Поганий сон

Петро Вознюк

Мабуть, кожному доводилося пережити ці неприємні миттєвості. Сниться щось тяжке, у глибині душі розумієш, що то не насправді, але позбутися нічного видіння усе одно неймовірно важко. Час ніби уповільнює свій плин, і тривалість дурного сну здається нестерпно довгою, хоча реально вона ніколи не перевищує кількох хвилин. Навіть коли вдається таки розплющити очі, думки про побачене у дурному сні попервах ще нишпорять потойбічними монстрами по закутках вашої свідомості, підриваючи впевненість у цілковитому пробудженні.

Українські виміри радянсько-німецького Пакту 1939 року

Сергій Грабовський

 

Керівник МЗС Німеччини Йоахім фон Ріббентроп підписує радянсько-німецький пакт. На задньому плані Йосип Сталін (зліва) і В’ячеслав Молотов. Кремль, 23 серпня 1939 р.

21.08.2009

Київ – Пакт Молотова-Ріббентропа, невід’ємну складову якого становив таємний протокол про фактичний поділ Східної Європи між двома тоталітарними режимами – нацистським та більшовицьким, – на довгі роки визначив долю сотень мільйонів людей і десятків країн. У числі інших – і долю українців, яким випало стати одними з перших жертв агресивних дій двох згаданих тоталітарних режимів, а водночас – і живим інструментом цих дій, коли Сталін формував цілі армії і фронти з українських чоловіків, використовуючи їх задля реалізації цілей своєї глобальної політики, а Гітлер намагався використати український чинник для приборкання інших народів.

Пазурі Голодомору

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

У популярному телефільмі минулих часів «Місце зустрічі змінити не можна» хвацький детектив Висоцький-Жеглов весело, із жартами забирає у несимпатичного офіцера-чергового по кримінальному розшуку шмат сала, який тому прислали з дому і яким той ділитися з колегами не збирається. Ясна річ, що цей жлоб — українець. Так само, як українцями є десятки й сотні розсипаних по радянській літературі й кіно жлобуватих хамлюг, у яких узимку снігу не випросиш. Можна, звісно, все списати на підступи російських шовіністів (режисер «Місця...» Станіслав Говорухін, до речі, належить до яскравих представників цього племені), та хіба ж усі автори таких творів заражені шовінізмом? І чому в дожовтневій російській літературі жителі Малоросії виведені передусім як гостинні та щедрі люди? Чому це саме засвідчують усі автори нарисів про новочасну і середньовічну Україну?

І знову вибори, або почути непочутий голос

У січні 2003 року була написана і того ж року опублікована фундаментальна праця відомого українського політолога, вченого і публіциста Василя Іванишина (1944-2007) «На розпутті велелюднім», що об'єднала сфери політичної аналітики, політології, націології та ідеології. Праця порушила концептуальні та визначальні для України проблеми державотворення, передусім — суть доленосного вибору 2004 року.

Після виходу цієї книжки чимало «патентованих патріотів» (І. Франко) обурилися, що в ній немає однозначної підтримки і навіть с певна критика такого начебто всуціль «нашого», «народного», «хорошого» кандидата, яким видавався тоді для багатьох кандидат у Президенти Віктор Ющенко. «Раз не хвалить — значить кучміст», — такою була недалека логіка дилетантів від політики. В. Іванишина цькували, паплюжили, організували навіть громадський суд...