Міністр Табачник і аферист Слюсарчук

Наприкiнцi минулого тижня мiнiстр Табачник здiйснив третю вiдчайдушну спробу врятувати себе i своє крiсло пiд тиском очевидних фактiв, якi засвiдчують, що вiн — один iз тих таємних покро­вителiв, що останнiми роками безпосередньо опiкувався скандальним псевдолiкарем Слюсарчуком.

Такий крок мiнiстра був очiкуваним, бо вiн справ­дi втрапив у халепу. Ще б пак, посадовець особисто зробив усе, аби людина, яка нi­коли не закiнчувала нiякого вищого навчального закладу, не мала жодного диплома про вищу освiту, стала “професором кафедри нейрохiрургiї”. Без пiдпису Табачника на атестатi цього не було б нiколи. Особистий пiдпис мiнiстра зробив неможливе можливим — те, що, здавалось би, не продається за жоднi грошi, сталося: аферист став “професором”. У лапках, звiсно, але з бланком справжнього документа.

А потiм Табачник пiшов ще далi. Як голова Комiтету з присудження державної премiї у галузi освiти особисто пiдписав подання Президентовi на нагородження свого спритного пiдопiчного та його безпутного водiя, Сашу Червоного, державними премiями — кожному по 150 тисяч гривень.

Можна сказати, що все у цих людей iшло чудово. I, найiмо­вiрнiше, нiхто нiчого нiколи не запiдозрив би. Псевдолiкар щедро дiлився б зi своїм най­бiль­шим патроном грошима, що їх отримував вiд родичiв убитих ним жертв, високопо­ставлених друзiв-збоченцiв псевдопрофесора, якi гвалтували дiтей, студентiв, що ставали наркоманами. I, скидається на те, мiнiстр не гребував би такими вiддяками, бо, як засвiдчує подальший перебiг по­дiй, мораль i мiнiстр Табачник — це двi планети, якi рухаються орбiтами, що не перетинаються.

Подальше розслідування: збочення афериста Слюсарчука

...Ще на початку розслiдування до редакцiї надiйшов лист. Спершу ми не надали йому значення, але з плином часу, зустрiчаючи десятки потерпiлих i свiдкiв, зрозумiли: описанi у ньому подiї є ключем до розумiння головної загадки у "справi Слюсарчука".

Ось цей лист.

"Мене звати Олександр. Почну звiддаля. Тепер менi 23. Коли менi було 17-ть, я зареєструвався на сайтi знайомств. Через деякий час менi надiйшло повiдомлення вiд чоловiка, котрий запрошував мене на зустрiч. Не скажу, що я був подивований чи щоб мене приваблювали чоловiки, але я погодився...

На зустрiч приїхав автомобiлем "Мазда" середнiх рокiв, досить галантний чоловiк. Вiн запросив мене покататися i познайомитися ближче. Ми каталися мiстом, а опiсля вiн почав внаглу мене зваблювати i розводити на iнтимнi стосунки. Тодi я розпрощався, а вiн почав назвонювати, вибачався, i я знову з ним зустрiвся.

На тiй зустрiчi вiн переконував мене, що є "професором", казав, що в мене психiчнi проблеми i вiн буде моїм лiкуючим психотерапевтом та психiатром. I на кожному такому прийомi у гуртожитку Полiтехнiки вiн давав менi якiсь таблетки, пiсля чого я втрачав на певний час пильнiсть, тверезiсть думки, чим вiн вмiло користувався i зваблював мене. Це тривало недовго, батьки вчасно зупинили, зауважили, що я прошу постiйно грошi "на лiкування".

Я знаю, що не єдиний, хто дитиною натерпiвся вiд цього покруча. Я знаю, що Слюсарчук зваблював молодих хлопчикiв-студентiв iз забезпечених родин, давав їм, як менi, таблетки, а потiм..."

