Оксана Забужко: Мене непокоять морди при владі, але ще більше – непритомність нації

http://postup.brama.com/usual.php?what=73332
Розмовляла Оксана КЛИМОНЧУК, УНІАН

Коли ми домовилися про інтерв’ю, пані Забужко запросила до себе додому. Її сталінка виглядає доволі скромно, видно, що письменниця за речами не ганяється. Єдине, чому вона приділяє велику увагу, – це книжки. Ними заставлені коридор, кімнати… Ми всідаємося на кухні, пані Оксана спритно готує чай… 

ШКОДА, ЩО ВИННИЧУК У 60 РОКІВ ПРОСЛАВИВСЯ ТАКИМ ВІРШИКОМ 

Пані Оксано, чи справедливо, на вашу думку, присудили цьогорічну Шевченківську премію Мідянці та Рутківському? 

Це дуже гарні автори! При всьому моєму принциповому несприйнятті Шевченківської премії як успадкованого від УРСР державного інституту мушу визнати, що вперше за багато років рішення Шевченківського комітету не викликає жодних сумнівів, підозр у корупції, нечистих намірах, закулісних іграх тощо. З чим нас усіх і вітаю – і лауреатів також. 

Хай це фінансово й не бозна-яка винагорода, але їм її не соромно буде прийняти, – а публіка бодай у такий спосіб почує імена, варті ширшого визнання, ніж вони мали досі. І – є надія – прочитає їхні книжки. 

Наука та освіта в сучасній Україні

Анатолій Свідзинський


Заввага. Статтю було написано 2005 року. З того часу ситуація змінилася вкрай незначним чином (наприклад, було запроваджено нові системи оцінювання, які ніяким чином не вплинули на суть процесу), натомість проблеми, описані у цій статті, з кожним роком лише поглиблюються.

ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

В цій статті заторкнуті далеко не всі проблеми науки і освіти в Україні. Це пов'язане з тим, що наука та невід'ємна від неї система освіти є надзвичайно складними частинами того фундаментального феномену, який визначає всю історію буття людства на нашій планеті і який називається культурою. Культура є феноменом самоорганізації ноосфери. Вона розвивається стихійно (не спонтанно!)¹, тобто не внаслідок реалізації заздалегідь придуманого плану і не на основі директив "згори", як правило, недоладних. Визначальну роль тут відіграють внутрішні процеси самовдосконалення та самоорганізації. Їх навчилися досліджувати поки що на прикладах доволі простих, проте репрезентативних нелінійних систем. Людство є, можливо, найскладнішою з відомих нам нелінійних систем. Через це у цій, на перший погляд об'ємній, а насправді короткій статті можу розраховувати на обговорення лише деяких аспектів системи освіти та науки, які вважаю найважливішими, принаймні на сучасному етапі їх функціонування.
Цей етап характеризується кризою освіти і науки, при чому не лише у нас, в Україні, а й в багатьох країнах Европи та США. Що ж до специфічних особливостей стану освіти і науки в Україні, то тут маємо справу з успадкованими ще з радянських часів і поглибленими в десятиліття кучмівського режиму корумпованістю та аморальністю. Без очищення освіти та науки, що віддавна вважалися теренами, на яких діяли не тільки найрозумніші, а й найшляхетніші та найбезкорисливіші люди, не можемо розраховувати на ефективність ані науки, ані освіти.

Хресний шлях із Західної України в Сибір

Петро ЗАХІДНЯК
Газета "Галичина", 11 лютого 2012 року


62 роки тому, 10 лютого 1940 року, в Галичині та Волині розпочався перший етап організованих «визволителями» масових насильницьких депортацій, що охопили багато десятків тисяч осіб і стали справжньою трагедією для західних українців і поляків.
Становище загнаних у незвичні, суворі кліматичні умови людей було жахливим: постачання продуктів було вкрай поганим, проживання в нелюдських умовах, напівзруйновані бараки, брак теплого одягу та взуття, постійне недоїдання, антисанітарні умови побуту викликали епідемічні спалахи дизентерії, тифу, цинги. і як результат — голод і велика смертність серед засланців (у четвертому кварталі 1940 року сягала 1,2%, а в першому кварталі 1941 р. — 1,7%). Тобто виселенці помирали тисячами.

Якою була б цивілізація, якби не Сандармох...

Марія ТОМАК, «День»

Видання листування Оксани Забужко і Юрія Шевельова, яке тривало десять років (1992 — 2002), стало однією з помітних книжкових подій минулого року. А для нас однією з уже цьогорічних інтелектуальних подій було обговорення статті Юрія Шевельова «Москва, Маросєйка» (написаної в Бостоні ще 1954-го року), яку «День» передрукував у новорічному номері. Оксана Забужко, до речі, певна, що ця стаття мала би стати частиною шкільної програми. Це до питання про вміння цінувати Своє і Розумне, а також про вміння, власне, читати. Письменниця розповіла, що кабінет-бібліотека Юрія Шевельова перебуває в Японії. Він заповів своє книжкове багатство університетові Хоккайдо під гарантію того, що бібліотеку не буде розформовано. А книгозбірня Шевельова — одна з найбільших приватних славістичних книгозбірень у світі.

Щоби поговорити з Оксаною Забужко про Ю. Шевельова, вочевидь, знадобилася б окрема зустріч. А приводом для нашого спілкування з письменницею стала акція «Дня» Рік «Списку Сандармоху» й тема подолання тоталітарного спадку.

Утім, «День» до пані Оксани мав й інші запитання...

— Востаннє інтерв’ю «Дню» ви давали ще 1999 року. Прикметно, що багато з тих проблем, про які ви казали, залишилися незмінними. І заголовок виразний: «Де немає лицаря, там приходить пахан»...

— Так і вийшло — як у воду дивилася... Знаєте, це теж частина професії письменника. У Ніцше є таке поняття: «на чверть години раніше». Письменник мусить виконувати цю випереджальну функцію — кувати мовні форми для того, що ще тільки «висить у повітрі» та більшістю суспільства відчувається на рівні хіба що підшкірного свербежу. А взагалі — чим кращий письменник, тим довші ті «15 хвилин», на які він випереджає свій соціум.