у відчаї залишають немовлят...
Два таких пункти «Вікно життя» уже діють у Львові. Перше «Вікно життя» у Львові відкрилося торік, до Дня матері. Його передісторія справді жахлива - за перші кілька місяців того року на смітниках Львова знайшли тіла трьох покинутих немовлят! У такій ситуації справді свята справа вжити будь-які заходи, аби був хоч найменший шанс врятувати цих дітей.

Ostatni obrońca Twierdzy Brześć

22 września, kiedy w Brześciu odbywała się niemiecko-sowiecka defilada, Polacy nadal się bronili

Фото: Kpt. Wacław Radziszewski, niezłomny obrońca Twierdzy Brześć we wrześniu 1939 roku

W nocy z 16 na 17 września 1939 roku komendant i dowódca obrony Twierdzy Brześć gen. bryg. Konstanty Plisowski wydał swoim żołnierzom rozkaz opuszczenia fortyfikacji obleganych od kilku dni przez niemiecki XIX Korpus Pancerny gen. por. Heinza Guderiana. Ostrzeliwana niemal bez przerwy przez niemiecką artylerię twierdza, w której płonął gmach Dowództwa Okręgu Korpusu nr IX, cytadela, i inne ważne dla obrony obiekty, nie miała już żadnych szans na stawianie skutecznego oporu przeważającym siłom wroga. Opuścił ją też sam gen. Plisowski, ranny w czasie ataku niemieckiego na cytadelę. Wyszli również w zwartym szyku obrońcy. Oddziały polskie kierowały się na Terespol, gdzie będą później kontynuowały walkę z Niemcami, a następnie także z Sowietami. Większość z nich zginie lub trafi do niemieckiej czy sowieckiej niewoli. Dokładnie w tym samym czasie, gdy oddziały polskie opuszczały Twierdzę Brześć, wschodnią granicę Rzeczypospolitej przekraczały wojska sowieckie. 17 września 1939 roku Brześć zajęli Niemcy, by kilka dni później (22 września) miasto i teren twierdzy przekazać okupantowi sowieckiemu – jak pisała ówczesna niemiecka prasa – „w specjalnie uroczystej formie”.

На захист права

(Інтеліґенція та правосвідомість)

Б.О. Кістяківський

Право не можна поставити поруч з такими духовними цінностями, як наукова істина, моральна досконалість, релігійна святиня. Значення його є відноснішим, його зміст створюється почасти мінливими економічними та соціяльними умовами. Відносне значення права дає привід деяким теоретикам визначати дуже низько його цінність. Одні вбачають у праві лише етичний мінімум, інші вважають його невід'ємним елементом примус, тобто насильство. Якщо це так, то немає підстав докоряти нашій інтеліґенції в іґноруванні права. Вона прагнула більш високих і безвідносних ідеалів і могла знехтувати на своєму шляху цією другорядною цінністю.

Але духовна культура складається не лише з цінних змістів. Значну її частину становлять цінні формальні властивості інтелектуальної та вольової діяльности. А з усіх формальних цінностей право як найбільш досконало розвинена та майже конкретно відчутна форма, відіграє найважливішу роль. Право набагато більше дисциплінує людину, ніж логіка та методологія чи систематичні вправи волі. Головне ж, на противагу індивідуальному характерові цих останніх дисциплінуючих систем, право — переважно соціяльна система, і притому єдина соціяльно дисциплінуюча система. Соціяльна дисципліна створюється тільки правом; дисципліноване суспільство та суспільство з розвинутим правовим ладом — тотожні поняття.

ЗА ВЕРХОВЕНСТВО ЗАКОНУ

Богдан ВИТВИЦЬКИЙ

Доповідь на пленарній сесії Світового Конгресу українських юристів у Києві
19 жовтня 1992 року
  
     Згідно з правовою і політичною традицією, в якій мені доводиться жити й практикувати, панування, або верховенство закону має вирішальне значення. Принцип верховенства закону є фактично основою основ усієї правової системи і однією з основ політичної системи. І нині в Україні й у Росії, в Польщі, Чехословаччині й Угорщині ця сама ідея — верховенства, правління закону — набуває дедалі більшого значення і, можна сказати, популярности в тому сенсі, що вона привертає дедалі більше уваги людей, зацікавлених у розвитку політичної реформи в цих суспільствах.
     Мета моїх зауважень сьогодні — розглянути основні риси та особливості принципу верховенства закону. Спробую подати відповіді на низку запитань, що складають цю проблему. Перше питання: що таке насправді верховенство закону? Друге: чому його вважають таким важливим? Третє: як цей принцип можна впровадити в практику, як його забезпечити і зберегти?

Це складне національне питання

Анатолій Свідзинський

Цей текст написано у 1993 році (опублікований окремою брошурою 1994 року у видавництві ім. Олени Теліги). Публікую тут, оскільки окреслення понять дуже чіткі і зрозумілі. Тож нехай буде доступним якнайширшому колу читачів.

Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем.

Матв., 21, 42

ВСТУП

Люди об'єднуються мовою. Слова ж встановлюються відповідно до розуміння натовпу. Тому погано та безглуздо встановлені слова дивним чином облягають розум... змішують усе і ведуть людей до пустопорожніх нескінченних суперечок та тлумачень.

Френсіс Бекон

Розмірковуючи про національне питання теоретично, не вбачаєш у ньому якоїсь особливої складності. На мій погляд (фізика-теоретика), розробка звичайної теми кандидатської дисертації в галузі фізики вимагала б і більших попередніх знань, і напруженіших інтелектуальних зусиль.

Але коли знайомишся з літературою, коли вдивляєшся у практику міжнаціональних відносин, голова починає йти обертом. Тут кожен — «фахівець», ніхто не знає сумнівів, масова свідомість тяжіє до надзвичайно «простих» рішень, поважні автори суперечать один одному. Як наслідок — страшенна плутанина понять, хаос думок, що виключають одна одну.

«Націй бути не може», — твердить вже немолодий робітник у тролейбусі. Трохи замислившись, додає: «Нації вигадали євреї». Нехай дарує читач за посилання на таке неавторитетне джерело. Але це голос народу, хоч, дякувати Богові, не всього. (А втім, хто має надійну статистику?) До того ж, подібне можна прочитати і в «солідних» виданнях. «Я взагалі вважаю, що на Землі є тільки дві нації: хороші люди і погані», — признається в інтерв'ю з культурологом професором Т. Бучачідзе кореспондент «Нашего наследия» Сергій Власов. І професор відповідає: «Готовий з Вами погодитися, бо дуже хотів би, щоб ворожнеча і злоба швидше зникли з нашої дійсності» (1991. — № 1. — С. 129). Обидва, як бачимо, відносять себе до «нації хороших людей», тому ріжуть правду-матку по-простому.