Гузар: "Ідеалізувати Леніна і Сталіна - це душевна хвороба"

Рано чи пізно треба абсолютно усунути з українських вулиць пам'ятники комуністичного минулого.
Про це сказав архієпископ Української греко-католицької церкви Любомир Гузар. Сьогодні він зустрівся в Черкасах із громадськістю.
"Пам'ятник – це не тільки зовнішня окраса вулиць, це показ цінностей нашого народу. На жаль, є ще багато людей, для яких Ленін, Сталін є ідеальними, майже Божественними. Але це символи, що нищили Україну. Це вже душевна хвороба. Може, 20 років замало, щоб вимерло покоління, яке ідеалізувало Леніна. Тому усувати старі символи треба поступово", - зазначив він.
Архієпископ нагадав, що скоро в Україні відбуватиметься чемпіонат Європи з футболу. І люди, які приїдуть на змагання, судитимуть про українців, дивлячись на пам'ятники.
"Я не маю ніякого сумніву, що наші вулиці очистяться від цих пам'ятників. У школах діти вже не знають, хто такий Ленін. Вони не будуть зберігати ці пам'ятники", - додав Гузар.
Нагадаємо, нещодавно нардеп від Компартії заявив, що пам'ятники Йосипу Сталіну необхідно поставити по всій Україні, а в західних областях - взагалі по два монументи в кожному населеному пункті.
Джерело: Gazeta.ua

Чергове дослідження Туринської плащаниці

Національна агенція з нових технологій, енергетики та сталого економічного розвитку (ENEA) опублікувала звіт після п’ятирічного дослідження забарвлення тканин Туринської плащаниці. Вчені намагались дослідити, яким чином зображення було нанесене на тканину, а також в наслідок яких фізичних та хімічних процесів утворився такий колір.

П’ятеро італійських науковців (Ді Лаззаро, Мурра, Сантоні, Нікелатті та Балдаккіні) спростували поширену у світових ЗМІ гіпотезу про те, що Туринська плащаниця є витвором середньовічного майстра-фальсифікатора. Зокрема у звіті сказано: «Двостороннє зображення людини, яку бичували і розіп’яли, ледь видно на лляній тканині Туринської Плащаниці, і воно має багато фізичних та хімічних характеристик, які є настільки особливими, що в сучасних лабораторіях не можливо було б відтворити його унікальне забарвлення»,– спростовують вчені заяви у різних статтях. «Саме ця неспроможність відтворити (і таким чином сфальсифікувати) зображення на Плащаниці відкидає усяку можливість припустити, яким чином виник образ», - підкреслюють вчені.

Лех Валенса: Немає вільної Європи без вільної України

Напередодні саміту Україна-ЄС, що відбудеться 19 грудня у Києві, де очікується підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом – інтерв’ю з Лехом Валенсою, одним з найбільших друзів України. Він – чи не найвідоміший поляк сучасності, лауреат Нобелівської премії миру та президент Республіки Польща (1990-1995), країни яка є найбільшим лобістом українських справ у Європі.

- Завдяки польскій "Солідарності" Україна знає про "польський шлях до свободи". На якому, на вашу думку, етапі свого "шляху до свободи" знаходиться сучасна Україна?

- Це питання треба задати українському суспільству. Однак можу звернутися до друзів з України: зорганізуйтеся, створюйте програми, приймайте участь у виборах і вигравайте – такою є демократія, ніхто цього за вас не зробить.

Коли я боровся разом із "Солідарністю", то спочатку нас було шестеро, тому що не всі одразу повірили у зміни. Потім нас стало 10 мільйонів. Слід пам’ятати, що найбільший будинок будується з першої цеглини і згодом повстають гігантські будівлі. Так само у політичних справах – треба зорганізуватись і починати.

Про твір Митрополита Андрея про Йосипа Венямина Рутського

Усі 250 пастирських послань митрополита УГКЦ Андрея Шептицького з 1899 до 1944 роки опубліковані у трьох томах, кожен понад тисяча сторінок. Зараз триває робота над четвертим томом цієї серії, у який увійдуть близько 30 спільних послань митрополита, а також його праця про предстоятеля Києво-Галицької митрополії ХVІІ століття Йосифа Велямина Рутського.

