Звернення Блаженнішого Святослава, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького УГКЦ, з нагоди 20-літнього ювілею Незалежності України

Дорогі в Христі співвітчизники!

З нагоди 20-ї річниці державної Незалежності України щиросердечно вітаю всіх вас, в Україні та на поселеннях сущих, і єднаюся з вами у подячній молитві до Всемогутнього Господа за неоціненний дар свободи для рідного народу і нашої держави. Цими днями ми також згадуємо із вдячністю наших славних попередників, які століттями підносили свої молитви до Неба: «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!». Вшановуємо рівно ж і тих, хто боровся за здобуття цієї незалежності, складаючи до вівтаря Вітчизни плоди своєї жертовної праці, а часто і цвіт свого молодечого життя. Хай воздасть Господь своїми щедротами тим, хто передав нам цю почесну естафету державотворення.

Важка хода східнослов’янського авторитаризму

Суміш «советского человека» з дикунським капіталізмом дала свої потворні плоди
Юрій ЩЕРБАК, дипломат, документаліст, публіцист

Наближається важлива для світової історії дата: 20-річчя розвалу Радянського Союзу й виникнення на його просторах суверенних держав.

Як свідок і учасник тих подій, добре пам’ятаю атмосферу радості, надій і сподівань на світле демократичне майбутнє України, Росії, Білорусі, інших країн. Ці надії асоціювалися з приходом до влади Л. Кравчука, Б. Єльцина, С. Шушкевича на гребені народних прагнень до свободи та справедливості. Особисто знав і зустрічався з цими людьми, на долю яких випали історичні випробування: й досі вважаю Леоніда Макаровича Кравчука, людину мудру й зважену, єдиним президентом України, гідним цього звання. Пам’ятаю свої зустрічі з Борисом Миколайовичем Єльциним — тодішнім співголовою міжрегіональної депутатської групи у ВР СРСР, людиною могутньою й суперечливою.

Де наші кістки - там і Україна. Враження учасника Соловецької прощі

Історична правда
Місцеве населення байдуже спостерігало переважно нетверезими очима за поминальними заходами приїжджих "з материка" активістів "Меморіалу". 
З 2-го по 11 серпня 2011 року тривала поїздка до Республіки Карелії та на Соловецькі острови (Архангельська область Російської Федерації) української делегації, яка взяла участь у міжнародних Днях пам'яті жертв Великого Терору 1937-1938 рр. 
Щорічні Соловецькі прощі до далекої північної Карелії розпочалися 1997-го року - відтоді, як ентузіаст-дослідник Юрій Дмитрієв віднайшов поблизу Мєдвєж'єгорська старанно приховане від чесних людей місце страти комуно-фашистським режимом СССР т.зв. "соловецького етапу". 
Натхненником та координатором більшості соловецьких експедицій був колишній політв'язень Василь Овсієнко, але кілька останніх років керівником серпневої поїздки до північних меморіалів є голова Київського товариства політв`язнів та жертв репресій Григорій Куценко, один з останніх політв`язнів СРСР. 
До формування складу учасників Соловецької Прощі залучено також товариство "Меморіал" імені Василя Стуса, "Просвіту", колишніх політв'язнів та їхніх родичів, всього цього року відбули прощу 24 особи. 
З підбадьорливими побажаннями Владики Володимира (УАПЦ) від Покровської церкви на столичному Подолі, де учасники делегації помолилися перед початком подорожі, маршрут поїздки автобусом проліг через територію Білорусі, далі в напрямку Санкт-Петербурга. Відтак - Петрозаводськ, Мєдвєж'єгорськ, Кемь. 
Перша зупинка українських прочан - Левашовська Пустош поблизу Петербурга: там , як і в Биківні під Києвом, у роки репресій було віддано землі тіла закатованих на смерть, серед яких значна частка українців. 
У карельській столиці Петрозаводську 4-го серпня гостей у вишиванках українською піснею "Ой, зелене жито" дружно зустріли земляки з Товариства української культури "Калина", яке багато років поспіль очолює ентузіаст-патріот Лариса Скрипникова. Учасники прощі привезли для діаспори подарунки з України - книжки, сувеніри. 
Керівник соловецької експедиції Григорій Куценко вручив подяки та цінні подарунки керівникам товариства, а також невтомному дослідникові злочинів комуно-фашизму Юрію Дмитрієву. Гарно посиділи і гарно поспівали... 
Саме активісти "Калини" 2004 року за підтримки світового українства встановили в урочищі Сандармох (Мєдвєж'єгорський район) величний гранітний триметровий козацький хрест. 
Отже, Сандармох... Слово, яке вже означає не тільки назву урочища, а стало поряд із київською Биківнею чи івано-франківським Дем`яновим Лазом страхітливим обвинувачуванням біснуватого Сталіна, на виконання указу якого було знищено 1111 в`язнів "Соловецкой Тюрьмы Особого Назначения" (СТОН). 
У розстрільному етапі були представники української інтелектуальної еліти - митці, вчені. Згадаймо лише кілька імен: Лесь Курбас, Микола Зеров, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Мирослав Ірчан, Степан Рудницький... 

