Охорона пам'яток церковного мистецтва

Ярослав Дашкевич, доктор історичних наук, керівник Львівського відділення Інституту археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України

На початку кілька слів, які можуть виглядати тривіальними, але їх треба усвідомити, щоб зрозуміти проблему в цілому. Сакральне мистецтво — дуже своєрідна ділянка мистецької творчості, яка охоплює дві сфери людського буття. 3 одного боку, дає певне естетичне задоволення твором, з іншого ж боку — виражає релігійні почуття, надихує, навіває певний містичний дух. Велетенську роль у творчості такого типу відіграє символіка, християнська символіка, що базується на багатовіковій традиції, на певному каноні, порушувати який, мабуть, не треба i не дозволяється навіть найталановитішому митцеві. Символіка храму, символіка ікони, символіка церковного начиння — це загальновизнані істини, пояснювати які ледве чи є потреба.

Українське сакральне мистецтво має свою специфіку. Вона полягає (чи повинна полягати) в гармонійному поєднанні як східних, так і західних традицій (бо на цьому і ґрунтувався український унійний процес), а, з іншого боку, закони мистецтва діяли на українській землі набагато ліберальніше, ніж, наприклад, на Заході чи на Північному Сході. В українське сакральне мистецтво влилася жива i живуча течія народного мистецтва, яке декому з рафінованих мистецтвознавців може здаватися повсякденним примітивом, що, як не парадоксально, не позбавлений однак одухотвореного, навіть глибоко містичного релігійного змісту.

Ось так виглядає ареал, про який — про охорону якого — говоритиму далі, після цих кількох вступних слів.