Четвертий том завершить серію пастирських праць митрополита Андрея Шептицького. У попередніх трьох збірниках опубліковані всі декретові послання за довголітнє перебування Андрея Шептицького на престолі.

Пастирське послання Блаженнішого Святослава: «Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом»

Дорогі у Христі!

Вступ

Господь наш Ісус Христос перед вознесінням на небо звернувся до своїх учнів із закликом: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 18–20). Цей заклик Христа звіщати Добру Новину стосується не лише перших Христових учнів – апостолів, він зобов’язує Церкву в усі часи, аж до кінця віків. Українська Греко-Католицька Церква, здійснюючи це доручення Божественного Спасителя, п’ять років тому вустами єпископів Священного Синоду окреслила мету свого служіння як «Святість об’єднаного Божого люду». Святість – це Божий дар, покликання кожного християнина. «Це ж саме воля Божа: освячення ваше», – нагадує св. Павло в Посланні до солунян (1 Сол. 4, 2–3).

Місцем, де найчастіше зароджується, зростає і дозріває святість християнина, є парафія. Тому Синод Єпископів УГКЦ 2011 року, бажаючи духовного відновлення всієї нашої Церкви, звернув особливу увагу на парафію – основну частку Божого люду, яка під проводом єпископа як свого отця і вчителя віри, змагає до святості. Програма, що її затвердив Священний Синод, називається «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Завданням цієї душпастирської програми є допомогти всім вірним нашої Церкви навчитися «жити на вподобу Богові» (1 Сол. 4, 1), щоб таким чином зростати у святості і в єдності в Ісусі Христі.

Над основними складовими елементами живої парафії хотів би я застановитися в цьому Пастирському посланні.

Омелян Ковч і Еміль Клугман у час людинонелюбства

Марія Матіос
Історична правда


Мій вірний товариш по духу і впертості довго вчитується в пожовклі архівні документи, а тоді дивиться так, наче я приміряю скафандр космонавта: "Про що ти говориш?! І до кого? Про які загальнолюдські цінності? Про який суд Божий? І коли? Тепер час Печерського, а не Божого, суду, а ти про якісь моральні ефемерії та історичні паралелі. Кому? До кого говориш, людино?"

"До людей, – відповідаю". "Ага, до тих, що рахують гроші, а не свої дні". – цитує персонажа із моєї книжки "Армагеддон уже відбувся". Не полемізую, бо мій товариш мене розуміє. Тому далі кожен береться за своє: він – до своєї роботи, я – до своєї.

А в мене, як і в кожного письменника, робота монотонна:  завжди, а токмо у пік людиноненависництва,  нагадувати людям про всякі часи. Бо немає жодного часу – ні доброго, ні злого, – який оминув би людину на її довгому чи короткому віку. Жодного! І ніхто від часів – ні тих, ні інших –  не застрахований.

В Онасіса чи Джобса не було нестачі грошей. Але гроші не подовжили їхні дні.

Є подовження кожного людського імені – добрими справами або доброю пам’яттю. А є подовження пам’яттю лихою. І все воно – безконечне у часі.

Нострифікація диплому і премія шахрая Андрія Слюсарчука

Сьогоднi ми друкуємо ту правду, яку мiнiстр освiти прагнув сховати за грифом "таємно"

Як петеушник, що немає жодної вищої освiти, зумiв отримати диплом доктора медичних наук? Як людина з дипломом "швачки" Червоноградського ПТУ змогла досягнути звання "професор"? Як могли першу державну премiю дати не одному з тисяч справдi гiдних педагогiв, а авантюристовi й аферистовi?

Отi три на цей момент ще кiнцево не розкритi таємницi досi не дають спокою тисячам людей, якi слiдкують за детективною iсторiєю псевдолiкаря Слюсарчука.