Там розстріляно і відомих державних діячів - Михайла Полоза, Миколу Любинського, священиків, службовців, робітників та селян, звинувачених у так званих контрреволюційних злочинах. 
У поминальній панахиді біля козацького хреста, покладанні вінків і квітів у Сандармосі 5-го серпня взяли участь генеральний консул України у Санкт-Петербурзі Наталія Прокопович, давні друзі українців - пошуковець Юрій Дмитрієв, заступники голови правління "Калини" Андрій Литвин і Олег Мисилюк з Петрозаводська, директор Мєдвєж'єгорського музею Сергій Колтирін та інші. 
Члени делегації заїхали до селища Повенець, де оглянули нікому не потрібні зараз споруди Біломорканалу, будівництво якого забрало життя майже 100 тисяч українців. 
Учасники соловецької прощі взяли участь у всіх без винятку заходах і молебнях на біломорських островах Соловецького Архіпелагу Особливого Призначення, до яких уночі 6 серпня дісталися з Кемі катером "Адмірал Шабалін". 
7-го і 8-го серпня поминальні заходи традиційно було проведено в селищі Соловецькому й у північній частині найбільшого острова архіпелагу - на Секирній горі. Там у церкві Вознесіння в табірні часи містився чоловічий штрафний ізолятор (зазвичай в'язнів там же і розстрілювали). Біля розстрільних ям з останками страчених на південному схилі гори та пам`ятного Хреста ми запалили свічки... 
Екскурсію супроводжувала заст. директора Соловецького музею-заповідника Ольга Бочкарьова, яка на Секирній горі цікаво й зі знанням справи відповідала на всі наші запитання. 
У меморіальних заходах акції "Свіча пам`яті" та панахиді біля Соловецького каменя й Поклінного Хреста, що на колишньому тюремному цвинтарі, взяли участь представники державних структур, громадських організацій, священнослужителі з різних країн. 
Натомість місцеве населення байдуже спостерігало переважно нетверезими очима за поминальними заходами приїжджих "з материка" активістів "Меморіалу". Біля Поклонного Хреста за потужного представництва поляків та росіян польського походження урочисто було відкрито та освячено священиком Костелу пам`ятний камінь замордованим полякам, в`язням соловецьких таборів. 
Слід відмітити, що наступного року на цьому місці заплановано встановлення та урочисте відкриття нашого, українського пам`ятного каменя. 
Керівник "Молодої Просвіти", кобзар Віталій Мороз виконав біля Поминального Хреста відповідні українські пісні (з-поміж них «Чуєш, брате мій...» - пісню, яку співали соловецькі в'язні, коли хтось із земляків-українців помирав у неволі). Разом із молодим прочанином, депутатом Чернівецької обласної ради Назаром Горуком п.Віталій пов'язав на хрест вишитий рушник - пам'ять про співвітчизників, що прийняли на каторзі мученицьку смерть. 
Священик отець Димитрій (УАПЦ) відслужив литію. Представники української делегації поклали траурний вінок і за традицією пригостили всіх присутніх на поминальній акції короваєм, який привезли з Києва. 
Відвідування Соловецького монастиря-кремля - теж обов'язковий пункт програми перебування на Соловецькому архіпелазі. У монастирі-в`язниці за часів навіженої імператриці Катерини II тримали чверть віку в тюрмі останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Це страхітливе випробування обдурений росіянами гетьман витримав і пішов у вічність 112-літнім. На острові його й поховано. 
До надгробного каменя та пам'ятника Отаманові активістка "Меморіалу" з м. Васильків Любов Соцька привезла за три тисячі кілометрів у холодну і нещасливу для українців Карелію чорнобривці, кетяг калини та жменю української рідної землі. За традицією всі учасники експедиції неодмінно відвідали тюремну камеру останнього запорізького гетьмана Петра Калнишевського. 
Запам`яталася також презентація моторошної експозиції про Соловецькі табори та в`язницю, що відкрилася того дня у історичному бараці УСЛОН, яку врочисто відкрила і провела для української делегації першу екскурсію віддана музейній справі соловчанка Ольга Бочкарьова. 
І ось надійшла пора повертатися. Дорогою додому відвідали Псковський Кремль, заснований нашою Княгинею Ольгою. 
Насамкінець суб`єктивні акценти, від мене, Руслана Коцаби, кількаразового активного учасника Соловецьких експедицій (2005, 2008, 2011), заступника Івано-Франківського обласного "Меморіалу" ім. В.Стуса, чия бабуся Кобилянська Марія Петрівна заключних шість років життя віддала холодній і далекій Карелії: 
- неприємно вразила відмова спеціалізованої державної науково-дослідницької установи, Українського інституту національної пам`яті (УІНП) організовувати цього року Соловецьку експедицію. Можна якось збагнути небажання приймати участь у організації експедиції чи хоча б делегування до її складу істориків-науковців УІНП через комуністичну заанґажованість теперішнього директора інституту Валерія Солдатенка, але ж виникає слушне питання: для яких цілей надалі фінансувати з державної кишені цей спеціалізований науково-дослідницький заклад? 
- куратор від Міністерства культури України, завше привітна та ерудована Наталія Беркова, якимсь дивом, на інтуїтивному рівні, згладила це самоусунення УІНП та відсутність у складі експедиції науковців, які б спеціалізувалися на тематиці злочинів комунізму, але, погодьтеся, важко фінансові та представницькі функції поєднувати ще й з організаційними. Невже владоможці не вважають цей проект пріоритетним? 
- зважаючи на сучасне піар-правило "Якщо подія не висвітлена у ЗМІ - значить вона не відбулася", турбує відсутність у складі експедиції журналістських груп державних телекомпаній чи навіть комерційних, які гордо іменують себе проукраїнськими. Погодьтеся, тематичні телепрограми і телесюжети про цьогорічну Соловецьку прощу не зашкодили б поінформованості пересічного українця про часи Великого Терору у совіцькій імперії. 
- на мою думку, вже з наступного року слід відходити від авто-варіанту поїздки, коли день і ніч перебуваєш на незручному автобусному сидінні. Погодьтесь, що три тисячі кілометрів у один бік важко витримати навіть молодим, а що вже казати про літніх учасників, родичів невинно убієнних політв`язнів-українців. Краще би поїздом чи навіть літаком - адже у цьому випадку функції соловецької делегації збігаються із державно-представницькими,- хіба ні? 
- якщо куратором цього проекту і надалі залишається Міністерство культури, то було би добре кілька місць у складі експедиції зарезервувати для ймовірних переможців наукових студентських конференцій чи навіть шкільних олімпіад і конкурсів на тему історичних кривд українцям у ХХ сторіччі. Присутність відібраних комісійно кількох молодих людей "в темі" тільки підсилить, на мою думку, інституціоналізацію та подальші перспективи щорічної Соловецької прощі. 
- ще хочу відмітити небажання держави Росія (як тележурналіст це відчув особисто!) акцентуватися на подіях сталінського терору. Насторожує, що за тиждень перебування на різноманітних поминальних заходах та реквіємах чи мітингах, сталі і звичні в Україні та для українців слова-обвинувачення "Сталін", "СРСР", "НКВД", "МГБ", "КГБ" чи "комуно-фашизм" не прозвучали жодного разу з уст російських священиків чи місцевого політикуму. Але ж Україна - не Росія, хіба не так? 
Наостанок хочу відмітити безмежне терпіння, доброзичливість, взаємоповагу та взаємодопомогу всіх без винятку учасників цьогорічної Соловецької прощі. Велике вам усім Дякую за вашу жертовність! 
Автор - блогер, учасник Соловецьких експедицій 2005-го, 2008-го і 2011-го рр.., перший заступник Івано-Франківського обласного "Меморіалу" ім. Василя Стуса, спеціальний кореспондент телеканалу ZIK 

П.С. З деякими висновками нашого Соловецького братчика не можу погодитись (наприклад, щодо використання автобуса: вважаю власний транспорт однією з переваг експедиції на Соловки). Цікаво було б знати, що дирекція музею робить з індивідуальними пам'ятниками, проти появи яких вона так протестувала. Також здивувало піар-правило: якщо автор замітки - тележурналіст, то саме від нього залежало, чи відбулась подія, чи ні.